Латиська мова

мова латвійців, державна мова Латвійської Республіки й одна з офіційних мов Європейського Союзу

Лати́ська мо́ва (латис. latviešu valoda, МФА[ˈlatviɛʃu ˈvaluɔda]) — східнобалтійська мова індоєвропейської мовної сім'ї, є однією зі балтійських мов, що входять до більшої балто-слов'янської гілки. Є національною мовою латишів та державною мовою Латвійської Республіки та з 1 травня 2004 — одна з офіційних мов Європейського Союзу.

Латиська мова
latviešu valoda
Поширеність латиської мови:      Мова більшости      Мова меншости
Поширеність латиської мови:

     Мова більшости

     Мова меншости
Поширена в Латвія Латвія
Регіон Північна Європа
Носії рідна 1,39 млн. (Латвія)
110 тис. (за кордоном)
1,5 мільйона (світ)[1]
друга мова для 400 тисяч
Писемність Латиниця (латиський альфабет)
Класифікація

Індоєвропейська сім'я

Балто-слов'янська гілка
Балтійська група
Східнобалтійська підгрупа
Латиська мова
Офіційний статус
Державна Латвія Латвія
Офіційна Європейський Союз Європейський Союз
Регулює Центр державної мови (Латвія)
Коди мови
ISO 639-1 lv
ISO 639-2 lav
ISO 639-3 lav
SIL lav

У Латвії є близько 1,3 мільйона носіїв латиської мови та 100 000 за кордоном. Загалом латиською розмовляють 2 мільйони, або 80% населення Латвії.[2] З них близько 1,16 мільйона або 62% використовували її як свою основну мову вдома.[3][4]

Як східнобалтійська мова, латиська найтісніше споріднена з сусідньою литовською; проте латиська мова йде за більш швидким розвитком.[5] Крім того, існують певні розбіжності щодо того, чи слід вважати латґальську та курсенієкі, які є взаємно зрозумілими з латиською, різновидами чи окремими мовами.[6]

Латиська мова вперше з’явилася в західній пресі в середині XVI століття з відтворенням «Отче наш» латиською мовою в «Cosmographia universalis» Себастьяна Мюнстера (1544) латинським шрифтом.

КласифікаціяРедагувати

Латиська мова належить до балтійської групи балто-слов'янської групи індоєвропейської мовної сім'ї. Це одна з двох живих балтійських мов з офіційним статусом (друга — литовська). Латиська та литовська мови зберегли багато рис іменної морфології протоіндоєвропейської мови, хоча у питаннях фонології та словесної морфології вони демонструють багато нововведень (іншими словами, форм, яких не було в праіндоєвропейській),[7] причому латиська мова є значно інноваційнішою, ніж литовська. Проте латиська також зазнала впливу лівської мови.[8] Наприклад, латиська мова запозичила перший склад наголосу з фінно-угорських мов.[9]

ІсторіяРедагувати

 
Мапа розселення балтійських племен в кінці XII — початку XIII століть

Разом з литовською, прусською і ятвязькою латиська походить від прабалтійської мови. Прабалтійські голосні *i, , *u, , *a, збереглися в латиській без зміни. Власне латиською інновацією є фонологізація протиставлення ɛ : æ, що були спочатку алофонами фонеми e, реалізованої більш відкрито перед твердими приголосними і більш закрито перед м'якими. Дифтонг *eɪ̯, як і в литовській, через стадію монофтонгу *ẹ перейшов в ɪ̯e. Таутосиллабічні поєднання in, un, en, an дали в латиській ī, ū, ɪ̯e, u̯o. Великих змін зазнав ауслаут неодносложних слів: зникли короткі a, e, i, довгі ā, ē, ī, ū скоротилися, дифтонги монофтонгізувалися (aɪ̯, eɪ̯ > i, au > u)[10]. Як і в литовській, в латиській прабалтійське ō діфтонгізувалося в u̯o, що, однак, не знайшло відображення на письмі: лит. dúoti, латис. dot «дати»[11].

 
Мапа поширення латиської мови у 1884 році, складена Авґустом Біленштейном, яка пізніше була використана для визначення кордонів Латвійської республіки.

Балтійські мови поділяються на дві гілки: західні та східні балтійські мови. Сьогодні тільки східні балтійські мови (латиська і литовська) існують у розмовній формі, останньою із західних балтійських мов зникла давньопруська, переставши бути розмовною наприкінці 16 століття. Балтійські мови вважаються чи не найархаїчнішими з-поміж індоєвропейських мов. Це твердження стосується більше до литовської мови, аніж до латиської, тому що латиська зазнала більшого впливу з боку інших мов. В обох мовах збереглася інтонаційна система, нехарактерна для більшости індоєвропейських мов. Латиська мова — мова з розвинутою системою флексій, замість численних прийменників у ній застосовується система з 7 відмінків іменників (називний, знахідний, давальний, інструментальний (орудний), місцевий, кличний і родовий). На відміну від англійської мови, у латиській немає артиклів (такі слова як the та a).

Східно-балтійські мови відокремилися від західно-балтійських (або, очевидно, від гіпотетичної прото-балтійської мови) між 400-ми й 600-ми роками. Диференціація між литовською й латиською мовами почалася у 800-х роках, проте вони ще довго залишалися діалектами однієї мови. Проміжні діалекти існували, як мінімум, до XI—XV століть, а як видно, аж до XVII століття. Також на незалежний розвиток мов вплинуло зайняття Лівонським орденом басейну річки Даугави в XI та XIII століттях. (Територія Ливонського ордену майже збігається з територією сучасної Латвії.)

До середини XIX ст. латиська мова вважалася лише «ненімецьким» (undeutsch) селянським діалектом. Потім пішли довгі роки царської політики зросійщення (змосковщення) латишів (через школу та адміністрацію). Боротьба за самостійність латиської мови та за її збагачення новими словами особливо успішно пішла із часу національно-визвольного руху (60-80-ті рр. XIX ст.). Визначальна роль у цьому русі належить Отто Кронвальду. Другий період розквіту латиської мови пов'язаний з ім'ям найбільшого латиського поета Райніса, який широким струменем увів у латиську мову манеру вдалого «усікання» довгих латиських слів і тим зробив можливими переклади класиків світової поезії на латиську мову.

У цей час латиська мова є державною мовою всієї Латвійської Республіки.

 
Поширеність латиської мови як основної (2011)
 
Діалекти латиської мови

ПоширеністьРедагувати

Область латиської мови утворилася з територій балтійських племен — латгали, земгали, курші та фінського племені лівів.

ДіалектиРедагувати

Сучасна латиська діалектологія виділяє три діалекти, а ті у свою чергу поділяються на говірки.

Сучасна літературна латиська мова ґрунтується на середньому діалекті.

На середньому діалекті говорить населення середньої частини Латвії — від Мазсалаца та Ергеме[lv] до півдня через Валмієра, Цесіс, Добеле, Єлгава до литовського кордону. Тамським діалектом розмовляють латиші між Кулдіга, Талси, Дундага[lv], Вентспілс, Скулте[lv], Лімбажі та Лієлварде.

СтатусРедагувати

 
Результати референдуму по округах.
ЗА
   100,0%—90,0%
   89,9%—80,0%
   79,9%—70,0%
   69,9%—60,0%
   59,9%—50,0%
ПРОТИ
   50,0%—59,9%
   60,0%—69,9%
   70,0%—79,9%
   80,0%—89,9%
   90,0%—100,0%

Перший указ про надання офіційного статусу латиській мові був опублікований 4 січня 1918 року на території Латвії, що перебувала під управлінням Ісколата. Указ передбачав, що латиська мова повинна використовуватися в усіх офіційних установах Латвії, але ненаціональним мовам надавалися такі ж права, як латиській, де це необхідно. 8 березня 1919 року було видано декрет про мови, який не надавав особливого статусу латиській мові, вона була однією з офіційний мов.

Після проголошення Латвійської республіки, у 1918 році, латиська мова була офіційно визнана однією з трьох офіційних мов. Поступово було прийнято низку нормативних актів, які визначали статус латиської мови.

У 1940 році, коли Латвійська Республіка була окупована та включена до складу СРСР, латиська мова втратила статус національної мови, її використання у повсякденному житті також зменшилося. 1988 року під час всенародного голосування 354 000 мешканців Латвії проголосували за поправку до Конституції Латвійської РСР, в якій було визначено, що державною мовою Латвійської Радянської Соціалістичної Республіки є латиська мова. Рішення про надання латиській мові статусу державної було прийнято 6 жовтня 1988 року.

Після відновлення державної незалежності Латвії латиська мова де-факто була визнана як єдина державна мова, яка використовується в державному управлінні, збройних силах, органах внутрішніх справ тощо, але її де-юре статус не був конституційно встановлений. 15 жовтня 1998 року Сейм Латвії ухвалив поправки до розділу 1 статті 4 Конституції Латвії (набула чинності 6 листопада 1998 року), де було зазначено, що державною мовою в Латвійській Республіці є латиська мова.

У 2012 році в Латвії відбувся референдум щодо змін до Конституції, які передбачали надання російській мові статусу другої державної. У референдумі взяли участь 70,5% громадян Латвії які мають право голосу, з них 24,9% виборців проголосували за, а 74,8% проголосували проти[12]. Референдум підтвердив статус латиської мови — єдина державна мова у Латвії.

ПисьмоРедагувати

Докладніше: Латиська абетка
 
Текст латиською мовою у Церкві Всіх Націй, Східний Єрусалим

Перші письмові документи латиською мовою з'явилися в 16 — 17 ст. У 1585 латиською мовою надруковано католицький катехізис. Це була перша книга латиською мовою. У наступному році латиською мовою надруковано й лютеранський катехізис. Перший латиський словник «Lettus» склав Ґеорґ Манселіус[lv] 1638 року. Тогочасну латиську систему написання розробили німецькі ченці, які створили ці релігійні тексти. За основу була взята німецька система, яка не дуже добре відбивала розмовну латиську мову. Ці тексти, як і багато чого іншого, до середини 1930 були написані готичним шрифтом.

Латиська абетка складається з 33 літер:

A a Ā ā B b C c Č č D d E e Ē ē
F f G g Ģ ģ H h I i Ī ī J j K k
Ķ ķ L l Ļ ļ M m N n Ņ ņ O o P p
R r S s Š š T t U u Ū ū V v Z z
Ž ž

Лінгвістична характеристикаРедагувати

Фонетика і фонологіяРедагувати

ГолосніРедагувати

Система голосних фонем сучасної латиської мови включає наступні монофтонги (знаком ː позначені довгі голосні)[13][14]:

Підняття Ряд
Передній Середній Задній
Високе i iː u uː
Середнє ɛ ɛː (ɔ) (ɔː)
Низьке æ æː a aː

Фонеми /ɔ/ і /ɔː/ в сучасній латиській мові зустрічаються тільки в запозиченнях. Різниця між /ɛ/ і /æ/ на письмі ніяк не позначається, для позначення обох фонем служить літера e (аналогічно довгі /ɛː/ і /æː/ позначаються однією літерою ē).

Двома окремими фонемами є дифтонги /ɪ̯ɐ/ (на письмі ie) і /u̯ɐ/ (на письмі o). Решта дифтонгів латиської мови — /au̯/, /aɪ̯/, /eɪ̯/ і /uɪ̯/ — з фонологічної точки зору є біфонемними поєднаннями (перші три зустрічаються тільки в запозиченнях)[14].

Різна довгота голосних змінює значення слова: mele «брехуха» — mēle «язик», pile «крапля» — pīle «качка». Довгі голосні приблизно в два з половиною рази довше коротких.

МорфологіяРедагувати

У латиській мові виділяють десять частин мови: іменник, прикметник, числівник, займенник, прислівник, дієслово, прийменник, сполучник, частка, вигук.

У відмінювальних частин мови розрізняють шість відмінків (називний, родовий, давальний, знахідний, місцевий і кличний)[15].

Орудний відмінок у латиській зник, у його функції вживається прийменник ar «з» із знахідним відмінком в однині і давальним у множині: griezt maizi ar nazi «різати хліб ножем», griezt maizi ar nažiem «різати хліб ножами»[16]. У старолатиських текстах фіксують також форми ілативу: krustan sists «прибитий до хреста»[17].

Родів у латиській мові два — чоловічий та жіночий[18].

Іменники чоловічого роду мають закінчення -s, -š, -is, -us, а жіночого — -a, -e, -s (рідко). У латиській мові є дві форми звертання: офіційна й неофіційна. Наприклад, ти (tu) при ввічливому зверненні перетворюється на ви (jūs). Наголос найчастіше падає на перший склад, хоча трапляються винятки. Порядок слів у реченнях — вільний, тобто залежить від того, на яке слово падає змістовний наголос. Так, наприклад, речення «У склянці — вода» виглядає так: Glāzē ir ūdens, а «Вода у склянці» — так: Ūdens ir glāzē. У латиській мові немає артиклів. Тобто «будинок» звучить як māja, а «Він вдома» — так: Viņš ir mājā (він є в домі).

ПрикладРедагувати

«Заповіт» Т. Г. Шевченка латиською мовою (переклав Валтс Давідс)[19]

Kad es miršu, rociet mani
Stepē paugurainā
Kur man Ukraina vismīļā
Veras plašā ainā.
Lai es redzu plašos laukus,
Dņepru un tās kraujas,
Lai es varu klausīties, kā
Bangas krācēs graujas.
Kad no Ukrainas tās aizraus
Zilā jūras miglā
Ienaidnieka asinis… tad,
Cēlies gaitā žiglā,
Traukšos atstāt kalnus, laukus,
Pielūgt dievu īstu.
Kamēr noticis tas nava,
Dieva nepazīstu.
Aprociet un sacelieties,
Važas saraut ziniet,
Ienaidnieka asins lāsēm
Brīvi aprasiniet.
Arī manim brāļu saimē,
Lielā, brīvā, jaunā,
Veltiet kādu klusu vārdu,
Nepieminiet ļaunā.
Кад ес міршу, роцієт мані
Степé пауґурайнá
Кур ман Украйна вісмíля́
Верас плашá айнá.
Лай ес редзу плашос лаукус,
Днєпру ун тáс крауяс,
Лай ес вару клаусíтієс, кá
Банґас крáцéс ґрауяс.
Кад но Украйнас тáс айзраус
Зілá ю́рас міґлá
ленайднієка асініс… тад,
Цéлієс ґайтá жіґлá,
Траукшос атстáт калнус, лаукус,
Пієлýґт дієву íсту.
Камéр нотіціс тас нава,
Дієва непазíсту.
Апроцієт ун сацелієтієс,
Важас сараут зінієт,
ленаіднієка асінс лáсéм
Брíві апрасінієт.
Арí манін брáлю саімé,
Лієлá, брíвá, яунá,
Велтієт кáду клусу вáрду,
Напіємінієт ляунá.

ПриміткиРедагувати

  1. Ethnologue report for language code:lav. Архів оригіналу за 11 жовтня 2012. Процитовано 23 березня 2011. 
  2. Dažādu tautu valodu prasme. vvk.lv (латис.). Архів оригіналу за 11 жовтня 2017. Процитовано 25 жовтня 2021. 
  3. At Home Latvian Is Spoken by 62% of Latvian Population; the Majority – in Vidzeme and Lubāna County (англ.). Central Statistical Bureau of Latvia. 26 вересня 2013. Архів оригіналу за 8 лютого 2020. Процитовано 30 жовтня 2014. 
  4. Latvian Language Is Spoken by 62% of the Population (англ.). Baltic News Network. 26 вересня 2013. Архів оригіналу за 28 вересня 2013. Процитовано 30 жовтня 2014. 
  5. Dahl, Östen; Koptjevskaja-Tamm, Maria, ред. (2001). The Circum-Baltic Languages (англ.). John Benjamins Publishing. ISBN 9027230579. OCLC 872451315. 
  6. Latgalian Language in Latvia: Between Politics, Linguistics and Law. International Centre for Ethnic and Linguistic Diversity. 30 березня 2018. Архів оригіналу за 29 січня 2019. Процитовано 6 серпня 2018. 
  7. For example the Latvian debitive verb form (man ir jāmācās “I must study” or “it is necessary for me to study”) and the Lithuanian frequentative past (jie eidavo “they used to go”).Baltic languages - Comparison of Lithuanian and Latvian [Архівовано 25 жовтня 2021 у Wayback Machine.], Encyclopedia Britannica
  8. Livones.net - Mutual influence between Livonian and Latvian. Архів оригіналу за 25 жовтня 2021. Процитовано 25 жовтня 2021. 
  9. Stafecka, Anna (2014). Baltic and Finnic linguistic relations reflected in geolinguistic studies of the Baltic languages. Архів оригіналу за 25 жовтня 2021. Процитовано 25 жовтня 2021. 
  10. Smoczyński, 1986, с. 870—871.
  11. Дини, 2002, с. 80—81.
  12. 2012. gada 18. februāra tautas nobalsošana par likumprojekta "Grozījumi Latvijas Republikas Satversmē" pieņemšanu Rezultāti (латис.)
  13. Сталтмане, 2006, с. 158.
  14. а б Nau N. Latvian. — München — Newcastle: Lincom Europa, 1998. — 66 p. — (Languages of the world / Materials: Materials, 217. — ISSN 0940-0788). — ISBN 3-89586-228-2
  15. Сталтмане, 2006, с. 167.
  16. Сталтмане, 2006, с. 168.
  17. Smoczyński, 1986, с. 874.
  18. Nau, 1998, с. 21.
  19. Т. Г. Шевченко, Заповіт мовами народів світу, К., «Наукова думка», 1989

ПосиланняРедагувати

Вікіпедія має розділ
латиською мовою
Sākumlapa