Денота́т (від лат. denotatum — позначуване) — позначуваний предмет,[1] поняття семіотики (загальної теорії знаків), лінгвістики (мовознавство), філософії мови, літературознавства — однозначна назва предметів та явищ, протилежна конотату, на відміну від якого (від конотата) вказує на процес однозначного відношення імені до предмета, не враховуючи його розмаїтих властивостей, тому не кожен денотат відображає відповідний реальний об'єкт (найчастіше це стосується оксиморонів, хіазмів тощо).[2] Тому, відповідне значення слід визначати в контексті. Денотат — це понятійне ядро значення, позбавлене суб'єктивних відтінків, експресивно-стилістичного забарвлення. Вважають відповідником застосовуваного в традиційній логіці терміна «обсяг поняття».[2]

Це поняття лінгвістики, котрим, як правило, позначають одиничний предмет, на відміну від референта, який називає клас предметів. Поняттям денотат оперують в аналітичному (референційному) підході до розуміння значення слова. У підході використовують так званий семантичний трикутник, кути якого позначають звукову форму слова, означуване поняття (сигніфікат) та сам денотат, тобто одиничний предмет називання. Часто в поняттях «денотат» і «референт» вбачають синонімічну пару, проте коректніше їх диференціювати, що важливо при критичному аналізі художнього тексту.[2]

Об'єктивна дійсність представлена предметами, процесами, ознаками, відношеннями, явищами, які потребують словесного вираження. Як об'єкти семантики лексеми вони є денотатами. Значення слова, обмежене відображенням певного денотата, є денотативним, наприклад: будинок«споруда, призначена для житла», корабель — «велике морське судно», кінь — «свійська тварина, яку використовують для перевезення людей і вантажів», дід — «батьків або материн батько». Результати пізнання людиною дійсності закріплюються в словах, втілюються в їх значенні.[3] Історичні обставини, ментальність народу сприяють закріпленню лексичного значення, спричинюють його зміну й уточнення в процесі розвитку мови. Вони обумовлюють конотативне (лат. con — «разом», notare — «позначати») значення слова, тобто додаткове його значення, відтінки, які накладаються на основне значення, і оцінку денотата.[3]

Примітки ред.

  1. Українська мова: короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / [уклад.: С. Я. Єрмоленко, С.П. Бибик, О.Г. Тодор]; за ред. С.Я. Єрмоленко. — К.: Либідь, 2001. — 224 с.
  2. а б в Денотат // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 268.
  3. а б Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства: Підручник. — К.: Видавничий центр — Академія, 2006. ISBN 966-580-208-9 (стор.: 189)

Посилання ред.

Див. також ред.