Фольклор

народна творчість, яка складається з легенд, музики, усної історії, прислів'їв, жартів, популярних вірувань, казок тощо

Фолькло́р (англ. folk-lore, букв. — народна мудрість; народне знання)[1], або наро́дна тво́рчість — колективна художня творча діяльність народу (літературна, музична та образотворча). Усна народна творчість засобами мови зберегла знання про життя і природу, давні культи і вірування, а також відбиток світу думок, уявлень, почуттів і переживань, народно-поетичної фантазії, які відбиваються у тематиці декоративно-ужиткового мистецтва, наїву та ін.

Фламандські Прислів'я
Один із найпоширеніших фольклорних героїв в Україні на картині «Козак Мамай», Музей Івана Гончара

Сюди належать різножанрові твори, що виникають в певному середовищі, передаються усно з давніх-давен, зазнаючи певних змін, мають ритуально-магічне, обрядове, естетичне, розважальне або/і виховне значення. Термін «фольклор» вперше використав 1846 року англійський археолог та письменник Вільям Томс.

Основні літературні жанри усного фольклору — перекази, пісні, казки, епос; музичні — пісні, інструментальні наспіви і п'єси; театральні — драми, сатиричні п'єси, театр ляльок; а також танці. Фольклор є історичною основою світової художньої культури, джерелом національних художніх традицій, а також виразником народної свідомості та ідентичності.

Роди та жанри народних оповідей ред.

Традиційно виділяють 4 типи народних оповідей:

  • Народна драма — фольклорні твори, в основі яких лежить конфлікт, а сюжет розгортається через поєднання словесних, музичних і сценічних засобів (пісні-ігри «Просо», «Мак», «Коза», «Меланка», «Дід», «Явтух», «Подоляночка» тощо, а також вертеп, весілля).

Мова фольклору ред.

Мова фольклору — мова усної народної творчості (пісень, казок, легенд, приказок і прислів'їв, замовлянь, заклинань та інших), що своєю лексикою, фразеологією, граматикою, фонетикою засвідчує існування глибин, коріння національної мови. Підхід до мови фольклору як до специфічно організованих виражальних засобів, що виконують естетичну функцію, зумовлює віднесення її до системи функціональних стилів літературної мови або до різновидів художнього стилю. Фольклорні джерела літературної мови відбивають своєрідність національної мовної картини світу, втіленої в просторових, часових, морально-етичних поняттях[2].

Мова фольклору — джерело фольклоризму в сучасній літературній мові, за яким, зокрема, визначаються традиційні та новаторські тенденції у розвитку мовностилістичних засобів. Поряд з такими формами існування національної мови, як літературна мова і діалекти, мова фольклору характеризується ознакою наддіалектності, що наближає її до літературної мови. Наддіалектність найвиразніше виявляється у мові народної пісні, менше — казки, найвідчутніший вплив діалектів, говіркових норм в оповідних жанрах[2].

Мова фольклору — предмет лінгвофольклористики, історичної поетики, семіотики художньої літератури. Через неї передається світогляд народу, зокрема, його сприймання космосу, органічного зв'язку з навколишньою природою, відбиваються характерні заняття людей у певні історичні часи тощо. Століттями формувалися народнопоетичний словник, фразеологія, жанрово відмінний синтаксис, усталювалися вислови-формули, традиційні мотиви й національно-мовна символіка[2].

Юридичний захист фольклору ред.

Як і будь-який інший результат творчої діяльності фольклор є об'єктом права інтелектуальної власності. Однак на відміну від традиційних творів, які охороняються авторським правом з метою виключення їх незаконного використання, фольклор має особливу систему захисту, суть якої полягає у виключенні незаконного привласнення фольклорних творів або обмеження доступу до них якоюсь конкретною особою із використанням механізмів захисту інтелектуальної власності. З юридичної думки фольклор як об'єкт інтелектуальної власності охоплюється ширшим поняттям традиційні знання. Фольклор не є об'єктом авторського права.

Специфічні риси ред.

  • Усність (спосіб передачі без застосування писаних текстів та інших способів фіксації)[3].
  • Варіативність (гнучкість творів що дозволяє пристосовувати їх до різних побутових ситуацій)
  • Анонімність (відсутність авторства)
  • Імпровізаційність
  • Народність
  • Традиційність (усталені способи втілення)
  • Біфункціоналізм
  • Синкретизм

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Фольклор // Словник іншомовних слів / Уклад.: С. М. Морозов, Л. М. Шкарапута.— К.: Наукова думка, 2000. — 680 с. — (Словники України). ISBN 966-00-0439-7
  2. а б в Єрмоленко С. Я. Мова фольклору // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови; редкол.: В. М. Русанівський (співголова), О. О. Тараненко (співголова), М. П. Зяблюк та ін. — 2-ге вид., випр. і доп. — К. : Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 2004. — 824 с. : іл. — ISBN 966-7492-19-2. — С. 353—354.
  3. Енциклопедія історії України

Джерела ред.

Література ред.

Посилання ред.