Драгоманова Єлизавета Іванівна

Єлизавета Іванівна Цяцька (в одруженні Драгоманова; 1821(1821), м. Гадяч, Полтавська губернія — 11 (23) червня, 1895, м. Гадяч, Полтавська губернія) — представниця українського дворянського (козацько-старшинського) роду, мати Олени Пчілки, Михайла Драгоманова, бабуся та хрещена мати Лесі Українки.

Драгоманова Єлизавета Іванівна
Драгоманова Єлизавета.jpg
Ім'я при народженні Єлизавета Іванівна Цяцька
Народилася 1821
Гадяч, Полтавська губернія, Російська імперія
Померла 11 (23) червня 1895
Гадяч, Полтавська губернія, Російська імперія
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Національність українка
Батько Цяцька Іван Прокопович
Мати Цяцька Федора Петрівна
У шлюбі з Драгоманов Петро Акимович
Діти Олена Пчілка, Драгоманов Михайло Петрович, Драгоманов Олександр Петрович

ЖиттєписРедагувати

Походила з аристократичної родини Цяцьок.

Батько Іван Прокопович Цяцька — полтавський дворянин, поміщик середньої руки, представник козацької старшини мав Цяцьчин (Мокріївський) хутір у Гадяцькому повіті у Полтавській губернії, що сусідствував із Монастириськими Будищами, де народився й виріс майбутній зять дочки Петро Драгоманов.

Мати Федора Петрівна Цяцька (Стишевська) — з родини гадяцьких поміщиків Стишевських, що жили на хуторі Стишевщина Гадяцького повіту Полтавської губернії.

Освіти Єлизавета Іванівна не мала, але багато читала українською та російською мовами. Була жінкою незвичайною, із розвиненою інтуїцією, неабияким умінням господарювати, «тримати дім», педагогічним хистом, невгасимою потребою духовно-інтелектуального розвитку, потягом до прекрасного — тобто особистістю непересічною. У Гадяцькому повіті Полтавської губернії мала за собою 140 десятин спадкової землі, віддаючи заміж батько дав їй у посаг хутір Підварок (знаний теж Вербняги) коло Гадяча. Це було поле, ліс, левада, садок та луки над річкою Грунь і кілька селянських хат.

Так 1839 р. Єлизавета одружилася з Петром Драгомановим, народивши шестеро дітей: Ольгу, Михайла, Варвару (померла молодицею), Олену (померла дівчиною), Івана та Олександра. Батьки прищеплювали дітям любов до читання, знань, народної словесності.

Родина мешкала у придбаній садибі в центрі Гадяча на Драгомановій горі, а в Підварку подружжя заклало своє хазяйство, спорудили господарські будівлі, завели худобу. І хоча «господарством клопоталася більше мама, батько ж не дуже-то дбав за нього, бо й відбився давно від землі, та й ні хисту, ні охоти не мав до господарств»[1], садиба з часом процвітала, приносячи прибуток і щастя її власникам.

Після смерті чоловіка з допомогою батька Єлизавета придбала ще 200 десятин землі, що дозволяло їй утримувати велику сім'ю.

Зі спогадів онуки Ольги Косач-Кривинюк бабуся розмовляла тільки українською мовою, була розумною, розсудливою, діяльною жінкою:

  Добре пам'ятаю бабуню і наше пробування в Гадячому у неї літом 1883 року. Бабуня була дуже привітна та ласкава до нас усіх, надто ж до своєї улюблениці-хрищениці Лесі. Говорила бабуня по-українськи, навіть зі своїм сином Олександром, що говорив звичайно по-російськи[2].  

Померла 11 (23) червня 1895 за кілька днів після смерті свого сина Михайла Драгоманова.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Пчілка, Олена (1988). Спогади про Михайла Драгоманова // Пчілка О. Твори (українська). Київ. 
  2. Косач-Кривинюк, Ольга (1970). Леся Українка: Хронологія життя і творчости (українська). Нью-Йорк: Українська Вільна Академія Наук. с. 49. 

ДжерелаРедагувати

  • Скрипка Т. Спогади про Лесю Українку. — К.: Темпора, 2017. — 368 с.: іл. — ISBN 978-617-569-208-0

ПосиланняРедагувати