Батько

чоловік, що народив чи виростив дитину

Ба́тько[1][2], ст.-укр. батко[3], розм. та́то[4] — чоловік, який є одним з двох батьків нащадка, опікун дитини або декількох дітей, за яких він несе моральну, матеріальну і суспільну відповідальність та зобов'язання до досягнення зрілого віку і до певної міри теж у дорослому віці. Батько — основа повноцінної сім'ї, має глибокий вплив, особливо у дитинстві, та значення для дитини протягом її життя.

Батько тримає на руках свою дитину

В українській мові, зазвичай термін батько в однині означає чоловічого предка та вихованця дитини, тоді як поняття батьки стосується як тата, так і матері загалом.

Інші значенняРедагувати

  • Основоположник якого-небудь учення, якої-небудь галузі науки, мистецтва і т. д. (перен.)
  • Шанобливе називання козацької старшини, отаманів.
  • Ввічливе звертання до чоловіка похилого віку.

Походження назвиРедагувати

Східнослов'янське слово «батько» мовознавці виводять від прасл. *bata, *batja; у процесі розвитку мови за допомогою суфікса зменшеності –к– на українському ґрунті утворилася форма батько[5]. Слово *bata порівнюють з лат. pater, дав.-інд. pita, грец. πατήρ, гот. fadar, англ. father, зводячи до пра-і.є. *pāter-; чи тлумачать як зменшувальну форму від прасл. *bratrъ («брат»), у цьому разі припускається семантичний зсув «брат > батько»[5]. Малопереконливі версії запозичення з іранських чи тюркських мов, як і припущення про субстратне балканське походження[5]. Від «батько» утворюються зменшено-пестливі слова батечко, батенько, батонько, батуньо, батусьо, батіночко, батейко[6].

В українській мові для звернення дітей до батька також використовується як пестливий синонім «тато». Таке ж слово існує або існувало в інших слов'янських мовах: рос. діал. і заст. тата, тятя, болг. та́то, тате, сербохорв. та̏та, та́та, словен. táta, чеськ. táta, словац. tata, н.-луж. tata, в.-луж. tata, пол. tata. Праслов'янську форму слова відновлюють як *tata, і вважають словом з дитячого мовлення, пов'язаним з повторюванням складів при лепетанні (аналогічно «мама», «баба»). Можливо, аналогічне походження має слово *teta («тітка»). Слова з таким же значенням із схожим звучанням трапляються і в інших індоєвропейських мовах: лит. tete, дав.-прусськ. thetis («дід»), лат. atta. Реконструйована праіндоєвропейська форма *átta («тато»)[7]; окрім того, вважають, що до неї також сходить праслов'янське *otьcь («отець»)[8]. Співзвучні слова існують і в неіндоєвропейських мовах (тур. ata).

Діалектне та застаріле отець (вживається також для звертання до служителів культу) походить від прасл. *otьcь, раніша форма *otьkъ, що утворене від *otъ («батько»); зміна суфікса -ьkъ на -ьcь пояснюється дією третьої палаталізації. Праслов'янське *otъ виводять від пра-і.є. *átta[8].

Популярне в російській мові звернення «папа» — запозичення, яке потрапило в російську із французької мови (фр. papa), якою розмовляло російське дворянство в XIX ст. (серед дворян зазвичай прийнято наголошувати на французький кшталт останній склад — «папа́»)[9].

Лексема батько засвідчена у стійких означальних словосполученнях номінативного характеру: весільний батько — чоловік, який виконує на весіллі роль батька нареченого або нареченої та хрещений батько — чоловік, який бере участь в обряді хрещення в ролі так званого духовного батька[10].

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  1. Батько // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2020.
  2. Батько // Словник староукраїнської мови XIV—XV ст.: У 2 т. / Укл.: Д. Г. Гринчишин та інш. — Т. 1: А — М. — Київ: «Наукова думка», 1977. — С. 88.
  3. Батко // Тимченко Є. Матеріали до словника писемної та книжної української мови XV—XVIII ст. У 2 кн. / В. В. Німчук, Г. I. Лиса (підготували до видання). — Київ–Нью-Йорк, 2002. — Кн. 1. — 512 с. — (Пам'ятки української мови . Серія словників). — C. 44.
  4. Тато // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  5. а б в Батько // Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г. — С. 152.
  6. Етнолінгвістичний аспект назв спорідненості. Дарія Добрусинець
  7. Тато // Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 5 / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — Т. 5 : Р — Т. — С. 527. — ISBN 966-00-0785-X.
  8. а б Отець // Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 4 / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П. — С. 232-233. — ISBN 966-00-0590-3.
  9. Етимологічний російськомовний словник Фасмера(рос.)
  10. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К. : Довіра, 2006. — С. 29-30.

ПосиланняРедагувати