Відкрити головне меню

Воли́нська губе́рнія (рос. Волынская губерния) — адміністративно-територіальні одиниці Російської імперії (17921917), Російської республіки, УНР, Української Держави (1918) та Української СРР (19191925). Розташовувалася на землях історичної Волині (територія сучасних Рівненської, Волинської, більшої частини Житомирської областей, а також північних частинах Тернопільської та Хмельницької областей (у північно-західній частині Української Держави, південно-західній частині колишньої імперії).

Волинська губернія
COA of Volin gubernia.png

Герб
Volyn Governorate counties 1911.jpg
Центр Заслав (17921795)
Новоград-Волинський (17951804)
Житомир (18041925)
Існування 17921925
Площа 71 736 (1904)
Населення 3 758 527 осіб (1911)
Попередники Волинське намісництво
Наступники Польща Волинське воєводство, Польща (1921)
СРСР Шепетівська округа
Житомирська округа
Коростенська округа
Новоград-Волинська округа, УСРР, СРСР (1925)

Протягом 17921795 років називалася Засла́вська губе́рнія (рос. Изяславская губерния). Адміністративними центрами губернії були міста Заслав (17921795), Новоград-Волинський (17951804), Житомир (18041925).

Зміст

ГеографіяРедагувати

 
Найвища точка Волинської губернії, гора Бона поблизу Кременця з руїнами замку, 2-га половина XIX століття

Волинська губернія розташовувалася на південному заході Російської імперія та займала площу 63 137 кв. верст (71 736 км²). Найбільша протяжність з заходу на схід була 416 км, з півночі на південь — 293 км. На півночі межувала з Гродненською та Мінською губерніями, на заході з Холмською (до 1912 року — з Люблінською та Седлецькою губерніями), на сході — з Київською, на півдні з Подільською. На південному заході Волинська губернія прилягала до кордону з Австро-Угорською імперією (Королівство Галичини та Володимирії). В межах колишньої Волинської губернії зараз розташовані Волинська, Рівненська, більша частина Житомирської, а також північні частини Тернопільської та Хмельницької областей.

РельєфРедагувати

 
Скеля Чацького біля Житомира, 1870-ті роки

Рельєф Волинської губернії був переважно рівнинний. Лише в південній частині губернії знаходилися відроги Карпат, з Авратинської височиною, яка поблизу Кременця досягала 405 м і була найвищим місцем губернії і одним з найвищих у негірських районах єропейської частини імперії. Північна частина губернії (Полісся) була пласкою, болотистою низовиною, покритою торф'яними болотами і лісами.

КліматРедагувати

Клімат губернії більш помірний, ніж у східніших губерніях аналогічної широти, зими порівняно теплі, літо прохолодне. Літня спека на півночі пом'якшувалася лісами та болотами, на південному заході — значною висотою над рівнем моря. Зима на заході губернії тепліша, ніж на сході, весна наставала раніше, осінь більш тривала. Середньодобова температура губернії в зимові місяці −10 °C, у весінні та осінні +12 °C. У літні місяці температура могла досягати і +38 °C, а найнижча зафіксована температура взимку −31 °C. Вітри переважали західні та північно західні, в залежності від пори року. Скресання річок відбувалося найчастіше в березні, іноді в кінці лютого, замерзання — у листопаді.

Для Полісся були дуже характерні тумани, особливо восени. Опадів у губернії випадало достатньо — понад 500 мм на рік, на південному заході до 600 мм. Найбільш дощовий місяць — липень. Тривалих посух не спостерігалося.[1][2]

Водні ресурсиРедагувати

 
Річка Тетерів в околицях Житомира, початок ХХ століття
 
Річка Стубла (Стубазка) біля Клеванського замку, початок ХХ століття

З водних ресурсів у південній частині губернії переважали річки та джерела, на півночі — болота і озера. Усі річки, за винятком Західного Буга, належали до басейну Дніпра. При цьому тільки Тетерів впадав безпосередньо в Дніпро — інші відносились до правих приток Прип'яті. Характер більшості річок губернії одноманітний, з вузькими долинами у верхів'ях та широкими — на півночі, берега здебільшого низинні та болотисті.

Річки губернії, особливо притоки Прип'яті, широко використовувалися у торгово-промислових цілях для сплаву різних товарів (насамперед лісу) у Дніпро, Німан та Віслу. До сплавних річок відносилися Західний Буг, Турія, Стохід, Стир, Іква, Горинь, Случ, Вілія, Устя, Стубазка, Уж, Тетерів та Ірма. На Західному Бузі, який у межах губернії протікав на відстані близько 180 км, було поширене судноплавство.

Озера у Волинській губернії займали площу 114 км², налічувалося їх близько 200. Найбільшими озерами були Світязьке (22,8 км²) і Пулемецьке (15,9 км²). У північній частині Ковельського повіту знаходилися так звані «водогони», по яким відбувався сплав лісу і які служили допоміжними каналами, що з'єднували річки Прип'ять та Турію з Дніпровсько-Бузькою водною системою. Найдовшим з цих каналів був Турський водогін (42,7 км), який з'єднував озеро Тур з озерами Кисобул, Горіхове та струмком Комар, а також канали Гнилий, Селище та Білозерський[2].

Земельні ресурсиРедагувати

 
Геологічна мапа Волинської губернії 1866 року

Ґрунти Волинської губернії були переважно глинисті або піщані. На півдні, ближче до Подільської губернії, зустрічалися чорноземи, часто — змішані з глиною. В середній частині губернії — суглинні і супіщані, на Волинському Поліссі майже виключно болотисті та піщані, місцями кам'янисті.

За даними Волинської казенної палати, у 1911 році з 5781,5 тис. десятин землі (включно з лісом) приватним землевласникам належали 3039,5 тис. десятин (52,6 %), селянам 2250,2 тис. (38,9 %), казні 376,3 тис. (6,5 %), чиншовикам 62,6 тис. (1,1 %), іншим 53,0 тис. (0,9 %).[3]

Корисні копалиниРедагувати

Основними видами корисних копалин у губернії були граніт, гірський кришталь, глини — вогнетривка, ліпна і порцелянова, торф, бурий залізняк і болотна руда. Були поклади графіту, кам'яного вугілля, бурштину, але вони майже не експлуатувалися.[2]

РослинністьРедагувати

 
Площа лісів (без врахування боліт) у загальній площі повітів Волинської губернії за даними губернської креслярні станом на 1856 рік

Волинська губернія була багатою на лісові ресурси. За їх забезпеченістю вона виразно поділялася на 2 частини: лісостепову Волинь та Волинське Полісся. На Поліссі ліси та болота займали більшість території, на Волині же вони розташовувались тільки на крайньому заході, сході та півдні, а також між річками Іквою та Случем, у напрямку від Кременця до Полонного.

Оцінка лісових ресурсів Волинської губернії в 1850—1860 роках[1]
Джерело даних Площа губернії,
десятин
Площа під лісом,
десятин
Під лісом
Тенгоборський «О производительныхъ силахъ Россіи» &&&&&&&&06531840.&&&&006 531 840 &&&&&&&&02438856.&&&&002 438 856 37,3 %
За даними губернської креслярні, 1856 рік &&&&&&&&06367160.&&&&006 367 160 &&&&&&&&02461441.&&&&002 461 441 38,7 %
За даними статистичного комітету за 1866 рік &&&&&&&&06130402.&&&&006 130 402 &&&&&&&&01772871.&&&&001 772 871 28,9 %

З порід дерев найбільше зустрічалися сосна, дуб та береза. Сосни переважала на півночі, у повітах Овруцькому, Рівненському, Луцькому, Ковельському та північній частині Володимир-Волинського, тоді як дуби та інші листяні породи тут були рідкісними. Змішані ліси (сосна, дуб, клен, осика, береза) переважали на півдні губернії, у повітах Житомирському, Кременецькому, Дубенському, Острозькому, у північній частині Новоград-Волинського та південній Володимир-Волинського. На крайньому півдні губернії, у межах Авратинської височини, сосни та ялини майже зникали, натомість переважали клени, липи та дуби.

На поліській частині губернії були дуже поширені болота. Найбільше їх було на півночі Володимир-Волинського та Ковельського повітів, між верхів'ями Прип'яті та Гродненською губернією. Глибина боліт була тут настільки великою, що перешкоджала нормальному проростанню лісів.

Більша частина болотяних місць прилягала до річок; так, у Рівненському повіті на берегах Случа, були розташовані болотяні простори, на яких були розташовані кілька невеликих сіл, жителі яких майже не займалися землеробством і знаходилися на вкрай низькому рівні економічного та суспільного розвитку. У Луцькому повіті болота були поширені на берегах річки Стир. Овруцький повіт майже весь був покритий болотами та суцільним сосновим лісом, а деякі частини повіту, особливо по берегах річки Уборть, були незаселеними, на площі понад 200 км² не було жодного поселення.

Тваринний світРедагувати

Фауна Волинської губернії, особливо Полісся була достатньо різноманітною, хоча внаслідок масової вирубки лісу та неконтрольованого мисливства, популяція тварин скорочувалася, особливо на півдні губернії. Так, вже до XVIII століття на території Волинської губернії зникли останні олені, які водилися в лісах Володимир-Волинського за Заславського повіті, а ще раніше — лісові коти та тури, від яких залишилися назви топомінів (напр. Турове болото в Заславському повіті). У багатьох повітах повністю зникли популяції ведмедів, лосів, рисів, росомах.

До тварин, що в 1860-ті роки зустрічалися по всій губернії, відносилися дикі кози, дикі свині, вовки, лисиці, зайці та деякі інші. В окремих повітах губернії зустрічалися також лосі (Володимир-Волинський, Ковельський, Рівненський повіти, іноді — Луцький, Острозький та Новоград-Волинський; раніше лосі водилися й у Дубенському повіті, але зникли до початку ХІХ століття), куниці (Овруцький, Ковельський, Новоград-Волинський, Рівненський), ведмеді (у 1860-х ще зустрічалися в лісах Овруцького та, зрідка, Рівненського повітів; у інших поліських повітах ведмеді зникли ще до початку ХІХ століття), борсуки (Овруцький, Володимир-Волинський, Заславський, іноді — Дубенський), видри (Овруцький, Володимир-Волинський, Рівненський, Дубенський), рисі (Овруцький, Ковельський повіти, іноді — Рівненський та Острозький; повністю зникли в Новоград-Волинському, Володимир-Волинському, Ковельському та Луцькому повітах), росомахи (зрідка, Овруцький повіт).

Поширення деяких видів лісових тварин станом на середину 1860-х років[1]
лось рись ведмідь

Серед птахів повсюдно зустрічалися тетеруки, пугачі, сови, орябки, куріпки, перепілки, голуби, чайки, коростелі, дупелі, бекаси, кулики, журавлі, чаплі, дикі качки, шуліки, яструби. Орли зустрічалися в Овруцькому, Володимир-Волинському, Ковельському та Заславському повітах, соколи в Овруцькому та Заславському, кречети в Овруцькому та Дубенському, дрохви в Овруцькому, Новоград-Волинському, Володимир-Волинському, Кременецькому та Старокостянтинівському повітах.[1]

ІсторіяРедагувати

 
Волинське намісництво. 1796 рік

Після другого поділу Речі Посполитої в 1793 році, східна частина Волині відійшла Російській імперії і стала називатися Заславським намісництвом з центром в Заславі. Після третього поділу Польщі в 1795 році до Росії було приєднано і західну частину Волині (повіти Володимир-Волинський, Ковельський, більшу частину Луцького, Кременецького та Дубенського) і таким чином до нового адміністративного утворення під назвою Волинське намісництво у складі 13 округів з центром у Новоград-Волинському (до 1796 року — Звягель) увійшла більша частина історичної Волині, від назви якої прибрало й собі назву. Але з причини відсутності відповідних будинків для розміщення губернського управління в Новограді, у підсумку центром з 1797 року став Житомир, а саме намісництво було перейменоване на Волинську губернію.[4]

У 1802 році Житомир був викуплений казною у графа Ільїнського, і з 1804 році призначений губернським містом, вважаючи «что в нем помещаются уже губернския присутственныя места, имеются постройки, сделанныя частными людьми и хозяйственныя заведения губернских чиновников». У тому ж 1804 році до складу Волинської губернії увійшов Старокостянтинівський повіт, який у 1795—1804 роках входив до складу Подільського намісництва.[5].

Адміністративний устрійРедагувати

Російська імперіяРедагувати

 
Повіти Волинської губернії

Наприкінці XIX століття в адміністративному відношенні територія Волинської губернії поділялася на 12 повітів, 48 станів і 201 волость. Кожен повіт складався з 2-х мирових дільниць, які об'єднували декілька волостей, і де знаходилися дільничні мирові суди. Найбільшим за площею був Овруцький повіт, на який припадало 14,7 % території губернії, найменшим — Старокостянтинівський (3,6 %). За чисельністю населенням найбільшим був Житомирський повіт (14,5 % населення губернії в 1897 році), найменшим — Острозький (5,7 %).[6]

Територія та густота населення за повітами губернії
Повіти Площа, км² 1897 1911 Густота населення, 1911
осіб/км²
Володимир-Волинський &&&&&&&&&&&06431.&&&&006431 &&&&&&&&&0277265.&&&&00277 265 &&&&&&&&&0359600.&&&&00359 600 55,9
Дубенський &&&&&&&&&&&03959.&&&&003959 &&&&&&&&&0195058.&&&&00195 058 &&&&&&&&&0255100.&&&&00255 100 64,4
Житомирський &&&&&&&&&&&07701.&&&&007701 &&&&&&&&&0433859.&&&&00433 859 578800 75,2
Заславський &&&&&&&&&&&03477.&&&&003477 &&&&&&&&&0208742.&&&&00208 742 &&&&&&&&&0259600.&&&&00259 600 74,7
Ковельський &&&&&&&&&&&07483.&&&&007483 &&&&&&&&&0211493.&&&&00211 493 274800 36,7
Кременецький &&&&&&&&&&&03329.&&&&003329 &&&&&&&&&0219934.&&&&00219 934 &&&&&&&&&0282500.&&&&00282 500 84,9
Луцький &&&&&&&&&&&07468.&&&&007468 &&&&&&&&&0252550.&&&&00252 550 &&&&&&&&&0333300.&&&&00333 300 44,6
Новоград-Волинський &&&&&&&&&&&07205.&&&&007205 &&&&&&&&&0348950.&&&&00348 950 &&&&&&&&&0459000.&&&&00459 000 63,7
Овруцький &&&&&&&&&&010555.&&&&0010 555 &&&&&&&&&0205390.&&&&00205 390 &&&&&&&&&0282900.&&&&00282 900 26,8
Острозький &&&&&&&&&&&03066.&&&&003066 &&&&&&&&&0169351.&&&&00169 351 &&&&&&&&&0220500.&&&&00220 500 71,9
Рівненський &&&&&&&&&&&08611.&&&&008611 &&&&&&&&&0273001.&&&&00273 001 &&&&&&&&&0369200.&&&&00369 200 42,9
Старокостянтинівський &&&&&&&&&&&02556.&&&&002556 &&&&&&&&&0193889.&&&&00193 889 &&&&&&&&&0245100.&&&&00245 100 95,9
Волинська губернія &&&&&&&&&&071742.&&&&0071 742 &&&&&&&&02989482.&&&&002 989 482 &&&&&&&&03920400.&&&&003 920 400 54,6

Карти Волинської губерніїРедагувати

Станом на 1917 рік у губернії налічувалося 8239 населених пунктів, зокрема міст — 13, містечок — 143, сіл — 3416 (з них 1628 з церквами), колоній — 1210, слобідок — 296, присілків — 244, хуторів — 2603, фільварків та ферм — 314.[4]

П'ять міст губернії належали приватним власникам.

Домовласники цих міст платили власникам чинш. З цих міст у Дубно була міська дума, а в Рівному і Острозі — тільки спрощене міське управління.

1917—1920 рокиРедагувати

 
   Волинська губернія у складі Української Держави, 1918 рік

Після Лютневої революції в Російській імперії царська влада на місцях впала. Царський губернатор Скаржинський пішов у відставку. Після 2-го Універсалу УЦР Волинська губернія увійшла до складу автономної України. з проголошенням 3-го Універсалу — до складу УНР.

Після проголошення незалежності Української Народної Республіки Четвертим Універсалом 9 (22) січня 1918 року Волинська губернія стала її частиною. У цей час її губернаторм(губернським комісаром) був В'язлов Андрій Григорович. Але 28 січня (10 лютого) 1918 року він подав у відставку і покинув Житомир; боячись наступу російських більшовиків. Тому 3 (16) лютого 1918 року губернським комісаром УНР став місцевий житомирський політик Семен Куриленко який займав цю посаду до 8 травня 1918 року.

Після державного перевороту 29-30 квітня в незалежній Україні УНР була скасована і перейменована в Українську Державу на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським. Він призначив новим губернатором Волині (губернським старостою)Дмитра Андро. В період гетьманату Скоропадського до Волинської губернії було тимчасово приєднані південні повіти Мінської губернії.

Губернія мала бути складеною з 20 повітів: до наявних 12 повітів планувалось долучити 8 повітів з Мінської губернії: Пінський повіт; Гродненської губернії: Брест-Литовський повіт, Кобринський повіт; Холмської губернії: Томашівський повіт, Грубешівський повіт, Володавський повіт та Більський повіт.

Частину повітів планувалося приєднати до суміжних наявних, або новоприєднаних повітів: з Люблінської губернії: Костянтинівський повіт, Радзінський повіт і Красниставський повіт; з Гродненської губернії: Пружанський повіт; з Мінської губернії: Слуцький повіт. У серпні 1918 року з південних повітів Мінської губернії була утворена Поліська округа.

Також у документах Української Держави виділяли окремо усю Холмську губернію з доданими до неї Берестейським, Більським, Кобринським, Пружанським повітами і частинами повітів Люблінської губернії. Офіційно Холмська губернія у складі Української держави була утворена 15 листопада 1918 року.

1 грудня 1918 року влада в місті Житомирі перейшла в руки Директорії УНР. Губернським комісаром(губернатором) Волині від неї з грудня 1918 до грудня 1919 року був Федір Сумнєвич.

У січні — лютому 1919 року війська Польщі захопили Володимир-Волинський і Ковель — (Битва за Ковель).

13 березня Житомир був зайнятий військами Радянської Росії ; але 22 березня визволений військами УНР. З 31 березня до 5 травня місто Рівне стало місцем перебування Директорії УНР і уряду УНР; а з 5 по 15 травня — місто Радивилів.

12 квітня більшовики вдруге зайняли Житомир. 14 травня війська Польщі перейшли в загальний наступ проти УНР на Волині і проти ЗУНР у Галичині. 16 травня польські війська захопили Луцьк. Цим скористались війська Радянської Росії, які перейшли в наступ зі сходу і 24 травня захопили місто Рівне. Після цих подій під владою уряду УНР залишився тільки один Кременецький повіт з усієї території України. Війська УНР були змушені перейти в наступ проти російських більшовиків у Подільській губернії, щоб мати взагалі хоч якусь територію.

20 серпня Житомир вдруге звільнили українські війська ЗУНР, які діяли в спілці з УНР, але 17 вересня радянські війська втретє зайняли губернський центр.

Війська Польщі в серпні витіснили радянські війська з території Кременецького, Острозького, Рівненського і Дубненського повітів. На захоплених територіях Польща утворила Волинське воєводство.

1 вересня УНР і Польща підписали угоду про перемир'я, війна між ними закінчилась. Була встановлена демаркаційна лінія між польськими і українськими військами: р. Збруч — м. Шепетівка — м. Олевськ.

До грудня 1919 року влада УНР контролювала Старокостянтинівський, Заславський та частину Новоград-Волинського і Житомирського повітів. Але через поразку у війні з білими росіянами Денікіна влада УНР фактично втратила волю до боротьби і віддала контрольовані нею території Польщі. З району м. Любар Армія УНР вирушила в Перший зимовий похід.

25 квітня 1920 року війська Польщі для виконання умов Варшавського договору між нею і Симоном Петлюрою перейшли в наступ проти радянських військ. Вже 26 квітня польські війська увійшли в Житомир. За згоди Польщі в Житомирі почала діяти адміністрація УНР. Але швидко радянські війська перейшли в конрнаступ і 12 червня 1920 року зайняли Житомир. До початку серпня Червона армія взагалі зайняла всю попередню територію Волинської губернії. Але пізніше вони зазнали поразки від поляків під Варшавою і знову відступили. У вересні польські війська зайняли більшу частину губернії, відтіснивши червоних росіян на схід від р. Случ. 19 жовтня вступило в силу перемир'я між Польщею і Радянською Росією. У листопаді — грудні 1920 війська Польщі відійшли на лінію нового кордону.

1920—1925 рокиРедагувати

1921 року західна частина губернії відійшла до Польщі. Постановою ВУЦВК від 12 жовтня 1921 року у східній частині Волинської губернії, яка залишилася у складі УСРР, було затверджено новий адміністративний поділ[7] у складі таких повітів:

У 1925 році у зв'язку з переходом на триступеневу систему управління (центр — округи — райони) Волинську губернію було ліквідовано, на її території залишилися Житомирська, Шепетівська і Коростенська округи.

НаселенняРедагувати

Загальна характеристикаРедагувати

 
Динаміка населення Волинської губернії, 1811—1911 роки
Динаміка чисельності населення Волинської губернії[3][8]
Рік Населення, тис. осіб Середньорічний приріст, %
1811 1212,8
1838 1314,1 0,30
1851 1469,4 0,86
1863 1602,7 0,73
1867 1643,3 0,63
1885 2196,0 1,62
1897 2989,5 2,60
1904 3316,0 1,49
1911 3758,5 1,81
 
Статево-вікова структура населення Волинської губернії в 1897 році[9]

Для Волинської губернії, як і для більшості інших губерній імперії, була характерна молода вікова структура населення. За переписом 1897 року майже 30 % всього населення (879 тис. осіб) були у віці до 9 років, тоді як населення віком старше 60 років налічувалося лише 157 тис. осіб (5,2 %). Медіанний вік населення Волинської губернії становив близько 18 років (половина населення була молодше 18 років, половина населення — старше). 51,3 % населення губернії (1534 тис. осіб) були молодше 19 років.

Рух населенняРедагувати

НароджуваністьРедагувати

Середній показник народжуваності в 1861—1913 роках становив у Волинській губернії 47,2 народжень на 1000 осіб. За коефіцієнтом народжуваності Волинь посідала 24 місце з 50 губерній європейської Росії.[10]

Динаміка коефіцієнту народжуваності в 1861—1913 роках (народжень на 1000 населення)[10]
1861–1865 1866–1870 1871–1875 1876–1889 1881–1885 1886–1890 1891–1895 1896–1900 1901–1905 1906–1910 1911–1913
46,9 48,0 50,0 48,6 49,1 51,5 50,8 48,0 45,2 42,0 39,5

У 1911 році на території Волинської губернії народилося 151 409 дітей (40,3 на 1000 осіб), зокрема в містах 9336 дітей (28,0 на 1000 осіб), у селах та містечках — 142 073 дітей (41,5 на 1000 осіб). У загальній кількості народжених на міста припадало 6,2 % народжень, на повітове населення — 93,8 %. Законнонародженими (народженими в церковному шлюбі) у 1911 році були 147 684 дітей (97,5 %), незаконнонародженими (позашлюбними) — 3725 дітей (2,5 %). Позашлюбні народження були більше характерні для міського населення — у 1911 році там було зафіксовано 549 незаконнонароджених дітей, що становило 5,9 % загальної кількості народжень, тоді як у селах та містечках — 3176 (2,2 %). У 1910 році на кожен укладений шлюб у губернії припадало в середньому 4,7 народжених дітей (середнє по губерніях європейської Росії — 5,3).[3]

СмертністьРедагувати

Середній показник смертності в 1861—1913 роках становив 29,6 померлих на 1000 жителів, що на 13 % менше ніж в середньому по європейській частині Російської імперії (34,0 на 1000 жителів). За коефіцієнтом смертності Волинська губернія посідала 14 місце з 50 губерній центральної Росії.[11]

Динаміка коефіцієнту смертності в 1861—1913 роках (померлих на 1000 населення)
1861—1865 1866–1870 1871–1875 1876–1889 1881–1885 1886–1890 1891–1895 1896–1900 1901–1905 1906–1910 1911–1913
31,8 31,6 37,0 30,7 33,5 32,4 31,1 26,5 26,2 24,0 21,0

У 1911 році в губернії було зафіксовано 82 629 смертей, що становило 22,0 випадків на 1000 жителів. Смертність була дещо вищою серед сільського населення, серед якого було зареєстровано 77 001 випадків (22,5 на 1000 осіб), і нижчою — серед жителів міст, 5628 випадків (16,9 на 1000 осіб).[3]

Близько третини випадків смертей припадали на дітей до 5 років, особливо високою була смертність у віці до 1 року. Проте порівняно з середніми показниками по імперії, стан справ з дитячою смертністю на Волині був задовільний — у 1906—1910 роках з 1000 народжених у віці до 1 року померли 175 дітей (в середньому по європейських губерніях — 253).За показником смертності дітей у віці до 1 року Волинська губернія була серед найкращих і посідала 10 місце з 50 губерній (1 місце — Естляндська губернія 138 померлих дітей у віці до 1 року на 1000 народжених, останнє, 50 місце — Нижньогородська губернія — 340 померлих на 1000 народжених)[11]

Динаміка коефіцієнту смертності дітей у віці до 1 року в 1867—1910 роках (кількість померлих на 1000 народжених)[11]
1867–1881 1886–1897 1908–1910
Волинська губернія 169 187 175
50 губерній
європейської частини РІ
271 274 253
Динаміка коефіцієнту смертності дітей у віці до 5 років у 1867—1910 роках (кількість померлих на 1000 народжених)[11]
1867–1881 1886–1897 1908–1910
Волинська губернія 350 355 302
50 губерній
європейської частини РІ
423 432 389

Природний рухРедагувати

Внаслідок перевищення народжуваності над смертністю, населення Волинської області збільшилося в 1911 році на 68 780 осіб (18,3 особи на кожну 1000 мешканців). Внаслідок порівняно низької народжуваності, природний приріст серед міського населення поступався приросту сільського населення. Так, у містах народжуваність перевищила смертність всього на 3708 осіб (11,1 на 1000 мешканців), тоді як у селах — на 65 972 особи (19,3 на 1000 мешканців). У загальній структурі природного приросту 5,4 % припадало на і 94,6 % на сільське та містечкове.[3]

Етномовний складРедагувати

 
Мовний склад населення повітів Волинської губернії згідно з переписом 1897 року

Мовний та національний склад населення Волинської губернії станом на 1897 та 1911 роки

Мовний склад, 1897 рік[12]
Мова %
українська
  
70,10
їдиш
  
13,21
польська
  
6,15
німецька
  
5,73
російська
  
3,51
чеська
  
0,93
татарська
  
0,13
білоруська
  
0,13
інша
  
0,12
Національний склад, 1911 рік[3]
Національність %
українці
  
69,98
євреї
  
14,08
поляки
  
8,81
німці
  
5,35
росіяни
  
1,01
чехи
  
0,65
інша
  
0,12
Мовний склад населення повітів Волинської губернії за даними перепису 1897 року[13]
Повіт населення українська єврейська польська німецька російська чеська татарська білоруська
Володимир-Волинський повіт 277 265 199 871 72,1 % 28 903 10,4 % 23 225 8,4 % 15 739 5,7 % 7653 2,8 % 1643 0,6 % 70 13
Дубенський повіт 195 058 133 086 68,2 % 22 432 11,5 % 12 748 6,5 % 6 942 3,6 % 8 285 4,2 % 10 328 5,3 % 615 0,3 % 446 0,2 %
Житомирський повіт 433 859 270 729 62,4 % 61 963 14,3 % 24 678 5,7 % 46 922 10,8 % 25 583 5,9 % 2621 0,6 % 278 0,1 % 137
Заславський повіт 208 742 160 450 76,9 % 27 713 13,3 % 14 608 7,0 % 1 726 0,8 % 3 661 1,8 % 335 0,2 % 89 27
Ковельський повіт 211 493 166 032 78,5 % 25 224 11,9 % 9700 4,6 % 1920 0,9 % 7451 3,5 % 85 168 0,1 % 597 0,3 %
Кременецький повіт 219 934 177 472 80,7 % 26 887 12,2 % 6 630 3,0 % 209 0,1 % 7 444 3,4 % 256 0,1 % 628 0,3 % 20
Луцький повіт 252 550 143 891 57,0 % 35 712 14,1 % 24 504 9,7 % 30 255 12,0 % 12 865 5,1 % 3 818 1,5 % 969 0,4 % 292 0,1 %
Новоград-Волинський повіт 348 950 228 537 65,5 % 54 549 15,6 % 18 231 5,2 % 38 201 10,9 % 8409 2,4 % 488 0,1 % 51 138
Овруцький повіт 205 390 171 269 83,4 % 21 851 10,6 % 2757 1,3 % 2381 1,2 % 5 336 2,6 % 651 0,3 % 11 1 060 0,5 %
Острозький повіт 169 351 129 923 76,7 % 18 283 10,8 % 11 198 6,6 % 2522 1,5 % 4158 2,5 % 2696 1,6 % 207 0,1 % 161 0,1 %
Рівненський повіт 273 001 165 145 60,5 % 43 554 16,0 % 25 126 9,2 % 24 407 8,9 % 8612 3,2 % 4703 1,7 % 355 0,1 % 810 0,3 %
Старокостянтинівський повіт 193 889 149 174 76,9 % 27 703 14,3 % 10 756 5,5 % 107 0,1 % 5432 2,8 % 46 376 0,2 % 93
Волинська губернія 2 989 482 2 095 579 70,1 % 394 774 13,2 % 184 161 6,2 % 171 331 5,7 % 104 889 3,5 % 27 670 0,9 % 3817 0,1 % 3794 0,1 %

УкраїнціРедагувати

 
Частка українськомовного населення у повітах Волинської губернії за даними перепису 1897 року

За переписом 1897 року у Волинській губернії налічувалося 2 095 579 україномовного населення, що становило 70,1 % населення губернії. Найвища питома вага українців була зафіксована у Овруцькому повіті (83,4 %), найнижча — у Луцькому (57,0 %). У містах проживало лише 46 060 україномовних (2,2 % загальної чисельності), тоді як у селах та містечках — 2 049 477 (97,8 %). Україномовні в 1897 році становили в губернії 19,7 % населення міст та 74,4 % населення сіл та містечок. Серед міст найвища частка україномовних була зафіксована в Кременці (47,0 %) та Овручі (42,2 %), найнижча — у Луцьку (9,4 %) та Ковелі (11,8 %).[9]

За релігійним складом серед українців Волині переважали православні (94,8 %), втім частка римо-католиків (5,1 %) була найвищою серед усіх південно-західних губерній. Особливо високою (понад 10 %) була частка католиків серед україномовного населення Житомирського та Новоград-Волинського повітів.

Повіти з найвищою питомою вагою україномовних католиків за переписом 1897 року
Повіт україномовні православні україномовні римокатолики
Житомирський повіт &&&&&&&&&0242444.&&&&00242 444 89,6 %  &&&&&&&&&&028169.&&&&0028 169 10,4 %
Новоград-Волинський повіт &&&&&&&&&0204644.&&&&00204 644 89,6 %  &&&&&&&&&&023736.&&&&0023 736 10,4 %
Старокостянтинівський повіт &&&&&&&&&0138017.&&&&00138 017 92,5 %  &&&&&&&&&&011124.&&&&0011 124 7,5 %

За даними на 1911 рік, у губернії налічувалося 2 630 140 українців, що становило 70,0 % населення. У містах проживало 111 015 українців (4,2 %), у селах та містечках 2 519 125 (95,8 %). Серед міського населення на українців припадало 33,3 % населення, серед сільського та містечкового — 73,6 %.[3]

Згідно з даними перепису 1897 року серед україномовного населення губернії 92,5 % належали до стану селян, 6,2 % до стану міщан. По 0,4 % україномовного населення Волині належали до спадкових дворян та духовенства, 0,2 % — до іноземців. Частка почесних громадян, купців та чиновників не перевищувала 0,1 %. Таким чином, україномовні в 1897 році становили 86,5 % селянства Волинської губернії, 51,0 % християнського духовенства, 44,5 % почесних громадян, 26,4 % спадкових дворян, 20,3 % міщан, 13,7 % особистих дворян та чиновників, 11,1 % іноземних підданих, 4,0 % військових козаків та лише 1,4 % купців.[9]

Самодіяльного україномовного населення в 1897 році налічувалося 432 547 осіб (20,6 % загальної чисельності україномовних), що становило 61,5 % самодіяльного населення губернії. Сільське господарство було домінуючою сферою зайнятості, тут були зайняті 80,3 % самодіяльного україномовного населення (разом з незайнятими членами сімей — близько 89 %). Прислугою та поденниками були 6,9 %, у ремеслах та виробництвах були зайняті 4,5 %, у збройних силах 3,6 %, у торгівлі 0,2 %.[9]

ЄвреїРедагувати

 
Частка єврейськомовного населення у повітах Волинської губернії за даними перепису 1897 року
 
Єврей — міняйло (wekslarz, особа що займалася обміном грошей на ярмарках) з Волинської губернії

Перші відомості про євреїв на Волині датуються кінцем ХІІІ століття. Найдавніша згадка про них у Володимирі-Волинському відноситься до 1288 року, 1410 року вони вперше згадуються у Луцьку, 1438 року — у Кременці. В Острозі євреї з'явилися наприкінці XIV століття, про що свідчить одна з найбільш ранніх епітафій, яка датується 1444 роком. Відомості про євреїв у Дубному відносяться до 1532 року, у Ковелі до 1547 року. За ревізією 1765 року. на Волині мешкало 17 846 євреїв. Зокрема Волинський кагал налічував 1733 осіб, Дубенський — 2492, Заславський — 3891, Кременецький — 1829, Ковельський — 1516, Луцький — 1012, Люблінський — 1226, Острозький — 1777, Новоград-Волинський — 577, Овруцький — 607, Рівненський — 1186.[14]

З 1796 року Волинська губернія увійшла до складу утвореної «смуги осілості», обмеженої території, де дозволялося селитися євреям. Високий приріст єврейського населення, пов'язаний з низькою смертністю та відсутністю значних міграцій за межі смуги осілості, призводили до швидкого зростання їх чисельності та збільшення впливу на життя губернії. На початку 1870-х років у Волинській губернії проживало 211,1 тис. євреїв, що становило 12,4 % всього населення. У містах губернії проживало 69,2 тис. євреїв (32,8 % загальної чисельності), у містечках 105,2 тис. (49,8 %), у селах 36,7 тис. (17,4 %). У 10 з 12 міст губернії вони становили абсолютну більшість населення, і лише в Житомирі та Кременці — відносну. У 1882 році були введені «Тимчасові правила», згідно з якими євреї не мали права селитися в сільській місцевості, що лише посилило їх концентрацію в найбільших містах.[15]

Основними сферами зайнятості євреїв були торгівля, ремесло, оренда маєтків та промислових підприємств. Так, у 1871 році євреї орендували у Волинській губернії 256 маєтків загальною площею 134,2 тис. десятин (147 тис. га або 1/6 загальної площі). У промисловості євреї домінували в таких важливих галузях господарства губернії, як винокуріння, де вони орендували (або мали у володінні) близько 90 % винокурень, близько 80 % пивоваренних та медоваренних заводів. В оренді в євреїв знаходилося близько 90 % млинів губернії і майже вся торгівля зерном. Євреям також належали близько чверті цукрових заводів краю, основної галузі спеціалізації Волині.[15]

Населення юдейського віросповідання в містах Волинської губернії в 1871—1911 роках[3][13][15]
Місто частка юдеїв
у населенні, 1871
кількість юдеїв,
1897
частка юдеїв
у населенні, 1897
кількість юдеїв,
1911
частка юдеїв
у населенні, 1911
Житомир ~35 % 30 572 46,4 % 37 139 42,4 %
Рівне ~55 % 13 704 55,8 % 19 142 56,8 %
Кременець ~35 % 6 476 36,6 % 8 617 39,4 %
Ковель ~45 % 8 502 48,0 % 12 365 42,8 %
Новоград-Волинський ~45 % 9 363 55,4 % 11 063 52,3 %
Старокостянтинів ~65 % 9 164 56,0 % 11 782 57,9 %
Луцьк ~65 % 9 396 59,5 % 23 918 85,0 %
Острог > 80 % 9 185 62,3 % 10 419 59,3 %
Дубно ~75 % 7 096 49,8 % 10 642 46,8 %
Заслав ~75 % 5 991 47,5 % 6 268 43,0 %
Володимир-Волинський ~55 % 5 837 59,1 % 7 060 44,9 %
Овруч ~55 % 3 441 46,5 % 3 035 28,0 %

Серед єврейського населення виділялися євреї-землероби, що проживали в колоніях Рівненського, Дубенського та Луцького повітів. Ці колонії виникли в 1-й половині XIX століття, як спроба залучити єврейське населення до землеробської праці та в подальшому стимулювати їхнє переселення на малозаселені землі півдня. Станом на 1871 рік на Волині їх налічувалося 3274 осіб у 10 поселеннях. Але цей проект не мав великого успіху, до кінця XIX століття їх кількість зменшилась до 1595 осіб. У 1897 році євреї-землероби становили менше 0,5 % загальної кількості єврейського населення губернії і мали у володінні лише 3853 десятин землі.[14][15]

Єврейські землеробські колонії Волині в 1871 році[15]
повіт населення
сл. Мочулки Рівненський 341
сл. Антонівка Рівненський 323
с. Мале Сідлище Рівненський 358
кол. Осова Рівненський 515
кол. Озеряни Дубенський 480
кол. Софіївка Луцький 422
кол. Гнатівка Луцький 245
кол. Руденська Луцький 36
кол. Жолудськ Луцький 210
кол. Олізарка Луцький 344

За переписом 1897 року на Волині проживало 394 774 єврейськомовних, що становило 13,2 % населення губернії. У містах їх налічувалося 118 727 (30,1 % загальної чисельності), у містечках та селах 276 047 (69,9 %). Єврейськомовними були 50,8 % населення міст та 10,0 % населення містечок та сіл. У всіх містах губернії, за винятком Кременця, єврейськомовні становили більшість населення, зокрема у 6 містах (Острог, Луцьк, Володимир-Волинський, Старокостянтинів, Рівне, Новоград-Волинський) — абсолютну (55–62 %), у 5 містах (Дубно, Житомир, Заслав, Ковель, Овруч) — відносну (46–49 %).[9]

Більшість самодіяльного єврейськомовного населення були зайняті у ремеслах та виробництвах (34,9 %) та торгівлі (31,2 %), тоді як частка зайнятих у сільському господарстві була найнижчою (1,9 % проти середнього по губернії 60 %). У збройних силах служили 2,5 % самодіяльного населення, ще 29,5 % були зайняті в інших сферах (прислуга, освіта, медицина). У 1897 році євреям у губернії належали 59 з 251 мукомольних заводів, 13 із 40 пивоварень, 50 смолокурних заводів, 40 лісопильних, 15 миловарених, 73 шкіряних (із 161), 4 деревообробних, 6 меблевих, 4 фпорцелянових, 2 сірникових фабрики.[9]

За становим поділом у 1897 році серед єврейськомовних абсолютно переважали міщани (97,7 %), частка інших суспільних станів була незначною. Серед купців губернії єврейськомовними були 85,6 %, серед міщан 60,2 %. Єврейськомовні були відносно слабо представлені серед таких суспільних станів, як почесні громадяни (4,9 %), особисті дворяни та чиновникі (1,3 %) і селяни (0,2 %). Майже відсутні єврейськомовні були серед спадкових дворян (0,003 %), яких у Волинській губернії проживало лише 9, зокрема в Житомирському повіті — 8, у Старокостянтинівському — 1.[9]

У 1911 році у Волинській губернії мешкало 529 257 євреїв, з них у містах 162 752 (30,8 % загальної чисельності), у містечках та селах 366 505 (69,2 %). Євреї становили 14,1 % всього населення губернії, зокрема 48,8 % міського та 10,7 % сільського та містечкового. У населення 5 міст губернії (Луцьк, Новоград, Острог, Рівне, Старокостянтинів) вони мали абсолютну більшість, у 3 містах (Житомир, Володимир, Дубно) — відносну, у 4 містах (Заслав, Ковель, Кременець, Овруч) були другими після українців, а в місті Здолбунів — лише четвертими, поступаючись українцям, полякам та чехам.[3]

ПолякиРедагувати

 
Частка польськомовного населення в повітах Волинської губернії за даними перепису 1897 року
 
Куліг (традиційна розвага шляхти у Масницю) на Волині, XIX століття

У 1871 році у Волинській губернії проживало 132 091 католиків (7,9 % населення), більшість з яких були поляками (або полонізованими українцями). Серед католиків дворянами були 22 037 осіб (16,7 %), міщанами 34 189 осіб (25,9 %), однодворцями 45 518 (34,4 %), селянами 30 347 (23,0 %). Найвища питома вага католиків у 1871 році була зафіксована у Житомирському та Новоград-Волинському повітах (13,1 % та 11,5 % відповідно), найнижча — у Овруцькому та Ковельському повітах (4,1 % та 2,8 % відповідно). Поляки становили абсолютну більшість серед заможних верств населення губернії. У дореформенні часи у Волинській губернії полякам належали 2887 панських маєтків з 92 % всієї землі та 817 327 кріпаків (94,7 % загальної чисельності). Але після поразки польського повстання 1863—1864 років їхні економічні позиції стали погіршуватися. Однією з причин були дискримінаційні земельні закони, згідно з якими католики не мали права купляти землі на території західних губерній. Це призвело до того, що частка польського землеводоління у Волинській губернії скоротилася з 92 % у 1861 до 68 % у 1884 році.[1]

За переписом населення 1897 році у Волинській губернії проживало 184 161 польськомовних, що становило 6,2 % населення губернії (3 місце). Польськомовні були досить рівномірно розселені по губернії (за винятком Овруцького повіту, де їх було лише 1,5 %) — у інших повітах питома вага поляків коливалася в межах від 3,0-4,6 %% у Кременецькому та Ковельському повітах до 9,2–9,7 % у Рівненському та Луцькому повітах. У містах проживало 9,7 % польськомовного населення, що дещо вище ніж в середньому по губернії (7,8 %). У Житомирі питома вага польськомовних була найвищою (11,3 % або 7464 осіб, майже 42 % міських поляків губернії).[9]

Польськомовне населення, як і раніше, мало досить високий соціальний статус. За становим поділом серед польськомовних налічувалося 54,7 % селян, 26,5 % міщан, 9,3 % спадкових дворян (найвища частка серед етномовних груп губернії). Вагомою групою серед поляків були іноземці (переважно вихідці з Австро-Угорської Галичини), яких налічувалося 13 тис. (7,1 % польськомовного населення губернії). Польськомовними в 1897 році були 49,5 % спадкового дворянства Волинської губернії та 26,1 % особистого дворянства та чиновництва. Серед спадкового дворянства Володимир-Волинського, Луцького, Заславського та Старокостянтинівського повітів питома вага польськомовних перевищувала 2/3.[9]

Становлячи лише 7,5 % самодіяльного населення губернії, польськомовні становили 31 % усієї кількості зайнятих у приватній юридичній діяльності, 28 % серед тих, хто отримує доходи з капіталів та нерухомості, 22 % зайнятих у обробці металів та винокурінні, 21 % зайнятих у бджолярстві та шовківництві, 20 % зайнятих у лікарняній та санітарній діяльності, 19 % зайнятих у науці, літературі, мистецтві, а також лісництві. Високою (18 %) була і частка польськомовних серед прислуги та поденників (переважно у фільварках), у цій сфері були зайняті 22 % всього самодіяльного польськомовного населення.[9]

НімціРедагувати

Докладніше: Німці Волині
 
Частка німецькомовного населення у повітах Волинської губернії за даними перепису 1897 року
 
Представники німецької громади Житомира, 1913 рік

Першою німецькою колонією на Волині вважається поселення Голендрах у Володимир-Волинському повіті, засноване в 1797 році. У 1804 німці поселилися в Антонівці коло містечка Кунів, у 1817 році з'явилася колонія Вальдгойм. У Рівненському повіті першою німецькою колонією у 1811 році стала Софіївка. До 1840 року виникло близько 11 колоній, у наступні 20 років — ще 21. Найшвидший розвиток німецьких колоній розпочався з 1861 року. Протягом 1861—1871 років на Волині оселилося близько 5,5 тис. німецьких сімей. Якщо в 1862 році у Волинській губернії проживало 4247 німців, то в 1864 році — 6343, у 1866 році — 11 542, 1868 року — 20 505. Більшість колоністів були вихідцями з Пруссії та Австрії, але були і переселенці з Привіслянського краю.[15]

Станом на 1871 рік німці проживали в 56 поселеннях Луцького повіту, 31 — Рівненського повіту, 28 — Житомирського, 22 — Новоград-Волинського, 9 — Володимир-Волинського, 8 — Дубенського (вихідці з Пруссії — меноніти). Незначне німецьке населення проживало в Заславському повіті (3 поселення). У Острозькому повіті до 1866 року існувало дві колонії Ядвінік та Карлсвальд з протестантським населенням голландського походження. У Овруцькому повіті німці проживали в колонії Горщик.[15]

Німецькі колоністи жило замкнено, майже не контактуючи з місцевим українським населенням. Вони утворили своєрідну «державу в державі» з власним самоуправлінням, школами, храмами. Для вирішенням спірних питань з місцевим населенням залучалися дипломатичні представництва своїх країн походження (Пруссії та дрібних німецьких держав). З понад 20 тис. німців 3/4 не побажали отримувати російське підданство та продовжували проживали як іноземці. Тільки починаючи з 1870-х, після припинення заохочення німецької міграції та згортання пільг для колоністів, вони стали отримувати російське підданство, яке в 1897 році вже мали абсолютна більшість німців Волині.[15]

За переписом 1897 року в губернії було зафіксовано 171 331 осіб з рідною мовою німецькою. Найвища питома вага німецькомовних була характерна для Луцького (30 255 осіб, 12,0 % населення), Новоград-Волинського (38 201 осіб, 10,9 %) та Житомирського (46 922 осіб, 10,8 %) повітів. Проживали вони також у повітах Рівненському (24 407 осіб, 8,9 %), Володимир-Волинському (15 739 осіб, 5,7 %) та Дубенському (6942 осіб, 3,6 %). У Овруцькому та Острозькому повітах німці становило 1,2–1,5 % населення, в інших повітах їх було менше 1 %, найменше (0,1 %) у Старокостянтинівському та Кременецькому. До 1911 року кількість німців збільшилася до 200 938 осіб, проте їх частка зменшилася до 5,35 %.[9]

У релігійному складі серед німців абсолютно переважав протестантизм — за переписом 1897 року протестантами (переважно лютеранами та менонітами) були 98,7 % німецькомовного населення. Римокатоликів серед німців Волині налічувалося 1,5 тис. (0,89 %), православних 0,5 тис. (0,33 %). Більшість німців займалися хліборобством, тваринництвом. До сфер зайнятості Волинської губернії з найвищою питомою вагою німецькомовних у 1897 році відносилися тваринництво та лісництво (14–16 % зайнятого населення губернії), обробка поживних продуктів тваринного та рослинного походження (10,4 %), обробка волокнистих речовин (9,3 %).[9]

У 1861 році у володінні німецьких колоністів знаходилося всього 0,1 тис. десятин землі в 1868 році — 20 тис. десятин землі, у 1871 — близько 45 тис., у 1884 році — 94 тис. і ще 17 тис. в орендному володінні. Станом на середину 1880-х німцям належало близько 5 % сільськогосподарських земель губернії (полякам 69 %, українцям та росіянам 24 %)[1][9]

РосіяниРедагувати

 
Частка російськомовного населення в повітах Волинської губернії за даними перепису 1897 року

На початку 1870-х російське населення Волинської губ. налічувало до 20 000 душ та було представлене переважно військовими, чиновниками та старообрядцями. Старообрядців-росіян у 1871 році налічувалося 3554 осіб, найбільше їх проживало в селах Заріцька Добриця (403), Чолівка (135), Бродник (159), Малинка (103) Овруцького повіту, селі Янушівка (410) Новоград-Волинського повіту, селах Пилипи (245), Довжики (107) Житомирського повіту та містечку Рафалівка Луцького повіту (249).[15]

За переписом 1897 року у Волинській губернії проживало 104 889 російськомовного населення, або 3,5 % від загальної чисельності. У містах їх мешкало 44 351 осіб (42,3 % загальної чисельності), повітах — 60 538 (57,7 %). Найвища питома вага росіян у населенні була зафіксована в повітах з найбільшою кількістю військових та чиновників — Житомирському (5,9 %), Луцькому (5,1 %) та Дубенському (4,2 %), найнижча — у Заславському (1,8 %) та Новоград-Волинському (2,4 %). Серед міст найвищий відсоток російськомовних було зафіксовано у Ковелі (27,3 %) та Житомирі (25,7 %), найнижчий — у Старокостянтинові (8,6 %) та Овручі (8,8 %).[9]

Чверть російськомовного населення губернії становили військослужбовці, яких налічувалося 23 354 особи (разом з членами сімей близько 26 тис.), а в містах військовими були близько половини росіян. Серед самодіяльного російського населення на військових припадало 45,4 %, на зайнятих у сільському господарстві 11,0 %, у ремеслах та промисловості 7,3 %, у торгівлі 1,1 %, у інших сферах 35,2 %. Росіяни переважали серед зайнятих у таких стратегічних сферах, як зв'язок (пошта, телефон, телеграф) — 67 % від загальної кількості зайнятих у губернії, адміністрація, суд та поліція — 58 % зайнятих, православне богослужіння — 53 %. Особливо високою була частка росіян у даних видах діяльності сферах у прикордонних повітах губернії, на які стимулювалася міграція з великоруських губерній.[9]

ЧехиРедагувати

 
Частка чеськомовного населення в повітах Волинської губернії за даними перепису 1897 року
Докладніше: Волинські чехи

Перші відомості про чехів на Волині відносяться до 1863 року, коли було утворене поселення Людгардівка Дубенського повіту. Колонізація пришвидшилася з 1868 року, коли переселилися одразу 130 сімей. У 1869 році переселилися ще 449 сімей, у 1870 році — 337. На початку 1870-х років чехи проживали в 15 поселенням губернії і мали у власності 17577 десятин землі. З 1870 року чеські переселенці на Волині почали приймати російське підданство, і отримали право організовувати окремі общини та волості. Російський уряд гарантував їм свободу віросповідання і звільняв на 5 років від будь-яких платежів і податей, а також військової служби. У 1871 році найбільше чехів проживали у Дубенському повіті (2915 осіб у 12 поселенням). Значні громади мешкали також у Рівненському (1983 осіб у 8 поселеннях), Володимир-Волинському (812 у 2 поселеннях) та Луцькому (641 у 5 поселеннях) повітах. Найбільшими чеські громади в 1871 році були в Глинську (803 осіб), Квасилівці (698 осіб) Рівненського повіту та Купичеві (615 осіб) Володимир-Волинського повіту.[15]

За переписом 1897 року на території Волині мешкало 27 670 осіб, для яких рідною була чеська мова, що становило 0,9 % населення губернії та майже 55 % всього чеського населення Російської імперії. Найвищою концентрацією чеськомовного населення відзначався Дубенський повіт, де проживало 10 328 чехів (5,3 % населення). Значні чеські громади були також у повітах Рівненському — 4703 ос. (1,7 %), Луцькому — 3818 ос. (1,5 %) та Острозькому — 2696 ос. (1,6 %).

Близько 97 % чеськомовних Волинської губернії за переписом 1897 року були жителями сіл та містечок. Переважна більшість чехів (87,8 %) належали до сільських станів. До міських станів належали 3,9 %, іноземними підданими (переважно Австро-Угорщини) були 7,8 % чеськомовного населення. Понад 70 % самодіяльних чехів (85 % з врахуванням членів сімей) були зайняті в землеробстві. Волинські чехи були широко представлені в деяких видах виробництва (наприклад, фізичних, оптичних та хірургічних інструментів, екіпажів та дерев'яних суден) та добутку руд, де на них припадало понад 5 % зайнятих губернії. Більшість чеськомовного населення губернії (66,2 %) належали до православ'я та римокатолицизму (28,6 %). Протестантами були 5,2 % чехів.[9]

У 1911 році чехів у губернії налічувалося 24 580 (0,65 % населення губернії). Як і раніше, чехи проживали переважно в колоніях Дубенського (10 054 особи), Луцького (2808 осіб) та Володимир-Волинського (2706 осіб) повітів. У містах найвища питома вага чехів була зафіксована в Здолбунові Рівненського повіту (19,5 %, 2027 осіб), де вони посідали за чисельністю друге місце після українців.[3]

ІншіРедагувати

Присутніми на території губернії були і татари, яких за переписом 1897 року налічувалося 3817 осіб. Понад 80 % татар губернії відносились до військовослужбовців і зосереджувалися переважно в повітових центрах (так, у Луцьку татарськомовні становили 2,6 % населення міста, зокрема серед чоловічого населення — 4,1 %, а серед жіночого тільки 0,5 %. У невеликій кількості мешкали і татари-старожили. У 1884 році їх налічувалося близько 400 осіб, з них близько 300 проживали в селі Ювківці Острозького повіту. За найбільш поширеною версією, вони були нащадками переселених кримських татар, які несли війську службу в одного з магнатів. До початку XX століття вони асимілювалися, майже повністю перейшли на українську мову, але здебільшого залишалися мусульманами.[2][16]

У селах Ядвінік та Карлсвальд Острозького повіту проживали колоністи голландського походження, що переселилися на Волинь наприкінці XVIII століття. Займалися переважно землеробством, виготовленням сиру, обробкою тканин.[1]

Релігійний складРедагувати

 
Православна хресна хода до Успенської катедри у Володимирі-Волинському 10 травня 1892 року

Понад 99 % населення Волинської губернії відносилися до чотирьох віросповідань: православ'я, юдаїзму, римо-католицизму та протестантизму (лютеранського та баптистського напрямків). Існували також невеликі громади старообрядців, мусульман та греко-католиків.

Релігійний склад населення Волинської губернії станом на 1897 та 1912 роки

Релігійний склад, 1897 рік[9]
Релігія %
православні
  
70,46
юдеї
  
13,24
католики
  
9,95
протестанти
  
5,87
старообрядці
  
0,28
інші
  
0,20
Релігійний склад, 1912 рік[17]
Релігія %
православні
  
70,73
юдеї
  
14,37
католики
  
9,13
протестанти
  
5,37
старообрядці
  
0,32
інші
  
0,08
 
Вид на Почаївську лавру, 1830-ті — 1840-ві роки

Серед міського населення найпоширенішою конфесією був юдаїзм, юдеями були 51,0 % жителів міст (без врахування військових — понад 55 %), тоді як православними — 37,1 %, католиками — 9,1 %, мусульманами (майже виключно військовослужбовці-татари) — 1,1 %, протестантами та старообрядцями менше ніж по 1 %. Серед сільського населення переважали православні (73,3 %), багато було також католиків, юдеїв (по 10,0 %), протестантів, лютеран (5,9 %) та баптистів (0,4 %).

Релігійний склад населення повітів за переписом 1897 року[9]
населення православні юдеї католики протестанти старообрядці інші
Житомирський повіт &&&&&&&&&0433859.&&&&00433 859 &&&&&&&&&0265649.&&&&00265 649 61,2 % &&&&&&&&&&062203.&&&&0062 203 14,3 % &&&&&&&&&&053062.&&&&0053 062 12,2 % &&&&&&&&&&047837.&&&&0047 837 11,0 % &&&&&&&&&&&04091.&&&&004091 0,9 % &&&&&&&&&&&01017.&&&&001017 0,2 %
Володимир-Волинський повіт &&&&&&&&&0277265.&&&&00277 265 &&&&&&&&&0199560.&&&&00199 560 72,0 % &&&&&&&&&&028936.&&&&0028 936 10,4 % &&&&&&&&&&031679.&&&&0031 679 11,4 % &&&&&&&&&&016837.&&&&0016 837 6,1 % &&&&&&&&&&&&&088.&&&&0088 &&&&&&&&&&&&0165.&&&&00165 0,1 %
Дубенський повіт &&&&&&&&&0195058.&&&&00195 058 &&&&&&&&&0148103.&&&&00148 103 75,9 % &&&&&&&&&&022485.&&&&0022 485 11,5 % &&&&&&&&&&016983.&&&&0016 983 8,7 % &&&&&&&&&&&06848.&&&&006848 3,5 % &&&&&&&&&&&&&027.&&&&0027 &&&&&&&&&&&&0612.&&&&00612 0,3 %
Заславський повіт &&&&&&&&&0208742.&&&&00208 742 &&&&&&&&&0157035.&&&&00157 035 75,2 % &&&&&&&&&&027772.&&&&0027 772 13,3 % &&&&&&&&&&022176.&&&&0022 176 10,6 % &&&&&&&&&&&01629.&&&&001629 0,8 % &&&&&&&&&&&&&010.&&&&0010 &&&&&&&&&&&&0120.&&&&00120 0,1 %
Ковельський повіт &&&&&&&&&0211493.&&&&00211 493 &&&&&&&&&0173171.&&&&00173 171 81,9 % &&&&&&&&&&025243.&&&&0025 243 11,9 % &&&&&&&&&&&09997.&&&&009997 4,7 % &&&&&&&&&&&02765.&&&&002765 1,3 % &&&&&&&&&&&&0121.&&&&00121 0,1 % &&&&&&&&&&&&0196.&&&&00196 0,1 %
Кременецький повіт &&&&&&&&&0219934.&&&&00219 934 &&&&&&&&&0176432.&&&&00176 432 80,2 % &&&&&&&&&&026965.&&&&0026 965 12,3 % &&&&&&&&&&015569.&&&&0015 569 7,1 % &&&&&&&&&&&&0222.&&&&00222 0,1 % &&&&&&&&&&&&&026.&&&&0026 &&&&&&&&&&&&0720.&&&&00720 0,3 %
Луцький повіт &&&&&&&&&0252550.&&&&00252 550 &&&&&&&&&0157910.&&&&00157 910 62,5 % &&&&&&&&&&035819.&&&&0035 819 14,2 % &&&&&&&&&&026767.&&&&0026 767 10,6 % &&&&&&&&&&031107.&&&&0031 107 12,3 % &&&&&&&&&&&&&058.&&&&0058 &&&&&&&&&&&&0889.&&&&00889 0,4 %
Новоград-Волинський повіт &&&&&&&&&0348950.&&&&00348 950 &&&&&&&&&0211682.&&&&00211 682 60,7 % &&&&&&&&&&054557.&&&&0054 557 15,6 % &&&&&&&&&&042393.&&&&0042 393 12,1 % &&&&&&&&&&038153.&&&&0038 153 10,9 % &&&&&&&&&&&01864.&&&&001864 0,5 % &&&&&&&&&&&&0301.&&&&00301 0,1 %
Овруцький повіт &&&&&&&&&0205390.&&&&00205 390 &&&&&&&&&0168041.&&&&00168 041 81,8 % &&&&&&&&&&021843.&&&&0021 843 10,6 % &&&&&&&&&&011208.&&&&0011 208 5,5 % &&&&&&&&&&&02434.&&&&002434 1,2 % &&&&&&&&&&&01846.&&&&001846 0,9 % &&&&&&&&&&&&&018.&&&&0018 0,0 %
Острозький повіт &&&&&&&&&0169351.&&&&00169 351 &&&&&&&&&0131626.&&&&00131 626 77,7 % &&&&&&&&&&018324.&&&&0018 324 10,8 % &&&&&&&&&&016441.&&&&0016 441 9,7 % &&&&&&&&&&&02554.&&&&002554 1,5 % &&&&&&&&&&&&&024.&&&&0024 &&&&&&&&&&&&0382.&&&&00382 0,2 %
Рівненський повіт &&&&&&&&&0273001.&&&&00273 001 &&&&&&&&&0173884.&&&&00173 884 63,7 % &&&&&&&&&&044016.&&&&0044 016 16,1 % &&&&&&&&&&029126.&&&&0029 126 10,7 % &&&&&&&&&&024850.&&&&0024 850 9,1 % &&&&&&&&&&&&&080.&&&&0080 &&&&&&&&&&&01045.&&&&001045 0,4 %
Старокостянтинівський повіт &&&&&&&&&0193889.&&&&00193 889 &&&&&&&&&0143428.&&&&00143 428 74,0 % &&&&&&&&&&027785.&&&&0027 785 14,3 % &&&&&&&&&&022039.&&&&0022 039 11,4 % &&&&&&&&&&&&0112.&&&&00112 0,1 % &&&&&&&&&&&&&047.&&&&0047 &&&&&&&&&&&&0478.&&&&00478 0,2 %
Волинська губернія &&&&&&&&02989482.&&&&002 989 482 &&&&&&&&02106521.&&&&002 106 521 70,5 % &&&&&&&&&0395948.&&&&00395 948 13,2 % &&&&&&&&&0297440.&&&&00297 440 9,9 % &&&&&&&&&0175348.&&&&00175 348 5,9 % &&&&&&&&&&&08282.&&&&008282 0,3 % &&&&&&&&&&&05943.&&&&005943 0,2 %
 
Велика Синагога в Луцьку, початок 1870-х років
 
Католицька катедра в Житомирі, початок 1870-х років

Серед православного населення губернії україномовними були 94,3 %, російськомовними — 4,5 %, чеськомовними — 0,9 %. Католики губернії поділялися на дві великі групи — польськомовні становили 60,5 % всього католицького населення, україномовні — 35,6 %. Серед протестантів майже всі (96,5 %) були німецькомовними, серед юдеїв — єврейськомовними (99,7 %)

 
Німецька кірха в Луцьку, 1915 рік
Найбільші мовно-релігійні групи населення Волинської губернії за переписом 1897 року (чисельністю понад 1 тис. осіб)[9]
Мова Релігія Чисельність Відсоток населення
україномовні православні &&&&&&&&01987259.&&&&001 987 259 66,48 %
єврейськомовні юдеї &&&&&&&&&0394575.&&&&00394 575 13,20 %
польськомовні римокатолики &&&&&&&&&0179957.&&&&00179 957 6,02 %
німецькомовні протестанти &&&&&&&&&0169141.&&&&00169 141 5,66 %
україномовні римокатолики &&&&&&&&&0105749.&&&&00105 749 3,54 %
російськомовні православні &&&&&&&&&&094278.&&&&0094 278 3,15 %
чеськомовні православні &&&&&&&&&&018323.&&&&0018 323 0,61 %
російськомовні старообрядці &&&&&&&&&&&07954.&&&&007954 0,27 %
чеськомовні римокатолики &&&&&&&&&&&07916.&&&&007916 0,26 %
білоруськомовні православні &&&&&&&&&&&02837.&&&&002837 0,09 %
польськомовні протестанти &&&&&&&&&&&02731.&&&&002731 0,09 %
російськомовні римокатолики &&&&&&&&&&&01733.&&&&001733 0,06 %
україномовні протестанти &&&&&&&&&&&01697.&&&&001697 0,06 %
німецькомовні римокатолики &&&&&&&&&&&01525.&&&&001525 0,05 %
чеськомовні протестанти &&&&&&&&&&&01424.&&&&001424 0,05 %
інша інша 12 383 0,41 %

Серед етносів губернії, православні переважали серед україномовних (95 %), російськомовних (90 %), білоруськомовних (75 %) та чеськомовних (66 %), католики серед польськомовних (98 %), юдеї серед єврейськомовних (майже 100 %), протестанти серед німецькомовних (99 %). Католицизм був також доволі поширеним серед чехів (29 %), білорусів (22 %) та українців (5 %). Протестантизм був частково поширений і серед чехів (5 %). Старообрядцями були майже 8 % росіян губернії.

Релігійний склад основних мовних груп Волинської губернії за переписом 1897 року[9]
Рідна мова Чисельність Православних, % Старообрядців, % Римокатоликів, % Протестантів, % Юдеїв, % Мусульман, % Інших віросповідань, %
українська 2 095 537 94,82 0,01 5,05 0,08 0,03 0,01
єврейська 394 774 0,03 0,01 0,01 99,95
польська 184 161 0,79 97,72 1,48 0,01
німецька 171 331 0,33 0,02 0,89 98,72 0,04
російська 104 889 89,89 7,59 1,65 0,2 0,57 0,09 0,01
чеська 27 670 66,22 28,6 5,15 0,01 0,02
татарська 3 817 3,01 0,05 3,2 93,53 0,21
білоруська 3 794 74,77 2,87 22,3 0,03 0,03
інша 3 509 42,22 0,14 9,66 6,18 1,04 30,2 7,56

Суспільні станиРедагувати

 
Житомирський міщанин 1840-х років

Більшість населення Волинської губернії, як і всіх інших губерній Російської імперії, належала до непревілейовних селянських та міщанських станів, на які припадало 3/4 та 1/5 населення відповідно. До превілейованих станів, які концентрувалися переважно в губернському та повітових центрах, належало 2,39 % населення губернії. Волинська губернія мала одну з найвищих у імперії частку іноземців серед населення — понад 1 % (понад 30 тис.), переважно громадян Австро-Угорщини та Німеччини.

Становий склад, 1897 рік[9]
Суспільний стан %
спадкові дворяни
  
1б16
дворяни особисті, чиновники
  
0б41
християнське духовенство
  
0б50
почесні громадяни
  
0б19
купці
  
0б13
міщани
  
21б42
селяни
  
74б96
військові козаки
  
0б06
іноземні піддані
  
1б01
інші
  
0б16
 
Дубенські міщани на прогулянці в Панталії, початок XX століття

Серед спадкового дворянства найчисельнішими були польськомовні (49,5 %). Вони переважали в усіх повітах губернії за винятком Овруцького та Новоград-Волинського, де проживала україномовна околична шляхта. Серед особистих дворян та чиновників переважали російськомовні (56,7 %), серед купецтва та міщанства — єврейськомовні (85,6 % та 60,2 % відповідно), серед духовенства та селянства — україномовні (51,0 % та 86,5 % відповідно). Серед іноземців, більшість з яких були вихідцями з Австро-Угорщини та Німеччини, переважали поляки (43,4 %) та німці (35,3 %), багато було також українців і чехів.[9]

Мовний розподіл серед представників суспільних станів за переписом 1897 року[9]
чисельність українська єврейська польська німецька російська чеська інша
дворяни спадкові 34 682 26,4 % 0,03 % 49,5 % 0,5 % 22,9 % 0,1 % 0,6 %
дворяни особисті, чиновники 12 342 13,7 % 1,3 % 26,1 % 1,4 % 56,7 % 0,1 % 0,6 %
християнське духовенство 14 955 51,0 % 1,1 % 0,2 % 47,5 % 0,1 % 0,1 %
почесні громадяни 5 739 44,5 % 4,9 % 4,6 % 1,1 % 44,1 % 0,1 % 0,7 %
купці 3 883 1,4 % 85,6 % 1,5 % 2,0 % 8,2 % 0,9 % 0,5 %
міщани 640 210 20,3 % 60,2 % 7,6 % 7,7 % 3,8 % 0,2 % 0,1 %
селяни 2 241 062 86,5 % 0,2 % 4,5 % 4,9 % 2,3 % 1,1 % 0,4 %
військові козаки 1 645 4,0 % 0,1 % 95,9 % 0,1 %
іноземні піддані 30 112 11,1 % 0,7 % 43,4 % 35,3 % 1,5 % 7,1 % 0,9 %
інші 4 852 40,6 % 4,1 % 15,3 % 19,9 % 18,4 % 0,9 % 0,6 %
все населення 2 989 482 70,1 % 13,2 % 6,2 % 5,7 % 3,5 % 0,9 % 0,4 %
 
Волинська шляхта в резиденції Потоцьких в Антонінах, початок XX століття
 
Шляхта на полюванні, резиденція Потоцьких у Антонінах, початок XX століття

Серед різних мовних та релігійних груп губернії спостерігалися значні відмінності в становому складі. Так, селянами були 92,5 % українців, 87,8 % чехів та лише 1,5 % євреїв. Міщанами були 97,7 %% єврейськомовних та лише 3,9 % чеськомовних. Найвища питома вага дворян була зафіксована серед поляків — майже кожен десятий польськомовний мешканець губернії належав до стану спадкових дворян. Найвищий відсоток особистих дворян та чиновників (6,7 %) було зафіксовано серед росіян губернії, тоді як серед серед українців, євреїв, німців та чехів ними були 0,1 % і менше населення.[9]

Становий розподіл серед представників мовних груп за переписом 1897 року[9]
чисельність дворяни
спадкові
дворяни
особисті,
чиновники
християнське
духовенство
почесні
громадяни
купці міщани селяни військові
козаки
іноземні
піддані
інші
українська 2 095 579 0,4 % 0,1 % 0,4 % 0,1 % 6,2 % 92,5 % 0,2 % 0,1 %
єврейська 394 774 0,1 % 0,8 % 97,7 % 1,3 % 0,1 % 0,1 %
польська 184 161 9,3 % 1,8 % 0,1 % 0,1 % 0,03 % 26,5 % 54,7 % 7,1 % 0,4 %
німецька 171 331 0,1 % 0,1 % 28,9 % 64,0 % 6,2 % 0,6 %
російська 104 889 7,6 % 6,7 % 6,8 % 2,4 % 0,3 % 23,5 % 50,0 % 1,5 % 0,4 % 0,9 %
чеська 27 670 0,1 % 0,1 % 0,1 % 0,1 % 3,9 % 87,8 % 7,8 % 0,2 %
інша 11 078 1,9 % 0,6 % 0,2 % 0,4 % 0,2 % 6,6 % 87,5 % 2,4 % 0,3 %

МістаРедагувати

 
Кременець, 1-ша половина XIX століття
 
Кременець, 2-га половина XIX століття

Губернія відносилася до числа слабоурбанізованих. За переписом 1897 року налічувалося 12 міст, в яких проживало 233 847 осіб, або 7,8 % населення губернії. Найбільшим містом був губернський центр Житомир з 65,9 тис. мешканців, де зосереджувалося майже 30 % міського населення губернії. Станом на 1911 рік у губернії налічувалося вже 13 міст (у 1903 році до категорії заштатних міст було віднесено Здолбунів), в яких проживало 333 651 осіб (8,9 % населення). Найбільшим містом залишався Житомир, де проживало 87,7 тис. осіб (23,3 % міського населення губернії). Унаслідок повільного розвитку промисловості та високого природного приросту сільського населення, рівень урбанізації в губернії зростав дуже повільно (1858 рік — 7,1 %, 1897 рік — 7,8 %, 1911 рік — 8,9 %).

Населення міст Волинської губернії за результатами ревізій та переписів
місто ревізія
1858[18]
ревізія
1867[19]
перепис
1897[9]
дані
1911[3]
дані
1915[4]
1 Житомир 33 717 37 640 65 895 87 650 102 997
2 Рівне 5 054 24 573 33 722 34 341
3 Ковель 3 646 17 697 28 912 [20]
4 Луцьк 6 362 10 656 15 804 28 141 [20]
5 Дубно 8 222 14 257 22 748 [20]
6 Кременець 10 486 10 968 17 704 21 871 [20]
7 Новоград-Волинський 6 561 16 904 21 173 15 536
8 Старокостянтинів 10 113 16 377 20 344 12 531
9 Острог 7 645 14 749 17 560 18 058
10 Володимир-Волинський 5 306 9 883 15 720 [20]
11 Заслав 8 622 12 611 14 593 14 315
12 Овруч 4 511 7 393 10 830 11 314

Етномовний складРедагувати

 
Соборна площа в Житомирі, кінець XIX століття
 
Вулиця в Кременці, кінець XIX століття
 
Овруч, початок 1870-х

Серед населення міст Волинської губернії найчисельнішою групою населення були євреї. За переписом 1897 року на єврейськомовних припадало 50,8 % населення, що в 2,6 і 2,7 рази більше, ніж на україномовних та російськомовних відповідно. З врахуванням перебування в містах губернії значної кількості військових, переважно росіян та українців, серед чоловічого населення євреї становили тільки 45,1 %, тоді як серед жіночого населення — 57,6 %.

Урбанізація основних мовних груп Волинської губернії за даними перепису 1897 року[9]
Мовна група Чисельність у містах Рівень урбанізації
російськомовні &&&&&&&&&&044351.&&&&0044 351 42,3 %
єврейськомовні &&&&&&&&&0118727.&&&&00118 727 30,1 %
польськомовні &&&&&&&&&&017834.&&&&0017 834 9,7 %
чеськомовні &&&&&&&&&&&&0962.&&&&00962 3,5 %
українськомовні &&&&&&&&&&046060.&&&&0046 060 2,2 %
німецькомовні &&&&&&&&&&&02009.&&&&002009 1,2 %
Волинська
губернія
&&&&&&&&&0233847.&&&&00233 847 7,8 %

Найвищим відсотком єврейськомовних за переписом 1897 року відзначалися міста Острог (62,3 %, серед жінок — 70,5 %), Луцьк (59,5 %, серед жінок 72,4 %), Володимир-Волинський (59,1 %, серед жінок — 66,4 %). Україномовні найширше були представлені серед населення Кременця (47,0 %), який був єдиним містом губернії з неєврейською більшістю, та Овруча (42,5 %). Російськомовні концентрувалися в губернському центрі (25,7 %) та містах зі значною присутністю військових: Ковелі (25,7 %, серед чоловіків — 33,3 %, серед жінок — 18,9 %), Дубному (20,8 %, серед чоловіків — 27,4 %, серед жінок — 10,2 %). Польськомовне населення зосереджувалися в Житомирі (11,3 %), в інших містах їх частка коливалася від 2,1 % в Овручі до 9,3 % у Ковелі.[9]

Мовний склад населення міст Волинської губернії за даними перепису 1897 року[13]
місто українська російська єврейська польська німецька інша
Житомир 13,9 % 25,7 % 46,4 % 11,3 % 1,0 % 1,7 %
Володимир-Волинський 13,8 % 17,6 % 59,1 % 7,9 % 1,0 % 0,6 %
Дубно 17,4 % 20,8 % 49,8 % 6,4 % 0,7 % 4,9 %
Заслав 31,6 % 13,7 % 47,5 % 5,4 % 0,2 % 1,6 %
Ковель 11,8 % 27,3 % 48,0 % 9,3 % 1,1 % 2,5 %
Кременець 47,0 % 10,5 % 36,6 % 3,9 % 0,2 % 1,8 %
Луцьк 9,4 % 17,0 % 59,5 % 7,8 % 1,3 % 5,0 %
Новоград-Волинський 15,7 % 17,4 % 55,4 % 7,6 % 2,0 % 1,9 %
Овруч 42,2 % 8,8 % 46,5 % 2,1 % 0,4 %
Острог 16,6 % 14,9 % 62,3 % 3,7 % 0,4 % 2,1 %
Рівне 16,6 % 17,4 % 55,8 % 6,8 % 1,0 % 2,4 %
Старокостянтинів 29,8 % 8,6 % 56,0 % 4,7 % 0,1 % 0,8 %
міста губернії 19,7 % 19,0 % 50,8 % 7,6 % 0,9 % 2,0 %
 
Острог, 2-га половина XIX століття

Бюджети містРедагувати

Доходи та витрати міст Волинської губернії в 1911 році[3]
доходи
крб
витрати
крб
сальдо
крб
Житомир 573 646 562 582 11 064
Володимир-Волинський 39 244 38 627 617
Дубно 46 010 41 006 5 004
Заслав 20 116 16 540 3 576
Ковель 56 020 55 804 216
Кременець 44 180 44 574 -394
Луцьк 64 118 59 382 4 736
Новоград-Волинський 71 686 71 686 0
Овруч 10 542 10 541 1
Острог 40 819 44 453 -3 634
Рівне 88 037 87 548 489
Старокостянтинів 24 501 24 411 90
Здолбунів 13 487 13 037 450

ЕкономікаРедагувати

Економіка Волинської губернії мала аграрний профіль. За переписом у сільському господарстві було зайнято 60 % самодіяльного населення (з врахуванням членів сімей понад 80 %), тоді як у промисловості та ремеслах лише 10,7 %. Основою сільського господарства було землеробство, особливо вирощування зернових та цукрових буряків. Промисловість, представлена переважно дрібними підприємствами з менше ніж 10 зайнятими та оборотом менше 1 тис. крб., спеціалізувалася на переробці місцевої сировини, зокрема сільськогосподарської.

Сільське господарствоРедагувати

Головними продуктами землеробства були: озиме жито (середній збір за 19001904: 32,7 мільйон пудів), озима пшениця (середній збір 16,8 мільйон пудів), ячмінь (середній збір 7,2 мільйон пудів), овес (средн. збір 19,4 мільйон пудів), гречка (середній збір 3,6 мільйон пудів), просо (середній збір 2,3 мільйон пудів), горох (середній збір 2 мільйон пудів), картопля (середній збір 53 мільйон пудів), цукровий буряк для цукрових заводів близько 2 мільйонів берковців. Вирощувалися також тютюн та хміль. На півдні губернії було розвинене садівництво: персики, абрикоси і виноград. У лісистих місцевостях селяни займались бджільництвом (вуликів 182 тисяч, виробництво меду 35 тисяч пудів, воску 4 тисяч пудів).

Завдяки великій кількості косовиць і пасовищ було розвинене скотарство. У 1911 році налічувалося 3199,0 тис. голів худоби, зокрема коней 721,6 тис., великої рогатої худоби 1057,7 тис., овець 734,4 тис. (тонкорунних 47,3 тис.), свиней 681,5 тис., кіз 3,7 тис., віслюків та мулів 69 шт. Конярство було найбільш поширене в повітах Житомирському, Новоград-Волинському та Кременецькому, вівчарство у Володимир-Волинському, свинарство в Житомирському, Новоград-Волинському та Володимир-Волинському, розведення великої рогатої худоби — у Ковельському, Житомирському та Новоград-Волинському. Овеча шерсть була одним з основним статей експорту Волині (близько 15 % від загального обсягу), частково вона йшла на внутрішнє споживання в інші губернії імперії, частково до Австро-Угорщини. У південних повітах губернії (особливо Старокостянтинівському та Острозькому) поширення тваринництва було меншим.[3]

ПромисловістьРедагувати

 
Житомирський пивоваренний завод Махачека і Янса на Подолі. На початку 1910-х року — третє за обсягом виробництва підприємство Житомира після Тютюнової фабрики Боярських та Котельно-механічного заводу Лінникових з обсягом виробництва в 1911 році — 105 тис. крб (початок XX століття)

Промисловість губернії характеризувалася низьким рівнем розвитку. У 1889 році налічувалося 218 середніх та крупних фабрик та заводів з виробництвом продукції на 9,9 млн крб і 4816 робітниками (серед яких 89 % чоловіків і 11 % жінок). У дрібних фабриках (з річним оборотом менше 1 тис. крб), яких налічувалося в 1889 році 1189 штук, працювало 8661 робітників, з загальним виробництвом на 2,8 млн крб.

 
Пивоваренний завод Шнайдера в Луцьку (початок XX століття)

Основними галузями промисловості були цукрова промисловість та винокуріння, на які припадало близько 3/4 всієї промисловості губернії. Серед інших галузей важливе місце посідали деревообробна промисловість (у 1889 році — 36 лісопильних заводів з оборотом 608 тис. крб), шкіряна промисловість (447 підприємств з оборотом у 211,5 тис. крб), скляна промисловість (25 підприємств з оборотом 198 тис. крб.), виробництво черепиці (143 підприємств, 154 тис. крб), порцеляни та фаянсу (8 підприємств, 178 тис. крб). Існувало також 3 машинобудівні заводи з оборотом у 142 тис. крб.[2]

Станом на 1911 рік у Волинській губернії налічувалося кілька сотень промислових підприємств з обсягом виробництва в десятки мільйонів карбованців. Більшість з них були дрібними, з річним обсягом виробництва менше 20 тис. крб і кількістю робітників менше 30. На третині підприємств було зайнято менше 10 робітників. В той же час існували і великі підприємства з сотнями робітників і значними обсягами виробництва. Переважно це були цукрові заводи (серед 12 найбільших підприємств губернії їх було 10), деякі з яких мали обсяги виробництва понад 1 млн крб.

Найбільші підприємства Волинської губернії в 1911 році за річним обсягом виробництва:[3]

підприємство населений пункт повіт річний обсяг
виробництва,
тис.крб
робітників
1 Цукровий завод Житинського Товариства село Великий Житин Рівненський 2000,0 470
2 Цукровий завод Товариства Янушпільського рафінадного та пісочного заводу містечко Янушпіль Житомирський 1647,0 629
3 Ректифікаційний завод винноочисного складу № 4 місто Рівне Рівненський 1250,5 75
4 Паперова фабрика Дитятківського Товариства село Гута Заславський 1238,3 666
5 Цукровий завод графа І. А. Потоцького містечко Шепетівка Заславський 1000,0 870
6 Цукровий завод графа І. А. Потоцького село Кременчуки Заславський 931,4 400
7 Цукровий завод Ф. А. Терещенка село Великі Коровинці Житомирський 804,9 794
8 Цукровий завод Іванківського Товариства село Іванків Житомирський 700,0 482
9 Цукровий завод Ф. Ф. Терещенка містечко Червоне Житомирський 672,0
10 Цукровий завод Красилівського Товариства містечко Красилів Старокостянтинівський 600,0 75
11 Цукровий завод Олексинського Товариства село Великий Олексин Рівненський 590,0 408
12 Цукровий завод Старокостянтинівського Товариства місто Старокостянтинів Старокостянтинівський 576,0 338

Цукрова промисловістьРедагувати

Цукрова промисловість була найважливішою галуззю промисловості Волинської губернії. У 2-й половині XIX століття вона швидко розвивалася завдяки дешевизні робочої сили, близькості до сировини, здешевленню транспортних перевезень внаслідок будівництва залізниць, а також завдяки державному протекціонізму і кредитуванню. У 1876 році цукрові заводи Волині виробили продукції на 3 334 792 крб., реалізація якої дала майже 50 % прибутків, одержаних всіма заводами і фабриками краю. У 1890 році цукрові заводи губернії виробили цукру-піску і рафінаду на 9 013 287 крб., що в 2,7 рази більше ніж у 1876 році, у 1911 році — на 11 720 095 крб. Значна частка продукції цукрової промисловості йшла на експорт у Європу (Велика Британія, Італія) та Азію (Хіва, Бухара, Персія, Афганістан, Китай).[3][21]

Повіти Волинської губернії за обсягом виробництва продукції цукрової промисловості в 1911 році[3]
повіт кількість
цукрових
заводів
обсяг виробництва
в 1911 році,
тис. крб
частка
в губернському
виробництві
1 Житомирський 4 3823,9 32,6 %
2 Рівненський 2 2590,0 22,1 %
3 Заславський 3 2308,3 19,7 %
4 Старокостянтинівський 3 1639,0 14,0 %
5 Новоград-Волинський 2 733,9 6,3 %
6 Дубенський 1 625,0 5,3 %
Волинська губ. 15 11720,1 100,0 %

ВинокурінняРедагувати

Винокуріння (спиртова промисловість) було другою за значенням галуззю промисловості губернії. У 1875 році на Волині діяло близько 150 винокурних заводів, які випускали продукції на 1 882 923 крб. Процес розорення дрібних винокурних підприємств, технічне переоснащення в галузі призводили до того, що кількість заводів зменшувалася (наприкінці 1870-х до 108), але загальний обсяг виробленої продукції збільшувався (до 3 464 990 крб у 1879 році). У 1911 році діяло 128 винокурних та ректифікаційних підприємств з загальним обсягом виробництва 6,32 млн крб. Майже 2/3 виробництва припадало на Луцький та Рівненський повіти, де знаходилися найкрупніші підприємства галузі (зокрема найбільший у губернії Рівненський ректифікаційний завод з річним обсягом виробництва 1,25 млн крб).

Повіти Волинської губернії за обсягом виробництва продукції винокуріння в 1911 році[3]
повіт кількість
винокурінних та
ректифікаційних
заводів
обсяг виробництва
в 1911 році,
тис. крб
частка
в губернському
виробництві
1 Луцький 14 2516,1 39,8 %
2 Рівненський 13 1598,9 25,3 %
3 Дубенський 16 499,0 7,9 %
4 Житомирський 15 456,5 7,2 %
5 Володимир-Волинський 12 288,0 4,6 %
6 Новоград-Волинський 10 209,6 3,3 %
7 Заславський 8 195,4 3,1 %
8 Кременецький 10 159,9 2,5 %
9 Острозький 9 156,5 2,5 %
10 Ковельський 6 100,6 1,6 %
11 Старокостянтинівський 8 77,6 1,2 %
12 Овруцький 7 61,2 1,0 %
Волинська губ. 128 6319,3 100,0 %

Стан цієї галузі залежав від економічної політики уряду і погодних умов. Скорочення виробництва під час неврожаїв (1891 рік) чергувалося з періодичними кризами перевиробництва (1894 рік). Але галузь продовжувала розвиватися і надходження від реалізації алкогольних виробів стало одним з найважливіших джерел прибутків держави і важливою статтею експорту краю — у 1900 році на Волинську губернію припадало більше половини загальноросійського експорту спирту.[21]

ТоргівляРедагувати

 
Ринок у місті Острог (кінець XIX — початок XX століття

Внутрішня торгівля губернії була представлена базарами та ярмарками, яких наприкінці 1880-х років було близько 730, з загальним оборотом 600 тис. крб.

Зовнішня торгівля характеризувалася переважанням експорту товарів над імпортом. Так, за 1879—1883 роки з губернії було вивезено товарів на 16,1 млн крб, а ввезено тільки на 8,1 млн. Основними статтями експорту були спирт, зерно (25 %), овеча шерсть (15 %), ліс. Зернові продукти відправлялися переважно залізницею в порти Прибалтики та Царство Польське (за 1879—1883 роки було вивезено з губернії близько 3,8 млн пудів зерна), товарний ліс експортувався за кордон, до Німеччини та Великої Британії (близько 5–7 млн пудів щорічно). Серед імпорту переважала продукція важкої промисловості (вироби з металу, машини та сільськогосподарське знаряддя). Зовнішня торгівля проводилася через Волочиську, Радивилівську та Дружкопільську митниці, через 2 митні застави (Збаразьку і Мервинську) а також через 2 перехідних пункти.

1911 року було вивезено товарів на суму 33,9 млн крб, ввезено — на 17,5 млн крб. Понад 2/3 зовнішньої торгівлі губернії здійснювалася через Волочиську митницю, на неї припадало 69,8 % експорту (23,7 млн крб) та 71,6 % імпорту (12,6 млн крб), загальний оборот 36,2 млн крб. Другою за обсягом була Радивилівська митниця з оборотом 11,1 млн крб, третьою — Волочиська митна застава з оборотом у 2,9 млн крб.

Експорт та імпорт товарів через митні установи Волинської губернії в 1911 році[3]
Митниця Експортовано товарів
за кордон, крб
Імпортовано іноземних
товарів, крб
Волочиська митниця &&&&&&&023656037.&&&&0023 656 037 &&&&&&&012550643.&&&&0012 550 643
Радивилівська митниця &&&&&&&&06221975.&&&&006 221 975 &&&&&&&&04922605.&&&&004 922 605
Волочиська митна застава &&&&&&&&02874479.&&&&002 874 479 &&&&&&&&&&&07408.&&&&007408
Радивилівський перехідний пункт &&&&&&&&&0334618.&&&&00334 618 &&&&&&&&&&&01147.&&&&001147
Збаразька митна застава &&&&&&&&&0275963.&&&&00275 963 &&&&&&&&&&&02671.&&&&002671
Дружкопільська митна застава &&&&&&&&&0393462.&&&&00393 462 &&&&&&&&&&&02596.&&&&002596
Мервенська застава &&&&&&&&&0130138.&&&&00130 138 &&&&&&&&&&042048.&&&&0042 048
Всього &&&&&&&033886672.&&&&0033 886 672 &&&&&&&017529118.&&&&0017 529 118

ЗайнятістьРедагувати

За результатами перепису 1897 року у Волинській губернії налічувалося 703 477 самодіяльного населення (23,5 %) і 2 286 005 несамодіяльного населення (76,5 %). На кожних 4 зайнятих жителів губернії припадало 13 незайнятих. Серед населення чоловічої статі зайнятими були 603 160 з 1 502 803 осіб (40,1 %), жіночої — тільки 100 371 з 1 486 679 (6,8 %).[9]

Більшість самодіяльного населення губернії була задіяна в землеробстві. Тут були зайняті 407 тис. осіб (57,8 % зайнятого населення), з врахуванням членів сімей — 2 219 тис. осіб (74,2 % всього населення губернії). Серед переважаючого в губернії україномовного населення в землеробстві були зайняті 79,1 % самодіяльного населення (з врахуванням членів сімей — 91,1 % населення).[9]

У 1897 році найбільшими видами зайнятості у Волинській губернії за кількістю працюючих були:[9]

Вид зайнятості Кількість зайнятих Частка в самодіяльному населенні
Землеробство &&&&&&&&&0406950.&&&&00406 950 57,8 %
Прислуга, поденники &&&&&&&&&&063956.&&&&0063 956 9,1 %
Збройні сили &&&&&&&&&&049793.&&&&0049 793 7,1 %
Виготовлення одягу &&&&&&&&&&024410.&&&&0024 410 3,5 %
Торгівля продуктами с/г (крім зерна) &&&&&&&&&&011659.&&&&0011 659 1,7 %
Доходи з капіталів, нерухомості &&&&&&&&&&011009.&&&&0011 009 1,6 %
Будівництво, ремонт &&&&&&&&&&010627.&&&&0010 627 1,5 %
Обробка дерева &&&&&&&&&&&08899.&&&&008899 1,3 %
Торгівля без точного визначення &&&&&&&&&&&08606.&&&&008606 1,2 %
Обробка металів &&&&&&&&&&&07488.&&&&007488 1,1 %
Обробка тваринних та рослинних поживн. продуктів &&&&&&&&&&&07218.&&&&007218 1,0 %
Навчальна та виховна діяльність &&&&&&&&&&&06157.&&&&006157 0,9 %
Кошти від казни, сусп. закладів та приватн. осіб &&&&&&&&&&&05864.&&&&005864 0,8 %
Тваринництво &&&&&&&&&&&05548.&&&&005548 0,8 %
Інше &&&&&&&&&&075293.&&&&0075 293 10,7 %

Загалом, у сільськогосподарських сферах було зайнято 416 тис. осіб, 59,1 % самодіяльного населення губернії (разом з членами сімей — понад 70 %), у торговельних — 39,4 тис., (5,6 %), у сферах транспорту та зв'язку 9,2 тис. (1,3 %), у сфері ремесел, виробництва та будівництва 75 тис. (10,6 %), у збройних силах 49,8 тис. (7,1 %), у адміністрації, судах, освіті, культурі та медицині 13,7 тис. (1,9 %), прислугою та поденниками 64,0 тис. (9,1 %).[9]

ТранспортРедагувати

 
Трамвай у Житомирі, 1910 рік

На початку 1880-х років довжина шосейних доріг у губернії дорівнювала 400 верст, загальна довжина поштових доріг — 903 версти. Основний шосейний маршрут губернії — дорога Житомир-Рівне протяжністю 172,5 верст (184 км). Основні поштові дороги — Житомир-Овруч (через Черняхів), Полонне-Кобилля (через Старокостянтинів), Шепетівка-Заслав.

ЗалізницяРедагувати

 
Залізничний вокзал у Житомирі в роки громадянської війни, 1918 рік

Через губернію проходили залізниці Південно-Західна (лінія Київ-Брест на 459 верст та Жмеринка-Волочись — 22 версти), Поліська (ділянка Вільно-Рівне на 128 верст) та Привіслянська (64 версти). Діяли також три залізниці, що належали приватним особам та товариствам:[2]

  • Степанська залізниця — Рівненський повіт (51 верста);
  • від станції Кам'янка Радивилівської гілки до лісових дач графа Берга (7 верст);
  • від станції Озеряни Радивилівської гілки до цукрового заводу в містечку Мізоч.

У 1879 році залізницями було перевезено 321,4 тис. пасажирів, у 1883 році — 402,1 тис.

Станом на 1911 рік в межах губернії відбувалися перевезення пасажирів за залізничними маршрутами:[3]

  • Здолбунів — Радивилів (через Дубно);
  • Озеряни — Мізоч;
  • Дубно — Кременець;
  • Ківерці — Луцьк.

Міжгубернські пасажирські залізничні маршрути, що проходили через територію Волинської губернії:

  • Київ (Київська губ.) — Ковель (через Коростень, Сарни);
  • Козятин (Подільська губ.) — Ковель (через Шепетівку, Рівне, Ківерці);
  • Ковель — Просткен (Привіслянський край);
  • Жмеринка (Подільська губ.) — Волочиськ (через Проскурів).

Діяла також приватна вузькоколійна залізниця Бердичів — Житомир, яка належала «Першому товариству вузькоколійних під'їзних шляхів».

Річковий транспортРедагувати

Наприкінці 1880-х років у губернії діяло 4 річкових пристані, через які здійснювалися торгові операції. Найбільша торговельна пристань діяла в містечку Устилуг, звідси щорічно відправлялося по 0,9 млн пудів товарів, понад 2/3 обсягу річкового експорту губернії. Активні торговельні маршрути проходили річками Стир, Горинь, Случ, Івка, якими щорічно відправлялися десятки суден та тисячі плотів з товарами на суму в 500—600 тис. крб.

Зв'язокРедагувати

У губернії в 1911 році налічувалося 113 поштово-телеграфних контор та відділень, які розташовувалися в усіх містах, більшості містечок та деяких великих селах (напр. Коровинцях Житомирського повіту, Вовковиях Дубенського повіту).

У 1883 році жителями Волинської губернії було отримано 145296 екз газет і періодичних видань.

ОсвітаРедагувати

Загальна характеристикаРедагувати

Стан освіти у Волинській губернії був одним із найгірших серед південно-західних губерній Російської імперії. За переписом 1897 року майже 83 % населення губернії були неграмотними (не вміли читати), зокрема серед жінок — понад 90 %. Освіту вище початкової мав лише 1 мешканець губернії зі 150, були відсутні заклади вищої освіти.

У 1862 році в губернії налічувалося близько 18 тис. учнів шкіл та гімназій, що становило лише 1 % населення губернії. У 1862 році діяло 1238 сільських шкіл, переважно церковно-парафіяльних, де навчалося 11841 учнів (хлопців 10984, дівчат 857), менше 5 % від загальної чисельності населення шкільного віку. Існували 2 гімназії — Житомирська (560 учнів) та Рівненська (500 учнів), 4 повітових училища — у Овручі, Теофіполі, Острозі, Луцьку з 260 учнями, 30 парафіяльних училищ з 300 учнями, зразковий жіночий пансіон, відкритий у 1843 році. Діяли декілька приватних жіночих пансіонатів і дві семінарії (православна в Кременці та католицька у Житомирі). Діяли також 11 єврейських училищ (одне з яких, Старокостянтинівське — 2-го розряду), де загалом навчалося 325 осіб, та одне раббинське училище у Житомирі з 42 вихованцями.[22]

 
Поширення грамотності (вміння читати) у повітах Волинської губернії за результатами перепису 1897 року, (відсоток грамотного населення)

Серед призовників Волинської губернії в 1874—1885 роках тільки 12 % вміли читати. До 1894 року ця частка виросла до 22 %, у 1904 році — до 35 %.[23]

За даними перепису населення 1897 року, вміли читати 17,2 % населення Волинської губернії, зокрема серед чоловіків 24,4 %, серед жінок тільки 9,8 %. У губернському Житомирському повіті відсоток письменних сягав 21,4 %, тоді як у віддаленому Овруцькому повіті на Поліссі — лише 7,1 %

Грамотність населення в повітах губернії за переписом 1897 року[9]
Повіт Грамотного населення Населення з середньою
та вищою освітою
Житомирський повіт 21,4 % 1,41 %
Новоград-Волинський повіт 19,4 % 0,30 %
Рівненський повіт 19,0 % 0,69 %
Дубенський повіт 18,9 % 0,53 %
Заславський повіт 18,6 % 0,49 %
Острозький повіт 17,7 % 1,04 %
Луцький повіт 17,5 % 0,54 %
Старокостянтинівський повіт 16,2 % 0,51 %
Володимир-Волинський повіт 15,6 % 0,37 %
Кременецький повіт 15,3 % 1,00 %
Ковельський повіт 13,1 % 0,53 %
Овруцький повіт 7,1 % 0,22 %
Волинська губернія 17,2 % 0,67 %
 
Гімназія в місті Острог (кінець XIX — початок XX століття)

При середньому рівні грамотності в губернії в 17,2 %, серед православного населення вміли читати тільки 11,7 % населення (серед україномовних 9,3 %, серед російськомовних 49,6 %), серед юдеїв 32,8 %, серед протестантів (майже виключно німців) — 38,2 %. Серед римокатоликів грамотними були 22,8 %, при цьому серед польськомовних католиків, яких налічувалося 180 тис. — 27,8 %, серед україномовних (106 тис.) — 10,7 %, серед чеськомовних (7,9 тис.) — 59,3 %.

Серед духовенства губернії грамотними були 70,6 % населення, серед дворянства та чиновництва — 63,5 %, серед переважно міських станів (почесних громадян, купців та міщан) — 29,1 %, серед сільських станів — 12,1 %

 
Чоловіча гімназія в Луцьку (1916 рік)
Грамотність населення Волинської губернії в залежності від віку за переписом 1897 року[9]
Вік Усе населення Міське населення Повітове населення
1–9 3,8 % 10,7 % 3,4 %
10–19 25,1 % 51,2 % 23,0 %
20–29 26,7 % 54,7 % 22,7 %
30–39 22,5 % 50,8 % 20,2 %
40–49 19,6 % 46,4 % 17,5 %
50–59 16,5 % 41,7 % 14,5 %
60–69 16,1 % 40,7 % 14,0 %
70–79 15,2 % 40,1 % 13,0 %
80–89 10,6 % 29,9 % 9,0 %
90–99 7,1 % 24,0 % 5,8 %
понад 100 6,2 % 28,6 % 4,3 %
Волинська губернія 17,2 % 41,4 % 15,1 %

Грамотність російською мовою мали 360 387 жителів губернії, що становило 73 % від загальної кількості грамотних. 132 516 осіб були грамотними тільки іншою мовою (переважно німецькою, єврейською та польською), не володіючи російською. Серед грамотних російськомовних майже всі (99,7 %) володіли російською грамотою, серед україномовних таких було 97,8 %, серед польськомовних — 68,6 %. Серед грамотних чехів та євреїв володіли російською грамотою 60,0 % та 53,2 % відповідно. Серед чисельних народів губернії тільки серед німців більшість письменного населення (70,5 %) не володіли російською грамотою.

 
Жіноча гімназія в Луцьку (1916 рік)

Характерною особливістю було те, що грамотність російською мовою серед чоловіків була поширена значно більше ніж серед жінок. Так серед грамотних україномовних російською грамотою володіли 99,0 % чоловіків та лише 89,0 % жінок, серед польськомовних 76,5 % чоловіків та 60,7 % жінок, серед єврейськомовних 55,1 % чоловіків та 49,5 % жінок. Серед грамотних німців російською грамотою володіли 38,7 % чоловіків та лише 19,4 % жінок.

Освіту вище початкової в 1897 році мали 20009 мешканців Волинської губернії. Серед них налічувалося російськомовних 10 332 (51,6 %), польськомовних 4405 (22,0 %), україномовних 3534 (17,7 %), німецькомовних 702 (3,5 %), єврейськомовних[24] 671 (3,4 %). Середню та вищу освіту мав лише 1 житель губернії зі 150 , зокрема серед російськомовних 1 з 10, серед польськомовних 1 з 42, серед німецькомовних 1 з 244, серед єврейськомовних 1 з 588, серед україномовних 1 з 592.[9]

Навчальні закладиРедагувати

Станом на 1903 рік у губернії діяло 3003 навчальних заклади з 129 454 учнями, зокрема:

  • 727 початкових училищ
  • 956 церковно-парафіяльних шкіл
  • 523 шкіл письменності (106 634 учнів)
  • 10 середніх навчальних закладів (3 649 учнів)
  • 7 духовних училищ
  • 1 вчительська семінарія
  • 5 сільських шкіл
  • 1 фельдшерська школа
  • 770 єврейських шкіл (17 265 учнів)

МедицинаРедагувати

 
Гідропатичний санаторій Сангушків у Славуті, 1870-ті роки

На початку 1910-х у губернії діяло 172 лікарняних заклади різних типів, з них більшістю (62 %) опікувалися земства. Продаж ліків вели 210 аптек, які діяли в усіх містах та більшості містечок.

Медичні заклади в повітах Волинської губернії, які діяли в 1911 році[3]
Повіти Земські
медичні
заклади
Лікарні
Червоного
хреста
Приватні та
спеціалізовані
медичні
заклади
Військові
медичні
заклади
Єврейські
лікарні
Лікарняні
заклади при
залізницях
Лікарні
при заводах
Лікарні
при реліг.
закладах
Всього
м. Житомир 1 1 6 3 1 1 13
Житомирський[25] 14 1 4 19
Володимир-Волинський 11 1 1 13
Дубенський 8 1 9
Заславський 8 1 3 3 4 19
Ковельський 9 1 1 11
Кременецький 7 4 1 1 13
Луцький 8 1 1 10
Новоград-Волинський 9 1 5 3 18
Овруцький 8 1 9
Острозький 7 1 1 1 10
Рівненський 9 1 1 1 3 1 16
Старокостянтинівський 7 2 1 2 12
Волинська губернія 106 2 13 3 21 4 19 4 172

За даними перепису 1897 року поширення основних фізичних недоліків серед населення Волинської губернії характеризувалося наступними цифрами:[9]

  • сліпих — 4101
    • сліпих від народження — 1870
    • з набутою сліпотою — 2231
  • глухонімих — 3205
  • німих — 1159
  • божевільних — 1716
  • всього — 10 181

Пожежна службаРедагувати

Пожежна служба губернії в 1911 році складался з 12 повітових відділень (7 брандмейстерів та 109 робітників). На її утримання було виділено 46,5 тис. крб, з них тільки на Житомирську повітову пожежну частину — 15 831 крб (34 %). Використовувалося примітивне знаряддя.[3]

У 1911 році у Волинській губернії було зафіксовано 1563 пожежі, найбільше — у осінні (528) та літні (424) місяці. Було спричинено збитків на суму 2776,3 тис. крб, що майже в 60 разів перевищувало витрати на пожежні частини. Серед причин пожеж виділялися:[3]

  • навмисні підпали — 319
  • необачність — 202
  • блискавки — 131
  • неправильна експлуатація печей та труб — 123
  • невідомі причини — 788

Збройні силиРедагувати

 
Кількість військових у повітах за переписом 1897 року (західна частина Волинської губернії, що межувала з Австро-Угорщиною та Привіслянським краєм, відзначалася найвищою концентрацією військових в межах українських повітів Російської імперії)
 
Мовний склад військових у повітах українських губерній за переписом 1897 року (для Волинської губернії, особливо її прикордонних повітів, була характерна підвищена концентрація військових частин, укоплектованих вихідцями з центральної Росії)

Як прикордонна з Австро-Угорщиною, Волинська губернія була місцем дислокації значної кількості військових частин. За переписом 1897 року на території Волинської губернії було зафіксовано перебування 49 793 військових, членами сімей військовослужбовців були ще 3317 осіб. Особливо високою їх концентрацією відзначалися Житомирський повіт (7583 військових), Луцький (7196), Кременецький (6839), Рівненський (5740), Дубенський (5215), Ковельський (4267), найменше їх було в Овруцькому повіті (100 осіб).[9]

У містах знаходилося 29 441 військових (59,1 % загальної чисельності), у повітах (переважно містечках) — 20 352 військових (40,9 %). За мовним складом серед військових переважали російськомовні, яких налічувалося 23 354 осіб (46,9 % чисельності військових) та україномовні, 15 708 осіб (31,5 %). Понад 10 % військових Волинської губернії становили народи Надволжя, серед них татарськомовних налічувалося 3553 осіб (7,1 %), башкирськомовних 981 (2,0 %), мордовськомовних, чуваськомовних, марійськомовних разом 782 (1,6 %). На єврейськомовних припадало 5,5 % (2714 ос.), на польськомовних 2,6 % (1279 ос.), на німецькомовних 1,0 % (521 ос.).[9]

Кількість та частка військових (без членів сімей) у містах губернії за переписом 1897 року[9]
Місто Військово-
службовців
Частка військових
у населенні міста
Дубно 3605 25,3 %
Рівне 4836 19,7 %
Ковель 3356 19,0 %
Луцьк 2879 18,2 %
Заслав 1940 15,4 %
Острог 1795 12,2 %
Новоград-Волинський 1783 10,5 %
Володимир-Волинський 1012 10,3 %
Кременець 1656 9,4 %
Житомир 5577 8,5 %
Старокостянтинів 966 5,9 %
Овруч 37 0,5 %

У 1911 році у Волинській губернії були розквартировані наступні військові частини:[3]
м. Володимир-Волинський

  • 7-й гусарський Білоруський полк
  • 68-й лейб-піхотний Бородинський полк
  • 11-й Донський козачий полк

м. Дубно (штаб 11-ї кавалерійської дивізії)

  • 11-та Артилерійська бригада
  • 41-й піхотний Селенгінський полк
  • 11-й уланський Чугуївський полк
  • Дубенський дисциплінарний батальйон

м. Заслав[26]

  • 128-й піхотний Старооскольський полк

м. Ковель (штаб 7-ї кавалерійської дивізії)

  • 7-й драгунський Кінбурнський полк
  • 67-й піхотний Тарутинський полк

м. Кременець

  • 11-й драгунський Ризький полк
  • 42-й піхотний Якутський полк

м. Радивилів Кременецького повіту

  • 12-й Донський козачий полк
  • 18-та Прикордонна Волинська бригада

м. Луцьк (штаб 11-ї піхотної дивізії)

м. Новоград-Волинський

  • 18-й піхотний Вологодський полк

м. Острог

  • 126-й піхотний Рильський полк
  • 2-й дивізіон 32 Артилерійської бригади (м. Рівне)

м. Рівне (штаб 11-го Армійського корпусу)

  • 32-га піхотна дивізія (нач. — ген.-лейт. Федір Христіанович Вендт)
    • 125-й піхотний Курський полк
    • 127-й піхотний Путивльський полк
    • 21-й саперний батальйон
    • 32-га артилерійська бригада

м. Волочиськ Старокостянтинівського повіту

  • 12-й драгунський Стародубський полк
  • 3-й Оренбурзький козачий полк
  • 45-й піхотний Азовський полк

КультураРедагувати

 
Театр у Житомирі, 1870-ті роки

На початку 1910-х років у губернії діяло 70 закладів культури різного типу (театри, кінотеатрів, клубів, громадських зборів), переважно в містах:

У селах та містечках діяли 8 закладів такого типу, зокрема в селі Фрідріхівка (зараз у складі Волочиська) — 4 (1 кінотеатр), містечку Радивилів — 3, Купель — 1 (кінотеатр).

Перший кіносеанс у губернії відбувся 21 серпня 1897 року в Житомирському міському театрі. Перший стаціонарний кінотеатр відкрився в 1906 році, під назвою електротеатр «Біограф». Пізніше вони почали з'являтися і в інших містах губернії.[27]

На початку 1910-х років у губернії налічувалося 208 закладів розповсюдження книжок, зокрема:[3]

  • бібліотек — 76 (міста — 44, повіти — 32)
  • книжкових магазинів — 54 (міста — 47, повіти — 7)
  • книжкових лавок — 78 (міста — 44, повіти — 34)

Засоби масової інформаціїРедагувати

 
Обкладинка випуску «Почаївського листка» в 1905 році з темою: «За що ми католиків вважаємо за єретиків і як ми маємо до них ставитися».

Станом на 1911 рік у Волинській губернії видавалося 11 періодичних видань, з них 7 у Житомирі, та 4 у Кременецькому повіті (у Кременці та Почаєві). Зокрема в Житомирі видавалися:[3]

  • «Волынскія Губернскія ВѢдомости»
  • «Волынскія Епархіальныя ВѢдомости»
  • «Жизнь Волыни» (щоденна газета)
  • «Волынь» (щоденна газета)
  • «Волынская почта» (щоденна газета)
  • «Листокъ хмелевода»
  • «ИзвѢстія Волынскаго Губернскаго Земства»

У Кременецькому повіті (Кремененці та Почаєві) виходили наступні періодичні видання:

  • «Почаевскій листокъ» (журнал тижневик)
  • «Русскій инокъ» (журнал виходив 2 рази на тиждень)
  • «Кременецкая искра»
  • «Волынская земля» (щоденна газета)
Реклама підписки на деякі газети та журнали, що видавалися у Волинській губернії
«Волынь» «Волынская почта» «Жизнь Волыни» «Почаевскій листокъ»

ПолітикаРедагувати

Вибори до Державної ДумиРедагувати

6 серпня 1905 року Маніфестом Миколи II було оголошено маніфест-декларацію про створення Державної думи, як «особливого законодорадчого органу». Згідно з законом про діяльність Державної Думи до її складу мало бути обрано 412 депутатів, які повинні були представляти 130 мільйонне населення держави. Від Волинської губернії мало бути обрано 13 депутатів — ця кількість залежала від чисельності населення губернії.

Обирати депутатів Державної Думи мали виборщики. Усі 12 повітів Волинської губернії на губернських зборах у Житомирі мали представляти 195 виборщиків (зокрема 69 — від волостей, 86 — від землевласників, 40 — від міщан). Селяни від кожної волості обирали на повітовий з'їзд 2 представників, з числа яких потім обиралися делегати на губернський з'їзд, а останні вже мали обирати депутатів до Державної Думи. Майновий ценз землевласників, які мали право на повітовому з'їзді напряму обирати делегатів на губернський з'їзд, був неоднаковим у різних частинах губернії. В залежності під повіту потрібно було мати у своєму користуванні не менше 100—500 десятин землі (десятина — 1,0925 га), наприклад у Заславському повіті — 100 дес., Старокостянтинівському — 150 дес., Житомирському, Кременецькому, Острозькому — 200 дес., Володимир-Волинському, Новоград-Волинському — 250 дес., Ковельському — 300 дес., Луцькому — 300 дес., Рівненському — 300 дес., Овруцькому — 500 дес. Дрібні землевласники, які мали у своєму володінні меншу кількість землі та священнослужителі, що володіли церковними землями чи власними мали проводити попередні з'їзди, наяких обирали делегатів на повітовий. Брати участь у з'їздах міських виборщиків мали право особи, що володіли майном вартістю не менше 1,5 тис. руб. Міщани, які не володіли відповідним майновим цензом, не мали права брати участь у попередніх з'їздах жителів міст. До участі у виборах не допускалися жінки, особи молодші 25 р., ув'язнені, позбавлені духовного сану чи в позбавлені посади судовому порядку, а також всі хто навчався або перебував на дійсній військовій службі.[28][29]

 
Юзеф Потоцький, польський землевласник (близько 60 тис. десятин у Старокостянтинівському та Заславському повітах, зокрема в Антонінах), останній нащадок волинської гілки Потоцьких, депутат I Думи від Волинської губернії

До I Державної Думи (27.04.1906 — 09.07.1906) від Волинської губернії потрапили:[30]

  • Андро Дмитро Федорович — Рівненський предводитель дворянства
  • Бобровник Петро Миколайович — селянин с. Ізабелівка Новоград-Волинського повіту
  • Базилюк-Вознюк Петро Лук'янович — селянин с. Сколобове Житомирського повіту
  • Гринюк Авксентій Григорович — селянин с. Махнівки Старокостянтинівського повіту
  • Грохольський Володимир Мечиславович — граф, с. Гриців Заславського повіту
  • Журавський Михайло Євгенійович — Старокостянтинівський предводитель дворянства
  • Концевич Авдій Васильович — священик с. Седлище Ковельського повіту
  • Лопатюк Трохим Назарович — селянин с. Сарновичі Овруцького повіту
  • Марчук Прокопій Павлович — селянин с. Мала Клітинка Старокостянтинівського повіту
  • Погрібняк Павло Ісидорович — селянин с. Унієва Острозького повіту
  • Понятовський Щенсний Адамович — поміщик, присяжний повірений з с. Великі Цепцевичі Луцького повіту
  • Потоцький Йосип Альфредович — граф, с. Антоніни Заславського повіту
  • Фурман Артемій Григорович — селянин с. Люлінці Кременецького повіту
 
Василь Шульгін, депутат II, III та IV Думи від Волинської губернії, один з лідерів фракції «правих», пізніше — «Всеросійського національного союзу»

До II Державної Думи (20.02.1907 — 02.06.1907) від Волинської губернії потрапили:[30]

  • Бас Євсей Кіндратович — селянин містечка Деражне Рівненського повіту (фракція октябристів)
  • Бєляєв Григорій Миколайович — землевласник села Коршів Луцького повіту
  • Васюхник Павло Сергійович — селянин села Старосілля Луцького повіту (безпартійний)
  • Гаркавий Михайло Феодосійович — селянин містечка Городниця Новоград-Волинського повіту (безпартійний)
  • Герштанський Даміан Йосипович — священик села Релавиці Володимир-Волинського повіту (фракція кадетів)
  • Дрбоглав Іван Федорович — селянин чеського походження (безпартійний)
  • Ігнатюк Марк Олександрович — селянин містечка Івниця Житомирського повіту (безпартійний)
  • Калішук Віктор Степанович — селянин села Тумин Володимир-Волинського повіту (безпартійний)
  • Коренчук Ананій (Антоній) Францевич — селянин села Бірки Ковельського повіту (безпартійний)
  • Нікончук Мартіан Максимович — селянин села Кожухівка Овруцького повіту
  • Рейн Георгій Єрмолайович — лікар, громадський діяч (фракція октябристів)
  • Шульгін Василь Віталійович — землевласник Острозького повіту, громадський діяч та публіцист (Союз російського народу)
  • Ющук Іван Созонович — селянин села Чудниця Острозького повіту (безпартійний)

У III Державній Думі (01.10.1907 — 09.06.1912) депутатами від Волинської губернії були:[30]

  • Андрійчук Матвій Степанович — селянин села Слободище Житомирського повіту (Союз російського народу)
  • Баранович Дмитро Якович — священик (Союз російського народу)
  • Березовський Петро Васильович — педагог, громадський діяч (Союз російського народу)
  • Бєляєв Григорій Миколайович — землевласник села Коршів Луцького повіту
  • Волконський Володимир Вікторович — поміщик Старокостянтинівського повіту (Союз російського народу)
  • Ганжулевич Євгеній Якович — священик Житомирського повіту (Союз російського народу)
  • Герасименко Єфим Васильович  — селянин села Непізнаничі Новоград-Волинського повіту (Союз російського народу)
  • Данилюк Яків Григорович — селянин села Вілія Кременецького повіту (Союз російського народу)
  • Кириллович Діонісій Фадейович — священик, настоятель Луцької соборної церкви (Союз російського народу)
  • Клименко Тит Ігнатович — селянин села Білка Овруцького повіту (Союз російського народу)
  • Клопотович Віктор Феофілович — землевласник села Лавринівці Заславського повіту (Союз російського народу)
  • Никитюк Яків Степанович — селянин села Кам'янка Заславського повіту (Союз російського народу)
  • Шульгін Василь Віталійович — землевласник Острозького повіту, громадський діяч та публіцист (Союз російського народу)

У останній, IV Державній Думі (15.11.1907 — 06.10.1917), депутатами від Волинської губернії були:[30]

  • Бєляєв Григорій Миколайович — землевласник села Коршів Луцького повіту
  • Бурмич Стефан Григорович — селянин села Гаєвичі Овруцького повіту
  • Ігнатюк Лука Омелянович — селянин села Людвище Кременецького повіту (Союз російського народу)
  • Карпінський Іоанн Костянтинович — священик села Ярунь Новоград-Волинського повіту (Союз російського народу)
  • Лелявський Борис Миколайович — землевласник, Овруцький предводитель дворянства (Російське зібрання)
  • Лотоцький Ананій Олексійович — священик села Милятин Острозького повіту
  • Мельников Василь Іванович — землевласник Дубенського та Кременецького повітів
  • Москалюк Прокопій Андрійович — селянин села Свинна Старокостянтинівського повіту (Союз російського народу)
  • Бессонов Микола Миколайович — єпископ Кременецький (Никон)
  • Рейн Георгій Єрмолаєвич — лікар, громадський діяч
  • Самчук Василь Іванович — селянин село Хорошів Острозького повіту (Союз російського народу)
  • Тивончук Михайло Павлович — селянин містечка Степань Рівненського повіту
  • Шульгін Василь Віталійович— землевласник Острозького повіту, громадський діяч та публіцист (Союз російського народу)
  • Ярмолович Полієн Антонович — громадський діяч міста Рівне (Російське зібрання)

Вибори до Всеросійських установчих зборівРедагувати

25 листопада (12 листопада за старим стилем) 1917 року відбулися вибори до Всеросійських установчих зборів. На території Волинської губернії вибори були проведені не на усій території, оскільки частина повітів знаходилася під контролем держав Троїстого союзу. За офіційними даними у виборах взяли участь 804 208 мешканців Волинської губернії, з них 570 073 голосів (70,9 %) було віддано за українських есерів. За національні списки (єврейські та польські партії) проголосували 14,2 % виборців губернії, за більшовиків — 4,4 %, за російських есерів — 3,4 %, інші партії (кадети, меншовики, праві) набрали менше 3 %

Результати голосування на виборах до Всеросійських установчих зборів у листопаді 1917 року по Волинській губернії[31]
партія голосів частка
Українська партія соціалістів-революціонерів 570 073 70,89 %
Національні списки 113 992 14,17 %
Більшовики 35 612 4,43 %
Есери 27 575 3,43 %
Кадети 22 397 2,78 %
Меншовики 16 947 2,11 %
Праві 1 746 0,22 %
Всього 804 208 100,00 %

ГубернаториРедагувати

Губернаторами Волинської губернії в період з 1797 по 1917 роки були:

П. І. Б. титул, чин, звання час на посаді П. І. Б. титул, чин, звання час на посаді
Миклашевський Михайло Павлович дійсний статський радник 1797–1797 Синельников Миколай Петрович генерал-майор 1852–1855
Гревс Петро Єгорович статський радник 1797–1799 Клушин Павло Миколайович дійсний статський радник 1855–1856
Глазенап Карл Іванович дійсний статський радник 1799–1800 Друцькой-Соколинський Михайло Васильович князь, дійсний статський радник 1856–1863
Курис Іван Онуфрійович дійсний статський радник 1800–1802 Чертков Михайло Іванович генерал-майор 1864–1866
Решетов Гаврило Степанович дійсний статський радник 1802–1805 Ейлер Миколай Павлович генерал-майор 1866–1866
Волконський Михайло Миколайович князь, дійсний статський радник 1805–1806 Галлер Іван Володимирович генерал-майор 1866–1871
Комбурлей Михайло Іванович таємний радник 1806–1815 Грессер Петро Аполонович дійсний статський радник 1871–1878
Сент-Прі Карл Францевич граф, дійсний статський радник 1815–1816 Подгорічани-Петрович Юрій Миколайович граф, дійсний статський радник 1878–1881
Домбровський 1816–1816 Томара Лев Павлович камергер, дійсний статський радник 1881–1885
Сіверс Федір Федорович статський радник 1816–1816 Валь Віктор Вільгельмович генерал-майор 1885–1889
Гіжицький Варфоломей Каетанович дійсний статський радник 1816–1824 Янковський Євген Осипович генерал-майор 1889–1892
Бутовт-Андржейкович Михайло Фадейович дійсний статський радник 1824–1828 Суходольський Сергій Петрович дійсний статський радник 1892–1896
Аверин Павло Іванович дійсний статський радник 1828–1831 Трепов Федір Федорович генерал-майор 1896–1898
Римський-Корсаков Андрій Петрович дійсний статський радник 1831–1835 Дунін-Барковський Йосип Якович дійсний статський радник 1898–1904
Жуковський Миколай Васильович дійсний статський радник 1835–1837 Каталей Петро Іванович дійсний статський радник 1904–1905
Звегинцов Олександр Ілліч дійсний статський радник 1837–1837 Штакельберг Флор Олександрович барон, дійсний статський радник 1905–1909
Маслов генерал-майор 1837–1839 Кутайсов Олександр Павлович граф, дійсний статський радник 1909–1912
Лашкарьов Григорій Сергійович генерал-майор 1839–1844 Мельников Михайло Олексійович статський радник 1912–1915
Каменський Іван Васильович генерал-майор 1844–1848 Гололобов Яків Георгійович колезький радник 1915
Васильчіков Іларіон Іларіонович князь, генерал-майор 1848–1851 Скаржинський Петро Васильович дійсний статський радник 1915–1917

АрхітектураРедагувати

ПалациРедагувати

Замки та фортеціРедагувати

Релігійні спорудиРедагувати

Уродженці губерніїРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж Братчиковъ А. Матеріалы для изслѣдованія Волынской губерніи въ статистическомъ, этнографическомъ сельско-хозяйственномъ и другихъ отношеніяхъ. (рос. дореф.)
  2. а б в г д е Волынская губернія. Энциклопедическій словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона. — С.-Петербургъ, 1890—1907. (рос. дореф.)
  3. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа Памятная книжка Волынской губерніи на 1913 годъ. — Житомир, 1913. (рос. дореф.)
  4. а б в Памятная книжка Волынской губерніи на 1917 годъ. — Житомір, 1917. (рос. дореф.)
  5. Андреев П. Иллюстрированный путеводитель по юго-западной железной дороге (издание 1897г.)
  6. Терлюк І. Я. Історія держави і права України. Судова реформа (1864 рік)[недоступне посилання з серпень 2019]
  7. Постановление ВУЦИК от 12.10.1921 «О выделении в состав Волынской губернии уездов Павловского и Коростенского и новом административном отделении Волынской губернии». (рос.)
  8. Рашин А. Г. Динамика общей численности населения России за 1811—1913 гг. // Население России за 100 лет (1811—1913 гг.). Статистические очерки / под редакцией академика С. Г. Струмилина. — Москва: ГСИ, 1956. (рос.)
  9. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас Первая всеобщая перепись населенія Россійской Имперіи 1897 г., VIII. Волынская губернія подъ редакціею Н. А. Тройницкаго. — Центральный Статистическій Комитетъ МВД, 1904. (рос.)
  10. а б Рашин А. Г. Рождаемость населения России за 1861—1913 гг. // Население России за 100 лет (1811—1913 гг.). Статистические очерки / под редакцией академика С. Г. Струмилина. — Москва: ГСИ, 1956. (рос.)
  11. а б в г Рашин А. Г. Смертность населения России за 1861—1913 гг. // Население России за 100 лет (1811—1913 гг.). Статистические очерки / под редакцией академика С. Г. Струмилина. — Москва: ГСИ, 1956. (рос.)
  12. Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. Распределение населения по родному языку и уездам 50 губерний Европейской России. Волынская губерния.
  13. а б в Перепис 1897 року: Волинська губернія. Архів оригіналу за 18 жовтень 2013. Процитовано 14 травень 2013. 
  14. а б Лутай М. До історії єврейських поселень в Україні і на Волині
  15. а б в г д е ж и к л Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-русскій край, снаряженной Императорскимъ русскимъ географическимъ обществомъ собранныя д. чл. П. П. Чубинскимъ. — С.-Петербургъ, 1872. (рос. дореф.)
  16. Сегеда Сергій. Антропологія: Навч. посібник. — К. : Либідь, 2001.
  17. Памятная книжка Волынской губернии на 1913 год. — Житомир, 1912. — С. 54–59. (рос. дореф.)
  18. Городскія поселенія въ Россійской Імперіи. Том I — C.-Петербург: Общественная польза, 1860.
  19. В. де Ливронъ. Статистическое обозрѣніе Россійской имперіи. — Санкт-Петербургъ: Общественная польза, 1874.
  20. а б в г д населення евакуйоване внаслідок бойових дій
  21. а б Павлюк В. В. Магнатерія Волині в умовах розвитку ринкових відносин у другій половині XIX ст.
  22. Барсов Н. Школы на Волыни и Подоліи въ 1862 году. (рос. дореф.)
  23. Рашин А. Г. Грамотность населения в России в XIX и начале XX вв. // Население России за 100 лет (1811—1913 гг.). Статистические очерки / под редакцией академика С. Г. Струмилина. — Москва: ГСИ, 1956. (рос.)
  24. низька представленість євреїв була пов'язана з тим, що для них існували серйозні обмеження на вступ до середніх та вищих навчальних закладів
  25. без Житомира
  26. до 1910 року — Заслав
  27. Перший кіносеанс у Житомирі пройшов наприкінці 19 століття — 1zt
  28. Цецик Я. П. Вибори до І Державної думи у Волинській губернії
  29. Леонова Л. Вони були першими представниками Волині в Державній Думі. (вибори сто років тому), за документами державного архіву Рівненської області
  30. а б в г Государственная дума Российской империи: 1906—1917 / Б. Ю. Иванов, А. А. Комзолова, И. С. Ряховская. — Москва: РОССПЭН, 2008. (рос.)
  31. Электоральная география 2.0 — Россия. Выборы во Всероссийское учредительное собрание, 1917. (рос.)

ДжерелаРедагувати

  • Костриця М. Ю. Утворення Волинської губернії: Житомир крізь призму століть // Вільне слово. — 1994. — 26 бер.
  • Потоцкій И. Древняя исторія Волынской губерніи, 1829. (рос. дореф.)
  • Военно-статистическое обозрѣніе Россійской имперіи. Том Х, часть 3. Волынская губернія. — С.-Петербургъ: Типографія Департамента Генеральнаго Штаба, 1850. (рос. дореф.)
  • Военно-статистическое обозрѣніе Россійской имперіи. Томъ Х, Волынская губернія. — Типографія Департамента Генеральнаго Штаба, 1859. (рос. дореф.)
  • Карліна О. Повітові міста Волинської губернії: Особливості міського управління 1795—1861 рр.
  • Барсов Н. Школы на Волыни и Подоліи въ 1862 году. — С.-Петербургъ, 1863. (рос. дореф.)
  • Труды Волынскаго губернскаго статистическаго комитета на 1867 годъ. Выпускъ первый. Отделъ Историческій и Геологическо-Геогностическій — Типографія Шадова и Синкевича, Житомир, 1867. (рос. дореф.)
  • Братчиковъ А.. Матеріалы для изслѣдованія Волынской губерніи въ статистическомъ, этнографическомъ сельско-хозяйственномъ и другихъ отношеніяхъ. — Типографія губернскаго управленія, Житомиръ, 1868—1869. (рос. дореф.)
  • Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-русскій край, снаряженной Императорскимъ русскимъ географическимъ обществомъ собранныя д. чл. П. П. Чубинскимъ — С.-Петербургъ, 1872. (рос. дореф.)
  • Волынь. Историческія судьбы Юго-Западнаго края. — С.-Петербургъ: Общественная польза, 1888. (рос. дореф.)
  • Адресъ-календарь Волынской губерніи на 1892 годъ. — Житоміръ, 1891. (рос. дореф.)
  • Волынский народный календарь на 1892 годъ. — Житоміръ, 1891. (рос. дореф.)
  • Первая всеобщая перепись населенія Россійской Имперіи 1897 г., VIII. Волынская губернія, подъ редакціею Н. А. Тройницкаго. — Центральный Статистическій Комитетъ МВД, 1904. (рос. дореф.)
  • Населенныя места Россійской Имперіи въ 500 и болѣе жителей с указаніемъ всего наличнаго въ нихъ населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ Первой всеобщей переписи населенія 1897 г., под редакціею Н. А. Тройницкаго. — С.-Петербургъ: Общественная польза, 1905. (рос. дореф.)
  • Список населенных мест Волынской губернии / Издание Волынского губернского статистического комитета. — Житомир : Волынская губернская типография, 1906. — 222 с. (рос.)
  • Энциклопедическій словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона. — С.-Петербургъ, 1890—1907. (рос. дореф.)
  • Волынскій народный календарь на 1907 годъ. — Житоміръ, 1906. (рос. дореф.)
  • Памятная книжка Волынской губерніи на 1913 годъ. — Житоміръ, 1913. (рос. дореф.)
  • Статистическій ежегодникъ Россіи 1913 г. (годъ десятый). — С.-Петербургъ: Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета М. В. Д., 1914. (рос. дореф.)
  • Памятная книжка Волынской губерніи на 1917 годъ. — Житоміръ, 1917. (рос. дореф.)
  • Жилюк С. І. Російська православна церква на Волині (1793—1917 рр.). — Житомир: Журфонд. 1996. — 174 с.
  • Костюк М. П. Німецькі колонії на Волині (XIX — поч. XX ст.). — Тернопіль: Підручники і посібники, 2003. — 384 с.
  • Материалы по административно-территориальному делению Волынской губернии 1923 года / Волынская губернская административно-территориальная комиссия. — Житомир : Изд. Волынского губернского отдела управления, 1923. — 190 с. (рос.)
  • Город и деревня в Европейской России: сто лет перемен — Москва: ОГИ, 2001. (рос.)

ПосиланняРедагувати