Радимичі
IX ст. – 1169 Київська Русь Alex K Kievan Rus..svg
Розташування Радимичі
Східнослов'янські племена 8-9 ст. та балти
Столиця Гомель, Чечерськ і Вщиж
Релігії Язичництво
Форма правління плем'я
Історія
 - Засновано IX ст.
 - Ліквідовано 1169

Радимичі (староцерк.-слов. Радимичи[1]) — східнослов'янський союз племен[2], які жили між р. Дніпром і р. Сожжю (басейн нижньої і середньої течії), Лівобережжя від Києва, земля «Родунія» (та «Радосинь», «Рай»)[2] і це народ «родимий» (рідний); нині південно-східна Білорусь[2]. Ці племена займалися мисливством, пасічництвом, скотарством та підсічним хліборобством. Головні міста — Гомель, Чечерськ і Вщиж. Згідно Руського літопису в середині 9 століття радимичі сплачували данину хозарам. До Київської Русі їх приєднав князь Олег у 885 році, а остаточно — князь Володимир Святославич 984 року.

ЕтимологіяРедагувати

Назва племені радимичів походить від імені їх племінного князя Радима (староцерк.-слов. Радимъ)[1].

ПоходженняРедагувати

 
Старожитності радимичів (Національний музей історії України)

Плем'я радимичів раніше відносилося до лехітської групи умовно західних слов'ян дав.-рус. ѿ Ляховъ[1], а заселивши терени Русі Східної Європи умовно у новітній історії вважається східними слов'янами староцерк.-слов. и пришедша сѣдоста...Радимъ на Ръжю...и прозвашас̑ Радимичи[1]. У літописному тексті уточнення щодо староцерк.-слов. Ръжю як староцерк.-слов. Съжю — сучасна назва річки Сож[1]. Втім це до тепер є темою для дискусій: за однією версією радимичі прийшли з вісли; за іншою — з Днестра чи Дунаю. Втім вони точно не були автохтонним населенням Посожжя, про що свідчать археологічні розвідки.

ІсторіяРедагувати

Радимичі являли собою союз 8 племен, кожне з яких складалося з князів, знаті та народних зборів. Можливо столицею союзу або одним із значних міст (градів) був Гомій. 911 року радимичі як союзники брали участь у поході князя Олега Віщого на Візантію. Були підкорені князем Володимиром Святославичем.

Коли держава Київська Русь по смерті князя Ярослава Володимировича розпалася на удільні князівства, західна частина землі радимичів увійшла до складу Смоленського князівства, а східна — до Чернігівського князівств.

Відомі археологічні пам'ятки радимичів: численні курганні могильники з трупоспаленнями (IX–X ст.) та трупопокладаннями (XI–XII ст.)

Радимичі разом з кривичами, дреговичами, ятвягами утворили білоруський народ[3].

Востаннє радимичі згадуються літописом під такою племінною назвою в 1169 році. Але зустрічаються в родоводах серед предків сожської шляхти та друцької шляхти Великого князівства Литовського. Згадуються у Пам'ятних книжках Могилівської губернії Російської імперії.

КультураРедагувати

Характерною етнографічною ознакою є семипроменеві скроневі кільця та шийні гривні розеткоподібні кінцями, що заходять. Основу поховання складали кургани з вогнищем в насипі зі орієнтацією на схід.

Значне поганське святилище радимичів розташовувалося поблизу сучасного села Ходосовичі (Рогачовський район)

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д ЛѢТОПИСЬ ПО ИПАТЬЕВСКОМУ СПИСКУ. Архів оригіналу за 6 серпня 2011. Процитовано 28 жовтня 2014. 
  2. а б в стор. 566–567, 7-8, 14, 16, 51, 292, «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., 591 с. — ISBN 5-308-00052-2
  3. стор. 2446, том. 7, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1998 р. ISBN 966-7155-02-1

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати