Прийменник

частина мови

Прийме́нник — незмінна службова частина мови, яка разом з відмінковими закінченнями іменників, займенників і числівників виражає відношення між словами у реченні. Прийменники не мають самостійного лексичного значення, тому членами речення не виступають. Стосуючись іменників, числівників, займенників, вони входять до складу другорядних членів речення.

Українська моваРедагувати

В українській мові прийменники за походженням поділяються на первинні (похідні) та вторинні (непохідні). Первинні прийменники мають праслов'янське походження, налічується близько 80-ти їх одиниць. Вони не співвідносяться з жодною частиною мови ні семантично, ні формально. Прийменникові сполучення, утворенні поєднанням двох чи трьох первинних прийменників, також належать до групи первинних прийменників. Вторинні ж прийменники мають кількісну перевагу над первинними, бо активно поповнюються новотворами.[1] Вторинні прийменники походять з інших частин мови. Вони неоднорідні й об'єднуються в 5 груп.[2][3]

За морфологічною будовою поділяються на прості, складні та складені.[4] Виділяють три сематичні типи — просторові, логічні та темпоральні.[5]

Прийменники пишуться разом, якщо утворені: двома або трьома прийменниками у сполученні із будь-якою частиною мови (напередодні, упродовж); двома простими прийменниками (задля, поза). Через дефіс записуються складні прийменники, утворені з початковими з та із (з-за, із-під). Окремо пишуться сполучення прийменників у разі, під кінець, під час, що ж до.

ПриміткиРедагувати

  1. Безпояско, 1993, с. 278—279.
  2. Безпояско, 1993, с. 279—280.
  3. Вихованець та Городецька, 2004, с. 331—333.
  4. Н. Г. Шкуратяна; С. В. Шевчук (2000). Сучасна українська літературна мова. Київ: Літера. с. 250. ISBN 966-7543-02-1. 
  5. Безпояско, 1993, с. 282.

ДжерелаРедагувати

  • О. К. Безпояско, К. Г. Городенська, В. М. Русанівський. Граматика української мови. Морфологія. — Київ : Либідь, 1993. — 334 с.
  • І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, за ред. І. Р. Вихованця. Теоретична морфологія української мови. — Пульсари. — Київ, 2004. — 398 с.
  • Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Інститут української мови — Київ: Наук. думка, 2019. — 286 с.

Додаткова літератураРедагувати

  • Вихованець І. Р. Прийменникова система української мови. — К.: Наук. думка, 1980. — 285 с.
  • Прийменники німецької мови: додаток до навч. посіб. «Граматика німецької мови. 1 ч.» / Д. А. Євгененко [и др.] ; Кіровоградський держ. педагогічний ун-т ім. Володимира Винниченка. — Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка, 2002. — 36 с.
  • Прийменник // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін.. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 417. — 552 с.
  • Б. Д. Антоненко-Давидович. Як ми говоримо. — Центр навчальної літератури,. — Київ, 2019. — ISBN 978-611-01-1464-6.