Мельничук Олександр Савич
Олекса́ндр Са́вич Мельничу́к (12 липня 1921, с. Писарівка, тепер Кодимського району Одеської області — 19 березня 1997, Київ) — український мовознавець, доктор філологічних наук з 1965, професор з 1966, член-кореспондент АН СРСР з 1981, академік НАН України з 1985.
Мельничук Олександр Савич | |
---|---|
Народився | 12 липня 1921 Писарівка, Балтський повіт, Одеська губернія, Українська СРР |
Помер | 19 березня 1997 (75 років) Київ, Україна |
Поховання | Байкове кладовище |
Країна | Українська Радянська Соціалістична Республіка СРСР Україна |
Діяльність | мовознавець, українознавець, лексикограф |
Галузь | мовознавство, українська[1], українознавство[1], слов'янські мови[1], порівняльна лінгвістика[1], етимологія[1] і лексикологія[1] |
Alma mater | Філологічний факультет Київського університету[d] |
Науковий ступінь | доктор філологічних наук[d] (1965) |
Науковий керівник | Булаховський Леонід Арсенійович і Калинович Михайло Якович |
Відомі учні | Скляренко Віталій Григорович |
Знання мов | українська[1] і російська[1] |
Заклад | Інститут мовознавства імені О. О. Потебні Національної академії наук України |
Членство | Академія наук СРСР і НАНУ |
Партія | КПРС |
Нагороди | |
Чоловік української мовознавиці Віри Коломієць[2].
Життєпис
ред.У 1947 році закінчив Київський університет.
З 1950 року працював в Інституті мовознавства НАН України (з 1961 — завідувач відділу загального і слов'янського мовознавства).
Академік-секретар Відділення літератури, мови і мистецтвознавства НАН України (1971—1978), голова Комітету наукової термінології при Президії НАН України (1987—1992), відповідальний редактор журналу «Мовознавство» (1987—1993).
У 1990-х роках був членом редколегії журналу рос. «Известия Академии Наук СССР. Серия літератури и язика»[2].
Працював у мовних галузях загального та індоєвропейського мовознавства, славістики, української та російської мов. Керував підготовкою фундаментального семитомного «Етимологічного словника української мови», створив школу українських етимологів.
Похований у м.Київ на Байковому кладовищі.
Науковий доробок
ред.За словами колег, Мельничук у своїх дослідженнях йшов шляхом узагальнень від праць, пов'язаних безпосередньо з синхронічною україністикою, до етимологічних і загальнолінгвістичних, від загальнославістичних до загальноіндоєвропеїстичних.
Новим було бачення Мельничука філософських проблем мовознавства, зокрема таких, як мова і мислення, система і структура мови, мова як знакова система.
Багато уваги вчений приділяв питанню розвитку мови. У статті «Розвиток мови як реальної системи» (1981) та в інших працях розвиток мови розглядав через призму її системності й дійшов таких висновків:
- Мова еволюціонує поступово (не стрибкоподібно), не порушуючи рівноваги системи.
- Якщо мовні зміни приводять до посилення системності, то мова прогресує, а якщо до послаблення — регресує.
- Прогрес мови — це зростання її можливостей виражати новий зміст.
- Причини мовних змін можуть бути свідомими (пов'язані з розвитком соціуму) і несвідомими (які мають психолінгвістичну природу); прикладом перших є пуризм.
- Потужним чинником розвитку мови є мислення, при цьому роль мислення на різних етапах розвитку мови є неоднаковою: «… у процесі історичної взаємодії між мисленням і структурою мови загальний вплив мислення на мовну структуру поступово посилюється, а зворотний вплив структури мови на мислення відповідно послаблюється».
Будучи видатним теоретиком порівняльно-історичного мовознавства, Мельничук, як і Шлейхер, переконаний у реальності реконструйованих мовних праформ, тому він залучав до ширших порівнянь не тільки зафіксовані писемністю форми, а й реконструйовані. Це дало йому змогу вийти за межі окремих мовних родин, поглибити доісторичну перспективу мовознавства і висунути ідею спорідненості всіх мов світу, їхнього походження від єдиної прамови людства, про що йдеться в його фундаментальній праці «Про всезагальну спорідненість мов світу» (1991).
Учений сформулював п'ять принципів дослідження віддаленої (міжродинної) спорідненості мов:
- Необов'язковість встановлення відповідності між голосними в коренях слів.
- Встановлення відповідностей не між ізольованими приголосними, а між групами приголосних.
- Встановлення відповідностей із допущенням можливості метатези приголосних кореня.
- Встановлення відповідностей між формами з різними інфіксами й формами без них.
- Встановлення семантичних паралелей з урахуванням можливості істотного розходження значень.
Видатним теоретиком був Мельничук і в галузі україністики та славістики. У монографії «Розвиток структури слов'янського речення» він детально простежив еволюцію речення в слов'янських мовах від найдавніших часів до наших днів, а в академічному підручнику «Сучасна українська літературна мова. Синтаксис» дав ґрунтовний опис синтагматичного членування українського речення.
Найважливіші праці
ред.- «Розвиток структури слов'янського речення» (1966).
- «Про роль мислення у формуванні структури мови» (1966).
- «Поняття системи і структури мови» (1970).
- «Про генезу індоєвропейського вокалізму» (1979).
- «Про мову Київського літопису XII століття» (1983).
Крім цього, Мельничук був співавтором і редактором праць:
- «Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов'янських мов» (1966).
- «Сучасна українська літературна мова. Синтаксис» (1972).
- «Сучасне зарубіжне мовознавство» (1983).
- «Історична типологія слов'янських мов» (1986) та ін.
Див. також
ред.Примітки
ред.Джерела
ред.- О. С. Мельничук — чл.-кор. АН УРСР. «Мовознавство», 1968, № 1.
- 60-річчя чл.-кор. АН УРСР О. С. Мельничука. «Вісник АН УРСР», 1981, № 6.
- 70-річчя акад. АН УРСР О. С. Мельничука. «Вісник АН УРСР», 1991, № 7.
- Олександр Савич Мельничук. «Мовознавство», 1997, № 2—3.
- Олександр Савич Мельничук: Біобібліографія до 80-річчя. — К., 2001.
- Міжнародна наукова конференція «Академік Олександр Савич Мельничук і сучасне мовознавство» [Архівовано 2 грудня 2011 у Wayback Machine.]