Власні назви

індивідуальне найменування окремого одиничного об'єкта

Власні назви (о́німи) — слова або словосполучення, які позначають індивідуальні об’єкти. Власні назви вивчає мовознавча дисципліна ономастика.

На відміну від загальних назв, які у своєму значенні об’єднують низку однотипних об’єктів, власні назви, навпаки, індивідуалізують об’єкт, вирізняють його з класу однотипних. Власні назви є в усіх мовах світу. В українській мові власні назви зазвичай пишуть з великої літери, іменники мають або тільки однину (Дунай, Світязь, Львів), або тільки множину (Карпати, Черкаси, Суми).

Види онімівРедагувати

Власні назви з'являються тоді, коли індивідуальне розрізнення набуває суспільної значущості. За денотатами розрізняють такі класи власних назв:

Широко й обмежено поширені назвиРедагувати

Сукупність усіх власних назв мови становить її ономастичний простір.

Власних назв дуже багато. В Україні одних топонімів кілька мільйонів. На мільйони, очевидно, треба рахувати також ергоніми й особливо хрематоніми української мови. Безмежна кількість заголовків худож. творів тощо. Однак у лексичному запасі окремої людини загальних назв значно більше, ніж власних. Одні власні назви відомі всім мовцям (Київ, Дніпро, Шевченко, Чумацький Шлях, «Заповіт»), інші — лише частині мовців, нерідко дуже невеликій. Через це складається хибне враження, що й у мові в цілому більше загальних, а не власних назв. Загальні назви є, безперечно, центральним шаром лексики, а власні становлять її потужну периферію з дуже різною сферою поширення. Загалом же в мові на одну загальну назву припадає до кількох сотень власних назв.

Власні назви належать до мовних універсалій — вони є в усіх мовах світу. Але в кожній мові власні назви мають свої специфічні ознаки.

Загальний іменник — це назва, що є спільною для ряду однотипних істот, предметів, явищ, понять, наприклад: хлопець, орел, вовк, стіл, стіна, дерево, будинок, обід, пароплав, човен, газета, простір, час, добро, хвилювання, сум, біль, відношення, критика.

Іменники загальні і власніРедагувати

Власний іменник — це індивідуальна назва одного з ряду однотипних предметів чи одного існуючого в природі. Власними назвами є прізвища, імена, географічні назви, назви високих посад, свят, установ, почесні звання, назви газет, журналів, книг, видавництв, колгоспів тощо, наприклад: Київ, Карпати, Байкал, Шевченко, Франка, Петренко, Президент України.

Власні назви характеризуються тим, що пишуться з великої літери, мають або тільки однину (Дунай, Світязь, Львів), або множину (Карпати, Черкаси, Суми). Назви книг, газет, журналів, кораблів, магазинів, умовні назви продуктів і товарів беруть у лапки: повість «Тореадори з Васюківки», газета «Авангард», теплохід «Леся Українка», магазин «Світоч», цукерка «Білочка». Але назви релігійних книг і понять у лапки не беруть: Євангеліє, Біблія, Коран. Назви зі словом імені в лапки не беруть: школа імені І. Франка.

Межа між власними і загальними назвами рухлива. Часто тільки в контексті можна визначити, є іменник загальною чи власною назвою: коваль (фах), Коваль (прізвище), орел (птах), Орел (прізвище). Частина колишніх власних назв (прізвищ учених) поповнила групи загальних: ампер, ом, меценат, вольт, дизель та ін.

Загальний іменник може подаватися у певному тексті як власна назва, якщо мовець надає йому якогось особливого значення. Вивченням власних імен займається спеціальна мовознавча дисципліна ономастика (від грецької — мистецтво давати імена). Ономастика об'єднує вужчі галузі відповідно до тих категорій об'єктів, які носять імена. Топоніміка (від грецької — ім'я місця) вивчає назви географічних об'єктів, антропоніміка (від грецької — ім'я людини) — імена людей, зооніміка (від грецької — ім'я тварини) — клички тварин, астроніміка (від грецької — імена зірок) — назви небесних тіл, гідроніміка — назви водних об'єктів тощо. Тому серед власних назв розрізняють:
а) антропоніми — власні назви людей (імена, прізвища, прізвиська): Олег, Леся Українка, Шекспір;
б) топоніми — власні географічні назви (назви територій, держав, населених пунктів, урочищ, місцевостей, гір, вод тощо): Європа, Дніпро, Холодний Яр, Крим, Атлантика;
в) космоніми — назви космічних об'єктів: Чумацький Шлях, Велика Ведмедиця, Козеріг, туманність Андромеди;
г) міфоніми — найменування божеств, міфологічних персонажів: Перун, Юпітер, Зевс, Вій, Перелесник, Ладо;
ґ) зооніми — клички тварин: Гнідий, Стріла, Сірко;
д) гідроніми — назви водних об'єктів: Чорне море, Атлантичний океан;
е) культуроніми — позначення предметів духовної і матеріальної культури, зокрема творів літератури й мистецтва, творчих колективів, установ, підприємств, організацій, сортів рослин, продуктів виробництва: Біблія, вірш «Заповіт», товариство «Просвіта», газета «Україна молода», цукерки «Пташине молоко».

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Васильченко В. Українські прізвища.
  • Міжетнічні зв'язки в українській антропонімії XVII ст. — К., 1989.
  • Ономастика. — К., 1966.
  • Питання історичної ономастики України. — К., 1994.
  • Питання сучасної ономастики. — К., 1976.
  • Скрипник Л. Г., Дзятківська Н. П. Власні імена людей. — К., 1996.
  • Словник гідронімів України. — К. : Наукова думка, 1979.
  • Структура онімного простору української мови . Ч.2 : Функціонування власних назв / М. М. Торчинський. - Хмельницький : ХНУ, 2009. - 374с. - ISBN 978-966-330-079-5.
  • Имя нарицательное и собственное. — Москва, 1978.
  • Ономастика. Типология. Стратиграфия. — Москва, 1988.

ПосиланняРедагувати