Леся Українка

українська письменниця, перекладачка, культурна діячка, піонерка вітчизняного фемінізму

Ле́ся Украї́нка (справжнє ім'я Лари́са Петрі́вна Ко́сач, у шлюбі Ко́сач-Кві́тка; 13 (25) лютого 1871(18710225), Звягель, нині Новоград-Волинський[5] — 19 липня (1 серпня) 1913, Сурамі, Грузія) — українська письменниця, перекладачка, фольклористка, культурна діячка, Співзасновниця літературного гуртка «Плеяда». В сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України[6].

Леся Українка
Lesya Ukrainka portrait.jpg
Ім'я при народженні Лариса Петрівна Косач
Псевдо Леся Українка
Народилася 13 (25) лютого 1871[1]
Новоград-Волинський, Україна
Померла 19 липня (1 серпня) 1913(1913-08-01)
Сурамі, Тифліська губернія
·Туберкульоз кісток та суглобів
Поховання Байкове кладовище
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Національність українка
Діяльність поетеса, драматург, публіцист, прозаїк
Сфера роботи поезія
Alma mater Київська Рисувальна школа
Мова творів українська, російська[2], французька[3]
Роки активності 18841913
Жанр драматична поема, вірш
Magnum opus «Лісова пісня»[джерело?]
Рід Косачі
Батько Косач Петро Антонович
Мати Олена Пчілка
Брати, сестри Косач-Шимановська Оксана Петрівна, Косач-Борисова Ізидора Петрівна, Косач-Кривинюк Ольга Петрівна, Косач Михайло Петрович і Косач Микола Петрович
У шлюбі з Квітка Климент Васильович

CMNS: Леся Українка у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Писала в жанрах поезії, лірики, епосу, драми, прози, публіцистики, розвинула жанр драматичної поеми в українській літературі. Працювала в галузі фольклористики (наспівала 220 народних мелодій) і активно долучалася до процесів українського національного відродження.

Серед мистецької спадщини — збірки поезій «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), поеми «Давня казка» (1893), «Одно слово» (1903), драми-поеми «Кассандра» (1901—1907), «В катакомбах» (1905), «Лісова пісня» (1911), «Камінний господар» (1912), «Бояриня» (1913).

Життєпис

Фрагмент народної пісні «Ой заїхав козак та з Україноньки», імовірно, у виконанні Лесі Українки. Фонографічний запис із колекції Філарета Колесси, 1908

Походження

Докладніше: Косачі

Мати, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач — дворянка за походженням, поетеса й дитяча письменниця під псевдонімом Олена Пчілка, була активісткою українського жіночого руху, видавала альманах «Перший вінок». Олена Пчілка займалася всебічною освітою, підтримкою творчості та лікуванням Лариси Косач (приватні педагоги, публікації, подорожі), і виховувала доньку сильною людиною без надмірного виявлення почуттів. Слід цієї «paidei» можна знайти в кожному творі «поодинокого мужчини».

Батько, Петро Антонович Косач — дворянин, високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис, дійсний статський радник, повітовий маршалок.

Дядько — Михайло Драгоманов, учений, громадський діяч, перед вимушеною еміграцією до Франції й Болгарії співпрацював з Франком. Формував характер племінниці згідно зі своїми соціалістичними переконаннями, ідеалами служіння батьківщині, які вона переросла, допомагав як літературний критик і фольклорист.

Мала старшого брата Михайла та молодших — Ольгу, Оксану, Миколу та Ізидору Косачів.

Дитячі роки пройшли на Волині: у Новограді-Волинському (1871 — весна 1879), Луцьку (весна 1879 — травень 1882), у селі Колодяжне (з травня 1882), що під Ковелем. У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти. Лариса Косач мала винятково сприятливі обставини для шліфування вродженого мистецького хисту.

Леся Українка з рідними та близькими
 З матір'ю.

Ялта, 1898

 З братом Михайлом,

1890

 

З сестрою Ольгою, Берлін, 1899

 

З Михайлом і

М. Комаровою, 1889

 

З Ольгою та

О. Старицькою, 1896

 

З Радою

Драгомановою, 1894

 

З сестрою Оксаною,

1906

Дитинство і впливи

 

1887 (16 р.)

 

1896 (25 р.)

На десятий день після народження 23 лютого (7 березня) 1871 року Ларису охрестили в Новоград-Волинській Соборній Преображенській церкві, хрещеними стали полковник Степан Васильковський та рідна бабуся дворянка Єлизавета Драгоманова.

Лариса Косач навчилася читати у 4 роки[7]. Леся (одне з сімейних імен Лариси, що стало літературним псевдонімом. Серед інших: Зея, Зеїчка, Зеїсок, Boule vagabonde (фр. Колобок)) та Михайло, яких упродовж життя єднала тривала дружба і в сім'ї називали спільним ім'ям — Мишелосіє, разом навчалися у приватних учителів.

У січні 1876 року Олена Пчілка з Михайлом і Ларисою приїхали до Києва попрощатися з М. Драгомановим перед його еміграцією і деякий час жили в нього.[8]

Влітку того ж року мати з Лесею та Михайлом відпочивають в селі Жабориці. Тут вона вперше чує розповіді матері про Мавку.

  …Видко було, що перебування в Жабориці зробило на Лесю дуже велике враження і дуже їй сподобалося: вона, бувало, раз у раз із втіхою згадує, що те або те чула чи бачила в Жабориці… Жаборицькі пісні, казки, різні повір'я, звичаї, купальські, жнив'яні і т. д. Леся добре пам'ятала і часто згадувала…[9]  

У шість років вчиться вишивати.

26 травня (7 червня) 1877 року народилась сестра Оля, що стане їй доброю подругою. Згодом вона зазначить, що в Лариси:

  «такі самі риси обличчя, барва очей і волосся, як у батька, так само середній зріст, така ж постать, така сама тендітність», «однаково були лагідні та добрі безмежно», «надзвичайно стримані, терплячі та витривалі, з виключною силою волі», «однаково делікатні у відносинах з людьми», «для любих людей чи справ могли поступитися багато чим, могли бути дуже поблажливими, але я не можу уявити тої людини, тої справи, взагалі тої сили, що могла б примусити, батька чи Лесю однаково, зробити щось, що вони вважали за непорядне, нечесне. Щоб же зробити таке для власної вигоди чи користі, чи безпечності, то про те не може бути й мови».[10]  
 
Лариса Косач у волинському народному вбранні. 1878—1879 роки

Коли в 1878 батьки Лариси поїхали на Всесвітню виставку до Парижа, доглядати дітей приїздить Олена Косач, сестра Ларисиного батька. Дружба з «тіткою Єлею» залишила помітний слід в житті та творчості поетеси[8].

7 (19) листопада того ж року наказом міністерства внутрішніх справ Петра Косача перевели на роботу до Луцька.

  …Батька нашого переведено з обжитого місця, щоб покарати за його «українофільство» та за побачення, під час подорожі до Парижа на виставку 1878 року, з емігрантом, батьковим другом, а материним братом Михайлом Петровичем Драгомановим [11]  
 
Сірий будинок Косачів, с. Колодяжне
 
Білий будинок Косачів, с. Колодяжне

Навесні 1879 Петро Косач перевозить до Луцька всю родину. У березні «тітку Єлю» Олену Косач заарештовано за участь у замаху на шефа жандармів Дрентельна; пізніше її вислано в Олонецьку губернію, а 1881 р. заслано до Сибіру на 5 років (м. Ялуторовськ Тюменської обл., а потім у м. Тюмень)[12]. Леся, вражена звісткою, між 1879 і 1880 роками пише свою першу поезію — «Надія».

Влітку 1880 тітка Лариси Олександра Косач-Шимановська з двома синами переїздить до Луцька, мешкає в родині Косачів. Причиною переїзду став арешт і заслання до Сибіру її чоловіка Бориса Шимановського. «Тітка Саша» — перша Лесина вчителька музики, якій мисткиня була вдячна все життя.

6 (18) січня 1881 під час святкування Водохреща десятилітня Лариса сильно застудилася, що призвело до туберкульозу кісток та суглобів.

1881 мати повезла Михайла, Ларису, Ольгу до Києва для навчання під керівництвом приватних вчителів. Михайло й Лариса починають вчитись за програмою чоловічої гімназії, Лариса бере уроки гри на фортепіано у Ольги О'Коннор, дружини Миколи Лисенка.

На початку травня 1882 року Косачі переїздять в село Колодяжне, що стає їхнім постійним місцем проживання.

  Наша сім'я жила в дуже близьких стосунках з селянами, всі ми, в тому числі й Леся, може, ще більше, ніж хто, мали між колодяжненцями не лише знайомих, а й приятелів, і товаришок, і товаришів, тому весь їх побут дуже скоро став нам відомим, а далі й рідним  

А тим часом Лариса з Михайлом живуть у Києві, вчаться у приватних вчителів, зокрема вивчають грецьку і латину.

Влітку 1883 року у Лариси діагностували туберкульоз кісток, у жовтні професор Олександр Рінек прооперував їй ліву руку, видалив кістки, уражені патологічним процесом. У грудні Лариса повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров'я поліпшується, з допомогою матері вивчає французьку і німецьку мови, що дає змогу пізнавати скарби письменства інших народів і культур.

29 травня (10 червня) 1882 року народилась сестра Оксана, 22 серпня (2 вересня) 1884 — брат Микола.

Юність та освіта

 
Лариса Косач, Одеса, 1888 р.

З 13 літ (1884) Лариса Косач активно пише вірші. Перші спроби стараннями матері публікувались на сторінках галицьких українськомовних часописів «Зоря», «Дзвінок», ЛНВ («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» й ін.). Цього року з'явився псевдонім «Леся Українка».

Маючи також художній хист, деякий час брала уроки у Київській рисувальній школі Олександра Мурашка, звідки залишилась одна картина олійними фарбами. Пізніше Ларисі довелося здобувати освіту самостійно, з материною допомогою.

Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів» (надрукований в Катеринославі, 1918).

Знала багато європейських мов, крім слов'янських (української, російської, польської, болгарської), також англійську, німецьку, французьку, італійську, давньогрецьку та латину, бралася за вивчення грузинської, шведської, іспанської. Тому багато перекладає, зокрема Гоголя, Тургенєва, Міцкевича, Марію Конопніцьку, Гайне, Гюґо, Свіфта, Шекспіра, Байрона, Жорж Санд, Аду Негрі, Гергарта Гауптмана, Метерлінка, Гомера.

Серед близького оточення Лесі Українки були визначні вчені та громадсько-політичні діячі, що вплинули на її формування: М. Драгоманов, В. Антонович, М. Старицький, М. Лисенко, М. Ковалевський.

9 (21) березня 1888 року народжується сестра Ізидора, яку Леся безмежно любила, називаючи лагідно Гусінькою чи жартівливо Донною Дорою, і яку неодноразово сумлінно доглядала під час хвороб, рятуючи їй життя.

Зрілість: творчість та обмін досвідом

Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині, Косач знайомиться з культурним бомондом Західної України: Іваном Франком, Михайлом Павликом, Ольгою Кобилянською, Василем Стефаником, Осипом Маковеєм, Наталією Кобринською. Основний зарис соціально-політичного світогляду Лариса Косач сформувала після річного (1894—1895) перебування у М. Драгоманова в Софії і його трагічної смерті. У 1896—1898 рр. Леся Українка стає однією зі співзасновників першої на Наддніпрянщині української соціалістичної організації[13][якої?].

 
Верхній ряд — Ізидора Косач, Олександр Драгоманов, Ольга Косач; нижній ряд — Олена Пчілка, Леся Українка, Сергій Мержинський. Зелений Гай, фото 8 (20) липня 1898 р.

Історію особистих стосунків Лариси Косач часто розпочинають із Сергія Мержинського, з яким познайомилася у Ялті 1897 року під час лікування сухот. Називаючи ці стосунки «дружбою», а не «коханням», оскільки її почуття до Мержинського не було взаємним, Косач їде до Мінська попри заборону матері, щоб доглядати хворого, коли стан здоров'я «друга моїх ідей» став критичним. Тут 18 (31) січня 1901 року за одну ніч біля ліжка помираючого Мержинського з-під пера Лесі Українки вийшла поема «Одержима».

У листопаді 1898 року Косач знайомиться з 18-літнім першокурсником Климентом Квіткою в літературно-артистичному гуртку Київського університету, де читала своє оповідання «Над морем», пропонує йому записати від себе пісні, які захоплено збирає фольклорист. Згодом знайомство переростає в стосунки. Влітку 1901 року Кльоня (так назвали його Косачі) складає Ларисі компанію в подорожі Буковиною.

Особливими стали стосунки Лесі Українки та Ольги Кобилянської. Особисто письменниці познайомилися в 1899 і знайшли одна в одній духовну спорідненість, розуміння, підтримку і любов. Використовуючи в листуванні особливу ніжність («хтось», «хтосічок», «хтось біленький», «хтось чорненький») та активно обмінюючись ідеями і поглядами на становище жінки в Україні та Європі, мисткині засвідчили цим «процес радикального переосмислення свого „я“ на знак протесту проти патріархальної культури», що збагатило український літературний модерн феміністською перспективою.[14]

З юних літ постійно подорожуючи до Європи та великих міст царської Росії задля лікування, формувала особистий та письменницький світогляд. Косач відвідала майже всі найкращі європейські театри, слухала найславетніших музик, була в курсі світових музично-театральних новин. Ці вимушені потребою подорожі до Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Полтавщині, Одещині, у Криму, на Кавказі збагачували та наснажували її душу та тіло.

З 20 лютого по 1 березня 1900 року мешкала в Тарту за адресою Каштанова вул., 65 (ест. Kastani tänav). 2001 року Україна встановила на цьому будинкові гранітний пам'ятний знак з портретом поетеси та написами естонською і українською[15][16][17].

Лариса Косач постійно листується, серед адресатів, окрім родини Косачів-Драгоманових, найвизначніші діячі доби: Михайло Павлик, Осип Маковей, Іван Франко, Михайло Кривинюк, Ольга Кобилянська, Михайло Коцюбинський, Михайло Старицький, Агатангел Кримський, Михайло Грушевський, Сергій Єфремов, Гнат Хоткевич, Іван Труш, Борис Грінченко.


Останні роки та діяльність

На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва[18]. А в кінці березня разом із Климентом Квіткою здійснила поїздку до Криму, зокрема, побувала у Севастополі, Алупці та Ялті[19][20].

 
Останнє фото. 1913
 
Жалобна процесія з тілом Лесі Українки на Байковому кладовищі, 7 серпня 1913 року

Попри те, що Олена Пчілка була категорично проти стосунків дочки «з якимось жебраком»[джерело не вказане 668 днів], як презирливо називала Климента Квітку, 7 серпня 1907 р. вони офіційно оформили шлюб у церкві Вознесіння Господнього на Деміївці й оселилися на вулиці Великій Підвальній, 32, кв. 11 у Києві[21]. 21 серпня разом вирушили до Криму, де Квітка одержав посаду в суді[22]. Подружжя живе спочатку вЯлті (1907), потім у різних містах Грузії (19081913), часто переїздить через нові службові призначення чоловіка.

У цей час Лариса Косач багато працює на літературній ниві. 5 травня 1907 написала драматичну поему «Айша та Мохаммед», 18 травня остаточно завершила поему «Кассандра», роботу над якою розпочала ще 1903. 12 травня надіслала до альманаху «З неволі» (Вологда) драматичну поему «На руїнах», видання для допомоги політичним засланцям[23]. У вересні пише поезію «За горою блискавиці», продовжує роботу над творами «У пущі», «Руфін і Прісцілла»[24].

Останні роки життя Лариси Косач пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. З чоловіком працювала над зібранням фольклору: зокрема, на кошти подружжя організовується етнографічна експедиція Філарета Колесси, в ході якої зроблені одні з перших аудіозаписів кобзарів[25]. В цей же час інтенсивно опрацьовує власні драми.

На початку липня 1913 року здоров'я Косач різко погіршується, хвороба пов'язана з нирками[яка?]. 4 липня на звістку про важкий стан Лариси до Грузії терміново приїжджають мати та Ізидора. Матері письменниця диктувала проєкти так і ненаписаної драми «На берегах Александрії»[26]. Символічне значення її творчості можна прочитати в молитві дітей до Геліоса над манускриптами.

Виснажена хворобою, Лариса Косач-Квітка померла 19 липня (1 серпня) 1913 року в Сурамі у віці 42 років. Похована на Байковому кладовищі в Києві (надгробний пам'ятник — бронза, граніт; скульпторка Галина Петрашевич; встановлений 1939 року)[27]. Похорон, згідно з бажанням небіжчиці, відбувся без участі духовенства[28]. Могила Лесі Українки є національною пам'яткою.

Творча діяльність

Псевдонім «Леся Українка» був фамільним: Лесею Ларису звали Косачі, «Українцем» називався в еміграції Михайло Драгоманов[29].

Поезія

 

«На крилах пісень»

Львів, 1893

 

«Думи і мрії»

Львів, 1899

 

«Відгуки»

Чернівці, 1902

Віршувати Лариса Косач почала в 9 років: поезію «Надія» написала під впливом звістки про долю тітки Олени Антонівни Косач (в шлюбі Тесленко-Приходько), засланої за участь у революційному русі. 1884 року у львівському журналі «Зоря» вперше надруковано вірші «Конвалія» та «Сафо» і зафіксовано ім'я — Леся Українка; у наступних перевиданнях до вірша «Сафо» Леся додала посвяту братóвій: «Любій Шурі Судовщиковій на спомин». 1885 року у Львові вийшла збірка її перекладів з Миколи Гоголя (виготовлена спільно з Михайлом).

Літературна діяльність Лесі Українки пожвавилася з середини 80-х pp., коли Косачі переїхали до Києва і в оточенні родин Лисенків і Старицьких вона стала співзасновницею літературного гуртка «Плеяда». На прохання «Плеяди» 1889 р. склала свій відомий Список світової літератури для перекладу. 1892 у Львові вийшла «Книга пісень» Генріха Гейне в перекладах Лесі Українки (спільно з М. Славінським). Перша збірка її оригінальних поезій «На крилах пісень» з'явилася у Львові (1893), друге видання в Києві (1904), там само вийшла й друга збірка «Думи і мрії» (1899), третя «Відгуки» (1902) — в Чернівцях.

Після того Леся Українка працювала ціле десятиліття і створила понад сотню поезій, з яких половина за її життя не була надрукована.

В канон української літератури Леся Українка ввійшла передусім як поетеса хоробрості й боротьби. Тематично багату її лірику трохи умовно (з уваги на взаємозв'язок мотивів) ділять на особисту, пейзажну та громадянську. Головні теми її ранніх ліричних поезій: краса природи, любов до рідного краю, особисті переживання, призначення поета й роль поетичного слова, соціальні та громадські мотиви. У перших творах помітні впливи Шевченка, Куліша, Старицького і Гейне, видно виразні впливи Олени Пчілки і Михайла Драгоманова (псевдонім — Українець) на вибір мотивів.

А вже поезію «Contra spem spero!» (1890) характеризує античне розуміння доблесті (arete), блискуче володіння міфологічними ілюзіями, автокреація жінки-воїтельки. Саме цей аспект творчості на довгі роки визначав тонус наукового «лесезнавства». Такі основні мотиви поезій «До товаришів», «Товаришці на спомин», «Грішниця», «Slavus — Sclavus», «Fiat nox», «Епілог» і багато інших. Мотив волі набирає в ній досить розмаїтих барв: від нескорення традиційному розумінню імперії по індивідуальний вибір modus vivendi, що означає відкриття істини та служіння їй. Зрада на будь-якій площині ототожнюється з трагедією, з вчинком Медеї. Лірика жаги та прихованого тріумфу, пов'язаного з неможливістю зреалізувати свою любов, експонує схему лицарської любові. Лірична героїня — лицарка, що співає своїй дамі серця. Еротизм таких віршів як «Хотіла б я тебе як плющ обняти», «Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами» — це містичні дифірамби на честь божественної коханки.

Елемент епосу, властивий багатьом ліричним поезіям Українки, знайшов пізніше втілення в баладах, легендах, поемах, писаних на сюжети світової культури, проєктованих на актуальні проблеми вільної людини у світі зневолених («Самсон», «Роберт Брюс, король шотландський», «Віла-посестра», «Одно слово» й ін.) й роль поета в цій боротьбі («Давня казка», «Саул», «Орфеєве чудо»).

Драматургія

 
Лісова пісня. Обкладинка видання 1914 р.
 
Видання поеми «Бояриня» початок 1930-их, «Українська Накладня», Німеччина

У другій половині 90-х Косач звертається до драматургії. Перша її драма «Блакитна троянда» (1896) з життя української інтелігенції розширює тематику української драми, що доти зображала переважно селянство. Драма засвідчила входження Лесі Українки у модерний світ — насамперед світ символу — й досить вільне в ньому «самопочування». Для висвітлення теми людської норми й ненормальності письменниця ґрунтовно готувалася та студіювала питання, консультувалася з лікарем-психіатром Олександром Драгомановим. Філософський дискурс драми, нав'язуючи до творчості Гауптмана, представляє не тільки божевілля як форму свободи, але й певну тугу за тілом.

Далі Лариса Косач, широко використовуючи теми й образи світової літератури, розвинула новий жанр — драматичну поему. Серед створених нею драматичних поем:

  • «Одержима» (1901) — канва біблійної історії Міріам і Месії трансформується в мотив еросу і танатосу, які, втілюючи саме життя, становлять антитезу до постави Міріам.
  • Особливе місце посідають драми-поеми на теми вавилонського полону в аналогії до полону України в Російській Імперії («На руїнах» (1904), «Вавилонський полон», «В дому роботи — в країні неволі»). Їх символізм зміст розкрито у вірші «І ти колись боролась, мов Ізраїль, Україно моя»: «Чи довго ще, о Господи,// Чи довго, ми будемо блукати і шукати рідного краю на своїй землі?». Образ неволі як душі, раба власних стереотипів. Раб-єгиптянин і раб-єврей із «В дому роботи — в країні неволі» — це люди, які забули власне коріння. Духовна сліпота стає лейтмотивом творчості Лесі Українки.
  • «Кассандра» (1907) — розвинуто метафору людської правди і трагічної істини, яку представляє головна героїня.
  • «В катакомбах» (1905) — жорстко критикуються угодництво й пасивність поміркованої громади[30]. Свобода творця — це не служба народові та його утилітарним цілям. Кара за цей вчинок — неможливість творити далі. Мотив вищого покликання митця, який яскраво проявляється вже в циклі поезій «Сім струн» у вірші «Fa» (Фантазіє, ти сила чарівна), тут набувають особливого загострення.
  • «Руфін і Прісцілла» (1910) — світлий образ християнки протиставлено грубій силі імператорського Риму.
  • «Бояриня» (1910) — в новому ракурсі представляє тему волі, поєднуючи феміністичну та національну жагу до свободи і наслідки тоталітаризму.
  • Драма-феєрія «Лісова пісня» (1911) — вершина творчості Лесі Українки. Конфлікт між високим ідеалом і прозаїчною дріб'язковою буденщиною. Головна героїня Мавка — не тільки поетичний образ казкової істоти, а й філософське узагальнення всього прекрасного, вічно живого. Циклічність натури протиставляється людському життю. І натура перемагає, байдужа до трагедій.
  • «Камінний господар» (1912) — цілком оригінальне трактування традиційного образу Дон Жуана. Жіночність героя і чоловіча постава Донни Анни континує класичну традицію зміни гендерних ролей, яка призводить до символічної смерті Дон Жуана.
  • «Оргія» (1913) — античний фон експлікує провідні питання філософії. Контраст між діонісійським і аполлонівським началами підкреслює постать співця Антея. Розуміючи, чим є мистецтво і його роль в історії, він обирає смерть, яка переносить його в безсмертя.

Проза

Окреме місце в літературній спадщині Лесі Українки має мистецька проза. Перші оповідання з сільського життя («Така її доля», «Святий вечір!», «Весняні співи») змістом і мовою пов'язані з народними піснями. У жанрі казки написані «Три перлини», «Чотири казки зеленого шуму», «Лелія», «Біда навчить», «Метелик». Гострим драматизмом відзначаються повісті «Жаль» і «Приязнь». Залишилася не закінченою передсмертна повість Українки «Екбаль Ганем», призначена змалювати психологію арабської жінки.

Значення

Виняткове значення творчості Лесі Українки в історії української літератури полягає в тому, що вона збагатила українську поезію новими темами й мотивами; досконало володіючи катренами й октавами, сонетами й оригінальними строфічними будовами, використовуючи гексаметр, верлібр, п'ятистоповий ямб, вона збагатила строфіку, ритміку й метрику української поезії. На зламі ХІХ — ХХ ст., використовуючи мандрівні сюжети світової літератури, Леся Українка стала в авангарді творчих сил, що виводили українську літературу на широку арену світової літератури.

Особистий та творчий шлях Лариси Косач аналізують переважно дослідниці: роботи Л. Кулінської, Наталі Кузякіної, Віри Агеєвої, Тамари Гундорової, Ніли Зборовської, Тетяни Мейзерської, Наталі Малютіної, Любові Ісаєнко засвідчують феміністичний дискурс лесезнавства[29]. Грунтовні монографії випустили Олександра Вісич, Леся Демська-Будзуляк, Лариса Мірошниченко, Оксана Забужко.

Основні мотиви та теми

За Ларисою Мірошниченко, «у пошуках точності зображуваного Леся Українка в тексті (а через нього і в автоілюстраціях) найближче стояла до художника історичного жанру, що прагне максимально правдиво зображувати людей, події, сюжети, яких не бачив і навіть не міг бачити»[29].

Моральний конфлікт самореалізації індивідуальної свободи вирішується несприйняттям Українкою християнства як власної релігії: «Леся Українка не применшила етичні ідеали християнської релігії (добра, милосердя, любові, надії, віри, правди), однак неприйнятним для неї залишалися форми трактування певних християнських положень». У драматургії Лесі Українки відбувається постійна еволюція індивідуальних свобод людини до свободи етичної, коли прагненням серця не суперечать прагненням духу. Причому в її філософській концепції етична свобода вивищується над свободою фізичною та естетичною. Тому у драматичних поемах розкриваються істинні природа й характер людини з індивідуальною шкалою цінностей, в якій головне — не задоволення власних потреб чи пристрастей, а вищий моральний закон, не нав'язаний, а обраний добровільно. Герой(-їня) Українки перебуває між двома моральними полюсами — «моральної самотності» та «моральної казарми», у її драмах діють герої межових ситуацій, створених письменницею для якнайглибшого висвітлення проблем індивідуальної етики. Леся Демська-Будзудяк поділяє героїв драм Лесі Українки на два типи: жіночий (Кассандра) — пристрасний, вольовий, сексуально активний, та чоловічий (Фауст) — розгублений, невпевнений, схильний до сумніву та морального і духовного безсилля. Пояснюється це тим, що дійсність, у яку потрапляли героїні, часто виявлялася доволі незатишною, а то й ворожою[29].

Олександра Вісич виявила, що рухомі конструкції (незавершені твори) у Косач домінували над завершеністю. Драму «Осіння казка» дослідниця характеризує так: «Прочитання цього твору часом нагадує полювання за міражами та наштовхує на розуміння невичерпного потенціалу мозаїки дій та образів драми, змістові лакуни якої доречно трактувати як гру, майстерне жонглювання формою». Специфіка побудови драма-поеми «На полі крові», на думку Вісич, дозволяє стверджувати, що цей твір є зразком відкритої драми, оскільки вона "фактично позбавлена жорстких композиційних меж «початок-кінець». Леся Українка належала до авторів, які «проявляють непередбачуваність розвитку первинної моделі твору, нерідко вона відступала від чисто раціоналістичної заданості»[31].

Сучасний літературний аналіз

Гендерна дослідниця Віра Агеєва в дослідженнях «Поетеса зламу століть: Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації» (1991, 2001) інтерпретує творчість Л. Українки за допомогою постмодерністської теорії тексту, зокрема, концепції феміністичної критики. Постать української письменниці розглянуто у контексті інтелектуальних і духовних пошуків її складної доби, зламу віків, в часи зародження численних тенденцій художнього розвитку, що є визначальними для мистецтва всього XX ст. Проаналізовано проблему комунікативного розриву в «Кассандрі», охарактеризовано неоромантичне двосвіття «Лісової пісні». У роботі «Поетичний візіонеризм Лесі Українки» (2007) проаналізовано «комплекс Кассандри»: містичний, віщунський досвід, долучення до трансцендентних вимірів, нелінійний час.

Літературознавиця Лариса Мірошниченко («Леся Українка. Життя і тексти», 2011) досліджує автографи, рукописи, тлумачить іншомовні вирази, за радянщини перекладені поверхово і невірно. Прослідковує вплив картин Ермітажу у Петербурзі та фотознімка Поля Верлена на майбутніх персонажів Лесі Українки[29].

Леся Демська-Будзуляк у монографії «Драма свободи в модернізмі. Пророчі голоси драматургії Лесі Українки» (2009) розглядає місце Лесі Українки у модерністському дискурсі, досліджує моральну філософію Лариси Косач та етичні конфлікти її героїнь і героїв.

Робота Олександри Вісич «Естетика нон-фініто у творчості Лесі Українки» (2014): нон-фініто («незавершеність», «відкритість») створена індивідуальна парадигма написання твору у Лесі Українки (задум, накопичування матеріалу, «забування», інтенсивне писання, «вилежування», «викінчування», редагування). Через аналіз рукописів у світлі генетичної критики відтворена хронологія семи незакінчених драм мисткині.

Найповнішою з сучасних є фундаментальна історико-культурна праця Оксани Забужко «Notre Dame d'Ukraine. Українка в конфлікті міфологій» (2007), де досліджуються та розвінчуються усталені міфи про Українку. Забужко деконструює міф про Велику Хвору, гностично-лицарський міф поетеси та прослідковує непоправну втрату шляхетсько-лицарської культури, яку так ревно намагалася зберегти Лариса Косач. Дослідниця вказує, що літературознавство звикло «десексуалізувати видатну жінку („одинокого мужчину“) шляхом інфантилізації», і наголошує на її фемінізмі, який "різниться від провінційного галицького «емансипаторства» її сучасниць шляхетською «генеалогією»[29].

Список творів та видань

Твори Лесі Українки видавалися багаторазово. Науково об'єктивнішими є видання «Книгоспілки» (у 7 тт. 1923 — 25 і в 12 тт. 1927 — 30) з фаховими передмовами М. Зерова, Б. Якубського, М. Драй-Хмари, П. Руліна, Є. Ненадкевича, О. Білецького й інших. Усі пізніші видання мають умисні цензурні пропуски: у 5 тт. (1951 — 56), у 10 тт. (1963 — 65) і в 12 тт. (1975 — 79).

Цінне багатим біографічним і епістолярним матеріалом видання Ольги Косач-Кривинюк «Леся Українка. Хронологія життя і творчості» (Нью-Йорк, 1970).

Переклади

  • (рос.) Леся Украинка. Собрание сочинений в 3-х тт. М. 1950. (Рецензія П. О. в Літ.-Наук. Збірнику УВАН, кн. 1. Нью-Йорк 1952);
  • (англ.) Spirit of Flame. A Collection of the Works of Lesya Ukrainka. Translated by Percival Cundy. Foreword by Clarence A. Manning. Нью-Йорк 1950.
  • (англ.) Тhe Forest Song, (play), in «In a Different Light: A Bilingual Anthology of Ukrainian Literature Translated into English by Virlana Tkacz and Wanda Phipps as Performed by Yara Arts Group», compiled and edited by Olha Luchuk, Sribne Slovo Press, Lviv 2008.
  • (бенгальською) Лісова Пісня আরণ‌্য সঙ্গীত Āraṇ‌ya saṅgīt / Переклад та упорядкування мовою бенгалі Мрідули Гош. Київ: Видавничий дім «Особистості», 2012.

Адаптації та творчість за мотивами

 
Вистава «Бояриня» Чесного театру, режисерка Катерина Чепура, Київ, 2015

Кіноекранізації творів Лесі Українки

Серед найвідоміших екранізацій творів Лариси Косач:

 
Ярослава Мосійчук у ролі Мавки

Театральні вистави за творами Лесі Українки

Радіовистави за творами Лесі Українки

Аудіокниги за творами Лесі Українки

Пісні на слова Лесі Українки

Поетичні тексти Лесі Українки використовують у творчості українські гурти та сольні виконав(и)ці:

Відеогра за мотивами «Лісової пісні»

Американська компанія Colabee розпочала 2016 року розробку пригодницької відеогри за мотивами твору «Лісова пісня» («The Forest Song»). Цей проєкт новоствореної команди розробників, що базуються в Сієтлі та Києві, однак, був скасований.

Дослідження життя і творчості

Музеї

 
Особисті речі Лесі Українки, музей поетеси в Новограді-Волинському

Життя та творчість Лесі Українки вивчає Науково-дослідний інститут Лесі Українки.

Документальні стрічки

Мисткині присвячено художні, документальні стрічки та телепередачі:

Публічні лекції:

Вшанування пам'яті

 
Пам'ятник в Телаві (Грузія) роботи Олександри Рубан
 
Пам'ятник у Клівленді, США (споруджений 1961)

З 1951 року могила поетеси і громадської діячки Лесі Українки має статус пам'ятки історії національного значення. Деякий час за всіма чотирма могилами родичів доглядала племінниця поетеси Євгенія Мільська.

21 жовтня 2010 року ВРУ постановила у лютому 2011 року урочисто відзначити на державному рівні 140-річчя з дня народження Лесі Українки[33]

Пам'ятники і пам'ятні дошки

Видатній мисткині та діячці встановлено більше 90 пам'ятників і пам'ятних дощок в Україні та світі. Лише в Луцьку їх 4: 1966, 1977, 1986 та 2004.

За кордоном:

Пам'ятні дошки:

Найменування в честь

Іменем Лесі Українки названі бульвар, площа, театр, центральна публічна бібліотека для дорослих в Києві, центральна міська бібліотека у Херсоні.

Ім'я Лесі Українки носять вулиця, парк, університет і музей археології у Луцьку, а також велика кількість площ, вулиць, театрів, вишів, установ та підприємств в Україні, зокрема Центральна міська бібліотека імені Лесі Українки міста Львова.

У Мельбурні (Австралія) є Українська Школа ім. Лесі Українки в Нобл Парку.

На честь письменниці названо астероїд 2616 Леся (2616 Lesya), відкритий 28 серпня 1970 року в головному поясі астероїдів, що розташований між орбітами Марса та Юпітера і складається приблизно з 580 000 астероїдів.

У Луцьку біля В'їзної вежі замку Любарта є дерево, яке іменують Лесиним ясеном. Воно одне з найстаріших дерев міста. Вважається, що саме під ним мала Леся написала свого першого вірша.

2020 року іменем Лесі Українки названо площу в Мадриді.

Лариса Косач на грошах та поштових марках

З 2007 року на аверсі купюри НБУ в 200 гривень цитується вірш 1890 року: «За правду, браття, єднаймось щиро, Єдиний маєм правий шлях…».

Премія імені Лесі Українки

Постановою Центрального Комітету КП України і Ради Міністрів УРСР від 17 липня 1970 р. № 372 «Про відзначення 100-річчя з дня народження Лесі Українки»[34] була заснована літературна премія імені Лесі Українки за найкращий твір для дітей. Премія присуджувалася щорічно починаючи з 1972 року «за глибокоідейні та високохудожні твори для дітей, які сприяють комуністичному вихованню підростаючого покоління і здобули широке громадське визнання».

2004 року встановлена «Премія Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва», яка «присуджується щороку за твори, які сприяють вихованню молодого покоління в дусі національної гідності, духовної єдності українського суспільства та здобули широке громадське визнання»[35].

Примітки

  1. Find a Grave — 1995.
  2. Російською мовою написані літературно-критичні статті «Два направления в новейшей итальянской литературе», «Малорусские писатели на Буковине», «Новые перспективы и старые тени», «Заметки о новейшей польской литературе», «„Михаэль Крамер“. Последняя драма Гергарта Гауптмана»
  3. Французькою мовою написана стаття «La voix d'une prisonnieri russi»
  4. а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. Леся Українка. Документи і матеріали. — К. : Наукова думка, 1971 . — С. 17
  6. Найвідоміші жінки давньої та сучасної України
  7. Спогади про Лесю Українку. — К. : Дніпро, 1971. — С. 42.
  8. а б Спогади, с. 48
  9. Спогади про Лесю Українку. – К. : Дніпро, 1971. — С. 36.
  10. Косач-Кривинюк О. З моїх споминів. – С. 32
  11. (Спогади, с. 44).
  12. Деятели, Т. 2. Вып. 2. с. 659
  13. Лавріненко Ю. Українська соціял-демократія (група УСД) і її лідер Леся Українка
  14. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі: Монографія. — К., 1999. — с. 86
  15. «Korp! Amicitia konvent» (переглянуто 2.12.2012)
  16. «Tartusse tuleb mälestustahvel poetess Lesja Ukrainkale» EPL, 24. veebruar 2001
  17. Lesja Ukrainka mälestustahvel, tartu.ee
  18. Косач-Кривинюк О. Хронологія життя і творчості Лесі Українки. — Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, відділ рукописів, ф. 107
  19. Лист Лесі Українки до О. П. Косач (сестри) від 19 березня 1907 p.
  20. Лист Лесі Українки до родини Косачів від 15 березня 1907 p.
  21. Лист Лесі Українки до О. П. Косач (матері) від 25 липня 1907 p.
  22. Листи Лесі Українки до батьків від 10 та 17 серпня 1907 p.
  23. Лист Лесі Українки до родини Косачів від 29 квітня 1907 p.
  24. Лист Лесі Українки до О. П. Косач (матері) від 10 вересня 1907 p.
  25. Сімчук, Олександр. Леся Українка і вередливі кобзарі. Як починався український звукозапис. 
  26. Арго (книга)
  27. Київ: Енциклопедичний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького. — К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
  28. Дорошенко Д. Мої спомини про давнє минуле (1901—1914 роки). — К.: Темпора, 2007. — С. 178.
  29. а б в г д е Подлісецька О. О. Методологія досліджень творчості Лесі Українки. Вісник ОНУ. 2014, т. 20, вип. 1, ст. 57-61.
  30. В катакомбах. Електронна бібліотека "Культура України". Процитовано 12 лютого 2020. 
  31. Подлісецька О. О. Методологія досліджень творчості Лесі Українки. Вісник ОНУ. 2014, т. 20, вип. 1, ст. 57-61.
  32. Марія Загайкевич. Про балет «Лісова пісня» // «Лісова пісня». Програмка до вистави. — Видання Національної опери України імені Тараса Шевченка. — Київ, 2009.
  33. Постанова Верховної Ради України від 21 жовтня 2010 року N 2633-VI «Про відзначення 140-річчя з дня народження видатної української поетеси, громадського діяча Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач-Квітки)»
  34. «Про відзначення 100-річчя з дня народження Лесі Українки»[недоступне посилання з квітня 2019] — постанова Центрального Комітету КП України і Ради Міністрів УРСР від 17 липня 1970 р. N 372
  35. «Про Премію Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва» Постанова Кабінету Міністрів України від 14 січня 2004 р. N 32

Джерела

Посилання

Життєпис

Листування

Твори

Поетичні

Прозові