Інтермедія

сторінка значень у проекті Вікімедіа

Інтерме́дія (лат. intermedia — «проміжна, середня») — невеличкий розважальний драматичний твір, який виконують між актами вистави.

У європейському театрі пережила кілька видозмін — від коментувань Дияволом і Богом попередньої дії, інтерпретації античних сюжетів до музичних і танцювальних номерів інтерлюдій.

В українській драматургії 17-18 ст., де в основному експлуатувалися старо- та новозавітні сюжети, які не давали можливості адекватно й оперативно реагувати на тодішні суспільно-політичні події, інтермедія віддзеркалювала дійсність, починаючи з 17 ст.: зафіксовано міжнаціональні стосунки, конфесійні проблеми тощо. Збереглося понад 50 інтермедій, зокрема Митрофана Довгалевського, Георгія Кониського та Якуба Ґаватовича. Інтермедії лягли в основу української побутової драми, комедії.

Дійовими особами інтермедій були, як правило, персонажі з простолюду, що розмовляли кожний своєю народною мовою: українецьукраїнською, росіянинросійською, білорусбілоруською, в той час як основні, серйозні п’єси писалися своєрідною книжною мовою[1].

Викладач поетики Митрофан Довгалевський у своєму навчальному курсі давав настанови щодо інтермедій: «у комедії виводяться особи низькі — наприклад, господар, литвин, циган, козак, єврей, поляк, скіф, грек, турок, італієць»; «комедії треба писати сільською мужицькою мовою»; зміст інтермедій повинні становити «забавні й жартівливі історії, оповідання, анекдоти, витівки одного над одним слуг, придворних, бідняків, підлесників, мужиків»; слід застосовувати два типи комізму, один з яких ґрунтується на смішних словах, інший — на діях, що викликають сміх[2].

Вплив інтермедії відчутний у творчості І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, М. Гоголя, М. Старицького та інших.

Музична інтермедіяРедагувати

У музиці інтермедією називають частину фуги між двома сусідніми проведеннями теми. За композиційним значенням інтермедії бувають:

  • Зв'язуючі, що слугують переходом від одного проведення теми до іншого
  • Заключні, що завершуються кадансом і відділяють один розділ фуги від іншого
  • Самостійні, досить великих розмірів, контрастуючі з проведеннями теми.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Гудзій Микола. Українські інтермедії XVII — XVIII ст. // Українські інтермедії XVII—XVIII ст. : пам'ятки давньої української літератури / АН УРСР, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка ; підгот. Л. Є. Махновець ; вступ. ст. і відп. ред. М. К. Гудзій. — К. : Вид-во АН УРСР, 1960. — 239 с.
  2. Жанрові особливості і тематика інтермедій // Історія української літератури XI—XVIII ст.; навчальний посібник / П. В. Білоус. Рецензенти: док. філ. наук, проф. М. П. Корпанюк, док. філ. наук, чл.-кор. НАН України М.М. Сулима. — К.; ВЦ «Академія», 2009. — C. 334—335. — 424 с. (Серія «Альма-матер»). — ISBN 978-966-580-304-1

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати