Дієсловиця
Дієсловиця (біл. Дзеясловіца; Dziejasłovica) — варіант правопису білоруської мови, який є середнім варіантом між наркомівкою і тарашкевицею. Здійснює передачу особливостей білоруської вимови на основі норм наркомівки.
Свою назву він отримав від назви журналу «Дзеяслоў», який видавався з вересня 2002 р. до кінця 2009 р., коли журнал перейшов на наркомівку. Правопис вважався компромісом, але не підтримувався іншими публікаціями, залишаючись практично непоміченим ні прихильниками тарашкевиці, ні прихильниками наркомівки.[1]
Цей варіант білоруської ортографії (з деякими особливостями), який базується на пропозиціях Правописної комісії ТБМ імені Ф. Скорини, також давно використовується у бюлетені з прав людини «Право на свободу»,[2] виданому Правозахисним органом Центр "Вясна" Алеся Бяляцького, так само в греко-католицькій газеті "Церква".[3]
Суть правопису ред.
Дієсловиця реалізує на письмі фонетичний принцип білоруської мови на основі норм наркомівки від чого вона відрізняється переважно на ортографічному рівні — один і той же текст в обох варіантах вимовляється однаково. Виняток становлять закінчення іменників другої відміни в родовому відмінку, а також повні голосні у формах першої відміни родового відмінку множини, такі як «задачаў», «паэмаў», «пазіцыяў», які були запозичені з принципів класичного правопису.[4]
Крім того, асимілятивна м’якість свистячих дієсловиця передає непослідовно: м’якість зберігається всередині слова, але не передається в прийменниках.
Порівняння правописів ред.
| Тарашкевиця | Дієсловиця | Наркомівка |
| сьвет, бязьлітасна | сьвет, бязьлітасна | свет, бязлітасна |
| жыцьцё, мысьленьне | жыцьцё, мысьленьне | жыццё, мысленне |
| бязь іх, ня толькі | бяз іх, ня толькі | без іх, не толькі |
| сымбаль, пазыцыя, сыгнал | сімвал, пазіцыя, сігнал | сімвал, пазіцыя, сігнал |
| філязофія, міт | філасофія, міф | філасофія, міф |
| Эўропа, Шатляндыя | Еўропа, Шатландыя | Еўропа, Шатландыя |
Причини появлення ред.
Через те, що офіційне написання білоруської мови не передає правильної вимови білоруських слів, а особливості білоруського класичного правопису при перекладі іноземних слів для багатьох зросійщенних білорусів є незвичними, існує «сярэдні варыянт» правопису.[4]
Поет і літературознавець Анатоль Іващанка, який є прихильником «середнього варіанту» правопису, стверджував, що:
|
не м'які знаки та перенесення першого складу перед наголосом створюють "психологічний бар'єр" для тих, чиє вивчення білоруської мови обмежується школою, але перш за все словотворення запозиченої лексики (латинізми з м'яким [l], свист у позиціях перед [i], розмежування звуків [f] та [t], передача власних імен тощо). Тут і серед прихильників тарашкевиці є різні погляди ... Під час розмов багато людей, які використовували тарашкевицю, підтвердили, що запозичення є для них дратівливим фактором. Деякі перейшли на дієсловицю, не знаючи про її існування. | 
|
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Б.Пятровіч: «Дзеясловіца» заканчваецца бясслаўна [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // Радыё Свабода, 22 сьнежня 2009 г.
- ↑ Права на волю. Сьпіс файлаў. Архів оригіналу за 10 квітня 2015. Процитовано 27 червня 2021.
- ↑ Царква. Беларуская грэка-каталіцкая газета. Архіў нумароў. Архів оригіналу за 1 липня 2021. Процитовано 27 червня 2021.
- ↑ а б Анатоль Івашчанка. МОВА. «Дзеясловіца» — кампрамісны правапіс [Архівовано 21 лютого 2014 у Wayback Machine.] // «Беларускія навіны», 13 сьнежня 2008 г.
Посилання ред.
- Часопіс «Дзеяслоў», інтэрнэт-вэрсія выданьня