Матвій Номис
Матві́й Но́мис[2][3][4] (М. Но́мис, справжнє ім'я, по батькові і прізвище — Матві́й Тере́нтійович Си́монов; 17 (29) листопада 1823, с. Заріг, тепер Оржицького району Полтавської обл. — 26 грудня 1900 (8 січня 1901), Лубни) — український етнограф, фольклорист, письменник і педагог, укладач і видавець одного з найповніших і найавторитетніших зібрань-антології українського усного фольклору малих жанрів (прислів'я, приказки, загадки, стійкі мовні порівняння тощо).
| Матвій Номис | ||||
|---|---|---|---|---|
 Матвій Терентійович Номис | ||||
| Ім'я при народженні | Матвій Терентійович Симонов | |||
| Народився | 29 листопада 1823 Заріг, Лубенський повіт | |||
| Помер | 8 січня 1901 (77 років) Лубни, Полтавська губернія, Російська імперія | |||
| Громадянство |  Російська імперія | |||
| Національність | українець | |||
| Діяльність | фольклорист, письменник, етнограф, вчитель | |||
| Сфера роботи | фольклористика[1], етнографія[1] і література[1] | |||
| Alma mater | КНУ імені Тараса Шевченка | |||
| Magnum opus | «Українські приказки, прислів'я і таке інше» (1864) | |||
|
| ||||
 Матвій Номис у Вікісховищі | ||||
 Роботи у Вікіджерелах | ||||
Біографія
ред.Матвій Терентійович Симонов народився 17 (29) листопада 1823 року в с. Заріг Лубенського повіту Полтавської губернії (нині Оржицький район Полтавської обл.) в заможній чиновницькій родині.
З 1832[уточнити] до 1840 року навчався в Переяславській духовній школі, з 1840 до 1844 — у Полтавській гімназії. У 1848 році закінчив філософський факультет Київського університету і здобув ступінь кандидата наук.
Учителював у Ніжинській та Немирівській гімназіях. З 1855 року служив чиновником у Петербурзі, Пскові, Катеринославі, Житомирі.
З 1873 року обіймав посаду директора Лубенської чоловічої гімназії, з 1877 року — голова земства, мировий суддя в місті Лубни.
Матвій Номис помер у Лубнах 26 грудня (8 січня) 1900 (1901) року.
Творча діяльність
ред.Матвій Симонов протягом життя збирав цінні матеріали про народний побут, звичаї та обряди, записав чимало зразків усної народної творчості.
Друкуватися почав 1858 року. Опублікував кілька статей про українські народні звичаї та обряди. Співпрацював з часописами «Русская Беседа», «Основа», «Киевская старина» тощо.
Свої праці Матвій Симонов підписував як М. Номис — цей псевдонім утворений від частини (без -ов) справжнього прізвища, прочитаного у зворотному порядку і абревіатури імені письменника. Саме під таким ім'ям він і відомий широкому загалу.
Найвизначніша праця М. Номиса — «Українські приказки, прислів'я і таке інше. Збірники О. Марковича і других. Спорудив М. Номис» (СПб,1864), що містить понад 14,5 тис. приказок і загадок. У ній опубліковані також записи Степана Руданського, Василя Білозерського, Пантелеймона Куліша, В. Лазаревського, Марка Вовчка та інших. Збірку укладено за тематичним принципом, вказано, кому належав запис, і місцевість, де його зафіксовано. У праці охоплено майже всю територію України — від Слобожанщини до Галичини, вперше зібрано авторські фразеологізми Тараса Шевченка.
Матвій Номис є також автором збірки «Оповідання М. Т. Симонова (Номиса)» (1900).
Публікації
ред.1864 — Українські приказки, прислів'я і таке інше. Збірники О. Марковича і других. Спорудив М. Номис.
1897—1901 — історико-етнографічні статті в часописі «Київська минувшина» («З дитячих і отроцьких спогадів», «Крашанки в давнину», «Як збідніли Оболонські» та інші).
1898 — Крашанки в давнину, «Київська минувшина», No.4, стор.9-10
1898 — брошура про Лубенську гімназію, з нагоди її 25-річчя.
1900 — Оповідання М. Т. Симонова (Номиса).
Примітки
ред.- ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ Матвій Терентійович Номис. Архів оригіналу за 25 лютого 2019. Процитовано 13 жовтня 2011.
- ↑ Матвій Номис. Українські приказки, прислів'я і таке інше (Вибране). Архів оригіналу за 7 жовтня 2011. Процитовано 13 жовтня 2011.
- ↑ Матвій Номис на сайті «Український Центр». Архів оригіналу за 22 січня 2020. Процитовано 17 березня 2022.
Джерела і література
ред.- С. І. Білокінь. Номис [Архівовано 13 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 488. — ISBN 978-966-00-1061-1.
- Номис М. // Українська мала енциклопедія : 16 кн : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. IX : Літери На — Ол. — С. 1152. — 1000 екз.
- Мишанич С. В. Номис М. // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985., Том 4., К., 1979, стор. 422
- Пыпин А. Этнография малорусская [Архівовано 18 листопада 2019 у Wayback Machine.] // в кн. История русской этнографии., Т.3., СПб, 1891 (рос.)
- Українські приказки, прислівья и таке инше [Архівовано 2 січня 2018 у Wayback Machine.]. Спорудив М. Номис. СПб, 1864
- Українські приказки, прислів'я і таке інше: зб. О. В. Марковича та ін. / спорудив М. Номис. — СПб. : В друк. Тиблена і комп. И. Куліша, 1864. — VII, 304, XVII с. [Архівовано 29 листопада 2020 у Wayback Machine.]
Посилання
ред.- Симонів Матвій // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1729-1730. — 1000 екз.
- Номис Матвій // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 595-596.
 |
Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела. |