Вікіпедія

Полтавська губернія

Полта́вська губе́рнія — адміністративно-територіальна одиниця Російської імперії, УНР; Української Держави та Української Соціалістичної Радянської Республіки на Лівобережній Україні на початку XIX — у першій чверті XX століття.

Полтавська губернія
Герб
Дата створення / заснування 27 лютого (11 березня) 1802
Зображення
Офіційна назва рос. Полтавская губерния
Країна  Російська імперія,  Російська республіка,  УНР і  Українська Радянська Соціалістична Республіка
Столиця Полтава
Адміністративна одиниця Російська імперія
Російська республіка
РСФРР
Українська СРР
Кількість населення 2 778 151 осіб
Адміністративно-територіально поділяється на Лубенський повіт
Замінений на Харківська область (ЗСПР)
На заміну Малоросійська губернія
Час/дата припинення існування 1 серпня 1925
Мапа розташування
Детальна карта
Категорія мап на Вікісховищі d
Мапа
CMNS: Полтавська губернія у Вікісховищі

Координати: 49°34′28″ пн. ш. 34°34′07″ сх. д. / 49.57444444447177290° пн. ш. 34.568611111138771719° сх. д. / 49.57444444447177290; 34.568611111138771719

Генеральна карта Полтавської губернії із поділом на повіти, поштовими та значними проїжджими шляхами, станціями та відстанями між ними. Санкт-Петербург, 1821 рік
Полтавська губернія з поділом на повіти і стани у 1860-х роках.
Полтавське губернське земство

Створена царським указом від 27 лютого 1802 року, за яким Малоросійська губернія була поділена на дві — Полтавську (адміністративний центр — Полтава) і Чернігівську. Урочисте відкриття розпочалося 9 березня 1802 року літургією в Успенському соборі міста Полтави.

Адміністративно-територіальний поділ

ред.

Повіти

ред.

Спершу в складі Полтавської губернії було 10, згодом 12, а з 1803 — 15 повітів:

 
Мапа волостей Полтавської губернії 1890 року[1]

На час утворення губернії тут налічувалося 1 343 029 жителів. За даними 10-ї ревізії (1859) — 1 762 564 жителів, 4518 населених пунктів (260 037 дворів), у тому числі губернське і повітове місто Полтава, 14 повітових і 2 заштатні міста (Градизьк і Глинськ) та посад Крюків.

Межувала Полтавська губернія на півночі з Чернігівською, на північному сході — з Курською та Харківською губерніями, на півдні — з Катеринославською, а з південного заходу р. Дніпро відділяла її від Київської, Херсонської і частково Катеринославської губерній.

Площа — 43 844 кв. версти. Ліси займали 2341 кв. версти (24 854 десятин), орні землі — 31 705, луки — 5229, сади — 303, болота — 960, піски — 570 кв. верст. Головне заняття населення — землеробство і скотарство. Вирощували зернові культури, льон, коноплі, соняшник, тютюн, овочеві культури. Значний прибуток давало вирощування слив. Зокрема, великий попит мали мгарські, маціївські, глинські, сарські, опішнянські, зіньківські, мачуські, комишанські сливи. Важливу галузь господарства становило вирощування великої рогатої худоби, коней, овець, свиней. 1859 року тут налічувалося 233 кінні заводи[ru]. Найбільше їх було в Хорольському, Прилуцькому, Костянтиноградському, Кобеляцькому і Роменському повітах, єдним з найвідоміших з них є Дібрівський.

Жителі губернії займалися також чумацтвом, бондарством, гончарством, чинбарством та ін. промислами. Фабрично-заводська промисловість була розвинута слабо. 1859 року діяло 575 підприємств, на яких працювали 15 782 осіб, що виробляли продукції на 6,5 млн крб. Зокрема, діяло 57 селітроварень, 23 винокурні, 21 цукровий, 15 салотопних заводів, 13 тютюнових, 10 вовняних фабрик, 13 чинбарень. Протягом 1862—1896 вартість випуску промислових виробів зросла з 4,1 млн до 23,6 млн крб. На кінець XIX століття в Полтавській губернії діяло 841 підприємство. За Всеросійським переписом 1897 в губернії налічувалося 2 778 151 жителів, у тому числі міського населення — 274 294[2]. Як і раніше, в 1900 губернія ділилася на 15 повітів, 261 волость.

На початку XX століття Полтавщина залишалася аграрною губернією з великим поміщицьким землеволодінням. Через малоземелля селяни змушені були орендувати близько 1 млн десятин поміщицьких земель. При цьому заборгованість приватного землеволодіння (величина визначається процентним відношенням заставленої землі до загальної площі приватних володінь) досягла 58 %. На 1 десятину видавалося 59-61 рублів іпотечного кредиту. До 1899 року 500 маєтків, із 63 602 десятинами землі перейшли у володіння недворянських станів. У 1895—1896 роках відбулося падіння цін на землю, але через 4 роки ціна піднялася на 19 %. Через утворений земством Селянський банк, у 1900 році селянам було продано понад 16 000 десятин землі, з них придбано від дворян — 8320 десятин, від купців -2503 десятин.

Понад 95 тисяч селян наймитувало в місцевих поміщицьких маєтках. Найгірші умови по забезпеченості були в Лохвицькому та Зіньківському повітах. Близько 60 тисяч селян щорічно виїздили на заробітки в Донбас, Катеринославську, Таврійську, Херсонську губернії. Через відносне аграрне перенаселення з 1906 по 1912 рік з Полтавської губернії до Сибіру і на Далекий Схід переселилося понад 32 тисяч селянських сімей (близько 200 тисяч осіб). У 1900 році налічувалося 4416 підприємств, на яких працювало близько 14 тисяч робітників. На початку 1917 року кількість підприємств збільшилася до 6182, а робітників — до 30,8 тисяч осіб. У селах широко розвивалися кустарні промисли, якими займалося 92 280 осіб.

У 1895 на Полтавщині діяло 232 лікарні, 61 аптека, у тому числі 19 сільських. У 721 початковій школі навчалося 59 396 дітей. У шкільних бібліотеках налічувалося 442 690 книг. У 1896 році діяло 2142 навчальні заклади (105 186 учнів). Письменних за переписом 1897 року в Полтавській губернії було 16 %, у тому числі у містах — 39,8 %. У 1910 році відповідно стало 26,2 % і 48,2 %.

Полтавщина в 1917—1920 роках

ред.
 
Адміністративно-територіальний устрій Української Держави
   Полтавська губернія

Полтавщина дала дуже багато діячів УЦР, УНР і Армії УНР, переважно вихованців Полтавського кадетського корпусу, які за українською самосвідомістю значно вирізнялися від кадетів решти подібних тогочасних закладів[3]. Вже влітку 1917 р. губернія ввійшла до складу автономної України в складі Росії під управлінням ГС УЦР, в листопаді 1917 р. — в УНР.

Губернським комісаром Полтавщини від УЦР і УНР у серпні 1917 — травні 1918 був Андрій Лівицький. 6(19) січня 1918 року м. Полтава було захоплене військами РСФСР на чолі з Муравйовим. У боях з воїнами УНР російські більшовики зайняли 21 січня (3 лютого) м. Бориспіль, 24 січня (6 лютого) — м. Кременчук, встановивши свою владу в усій губернії. Але в березні — на початку квітня 1918 року союзні війська УНР і Німеччини звільнили територію Полтавщини від російсько-більшовицької влади. Губернським комісаром від УНР став П. Кудрявцев. Губернськими старостами у період Української Держави були С. Іваненко і Д. Яновський. У січні 1919 року на території Полтавщини вдруге було встановлено радянську владу. У липні-серпні 1919 року війська білих росіян Денікіна витіснили радянські війська УСРР, проте в грудні 1919 року радянську владу було відновлено.

У Радянській Україні

ред.

Декретами ВУЦВК від 8 липня і 30 липня 1920 року утворено Кременчуцьку губернію, до якої відійшли Золотоніський, Кременчуцький та Хорольський повіти (розформована в кінці 1922 року). Постановою ВУЦВК від 27 квітня 1920 року Переяславський повіт віднесено до Київської губернії.

Станом на 7 березня 1923 року загальна площа Полтавської губернії становила 4 126 703 кв. верст, 2 944 861 ж. Ділилася губернія на 14 повітів і 260 волостей. 7 березня 1923 року поділ на повіти і волості було скасовано. Замість них створено 7 округ (Золотоніська, Красноградська, Кременчуцька, Лубенська, Полтавська, Прилуцька і Роменська) і 89 районів у складі округ.

На 1 жовтня 1923 року в губернії налічувалося 32 комуни, 212 с.-г. артілей, 70 ТСОЗів, 130 радгоспів, 39 агробаз і дослідних станцій, 19 радгоспів при агротехнікумах та агрошколах, 643 984 індивідуальних селянських господарств. Діяло 17135 різних підприємств, у тому числі близько 12 тис. вітряків, 106 державних, 271 кооперативне підприємство. На 1 грудня 1924 року в Полтавській губернії було 86 районів, 1045 сільрад, 8146 нас. пунктів, у яких налічувалося 648 401 господарство.

3 червня 1925 року з переходом на триступеневу систему управління Полтавська губернія ліквідована.

Керівники губернії

ред.

Губернатори

ред.
Ім'я[4][5] Період перебування на посаді
Сонцов Олександр Борисович 08.10.1801—22.04.1805
Муханов Олександр Ілліч 06.05.1805—17.03.1806
Брусилов Микола Іванович 17.03.1806—10.03.1808
Козачковський Олексій Федорович 17.03.1808—17.05.1810
Бравін Михайло Іванович 17.09.1810—22.10.1812
Тутолмін Павло Васильович 18.11.1812—22.04.1828
Могилевський Павло Іванович 08.06.1828—22.08.1840
Аверкієв Олександр Єгорович 09.09.1840—14.10.1843
Селецький Михайло Васильович (в. о.) 14.10.1843—08.03.1845
Ознобішин Микола Ілліч 08.03.1845—13.08.1853
Волков Олександр Павлович 01.09.1853—01.01.1866
Мартинов Михайло Олексійович 01.01.1866—09.08.1878
Богданович Олександр Васильович (в. о.) 09.08.1878—12.10.1878
Більбасов Петро Олексійович 12.10.1878—11.08.1883
Янковський Євген Осипович 24.08.1883—25.02.1889
Косаговський Павло Павлович 25.02.1889—19.12.1891
Голіцин Володимир Михайлович[a] 23.12.1891—06.02.1892
Жуков Василь Розумникович (в. о.)[b] 19.12.1891—03.03.1892
Татищев Олексій Микитович 06.02.1892—21.02.1896
Бельгард Олександр Карлович 09.03.1896—28.04.1902
Урусов Микола Петрович 28.04.1902—17.06.1906
Князєв Володимир Валеріанович 17.06.1906—04.10.1908
Муравйов Микола Леонідович 04.10.1908—12.02.1913
Багговут Олександр Карлович 12.02.1913—1915
Моллов Русчу Георгійович 1915—1917

Губернські маршалки шляхти

ред.
П. І. Б. Термін
Василь Чарниш
1802—1803
Семен Кочубей
1803—1805
Михайло Милорадович
1805—1808
Василь Чарниш (удруге)
1808—1811
Дмитро Трощинський
1811—1814
Олексій Данилевський
1814—1817
Василь Чарниш (утретє)
1817—1820
Василь Капніст
1820—1824
Степан Левенець
1824—1826
Дмитро Білуха-Кохановський
25.09.1826—27.09.1829
Іван Капніст
27.09.1829—03.04.1842
Олександр Попов
03.04.1842—10.11.1844
Євген Бразоль
20.11.1844—28.09.1846
Марк Мосолов
1846—1847
Іван Скоропадський
12.11.1847—29.10.1853
Лев Кочубей
29.10.1853—27.10.1859
Семен Кованько
10.11.1859—22.10.1865
Микола Долгоруков
12.11.1865—26.09.1871
Олександр Мандерштерн
20.10.1871—10.11.1880
Прокопій Устимович
10.11.1880—23.11.1883
Олександр Мещерський
23.11.1883—29.09.1889
Борис Мещерський
19.10.1889—20.12.1891
Сергій Бразоль
15.10.1892—27.09.1907
Микола Щербатов
27.09.1907—1913
Михайло Герценвиц
1913—1917

Голови губернського революційного комітету і губернського виконавчого комітету

ред.

Голови губернського комітету КП(б)У

ред.

Відповідальні секретарі губернського комітету КП(б)У

ред.
  •  
    Карта Полтавської губернії, 1921
  •  
    Карта Полтавської губернії, 1922
  •  
    Карта Полтавської губернії, 1923
  •  
    Карта території колишньої Полтавської губернії, адміністративні межі станом на 1 жовтня 1925
  •  
    Карта території колишньої Полтавської губернії, адміністративні межі станом на 1 березня 1927

Населення

ред.
 
Дівчата і заміжні жінки Полтавської губернії у святковому вбранні. Кінець XIX — початок XX століття
 
Етнічний склад населення за перепису населення 1897 року
 
Частка українськомовного населення в повітах Полтавської губернії за даними перепису населення 1897 року

Етнічний склад населення за переписом 1897[6]:

  кількість ос. %
Українці 2 583 133 92.98
Євреї 110 352 3.97
Росіяни 72 941 2.63
Німці 4579 0.16
Поляки 3891 0.14
Білоруси 1344 0.05

Конфесійний склад населення за переписом 1897[6]:

  кількість ос. %
Православні 2 654 645 95.55
Юдеї 110 944 3.99
Римо-католики 6065 0.22
Протестанти 3165 0.11
Старообрядці 2407 0.09
Мусульмани 640 0.02
Розподіл населення в містах губернії за мовою
(перепис 1897 року)
Місто Українська Російська Їдиш Польська Німецька Інша
Полтава 56.0 % 20.5 % 19.9 % 2.0 % 0.6 % 1.0 %
Гадяч 72.9 % 2.6 % 24.0 % 0.3 % 0.5 %
Зіньків 85.8 % 1.8 % 12.1 % 0.3 %
Золотоноша 59.9 % 7.6 % 31.6 % 0.7 % 0.2 %
Кобеляки 73.5 % 5.4 % 20.2 % 0.4 % 0.1 % 0.4 %
Костянтиноград 71.9 % 8.9 % 17.0 % 1.6 % 0.6 %
Кременчук 30.1 % 19.3 % 46.9 % 1.7 % 0.7 % 0.2 %
Градизьк 87.5 % 0.5 % 11.7 % 0.3 %
Лохвиця 68.1 % 3.7 % 27.7 % 0.3 % 0.2 %
Лубни 59.2 % 9.5 % 29.7 % 0.7 % 0.5 % 0.4 %
Миргород 82.6 % 4.3 % 12.4 % 0.7 %
Переяслав 57.1 % 3.2 % 39.3 % 0.2 % 0.2 %
Пирятин 55.6 % 3.6 % 39.8 % 0.3 % 0.3 % 0.4 %
Прилуки 63.9 % 4.4 % 30.9 % 0.2 % 0.2 % 0.1 %
Ромни 61.6 % 8.6 % 28.2 % 1.0 % 0.3 % 0.3 %
Глинськ 90.9 % 1.0 % 7.7 % 0.1 % 0.2 % 0.1 %
Хорол 64.4 % 7.2 % 25.5 % 2.4 % 0.1 % 0.4 %
По губернії 57.1 % 11.4 % 29.3 % 1.1 % 0.4 % 0.7 %

Персоналії

ред.

Див. також

ред.

Коментарі

ред.
  1. ↑ до Полтави не приїжджав
  2. ↑ від звільнення Косаговського до приїзду Татищева

Примітки

ред.
  1. ↑ Волости и гмины 1890 года: 1-72. — Санкт-Петербург, издание Центрального статистического комитета Министерства внутренних дел, 1890—1892
  2. ↑ Первая Всеобщая перепись населенія Россійской Имперіи, 1897 г. XXXIII Полтавская губернія / Под редакціею Н. А. Тройницкаго. — Санкт-Петербургъ: Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета Министерства Внутреннихъ Делъ, 1904.— С. XII.
  3. ↑ Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). — К. : Темпора книга 2 (53 с.) 2011. — 424 с.
  4. ↑ История Полтавы - сайт Бориса Тристанова. histpol.pl.ua. Процитовано 11 серпня 2023.
  5. ↑ Бучневичъ В. Е. Записки о Полтавѣ и ея памятникахъ. — Полтава : Типо-Литогр. Губерн. Правления, 1902. — С. 41—44. (рос. дореф.)
  6. ↑ а б Сергій Чорний. Національний склад населення України в XX сторіччі.
  7. ↑ Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 146 с. ISBN 966-8201-26-4

Джерела

ред.

Посилання

ред.
 
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Полтавська губернія
  • Первая всеобщая перепись населения Российской империи 1897 г. : в 89 т. (119 вып.) / [ЦСК МВД]; Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : [Типография Т-ва худ. печати], 1904. — Т. XXXIII : Полтавская губерния. — XXXIV, 315 с.(рос. дореф.)
  • Карта Полтавської губернії[недоступне посилання з липня 2019]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Полтавська_губернія&oldid=43446389