Тур
Картина із зображенням тура. Копія Ч. Г. Сміта з незбереженого оригіналу XVII ст., купленого в Аугсбурзі
Картина із зображенням тура. Копія Ч. Г. Сміта з незбереженого оригіналу XVII ст., купленого в Аугсбурзі
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Надряд: Китопарнокопитні (Cetartiodactyla)
Ряд: Оленеподібні (Cerviformes)
Родина: Бикові (Bovidae)
Підродина: Бики (Bovinae)
Рід: Бик (Bos)
Вид: Тур
Bos primigenius
(Bojanus, 1827)
Ареали трьох підвидів тура    Bos primigenius primigenius    Bos primigenius africanus = Bos primigenius opisthonomous = Bos primigenius mauretanicus    Bos primigenius namadicus
Ареали трьох підвидів тура
   Bos primigenius primigenius
   Bos primigenius africanus =
Bos primigenius opisthonomous =
Bos primigenius mauretanicus
   Bos primigenius namadicus
Підвиди
Посилання
Вікісховище: Bos primigenius
Віківиди: Bos primigenius
ITIS: 183845
МСОП: 136721
NCBI: 9909
Fossilworks: 367674

Ту́р, або Би́к перві́сний (лат. Bos primigenius; англ. aurochs, також відомий як лат. urus, ure) — вид вимерлих диких представників роду бик (Bos). Безпосередній пращур свійського бика (великої рогатої худоби). Був поширений в Європі, Центральній і Південно-західній Азії, північній Африці. Мешкав у лісах, лісостепу, степах.

Синоніми ред.

  • Bosurus minutus (1911)
  • Bos. namadicus (1859)
  • Bos taurus
  • Bos indicus
  • Bos urus

Підвиди ред.

  • Bos primigenius primigenius (Bojanus, 1827) — євразійський тур.
  • Bos primigenius namadicus (Falconer, 1859) — індійський тур.
  • Bos primigenius africanus або mauretanicus (Thomas, 1881) — північноафриканський тур.

Етимологія ред.

Українське слово «тур» походить від прасл. *turъ. Аналогічно звучать назви цієї тварини в інших слов'янських мовах: біл. і рос. тур, дав.-рус. і староцерк.-слов. туръ, словен. tȗr, чеськ., словац., хорв., пол. і луж. tur, полаб. täur, серб. тур/tur. Назва села Туряк (Tureac) у Румунії того ж походження. Праслов'янське *turъ, судячи з всього, має праіндоєвропейське походження, існують схожі слова у споріднених мовах: лит. taũras («буйвіл», «тур»), дав.-прусськ. tauris («зубр»), лат. taurus («бик»), грец. ταῦρος, ірл. tarb, авест. staōra- («велика рогата худоба»), гот. stiur («бик», «теля»), давн-англ. stēor («бичок»), нім. Stier («бик», «Телець»). Спільним джерелом для всіх слів вважають пра-і.є. *táwros («дикий бик»). Це слово порівнюють з прасемітським *θawr- («бик», «віл»), але не виключено, що до праіндоєвропейської і прасемітської мов слово «тур» могло бути запозичене з якоїсь третьої, невідомої мови[2][3].

Поширення та історія в Україні ред.

Тур європейський (Bos primigenius primigenius Bojanus), предок бика свійського в Україні населяв степи, лісостепи, мішані ліси і був мисливською твариною. М. В. Шарлемань пише, що слово тур, переважно як додаток до імені князя 5 разів загадується у «Слові о полку Ігоревім» — пам'ятці давньоруської літератури ХІІ ст. Він вказує, що під цією назвою фігурували як власне тур так і зубр. Коли візантійський нащадок трону Андронік І Комнін приїхав в 1154 р. (за іншими відомостями в 1163-65 рр.) до свого брата князя Ярослава Осьмомисла, цей князь разом з великим київським князем та іншими князями влаштували для свого гостя полювання на «турів». В той же час візантійський історик з цього приводу написав, що Андронік під час свого перебування на Русі вбивав «зумпров» — звірів багаточисельних у згаданій країні і розміром більших ніж ведмідь чи леопард[4][5].

Шарлемань також занотував, що ще на початку ХХ ст. на Україні великих биків подекуди ще називали турами. Йому в 1914 р. доводилося чути на Уманщині (Черкаська область) фрази «погнав турів», «напувати турів»[4]. Ця назва, як свідчить словник В. Грінченка 1925 р. по відношенню до свійського бика збереглося в західних областях України — на Галичині. Про розповсюдженість на території України у свій час турів свідчить продуктивність використання цього слова в ономастиці XII—XV ст.

Ще в ХІ-ХІІІ ст. на тура та зубра полювали на Лівобережному Придніпров'ї[6]. Про полювання на тура (або зубра) згадує князь Володимир Мономах у своєму «Повчанні»:

«А ось що я в Чернігові робив…Два тура цілили в мене рогами разом з конем».[7]

В Києві на одному з найдавніших торговищ Подолу знаходилася так звана Турова Божниця, можливо пов'язана з більш раннім культом бога покровителя свійської худоби — Велеса. Існували й інші прояви культу бика зубра-тура.

М. В. Шарлемань вважав, що справжні тури на Русі зникли рано. Приблизно починаючи з XVI ст. їх назва була перенесена на зубрів[5]. Г. Боплан в «Описі України» згадує так званих степових буйволів, які водилися ближче до кордону з Московією. Зважаючи на те, що тур на той час на території України вже зник, мова, напевне, йде про зубра. Про «турів» згадує і Д. І. Яворницький описуючи природні скарби Запорожжя. В цьому випадку мова також напевне йде по зубрів. Остання туриця загинула у Якторовській Пущі на Мазовії в 1627 році.[8]

Загальний опис ред.

Тур — велика тварина (жива маса до 1200 кг, висота в холці — до 200 см), з важкою головою, довгими розвиненими рогами, високими, міцними кінцівками, чорної, чорно-бурої й червоної мастей.[9][10] Тур відзначався великою силою, швидкістю, злим норовом.[10] Самка тура за період лактації давала 500—700 кг молока.[9]
Сучасна велика рогата худоба походить від кількох різновидів дикого тура, серед яких виділяють такі: європейський, азійський та африканський. О. О. Браунер довів близьку подібність тура і сірої степової худоби не тільки за будовою черепа, а й скелета.[9]

Символіка ред.

Археологічні знахідки в Україні ред.

Кістки тура (Bos primigenius Bojanus) були знайдені в обох шарах Занівського-1 та на Підгорівці-2[12]

Тур в українській народній традиції ред.

Про поширення турів в Україні свідчать численні географічні назви: Турка, Турійськ, Турівка, Турія, Тур'я Поляна та Тур'я-Бистра. Притока малої київської річки Юрковиці (зараз в колекторі) носить назву Турець, а сучасна вулиця, що над нею проходить зветься Турівська. Численні згадки у пам'ятках народної творчості, народних назвах. Відгомін згадок про великих биків України залишився і в народних назвах рослин. Так, як зазначав В. Комендар турім язиком називали у Карпатах папороть листовик сколопендровий.[5]

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Tikhonov, A. (2008) Bos primigenius: інформація на сайті МСОП (версія 2008) (англ.) 30 червня 2008
  2. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — Т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.
  3. Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973. 
  4. а б Шарлемань Н. В. Природа и люди Киевской Руси. Составитель В. Е. Борейко, комментарии В. Н. Грищенко, КЕКЦ-ЦОДП СОЭС Серия: История охраны природы. Вип. 13. 1997. — 166 с.
  5. а б в Парнікоза, Іван. Зубр в Україні: трагедія та надія. Мислене древо. Микола Жарких. Процитовано 25.07.2023. 
  6. Коринный Н. Н. Переяславская земля Х- первая половина ХІІІ века. –К.: Наукова Думка. — 1992. — 312 с.
  7. Поучение Владимира Мономаха // «Изборник» (Сборник произведений литературы древней Руси). Москва: Художественная литератра. -1968 . — С. 163.
  8. Гузєєв, О. О. Гладирь, Н. А. Зінов'єва, Л. К. Ернст, П. В. Горєлов, М. П. Демчук Генетичний моніторинг аборигенних порід великої рогатої худоби з використанням ДНК-технологій / Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. Серія: Технологія виробництва і переробки продукції тваринництва Збірник наукових праць. — 2011, Вип. 160, ч.2. ISSN 2222-8578
  9. а б в Підпала Т. В. Скотарство та технологія виробництва молока і яловичини: Навч. посібник, — Миколаїв: Видавничий відділ МДАУ, 2007 ISBN 978-966-8205-40-8 с.22-25
  10. а б Технологія виробництва продукції тваринництва: Підручник / О. Т. Бусенко, В. Д. Столюк, О. Й. Могильний та ін.; За ред. О. Т. Бусенка. — К.: Вища освіта, 2005. — 496 с.: іл. ISBN 966-8081-34-Х (с.: 5)
  11. Славяно-молдавские летописи XV—XVI вв. / под ред. Ф. А. Грекула. Москва: Наука, 1976. С. 55—59.
  12. О. П. Журавльов, С. А. Теліженко Тваринництво та полювання населення Сіверськодонеччини в пізньому неоліті-енеоліті (за результатами археозоологічних досліджень поселень Занівське-І та Підгорівка-2) / Матеріали та дослідження з археології Східної України Збірник наукових праць. — 2008, № 8.
  13. Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.

Література ред.

Посилання ред.