Білоруська мова

східнослов'янська мова

Білору́ська мо́ва (біл. беларуская мова, biełaruskaja mova, МФА[bʲɛɫ̪aruskaja mɔva]; історичні назви — ру́ська, литви́нська[2][3][4]) — східнослов'янська мова індоєвропейської мовної сім'ї, є однією зі слов'янських мов, що входять до більшої балто-слов'янської гілки. Є національною мовою білорусів і державною мовою Республіки Білорусь, поряд з російською. Загальна кількість носіїв — близько 5 млн, нею розмовляють білоруси та деякі інші представники автохтонного населення Східної Європи.

Білоруська мова
беларуская мова
biełaruskaja mova
Ареал білоруської мови
Ареал білоруської мови
Поширена в Білорусь, Україна, Польща, Литва, Росія, Канада, США
Регіон Східна Європа
Носії 4—5 мільйонів
Писемність Кирилиця (білоруська абетка)
Білоруський латинський альфабет
Класифікація

Індоєвропейська сім'я

Балто-слов'янська гілка
Слов'янська група
Східнослов'янська підгрупа[* 1]
Білоруська мова
Офіційний статус
Державна Білорусь Білорусь
Офіційна

Регіональна:
Польща Польща (4 ґміни Підляського воєводства: Орля, Наровка, Чижі, Гайнівка та місто Гайнівка)

Чехія Чехія[1]
Регулює Національна академія наук Білорусі
Коди мови
ISO 639-1 be
ISO 639-2 bel
ISO 639-3 bel

Білоруська мова має багато спільних рис із українською, ці мови загалом є взаємнозрозумілими. У XIV—XVIII ст. на території України та Білоруси на письмі використовували спільну літературну мову — руську (у Білорусі її називали також литвинською[5]), яку тепер у цих країнах називають відповідно староукраїнською та старобілоруською. За лексикою вона генетично найближча до української мови, приблизно 84 % спільної лексики.[6]

Після відновлення незалежности Білорусі 1991 року й до 1995-го білоруська була єдиною державною мовою країни. За даними першого перепису населення Білоруси 1999 року, 36,7 % (близько 3,686 млн осіб) населення країни вказали білоруську як «мову, якою послуговуються вдома» та 85,6 % (близько 6,984 млн осіб) — як «рідну мову»[7][8]. Інші джерела, як-от Ethnologue, подають близько 2,5 млн активних мовців[9]. Згідно з урядовим дослідженням 2009 року, близько 29,4 % білорусів можуть писати, розмовляти та читати білоруською, тоді як 52,5 % можуть лише читати та розмовляти.

Однак згідно перепису 2019 року, 71,4 % (6 718 557) білорусів розмовляють вдома російською, тоді як білоруську використовують лише 26 % (2 447 764) населення країни. Вказали білоруську як «рідну мову» 54,1 % (5 094 928) громадян Республіки Білорусь, а російську вказали як «рідну мову» 42,3 % (3 983 765)

Найбільше білоруськомовних спілкуються вдома в Городнянській області — 38 % населення регіону. Найменше білоруської можна почути у Вітебській області — всього 12,6 %. Кількість носіїв білоруської мови постійно зменшується, а навчання нею скорочується. Зокрема, в обласних центрах Білоруси немає жодної цілком білоруськомовної школи.[10] У столиці Білоруси під час перепису раптом виявилася найвища з усіх міст частка жителів, для яких білоруська мова є рідною (48.7 %), хоча навіть у Городні лише 43,1 %. При цьому третина мінчан відповіли, що вдома теж говорять білоруською (34,1 %). Подібні ситуації ставлять під сумнів точність і відвертість відповідей білорусів на питання про рідну мову, а подекуди і про мову спілкування.

Зараз, поряд із більш розповсюдженою та офіційно прийнятою кирилицею, історично використовується також традиційний білоруський латинський алфавіт.[11] У 1990-х та 2000-х роках склалося два білоруські ортографії: класичний правопис (тарашкевиця) та офіційний правопис (наркомівка).

ПоходженняРедагувати

КласифікаціяРедагувати

За генеалогічною класифікацією білоруська мова належить до східнослов'янської підгрупи слов'янської групи індоєвропейської мовної сім'ї.

Найближчою генеалогічно до білоруської є українська мова[12][13][14] (починаючи з IX—XI століття обидві мови частково формувалися на спільній діалектній базі, зокрема північна діалектна група української мови брала участь у формуванні розмовної білоруської мови[15], обидва народи до XVI століття мали спільну писемну книжну руську мову).[16][17]

Діалекти південно-західної Білоруси належать до поліських говорів української мови.

НазваРедагувати

Існує низка імен, під якими відома білоруська мова, як сучасна, так і історична. Деякі з найбільш несхожих є з давньобілоруського періоду.

ОфіційнаРедагувати

  • Білоруська — лінгвонім є етнонім і топонім «Біла Русь». У силу ряду історичних змін, такі як припинення існування Великого Князівства Литовського,входження в склад Російської Імперії та популяризація топонімів «Біла Русь» і «Чорна Русь» склалися сучасні назви мови, народу і держави: «білоруська мова», «білоруси», «Білорусь».
  • Білорусинська — її еквівалент, тобто — словесний переклад (англ. White Ruthenian) частин складеного слова білоруська.

ІсторичнаРедагувати

  • Руська (біл. рус(ь)кая / рускïй (мова / езыкъ); ruśkaja / ruskïj (mova / jezyk)) — історична назва білоруської мови.
  • Литвинська (біл. літоўская / ліцьвінская / літвінская (мова); litoŭskaja / lićvinskaja / litvinskaja (mova)) — історична назва білоруської мови. Згідно з етнографічними дослідженнями, здійсненими на Менщині в 1886 році, городяни називали білоруську мову литвинською.[18] Литовська Республіка, литовці та литовська мова литовців у білоруській мові — Летувіская Рэспубліка, летувісы та летувіская мова (також застаріле жамойты та жамойцкая мова)
  • Великолитовська (біл. вялікалітоўская (мова); vialikalitoŭskaja (mova)) — запропонована і використана Яном Станкевичем з 1960-х років, покликана розлучитися з «зменшувальною традицією назви, пов'язаної з московитською традицією називати білоруські землі», і стосуватися «великої традиції білоруської державности».[19]
  • Кривицька (біл. крывіцкая / крывічанская / крыўская (мова); kryvickaja / kryvičanskaja/ kryŭskaja (mova), пол. język krewicki) — походить від назви слов'янського племені кривичів, одного з головних племен в основах формування білоруської нації. Термін створений і використаний у XIX столітті білоруськими польськомовними письменниками Ярошевичем, Нарбутом, Рогальським і настійно пропагував Вацлав Ластовський.[20] Ян Чечоn. називав білоруську мову «слов'яно-кривицькою мовою».

Народна моваРедагувати

  • Проста або тутейшна (біл. тутэйшая (мова); tutejšaja (mova)) — використовувалась переважно в часи, що передували загальному визнанню існування білоруської мови та нації загалом. Цей термін все ще можна зустріти до кінця 1930-х років, наприклад, на заході Білорусі.
  • Проста чорнорусинська/чорноруська (рос. простой чернорусский) — використовувалась на початку XIX століття російським дослідником Барановським і віднесена до сучасної народної білоруської мови.[21]

ІсторіяРедагувати

Руська (cтаробілоруська / староукраїнська мова) мова — попередниця сучасної білоруської мови, була державною мовою Великого Князівства Литовського. «Старобілоруською» мовою написано не лише офіційні документи, але й красне письменство.

На формування білоруської мови вплинули говори древніх радимичів, дреговичів, смоленських і полоцьких кривичів і, можливо, сіверян. Певну субстратную роль зіграли говори балтів — ятвягів, прусів і ін.

До XIV століття у Великому князівстві Литовському, Руському, Жемайтійському та ін. сформувалась офіційна літературна руська мова, який сьогодні в білоруській називають старобілоруською мовою, а в українській — староукраїнською. У такому вигляді вона набула значення офіційної письмової мови Великого Князівства Литовського і зберігала свій державний статус до 1696 року. У період свого існування руська мова була широко відома як «рус(ь)ка(я) мова» або «проста(я) мова». Руською мовою був написаний величезний корпус текстів: Вислицький статут (1423—1438 рр.), Статут Казимира Ягайловича (1468 р.), Статут Великого князівства Литовського (його перша (1529 р.), друга (1566 р.) і третя (1588 р.) редакції), Трибунал Великого князівства Литовського (1581 р.), більшість документів з майже 600-томного державного архіву (метрики) Великого князівства Литовського, різні юридичні документи (заповіту, права на власність, підтвердження шляхетства, опису шляхетських маєтків та ін.) Нею перекладали св. Письмо (Франциск Скорина, Василь Тяпинський, Симон Будний і ін.), загальноєвропейську художню літературу (Повість про Трішчане, Повість про Трою, Повість про Бову, Повість про Скандерберґа і т. д.) І багато іншого.

Підписання Люблінської унії між Великим князівством Литовським і Королівством Польським (1569 року) призвело до поступового усунення руської мови з державного вживання (з заміною польською, яка, своєю чергою, після поділів Речі Посполитої поступилася місцем російській); разом з тим завмирає і літературно-письмова творчість руською мовою. Народно-діалектна розмовна білоруська мова як і раніше продовжувала бути мовою сільських народних мас і фольклору, протистоячи двом впливам: московитському зі сходу і польському із заходу.

Тільки у другій половині XIX століття з'являються літературні твори сучасною білоруською літературною мовлю: «Енеїда навиворіт» Вікентія Равінского, гумористична віршована поема Костянтина Вереніцин «Тарас на Парнасі», літературні твори Вінцента Дуніна-Марцинкевича, Вінцента Каратинского, Костянтина Калиновського, Францішека Богушевича, Ольгерда Обуховича , Янки Лучини, Адама Гуринович, Олександра Єльського та інших. Через розрив писемної традиції в кінці XVIII — початку XIX століть модерна білоруська літературна мова була відновлена в XIX століттіна основі білоруських усно-розмовних народних діалектів, без безпосереднього зв'язку з літературно-писемною традицією руської літературно-писемної мови. В основі сучасної білоруської літературної мови лежать середньбілоруські діалекти, у яких поєднуються окремі риси, властиві сусіднім говорам північно-східного і південно-західного діалектів білоруської народно-діалектної мови.

Після революції 1905 року влада Російської імперії офіційно дозволили використовувати білоруську мову для видання газет, журналів та книг. У науці до XX століття білоруські говірки вважалися частиною російської мови, зі статусом самостійного наріччя чи ні: «білоруське наріччя, на якому говорять білоруси, з фонетики і морфології є галуззю акаючої південно-великоросійської говірки» (С. К. Булич, Енциклопедія Брокгауза і Ефрона). Офіційне визнання і вживання в різних сферах життєдіяльности сучасна літературна мова отримав в основному після 1917 року. Граматика для сучасної білоруської літературної мови була видана в 1918 році викладачем давньогрецької і латинської мов Петербурзького університету Броніславом Тарашкевичем.

Білоруська мова стала офіційною мовою Білоруської Народної Республіки, яка припинила своє існування через більшовицьку окупацію та анексію й пізніше утворенням на її місці Литовсько-Білоруської Радянської Соціалістичної Республіки, а потім Білоруської Радянської Соціалістичної Республіки. У 1920-ті роки поряд з ідиш, польською та російською мовами білоруська була однією з офіційних мов БРСР (деякий час гасло «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» було написаний на гербі БССР на всіх чотирьох мовах). Потім білоруську мову фактично використовувався як одну з двох офіційних мов БРСР поряд з російською. У липні 1924 року в БРСР почалася політика білорусизації, яка тривала до осені 1928 роки (до видання постанови ЦК КП (б) Білоруси про посилення критики буржуазного націоналізму).

У 1933 році в БРСР було проведено реформу білоруського правопису, яка штучно зблизила білоруську та російську мови. Класичний правопис білоруської мови, а також латинський алфавіт продовжували використовуватися на заході Білоруси (до 17 вересня 1939 року) і в еміграції.

Інтерес держави до білоруської мови відновився в кінці 1980-х під час перебудови під тиском білоруської міської інтелігенції. Проводилися соціологічні та соціолінгвістичні дослідження, створювалися громадські організації (найважливіша — Товариство білоруської мови імені Франциска Скорини, організовано в 1989 році і зареєстровано в 1991 році). 26 січня 1990 був прийнятий закон «Про мови в Білоруської РСР», який додав білоруській мові статус єдиної державної мови в Білорусі. Закон про мову припускав повний переклад документообігу на білоруську, за десятирічний перехідний період, до 2000 року. «Білорусизації» припинилася після проведеного в травні 1995 року референдуму, на який було винесено кілька питань, у тому числі про надання російській мові статусу державної нарівні з білоруським, що підтримало 83,3 % виборців. У даний час в офіційній сфері і в побутовому використанні міських жителів переважає російська мова. Зробивши 1995 року другою державною мовою російську й надавши їй загальну пріоритетність, режим Лукашенка обрав політику утисків живої білоруської мови. Унаслідок усіляких обмежень і перешкод, перш за все ініційованих державною владою, а також унаслідок повномасштабної інформаційно-культурної залежности Білоруси від Російської Федерації, на сьогодні кількість активних користувачів білоруською мовою значно зменшилась.

Унаслідок русифікації та сталінського терору значного поширення набула трасянка — білорусько-російський суржик. Білоруська мова за класифікацією ЮНЕСКО є «нестабільною мовою», тобто вразливою.[22]

ПоширеністьРедагувати

Білоруська мова поширена найбільше в Білорусі та інших країнах пострадянського простору, зокрема в Росії, Україні, балтійських країнах та інших країнах.

У БілорусіРедагувати

Розподіл населення Білоруси за мовою
Регіон рідна (%)[23] розмовна (%)[24]
білоруська російська білоруська російська
Берестейська область 53,7 42,6 26,7 70,1
Вітебська область 52,6 44,2 22,4 73,2
Гомельська область 54,6 41,8 22,7 72,0
Гродненська область 59,2 36,1 35,1 56,5
Мінськ 35,2 52,6 5,8 82,1
Мінська область 69,4 27,5 38,9 56,0
Могильовська область 55,1 41,9 19,6 76,5
Білорусь 53,2 41,5 23,4 70,2

За даними перепису населення 2009 року, більшість населення — 5 058,4 тис. (53,2 %) назвали білоруську мову рідною. Це на понад 20 % менше, ніж під час перепису 1999 року, коли білоруську мову назвали рідною 73,6 %. Серед міського населення білоруську назвали рідною 44,1 % населення, російську — 49,8 %. Серед сільського населення — 79,7 % та 17,7 % відповідно.

Більшість людей (70,2 %) назвали мовою, якою розмовляють вдома, російську. Це на 7,4 % більше, ніж під час минулого перепису. Кількість людей, які назвали основною розмовною мовою білоруську скоротилось з 36,7 % у 1999 до 23,4 % у 2010. Серед міського населення російську, як основну розмовну мову, назвали 81,9 % населення і білоруську — 11,3 %. Серед сільського населення більшість назвала основною розмовною мовою білоруську — 58,7 % та російську — 36,2 %[25].

Проте, згідно з результатами останнього дослідження національної ідентичности, білоруською мовою повсякденно користується лише 6 % населення. Водночас російською стало користуються 74 %[26].

В офіційній сфері використання білоруської мови обмежене. Судочинство в Білорусі проваджене винятково російською, майже відсутнє діловодство білоруською. Наприкінці 1990-х відзначено зниження накладу білоруських видань (за 1998—1999 рр. на 27,8 %). Президент країни Олександр Лукашенко звертається до народу лише російською.

У 2007—2008 роках білоруською мовою навчалися 195,6 тис. учнів (18,4 % від загальної кількости), з них 14,7 тис. першокласників (16,7 %). Більшість білоруськомовних шкіл розташовані в сільській місцевості.[27]

У містах білоруськомовну освіту отримують лише 1,9 % учнів. У 2009—2010 рр. в містах Білоруси існували лише 34 школи з викладанням білоруською мовою. Більшість з них (19) розташовувались у Мінську та Мінській області, 5 шкіл у Гродненській області, по 3 у Брестській, Вітебській, Гомельскій областях. Найменше — лише одна школа була в Могильовській області. У багатьох містах (Брест, Могильов) білоруськомовні школи відсутні.[28]

У 2012 р. оприлюднені в Білорусі підсумки соціологічного опитування, проведеного незалежною лабораторією «Новак», викликали шок у національних діячів. Згідно з ними, частка громадян країни, яка в побуті користується білоруською мовою, впала до 3,9 %. Зменшилася також кількість респондентів, які розуміють білоруську мову, вважають її рідною, вміють читати та писати нею. Це ефект не тільки царського та радянського зросійщення, але і 18-річного правління президента Олександра Лукашенка, за ініціативою якого у 1995 році було запроваджено другою державною російську мову[29].

В УкраїніРедагувати

Білоруську мову вживають у селах Рокитнівського району Рівненщини. У районі зафіксовано найвищу в Україні частку білоруського населення. За переписом 2001 року, білоруси становили 15,4 % населення району (у 1989 — 20,0 %) і зосереджувалися переважно в північній частині району, яка межує з Білоруссю.[30][31]

ДіалектиРедагувати

Білоруська народно-діалектна мова поділяється вченими на два основних діалекти: північно-східний діалект і південно-західний, розділених перехідними середньобілоруськими говорами. Говори білоруської народно-діалектної мови відрізняються один від одного характером акання, наявністю твердого /r/ у всякому положенні, або у відомих тільки умовах, або змішанням твердого /r/ з м'яким [rl̪ʲ], наявністю або відсутністю дифтонгів, дзекання і цекання, змішання «ч» і «ц» і т. д., а також змішані говірки по сусідству з польськими, українськими та російськими.

Величезний внесок у вивчення особливостей говірок білоруської мови вніс академік Російської Імператорської Академії наук Євтимій Карський. Після закінчення Другої світової війни Інститутом мовознавства Академії наук БРСР спільно з Білоруським Державним Університетом і педагогічними інститутами радянської республіки було організовано докладний і систематичне вивчення говірок білоруської мови в державних кордонах БССР. На основі зібраних матеріалів було складено докладний «Діалектичний атлас білоруської мови».

Дуже поширене явище, зване «трасянкою» і представляє собою побутування різних форм мови з переважно російської лексикою, але білоруської граматикою і фонетикою. Трасянка утворилася в результаті змішування народно-діалектного білоруської мови з сучасною російською літературною мовою. Відзначається, що з усного мовлення трасянка проникає і в публіцистику.

 
Діалекти білоруської мови

Діалекти:

   Західнополіський говір української мови

Лінії:

   Межі білоруських говірок (1903, Карський)
   Східна межа західної групи російських говірок (1967, Захарова, Орлова)
   Межа білорусько-українських говірок (1980, Бевзенко)

СтатусРедагувати

Білоруська мова є державною в Республіці Білорусь поряд з російською мовою. З 26 січня 1990 року по 14 травня 1995 року (5 років, 3 місяці та 19 днів) білоруська мова була єдиною державною мовою Білоруси відповідно до її Конституції.[32][33] До 23 липня 1998 р. (8 років, 5 місяців і 28 днів) вона залишалася єдиною державою згідно із Законом про мови.[34] Офіційний правопис регламентується Законом від 23 липня 2008 р. «Про правила білоруської ортографії та пунктуації»[35]. Білоруська мова за класифікацією ЮНЕСКО є «нестабільною мовою», тобто вразливою.[22]

У Польщі за даними на 2019 рік білоруська мова має статус допоміжної мови поряд з офіційною польською в 5 ґмінах на південному сході Підляського воєводства:[36]

Допоміжною мовою в Польщі є мова меншини, яка частково офіційно дозволена до використання поряд із офіційною мовою. Мешканці ґміги мають право звертатися до влади ґміни допоміжною мовою та, якщо вони чітко бажають отримати відповідну відповідь на ній. Мова може використовуватися як допоміжна лише в ґмінах, де щонайменше 20 % населення визначають її як мову своєї національної меншини, і якщо ґміна вноситься в Офіційний реєстр ґміги міністром релігій та національних та етнічних Меншини, які несуть за це відповідальність, на підставі заяви ради ґміг.[37] Ґмінів, де більше 20 % населення відносить себе до білорусів у Польщі наразі 12[38], але у 2012 р. лише 5 з них були внесені до реєстру ґмін, де використовується білоруська як допоміжна мова.

В Україні білоруська мова є мовою національної меншини. Крім того, білоруська мова була зазначена в Законі України «Про засади державної мовної політики», ще відомий як «Закон Ківалова-Колесніченка», згідно з яким перелічені в законі мови підпадають під дію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, прийнятою і без цього закону Україною. 28 лютого 2018 року Конституційний Суд визнав проросійський закон Ківалова-Колесніченка неконституційним і таким, що втратив чинність,[39][40][41] і 25 квітня 2019 року Верховною Радою України був ухвалений Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», де білоруська мова прямим текстом уже не згадується.

З 2013 року допоміжний статус білоруської мови також надано в Чехії, що дозволяє використовувати білоруську мову в освіті та в контактах з владою.

2 лютого 2017 року набрав чинности Кодекс Республіки Білорусь про культуру, відповідно до статті 69 якої білоруська мова відноситься до «нематеріальних культурних цінностей». Відповідно до статті 8 цього Кодексу, першим із 30 напрямків державної політики у галузі культури є «збереження, розвиток, поширення та популяризація білоруської національної культури та мови». Кодекс культури став першим із 25 кодексів Білоруси, який вийшов лише білоруською мовою.

23 жовтня 2017 року Рада Міністрів Республіки Білорусь затвердила Постанову № 797 «Про внесення змін до Положення про функціонування Інтернет-сайтів державних органів та організацій», яка набрала чинности 1 січня 2019 року та прийняла її обов'язково публікувати інформацію білоруською мовою. Відповідно до Резолюції, до Регламенту було введено пункт 7-2, в якому зазначалося: «Використання російської та білоруської мов є обов'язковим при розміщенні в Інтернеті інформації, зазначеної в підпунктах 7.1-7.4, 7.6 пункту 7 цього Регламенту». У відповідних підпунктах згадується розміщення інформації: «7.1. про державний орган та організацію», «7.2. по роботі зі зверненнями громадян та юридичних осіб», «7.3. про здійснення адміністративних процедур щодо юридичних осіб та громадян, у тому числі фізичних осіб-підприємців», «7.4. на товари (роботи, послуги), вироблені (виконані, надані) організацією», «7.6. про форми зворотного зв'язку».

Станом на 2021 рік 17 з 25 кодексів Білоруси були доступні білоруською мовою в Інтернеті. 17 червня 2021 року Експертна рада з питань перекладу законодавства на білоруську мову затвердила 9 перекладів кодексів Білоруси: Кодекс про шлюб та сім'ю, Виборчий кодекс, Цивільний кодекс, Житловий кодекс, Трудовий кодекс, Водний кодекс, Земельний кодекс, Кодекс про надра та Кодекс судової системи та статус суддів. На той час до складу Експертної ради входили представники державних та приватних університетів, а також 7 державних органів Білоруси: Адміністрація Президента, Національна академія наук, Палата представників, Міністерство юстиції, Міністерство культури, Національний центр законодавства та правових досліджень та Національний центр правової інформації.

ГраматикаРедагувати

Білоруська мова має всього, як і українська, 10 частин мови: 6 самостійних, 3 службові й одну особливу — вигук

Загальні відомостіРедагувати

Білоруська є синтетичною флективною мовою. Білоруська мова характеризується розвиненою системою словотворчих засобів. Найбільш поширений афіксальних спосіб, заснований на використанні приростка, наростка, постфіксів і інтерфікси. Деякі форми в білоруській мові утворюються аналітично (буду чытаць «буду читати», больш прыгожы «красивіший»).

У білоруській мові виділяють десять частин мови, які поділяються на самостійні (паўназначныя), службові (непаўназначныя) і вигуки (паўназначныя).

До самостійних частин мови належать іменник (назоўнік), прикметник (прыметнік), числівник (лічэбнік), дієслово (дзеяслоў) з двома особливими формами: дієприкметник (дзеепрыметнік) і дієприслівник (дзеепрыслоўе), прислівник (прыслоўе) і займенник (займеннік). До дієслова також тісно примикає категорія станівнику (прэдыкатывы). У рамках повнозначних слів іноді виділяється група вказівних слів (указальныя), які не називають предмет, дію чи кількість, але тільки вказують на нього — це займенники, невизначено-кількісні числівники, деякі прислівники. Решта повнозначних слів, що позначають той чи інший предмет, процес, дію або кількість, називають знаменними (знамянальныя).

До службових відносять частини мови, які позначають відносини між предметами, процесами і ознаками. Це прийменник (прыназоўнік), сполучник (злучнік), частка (часціца) і дієслова-зв'язки (быць, стаць).

Описані категорії не охоплюють всього лексичного запасу білоруської мови, за межами наведеної систематики залишаються звуконаслідування (гукаперайманні), часто зближується з вигуками, а також модальні слова — методи модальної оцінки об'єктивної реальности (відаць, магчыма).

ІменникРедагувати

Для іменника характерно узагальнене значення предметности. Іменник в білоруській мові має категорії роду, числа і відмінка. За лексичним значенням іменники поділяються на власні назви (уласнае імя) і загальні (агульнае імя). Є граматична категорія одухотворености.

ПрикметникРедагувати

Прикметник в білоруській мові позначає ознаку предмета і висловлює це значення в категоріях роду, числа і відмінка. Перераховані морфологічні категорії прикметника проявляються синтаксично і збігаються з морфологічними категоріями іменника, до якого відноситься даний прикметник. Залежно від характеру вираженої ознаки предмета і граматичних особливостей прикметники поділяються на якісні (якасныя) і відносні (адносныя).

ЧислівникРедагувати

До числівника в білоруській мові відносяться слова, що позначають абстрактні числа, кількости та порядкові номери предметів при перерахуванні. У сучасній білоруській мові числівники можуть мати відмінні ознаки (Ту-104, Апалон-10 тощо).

Залежно від структури числівники поділяються на такі види:

  • прості (простыя) — числівники, що мають один корінь (тры, тысяча);
  • складні (складаныя) — числівники, які виражені словами, що складаються з двох основ (пяцьдзесят, семсот);
  • складені (састаўныя), які виражені поєднанням двох і більше простих або складних числівників (дваццаць пяць, чатыры восьмыя, дзевяць цэлых і пяць дзесятых).

За своїм значенням числівники поділяються на три групи: кількісні (колькасныя), збірні (зборныя) і порядкові (парадкавыя).

Кількісні числівники — найбільш типова група числівників, виражає абстрактні числа, кількість одиниць або дрібних частин, кількість предметів при рахунку (шэсць, сем дзесятых, пяцьдзясят (турыстаў), шмат (начэй)). Дана категорія включає три групи числівників:

  • виразно-кількісні (пэўна-колькасныя) числівники виражають точну цілу кількість одиниць або однорідних предметів. Даний тип числівників тісно пов'язаний з десятковою системою числення. Основний лексичний фонд виразно-кількісних числівників включає 36 слів: до його складу входять слова адзін (або його синонім раз, що використовується при рахунку), прості числівники два, тры, чатыры, пяць, шэсьць, сем, восем, дзевяць, дзесяць. Також простими є сорак і сто. За допомогою наростіків утворюються назви чисел другого десятка (адзінаццаць, дванаццаць і т. д.), а також дваццаць і трыццаць. До складних належать числівники пяцьдзясят, шэсцьдзесят, семдзесят, восемдзесят, дзевяноста, а також позначення сотень: дзьвесце, трыста і т. д. Інші числівники є складеними (сто трыццаць сем). Функції виразно-кількісних числівників можуть виконувати слова тысяча та мільён, для позначення великих чисел використовуються терміни мільярд, трыльён, квадрыльён і подібні.
  • невизначено-кількісні (няпэўна-колькасныя) числівники, які позначають неточну кількість. До них відносяться такі слова, як мала, многа, нямала, зашмат, абы-колькі і подібні. Значення невизначено-кількісних числівників в деяких випадках можуть набувати виразно-кількісні числівники (я яму сто разоў гаварыў), а в розмовній мові — слова процьма, безліч, багата і т. д.
  • дробові (дробавыя) числівники позначають не цілі числа, але дробові і змішані величини (адна шостая, дзевяць і адна сотая, нуль цэлых і сем сотых). Майже всі дробові числівники є складеними, у яких кількість частин виражається виразно кількісними числівниками (дзьве сотыя), а назви частин — порядковими (дзьве сотыя). Також до дробових числівників відносять слова паўтара (паўтары) і паўтараста.

Збірні числівники в білоруській мові позначають конкретну кількість предметів як сукупність. Ця група представлена ​​в білоруській мові десятьма словами: двое, трое, чацьвёра, пяцёра, шасьцёра, сямёра, васьмёра, дзевяцера, дзесяцера, абодва (абедзьве). За аналогією можуть бути утворені збірні числівники від інших кількісних числівників (дванаццацера, дваццацера), однак подібні слова не відповідають літературній нормі. Збірні числівники можуть субстантитуватися (іх было трое). Сферою вживання збірних числівників переважно є художні, публіцистичні та розмовні стилі мовлення.

Порядкові числівники позначають місце, номер предмета при перерахуванні (у пятым класе, на сотай вярсце). За значенням і характером творення порядкові числівники тісно пов'язані з виразно-кількісними. За граматичним і синтаксичним ознаками порядкові числівники практично не відрізняються від прикметників, у деяких джерелах вони розглядаються як кількісні прикметники.

Система словозміни числівників різноманітна. Майже всі білоруські числівники змінюються, деякі з них змінюються за родами і числами. Числівник адзін має форми всіх трьох родів, а також єдиного і множини (адзін — адна — адно — адны). Числівник два має форму жіночого роду (дзве). Числівники тысяча, мільён і мільярд змінються, як числівники. Числівники сорак і сто мають лише форми називного і знахідного (сарака, ста) відмінків. Числівник дзевяноста зберігає свою форму у всіх відмінках. В інших складних числівників при відмінюванні змінюються обидві частини:

Відмінок пяцьдзясят дзьвесце
Називний пяцьдзясят дзьвесце
Родовий пяцідзесяці двухсот
Давальний пяцідзесяці двумстам
Знахідний пяцьдзясят дзьвесце
Орудний пяццюдзесяццю двумастамi
Місцевий пяцідзесяці двухстах

При відміні складових виразно-кількісних числівників відповідним чином змінюється кожне слово. Невизначено-кількісні числівники колькі, некалькі, столькі, гэтулькі змінюються, як прикметники у множині. Порядкові числівники змінюються, як прикметники. У дрібних числівників змінюються обидві частини, чисельник — як кількісний числівник, знаменник — як порядковий. Числівник паўтара має форму жіночого роду паўтары, але не змінюється за відмінками. Збігається форма у всіх відмінків і у слова паўтараста.

Не всі лексичні одиниці, які мають числове значення, відносяться до числівником. Іменниками є слова двойка, тройка, пяцёрка, дзесятка, сотня, а також тузін (дванадцять одиниць), капа (шістдесят одиниць). Також до іменника відносять палавіна (палова), трэць, чвэрць, васьмушка і подібні.

ЗайменникРедагувати

Займенник — частина мови, яка вказує на предмет, явище або дію, але не називає їх, а також слугує для вираження питання про них. Таким чином, займенник не має власного предметно-логічного значення і тим самим протиставляється класу знаменних слів.

Залежно від того, яку частину мови замінює займенник, їх класифікують так: займенниковий іменник (я, ты, хто, ніхто, нехта і т. д.), займенниковий прикметник (мой, такі, гэты, які, якісьці, які-небудзь, усякі, ніякі і т. д.), займенниковий числівник (колькі, столькі, ніколькі, колькі-небудзь і т. д.) і займенниковий прислівник (калі, дакуль, дзесьці, дзе-небудзь і т. д.). Межі безлічі слів, що вважаються займенниками, не є чітко визначеними, деякі лінгвісти (Потебня, Щерба) зовсім не виділяли займенник окремою частиною мови, інші (Виноградов) відносили до займенників тільки займенники-іменники. У шкільній практиці до займенників відносять займенникові іменники, прикметники і числівники.

За семантичними підставами займенники поділяють на такі розряди:

  • особові займенники (асабовыя), виражають ставлення персони до того, хто говорить (я, мы, ты, вы, ён, яна, яно, яны);
  • зворотний займенник (зваротны) (сябе);
  • присвійні займенники (прыналежныя), вказують на приналежність предмета деякій особі (мой, твой, наш, ваш, свой, яго, яе, ix, разговорные іхні, ягоны, ейны, наскі);
  • вказівні займенники (указальныя), які безпосередньо вказують на предмет або кількість предметів[42] (гэты, той, такі, гэтакі, гэтулькі, столькі, разговорное гэткі);
  • означальні займенники (азначальныя), мають узагальнено-якісне або видільне значення (сам, самы, уся, усё, усе, увесь, усякі, кожны, іншы, інакшы, разговорное ўсялякі);
  • питальні займенники (пытальныя), які висловлюють бажання мовця з'ясувати щось невідоме (хто?, што?, які?, каторы?, чый?, колькі?);
  • відносні займенники (адносныя), вказують на відношення між підрядною і головною частиною складнопідрядного речення. Зовні збігаються з питальними займенниками і історично походять від них (хто, што, які, каторы, чый, колькі);
  • заперечні займенники (адмоўныя), які вказують на повну відсутність предмета як суб'єкта або об'єкта дії (ніхто, нішто, ніякі, нічы);
  • неозначені займенники (няпэўныя), позначають невідомі персони або невизначені предмети (нехта, нешта, некаторы, нечы, абы-хто, абы-які, абы-чый, хтосьці, хто-небудзь, разговорные якісь, хтось, што и др.).

Неоднорідне відмінювання займенників: наприклад, хто і што не мають категорії роду і числа; не виділяється рід у особових займенників я, ты, мы, вы. Зворотний займенник сябе не має форми називного відмінка. При відміні багатьох займенників спостерігається суплетивізм: я — мяне, ён — яго тощо. Вказівні, присвійні, деякі питальні, відносні і означальні (які, каторы, кожны, усякі) займенники відмінюються як прикметник.

Вказівний характер значення займенників визначає і характер речень у яких займенник використовується. Такі речення є несамостійним, оскільки їх зміст може бути повністю зрозумілий тільки при наявності попереднього речення, у якому поняття (предмет, якість або процес) переданий повнозначних знаменним словом. Використання займенника пов'язує два речення в єдине синтаксичне ціле. Таким чином, займенник стає засобом зв'язку речень у тексті. У реченні займенники можуть бути підметом, присудком, означенням, додатком і обставиною.

ДієсловоРедагувати

Дієслово — знаменна частина мови в білоруській мові, що позначає процес, дія або стан і виражає їх через морфологічні категорії виду (трыванне), стану (стан), способу (лад), часу (час), особи (асоба), перехідности — непереходности (пераходнасць — непераходнасць) і повернености — безповоротности (зваротнасць — незваротнасць). Також білоруське дієслово має категорія числа (лік), а в минулому часі і в умовному способі — категорію роду (род).

Сучасна система форм дієслова в білоруській мові включає чотири розряду: особисті (відмінюється) форми дієслова, дієйменник, прислівник і дієприслівник. Серед спільних рис, характерних для всіх форм дієслова, можна відзначити спільність лексичного значення — так чи інакше виражений зв'язок з дією, однаковість синтаксичних зв'язків (спілаваць пілой, спілую пілой, спілуй пілой, спілаваны пілой, спілаваўшы пілой), наявність категорій виду і застави.

ПрислівникРедагувати

Прислівник в білоруській мові — це частина мови, яка позначає ознаку дії, якості або стану.

Залежно від характеру вираження лексичного значення прислівники поділяються на повнозначні слова (знамянальныя) і займенникові (займеннікавыя). Значення повнозначних слів у говірках характеризується конкретністю (добра, высока, нараўне, удваіх), тоді як займенникові прислівники мають узагальнене значення (па-мойму, па-свойму, тут, усюды, куды-небудзь, ніколі). Займенникові прислівники пов'язані своїм походженням з займенниками і поділяються на відповідні групи (особові, зворотні, вказівні, означальні, неозначні і заперечні).

За своїм значенням прислівники поділяються на обставинні (акалічнасныя) і якісні (якасныя), іноді також виділяється група якісно-обставинних (якасна-акалічнасныя) прислівників. До обставинних прислівників належать слова, що передають деякі обставини дії: прислівники місця (высока, здалёк, дзесьці, блізка), часу (вечарам, увосень, спачатку, давеку), причини (завошта, спрасоння, чамусьці) і мети (знарок, назло). Якісні прислівники позначають характеристику деякої дії або ознаки (аддана, звонка, інакш, нараўне, пa-свойму). До якісних належать також кількісні прислівники (бягом, раптам, уброд). Група якісно-обставинних прислівників включає прислівники способу дії (бягом, раптам, уброд), порівняння (кулём, роем, па-брацку) і спільности (утрох, гуртам, оптам).

Прислівник — незмінна частина мови. Якісні прислівники, утворені від якісних прикметників, можуть мати форми звичайного (звычайная), вищого (вышэйшая) і найвищого (найвышэйшая) ступенювання.

Зі словотворчої структурі виділяють мотивовані і немотивовані прислівники. Мотивовані прислівники є похідними від слова, що відносять до іншої частини мови, і семантично пов'язані з ним (скраю, ціха, утрое, бегма, по-свойму). Невмотивовані прислівники є непохідними (дзе, сюды). Серед стратегій словотвору прислівника можна виділити афіксацію (префіксальний, суфіксальний і приставочно-суфіксальний способи), додавання (у тому числі з суфіксацією) і адвербіалізацію (наприклад, прислівник чуць походить від дієйменника, прислівники гледзячы, лежачы, сумуючы — від дієприслівників).

У словосполученнях залежні прислівники прилягають до головного слова, як правило — до дієслова (доўга ехаць), прикметника (вельмі прыгожы) або іншому прислівнику (празмерна страката). У реченні прислівник найчастіше виконує роль обставини (хутка ехаць). Якщо прислівник відноситься до іменника, він може виконувати роль означення (вёска злева). Субстантивовані прислівники також можуть бути підметом (прыйдзе светлае заўтра) і доповненнями (не дакучай сваімі «чаму»), окремі прислівники також можуть входити в складений іменний присудок (яна замужам).

ПрийменникРедагувати

Прийменник — службова частина мови в білоруській мові. За допомогою прийменників виражається зв'язок між головним і залежним словом в словосполученні з опосередкованим підрядним зв'язком.

Прийменники є незмінними словами, часто не мають наголосів. За своїм морфемним складом прийменники можуть бути розділені на прості (що складаються з однієї кореневої морфеми: а, аб, без, пра і т. д.) і складні (складаються з декількох прийменників: па-за, паміж, паміма, з-па-над).

Значення прийменника визначається як синтаксичне відношення між головним і залежним компонентами словосполучення. За характером вираженого прийменника виділяють наступні категорії прийменників: просторові (прасторавыя), часові (часавыя), об'єктні (аб'ектныя), заміщені (замяшчальнасці), переходу з одного стану в інший (пераходу з аднаго стану ў другі, трансгрэсіўныя), міри та ступеня (меры i ступені), атрибутивні (атрыбутыўныя), розподільні (размеркавальныя, дыстрыбутыўныя), приналежности (прыналежнасці), генетичні (генетычныя), порівняльні (параўнальныя, кампаратыўныя), способу дії (спосабу дзеяння), причинні (прычынныя), мети (мэтавыя) і приблизністи (прыблізнасці).

СполучникРедагувати

Сполучник — службова частина мови, яка слугує для зв'язку синтаксичних одиниць (наприклад, словосполучень, частин складного пропозиції або незалежних пропозицій) і виявлення смислових і граматичних відносин між ними. Власного лексичного значення, граматичних категорій і форм зміни сполучників не мають.

За своїм походженням сполучники поділяються на похідні (вытворныя) і непохідні (невытворныя). До непохідних відносяться сполучники, що втратили зв'язок з іншими частинами мови і сприймаються як незалежні слова а, бо, але, каб і т. Д.). Похідними називаються сполучники, утворені від інших частин мови: від займенників (што, таму), прислівників (як, калі), часток (ці, жа, быццам, нібы), дієслів (хоць, хай), іменників (раз), складних конструкцій (затым, таму што, тым часам як, з прычыны таго што).

За своїм складом сполучники поділяються на прості (однослівні: а, або, ды, і, й, каб і т. д.) і складені (складаються з двох і більше слів, які утворюють функціонально-смислову єдність: таму што, у той час як і т. д.).

За характером використання сполучники поділяються на три класи: поодинокі (адзіночныя), які не повторюються при однотипних синтаксичних складових (a, але, ды); повторні (паўторныя), які використовуються при кожному синтаксичному компоненті (то … то, ці … ці, не то … не то); парні (парныя) — складові сполучники, частини яких відносяться до різних синтаксичних компонентів (калі … то, хоць … але, не толькі … але)[43].

За функціональним значенням виділяють два класи сполучників: сполучні (злучальныя) і підрядні (падпарадкавальныя). Сполучні сполучники пов'язують рівноправні синтаксичні конструкції: однорідні члени речення, компоненти складносурядного речення, однорідні залежні частини складнопідрядного речення. Підрядні сполучники використовуються для зв'язку синтаксично нерівноправних компонентів.

ЧасткаРедагувати

Частка — неповзнозначні слова, функція яких полягає у вираженні додаткових смислових і емоційно-експресивних відтінків значення. Частка не має власного яскраво вираженого лексичного значення, тому зазвичай семантика цих слів характеризується відповідною модифікацією значення одиниці мови. Виділяють три групи часток:

  • виражають відтінки смислового значення: вказівні (вось, вун, гэта і т. д.), визначально-уточнювальні (якраз, менавіта, чыста, сапраўды і т. д.) і видільно-обмежувальні (толькі, хоць, выключна та т. д.);
  • виражають емоції і експресію: підсилювальні (нават, дык, ужо, ж і т. д.) і окличність (вось, бач і т. д.);
  • виражають модальні і модально-вольові значення: ствердні (так, але і т. д.), заперечна (не, ні, ані і т. д.), питальні (хіба, ці, што за і т. д.), порівняльні (быццам, нібы і т. д.), виражають ймовірність (наўрад, наўрад ці, бадай і т. д.). Також в цю категорію включають модально-вольові частки (бы, няхай, давай і т. д.), які служать для утворення способу дієслів. Іноді їх виносять в окрему, четверту групу часток.

Більшість часток (аж, ажно, бы, вось, нават та інші) не мають фіксованої позиції в реченні і можуть переміщатися. Ступінь свободи часток різниться: наприклад, слова нават, няўжо, ды зазвичай не зустрічаються в кінці речення, оскільки найчастіше розміщуються перед мовною одиницею, що виділяється комунікативно за допомогою логічного наголосу. Серед часток, для яких характерна фіксована позиція в синтаксичної конструкції, зустрічаються як препозіціонно, так і постпозіціонно. Наприклад, стверджувальна частка так і заперечна не розташовуються спочатку предикативної конструкції. Проста, не, ні, ці, амаль розміщуються перед словом, до якого вони належать, а жа, такі, сабе — після нього.

Активне використання часток характерно для розмовного стилю мовлення, а також для художніх і публіцистичних текстів.

ВигукРедагувати

Вигуки — частина, що виражає почуття і спонукання мовця. На відміну від повнозначних слів, вигуки не називають відчуття, але тільки сигналізують про них.

За своєю семантикою вигуки діляться на наступні категорії:

  • емоційні, які висловлюють чуттєву оцінку навколишньої дійсности. Ця оцінка може бути як позитивною (згода, схвалення, задоволення, зачарованість: брава, слава богу, ура), так і негативної (глузування, осуд, недовіра: ай-яй-яй, тфу, эх). Багато емоційніх вигуків можуть висловлювати як позитивні, так і негативні емоції: ай, жах, божа мой;
  • виражання волі (спонукальні, імперативні), що виражають прохання або наказ (гайда, стоп, марш), вимога уваги або тиші (ша, цсш, алё), прохання про допомогу (каравул), підкликання або відгін тварин (кось-кось, кыш);
  • волеіз'явітельние (спонукальні, імперативні), що виражають прохання або наказ (гайда, стоп, марш), вимога уваги або тиші (ша, цсш, альо), прохання про допомогу (Каравул), підкликання або відгін тварин (кось-кось, киш);
  • вигуки етикету, які виражають привітання, прощання, подяку, ввічливе звернення.

У тексті вигуки або виступають окремими реченнями, або займають ізольовану позицію всередині речення, не будучи його членом і не вступаючи в зв'язок з іншими словами. При переході вигуки в іншу частину мови вигук може грати роль головного або додаткового члена речення (підлягального: Грымнула магутнае «ура!»; сказаного: Там рыба — ого-го!; доповнення: пачуе ў лесе знаёмае «но!»).

СловотвірРедагувати

Білоруська мова характеризується розвиненою системою засобів словотвору. Похідні слова можуть утворюватися від однієї або декількох основ. Утворення нових слів від однієї основи може бути здійснено наступними способами:

Серед способів словотворення за участю кількох основ в білоруській мові відзначаються такі:

  • складання — об'єднання основи першого слова і цілого другого слова без участі суфіксів. Між компонентами використовується інтерфікс, у тому числі нульовий. Наприклад: цар-звон, жалезабетон, глуханямы;
  • складання з суфіксацієй — об'єднання двох основ в одне слово за допомогою інтерфікса і суфікса (байкапісец, сыраварня);
  • складання з нульовою суфіксацієй — об'єднання двох основ в одне слово за допомогою інтерфікса і нульового суфікса (хлебароб, пустамеля);
  • зрощення — злиття компонентів словосполучення в єдине ціле (глыбока паважаны — глыбокапаважаны, вечна зялёны — вечназялёны);
  • абревіація — формування абревіатур (БелАЗ, медсястра).

Найбільшою продуктивністю відрізняється суфіксальний словотвір.

ЛексикаРедагувати

Білоруська мова за своїм лексичним складом генетично найближча до української мови, приблизно 84 % спільної лексики. Тому в білоруській та українській мовах є велика кількість слів зі схожим значенням і звучанням (аўторак — вівторок, бачыць — бачити, брахаць — брехати блакітны — блакитний, дзякуй — дякую, надзея — надія, паважаць — поважати, першы — перший, сьвата — свято, хвіліна — хвилина, хмарачос — хмарочос, шпак — шпак, шчыры — щирий, тощо). Хоча є слова з іншим значенням, наприклад укр. багаття — біл. вогнішча, а укр. багатство — біл. багацце, чи укр. галасувати — біл. гучна крычаць, а укр. голосувати — біл. галасаваць. Основний пласт лексики сучасного білоруської мови складають слова, що збереглися з часів праслов'янської, давньоруської та руської мов.

Група слів, що вживається в білоруській мові і має слов'янське походження, в інших мовах не використовується (в українській мові використовується через спільну руську мову, що була єдиною мовою для сучасних білорусько-українських територій у складі Великого Князівства Литовського) або носить архаїчний характер: вежа — вежа, волат — велетень, вабіць — вабити, астрог — тюрма, абыраць — миритися, сябра — друг, гаспадар — господар і інші.

Приблизно з XIII століття білоруська мова формується і розвивається як самостійна мова. Окремий шар лексики сучасної мови складають слова, які зародилися в цей період. Основна маса цих слів утворена на базі спільнослов'янськоих корінних морфем з використанням різних афіксів: дрывотня — дривітня, золак — зоряниця, абалонка — віконне скло, сьнеданьне — сніданок, ветразь — вітрило, скарынка — кірка, падарожжа — подорож і т. д.

Понад десять мов світу є джерелами запозичень білоруської мови, зокрема польська, німецька, латвійська, литовська та російська мови.

Інтенсивні відносини з литовцями, обумовлені географічним сусідством і багатовіковим співіснуванням в одній державі, стали причиною формування в білоруській мові пласта лексики литовського походження. З литовської мови в білоруську мову прийшли такі слова, як клуня, cвіран, аруда, гірса, намітка, рымсьціць, рупець, жуда, груца. Литовське походження мають деякі білоруські топоніми: Ашмяни, Гудагай, Жупраны, Юрацішкі, Лукша і т. д.

Розвиток білоруської мови в умовах білорусько-польського двомовности протягом майже чотирьохсот років стало однією з причин великої кількости полонізмів в білоруській мові, особливо інтенсивно польська лексика запозичувалася після Люблінської унії і утворення Речі Посполитої. Польське походження мають такі слова, як блакітны, енчыць, слуп, наконт, сукенка, недавярак, відэльцы, знянацку, вяндліна, ксёндз, парэнчы, пэндзаль, дашчэнту. Через польську мову в білоруську проникли багато латинізмів і германізмів; з другої половини XVI століття в зв'язку з розширенням ролі латини в суспільному і культурному житті на території Білорусі білоруська мова збагатилася прямими запозиченнями. У сучасній мові латинське походження мають терміни, пов'язані з суспільно-політичної та соціально-економічної сфер життя, науки, освіти, мистецтва (адміністрацыя, дакумэнт, камісыя, сакратар, статут, арэнда, ганарар, каапэрацыя, кантракт, эканомія, мэдыцына, прафэсар, студэнт, экзамен, верш, колер, літара, нота, арнамэнт, тэкст, фабула і т. д.). У XVI—XVII столітті з польського в білоруський проникли також слова італійського (капітан, карета, коўдра, лімон, палац, салату), французького (візіт, драгунів, канвою, карабін, марш, мушкет, партфель), чеського (брама, гарцаваць, каптур, мяшчанін, працюю) і угорського (гайдук, гусар, Магерках, шаренга) походження.

Германізми до білоруської лексики потрапляли через німецьких торговців, ремісників і військових фахівців, які запрошувалися у Велике Князівство Литовське. Серед сучасних германізмів білоруської мови слова, що відносяться до ремеслам, будівництву, військовій справі, торгівлі: кафель, сталь, штаба, майстар, кошт, фунт, ланцуг, ліхтар, бровар, цэгла, фарба, пляц, дах, крама, цэбар, цыбуля, варта, муляр.

У XIV—XVII століттях білоруську мову поповнювався лексикою тюркського походження в результаті контактів населення території Білорусі з представниками тюркських народів, а також через російську, українську і польську мови. З того часу збереглися тюркізми, що відносяться переважно до побутовій сфері (аршын, атлас, барсук, барыш, каўпак, кафтан, харч, шаравары і т. д.).

ФонетикаРедагувати

Фонетика білоруської мови частково схожа на фонетику української мови, російської та польської.

Голосні звукиРедагувати

Вокалізм в білоруській мові представлений шістьма голосними фонемами:[44]

Підняття Ряд
Передній Середній Задній
Верхній /i/ /ɨ/ /u/
Середній /ɛ/ /ɔ/
Нижній /a/

У білоруській мові наявні, як і в українській, 6 голосних звуків, які позначають літерами:

  • Аа — МФА[a], близький до українського /а/ (МФА[ɑ])
  • Іі — МФА[i], як в українській мові
  • Оо — МФА[ɔ], як в українській мові
  • Уу — МФА[u], як в українській мові
  • Ыы — МФА[ɨ], близький до українського /и/ (МФА[ɪ])
  • Ээ — МФА[ɛ], як в українській мові

Голосні записуються, як правило, за фонетичним принципом.

Приголосні звукиРедагувати

Система консонантизма білоруської мови нараховує 39 приголосних фонем, серед яких в залежності від джерела звуку виділяють дві групи: сонорні і шумні приголосні. Залежно від участи голосових зв'язок шумні приголосні додатково поділяються на дзвінкі і глухі. За способом утворення звуку шумні приголосні діляться на зімкнені, щілинні і зімкнено-щілинні (зімкнений звук переходить у щілинний). Сонорні приголосні, в свою чергу, виділяють носові, бокові і дрижачі, а також звуки /j/ і /w/, але вони не попадають ні в одну з названих груп.

Ознаки Губні Зубні/

Ясенні

Ретрофлексні Палаталізовані Лабіовелярні / Задньоязикові
Тверді М'які Тверді М'які Тверді М'які М'які Тверді Тверді М'які
Носові /m/ /mj/ // /j/
Проривні /p/ /b/ /pj/ /bj/ // // /k/ /g/ /kj/ /gj/
Африкати /t͡s̞/ /d͡z̞/ /t͡s̞j/ /d͡z̞j/ /ʈ͡ʂ/ /d͡ʐ/
Фрикативні /f/ /v/ /fj/ /vj/ // // /j/ /j/ /ʂ/ /ʐ/ /x/ /ɣ/ /xj/ /ɣj/
Апроксиманти /ɫ̪/ /ɫ̪j/ /j/ /w/
Дрижачі /r/

В області приголосних звуків виділяються наступні фонетичні закономірності:

  • Після голосних, апострофа, літери ў, розділового м'якого знака й на початку деяких слів літера і позначає звуки /ji/: Украіна — Укра/йі/на, вераб'і — вераб/йі/, салаўі — салаў/йі/, іней — /йі/ней;
  • Палаталізовані /j/ та /j/ перетворюються на відповідні палаталізовані африкати /t͡s̞j/ і /d͡z̞j/: цябе (тебе), дзея (дія);
  • Як і в російській мові, /t͡s̞/, /ʂ/ /ʐ/ стали твердими в усіх випадках: хлопцы (хлопці), мышы (миші), нажы (ножі). М'які /t͡s̞j/ і /d͡z̞j/ утворилися на місцях м'яких /j/ та /j/: жыццё (життя) дзесяць (десять);
  • чергування парних дзвінких і глухих приголосних перед згодним, що мають протилежний характер дзвінкости-глухости. гры[п]кі — гры[б]а, лё[х]ка — лё[г]енькі, про[з]ьба — пра[с]іць, ка[з]ьба — ка[с]іць, сто[х] — ста[г]і, во[с] — ва[з]ы;
  • перед м'якими приголосними парні тверді приголосні чергуються з відповідними м'якими приголосними: ра[з’]біць — ра[з]даць, к вя[с’]не — вя[с]на, д[з’]ве — д[в]а;
  • чергування свистячих і шиплячих: [ш]шытак (сшытак), мые[c’]ся (мыешся);
  • у кінці слова або перед приголосним звуки /v/, /vj/, /ɫ̪/ після голосних переходять у /w/: каро[ў]ка, каро[ў] — каро[в]а, паста[ў]лю — ста[в’]іць, шо[ў]к, во[ў]к;
  • в офіційному правописі приголосні /jj/, /ɫ̪jɫ̪j/, /jj/, /jj/, /d͡z̞jd͡z̞j/, /t͡s̞t͡s̞/, /ʐʐ/, /ʂʂ/, /ʈ͡ʂʈ͡ʂ/ у позиції між голосними насенне, голле, граззю, калоссе, суддзя, свацця, збожжа, узвышша, ноччу.

НаголосРедагувати

Наголос у білоруській мові динамічний і вільний. Найбільш характерною особливістю наголошеного складу є протяжність голосного звуку. Наголошений склад може перебувати в будь-якій позиції від першого до останнього (ма́кавінка — паты́ліца — перане́сьці — засумава́ць), а також випадати на різні морфеми — корінь (ве́зьці), приросток (вы́везці), наросток (сьцяжы́нка), закінчення (вязу́). При словозміні наголос може переходити з однієї морфеми на іншу: дво́р — на двары́, вада́ — во́ды, хадзі́ць — выхо́дзіць і т. д.

Як правило, кожне знаменне слово білоруської мови має один наголос, проте в складних словах, що складаються з декількох основ, можлива поява другого, додаткового наголосу. Зазвичай побічний наголос менш виразний і падає на першу частину слова (мно'гакаляро́вы, ільно'валакно́). На відміну від російської мови, білоруські наголоси практично ніколи не падають з іменника на прийменник (на ваду́, за ву́ха), рідкісні винятки — за́ нач, со́ сну.

Наголос в білоруській мові може розрізняти слова за їх лексико-граматичним значенням (па́мяць «пам'ять» — памя́ць «пом'яти»), ка́ра «кара» — кара́ «кора», кава́лі «кували» (дієслово) — кавалі́ «ковалі» (іменник) і т. д.), а також розрізняти форми слів (сушы́ць «сушити» (дієйменник) — су́шыць «сушить» (особиста форма), бра́там «братом» (орудний відмінок, однина) — брата́м «братам» (давальний, множина) і т. ін.). За допомогою наголоси можлива передача додаткової емоційної (емфатичної) інформації.

ОртоепіяРедагувати

Закріплення ортоепічних правил білоруського літературної мови почалося в XX столітті. У кінці XIX білоруська мова ще не мала єдиної системи письма. Відповідно, були відсутні і строгі норми вимови, які сформувалися і закріпилися значно пізніше, ніж норми правопису. Основу нормативної вимови білоруського літературної мови становлять середньобілоруські говори, для яких характерні певні спільні риси (акання, дзекання і цекання, використання фрикативного /ɣ/ і короткого /w/, асимілятивну м'якість і т. д.).

На розвиток норм усного мовлення вплинуло становлення білоруської орфографії, в якій багато правил засновані на фонетичному принципі і відповідають вимові. Певну роль зіграло і розширення сфери використання усного літературного мови: у 1920 році відкрився Білоруський державний театр в Мінську, в 1926 році — Другий білоруський державний театр в Вітебську, збільшилася чисельність навчальних і культурно-просвітницьких установ. До 30-х років XX століття відбулася стабілізація норм вимови білоруського усного літературної мови.

ГрафікаРедагувати

З радянських часів офіційно використовується лише кириличний білоруський алфавіт. Традиційний латинський алфавіт, що використовувався у Великому Князівстві Литовському, Російській Імперії та Білоруській Народній Республіці зараз використовується в основному за межами Білоруси в діаспорі, транслітерації імен і прізвищ, а також на деяких покажчиках і картах (зокрема, Google Maps). Білоруські татари використовували арабську абетку[45] (докладніше дивись Кітаби).

Білоруська абетка має унікальну серед слов'янських народів літеру Ўў/Ŭŭ (звук /w/ також є в українській і польській мовах). У білоруській абетці немає літер ї, и, щ та ъ, однак вони записуються як і, ы, шч та апостроф () (після приставок, які закінчуються на приголосну, перед «е», «ё», «ю», «я», наголошеним «і». Після /b/, /v/, /m/, /p/, /f/, задньоязикових /ɣ/, /g/, /k/, /x/, зубних // і // і дрижачого /r/ перед літерами е, ё, і, ю, я). Також заборонена заміна літери «ё» на «е» в ортографії як в російській мові. Буквосполучення «дж» і «дз» вважаються диграфами. У класичному правописі також присутня рекомендована літера ґ, яка передає звук /g/ (буква г в білоруській передає звук /ɣ/).[46]

А а Б б В в Г г (Ґ ґ) Д д (Дж дж) (Дз дз)
Е е Ё ё Ж ж З з І і Й й К к Л л
М м Н н О о П п Р р С с Т т У у
Ў ў Ф ф Х х Ц ц Ч ч Ш ш Ы ы Ь ь
Э э Ю ю Я я
A a B b C c Ć ć Č č D d Dz dz Dź dź
Dž dž E e F f G g H h Ch ch I i J j
K k L l Ł ł M m N n Ń ń O o P p
R r S s Ś ś Š š T t U u Ŭ ŭ V v
Y y Z z Ź ź Ž ž

Відомий письменник, мовознавець-самоук Карусь Каганець розробляв власний проєкт алфавіту. Відомі білоруські мовознавці Язеп Льосік і Ян Станкевич у своїх пізніших працях запропонував зовсім іншу форму алфавіту з обов'язковою літерою ґ, яка функціонує у традиційному правописі як рекомендована,[47] в офіційному її вживання не передбачено.[48] У 1926 році під час академічної конференції з реформи білоруського правопису та абетки пропозицію замінити літеру э на літеру є, а літеру ы на літеру и було відхилено. Для більш детального розгляду пропозицій була створена Графічна комісія, яка вирішила замінити диграфи дз і дж сербськими літерами — ђ і ћ; замінити літеру й літерою j і використовувати її для позначення середньопіднебінного звуку /j/, залишаючи літери е, ё, ю, я лише для голосних звуків та м’якости попереднього приголосного звуку. Однак прийняті конференцією резолюції про реформу білоруського правопису та графіки не набрали чинности. Тоді почалась кампанії з розкриття націон-демократизму, і конференцію характеризували як з'їзд білоруських націоналістів та «контрреволюціонерів». Пізніше багато учасників були незаконно репресовані.[49]

Макет білоруського алфавіту (Станкевич, 1962)
Оо Аа Ээ Бб Ґґ Гг Хх Дд Ее Ёё
Яя ДЗдз ДЖдж Зз Жж Іі Йй Кк Лл Мм
Нн Пп Рр Сс Шш Тт Вв Уу Ўў Фф
Ьь Цц Чч Ыы Юю

ПравописРедагувати

Зараз поширені два правописи білоруської мови.

Офіційна ортографія (т. зв. Наркомівка) була під час радянської влади наближена до російської мови, однак саме цей варіант вивчають у школі, тому більшість людей знайома саме з ним. Останню реформу офіційного правопису було проведено 2007 року (згідно з нею, замість Токіо і цяньшаньскі буде писатися Токіа і цяньшанскі).

Класична ортографія (т. зв. Тарашкевиця) ґрунтується на граматиці Броніслава Тарашкевича (видана 1918 року, офіційно вживалася до 1933 року), та тому її часто називають тарашкевицею. Її було кодифіковано 2005 року, проте в документі є декілька неоднозначних рішень (наприклад, використання ў для передачі /w/ у запозиченнях, що створює винятки при використанні ў).

Класична ортографія передає асимілятивну м'якість приголосних (окрім /ɣ/, /g/, /k/, /x/, які записують як г, ґ, к, х), наприклад сьцягг, пісьменьнік, у той час як офіційна — тільки етимологічну — сцяг, але пісьменнік. Схоже правило існує і щодо подвійних м'яких приголосних /j/, /j/, /t͡s̞j/ /d͡z̞j/, сонорних /ɫ̪j/, /j/, наприклад сёння — сёньня, наваколле — навакольле, развіццё — разьвіцьцё, вызваленне — вызваленьне. Такий підхід дає змогу використовувати менше літер для запису слова, проте робить записані слова подібними до російських. Часто офіційні варіанти запозичено з російської мови, а класичні — з польської, литовської чи інших європейських мов.

У класичній ортографії присутня необов'язкова літера «Ґ», яка передає вибуховий звук /g/ в білоруській мові; транслітерація літер «la», «lo» і «lu» як «ля», «лё» і «лю» наприклад аэраплян, глёбус, мэталюргія, окрім англіцизмів; послідовне передавання «β» як «б», а «θ» як «т», наприклад Арабія, бібліятэка, міталёгія; транслітерація дифтонгу /eu/ через «эў» («еў», «яў»), наприклад Эўропа; транслітерація «tr» і «dr» через -тар, -дар: літар, цэнтар, Аляксандар.

Зубні приголосні //, //, //, // перед передніми голосними /ɛ/, /i/ в офіційному правописі в основному тверді // і //, а // і // вимовляються м'яко, наприклад: дыван, тыгр, сігнал, фізіка, казіно, апельсін. Однак у класисичному правописі звуки //, // залишаються твердими на початку, а іноді і в середині слова, хоча в інших випадках //, // передаються переважно м'яко: сыгнал, фізыка, казіно, апэльсін. Звуки /b/, /v/, /m/, /p/, /f/, // перед голосними спереду /ɛ/ переважно м'які, наприклад: абанент, універсітэт, кабінет, метрапалітэн, музей, секцыя, пенсіянер, дэбет, а в класичному правописі в основному тверді: абанэнт, унівэрсытэт, кабінэт, мэтрапалітэн, музэй, сэкцыя, пэнсыянэр, дэбэт.

Окремо було зросійщені лексеми, наприклад географічні лексеми в класичному правописі, наприклад Менск, Ангельшчына, Вугоршчына, Нямеччына, Гішпанія, Летува й Расея в офіційному правописі стали Мінск, Англія, Венгрыя, Германія, Іспанія, Літва, Расія й інші. Це стосується як і лексем білоруського походження: адсотак → працэнт, адбывацца → тачыцца, вайсковы → воінскі, іменна → менавіта, скасаваць → адмяніць, скласьці → саставіць, рабунак → грабеж, умова → варунак, намаганьні → высілкі, так і лексем іншомовного походження: пасол → амбасадар, фактар → чыньнік, карта → мапа, вадзіцель → кіроўца, асцерагацца → апасацца, гераізм → доблесць, угода → здзелка, цягнік → поезд та інші.

Іноді можна зустріти також граматичні відмінності, наприклад, у класичному варіанті можна утворювати синтетичну форму майбутнього часу «рабіцьму» замість аналітичної «буду рабіць» та інші відмінності.

Фонетика та ортографіяРедагувати

Офіційний Класичний
Алфавіт
Літера «ґ» відсутня.

  Цікаво, що в літературній білоруській мові вибуховий звук /g/ (і його м'який еквівалент //) вимовляється в білоруських звукосполученнях /g/, /d͡z̞g/, /d͡ʐg/: анэк(ґ)дот, вак(ґ)зал, пак(ґ)гаўз, во[зґ]ры, ма[зґ’, ро[зґ’, абры[зґ]лы, бра[зґ]аць, пляву[зґ]аць, вэ[дзґ]аць, [джґ]аць, эк(ґ)замэн, эк(ґ)сгумацыя і ў шэрагу пазычаньняў: [ґ]анак, [ґ]арсэт, [ґ]валт, [ґ]зымс, [ґ]онта, [ґ]узік, а[ґ]рэст, [ґ’]ер[ґ’]етаць, цу[ґ]лі, шва[ґ’]ер та інші, однак літери немає. Це дало початок реставрації у ХХ столітті вживання літери «ґ», яка вживалась у старобілоруській мові.

У власних назвах з неслов'янською лексичною основою вибуховий /g/ традиційно вимовляється білоруською мовою як фрикативний /γ/; збереження /g/ у вимові не кваліфікується як порушення ортоепічної норми: [Г]арыбальдзі та [Ґ]арыбальдзі, [Г]рэнляндыя та [Ґ]рэнляндыя, [Г’]ётэ та [Ґ’]ётэ, [Г’]ібральтар і [Ґ’]ібральтар.

У версії нормалізації класичного правопису 2005 року є необов'язкова літера «ґ», яка позначає вибуховий звук /g/ при засвоєнні іноземних власних імен:
Наприклад: Ґаза, Ґамбія, Ґент, Ґібральтар, Ґітлін, Аґра, Арлінґтан, Рэдынґ і т. д.
Позначення асимілюючої ‘м'якости’ приголосних
Скасувано позначення асимілятивного пом'якшення приголосних.
Наприклад: зява, дзве, свет, снег, спевы, сфінкс, сцяг, бясснежны, бундэсліга, дыслякацыя, мюслі, радасць, расцьвісці, экслібрыс, на выспе, у зьмесце, Сміт, Сцяпан, Касцюшка, Лэслі, Шэкспір; звер, здзек, разбіць, спазніцца, у арганізме, на прызбе, пры спазме, Збігнеў, Звіяд, Зміцер;
жалеззе й зялеззе, палоззе, бояззю, дробяззю, мяззе (ад мязга), повяззю; Вяззе, Падбярэззе; таксама ў корані: ззяць, заззяць, ззяньне;

калосьсе, пераноссе, воссю, гуссю, рыссю; Палессе, зь Беларуссю;

асяродздзе, судздзя, медздзю, моладздзю, роўнядздзю; Забродздзе, Лодздзю, Моўчадздзю;

Позначається м'яким знаком. (окрім г (ґ), к, х)
Наприклад: зьява, дзьве, сьвет, сьнег, сьпевы, сьфінкс, сьцяг, бясьсьнежны, бундэсьліга, дысьлякацыя, мюсьлі, радасьць, расьцьвісьці, эксьлібрыс, на высьпе, у зьмесьце, Сьміт, Сьцяпан, Касьцюшка, Лэсьлі, Шэксьпір; зьвер, зьдзек, разьбіць, спазьніцца, у арганізьме, на прызьбе, пры спазьме, Зьбігнеў, Зьвіяд, Зьміцер;
Схоже правило існує і щодо подвійних м'яких приголосних /j/, /j/, /t͡s̞j/, /d͡z̞j/, сонорних /ɫ̪j/, /j/, виняток шиплячі /ʐ/, /ʂ/, /ʈ͡ʂ/ (замежжа, Падляшша, далеччу):
  1. зялезьзе, боязьзю, дробязьзю, мязьзе (ад мязга), повязьзю; Вязьзе, Падбярэзьзе; таксама ў корані: зьзяць, зазьзяць, зьзяньне;
  2. калосьсе, восьсю, рысьсю; Палесьсе, зь Беларусьсю;
  3. асяродзьдзе, судзьдзя, медзьдзю, моладзьдзю, роўнядзьдзю; Забродзьдзе, Лодзьдзю, Моўчадзьдзю;

Асимілятивне пом'якшення поширюється на прийменники з, без/бяз, праз, цераз: зь вераю, бязь сьлёз, празь лес, церазь сетку; зь юнаком, бязь іх, празь ёрмы, церазь яліну; зь Інаю, бязь Янкі, празь Ельню, церазь Юрмалу.
Фонетичний принцип у правописі
Здебільшого обмежені ненаголошеними голосними.
Наприклад: механізм, стагоддзе, не толькі, тэатр;
Поширений, у тому числі на приголосні та на стику морфем.
Наприклад: механізам, стагодзьдзе, ня толькі, тэатар;
Транслітерація запозичених слів
Транслітерація літер «la», «lo» і «lu»
Транслітерація /ɫ̪/ переважно тверда.


Наприклад: галантарэя, глобус, парламент, плагіят, план, логіка, лампа, мэталургія, навела, Платон;

  Справа в тому, що в польській мові саме проста буква L — позначає м'який звук, а буква Ł — твердий. А серед мов з латинським алфавітом при запозиченні слів написання їх прийнято не змінювати. Тому вище зазначені слова польською мовою пишуться як Lampa, Parlament, Plan, а ці слова до руської мови були запозичені з польської мови.

  У 1933 р. вчені Інституту мовознавства назвали пропозицію про введення цих норм «тенденціями Великої Держави», вказавши, що це характерна російська вимова.[50]

Транслітерація м'якого /ɫ̪j/ у словах західноєвропейського походження, за винятком більшости англіцизмів. У запозиченнях з інших мов він транслітерується залежно від твердости або м'якости звуку мовою-джерелом.
Наприклад: акуляры, аэраплян, балянс, галянтарэя, глёбус, глядыятар, парлямэнт, плягіят, плян, лёгіка, лябараторыя, ляўрэат, мэталюргія, навэля, Плятон;
З твердим /ɫ̪/ у більшості англіцизмів: лава (маґма), ладан, лама (жывёла), ланцуг, лаціна й аднакаранёвыя, лотра, лубін, блазан, блакіт, блат, клон, палац, салата; балт, болт, гвалт, залп, катафалк, малпа, кшталт, салдат, фалда; Балтыка, Лазар, Ларыса;
Транслітерація літер β («бета») та θ («тета») у грецизмах
Передавання частково «β» як «в», а «θ» як «ф» (так зване «читання Ройхліна»), і частково «β» як «б», а «θ» як «т» (так зване «читання Еразма»).

Наприклад: абат, алебастр, араб, Аравія, базіліка, бібліятэка, базальт, Вавілон, варвар, Варвара, Візантыя, вакханалія, Віфлеем, д'ябал, сімвал, Фавор, Фівы, Херувім; арфаграфія, Афіны, дыфірамб, міф, Мяфодзій, матэматыка, Піфагор, рытм, тэатр, тэалогія, тэорыя, Фавор, Фесалія, Фівы, эфір, Эфіопія;

  З одного боку /f/ був введений в білоруську мову разом із іноземними словами досить давно і зараз використовується в білоруських діалектах; з іншого боку, важко чітко сказати про ту чи іншу вимову звуків у стародавніх мовах, і сучасна проблема в мові полягає не у вимові окремих слів, а у пошуку спільної традиції письма, на яку в Білорусі вплинули різні системи письма.[51]

  Франциск Скорина, один із перших видавців у Східній Європі, у своїх книгах використовував як реуклінівську, так і еразмійську системи, хоча реухлінівська вимова більш широко використовувався Скориною.

Приклади: Ѳедосий, Ѳемианъ, Матѳеи, Есѳеръ, Іюдиѳъ, Руѳь слід читати з /f/, але слова аритметика, темианъ, Їюдитъ слід було читати з ⟨т⟩.

Послідовне передавання «β» як «б», наприклад: абат, альфабэт, алябастар, Амбон, араб, базіліка, бібліятэка, базальт, Бабілён, барбар, Барбара, Барталамей, базылянін, бакханалія, габрай і габрэй, д'ябал, лямбда, сыбіля, сымбаль, рабіт, Табор, Тэбы, Херубім; Арабія, Арабійская пустэльня, Бізантыя, Лібан, у біблійному значення: амброзія, Абэль, Бабілён, Біблія, Бэтлеем і похідні батлейка, Рэбэка;

Та послідовне передавання «θ» як «т», наприклад: альгарытм, артаграфія, артадокс, артапэд, арытмэтыка, Атон, Атэны, Барталамей, Барыстэн, Бэтлеем, бібліятэка, дытырамб, Дэмастэн, Карынт, катэдра, лягарытм, маратон, Марта, матэматыка, метад, міт, мітычны, міталёгія, Мятод, патас, патэтыка, Пітагор/Пітаґор, рытм, тэатар, тэалёгія, тэорыя, Тэсалія, этэр, Этыёпія, проте рыфма;

  автори академічних мовних проєктів 1930 і 1933 рр. пропонували дотримуватися цієї норми.   транслітерація «β» як «б» та «θ» як «т» також використовувалась у старобілоруській мові в XV—XVII століття (дьѧбл-, дѧбл-, барбар(ъ); аритметыка, ѡртокграѳеѧ), а також білоруською мовою XIX столітті (дьябал(ъ), сымболь).

Транслітерація грецького дифтонгу «ευ» та латинського дифтонгу «eu»
Частково через «эў», частково через «еў»:
Наприклад: Еўрыпід і Эўрыпід, але тільки Еўропа; эўкарыёт, эўфанія, але эйфарыя; ляўконія, але лейкацыт;
Послідовно передавання дифтонгу /eu/ через «эў» («еў», «яў»):
Наприклад: Эўрыпід, Эўропа, эўкарыёт, эўфанія, эўфарыя, ляўконія, леўкацыт;
Транслітерація «tr» і «dr»
У запозиченнях з кінцевим tr, dr пишуться -тр, -др: алябастр, аркестр, літр, мэтр, монстр, пэдыятр, пюпітр, рэестр, сэквэстр, тэатр, цэнтр; алеандр, дэкаэдр, скафандр, сыдр, цыліндр, Аляксандр; У запозиченнях замість кінцевого tr, dr відповідно до вимови пишуться комбінації -тар, -дар: алябастар, аркестар, літар, мэтар, монстар, пэдыятар, пюпітар, рэестар, сэквэстар, тэатар, цэнтар; алеандар, дэкаэдар, скафандар, сыдар, цыліндар, Аляксандар.


Якщо при зміні слова або в похідних словах ці поєднання з'являються перед голосною, складова зникає: кадар — кадраваць, кадастар — паводле кадастру, мэтар — сто мэтраў, пэдыятар — пэдыятрыя, спэктар — спэктральны, сэмэстар — у сэмэстры, фільтар — бязь фільтра, фэтар — фэтравы.

  • У нетрадиційних власних назвах tr, dr пишуться без голосного: Нотр-Дам, Сартр.
  • У деяких запозиченнях голосна між т/д і р — не вставляється, тому вона зберігається незалежно від того, який звук — чи приголосний — стоїть за р: арандатар — арандатара, дырэктар — дырэктара; амбасадар — амбасадара, кондар — кондара.
Зубні приголосні //, //, //, // перед передніми голосними /ɛ/, /i/
В основному підтримується твердість //, //, а //, // вимовляється м'яко.
Наприклад: дыван, тыгр, сігнал, фізіка, казіно, апельсін;

  У 1957 році було введено м'яку вимову ⟨д⟩, ⟨т⟩ перед закінченнями -ін, -ір, -ёр, -еец, -ейскі в офіційній мовній нормі: каранцін, камандзір, акцёр, гвардзеец, індзейскі, що завжди вимовляються твердо.[52]

В основному зберігається твердість //, //. Звуки //, // залишаються твердими на початку, а іноді і в середині слова; в інших випадках //, // передаються переважно м'яко.
Наприклад: дыван, тыгр, сыгнал, фізыка, казіно, апэльсін;
//, //, /b/, /v/, /m/, /p/, /f/, // перед голосними спереду /ɛ/
Переважно м'які варіанти.
Наприклад: абанент, універсітэт, кабінет, метрапалітэн, музей, секцыя, пенсіянер, дэбет;

  У 1933 р. вчені Інституту мовознавства назвали пропозицію про введення цих норм «тенденціями Великої Держави», вказавши, що це характерна російська вимова.[50]

В основному тверді варіанти.
Наприклад: абанэнт, унівэрсытэт, кабінэт, мэтрапалітэн, музэй, сэкцыя, пэнсыянэр, дэбэт;
Поєднання /j/ з голосними
В основному передається з установчим /j/, але в той же час існує багато виняків.
Наприклад: маёр, Нью-Йорк, езуіт, маянэз, майя


Правила білоруської ортографії та пунктуації в 2008 році закріпили більш послідовну передачу /j/.
Наприклад: Нью-Ёрк, мая, однак трыа, радыус, іон.

  Винятки були пов'язані з написанням відповідних слів у російській мові..[53]

Послідовно через /j/.
Наприклад: маёр, Нью-Ёрк, езуіт, маянэз, мая, трыё, радыюс, іён.

МорфологіяРедагувати

Офіційний Класичний
Використання словотворчого форманта -ір-/-ыр- у дієсловах із запозиченими основами
Збережено у словах, запозичених з російської мови.


Наприклад: фарміраваць, санкцыяніраваць, замаскіраваць, буксіраваць, камандзіраваць, суміраваць;

  Старобілоруська мова, білоруські діалекти та білоруські словники 20-х років не знають дієслів на -іраваць, вперше ця конструкція з'явилася в зросійщеному словнику Олександровича, виданому в 1937 році.

  Як зазначав Мікалай Василевський, у білоруській літературній мові немає жодного прикладу, щоб за допомогою -ірава- дієслова утворювались із власне білоруської основи.

Переважна більшість запозичених дієслів вживається без форманта -ір-/-ыр-, нехарактерного для білоруської мови, і використовується переважно у випадках, коли слід уникати омонімії.[54]


Наприклад: фармаваць, санкцыянаваць, замаскаваць; шпацыраваць (від слова шпацыр), буксаваць — буксіраваць (від буксір), камандаваць — выпраўляць або дэлегаваць, сумаваць — падсумоўваць;

  Давня загальнослов'янська модель, розширена старобілоруською мовою, включаючи утворення дієслів від запозичених слів

Поширення безсуфіксальної моделі утворення іменників.


Наприклад: выступленне → выступ, наступленне → наступ, спадзяванне → спадзеў;

Використання суфіксів -нік/-шчык у професійних іменах людини
Поширення суфіксів -чык/-шчык:


Наприклад: закупшчык, перавозчык;

  Як зазначав Юрій Пацюп, суфікс -щик набув масово поширення за радянських часів і наблизив білоруську мову до російської.

Поширення лише суфіксу -нік:


Наприклад: закупнік, перавозьнік;

  Ще в XIX ст. суфікс ''-ник '' (''-льник''), безсумнівно, переважав у формуванні професійних назв.

Система словозміни
Для іменників чоловічого і середнього роду місцевому відмінку множини допустимі тільки флексії -ах, -ях.


Наприклад: у лясах, у палях;

  За словами Станіслава Станкевича, флексії -ах, -ях як властиві російській мові були штучно введені в 1933 році замість флексій -ох, -ёх, характерних для білоруської мови.[55]

Флексії -ах, -ях іменників чоловічого і середнього роду місцевому відмінку множини можуть змінюватися на -ох, -ёх, однак, допустимі обидва варіанти.


Наприклад: у лясах — у лясох, у палях — у палёх;

У родовому відмінку множини іменників жіночого роду характерні закінчення -ей.


Наприклад: магчымасцей, цяжкасцей, сувязей

Але іменники з наголосом на основі також можуть вживатися із закінченням -яў:

Наприклад: сенажацей і сенажацяў, скроней і скроняў;

  На думку С. Станкевича, закінчення -ей є характерною ознакою російської мови, на відміну від закінчення -яў, характерним для білоруської мови.[55]

У родовому відмінку множини іменників жіночого роду характерні закінчення -яў.


Наприклад: магчымасьцяў, цяжкасьцяў, сувязяў;

Поширене використання флексії родового відмінка однини 2-ої відміни. (У назвах живих іменників чоловічого роду).

Наприклад: вожыка, вужа.

Неживі іменники залежно від значення мають закінчення () чи ():

Наприклад: завода, інстытута, сацыялізму, абеду.

Географічні та астрономічні назви застосовуються із закінченням ():

Наприклад: Мінска, Полацка.

  Як зазначає Павло Сцяцько, бажання розділити словоформу на дві частини, надавши одному з них «конкретизований» відтінок і закріпивши за ним закінчення -a, руйнує мовну норму.[56]

Обмежене використання флексії родового відмінка однини 2-го відмінювання на користь флексії .


Наприклад: заводу, інстытуту, сацыялізму, абеду, Менску, Полацку;

  Широке використання закінчення -у серед різних типів іменників чоловічого роду (іменники, збірні, дієслівні, з часовим та просторовим значенням, назви організацій та установ, географічні назви тощо) зафіксовано в білоруському мовленні.

Використання тільки складного майбутнього часу.


Наприклад: буду рабіць, будзем рабіць;

  Форма простого майбутнього часу була виключена з білоруської мови реформою 1933 року[57]

Допустиме розширення форми майбутнього часу формою простого майбутнього часу, характерною для південно-західних діалектів.[58]


Наприклад: буду рабіць — рабіцьму, будзем рабіць — рабіцьмем;

У рідному відмінюванні множини іменники першої відміни мають закінчення -аў, — яў — на основі злиття приголосних або з подовженням приголосних в основі:


Наприклад: адозва — адозв-аў, ванна — ванн-аў.

Деякі іменники 2-ї відміни у множині вживаються з варіантними закінченнями:

Наприклад: туфель — туфляў, валёнак — валёнкаў, азёр — азёраў, дрэў — дрэваў.

Розширення флексії -оў родового відмінка множини.


Наприклад: словы — слоў → словаў, мовы — моў → моваў;

Можливе використання в орудному відмінку однини в парадигмі 3-го схиляння флексії 2-ої відміни.


Наприклад: Беларусьсю — Беларусяй, з маці — з мацерай;

Можливе використання в формах місцевого відмінка однини 1-го відмінювання флексії -у.


Наприклад: у цені — у ценю, у Фаўстусе — у Фаўстусу.

СинтаксисРедагувати

Відмінності здебільшого існують у прийменниках.

Офіційний Класичний
Зміни в конструкціях з прийменником па
Варіантне (па + давальний або місцевий відмінок).


Приклади: па футболу — па футболе, па вызваленню — па вызваленні;

Уніфіковане (па + місцевий відмінок).


Приклади: па футболе, па вызваленьні;

Вибір прийменників
Зосередження на російському синтаксисі, включаючи надмірне використання прийменника па


Приклади: па мясцоваму часу, па запрашэнню[59], камітэт па справах, па прычыне, але пасля вайны.

Використання білоруських моделей:

Приклади: паводле мясцовага часу, на запросіны, камітэт у справах, з прычыны, але па вайне.

  У білоруській мові існує велика синонімія прийменникових конструкцій, викликана значною різницею між східними і західними білоруськими діалектами.[60]

ЛексокологіяРедагувати

Відмінності в лексикології мають характер оцінки конкретного використання в окремих випадках, але, як правило, залежать від вибору словникового запасу самими носіями мови. Вибір ортографії тут відіграє досить незначну роль, і наведені нижче особливості, у широкому розумінні, можуть використовуватися носіями мови незалежно від використовуваної ортографії.

Офіційний Класичний
Географічні назви
У білоруську мову було введені російські топоніми перероблені на білоруський манер.

Приклади: Мінск, Англія, Брэст, Венгрыя, Германія, Гродна, Еўропа, Іспанія, Літва, Маладзечна, Навагрудак, Расія, Эфіопія й інші.

Збереження історичних топонімів:

Приклади: Менск, Ангельшчына, Берасьце, Вугоршчына, Нямеччына, Гародня, Эўропа, Гішпанія, Летува, Маладэчна, Наваградак, Расея, Этыёпія й інші.

Лексеми іншомовного походження
У результаті зросійщення Білоруси в білоруську мову, що застосовувалась у БРСР, було введено значну кількість російської лексики.[61]

Приклади: асцерагацца → апасацца, гераізм → доблесць, угода → здзелка, цягнік → поезд;

А. Пацехіна стверджує, що з метою звільнення білоруської мови від росіянізмім активізується запозичення з польської мови, причому необов'язково польських лексем.[62]

Приклади: пасол → амбасадар, фактар → чыньнік, карта → мапа, вадзіцель → кіроўца;[63]

Лексеми білоруського походження
Введення слів з білоруським корінням, але структурою російської мови, до білоруської мови, що використовується в БРСР, а також заміна значень білоруських слів значеннями, подібними за звучанням до слів російської мови.[64]


Приклади: адсотак → працэнт, скасаваць → адмяніць, скласьці → саставіць, рабунак → грабеж, вайсковы → воінскі.

  Значна частка білоруської лексики зникла зі словників, виданих за реформою 1933 року; у різних випадках залишали слова, присутні в російській мові.[65][66]

На думку А. Пацехіної, відбувається заміна деяких споконвічно білоруських лексем.[67]

Приклади: адбывацца → тачыцца, умова → варунак, намаганьні → высілкі, іменна → менавіта.

Українсько-білоруські міжмовні зв'язкиРедагувати

 
Українсько-білоруська мовна межа за даними мовознавців
Див. також: Українська мова

Українсько-білоруські мовні контакти розпочалися ще в період Русі в результаті тісних взаємин протобілоруських племен з полянами і Києвом. Такі контакти стали постійними у XIV — XVII ст. в рамках спільної українсько-білорусько-литовської держави — Великого князівства Литовського, в якій державною літературно-писемною мовою була спільна білорусько-українська писемна мова.

Збагачення української писемної практики білорусизмами найактивніше відбувалося саме в цей період. Окремі слова та вирази, які в білоруських виданнях іноді відбивалися непослідовно, в українській писемності стали літературною нормою (присегнути, седечи, ездечи, навезати, понеделокъ тощо). Велику роль у цьому процесі відіграла перекладацько-видавнича діяльність білоруського першодрукаря Франциска Скорини. Його переклади на «просту мову» біблійних книг з оригінальними передмовами й післямовами поширювалися також в Україні і стали зразком для наслідування українськими книжниками XVI ст. (Василь Жугаєвич з Ярослава, Лука Тернопільський та ін.). У результаті творчого розвитку скорининських традицій в Україні з'явилися перекладені «на мову рускую» Пересопницьке Євангеліє (1556 — 61 р.р.), Крехівський Апостол (1563 — 72 р.р.), Євангеліє Негалевського (1581 р.) та ін. Елементи білоруської мови проникли навіть в Острозьку Біблію (1581 р.).

В українських інтермедіях XVII—XVIII століть зустрічається персонаж «Литвин», який говорить білоруською мовою.

Українська мова запозичила такі білоруські слова, як бадьорий, дьоготь, жлукто[68] тощо. У свою чергу, старобілоруська писемність збагачувалася шляхом проникнення до неї деяких специфічних рис української мови. Український вплив на білоруську писемність поступово посилювався в XVII ст. (у «Лексиконі» Памва Беринди 1653 р., виданому Кутейнською друкарнею під Оршею у Білорусі, слова подано згідно з українською вимовою — цікаво те, що в київському виданні 1627 р. ці слова подані за традиційною церковнослов'янською ортографією: досить — досыть, жолтѧныца — жолтяница, цилитель — цѣлитель тощо).

Нова хвиля українсько-білоруських мовних взаємин у XIX ст. була пов'язана з популярністю в Білорусі поезій Т. Шевченка та орієнтацією багатьох представників нової білоруської літератури на народній основі на українську класичну літературу[69].

Українсько-білоруські мовні зв'язки досліджували П. Бузук, Л. Гумецька, А. Журавський, В. Аниченко, Г. Півторак, О. Скопненко.

ПрикладРедагувати

«Заповіт» Тараса Шевченка білоруською мовою (переклав Янка Купала):

ЗАПАВЕДЗЬ
Як памру я, пахавайце: На Ўкрайне мілай,
Сярод стэпу на кургане,
Дзе продкаў магіла:
Каб нязьмеранае поле,
Дняпро й абрывы: Было відна,— было чутна,
Як раве бурлівы!
Як пагоняць з Украіны: У сіняе мора: Кроў варожжу… Во тады я: І нівы й горы —
Ўсё пакіну й да самога: Бога палунаю: Маліціся… А да тых пор —
Бога я не знаю!
Пахавайце ды ўставайце,
Кайданы парвіце: І варожай злой крывёю: Волю акрапіце!
І мяне ў сям'і вялікай,
Ў сям'і новай, вольнай,
Не забудзьце памянуці: Добрым ціхім словам.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Česko má nové oficiální národnostní menšiny. Vietnamce a Bělorusy — iDNES.cz
  2. Катлярчук А.. Чаму беларусы не апанавалі літоўскай спадчыны // Arche № 2 (25) — 2003.
  3. Дубавец С., Сагановіч Г. Старажытная Літва і сучасная Летува // З гісторыяй на «Вы». Выпуск 2. Менск, 1994.
  4. Зайкоўскі Э. Літва гістарычная… // Народная Воля № 99—100, 30.06.2009
  5. Запрудскі, С. Назвы беларускай мовы ў працах даследчыкаў пачатку ХІХ ст. / С. Запрудскі // Беларуская мова і мовазнаўства: ХІХ стагоддзе/ пад агул. Рэд. М. Р. Прыгодзіча. — Мінск: БДУ, 2013. — С. 81—111.
  6. Мови Європи: відстані між мовами за словниковим складом. (укр.)
  7. Дані перепису 1999 року [1] Архівовано May 5, 2009, у Wayback Machine.
  8. З них бл. 3,370 млн (41,3 %) — білоруси, а бл. 257 тис. — представники інших національностей (росіяни, поляки, українці, євреї).
  9. Belarusan. Ethnologue.com. Процитовано 2017-01-10. 
  10. В обласних центрах Білорусі немає жодної білоруськомовної школи. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2019-09-22. 
  11. Вячорка В. SŁUCAK. Ці Slutsk? Беларуская лацінка, трансьліт і рэпутацыя слаўнага гораду, Радыё Свабода, 28 траўня 2020 г.
  12. Беларуска-украінскіе ізалексы. — Мінск, 1971. — 125 с.
  13. Сцяцко П. У. Словаутваральныя регіяналізмы беларускай мовы, агульные з украінскай мовай // Проблеми дослідження діалектної лексики і фразеології української мови. Тези доповідей. — Ужгород, 1978. — С. 66-67.
  14. Янкова Т. С. Із спостережень над перехідними говірками між українською та білоруською мовами (за матеріалами фразеології) // Праці ХІІ Республіканської діалектологічної наради. — К.: Наук. думка, 1971. — С. 382—388.
  15. Бузук П. Взаємовідносини між укр. та білорус. мовами. «Зап. Істор.-філол. відділу УАН», 1926, кн. 7—8
  16. Гумецька Л. Л. Уваги до укр.-білорус. мовних зв'язків періоду XIV — XVII ст. // Дослідження з укр. та рос. мов. К., 1964
  17. Анічэнка У. В. Беларус.-укр. пісьмовамоуныя сувязі. Мінск, 1969
  18. Шаблон:Кніга
  19. Вячорка В. Як беларусы называлі сябе і сваю мову ў розныя часы? // Шаблон:Літаратура/100 пытаньняў і адказаў з гісторыі Беларусі С. 76.
  20. Станкевіч Я. Крыўя-Беларусь у мінуласьці. — Менск: Выданне Беларускае Народнае Самапомачы, 1942.
  21. Acc. to: Улащик Н. Введение в белорусско-литовское летописание. — Moscow, 1980.
  22. а б UNESCO Atlas of the World's Languages in Danger
  23. https://web.archive.org/web/20100911200139/http://belstat.gov.by/homep/ru/indicators/pressrel/census.php Основні демографічні та соціальні характеристики населення Республіки Білорусь за результатами перепису населення 2009 року
  24. Архівована копія. Архів оригіналу за 11 вересня 2010. Процитовано 11 вересня 2010. 
  25. https://archive.is/20120708042051/belstat.gov.by/homep/ru/perepic/p6.php Розподіл населення республіки Білорусь за національностями та мовами за результатами перепису 1999 року
  26. Социологи: Белорусы любят, но не отстаивают. Архів оригіналу за 7 листопада 2009. Процитовано 21 лютого 2010. 
  27. У новому навчальному році в Білорусі відкриються чотири і закриються 97 шкіл (рос.)
  28. Архівована копія. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 15 липня 2010. 
  29. Саморусифікація Білорусі // Радіо Свобода.
  30. http://www.nn.by/2000/43/08.htm Архівовано 25 серпня 2011 у Wayback Machine. Білоруська Україна
  31. http://ukrcensus.gov.ua/results/general/language/rivne/Результати[недоступне посилання з червня 2019] перепису населення 2001 року. Національний склад.
  32. Шаблон:Навіна
  33. Шаблон:Навіна
  34. Шаблон:Навіна
  35. Шаблон:Артыкул
  36. Urzędowy rejestr gmin, w których używany jest język pomocniczy (pl). 05.09.2019. (Перевірено 9 лютого 2020)
  37. Bociański G. Беларуская мова — дапаможнай мовай у Польшчы // Наша Ніва, 1 чэрвеня 2009 г.
  38. Wykaz gmin, w których nie mniej niż 20 % mieszkańców należy do mniejszości narodowych lub etnicznych, albo posługuje się językiem regionalnym. Stan na czerwiec 2002 r. Dane GUS na podstawie wyników narodowego spisu powszechnego ludności i mieszkań. [2]
  39. Ухвалено Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2018. Конституційний Суд України. 2018-02-28. 
  40. Zaxid.net. КСУ визнав мовний закон «Колесніченка-Ківалова» неконституційним. ZAXID.NET. Процитовано 2018-02-28. 
  41. КСУ визнав неконституційним мовний закон Ківалова-Колесніченка. http://language-policy.info/. Портал мовної політики. 2018-02-28. Процитовано 28 лютого 2018. 
  42. Бірыла, 1985, с. 138.
  43. Бірыла, 1985, с. 203.
  44. Бурлыка, 1989, с. 41.
  45. Про кітаби — білоруські книги арабською абеткою
  46. БЕЛОРУССКОЕ КЛАССИЧЕСКОЕ ПРОПИСАНИЕ: Глава 20. НАПИСАНИЕ Г (Ґ), К, Х
  47. Беларускі клясычны правапіс. Архів оригіналу за 25 вересня 2009. Процитовано 15 січня 2010. 
  48. Правілы беларускай арфаграфіі і пунктуацыі
  49. Платонаў (1996), Запрудскі (2004)
  50. а б Прадмова да спрошчанага правапісу 1933 г. 3 October 2006. 
  51. Мовазнаўчая праблематыка ў тэрміналогіі… С.132–134.
  52. Русыфікацыя беларускае мовы // Ніна Баршчэўская. Беларуская эміграцыя — абаронца роднае мовы. — Варшава: Катэдра Беларускай Філялёгіі Факультэт Прыкладной Лінгвістыкі і Ўсходнеславянскіх Філялёгіяў Варшаўскі Ўнівэрсытэт, 2004. С. 169 Шаблон:In lang
  53. Клімаў І. Два стандарты беларускай літаратурнай мовы. — 2004 Архівовано 3 March 2007 у Wayback Machine. // Мова і соцыум. (TERRA ALBA. Том III). Магілёў, ГА МТ «Брама» Шаблон:In lang
  54. Шаблон:Літаратура/Беларускі клясычны правапіс (2005)
  55. а б Шаблон:Літаратура/Русіфікацыя беларускай мовы ў БССР і супраціў русіфікацыйнаму працэсу (1994)
  56. Шаблон:Літаратура/Беларуская эміграцыя — абаронца роднае мовы С. 30.
  57. Будучы час (Futur Imperfect) у беларускай мове, Pravapis.org
  58. Шаблон:Кніга
  59. Шаблон:Літаратура/Беларуская эміграцыя — абаронца роднае мовы С. 170.
  60. Шаблон:Літаратура/Беларуская эміграцыя — абаронца роднае мовы С. 33.
  61. Шаблон:Літаратура/Беларуская эміграцыя — абаронца роднае мовы С. 167, 173.
  62. Шаблон:Кніга
  63. Бабіч Ю. Лексіка з нацыянальна-культурным кампанентам у сучасным публіцыстычным дыскурсе // Роднае слова. № 6, 2016. С. 13.
  64. Шаблон:Літаратура/Беларуская эміграцыя — абаронца роднае мовы С. 171—172.
  65. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою klimaw-2004 не вказано текст
  66. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Шыманскі не вказано текст
  67. Шаблон:Кніга
  68. Жовтобрюх М. А. Курс сучасної української літературної мови. Частина І: підручник / М. А. Жовтобрюх, Б. М. Кулик. — Вид. третє — К. : Радянська школа, 1965. — С. 47.
  69. Українсько-білоруські мовні контакти. (укр.)

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати

ІсторіяРедагувати

Білоруськомовні ЗМІ онлайнРедагувати


Помилка цитування: Теги <ref> існують для групи під назвою «*», але не знайдено відповідного тегу <references group="*"/>