Польща

держава у Центральній Європі

По́льща, Респу́бліка По́льща[3][4], Річ Посполи́та По́льська (пол. Polska, Rzeczpospolita Polska) — держава у Центральній Європі, унітарна парламентська республіка, що має в своєму складі 16 воєводств. Польща має державний кордон з сімома країнами Європи: на північному сході вона межує з Росією (Калінінградська область) та Литвою, на сході — з Білоруссю та Україною, на півдні — з Чехією та Словаччиною, на заході — з Німеччиною. На півночі Польща омивається водами Балтійського моря. Столицею Польщі є місто Варшава.

Республіка Польща
Rzeczpospolita Polska

Прапор Герб
Гімн: Державний гімн Польщі  (Польською)
Розташування Польщі

Польща на карті Європи

Столиця
(та найбільше місто)
Варшава
52°13′ пн. ш. 21°02′ сх. д. / 52.217° пн. ш. 21.033° сх. д. / 52.217; 21.033
Офіційні мови Польська1
Державний устрій Парламентсько-президентська республіка
 - Президент Анджей Дуда
Історія  
 - Хрещення2 14 квітня 966 
 - Проголошена 11 листопада 1918 
Вступ до ЄС 1 травня 2004
Площа
 - Загалом 312 6793 км² (70-а)
 - Води (%) 3,07
Населення
 - оцінка 2010 р. 38 186 860 (34-а)
 - перепис 30.06.2014 р. 38 483 957[1]
 - Густота 123/км² (83-а)
ВВП (ПКС) 2013 р., оцінка
 - Повний $1000,51 млрд (21)
 - На душу населення $27,654 (49)
ВВП (номінальний) 2016 р., оцінка
 - Повний $467,591 млрд[2] 
 - На душу населення $12 245 
ІРЛП  (2016) 0.855 (дуже високий) (36-а)
Валюта Злотий (PLN)
Часовий пояс CET (UTC+1)
 - Літній час CEST (UTC+2)
Домен .pl
Телефонний код +48
1 Неофіційні мови — кашубська, українська, литовська, білоруська і німецька.
2 Вважається однією з найголовніших подій в історії Польщі.
3 Згідно з даними Державної служби статистики Польщі за 2007 рік
312,679 км²: материк (311 888 км²) і внутрішні води (791 км²).

Площа Польщі становить 312 679 км², населення становить близько 38 млн осіб, вона є дев'ятою державою Європи за площею та восьмою за населенням. Близько 61 % населення проживає у містах, найбільшими серед яких є Варшава, Краків, Лодзь, Вроцлав та Познань[5]. Офіційною мовою є польська.

Польща — індустріально-аграрна країна. Основою польської економіки є промисловість, а саме машинобудівна, металургійна, гірнича та хімічна промисловість. Вагому роль відіграє й сільське господарство: країна є великим виробником картоплі, пшениці, яблук та хмелю, розвинене свинарство, птахівництво та скотарство[5]. Грошовою одиницею є злотий.

Польська держава виникла наприкінці І тисячоліття н. е. В 1569 році в місті Любліні укладається угода, результатом якої є об'єднання Польського королівства та Великого Князівства Литовського в єдину державу — Річ Посполиту. Об'єднана держава проіснувала до кінця XVIII століття, коли землі Речі Посполитої були розділені між Росією, Австрією та Пруссією. До 1918 року польські землі входили до складу Росії, Австро-Угорщини та Німеччини. Після закінчення Першої світової війни Польщу проголошено незалежною державою. Офіційною датою проголошення незалежності вважається 11 листопада 1918 року.

Польща є членом багатьох міжнародних організацій, зокрема ООН, МВФ, Європейського союзу, НАТО, ОБСЄ, Ради Європи тощо.

Зміст

ІсторіяРедагувати

Докладніше: Історія Польщі

Заснування державиРедагувати

Польша як державне утворення сформувалася внаслідок консолідації та об'єднання західнослов'янських племен і племінних союзів у межиріччі Вісли й Одри під егідою племінного князівства полян із центром у м. Гнєзно. У 2-й пол. 9 ст. — 1-й пол. 10 ст. за правління князівської династії Пястів держава отримала назву Польща, а її населення (дещо згодом) — збірну назву «поляки».

 
Польща у 960
Історичні польські держави

Першим достовірним князем був Мєшко I. За свого правління 966 він запровадив християнство. Мєшко I і його наступник Болеслав I Хоробрий (967—1025) у боротьбі з німецькими володарями завершили територіальне об'єднання польських земель. На заході вони провадили боротьбу з Німецькою імперією за Помор'я, на півдні в конфлікті з Чехією приєднали Силезію й Малопольщу із Краковом, на сході зіткнулися з об'єднавчими зусиллями Київської Русі, що консолідувала східнослов'янські племена (Червенські гради та Перемишль переходили з рук в руки). У 1025 Болеслав I Хоробрий був коронований, а держава отримала назву Королівство Польське. На підставі княжого права володар обкладав населення натуральними данинами та повинностями, сприяв розвитку ремесла, зміцнював укріплені центри — гроди. Поступово із князівської дружини сформувався стан земельних власників (можновладців) і рицарів-шляхти (владики). Селянство — кмети — було залежним лише від короля. Потреби державного управління спонукали до створення провінцій та їх адміністративного апарату. Столицею було Гнєзно, потім — Познань, а із серед. 11 ст. — Краків.

 
Грюнвальдська битва

Після Болеслава I Хороброго розпочалася боротьба за трон між спадкоємцями, що збіглася зі зміцненням можновладців і феод. рицарства. Міжусобиця призвела до виникнення численних дрібних князівств, посилення експансії на польські землі німецьких держав та балтійських племен пруссів і ятвягів. Для стримування останніх князь Конрад I Мазовецький у 1226 запросив на свої землі рицарів Тевтонського ордену, котрі незабаром, спільно з Орденом меченосців, утворили свою державу й розпочали захоплення земель із слов'ян. та балтським населенням за підтримки імперії і папства. У серед. 13 ст. землі були спустошені монголо-татарами, але закріпитися там їм не вдалося. Куявському князю Владиславу I Локетеку (1260—1333) вдалося різними способами об'єднати під своєю владою більшість князівств і у 1320 році отримати корону. Його політику об'єднання й консолідації продовжив Казимир III Великий (1310–70), який багато зробив для зміцнення влади: поділив країну на воєводства і каштелянії, здійснив грошову реформу, проводив активну зовнішню політику. Він був останнім представником династії Пястів, його спадкоємцем став угорський король Людовік I Великий з Анжуйської династії (1326–82), одружений із сестрою Казимира. Він щедро роздавав привілеї містам і шляхті, прагнучи зміцнити свої позиції.

 
Владислав II Ягайло

Після його смерті Польща і Литва уклали Кревську унію (1385), а князь Ягайло, одружившись із донькою Людовіка I Великого Ядвігою, прийняв католицтво й під іменем короля Владислава II Ягайла (1362—1434) правив Польщею і Великим князівством Литовським, поклавши початок династії Ягеллонів. Під його проводом у липні 1410 польсько-литовська армія при підтримці загонів з Русі і Чехії завдала нищівної поразки військам Тевтонського ордену, які виступали у союзі з володарями 12-ти країн Європи під Грюнвальдом. Ця поразка й наступна Тринадцятирічна війна остаточно зламали позиції ордену і дали можливість приєднати до Польщі Східне Помор'я, частину Пруссії та вийти до Балтійського моря. Владислав II Ягайло і його наступники продовжували боротьбу з німцями на заході, але водночас дедалі більшу увагу звертали на схід. У 15 ст. поляки брали участь у відсічі турецким завойовникам, представники Ягеллонів займали трони Чехії та Угорщини. Усередині країни королі надавали все нові й нові привілеї шляхті, зокрема Нешавський привілей 1454 короля Казимира IV Ягеллончика фактично ставив королів у залежність від шляхти. У 15 ст. сформувалась станово-представницька монархія. У 1505 король Олександр запровадив звід законів — Радомську конституцію (Nihil Novi), яка обмежувала королівську владу на користь магнатів і шляхти й забороняла королям запроваджувати будь-які зміни у державі без згоди вального сейму.

Річ Посполита Обох НаційРедагувати

 
Річ Посполита в часи своєї могутності в 1639—1642 роках, на тлі сучасних держав:
   Пруссія – ленні землі Польщі
   Лівонія – залежні землі Польщі й Литви
   Курляндія — ленні землі Польщі й Литви

У 16 ст. Польща досягла найбільшої могутності й авторитету. За Люблінською унією Королівство Польське і ВКЛ об'єдналися в Річ Посполиту Обох Націй. Зі смертю короля Сигізмунда II Августа (1520–72) ягеллонська династія припинилася. Цим скористалася шляхта, обравши королем Генріха Валуа (1551–89; майбутнього короля Генріха III), який на її вимоги підтвердив і навіть розширив права й привілеї шляхти, але пробув на троні короткий час. Лад, що склався в 16 ст., отримав назву «шляхетської демократії»; він надавав магнатам і шляхті виняткові права в управлінні державою, але створював небезпеку анархії та свавілля шляхетських угруповань. Семигородський князь Стефан Баторій (1533–86) намагався посилити королівську владу. Але наступний король з династії Ваза Сигізмунд III (1566—1632) вже виконував волю магнатських угруповань. Водночас 16 ст. вважається «золотим віком» культури: у цей час поширилися ідеї європейського Відродження і Реформації, Католицька церква ініціювала контрреформаційні кроки.

Зовнішня політика була звернена на схід, де вони натрапили на зростаючі впливи Москви: упродовж 16 ст. відбулося 6 війн між суперниками, з яких найбільш виснажливою була Лівонська війна. На поч. 17 ст. польс. війська здобули кілька перемог над ще одним претендентом на Балтику — Швецією, активно втручались у справи Московії під час Смутного часу. Проте в 17 ст. становище Речі Посполитої значно погіршилося: королі з династії Ваза (Владислав IV, Ян II Казимир), а потім і «власні» володарі Міхал-Корибут Вишневецький та Ян III Собеський (1626–96) були змушені підпорядковуватися різним магнатським угрупованням і партіям, які виступали під гаслами збереження «золотої вольності», використовували право одностайності при прийнятті рішень у вальному сеймі («ліберум вето») і право створення конфедерацій проти короля. Військові успіхи Яна III Собеського проти Туреччини (перемога у Віденській битві 1683) не спричинили зміцнення його влади, а за короля саксонської династії Веттінів Августа II Фридерика Сильного (1697—1733) боротьба між магнатськими таборами досягла апогею. Польща була змушена постійно стримувати експансію Османської імперії, на сході тривали суперечки з Московським царством за Смоленщину, на півночі довелося поступитися Інфлянтами/Ліфляндією на користь шведів. У 1648 році вибухнуло повстання козаків. У 1655 році польські землі були окуповані шведами («Потоп»), а король Ян II Казимир Ваза втік у Силезію. Регіментареві С. Чарнецькому вдалося витіснити шведів у Помор'я, але бранденбурзький курфюрст і прусський герцог Фрідріх-Вільгельм Гогенцоллерн скористався моментом, щоб відокремити Пруссію від Речі Посполитої. Московсько-польські конфлікти та війни закінчились Андрусівським договором (перемир'ям) 1667 року, за яким східні землі були поділені між Польщею і Москвою, а згодом — «Вічним миром» 1686, що дав змогу Речі Посполитій взяти участь у тривалих війнах із Туреччиною. Новий король (і саксонський курфюрст) Август II Фридерик Веттін (з 1697) втягнув країну в Північну війну 1700—1721 проти Швеції. Шведські війська, захопивши частину території, сприяли обранню на трон молодого магната Станіслава Лещинського, але після Полтавської битви 1709 року змушені були залишити Польщу.

 
Три поділи Речі Посполитої

Втрата незалежностіРедагувати

 
Станіслав Август Понятовський

За часів короля Августа III Веттіна (1733–63) знову посилилася боротьба магнатських угруповань, які залучали на свою підтримку сусідні держави, насамперед Росію та Пруссію, що втручалися у внутрішні справи Речі Посполитої. За наполяганням імператорки Катерини II у 1764 королем було обрано прихильника реформ Станіслава-Августа Понятовського (1732–98). Його спроби розпочати реформи викликали спротив магнатів, очолюваних князем К.-С.Радзивіллом, які при підтримці Росії утворили Барську конфедерацію. В умовах зростання боротьби і втручання в неї сусідів за ініціативою Пруссії у 1772 році було здійснено 1-й поділ земель Речі Посполитої між 3-ма монархіями — Пруссією, Австрією і Росією; за ним у Речі Посполитої було забрано Помор'я, Куяви, частину Великопольщі, Малопольщу, Галичину, Східну Білорусь. У 1773–92 королю і прибічникам реформ вдалося здійснити низку істотних змін, які зміцнили державу. Чотирирічний сейм за ініціативою патріотично налаштованих реформаторів ухвалив Конституцію Речі Посполитої Третього травня 1791, яка запроваджувала конституційну монархію, особисті свободи та рівні права всіх громадян. Консервативні шляхетські кола утворили Торговицьку конфедерацію й закликали на допомогу російську армію. Втручання сусідів призвело до 2-го поділу земель Речі Посполитої, затвердженого сеймом в Гродно: від неї відійшли вся Великопольща, Мазовія, східні землі. Відповіддю на це стало повстання під проводом Тадеуша Косцюшка (1746—1817), в якому взяли участь патріотична шляхта, міщани та частина селян. Російські війська під проводом Олександра Суворова жорстоко придушили повстання, а у 1795 році Росія, Австрія та Пруссія здійснили 3-й поділ Речі Посполитої, після чого вона припинила державне існування.

 
Листопадове повстання (1830—1831)

Втрата незалежності спонукала польське суспільство до розгортання боротьби, рушійною силою якої стала патріотична шляхта. У 1797 генерал-поручник Я.-Г. Домбровський (1755—1818) почав створення легіонів польських під егідою Наполеона Бонапарта. У 1807 після розгрому Пруссії Наполеон I Бонапарт проголосив на частині земель Варшавське князівство (герцогство) під своїм протекторатом і «дарував» йому Конституцію — «Кодекс Наполеона». На Віденському конгресі 1814—1815 польські землі були переділені — Варшавське князівство перейшло до Росії під назвою Королівство Польське на засадах персональної унії монарха (Олександр I став королем Польщі). Королівству було надано Конституцію (1815), яка надавала певну автономію в межах імперії — сейм, уряд, армію, польську мову, свободи. Царська адміністрація не дотримувалася засад Конституції, втручалась у внутрішні справи Королівства. Це спричинило нове пожвавлення визвольного руху. 29 листопада 1830 поляки під проводом П. Висоцького розпочали у Варшаві повстання проти царизму, до якого приєдналися патріотично налаштовані шляхта і міщанство. Було створено Національний уряд на чолі з аристократами). Повстання було остаточно придушене у вересні 1831 року. Поляки також взяли активну участь у революційних подіях 1848–49 в Угорщині, Німеччині, Італії, Франції та ін., а «польське питання» стало для демократичних сил континенту символом боротьби з імперським деспотизмом, консервацією застарілих суспільних відносин і поступу по шляху реформ. У січні 1863 повстання розпочалося чергове повстання. Тимчасовий повстанський уряд оголосив про скасування панщини та наділення селян землею, запровадження свобод і рівних прав, відбудову Речі Посполитої рівноправних народів. Царизм кинув на придушення повстання значні військові сили, здійснив селянську реформу в Королівстві (1864), використав міжнаціональні суперечності між поляками, українцями, білорусами та литовцями і навесні 1864 придушив польське повстання 1863—1864, піддав жорстоким репресіям його учасників.

 
Роман Дмовський
 
Юзеф Пілсудський (портрет роботи Яцека Мальчевського)

На початку 20 ст. перспектива майбутнього збройного конфлікту на континенті активізувала діяльність польських політичних сил. Парламентські системи в західноєвропейських країнах, а також у Німеччині та Австро-Угорщині створювали сприятливі умови для нац. консолідації. Революція 1905—1907 в Росії захопила також польські землі. Найбільшого розмаху емансипаційний рух поляків набув у Королівстві Польському, де демонстрації та страйки охопили ширші верстви населення, які виступили з вимогами, привели до повстання робітників Лудзі в червні 1905 року. Революційні події 1917-го року в Росії поставили на порядок денний питання про утворення незалежної Польщі. На Заході було створено Польський національний комітет на чолі з Романом Дмовським (1917), визнаний країнами Антанти; в окупованому німцями Королівстві Польському почали діяти Регентська рада і уряд (Я. Кухажевський). Ідея незалежності Польщі знайшла відображення в документах російського Тимчасового уряду, більшовицької РНК, посланні президента США Вудро Вільсона до конгресу США («14 пунктів»), документах Антанти. Восени 1918 польські політичні сили утворили низку державних осередків — Польську ліквідаційну комісію в Кракові, Регентську раду та уряд у Варшаві, Тимчасовий народний уряд у Любліні, Польську раду Тєшинського князівства та ін., що прагнули опанувати владу на всіх землях проживання поляків. 11 листопада 1918 до Варшави прибув Юзеф Пілсудський, який, спираючись на своїх прихильників серед військових та лівих партій, проголосив відновлення Польщі, став її тимчасовим керівником і призначив уряд на чолі із соціалістом Є. Морачевським. Але в січні 1919 він був змушений погодитися на зміну уряду, який очолив І. Падеревський. Щоб зменшити соціальне напруження і поширення соціалістичних ідей, уряд ухвалив низку декретів, які гарантували демократичні свободи, 8-годинний робочий день, соціальне страхування. Найскладнішою проблемою відновленої державиви була справа її кордонів, що залежали від волі країн Антанти і можливостей поширити державну територію силовим шляхом. Після підписання Варшавського договору (1920) з Директорією Української Народної Республіки Пілсудський розпочав війну з РСФРР, що тривала до осені, змусила поляків напружити всі сили («диво на Віслі») і завершилась укладенням в березні 1921 року Ризького мирного договору між РСФРР і УСРР та Польщею, за яким західноукр. та західнобілорус. землі залишилися за Польщею. За Версальським мирним договором до Польщі була приєднана Познанщина і частина Помор'я з вузьким виходом до Балтики; порт Данциг отримав статус вільного міста. У Верхній Силезії, Вармії та Мазурах мали відбутися плебісцити, що проводилися в період польсько-радянської війни й дали можливість приєднати до Польщі тільки незначну частину їхніх територій. Тільки внаслідок 3-х силезьких повстань (1919–21) союзні держави погодилися з передачею Польщі 1/3 Верхньої Силезії. У жовтні 1920 польські війська зайняли Віленський край. Новостворена держава стала багатонаціональною, де національні меншини становили понад 31 % населення.

Друга Річ ПосполитаРедагувати

 
Друга Республіка

У січні 1919 відбулися перші вибори до законодавчого сейму, який у березні 1921 ухвалив Конституцію Республіки Польща, запровадив парламентський лад. Першим президентом в грудні 1922 було обрано Г. Нарутовича, який через тиждень загинув від руки фанатика-ендека, а на його місце було обрано людовця С. Войцеховського. Урядові В. Грабського вдалося провести у 1923–24 рр. низку реформ, що сприяли економічній стабілізації. Боротьба за владу завершилася державним переворотом у травні 1926, коли з допомогою армії Юзеф Пілсудський встановив режим «санації» (оздоровлення). Пілсудчики провели через сейм нову Конституцію. Після смерті Пілсудського (1935) його спадкоємцям на чолі з маршалом Е. Ридз-Смігли вдалося зберігти владу. У зовнішній політиці польські керівники дотримувалися тактики «рівноваги сил» між східним і західним сусідами. Проте після підписання в серпні 1939 року договору про ненапад між гітлерівською Німеччиною та сталінським СРСР обидва сусіди 1 і 17 вересня 1939 здійснили акти агресії проти Польщі, поклавши початок Другій світовій війні. Велика Британія та Франція, незважаючи на існування оборонних союзів, не змогли виконати свої правові, дипломатичні, військові та моральні зобов'язання по відношенню до Польської нації, втрутившися у конфлікт, що стало відомо як «Західна зрада».

Друга світова війнаРедагувати

 
Німецький та радянський офіцери потискають руки під час зустрічі військ союзників
 
Могили польських військовиків у Катині

Західноукр. та західнобілорус. землі увійшли до складу відповідних радянських республік України та Білорусі, в них було проведено репресії та депортації польських громадян, учасників місцевих визвольних рухів. Частина інтернованих польських офіцерів (14,5 тис.) за рішенням вищого сталінського керівництва була у 1940 році розстріляна в Катині (під Смоленськом; див. Катинський розстріл 1940), таборах і в'язницях Харкова (страти польських офіцерів у Харкові) й Твері. Окуповані Німеччиною землі Польщі були поділені: західні терени й Силезія включені до складу Третього райху, на східних створено Генеральну губернію під німецьким керівництвом.

У великих містах окупаційною владою створювались єврейські гетто, куди зганялося все єврейське населення міста і околиць. Найбільше гетто було створено у Варшаві — у ньому містилося до 480 000 євреїв. Створювалися табори смерті, систематичне знищення євреїв Польщі отримало назву «Операція Рейнхард». Кількість жертв таборів смерті точно не встановлена, за оцінками «Енциклопедії Голокосту», загинуло до 3 мільйонів польських євреїв.

Втрата незалежності, окупаційна політика, пограбування національних багатств, репресії й терор проти населення спричинили виникнення руху Опору. У Франції було сформовано еміграційний уряд на чолі з генералом Владиславом Сікорським (1881—1943), який із 1940 діяв у Лондоні (Велика Британія), створювалися польські збройні формування на Заході. В окупованій Польщі виникли підпільні структури, підпорядковані лондонському урядові — Делегатура і Армія Крайова, підпільні структури різних політичних таборів — людовців (Батальйони хлопські), націоналістів (Народові збройні сили), комуністів (Гвардія Людова) та ін. Після нападу гітлерівської Німеччини на СРСР лондонський уряд 30 липня 1941 підписав із СРСР договір про спільну боротьбу проти гітлерівців у рамках Антигітлерівської коаліції, за яким на терені СРСР створювалася польська армія під проводом генерала Андерса.

 
Лінія Керзона

Однак від самого початку між сторонами виникли суперечності, які змусили польське керівництво вивести польську армію на Близький Схід. Після цього Москва взяла курс на консолідацію комуністичного табору в окупованій Польщі, створила 1942 залежну від себе Польську робітничу партію, а згодом — підпільну Крайову раду народову (КРН) та Армію Людову (АЛ). Із числа польських емігрантів 1943 в Москві було сформовано Союз польських патріотів (СПП) на чолі з В. Василевською і 1-шу Польську армію. Навесні 1943 уряд СРСР розірвав відносини з польським лондонським урядом під приводом «фальсифікації» останнім Катинської справи. На міжнародних конференціях у Тегерані і Ялті союзники погодилися з ультимативними вимогами голови РНК СРСР Йосипа Джугашвілі-Сталіна встановити східний кордон післявоєнної Польщі по «межі Керзона», а західний — по Одрі і Нисі Лужицькій (притока Одри); відповідно Помор'я та Пруссія відходили до складу Польщі, а західноукр. та західнобілорус. землі залишалися у складі СРСР.

 
Варшавське повстання

Лондонський уряд не погодився з таким встановленням кордону на сході і розробив план операції «Бужа», що передбачав опанування влади силами руху Опору на теренах, які залишала німецька армія. 1 серпня 1944 року в рамках цього плану розпочалося Варшавське повстання; воно тривало 73 дні і завершилося поразкою, зокрема й через те, що керівництво СРСР не підтримало повсталих. Водночас 22 липня 1944 року прорадянські польські сили під керівництвом комуністів проголосили в місті Хелм утворення Польського комітету національного визволення (ПКНВ). При підтримці Червоної армії ПКНВ, очолюваний соціалістом Е. Осубою-Моравським, опанував владу на звільнених Червоною армією теренах, проголосив проведення соціальних реформ, підписав договори з СРСР про нові кордони Польщі і проведення «обміну населенням». У червні 1945 року з метою піднесення міжнарародного престижу комуністів було створено Тимчасовий уряд нац. єдності, до якого було включено кілька міністрів з еміграції, що, однак, не підважило провідних позицій комуністів у керівництві країною. У 1945–47 роках в країні розгорнулася гостра політична боротьба, під час якої проти комуністів виступала легальна політична опозиція в особі ПСЛ, очолюваної С. Миколайчиком, і збройне підпілля різного політичного спрямування.

Після територіальних змін польські жителі Східних кресів були вимушені полишати домівки. У середині і наприкінці 1940-х років репатріювалася 752,1 тис. поляків. У ході боротьби зі збройним підпіллям польська влада у 1947 році здійснила військово-політичну операцію «Вісла», за якою понад 150 тис. українців були примусово виселені зі своїх родинних місць і розпорошені по території Польщі, переважно на т. зв. «повернутих землях».

При підтримці СРСР комуністичний табір зумів сформувати блок партій (ППР, ППС, Стронніцтво людове, Стронніцтво демократичне) і, використовуючи політичний тиск та масові фальсифікації, здобути перемогу на виборах до Законодавчого сейму в січні 1947, сформувати уряд на чолі з Ю. Циранкевичем і обрати президентом Б. Берута. Під диктатом Сталіна було проведено «чистку» в комуністичному таборі, усунуто представників опозиції (С. Миколайчик емігрував на Захід) і запроваджено диктатуру Об'єднаної партії (ПОРП; створена на базі об'єднання ППР і ППС наприкінці 1948). Було проголошено програму будівництва соціалізму.

Комуністичний режимРедагувати

У 1949–55 рр. було встановлено тоталітарний режим, усі сфери життя країни були поставлені під контроль ПОРП, реалізувалася її програма індустріалізації, колективізації, яка супроводжувалася політичню демагогією, жорстокими репресіями щодо всіх опонентів нової влади. Апарат безпеки працював під контролем «фахівців» з СРСР, армія перебувала під командуванням прибулих із СРСР маршала К. Рокосовського (міністр оборони) і генералів. За роки реалізації «шестирічного плану» вдалося розбудувати переважно воєнну промислові сть, але зазнали невдачі спроби провести колективізацію. Проведені зміни відобразилися в Конституції ПНР, схваленої законодавчим сеймом у 1952 році . Формально збереглася багатопартійна система, за якою політична влада перебувала в руках Національного фронту, що об'єднав керівну ПОРП, а також Об'єднане стронніцтво людове (ЗСЛ, Об'єднана нар. партія) і Демократичну партію (СД). У 1949 році Польща стала членом Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ), у 1955 — членом Варшавського договору (ОВД). Після смерті Сталіна розпочалася часткова лібералізація системи, яка торкнулася Польщі з певним запізненням. Тільки після XX з'їзду КПРС (1956), на якому було оприлюднено лише окремі злочини сталінізму, відбулося пожвавлення активності поляків.

У червні 1956 під час Ярмарку в Познані відбулися стихійні демонстрації протесту робітників і населення міста, які переросли в зіткнення з органами правопорядку й військами. Виступ було придушено, але відбулася зміна влади: на чолі ПОРП було поставлено репресованого комуніста В. Гомулку, який обіцяв побудувати в Польщі «справжній соціалізм». Комуністам вдалося втримати владу, але подальші кроки засвідчили курс на розбудову адміністративно-розподільчої системи в економіці, диктатуру ПОРП в кадрових питаннях, обмеження і цензуру, нав'язування догматичної ідеології. Невдоволення різних груп населення, передусім інтелігенції та молоді, проявилося в акціях протесту студентів Варшавського та ін. університетів у березні 1968 та робітничих виступів у містах Балтійського узбережжя в грудні 1970, які були придушені з допомогою війська.

 
Плакат «Солідарність»

ПОРП вдалася до заміни керівників партії та вищих органів влади, на чолі яких стали Е. Герек і П. Ярошевич. Було взято курс на отримання західних кредитів та посилення патріотичного виховання без зміни ідеології і політики правлячої партії. Після Гельсінкської наради з питань безпеки і співробітництва в Європі в країні виник легальний опозиційний правозахисний рух (Комітет захисту робітників — Комітет соціальної самооборони, Конфедерація незалежної Польщі та ін.), який поставив за мету домогтися демократизації суспільних відносин. У жовтні 1978 року ватиканський конклав обрав новим главою Церкви польського кардинала Кароля Войтилу, який став новим Папою Римським під іменем Іоанна Павла II і підніс моральний авторитет церкви серед поляків. Улітку 1980 року досягла апогею суспільно-політична криза, відбулися численні робітничі страйки, під час яких було створене опозиційне профспілкове об'єднання «Солідарність» на чолі з електриком Лехом Валенсою. Спроби ПОРП черговий раз змінити керівництво партії і держави не знайшли розуміння серед громадян, впливи «Солідарності» і численних опозиційних організацій постійно зростали. Намагаючись втримати владу, керівник ПОРП і уряду В. Ярузельський 13 грудня 1981 запровадив у країні воєнний стан і з допомогою армії придушив опір опозиції. Спроби нового керівницва провести реформи, не змінюючи суспільно-політичного устрою, зазнали невдачі.

Третя Річ ПосполитаРедагувати

Після початку ліберальних реформ Михайла Горбачова в СРСР розпочалися пошуки компромісу між правлячим табором і опозицією. На початку 1989 пройшли переговори «круглого столу» між представниками влади та опозиції, які завершились угодою про початок демократизації польського суспільства. Згідно з нею, було внесено зміни до Конституції, сформовано перехідні Національні збори (сейм і сенат), перший некомуністичний уряд на чолі з Т. Мазовецьким, скасовано цензуру й політичні обмеження, розпочато впровадження ринкових відносин в економіку. На початку 1990 року ПОРП саморозпустилася, засудивши форми і методи комуністичного правління, на її базі утворилося кілька лівих партій, зокрема Соціал-демократія Республіки Польща. Одночасно виникло багато нових політичних партій різноманітного спрямування.

Улітку 1991 року відбулися перші демократичні вибори до Національних зборів, які не дали переваги жодному з політичних угруповань. Восени 1991 президентом Польщі було обрано Леха Валенсу. Програма «шокової терапії» за ініціативою Лешека Бальцеровича на початку 1990-х рр. дозволила країні перетворити планову економіку соціалістичного стилю на ринкову. Як і у всіх інших посткомуністичних країнах, Польща постраждала від тимчасового спаду в соціальних та економічних стандартах, але стала першою посткомуністичною країною, що досягла рівня ВВП 1989 р. до 1995 р. багато в чому завдяки росту своєї економіки.[6][7]

 
Квіти та свічки перед президентським палацом у Варшаві, 10 квітня 2010

У 1995 році президентом Президентом було обрано представника лівих сил А. Квасьнєвського, який перебував на цій посаді до 2005. 1997-го була схвалена Конституція Республіки Польща, що запровадила парламентсько-президентський лад. Партійно-політична система Польщі включає численні партії правиці, лівиці та центру. На президентських виборах 2005-го переміг представник правиці Лех Качиньський (партія «Право і справедливість»). Парламентські вибори 2007-го найбільше голосів принесли ліберально-центристській партії Громадянська платформа (Платформа обивательська; ПО), яка увійшла в коаліцію з Польською людовою партією і утворила уряд на чолі з Дональдом Туском (ПО). У квітні 2010 під час перельоту для участі у спомині річниці «Катинського розстрілу» під містом Смоленськ (РФ) зазнав катастрофи урядовий літак з польською делегацією, внаслідок чого загинув президент Качиньський і 95 представників політичної еліти. На позачергових виборах в червні 2010-го главою держави було обрано представника ПО Броніслава Коморовського. Зовнішньополітичний курс Польщі є виважений і прогнозований, спрямований на участь у формуванні стабільної системи безпеки у співпраці з ООН, НАТО, ЄС, Організацією з безпеки і співробітництва в Європі, розвиток дружніх відносин з усіма країнами світу, насамперед, сусідніми.

Найбільш наочними були численні удосконалення в області прав людини, такі як свобода слова, свобода в Інтернеті (без цензури), громадянських свобод (1 клас) і політичних прав (1 клас) відповідно до Freedom House. У 1991 р. Польща стала членом Вишеградської групи і приєдналася до Організації Північноатлантичного договору (НАТО) в 1999 р. разом з Чехією та Угорщиною. Поляки тоді проголосували за вступ до Європейського Союзу в ході референдуму в червні 2003-го, ставши повноправним членом 1 травня 2004 р. Польща приєдналася до Шенгенської зони в 2007 р., в результаті чого кордони країни з іншими державами-членами ЄС були демонтовані, що дозволило повну свободу пересування в межах більшості країн ЄС. У той же час східний кордон Польщі в даний час включає зовнішню межу ЄС з Білоруссю, Росією та Україною. Ця межа призвела частково до карбування фрази «Фортеця Європи» з посиланням на «неможливість» в'їзду до ЄС для громадян колишнього Радянського Союзу.

ГеографіяРедагувати

Докладніше: Географія Польщі

За винятком південного гористого регіону, територія країни майже цілком рівнинна. Країна лежить біля фізичного центру Європи, який розташовано між 49° і 55° північної широти та 14° і 24° східної довготи.

Загальна довжина державного кордону становить 3496 км.

 
Мапа Польщі

Польща займає 9-е місце в Європі за площею і 8-е за кількістю населення.

Довжина польського кордону — 3511 км, з них 440 км припадає на морський кордон (лінія узбережжя Балтійського моря, яка не є лінією державного кордону, повинна бути 770 км). Польща межує з такими державами:

З півночі на південь Польща простягається на 649 км, це 5° і 50' широти. Це створює різницю в довжині дня між північною і південною частиною країни, тому влітку на півночі день більш ніж на годину довший, ніж на півдні, а взимку — все навпаки. Зі сходу на захід Польща простягається на 689 км, що становить 10° 02' довготи. Тому країна, перебуваючи в зоні Центрального часового поясу, має незначне відхилення в проміжку заходу та сходу сонця — між східною і південною частиною країни (в залежності від пори року коливається в проміжку 10-20 хвилин).

Географічні координати крайніх точок Польщі:

  • 49°00' крайня південна точка — пік Ополонек
  • 54°50' крайня північна точка — Ястребова гора в ґміні Владиславово
  • 14°07' крайня західна точка — вигин річки Одер поблизу Осінова Долішнього
  • 24°09' крайня східна точка — коліно Західного Бугу поблизу Зосіна

Геометричний центр Польщі знаходиться в селі Пйонтек однойменної ґміни, в Ленчицькому повіті Лодзинського воєводства.

КліматРедагувати

Польща розташована в зоні помірного клімату. У верхній частині Судетів та Карпат спостерігаються ознаки гірського клімату. Влітку середня температура становить +17 °С на узбережжі до 19,3 °С в Нижній Сілезії і в безпосередній близькості від Тарнува. У зиму, приблизно від 0 °С Свіноуйсьце; −1 °С в Сілезькій низовині, воєводстві Любуському та балтійському узбережжі; −3 °С у Варшаві; нижче −5 градусів в регіоні Сувалки. Середньорічна температура коливається від більш 9 °С в безпосередній близькості від Вроцлава, Легниці і Зелена Гура до 6 °С в регіоні Сувалки.

Річна кількість опадів становить близько 600 мм, найнижча близько 500 мм відмічена на Куяви, яка пов'язана з розташуванням цій місцевості значної кількості озер, а за винятком найвищих гірських місцин, було відмічено в середній частині узбережжя і на Сілезькій височині — близько 750—800 мм опадів на рік. Вегетаційний період триває в середньому 180—190 днів на північному сході країни і до 235 днів в районі Слубіце, Ґлоґува і Вроцлава.

Число днів зі сніговим покривом змінюється і збільшується в міру пересування на схід країни. На Щецинській низовині, Любуських землях і Нижній Сілезії сніговий покрив лежить менш ніж 40 днів на рік, в центрі Польщі близько 60 днів, а в районі Сувалки понад 100 днів. Спекотні дні з максимальною температурою вище 25 °С спостерігаються не часто в період з квітня по вересень, іноді в жовтні.

Рельєф, ґрунтиРедагувати

Докладніше у статтях: Географія Польщі, Сейсмічність Польщі

Геологія й корисні копалиниРедагувати

Докладніше у статтях: Геологія Польщі, Корисні копалини Польщі На території Польщі стикаємося 3 основні тектонічні підрозділи:

 
Вид на Віслу та замок в Сандомирі

ГідрологіяРедагувати

Докладніше у статтях: Гідрогеологія Польщі

РічкиРедагувати

Найдовші річки країни: Вісла (довжина — 1030 км); Одер, яка є складовою частиною західного кордону Польщі (854 км). Значні річки країни: Варта (808 км, притока Одри), Західний Буг (772 км), Сян (притока Вісли) (443 км).

Вісла та Одер впадають у Балтійське море, як і численні малі річки в Померанії. Лина і Анграпа впадають в Преголю, а Чарна Ханьча — в Німан, які теж впадають до Балтійського моря. Хоча переважна більшість річок в Польщі течуть у напрямку до Балтійського моря, проте в польських Бескидах беруть свій початок верхні притоки річки Орава, яка впадає у Ваг і несе потім свої води до Дунаю і в Чорне море. На краю Східних Бескидів беруть свій початок потоки, які впадають в Дністер басейну Чорного моря.

Річки Польщі, використовувалися з давніх часів для навігації, вікінги плавали по Віслі та Одеру в човнах. У середньовіччі і на початку Нового часу, коли Річ Посполита була житницею Європи, відвантаження зерна та іншої сільськогосподарської продукції вниз по Віслі до Гданська і далі в Західну Європу мало велике значення для цих територій.

ОзераРедагувати

Озера Польщі за походження — льодовикові (здебільшого, окрім гірських) та розташовані в основному в північній частині країни, згрупованих у районах, так званих озерних краях. В Польщі налічується майже десять тисяч закритих водойм, що охоплюють понад 1 га (2,47 акри) кожне. Польща відноситься до країн з великою кількістю озер (на одиницю площі). У Європі лише Фінляндія має більшу щільність озер[8]. Найбільші озера (з площею понад 100 квадратних кілометрів): Снярдви і Мамри в Мазурії, а також Лебсько та Дравсько в Померанії. На додаток до цих озер є цілі озерні краї (у Вармінсько-Мазурському, Поморському, Любуському, Великопольському воєводствах), існує також велика кількість гірських озер в Татрах, наприклад Морське Око[9]. Озеро з найбільшою глибиною — понад 100 метрів — озеро Ханьча в Вігри озерному краї, на схід від Мазурії в Підляському воєводстві.

Здавна народності, що населяли Польщу обживали озера, використовуючи їх в народному господарстві та з захисною метою. Серед перших таких археологічних знахідок є поселення в Великопольському озерному краї. В будинках на озерах в Біскупіне мешкали більш ніж тисячу жителів, вони були датовані VII ст. до н. е. й належали народностям Лужицької культури. Предки сьогоднішніх поляків, будували свої перші фортеці на островах в навколишніх озерах. Так, легендарний князь Попель нібито заклав залогу Крушвіца на озері Ґорло. Перший історично зафіксований правитель Польщі, князь Мешко I, заклав й мешкав в палаці на острові на річці Варта поблизу Познані.

Державний устрійРедагувати

Польща — демократична країна на чолі з президентом, головним законом якої є Конституція 1997 р. Центральна урядова структура — Рада міністрів на чолі з прем'єр-міністром. Президент призначає кабінет відповідно до пропозицій прем'єр-міністра, який, як правило, представник від коаліції більшості в Сеймі. Президент обирається загальним голосуванням кожні п'ять років. Коморовський замінив президент Леха Качиньського після смерті останнього в авіакатастрофі 10 квітня 2010 р[10]. Прем'єр-міністр Дональд Туск призначений в 2007 р. після того, коли його партія «Громадянська платформа» домоглася значних успіхів на парламентських виборах. У 2011 р. Туск був переобраний[11].

Польські виборці обирають двопалатний парламент, що складається з 460 депутатів нижньої палати (Сейму) і 100 членів Сенату (Сенат). Сейм обирається за пропорційним представництвом відповідно до методу д'Ондта, метод, аналогічний тому, який використовується у багатьох парламентських політичних системах.

 
Сесійна зала польського сейму у Варшаві

За винятком партій етнічних меншин тільки кандидати політичних партій, що отримали не менше 5 % від загальнонаціонального голосування, можуть увійти до Сейму. Сидячи на спільному засіданні, члени Сейму та Сенату формують Національні Збори (пол. Zgromadzenie Narodowe). Національні Збори формуються в трьох випадках: коли новий президент складає присягу, коли існує обвинувальний висновок щодо Президента республіки, який вноситься до Державного трибуналу (пол. Trybunał Stanu), коли постійна непрацездатність президента заважають йому здійснювати свої обов'язки через стан здоров'я. На сьогодні реальним був тільки перший приклад.

Судова влада грає важливу роль у процесі прийняття рішень. Його основні інститути включають в себе: Верховний суд Польщі, Вищий адміністративний суд Польщі, Конституційний трибунал Польщі та Державний трибунал Польщі. На схвалення Сенату Сейм також призначає омбудсмена або уповноваженого із захисту громадянських прав (пол. Rzecznik Praw Obywatelskich) для п'ятирічного строку. Омбудсмен має обов'язок захищати дотримання і реалізацію прав і свобод громадян та польських мешканців, законів і принципів суспільного життя і соціальної справедливості[12].

Членство в міжнародних організаціях: ООН, НАТО, ОБСЄ, Організація економічного співробітництва та розвитку, СОТ, МВФ, Європейський Інвестиційний Банк, ЄС, МБРР, ЄБРР, Рада Балтійських Держав, Європейська Асоціація Вільної Торгівлі, Центрально-Європейське Об'єднання Вільної Торгівлі (CEFTA), ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, ВООЗ, ЦЄІ[13].

Політичні партіїРедагувати

Уряд (Сейм[14]):

Опозиція (Сейм):

Уряд (Сенат):

Опозиція (Сенат):

Збройні силиРедагувати

 
Патруль польської армії в Афганістані

Польща має збройні сили загальною чисельністю 120 000 чоловік[15], що комплектуються відповідно до стандартів НАТО на професійній основі (загальна військова повинність відсутня). Польська військова історія налічує близько 1000 років, оскільки від часу формування польської державності в 10-му столітті армія завжди займала вагому роль в її існуванні. Польське військо мало тісні контакти з українським козацтвом у 15-18 століттях, коли українські землі були в складі Речі Посполитої. Тісними були подальші українсько-польські контакти в 20 столітті, що нерідко мали відверто конфліктний характер, як і в минулому. Після Другої світової Польща увійшла в радянську зону впливу в Європі. Після розвалу СРСР польська армія почала перебудову відповідно до західних стандартів, проте навіть сьогодні значну частину польського арсеналу складає радянська техніка (танки Т-72 та його польська модернізація ПТ-91, бойові машини піхоти БМП-1, бронемашини БРДМ-2, винищувачі МіГ-29, бомбардувальники Су-17 тощо). Також закуплені сучасні зразки озброєння НАТО: винищувачі Ф-16, танки Леопард 2 та інші.

Адміністративний поділРедагувати

Складається із 16 воєводств (пол. województwo). Воєводства, в свою чергу, поділяються на 308 повітів (пол. powiat), які розділено на 2489 гмін (пол. gmina), включно з 65 містами, що мають статус міських повітів. (Новий адміністративний розподіл введено 1 січня 1999 р.)

Прапор Герб Воєводство Назва Столиця
    Мазовецьке
Mazowieckie Варшава
    Нижньосілезьке
Dolnośląskie Вроцлав
    Куявсько-Поморське
Kujawsko-Pomorskie Бидгощ, Торунь
    Люблінське
Lubelskie Люблін
    Любуське
Lubuskie Гожув-Великопольський,
Зелена Гура
    Лодзинське
Łódzkie Лодзь
    Малопольське
Małopolskie Краків
    Опольське
Opolskie Ополе
    Підкарпатське
Podkarpackie Жешув
    Підляське
Podlaskie Білосток
    Поморське
Pomorskie Ґданськ
    Свентокшиське
Swiętokrzyskie Кельце
    Сілезьке
Śląskie Катовіце
    Великопольське
Wielkopolskie Познань
    Вармінсько-Мазурське
Warmińsko-Mazurskie Ольштин
    Західнопоморське
Zachodniopomorskie Щецін

НаселенняРедагувати

Докладніше: Населення Польщі

Найбільші містаРедагувати

Рік Населення Зміна
1950 24 824 000
1955 27 281 000 +9.9%
1960 29 561 000 +8.4%
1965 31 496 000 +6.5%
1970 32 526 000 +3.3%
1975 34 022 000 +4.6%
1980 35 578 000 +4.6%
1985 37 203 000 +4.6%
1990 38 119 000 +2.5%
1995 38 588 000 +1.2%
2000 38 649 000 +0.2%
2005 38 166 000 −1.2%
2010 38 530 000 +1.0%
Джерело: Відділ соціально-економічних справ секретаріату ООН, 2010 рік.

РелігіяРедагувати

Християнство в країні закріпилось в Х ст. Переважна кількість вірян — римо-католики. Також є греко-католики (понад 200 тис.) і невелика група вірмено-католиків[16].

Існують церкви, що відділилися від Римо-Католицької Церкви: Старокатолицька церква маріавітів (25 тис.) та Католицька церква маріавітів (4 тис.). Польська православна церква за числом вірян посідає 2-е місце (близько 500 тис.). В окремих мазурських і білостоцьких селах живуть старообрядці (пилипони, філіпони), предки яких емігрували сюди в XVII ст. із Росії, рятуючись від релігійних переслідувань.

Є також представники протестантських течій і сект:

Із нехристиян у країні є найбільш представлені караїми, мусульмани та юдеї.

Українці в ПольщіРедагувати

Докладніше: Українці Польщі
Українсько-польські відносини
 
 
Україна
 
Польща

Офіційно у Польщі проживає 600—850 тисяч українців. За неофіційними даними, їх загалом більше ніж 1,5 мільйона осіб[17]. Вони становлять тут національну меншину, предки якої споконвіку проживали в історичних областях Бойківщини, Лемківщини, Підляшші, Холмщині, Надсянні. У 1947 році була проведена акція «Вісла». Основна маса українського населення ще й досі живе розсіяно на західних і особливо північних територіях — в Ольштинському, Гданському. Кошалінському та інших воєводствах. Українці Польщі дбають про свої національні корені. Тут діють українські громадські організації, видається газета «Наше слово», українознавчі факультети у вищих навчальних закладах. Основна частина українського населення, 5-10 тис. українців, живе у Варшаві, близько 3 тис. — у Кракові.

Польща та Україна уже багато років поспіль пов'язані між собою двосторонніми стосунками. У жовтні 1918 році до Києва прибув Ванькович Станіслав Олександрович у ранзі надзвичайного посла і повноважного міністра Польщі при гетьмані Павлу Скоропадському (Українська держава)[18]. Він мав повноваження від Регентської ради Королівства Польського, щодо встановлення дипломатичних відносин між Польщею та Україною. Рада Міністрів Української Держави, із свого боку, ухвалила постанову про створення з 20 жовтня 1918 р. у Варшаві посольства 2-го розряду на чолі з членом ради МЗС Олександром Карпинським. 2 грудня 1991 року Республіка Польща першою серед зарубіжних країн визнала державну незалежність України. 4 січня наступного року між двома країнами були встановлені дипломатичні відносини на рівні посольств[19].

ЕкономікаРедагувати

Докладніше: Економіка Польщі
 
Варшава — фінансовий центр Польщі

Польща — індустріально-аграрна країна. За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП — $ 149,8 млрд. Темп зростання ВВП — 4,8 %. ВВП на душу населення — $3877. Прямі іноземні інвестиції — $ 3,9 млрд. Імпортом є нафта і нафтопродукти, прокат чорних металів і сталь, залізняк, металообробні верстати, пшениця, бавовна — $ 34,3 млрд. (г. ч. Німеччина — 19,0 %; Італія — 7,9 %; Франція — 6,5 %; Росія — 5,4 %; Велика Британія — 4,7 %).

Експортом є паливо, сировина і напівфабрикати, верстати і машини, промислове і транспортне обладнання, одяг і господарські товари — $ 28,6 млрд. (г. ч. Німеччина — 36,0 %; Італія — 5,8 %; Росія — 5,6 %; Нідерланди — 4,7 %; Франція — 4,6 %).

Див. також: Корисні копалини Польщі, Історія освоєння мінеральних ресурсів Польщі, Гірнича промисловість Польщі.

ПромисловістьРедагувати

Промисловість Польщі є основною галуззю господарства. Основні галузі промисловості — машинобудування, металургійна, гірнича (вугільна, сірчана тощо), хімічна, суднобудування, харчова, текстильна та легка промисловість.

Значна частка економічного потенціалу країни базується на переробці мінеральної сировини. Переважають галузі важкої промисловості. Провідну роль відіграють машинобудування, чорна та кольорова металургія, хімічна промисловість. Також добре розвинені текстильна та швейна промисловість. У паливній промисловості головною галуззю є вугільна. В електроенергетиці провідну роль відіграють теплові електростанції. Чорна металургія працює на власному коксівному вугіллі та переважно імпортних рудах. Кольорова металургія з власної сировини виплавляє мідь, свинець і цинк; з імпортованої — алюміній. У Верхній Сілезії переважає металомістке важке та залізничне машинобудування. Хімічна промисловість Польщі спеціалізується на виробництві різноманітних мінеральних добрив, соди, полімерів, парфумів, ліків, фотохімії. Текстильна промисловість країни виробляє переважно бавовняні тканини. Швейна промисловість працює на експорт.

ТранспортРедагувати

 
Solaris Bus&Coach — польська автобусобудівна компанія, що знаходиться у Болехово, біля Познані.

Транспорт: залізничний, автомобільний, морський, трубопровідний, повітряний. Лише у трьох містах Польщі їздять тролейбуси: у Любліні, Тихи та Гдині.[20]

Головні морські порти: Щецин, Свіноуйсьце, Гданськ, Гдиня. 1997 року було перевезено 386 млн т вантажів, з них залізницями — 224 млн, автомобільним транспортом — 96 млн, трубопровідним — 34 млн, морським — 24 млн, річковим — 8 млн т.

Міжнародні летовища в Польщі:

КультураРедагувати

Докладніше: Культура Польщі

Культура Польщі має прадавню історію з моменту свого зародження. Ранні її періоди (епоха бронзи) пов'язують з так званою Лужицькою культурою. Доля Лужицької культури, з якою історики співвідносять виокремлення праслов'ян від інших індоєвропейських народів, досі залишається предметом дискусій. Вона знала піднесення і спади. Після 500 року до нашої ери Лужицька культура перебувала в занепаді, викликаному, як вважають, кліматичними причинами, зокрема різким похолоданням. Скорочується виробництво металів і кераміки, знижується їхня якість. Скрутні умови життя змушують людей залишати місця постійного проживання, що викликає загострення міжплемінних конфліктів. Наприкінці І тисячоліття до нашої ери все ж таки настає період деякої стабільності. Лужицьку культуру заступають дві нові археологічні культури — Оксивська і Пшеворська. Перші п'ять століть нашої ери характеризуються істориками як період римських впливів. За цей час відновлюються виробництво заліза, ремесла, землеробство. Етнічне населення переважно складається зі слов'янських племен (90 %), які прийнято називати пра-польськими. В основі духовної культури — загальнослов'янські язичницькі уявлення. Польська державність, що формувалася протягом попереднього часу, в IX—X століттях постає у дедалі більшій своїй визначеності. У другій половині X століття держава першої династії П'ястів була досить розвиненою військово-адміністративною машиною.

 
Миколай Коперник

Щодо культури тих перших століть державності Польщі, то це був час зближення з латинською культурою Заходу і його безпосереднього впливу. Польське суспільство водночас зі збереженням пам'яті про власні традиції самоусвідомлення себе як етносу запозичує досвід християнізації усіх ланок життя. Культура, релігія в її християнсько-католицькому варіанті і держава стають нерозривними. Характер прийняття християнства Польщею значною мірою зумовлений політичними обставинами, зокрема експансією найближчого й найвпливовішого сусіда — Німеччини. Німецька політико-релігійна експансія змушує Мешка І шукати союзників в особі чеських правителів і стати врівень у політичному й дипломатичному відношенні зі Священною Римською імперією. Союз із Чехією був підкріплений шлюбом із чеською княжною Дубравою, що супроводжувався хрещенням самого Мешка І і його найближчого оточення. Історики гадають, що, можливо, сам акт хрещення мав місце не в Польщі, а в Баварії.

Одночасно з утвердженням християнства, створенням літературних пам'яток релігійного і світського характеру, започаткуванням шкіл та першими спробами історичних трактувань давніх часів Польщі носієм культури тих перших століть державності були архітектура й містобудування, передусім у центрах резиденції монарха, ремісництва й торгівлі. Польська архітектура XI—XII століть — це переважно церковні споруди романського стилю з відчутними впливами західних взірців. Залишилися також певні традиції будівництва княжих замків. Історики польської архітектури виокремлюють збудовані в романському стилі (чи перебудовані) собори в Гнєзно, Познані, Кракові, Плоцьку. Були зведені монастирські храми в Тинці, Крушвиці, церква Святого Антонія в Кракові, храм у Стшельно. Найвизначнішою пам'яткою мистецтва цієї епохи вчені вважають бронзові двері Гнєзненського кафедрального собору (друга половина XII ст.), прикрашені 18 скульптурними сценами із життя Святого Войцеха. За традицією середньовічної рукописної літератури слов'ян запроваджувалася книжна мініатюра.

XIII століття ознаменувалося не лише утворенням шкіл при міських храмах, де можна було навчатися найнеобхіднішої грамоти (читати, писати), ознайомитися з вільними мистецтвами, а й шкіл при єпископських кафедрах найбільших міст, де здобували освіту вищого рівня. А це, у свою чергу, давало змогу здобувати освіту в університетах Італії і Франції.

Важливою подією в історії польської культури цього часу стало заснування Краківського університету (1364 р.), одного з найстаріших закладів вищої освіти й науки. Його завдання передусім полягало в підготовці людей для державної служби, тому спочатку не було теологічного факультету, перевага надавалася факультетові права, який складався з восьми кафедр. Наприкінці XIV століття папською буллою було санкціоновано створення в Кракові теологічного факультету. Ця обставина продиктована потребами підготовки еліти духівництва і сприяння християнізації Литви, яка на той час вже входила до складу польської держави. Сам Краківський університет був реорганізований за паризьким зразком (корпорацію відтоді утворювали професори, а не студенти, як це було раніше).

У шкільній системі освіти при єпископських кафедрах і містах запроваджувалося викладання наук не лише триві-уму (граматика, діалектика, риторика), а і квадриріуму (арифметика, геометрія, астрономія, музика). Базовий рівень системи освіти також становили парафіяльні школи в межах тривіуму. У XV столітті їх налічувалося близько 3000. Більшого поширення набували поїздки задля навчання до інших країн, особливо — Італії.

Великою ученістю славилися домініканці. XIII—XV століття були пройняті духом здобування знань, завдяки чому сформувалася інтелектуальна еліта. Мовою вченості і освіти залишалася латина. XVI століття принесе Польщі значні культурно-політичні досягнення, що великою мірою позначиться на об'єднавчих тенденціях польської нації. Розширення володінь та проведення реформи сприятимуть піднесенню всіх царин життя в Польщі.

У XVIII столітті Варшава (Мазовія ще в XIV ст. була васалом Польщі) стає столицею Речі Посполитої, яка починає відігравати важливу культурно-економічну роль. «Над містом, — як описують польські історики, — панував піднесений на віслинському схилі готичний замок — резиденція мазовецьких князів, а згодом польських королів. Неподалік височів костел Святого Яна, а навколо ратуші, поблизу ринку, постали переважно кам'яні будівлі мешканців міста. Старе Място (старе місто), як уже тоді називали цю частину міста, було оточене подвійним кільцем стін і глибоким ровом. Поруч зводилося так зване Нове Място (нове місто) — центр торгівлі і промисловості, де розташувалися численні пивоварні, зерносховища і млини. У торгові дні до Варшави з'їжджались іноземні купці, привозячи прянощі, вина, шовкові тканини, предмети розкошів, купуючи деревину, хліб і хутра». Формувався знаменитий центр — архітектурний ансамбль Варшави.

Польська культура дійсно досягла загальноєвропейських вершин. Згадаймо хоча б Вавельський королівський замок з його збереженням і колекціонуванням (започаткованим королем Сиґизмундом Августом) духовних скарбів; великі наукові досягнення, серед яких передусім трактат Міколая Коперника «Про обертання небесних сфер» (1543 р.); Климента Яницького (1516—1543 pp.), якого увінчали в Римі лавровим вінком як найкращого латинського поета. До цієї ж епохи Ренесансу, яку називають «золотим віком» польської історії і культури, належить творчість поета Яна Кохановського (1530—1584 pp.), який підніс на новий рівень розвиток національної мови. Серед його ліричних творів — «Елегії», «Пісні», «Фрашки», «Трени». Кохановський — автор кількох поем, драматичних творів.

МузикаРедагувати

Найбільш відомі музиканти: Фридерик Шопен, Кароль Шимановський, Кшиштоф Пендерецький, Збігнев Прайснер, Войцех Кіляр, Ігнацій Ян Падеревський, Генрик Венявський, Кшиштоф Комеда, Анджей Пануфнік, Станіслав Монюшко, Ян Качмарек, Вітольд Лютославський, Генрик Миколай Гурецький.

КінематографРедагувати

 
Роман Полянський

Всесвітньо відомі польські діячі кіно: Єжи Антчак, Єжи Гоффман, Єжи Кавалерович, Кшиштоф Кесльовський, Агнешка Голланд, Казімеж Куц, Юліуш Махульський, Роман Полянський, Єжи Штур, Анджей Вайда, Кшиштоф Зануссі[21].

Проводяться фестивалі: Краківський кінофестиваль, кінофестиваль у Гдині та Катовіце[22].

МедіаРедагувати

Засоби масової інформації представлені наймасовішими телеканалами групи Telewizja Polska: TVP1, TVP2, TVP Info, TVP Polonia, TVP Kultura, TVP Historia, TVP Sport, Biełsat TV i TVP HD, TVP Seriale, TVP Rozrywka, TVP1 HD та TVP2 HD. Головні приватні телеканали: TVN, Polsat, Polonia 1, Tele 5, Canal+ Polska, Телебачення Trwam, Telewizja Republika, TV4, TV Puls, Superstacja, MTV Polska, 4fun.tv, Discovery Channel та TVS.

Найпопулярнішими радіостанціями є Polskie Radio: Jedynka, Dwójka, Trójka, Czwórka[23].

Наймасовіші щоденні газети: «Fakt», «Super Express», «Gazeta Wyborcza», «Rzeczpospolita», «Dziennik Gazeta Prawna», «Przegląd Sportowy», «Gazeta Polska Codziennie», «Tygodnik Angora», «Gość Niedzielny», «Polityka», «Newsweek Polska», «Sieci Prawdy», «Do Rzeczy», «Gazeta Polska».

У інтернеті лідирують портали Wirtualna Polska (WP), Onet.pl, Gazeta.pl, Interia.pl, Facebook, Twitter та Snapchat[24].

СвятаРедагувати

Назва українською Назва польською[25] Дата
Новий рік Nowy Rok 1 січня
Богоявлення Święto Trzech Króli 6 січня
Перший день Великодня Pierwszy dzień Wielkiej Nocy
Другий день Великодня Drugi dzień Wielkiej Nocy
Державне свято Święto Państwowe 1 травня
Національне свято Третього травня Święto Narodowe Trzeciego Maja 3 травня
Перший день П'ятидесятниці Pierwszy dzień Zielonych Świątek
Свято Тіла і Крові Христових Dzień Bożego Ciała
Вознесіння Пресвятої Діви Марії Wniebowzięcie Najświętszej Maryi Panny 15 серпня
День усіх святих Wszystkich Świętych 1 листопада
Національне свято незалежності Narodowe Święto Niepodległości 11 листопада
Перший день Різдва Pierwszy dzień Bożego Narodzenia 25 грудня
Другий день Різдва Drugi dzień Bożego Narodzenia 26 грудня

ОсвітаРедагувати

Докладніше: Освіта в Польщі

СпортРедагувати

Багато видів спорту культивуються в Польщі, водночас, дуже популярними є: футбол (найпопулярнішим видом спорту в країні, з багатою історією міжнародних виступів), легка атлетика, баскетбол, бокс, стрибки з трампліна, фехтування, гандбол, хокей, плавання, волейбол, спідвей і важка атлетика.

 
Каміль Стох, стрибун на лижах з трампліна та олімпійський чемпіон

Золота ера польського футболу сталася, починаючи з 70-х і тривала до початку 80-х років XX століття, коли польська національна футбольна команда досягала своїх найкращих результатів у різних змаганнях. На Кубку світу з футболу здобувала 3-е місце в 1974 і 1982 роках, та виграла золоту медаль в футбольному турнірі на літніх Олімпійських іграх 1972 року, а також завоювала дві срібні медалі в 1976 і 1992 роках. Польща разом з Україною, добилася проведення Чемпіонату Європи з футболу в 2012 році, який пройшов на стадіонах Варшави, Познаня, Ґданська, Вроцлава. Найпопулярніші футбольні клуби країни — Рух (Хожув), Гурнік (Забже), Вісла (Краків), Легія (Варшава), Лех (Познань), Шльонськ (Вроцлав).

 
Збірна Польщі з футболу

Збірна Польщі з волейболу займає 5 місце в світовому рейтингу, а волейбольна команда жінок займає 10 місце. Маріуш Пудзяновський (Mariusz Pudzianowski) є досить успішним силовиком у світі, здобувши найбільшу кількість титулів в «World's Strongest Man», за будь-який іншого його конкурента у світі, виборовши в 2008 році його уже вп'яте. Перший польський водій на Формулі 1, Роберт Кубіца — приніс полякам здобутки в найпрестижніших авто-змаганнях у світі. Польська команда є «законодавцем мод» мото-перегонах, зокрема, в спідвеї, а Томаш Голлоб — найуспішніший мото-вершник у світі. Національна команда спідвею є однією з фаворитів у міжнародному спідвеї, здобуваючи чисельні перемоги та нагороди, відомі також ще спідвеїсти Ярослав Хампель, Януш Колодзей і Вєслав Яґусь, а найтитулованіші спідвейні клуби «Унія» Лешно, «Сталь» Гожув, «РКМ Рибнік», «Полонія» Бидгощ.

Іншою популярною грою в Польщі є баскетбол (поляки звуть — кошиківка), завдяки перемоги на чемпіонаті Європи в 2003 і 2005 роках національної жіночої збірної, так звана «Złotka» добилася віцечемпіонства й на світовому форумі у 2006 році. Баскетбол все більше здобуває популярності в країні, хоч національна команда чоловіків ще не має таких перемог, та й у польська ліга ще не найвищому рівні. В останні роки набули популярності зимові види спорту: в стрибках з трампліну значних успіхів добився Адам Малиш, відомі своїми досягненнями біатлоністи Магдалена Гвіздон та Томаш Сікора. З 2000 років на провідні ролі в світовому гандболі виходять польські національні команди чоловіків та жінок, які перебувають в призерах багатьох турнірів, а також прийшли успіхи й до польської національної команди плавців, особливо відзначилася Отілія Єджейчак.

Польські гори ідеальне місце для піших прогулянок, катання на лижах і на гірських велосипедах — залучають мільйони туристів щороку в усьому світі. Балтійські пляжі і курорти популярні місця для риболовлі, каное, байдарки і відомі своїм широким спектром інших водно-тематичний спортивних дисциплін.

ПриміткиРедагувати

  1. Główny Urząd Statystyczny. Baza Demografia. Ludność Polski. Stan na 30.06.2014. [1].
  2. Report for Selected Countries and Subjects. International Monetary Fund. Процитовано 11.09.2017. 
  3. Посольство Республіки Польща у Києві
  4. Посольство України в Республіці Польща
  5. а б CIA The World Factbook(англ.)
  6. Real GDP growth in CEECs
  7. WHY POLAND?
  8. Christine., Zuchora-Walske,. Poland (ABDO Digital Hosted) .. New York: ABDO Digital. ISBN 1614808775. OCLC 1003710796. 
  9. Poland | CIA World Factbook — The best country factbook available online. www.ciaworldfactbook.us (en). Процитовано 2017-11-12. 
  10. (www.dw.com), Deutsche Welle. Poland swears in Komorowski as new president | Europe | DW | 06.08.2010. DW.COM (en). Процитовано 2017-11-21. 
  11. Donald Tusk - Consilium. www.consilium.europa.eu (en). Процитовано 2017-11-21. 
  12. Obwieszczenie Marszałka Sejmu Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 19 listopada 2014 r. w sprawie ogłoszenia jednolitego tekstu ustawy o Rzeczniku Praw Obywatelskich. prawo.sejm.gov.pl (uk). Процитовано 2017-11-21. 
  13. Poland in international organisations | Network PL. www.network-pl.org (en). Процитовано 2017-11-21. 
  14. Lyman, Rick (2015-10-25). Right-Wing Party Roars Back in Polish Elections. The New York Times (en-US). ISSN 0362-4331. Процитовано 2017-11-21. 
  15. англ. {{{1}}}Military personnel
  16. Poland. U.S. Department of State (en-US). Процитовано 2017-11-21. 
  17. (www.dw.com), Deutsche Welle. Українці в Польщі: як поляки борються за українських працівників | Політичні новини з України: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 10.07.2017. DW.COM (uk). Процитовано 2017-11-12. 
  18. ВАНЬКОВИЧ СТАНІСЛАВ. resource.history.org.ua. Процитовано 2017-11-21. 
  19. Васильєва-Чекаленко Л. Д. Україна в міжнародних відносинах (1944—1996 рр.). — К.: Освіта, 1998. — С. 115.
  20. В.П. (23.12.2013). Українські тролейбуси вже возять пасажирів у Люблині. polradio.pl. Polskie Radio S.A. Процитовано 23.12.2013. 
  21. Pulver, Andrew (2011-04-06). A short history of Polish cinema. The Guardian (en-GB). ISSN 0261-3077. Процитовано 2017-11-21. 
  22. Overview of summer film festivals in Poland. #Poland (en-US). Процитовано 2017-11-21. 
  23. Poland - Media Landscape | European Journalism Centre (EJC). European Journalism Centre (EJC) (en-US). Процитовано 2017-11-21. 
  24. Top Sites in Poland - Alexa. www.alexa.com (en). Процитовано 2017-11-21. 
  25. Bank Holidays in Poland in 2017 | Office Holidays. www.officeholidays.com (en). Процитовано 2017-11-21. 

ДжерелаРедагувати

  • Зашкільняк Л. ПОЛЬЩА, Республіка Польща // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 396—405. — ISBN 978-966-00-1142-7.
  • Історія Польщі: від найдавніших часів до наших днів / Л. О. Зашкільняк, М. Г. Крикун; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. Ін-т іст. дослідж., Центр іст. полоністики. — Л., 2002. — 752 c. — Бібліогр.: С. 701—727.
  • Сікора Р. З історії польських крилатих гусарів. — К. : Дух і літера, 2012. — ISBN 978-966-378-260-7.
  • Сікора Р. Крилаті гусари Яна Собеського. — К. : Дух і літера, 2013. — ISBN 978-966-378-311-6.
  • Mały Rocznik Statystyczny Polski. — 2008. [dostęp 3 grudnia 2008]. — GUS. ISSN 1640-3630.
  • Literatura polska. Encyklopedia PWN. — Warszawa : Wydawnictwo Naukowe PWN, 2007. — ISBN 978-83-01-15130-0.
  • Norman Davies. Boże Igrzysko. — Kraków : Wydawnictwo Znak, 2006. — ISBN 83-240-0654-0.
  • Marian Eckert. Historia Polski 1914—1939. — Warszawa, 1990. — ISBN 83-02-04044-4.
  • Leszek Garlicki. Polskie prawo konstytucyjne. Wyd. 11. — Warszawa : Liber, 2007. — ISBN 978-83-7206-142-3.
  • Roman Grodecki, Stanisław Zachorowski, Jan Dąbrowski. Dzieje Polski Średniowiecznej. T. 1. — Kraków : Platan, 1995 (wyd. pierwsze 1926). — ISBN 83-7052-230-0.
  • Krzysztof Groniowski, Jerzy Skowronek. Historia Polski 1795—1914. — Warszawa : Wydawnictwa Szkolne i Pedagogiczne, 1977.
  • Janusz Kaliński, Zbigniew Landau. Gospodarka Polski w XX wieku. Wyd. 2 zmienione. — Polskie Wydawnictwo Ekonomiczne. — ISBN 83-208-1428-6.
  • Jerzy Kondracki. Geografia regionalna Polski. — Warszawa : PWN, 2002. — ISBN 83-01-13897-1.
  • Jerzy Kondracki. Geografia Polski. Mezoregiony fizycznogeograficzne. — 1994.
  • Wiesław Skrzydło. Ustrój polityczny RP w świetle Konstytucji z 1997 r. — Warszawa, 2008. — ISBN 978-83-7526-573-6.
  • Stanisław Szczur. Historia Polski — Średniowiecze. — Wydawnictwo Literackie, 2002. — ISBN 83-08-03272-9.
  • Norman Davies. Im Herzen Europas. Geschichte Polens. — Warschau, 2002. — ISBN 3-406-46709-1
  • Bundeszentrale für politische Bildung (bpb), Polen. — Bonn, 2001, Nr. 273/2001 ISSN 0046-9408
  • Ursula A.J. Becher, Wlodzimierz Borodziej, Robert Maier. Deutschland und Polen im 20. Jahrhundert
  • Jahrbuch für Polen — 1929/30. — Warschau : Instytut Wydawniczy Bibljoteka Polska, 703 Seiten
  • Peter Hengstenberg, Sylvia A. Niewiem, Clemens Rode. Länderanalyse Polen: Nach dem Spiel ist vor dem Spiel — Polen auf dem Weg in seine europäische Zukunft. Internationale Politikanalyse. — Friedrich-Ebert-Stiftung, Juli 2008.
  • Henri Grappin. Histoire de la Pologne des origines à 1922. — Paris-Vienne : Larousse, 1922. — 446 p.
  • Oscar Halecki. Histoire de Pologne. — Roy, New York et Montréal, 1945. — 416 p.
  • Bibliographie sur la Pologne: Pays — Histoire — Civilisation. — Varsovie : PWN, 1963. — 229 p.
  • Roger Portal, Irène Jacqz, Bronislaw Geremek, Jean Hugonnot. La Pologne des origines à nos jours. — Les Cahiers de l'Histoire, N° 44 (spécial), mars 1965
  • Annie de Montfort, Henri de Montfort. Pologne. Les Guides Bleus. — Paris, 1939. — 604 p.
  • Jean-Jacques Fauvel. Pologne. Les Guides Bleus. — Paris, 1967. — 733 p.
  • Paul Wagret (dir.). Pologne. Les Guides Nagel. — Genève, Paris et Hambourg, 1964. — 405 p. (фр.)
  • René Jouglet. Mazowsze. Chants et danses du folklore polonais. — Paris : Éditions Cercle d'Art, [1954]. — 67 p., illustrations. (фр.)

ПосиланняРедагувати