Євреї

народ семітського походження

Євре́ї (також гебре́ї[3]; заст. жиди́[4][5]; івр. יְהוּדִים‎, трансліт. єгуді́м; їд. ייִדן‎, трансліт. їдн) — семітський народ, основне населення Ізраїлю та найбільша етнічна спільнота на її території. Як етнос сформувався на теренах Близького Сходу — походить від населення стародавніх Ізраїльського та Юдейського царств[6]. За межами Ізраїлю проживають у США, Франції, Канаді, Британії, Аргентині, Росії та багатьох інших країнах. Загальна чисельність перевищує 14,5 млн осіб, 6,8 млн з яких живуть в Ізраїлі[1]. Більшість євреїв володіють та розмовляють мовами країн, у яких живуть. За релігійною приналежністю — юдеї[прим. 1].

Євреї / Гебреї
יהודים
JudasMaccabeus.jpg
PhiloThevet.jpg
Josephus.jpg
Maimonides-2.jpg
Spinoza.jpg
Sigmund freud um 1905.jpg
SholemAleichem.jpg
Albert Einstein (Nobel).png
David Ben Gurion.jpg
Shagal Choumoff.jpg
Rita Levi Montalcini.jpg
Natalie Portman Cannes 2015 4.jpg
Heifetz LOC 38890u.jpg
George Gershwin 1937.jpg
Dana International 2008 Eurovision.jpg
Jessica Meir portrait in a WB-57 flight suit (3).jpg
Самоназва івр. יְהוּדִים‎, трансліт. Yehudim
Кількість 14,8 млн[1]
Ареал

Ізраїль Ізраїль: 6,773 млн (75 %)
США США: 5,7 млн (2 %)
Франція Франція: 492 000 (1 %)
Канада Канада: 373 000 (1 %)
Велика Британія Велика Британія: 297 000 (0.5 %)
Росія Росія: 228 000 (0.2 %)
Аргентина Аргентина: 184 000 (0.5 %)
Німеччина Німеччина: 118 000 (0.1 %)
Україна Україна: 103 600 (0.2 %)[2]
Бразилія Бразилія: 96 000 (0.05 %)
Австралія Австралія: 88 831 (0.5 %)
Угорщина Угорщина: 80 000—100 000 (1 %)
ПАР ПАР: 72 000 (0.2 %)
Білорусь Білорусь: 65 000-70 000 (1 %)
Мексика Мексика: 40 000 (0.04 %)
Бельгія Бельгія: 31 200 (0.3 %)
Нідерланди Нідерланди: 30 000 (0.2 %)
Італія Італія: 28 600 (0.5 %)
Ефіопія Ефіопія: 26 196 (0.03 %)
Іран Іран: 25 000 (0.04 %)
Чилі Чилі: 20 700 (0.1 %)
Уругвай Уругвай: 18 000 (0.5 %)
Швеція Швеція: 18 000 (0.2 %)
Туреччина Туреччина: 17 800 (0.03 %)
Іспанія Іспанія: 12 000 (0.03 %)
Австрія Австрія: 9 000 (0.1 %)
Азербайджан Азербайджан: 6 800 (0.1 %)

Данія Данія: 6 400 (0.1 %)
Близькі до: семіти, зокрема араби
Мова іврит, їдиш та ін. (див. Єврейські мови)
Релігія юдаїзм

НазваРедагувати

ЄвреїРедагувати

Сучасні назви — єгуді́м[прим. 2] (івр. יְהוּדִים‎), іврі́м (івр. עִבְרִים‎), їдн (їд. ייִדן‎), джудіос (ладіно ג׳ודיוס). Давньою назвою є також бней-Ісраель — сини Ізраїлю (Якова), тобто нащадки праотця Якова (Ізраїлю).

Згідно з Танахом євреї походять із месопотамської сім'ї середини другого тисячоліття до нашої ери. Праотці народу Авраам, Іцхак та Яків. Нащадки Якова утворили 12 «колін Ізраїлю» (Ізраїлеві племена), які жили в другій половині другого тисячоліття до нашої ери в Єгипті. Приблизно до початку першого тисячоліття до нашої ери вони вийшли з Єгипту та оселилися на землі Ханаан.

Походження слова «юдеї»Редагувати

Грецьке Ἰουδαῖος походить від староєврейського יהודי (іеhуді)[8]. Своєю чергою, від грецького походять лат. judaeus, англ. Jew, фр. Juif, нім. Jude, пол. żyd, укр. юдей і т. д.

Початкова назва іеhudі стосувалася потомків (коліна) Юди, згодом — жителів Юдейського царства незалежно від їхньої племінної належності. Після падіння Юдейського царства назва іеhudі втратила специфічний зв'язок із Юдейським царством і перетворилася на термін, що позначає національно-релігійну належність поза зв'язком із будь-якою територією або коліном.

Походження слова «євреї»Редагувати

Мовою іврит звучить «іврі» (власне, звідси й назва мови іврит = «єврейська»). Буквальне значення слова «іврі» — «той, що перейшов» (від кореня (івр. ע-ב-ר‎) — «перейти»). Це дає можливість додаткового тлумачення — «прибулець із того боку (річки Євфрат?)».[9] Інше традиційне тлумачення згадує предка Авраама — Евера, правнука Сима.

У Біблії термін іврім ужитий щодо євреїв лише в додержавний період і лише в контекстах, де вони є емігрантами та чужинцями або ж його використовують філістимляни як назву народу, з якого виходять найманці правителів філістимлянських міст. Тому існує теорія походження етноніму «іврі» від назви соціального прошарку хабіру — емігранти, чужинці, прибульці, інколи з відтінком утікачі, бездомні.

«Євреї» і «жиди»Редагувати

До ХХ ст. на теренах сучасної України повсюдно вживали етнонім «жид». Він був запозичений у дописемний період з італ. giudeo, що походить від лат. jūdaeus, яке зводиться до івр. əhūdī‎, утвореного від особового імені івр. əhūdā‎ «Юда» (загальне значення «славлений, хвалений»); давнє žū- (<giu-) у слов'яних мовах закономірно перейшло в žy-[3]. У ХХ ст., через мовну політику в УРСР[10], його поступово заступив етнонім «єврей», натомість «жид» почали позначати як образливу назву євреїв[4]. Новий етнонім був запозичений із російської мови, куди потрапив через церковнослов'янську із середньогрецької і пізніше (у формі гебре́й) ще раз в українську через західнослов'янські з латинської; лат. hebraeus зводиться до дав.-гр. Ἑβραῖος (пізніше в середньогрецький період вимовляли evreos), яке походить, очевидно, від арам. ʿiḇrai̯, ʿeḇrai̯‎, пов'язаного з івр. ʿiḇrī[3]. Таку штучну заміну гостро сприйняли українські мовознавці та історики[11][12]. Так, наприклад, Сергій Білокінь у Передньому слові до перевидання Української малої енциклопедії зазначив:

Ті, хто вимагає відмовитися від слів «жид», «жидівський», виступають проти самої української культури, адже ці слова є у Грінченковому словнику української мови, у «Приказках і прислів'ях» Матвія Номиса і в Шевченка. Перше видання — український мовний камертон, зразковий корпус української лексики, вершина української лексикографії. Друге — пам'ятка пареміографії, що виявляє світогляд українського селянства ХІХ ст., коли — до більшовиків — органічна традиція втілювалась щонайповніше. Нарешті, Шевченків «Кобзар» — найважливіша, сакральна, найгеніальніша книжка української нації. У «Кобзарі» слова «єврей» немає жодного разу. В абсолютно нейтральному контексті вживає слово «жид» і Онацький. Заборонила його совєцька цензура циркуляром від 18 грудня 1929 року, готуючись до процесу «Спілки визволення України».

Після відновлення української незалежності літературний стандарт української мови щодо цього питання не змінили — рекомендовано й надалі вживати етнонім «єврей». Натомість етнонім «жид» й досі побутує в розмовному стилі мовлення, а також подекуди і в публіцистичних творах.

ПоходженняРедагувати

У самого єврейського народу найпопулярнішою версією походження європейського єврейства залишається рейнська гіпотеза. Її прихильники вважають, що після того, як у VII ст. їхні предки залишили Святу землю через мусульманське завоювання, основна маса переселенців осіла в Рейнській області. Потім, на початку XV ст., приблизно 50 тисяч юдеїв вирушили на схід, де змогли зберегти ендогамію і, попри війни, переслідування, економічні труднощі та стихійні лиха, у XX ст. досягти чисельності у вісім мільйонів осіб.

Інша (хозарська) гіпотеза стверджує, що євреї походять від хозарів — конгломерату тюркських та іранських племен із субстратом месопотамських і греко-римських євреїв. Вони створили державу Хозарський каганат на території сучасних півдня Росії, півночі Грузії та сходу України й навернулися в юдаїзм у VII—IX століттях. Після розгрому хозарів руссю в X ст. й остаточного зникнення Хозарії з лиця землі в XIII ст. деякі групи юдео-хозар утекли до Східної Європи.

Так, наприклад, сучасний аналіз, проведений під керівництвом Ерана Ельхаіка з університету Джонса Гопкінса (США), показує, що єврейський геном являє собою мозаїку з кавказького, європейського та семітського матеріалу.[13] У ході дослідження проаналізовано 531 315 аутосомно одиничних нуклеотидних поліморфізмів 1287 осіб, котрі не є родичами й представляють 8 єврейських і 74 неєврейські групи. З'ясувалося, що головну роль у геномі європейських євреїв відіграє матеріал кавказького та європейського (особливо південноєвропейського) походження, хоча помітний і близькосхідний унесок. За цими даними, зв'язок між євреями та сучасними кавказцями вказує, що європейські євреї можуть уважати своєю батьківщиною область, розташовану в прикаспійському Дагестані.

У червні 2015 року в журналах «Nature»[14] та «American Journal of Human Genetics[en]»[15] оприлюднили результати праць, у яких уперше дослідили повні геноми представників відомих підгруп євреїв. Відбувся прорив як у методі дослідження, так і в отриманих результатах.

Групи за походженнямРедагувати

Існує певний розподіл на єврейські спільноти за країною проживання:

Юдейський релігійний ритуал (т. з. «Нусах») та окремі релігійні традиції в різних країнах певним чином відрізняється.

Історія євреїв в УкраїніРедагувати

Докладніше: Караїми в Україні

Євреї оселились на землях сучасної України ще в язичницькі, дохристиянські часи. Про їхнє перебування в Криму, куди вони переселилися з Малої Азії та Кавказу, свідчать надгробні написи І-ІІ ст. до н. е.

За часів Княжої Русі в Х-ХІІІ ст. існували великі громади євреїв канаанім (що можна перекласти як хананейці, або «ті, що прийшли з Ханаану»).[16] Вони жили в окремих кварталах у містах, зокрема існував єврейський район у Києві — Жидове (північний захід від Софійського собору). Жидівські ворота пізніше перейменували на Львівські, оскільки через них пролягав шлях до міста Лева.[17] Євреї, що тікали від хрестових походів, прибували до України також, і перші європейські євреї почали прибувати з Німеччини, ймовірно в XI ст. Про присутність значної спільноти хозарських юдеїв у Києві також свідчить Київський лист, що датується, ймовірно, XI ст. У цей період євреї переселяються на західноукраїнські землі з Хазарії, Криму, Київської Русі та Візантії, а з початку ХІІ ст. — з країн Західної Європи.[18] Причому крім ашкеназі, малу частину становили сефарди (у Криму).

Невеликі поселення в Україні були створені в XIV ст. вихідцями із Литви. Однак наймасовіше переселення євреїв відбулося з Польщі з кінця XIV й у наступні століття. Це були ашкеназі — вихідці Західної Європи (з івриту «Ашкеназ»: «Німеччина»), германомовна група, яка спілкувалися мовою їдиш. Головною причиною переселення були релігійні конфлікти та переслідування з боку тогочасної державної влади європейських країн (церковних ієрархів і світських правителів), які входили у сферу впливу Священної Римської імперії всіх людей, які дотримувалися віровчень, відмінних від офіційного (євреїв, мусульман, православних). В ті часи в Священній Римській Імперії людям не лише заборонялося прилюдно сповідувати свою віру, але й закривалися релігійні установи й навчальні заклади, знищувалися книжки і т. д. (Інквізиція).

У цей час на землях сучасної України відбувався переділ влади, викликаний зростанням могутності Речі Посполитої і Великого Князівства Московського внаслідок занепаду Золотої Орди. Нові переселенці з Європи, часто маючи непогану, як на ті часи, освіту, брали шляхетські маєтки в оренду чи отримували посади управителів у нових маєтках, які утворювалися шляхтою Речі Посполитої на україно-руських землях, які лежали в руїнах після тривалих воєн. Український науковець Матвій Шестопал у своїй праці Євреї на Україні показує, що поряд з орендою, лихварством та торгівлею євреї займалися збиранням данини з місцевого населення.[19] Це часто призводило до конфліктів з місцевим населенням, яке відмовлялося визнавати та терпіти владу, утиски шляхти та їхніх прибічників, повставало зі зброєю в руках. Найвищої точки конфлікт досяг під час козацьких воєн 1640—1650 рр., коли повстанці знищили велику частину єврейського населення тогочасної України. Під час Хмельниччини в Україні вперше відбувся найбільший спалах антисемітизму, викликаний боротьбою пригнобленого народу з католиками, шляхтою та євреями, які займали панівне становище в економіці Речі Посполитої.[20][21] Разом з тим, після перемоги повстанців, у складі козацтва з часом стали з'являтись і євреї (українські козацькі старшинські родини Маркевичів, Герциків і т. д.) і життя поступово стало входити в мирне річище.

Уведення царським урядом 1796 р. дискримінаційної «смуги осілості» (губернії Правобережжя) призвело до того, що більшість євреїв селилися в містечках і невеликих містах. На Правобережжі євреї були розселені спорадично — окремими етнорелігійними громадами. Наприкінці XVIII ст. їхня чисельність становила 110 тис. осіб (близько 3,5 % усього населення). Подібно до українських сільських громад чи «кола» в козацьких поселеннях основу єврейської соціальної організації становили територіальні громади (кагал), своя для кожного міського поселення; у великих містах існували відокремлені єврейські квартали (гето) й громадське самоврядування.

У другій половині XIX ст., після заохочувальних заходів царського уряду щодо переселення євреїв у міста (1804 року скасував закон Польського сейму 1778 року, який забороняв євреям займатися торгівлею та ремісництвом), їхня чисельність швидко зростає, виникають великі громади в Одесі та інших містах півдня. 1857 р. на півдні України вони становили вже 3,8 % від усього місцевого населення.

Хоча євреї належали переважно до міщанського та купецького стану, серед них значним було соціально-класове розшарування.

На початку XIX ст. у Південній Україні було засновано ряд єврейських землеробських поселень, в яких жили євреї, що займалися сільським господарством. До середини XIX ст. на півдні України налічувалося 20 таких селищ, де мешкало 12 тис. осіб. Наприкінці XIX ст. у Херсонській та Катеринославській губерніях налічувалось відповідно 26 і 17 єврейських сільських поселень.

Коли Тимчасовий уряд у липні 1917 р. ліквідував «смуги осілості», більшість євреїв переселилася на лівобережжя та у найбільші міста України та Росії. За даними перепису 1926 р., у містах України проживало вже 60 % від усіх євреїв України, тоді як 1897-го лише 40 %. Євреї становили більшість населення в таких містах, як: Житомир, Вінниця, Умань, Проскурів, Новоград-Волинський, Коростень, Овруч, Бердичів. На західноукраїнських землях, згідно з польським переписом 1921 року, більшість євреїв проживала в таких містах, як: Бучач, Чортків, Заліщики, Ковель, Дрогобич, Луцьк, Рівне, Станіслав, Тернопіль.

У перші роки радянської влади в Україні діяли сотні єврейських шкіл, синагог, єшив, ремісничих училищ, видавалися єврейські газети, книги, журнали. Тільки в Одесі були два єврейські інститути. Діяли єврейські колгоспи, кабінети єврейської культури. У 1920-х роках в Україні мешкало близько 2 млн євреїв, напередодні Другої світової війни — до 3 млн.

Внаслідок міграційних процесів чисельність євреїв в Україні зменшилася за 1897—1926 рр. з 1 644,5 тис. до 1 565,5 тис. осіб, тоді як у цілому по СРСР зросла з 2 430,4 тис. до 2 597,4 тис. осіб. Крім того, поряд зі створенням 1928 року Єврейської автономної області, куди виїхала й певна кількість українських євреїв, у 1924—1930 роках за допомогою ОЗЕТ в Україні було засновано 162 єврейських землеробських поселення, з яких утворили 5 єврейських національних районів:

До нашого часу, крім деяких кримських, єврейські сільські поселення не збереглися.

Наприкінці 1920-х рр. загальна чисельність євреїв у сучасних межах України становила близько 2,5 млн чоловік. У наступні роки чисельність єврейського населення значно зменшилась внаслідок міграційних й етнічних процесів і, передусім Голокосту — масового винищення євреїв в роки Другої світової війни.[22]

За переписом 1959 року в Україні мешкало 840 тис. євреїв, втричі менше ніж до війни. У містах проживало 98 % євреїв. Єврейське культурне та релігійне життя вже не відновилося в довоєнних масштабах, частково внаслідок зменшення чисельності єврейського населення, частково — внаслідок політики радянської влади. Наростав процес асиміляції, якщо в 1959 р. серед євреїв тільки 25-30 % шлюбів, були укладені з особами іншої національності, то 1970 р. — бл. 50 %, 1978 р. — 57 %. За 19681988 рр. за кордон (переважно до Ізраїлю та США) емігрувало близько 100 тис. українських євреїв, 12-13 % їхньої загальної кількості.

У другій половині 1980-х, після початку політики Перебудови в Україні, як і в інших республіках, стали створюватися єврейські культурні товариства та громадські організації, з'явилися єврейські періодичні видання. Наприкінці 1980-х в Україні мешкало майже пів мільйона євреїв. З 1989 р. почалась масштабна еміграція євреїв з республік СРСР до Ізраїлю, США та Європи. За 19891991 рр. з України виїхало бл. 149 тис. євреїв, за 19922000 рр. ще понад 250 тис. За переписом 2001 року в Україні налічувалося бл. 100 тис. євреїв, що проживали переважно у найбільших містах (Київ, Одеса, Дніпропетровськ, Харків). З 1990-х років в Україні діє розгалужена мережа єврейських навчальних закладів, організацій та товариств, що існують у більшості місць проживання євреїв. Проте єврейське населення України характеризується надзвичайним постарінням та міграційним відтоком єврейського населення, що призводить до зменшення чисельності єврейського населення та поступового зникнення єврейського культурного життя.

Єврейське населення УкраїниРедагувати

В Україні євреїв за даними перепису 2001 року налічувалось 103 591 особа (486,3 тис. осіб 1989 р.). Переважно вони мешкають в містах. Для більшості з них рідна мова російська, також іврит, їдиш. Виходячи з цих даних, стає зрозумілим, чому назва жид є неприйнятною для тієї частини етносу, що вважає російську рідною, адже в російській мові (на відміну від інших слов'янських мов) ця назва має негативне та образливе значення.

Єврейське населення України за підсумками Всеукраїнського перепису 2001 року[23]

Регіони України*

Кількість, тис. осіб

У % до підсумку

2001 р. у %
до 1989 р.

усьогоєвреїв2001 р.1989 р.
Автономна Республіка Крим2024,04,50,20,730,2
Вінницька1763,93,00,21,411,7
Дніпропетровська3561,213,70,41,327,5
Донецька4825,68,80,20,531,4
Житомирська1389,32,60,21,412,3
Запорізька1926,84,30,20,730,3
Миколаївська1262,93,20,30,927,4
Одеська2455,713,30,52,619,4
Херсонська1145,75,30,52,221,2
Харківська2895,811,50,41,523,7
Чернівецька919,01,40,21,88,8
м. Київ2567,017,90,73,917,9
м. Севастополь377,21,00,30,736,2
Усього48457103,60,20,921,3
* — Регіони, де частка євреїв у загальній кількості постійного населення становить не менше 0,2 %.

Яку мову вважали рідною євреї, у %[24]

 їдишукраїнськуросійськуіншу мову
195916,92,879,90,4
197013,12,384,20,4
19799,02,088,90,1
19897,12,190,40,4
20013,113,483,00,5

Розселення євреїв у світіРедагувати

ІндіяРедагувати

У Індії євреями себе вважають майже 30 тис. чол. За переказами, найдавніші євреї оселилися в VI ст. до н. е., після руйнації Першого Храму, на півдні Індії (Малабар, Кочин, Керала). Друга хвиля переселення була після руйнування Другого Храму в I ст. н. е., це так звані бней-Ісраель[en], або євреї Маратхі, які живуть у районі Бомбею (колишня, до 1995 року, назва міста Мумбаї)[25]. Шотландський місіонер Джон Вільсон[en] допомагав їм навчатися в заснованих ним Бомбейському університеті (1857), коледжі Вільсона[en] (1832), переклав для них граматику івриту, Старий Заповіт.

ЄвропаРедагувати

США і КанадаРедагувати

В 2001 році в Оттаві жило приблизно 13 500 євреїв, Канада стала домом для єврейської громади.[26]

РосіяРедагувати

АзіяРедагувати

Єврейська культураРедагувати

Ще починаючи з часів утворення єврейського етноса, як такого, утверджуються правила, норми та традиції поведінки, співвідношень одне з одним, які витікають із Тори. Наприклад, святкові традиції, традиції оформлення помешкань, одягу, поведінки в сім'ї тощо.

Відомі євреї в світіРедагувати

Див. такожРедагувати

НотаткиРедагувати

  1. Історично поняття «єврей» і «юдей» тісно переплетені й у більшості мов нерозрізненні, але існує багато прихильників подібних до юдаїзму віровчень, які не є етнічними євреями. Наприклад, караїми або спільнота африканців-юдеїв[7].
  2. Також уживають у значенні юде́ї.

ПриміткиРедагувати

  1. а б Demography // The Situation and Dynamics of the Jewish People / Barry Geltman. — Єрусалим, 2020. — P. 26. — ISBN 978-965-7549-30-8. Архівовано з джерела 25 вересня 2020
  2. Про кількість та склад населення України за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Архів оригіналу за 23 листопада 2019. Процитовано 17 лютого 2011. 
  3. а б в Етимологічний словник української мови. — Київ : Наукова думка, 1985. — Т. 2. — 12000 прим.
  4. а б Жиди // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2020.
  5. Гринчишин Д. Г., Гумецька Л. Л., Керницький І. М. Словник староукраїнської мови XIV—XV ст. — Київ : Наукова думка, 1977. — Т. 1. — С. 360. — 9500 прим. Архівовано з джерела 4 січня 2018
  6. Jamie Stokes. Encyclopedia of the Peoples of Africa and the Middle East. — New York : Infobase Publishing, 2009. — P. 337.
  7. Jay Sand. The Jews of Africa: What? African Jews?? (англ.). Архів оригіналу за 24 серпня 2000. 
  8. Іер. 34:9; Зх. 8:23; Есф. 2:5; 3:4 та інші місця
  9. Уперше в тексті Біблії це слово відноситься до Авраама, який увійшов до Ханаану з Харрану, Бут 14:13
  10. Ярмоленко М. І. Мовна політика в УРСР у 40—80-х роках ХХ століття // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України : період. наук. зб. — Київ, 2013. — Вип. 3(65). — С. 365—377. Архівовано з джерела 1 січня 2022. Процитовано 1 січня 2022.
  11. Мірчук П. Ю. Зустрічі і розмови в Ізраїлі. — Нью-Йорк : Союз українських політвязнів, 1982. — 128 с. Архівовано з джерела 9 квітня 2016
  12. Книш З. М. «Євреї» чи «жиди». — Торонто : Срібна сурма, 1984. — 58 с. — ISBN 0-920365-08-6. Архівовано з джерела 17 жовтня 2013
  13. Нове дослідження проливає світло на походження єврейське населення Європи (англ., 16.01.2013). Архів оригіналу за 1 березня 2018. Процитовано 1 березня 2018. 
  14. Геномна структура єврейського народу. Архів оригіналу за 24 травня 2018. Процитовано 1 березня 2018. 
  15. Діти Аврама в добу генома: основні народи єврейської діаспори об'єднують відмінні генетичні кластери із загальним близькосхідним походженням. Архів оригіналу за 16 серпня 2018. Процитовано 2 серпня 2015. 
  16. Народы мира: Историко-этнографический справочник. Москва 1988. ст 161.
  17. Наталя Зінченко. «Хрещатик» — старожитності. Газета «Хрещатик [Архівовано 17 жовтня 2013 у Wayback Machine.]». № 139 (2346), вівторок, 23 вересня 2003 року
  18. Хонігсман Я. С.,Найман А. Я. Евреи Украины (краткий очерк истории). Київ, 1992.— Ч. І.— ст 13.
  19. М. М. Шестопал «Євреї на Україні (історична довідка)» / Київ 1998 «Оріяни» ISBN 966-608-191-1 : ББК 63.3
  20. Аренда // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
  21. Хмельницкий Богдан // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
  22. Кабузан В. М., Наулко В. І. Євреї на Україні, в СРСР і світі: чисельність і розміщення // Український історичний журнал. — 1991. — № 6; Беренштейн О. Демографічні аспекти життєдіяльності євреїв України у 20-30 роках ХХ ст.// Наук. зап. ІП і ЕНД. — Київ, 1998, вип.4, ст 10-17.
  23. Архівована копія. Архів оригіналу за 3 грудня 2003. Процитовано 30 грудня 2005. 
  24. Євреї в Україні, 1959—2001. Архів оригіналу за 29 лютого 2016. Процитовано 15 грудня 2015. 
  25. Ирина Глушкова. Цвет непонимания, или 12 фактов об индийских евреях [Архівовано 17 листопада 2015 у Wayback Machine.] // Мария Вуль, эшколот, 29 мая 2015 года; B Индии евреями себя считают порядка 30 млн человек [Архівовано 17 листопада 2015 у Wayback Machine.] // NewRezume, 2015 Июль 21
  26. Історія єврейської общини регіону - ottawski.com (укр.). 28 червня 2022. Процитовано 28 червня 2022. 

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Розвиток і взаємодія єврейських громад на європейському просторі: [монографія / авт. кол.: М. І. Михальченко, А. Ю. Подольський, О. В. Заремба та ін.]. — К. : ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса, 2017. — 464 с. — ISBN 966-02-8321-3.

ПосиланняРедагувати