Відкрити головне меню

Арсе́н Олексі́йович Іщу́к (нар.9 (22) червня 1908, с. Городок, тепер Ружинського району, Житомирська область — 21 грудня 1982, Київ) — український педагог, літературознавець, письменник і перекладач.

Іщук Арсен Олексійович
Народився 22 червня 1908(1908-06-22)
Ружинський район, Житомирська область, Україна
Помер 21 грудня 1982(1982-12-21) (74 роки)
Арсен Іщук

Зміст

ОсвітаРедагувати

Закінчив педтехнікум, у 1930-ті студіював філологію в Київському університеті, закінчив цей університет у 1934, захистив там дисертацію,

Кар'єраРедагувати

Працював викладачем у Київському університеті.

З 1952 — завідував кафедрою історії української літератури на філологічному факультеті КДУ, згодом був обраний деканом факультету.

ТворчістьРедагувати

Друкуватися почав 1930. Літературознавчі праці «Леся Українка» (1950), «Павло Тичина» (1954), «Василь Минко» (1957) та ін. Автор роману-хроніки «Вербівчани» (кн. 1—3, 1961—75).

У його перекладі з російської мови вийшли романи Бориса Полєвого «Глибокий тил» (1960) і Всеволода Воєводіна «Спокою нема. Історія одного кохання» (1964).

ВідзнакиРедагувати

Нагороджений орденом «Знак Пошани», медалями.

РізнеРедагувати

Член КПРС з 1944.

БібліографіяРедагувати

Твори А. Іщука:

  • Статті про радянську літературу. К., 1958
  • На шляху поступу. К., 1968
  • Іщук А. Вербівчани. Роман-хроніка. — К., (1961–1975).

Російські переклади:

  • Вербовчане. М., 1966.

Про А. Іщука:

  1. Кононенко П. Село в українській літературі. — К.,1984.
  2. Погрібний А. Життя і діяння // Українознавство. — 2002. — № 1-2.
  3. Коваленко Л. «Ми — люди майбутнього, ми — не минулі!». Статті, рецензії, щоденники, спогади, поезії, листи. — Дніпропетровськ, 2008.
  4. Кравчук П. Без недомовок. Спогади. — Київ-Торонто, 1995.

ПосиланняРедагувати