Кіпіані Вахтанг Теймуразович

український журналіст

Вахта́нг Теймура́зович Кіпіа́ні (груз. ვახტანგ ყიფიანი; нар.1 квітня 1971(19710401), Тбілісі, Грузинська РСР[3]) — український журналіст, публіцист, письменник, історик грузинського походження.[4][5] Головний редактор Інтернет-видання «Історична Правда», однойменного тележурналу, викладач магістерської програми з журналістики Українського католицького університету у Львові та кафедри PR у Національному університеті «Києво-Могилянська академія», засновник Музею-архіву преси. Заслужений журналіст України (2005).

Вахтанг Теймуразович Кіпіані
Вахтанг Кіпіані на Форумі видавців у Львові (2017)
Народився 1 квітня 1971(1971-04-01)[1] (53 роки)
Тбілісі, Грузинська РСР, СРСР
Громадянство Україна Україна
Національність грузин
Місце проживання Україна Київ, Україна
Діяльність журналіст, публіцист, історик, викладач
Галузь журналістика[2], публіцистика[2], історія[2] і редагування[2]
Alma mater Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського
Знання мов російська і українська[2]
Посада головний редактор Інтернет-видання «Історична Правда», ведучий тележурналу «Історична правда з Вахтангом Кіпіані»
Партія НРУ
У шлюбі з Тетяна Миколаївна Кіпіані
Діти донька Тамара (1998), сини Іларіон (2001) і Давид (2006)
Нагороди
Заслужений журналіст України
Заслужений журналіст України
Сайт kipiani.org

Біографія

ред.

Батько, Теймураз Кіпіані був енергетиком, за національністю грузин. Мати Тамара має вірменське та ерзянське коріння, родом з Новоросійська, займалася шиттям. За деякий час після народження сина батьки розлучилися і мати з Вахтангом повернулася до Новоросійська. Тут з 1978 по 1980 він навчався у школі, потім мати вдруге взяла шлюб і у грудні 1980 року сім'я переїхала до Києва[6].

У Києві Вахтанг Кіпіані продовжив навчання спочатку в середній школі № 119, потім у школі № 120, тут і вивчив українську мову[6]. Після закінчення школи 1989 року вступив до Миколаївського державного педагогічного інституту на історичний факультет. Закінчив 1994 року за спеціальністю «Вчитель історії та правознавства». У 1993—1995 працював викладачем в Українській педагогічній гімназії № 5 Миколаєва. Під час навчання (1989—1995) брав участь в іграх КВН у складі збірної команди Миколаєва «Діти Прибужжя»[3].

У 1997 році Вахтанг одружився з Тетяною Кіпіані. Вони виховують трьох дітей: дочку Тамару (1998), синів Іларіона (2001) та Давида (2006)[7].

Професійна діяльність

ред.

Професійну діяльність розпочав у Миколаєві, коли ще був студентом. Його першою публікацією стала стаття, надрукована 1990 року в підпільному виданні Народного Руху «Чорноморія»[8]. У 1992 році він обійняв посаду головного редактора газети Миколаївської обласної організації УРП «На сторожі». Потім спробував новий напрямок діяльності, працював майже рік на телебаченні, з червня 1994 до березня 1995, — редактором, ведучим та автором програм телеканалу «Миколаїв»[3]. Після цього знов повернувся до друкованих ЗМІ і до травня 1996 року був кореспондентом «Новой николаевской газеты», а також позаштатним оглядачем редакцій «УНІАН-політика», «УНІАН-суспільство». Потім був призваний на строкову службу в Збройних силах України, проходив її у Центральній телерадіостудії Міністерства оборони України, здобув звання молодшого сержанта. Звільнившись у травні 1997[3], залишився працювати у Києві.

Свою подальшу професійну діяльність Вахтанг Кіпані пов'язав із ЗМІ[3][9][10]:

  • газета «Україна молода» (червень 1997 — липень 1998) — кореспондент відділу політики, парламентський кореспондент
  • телеканал «Новий» (липень 1998 — березень 1999) — випусковий редактор
  • ТО «Телефабрика» (березень 1999 — листопад 1999) — головний редактор інформаційно-аналітичної групи, редактор щоденної телепрограми «Питання дня»
  • газета «Київські відомості» (грудень 1999 — листопад 2001) — оглядач відділу політики
  • телеканал «1+1» (листопад 2001 — вересень 2004) — випусковий редактор програми «ТСН»
  • телеканал «1+1» (літо 2002 — вересень 2005) — головний редактор і ведучий програми «Подвійний доказ»
  • телеканал «К1» (жовтень 2005 — травень 2006) — випусковий редактор програми «Один тиждень»
  • журнал «Фокус» (червень 2006 — липень 2007) — головний редактор
  • телеканал «Інтер» (липень 2007 — травень 2008) — шеф-редактор проекту «Великі українці», ведучий фільму про Степана Бандеру
  • телеканал «ТВі» (лютий 2009 — листопад 2009) — заступник головного редактора
  • журнал «Главред», фонд «Демократичні ініціативи» (лютий 2009 — грудень 2009) — керівник проекту «Перша сотня»
  • телеканал «Перший національний» (грудень 2009 — січень 2010) — ведучий передвиборчих дебатів — президент-шоу «Українська рулетка»
  • телеканал «ТВі» (травень 2012 — грудень 2012) — ведучий програми «Підсумки з Вахтангом Кіпіані»
  • інтернет-проект «Владометр» (з вересня 2010 — грудень 2012) — головний редактор
  • інтернет-видання «Історична Правда» (з вересня 2010 — дотепер) — головний редактор
  • ведучий програми «Історична правда з Вахтангом Кіпіані» — телеканал «ZIK» (з березня 2013 — 14 червня 2019), з 8 вересня 2019 року — на телеканалі «Еспресо».

Викладацька діяльність

ред.

З 2010 є викладачем магістерської програми з журналістики Українського католицького університету. До його наукових інтересів належать: передвиборна агітація, історія самвидаву, дисидентського руху та політичного екстремізму, нові медіа[7][11].

Видавнича діяльність

ред.
 
«Справа Василя Стуса»

Автор та упорядник книг:

  • «Зродились ми великої години…» ОУН і УПА. Бібліотека «Історичної правди» / Укл. та передмова Вахтанга Кіпіані. — Харків: Vivat, 2016. — 303 с.[12]
  • Війна двох правд. Поляки та українці у кривавому XX столітті. Бібліотека «Історичної правди» / Укл. Вахтанг Кіпіані. — Харків: Vivat, 2017. — 320 с.
  • Друга світова. Непридумані історії. (Не) наша, жива, інша / Укл. Вахтанг Кіпіані. — Харків: Vivat, 2018. — 304 с.
  • Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР. Бібліотека «Історичної правди» / Укл. Вахтанг Кіпіані. — Харків: Vivat, 2019. — 688 с.[13] Книга про українського поета-дисидента Василя Стуса, яку Віктор Медведчук намагався заборонити через суд[14].
  • Країна жіночого роду / Укл. Вахтанг Кіпіані. — Харків: Vivat, 2021. — 304 с. У книзі зібрано інтерв'ю, свідчення, архівні документи й довідки про визначних жінок України XX століття, які з'являлися на ресурсі «Історична правда».
  • Дисиденти. / Уклад. і передмова В. Кіпіані. — Х.: Віват, 2021. — 352 с.

Громадська та політична діяльність

ред.
 
Вахтанг Кіпіані. 2011
 
Зустріч з читачами 2021

Зі студентських років Вахтанг Кіпіані почав вести активну громадську діяльність:

Також він був членом декількох політичних партій та об'єднань[3]:

У квітні 1996 Вахтанг Кіпіані брав участь у виборах до Верховної Ради України (Центральний виборчий округ № 287, Миколаївська область) — здобувши 15,9 % голосів підтримки, він посів третє місце[15].

У 2006 балотувався до Верховної Ради України за списком виборчого блоку «Пора-ПРП», який не набрав достатньої кількості голосів і до парламенту не пройшов[16].

На виборах 2014 року до Київської міської ради він балотувався у багатомандатному окрузі від політичної партії «Нове життя», п'ятим у партійному списку[17] — депутатом не став, оскільки виборчим списком ця політична сила здобула лише три мандати[18].

Вахтанг Кіпіані захоплюється колекціонуванням самвидаву, газет і передвиборних матеріалів. Збирати колекцію журналіст почав 1984 року, з періодичних видань Радянського Союзу, з часом додав також пресу народів, які проживали на території СРСР та видання діаспори[19]. Колекція налічує понад 32 тисячі найменувань різних видань і складає, в цілому, понад 150 тисяч примірників[20], багато з яких є рідкісними та унікальними. Для ознайомлення з ними Вахтанг Кіпіані організовує тематичні виставки[19][21]. У 2015 р. на основі зібрання створено Музей-архів преси у Києві.

Нагороди та відзнаки

ред.

Досягнення Вахтанга Кіпіані відзначені низкою нагород[3][7][22]:

Примітки

ред.
  1. National Library of Israel Names and Subjects Authority File
  2. а б в г д Czech National Authority Database
  3. а б в г д е ж и Про автора. kipiani.org. Архів оригіналу за 22 січня 2009. Процитовано 14 травня 2014.
  4. Вахтанг Кіпіані. Велика розмова. Інтерв'ю з України (українською) . 27 травня 2020. Архів оригіналу за 14 березня 2021. Процитовано 22 жовтня 2020.
  5. “Український націоналіст грузинського походження”. Українська правда (українською) . Архів оригіналу за 25 січня 2022. Процитовано 22 жовтня 2020.
  6. а б Ігор Козловський. Хто він – Вахтанг Кіпіані? // Вечірній Київ. — 2004. — Вип. 198 (24 листопада). Архівовано з джерела 17 травня 2014. Процитовано 15 травня 2014.
  7. а б в Кіпіані Вахтанг Теймуразович. Автобіографія. nove-zhittja.org.ua. ПП «Нове життя». Архів оригіналу за 17 травня 2014. Процитовано 14 травня 2014.
  8. Ми і є справжні помаранчеві... // Час. — 2006. — 1 лютого. Архівовано з джерела 17 травня 2014. Процитовано 15 травня 2014.
  9. Vakhtang Kipiani. linkedin.com. Процитовано 14 травня 2014.[недоступне посилання з липня 2019]
  10. Вахтанг Кіпіані робитиме проект для ZIKy. telekritika.ua. Телекритика. 1 березня 2013. Архів оригіналу за 17 травня 2014. Процитовано 14 травня 2014.
  11. Викладачі магістерської програми з журналістики. Кіпіані Вахтанг. ucu.edu.ua. Школа журналістики УКУ. Архів оригіналу за 17 травня 2014. Процитовано 14 травня 2014.
  12. Кіпіані В. Зродились ми великої години… ОУН УПА Історична правда. — Х.: Vivat, 2016. Архів оригіналу за 19 січня 2017. Процитовано 6 червня 2019.
  13. Кіпіані В. Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР — Х.: Vivat, 2019. Архів оригіналу за 21 листопада 2019. Процитовано 6 червня 2019.
  14. Медведчук пытается через суд запретить книгу о писателе Стусе. УХвиля. 29 серпня 2019. Архів оригіналу за 29 серпня 2019. Процитовано 12 жовтня 2019.
  15. а б в Кіпіані Вахтанг Теймуразович. static.rada.gov.ua. Сервер журналістів. Персоналії. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 14 травня 2014.
  16. Постанова Центральної виборчої комісії від 4 січня 2006 року № 34 «Про реєстрацію кандидатів у народні депутати України, включених до виборчого списку "Громадянського блоку ПОРА-ПРП"»
  17. Вибори мера Києва і Київради. nove-zhittja.org.ua. ПП «Нове життя». Архів оригіналу за 16 травня 2014. Процитовано 14 травня 2014.
  18. Вибори — 2014. Київська міська виборча комісія // Хрещатик. — 2014. — Вип. 77 (4 червня). — С. 5. Архівовано з джерела 1 липня 2015. Процитовано 10 червня 2014.
  19. а б Євгенія Ковалевська (20 жовтня 2008). Пресофіл Вахтанг Кіпіані: "Ніхто від мого колекціонування не постраждав". life.pravda.com.ua. Українська правда. Життя. Архів оригіналу за 17 травня 2014. Процитовано 14 травня 2014.
  20. Росана Бісьмак (17 лютого 2014). Вахтанг Кіпіані: Яке б місто ми не любили, повертаємось туди, де потрібні. varosh.com.ua. Varosh. Архів оригіналу за 19 липня 2014. Процитовано 14 травня 2014.
  21. Богдана Рущак (4 квітня 2014). Майдан витворив свої ЗМІ, - Вахтанг Кіпіані. ipress.ua. IPress.ua. Архів оригіналу за 16 травня 2014. Процитовано 14 травня 2014.
  22. Указ Президента України від 23 серпня 2005 року № 1193/2005 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 14-ї річниці незалежності України»
  23. Історична правда з Вахтангом Кіпіані на телеканалі ZIK. zik.ua (ua) . Архів оригіналу за 26 липня 2019. Процитовано 7 червня 2019.
  24. Премія імені Георгія Ґонґадзе. PEN Ukraine (укр.). Процитовано 7 червня 2019.
  25. Допис у фейсбуці Вахтанга Кіпіані про отримання ним Нагрудного знаку «Знак пошани», 12 грудня 2022

Посилання

ред.