Закінчення
модифікатор слова, морфема
Закі́нчення (фле́ксія[1], лат. exitus, англ. flexion) — змінна звукова частина змінюваного слова. Відсутність звукового закінчення заведено називати нульовим закінченням.
Закінчення додаються до основи слова і виражають його граматичне значення (особу, час, рід, відмінок тощо), а також зв'язують слова у словосполучення та речення.
Незмінювані слова не мають закінчень. До незмінюваних слів належать:
1) незмінні іменники іншомовного походження (таксі, кіно тощо);
2) прислівники;
3) дієприслівники;
4) числівники;
5) неозначена форма дієслова (говорити, купатись, танцювати);
6) абревіатури (ООН, МЗС);
7) службові частини мови (прийменник, сполучник, частка);
8) вигуки.
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Флексія // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
Посилання
ред.- Закінчення; Флексія // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови; редкол.: В. М. Русанівський (співголова), О. О. Тараненко (співголова), М. П. Зяблюк та ін. — 2-ге вид., випр. і доп. — К. : Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 2004. — 824 с. : іл. — ISBN 966-7492-19-2. — С. 191; 759—760.
- Закінчення // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.