Кіпіані Вахтанг Теймуразович

Вахта́нг Теймура́зович Кіпіа́ні (груз. ვახტანგ ყიფიანი; нар.1 квітня 1971(19710401), Тбілісі, Грузинська РСР[1]) — український журналіст, публіцист, історик. Головний редактор Інтернет-видання «Історична Правда», однойменного тележурналу, викладач магістерської програми з журналістики Українського католицького університету у Львові та кафедри PR у Національному університеті «Києво-Могилянська академія», засновник Музею-архіву преси.

Вахтанг Теймуразович Кіпіані
Forum vydavtsiv 2017.216.a.jpg
Вахтанг Кіпіані на Форумі видавців у Львові (2017)
Народився 1 квітня 1971(1971-04-01) (48 років)
Тбілісі, СРСР
Громадянство Україна Україна
Національність грузин
Місце проживання Україна Київ, Україна
Діяльність журналіст, публіцист, історик, викладач
Alma mater Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського
Знання мов російська і українська
Посада головний редактор Інтернет-видання «Історична Правда», ведучий тележурналу «Історична правда з Вахтангом Кіпіані»
Партія НРУ
У шлюбі з Тетяна Миколаївна Кіпіані
Діти донька Тамара (1998), сини Іларіон (2001) і Давид (2006)
Нагороди
Заслужений журналіст України
Сторінка в Інтернеті kipiani.org

БіографіяРедагувати

Батько, Теймураз Кіпіані був енергетиком, за національністю грузин. Мати Тамара має вірменське та ерзянське коріння, родом з Новоросійська, займалася шиттям. За деякий час після народження сина батьки розлучилися і матір з Вахтангом повернулася до Новоросійська. Тут з 1978 по 1980 він навчався у школі, потім мати вдруге взяла шлюб і у грудні 1980 року сім'я переїхала до Києва[2].

У Києві Вахтанг Кіпіані продовжив навчання спочатку в середній школі № 119, потім у школі № 120, тут і вивчив українську мову[2]. Після закінчення школи 1989 року вступив до Миколаївського державного педагогічного інституту на історичний факультет. Закінчив 1994 року за спеціальністю «Вчитель історії та правознавства». У 1993—1995 працював викладачем в Українській педагогічній гімназії № 5 Миколаєва. Під час навчання (1989—1995) брав участь в іграх КВН у складі збірної команди Миколаєва «Діти Прибужжя»[1].

У 1997 році Вахтанг одружився з Тетяною Кіпіані. Вони виховують трьох дітей: дочку Тамару (1998), синів Іларіона (2001) та Давида (2006)[3].

Професійна діяльністьРедагувати

Професійну діяльність розпочав у Миколаєві, коли ще був студентом. Його першою публікацією стала стаття, надрукована 1990 року в підпільному виданні Народного Руху «Чорноморія»[4]. У 1992 році він обійняв посаду головного редактора газети Миколаївської обласної організації УРП «На сторожі». Потім спробував новий напрямок діяльності, працював майже рік на телебаченні, з червня 1994 до березня 1995, — редактором, ведучим та автором програм телеканалу «Миколаїв»[1]. Після цього знов повернувся до друкованих ЗМІ і до травня 1996 року був кореспондентом «Новой николаевской газеты», а також позаштатним оглядачем редакцій «УНІАН-політика», «УНІАН-суспільство». Потім був призваний на строкову службу в Збройних силах України, проходив її у Центральній телерадіостудії Міністерства оборони України, здобув звання молодшого сержанта. Звільнившись у травні 1997[1], залишився працювати у Києві.

Свою подальшу професійну діяльність Вахтанг Кіпані пов'язав із ЗМІ[1][5][6]:

  • газета «Україна молода» (червень 1997 — липень 1998) — кореспондент відділу політики, парламентський кореспондент
  • телеканал «Новий» (липень 1998 — березень 1999) — випусковий редактор
  • ТО «Телефабрика» (березень 1999 — листопад 1999) — головний редактор інформаційно-аналітичної групи, редактор щоденної телепрограми «Питання дня»
  • газета «Київські відомості» (грудень 1999 — листопад 2001) — оглядач відділу політики
  • телеканал «1+1» (листопад 2001 — вересень 2004) — випусковий редактор програми «ТСН»
  • телеканал «1+1» (літо 2002 — вересень 2005) — головний редактор і ведучий програми «Подвійний доказ»
  • телеканал «К1» (жовтень 2005 — травень 2006) — випусковий редактор програми «Один тиждень»
  • журнал «Фокус» (червень 2006 — липень 2007) — головний редактор
  • телеканал «Інтер» (липень 2007 — травень 2008) — шеф-редактор проекту «Великі українці», ведучий фільму про Степана Бандеру
  • телеканал «ТВі» (лютий 2009 — листопад 2009) — заступник головного редактора
  • журнал «Главред», фонд «Демократичні ініціативи» (лютий 2009 — грудень 2009) — керівник проекту «Перша сотня»
  • телеканал «Перший національний» (грудень 2009 — січень 2010) — ведучий передвиборчих дебатів — президент-шоу «Українська рулетка»
  • телеканал «ТВі» (травень 2012 — грудень 2012) — ведучий програми «Підсумки з Вахтангом Кіпіані»
  • інтернет-проект «Владометр» (з вересня 2010 — грудень 2012) — головний редактор
  • інтернет-видання «Історична Правда» (з вересня 2010 — дотепер) — головний редактор
  • ведучий програми «Історична правда з Вахтангом Кіпіані» — телеканал «ZIK» (з березня 2013 — 14 червня 2019), з 8 вересня 2019 року — на телеканалі «Еспресо»).

Викладацька діяльністьРедагувати

З 2010 є викладачем магістерської програми з журналістики Українського католицького університету. До його наукових інтересів належать: передвиборна агітація, історія самвидаву, дисидентського руху та політичного екстремізму, нові медіа[3][7].

Видавнича діяльністьРедагувати

Автор та упорядник книг:

  • «Зродились ми великої години…» ОУН і УПА. Бібліотека «Історичної правди» / Укл. та передмова Вахтанга Кіпіані. — Харків: Vivat, 2016. — 303 с.
  • Війна двох правд. Поляки та українці у кривавому ХХ столітті. Бібліотека «Історичної правди» / Укл. Вахтанг Кіпіані. — Харків: Vivat, 2017. — 320 с.
  • Друга світова. Непридумані історії. (Не) наша, жива, інша / Укл. Вахтанг Кіпіані. — Харків: Vivat, 2018. — 304 с.
  • Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР. Бібліотека «Історичної правди» / Укл. Вахтанг Кіпіані. — Харків: Vivat, 2019. — 688 с. Книга про українського поета-дисидента Василя Стуса, яку Віктор Медведчук хоче заборонити через суд[8].

Громадська та політична діяльністьРедагувати

 
Вахтанг Кіпіані. 2011

Зі студентських років Вахтанг Кіпіані почав вести активну громадську діяльність:

Також він був членом декількох політичних партій та об'єднань[1]:

У квітні 1996 Вахтанг Кіпіані брав участь у виборах до Верховної Ради України (Центральний виборчий округ № 287, Миколаївська область) — здобувши 15,9 % голосів підтримки, він посів третє місце[9].

У 2006 балотувався до Верховної Ради України за списком виборчого блоку «Пора-ПРП», який не набрав достатньої кількості голосів і до парламенту не пройшов.

На виборах 2014 року до Київської міської ради він балотувався у багатомандатному окрузі від політичної партії «Нове життя», п'ятим у партійному списку[10] — депутатом не став, оскільки виборчим списком ця політична сила здобула лише три мандати[11].

Вахтанг Кіпіані захоплюється колекціонуванням самвидаву, газет і передвиборних матеріалів. Збирати колекцію журналіст почав 1984 року, з періодичних видань Радянського Союзу, з часом додав також пресу народів, які проживали на території СРСР та видання діаспори[12]. Колекція налічує понад 32 тисячі найменувань різних видань і складає, в цілому, понад 150 тисяч примірників[13], багато з яких є рідкісними та унікальними. Для ознайомлення з ними Вахтанг Кіпіані організовує тематичні виставки[12][14]. У 2015 р. на основі зібрання створено Музей-архів преси у Києві.

Нагороди та відзнакиРедагувати

Досягнення Вахтанга Кіпіані відзначені низкою нагород[1][15][3]:

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и Про автора. kipiani.org. Процитовано 2014-05-14. 
  2. а б Ігор Козловський. Хто він – Вахтанг Кіпіані? // Вечірній Київ. — 2004. — Вип. 198 (24 листопада).
  3. а б в Кіпіані Вахтанг Теймуразович. Автобіографія. nove-zhittja.org.ua. ПП «Нове життя». Архів оригіналу за 2014-05-17. Процитовано 2014-05-14. 
  4. Ми і є справжні помаранчеві... // Час. — 2006. — 1 лютого.
  5. Vakhtang Kipiani. linkedin.com. Процитовано 2014-05-14. [недоступне посилання з липень 2019]
  6. Вахтанг Кіпіані робитиме проект для ZIKу. telekritika.ua. Телекритика. 2013-03-01. Архів оригіналу за 2014-05-17. Процитовано 2014-05-14. 
  7. Викладачі магістерської програми з журналістики. Кіпіані Вахтанг. ucu.edu.ua. Школа журналістики УКУ. Процитовано 2014-05-14. 
  8. Медведчук пытается через суд запретить книгу о писателе Стусе. УХвиля. 29 серпня 2019. Процитовано 12 жовтня 2019. 
  9. а б в Кіпіані Вахтанг Теймуразович. static.rada.gov.ua. Сервер журналістів. Персоналії. Процитовано 2014-05-14. 
  10. Вибори мера Києва і Київради. nove-zhittja.org.ua. ПП «Нове життя». Архів оригіналу за 2014-05-16. Процитовано 2014-05-14. 
  11. Вибори — 2014. Київська міська виборча комісія // Хрещатик. — 2014. — Вип. 77 (4 червня). — С. 5.
  12. а б Євгенія Ковалевська (2008-10-20). Пресофіл Вахтанг Кіпіані: "Ніхто від мого колекціонування не постраждав". life.pravda.com.ua. Українська правда. Життя. Процитовано 2014-05-14. 
  13. Росана Бісьмак (2014-02-17). Вахтанг Кіпіані: Яке б місто ми не любили, повертаємось туди, де потрібні. varosh.com.ua. Varosh. Процитовано 2014-05-14. 
  14. Богдана Рущак (2014-04-04). Майдан витворив свої ЗМІ, - Вахтанг Кіпіані. ipress.ua. IPress.ua. Процитовано 2014-05-14. 
  15. Указ Президента України № 1193/2005 Про відзначення державними нагородами України з нагоди 14-ї річниці незалежності України. Процитовано 23 вересня 2013. 
  16. Історична правда з Вахтангом Кіпіані на телеканалі ZIK. zik.ua (ua). Процитовано 2019-06-07. 
  17. Премія імені Георгія Ґонґадзе. PEN Ukraine (uk). Процитовано 2019-06-07. 

ПосиланняРедагувати