Мислення
[1]Ми́слення — процес перетворення фактів, інформації, емоцій тощо на цілісне й упорядковане знання. Мислення є фундаментальною властивістю людини, і через цю фундаментальність йому важко дати означення, спираючись на простіші поняття. Консенсусу щодо того, як визначити та розуміти мислення немає.
Мислення | |
Досліджується в | когнітивна наука |
---|---|
Мислення у Вікісховищі |
Діалектичний матеріалізм, використовуючи теорію відображення, визначає мислення як процес опосередкованого й узагальненого відображення у мозку людини предметів об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках і відношеннях, в результаті якого формується інтелект особистості[2].
Розуміння мислення, його фізичних та метафізичних аспектів: зародження, функціонування, було й залишається метою різних академічних дисциплін: лінгвістики, філософії, психології, нейронауки, досліджень в області штучного інтелекту, біології, соціології, когнітивної науки.
Мислення допомагає аналізувати досвід, формувати та впорядковувати в думках модель світу, робити передбачення і планувати дії. Здатність людини до абстрактного мислення стала суттєвою перевагою в еволюційному процесі[3][4] .
Поняття «мислення» в історії філософії
ред.Поняття мислення перебуває у тісному зв'язку з поняттями «буття», «матерія», «людина», «пізнання», «знання», «ідея» тощо[джерело?]. Воно є фундаментальним у концептуальних системах знання філософів минулого та сучасності. Поняття мислення (грец. νους — розум) і взаємопов'язані з ним поняття — «відображення», «образ», «відчуття», «поняття», «знання» — були сформовані античними філософами (Геракліт, Анаксагор, Демокрит, Епікур, Сократ, Платон, Арістотель та іншими)[джерело?].
За Арістотелем мислення є частиною душі, іншою її частиною є відчуття[джерело?]. Як частина душі, мислення є специфічною здатністю розмірковувати, осягати думкою світ і самого себе, тобто душу[джерело?]. Мислення є діяльністю, яка спрямована на пізнання, осягання родів сущого[джерело?]. Досліджуючи мислення, Арістотель створив логіку — науку про мислення, сформулював закони та форми мислення[джерело?].
У концептуальних системах філософів Нового часу (Джон Локк[5], Френсіс Бекон[6], Клод Адріан Гельвецій, Девід Юм) мислення — це діяльність, яка спрямована на пізнання та практичні дії; воно розробляє метод, тобто засіб, прийом пізнання та практичних дій[джерело?]. Філософи вирізняють прояви мислення — відчуття, споглядання, уява, рефлексія; рівні мислення — розсудок, розум; прояви діяльності мислення — сумнів, віра, задум, прийняття рішень, розуміння, уявні операції[джерело?].
У концептуальних системах представників класичної німецької філософії (Іммануїл Кант, Йоганн Готліб Фіхте, Фрідріх Вільгельм Шеллінг, Георг Геґель) мислення розглядається як акт самодіяльності суб'єкта, що породжує різні інтелектуальні, уявні феномени — поняття, принципи, закони, ідеї, ідеали, тобто знання[джерело?].
Іммануїл Кант відзначав спонтанність актів мислення, апріорний характер його діяльності, спрямованість на пізнання за допомогою понять, вирізнив рівні мислення — інтуїція, розсудок, розум; типи і види мислення — формально-логічне (розсудливе) і діалектичне (розумне), конкретне і абстрактне, практичне і теоретичне. Кант визначив односторонність, обмеженість розсудку і антиномічність розуму, встановив зв'язки «чистого» мислення з чуттєвістю, з зовнішнім світом[джерело?].
Георг Гегель визначає мислення як діяльність суб'єкта, яка спрямована на пізнання світу в формі понять (категорій). Вищою формою пізнання є наука (філософія), яка пізнає Абсолютний дух. Мислення є пізнанням в поняттях (категоріях) Абсолютного духу, внаслідок чого формується всезагальне знання[7].
Сучасні концепції мислення
ред.На сучасному етапі мислення людини є об'єктом дослідження багатьох наук: психології, соціології, логіки, теорії штучного інтелекту та інших.
- Психологічна концепція мислення будується на принципах єдності діяльності і мислення, соціоісторичної та культурної детермінації, розвитку, системності, відображення. Сучасна психологія виділяє у мисленні інтелектуальні процеси (планування, проектування, оцінювання, розуміння тощо) й інтелектуальні операції (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення тощо).
- Соціологічна і соціально-психологічна концепція мислення.
- Логіко-філософська концепція мислення.
- Інформаційно-кібернетична концепція мислення.
- Евристична концепція мислення.
З біологічної точки зору процес мислення пов'язаний з нервовою системою, і особливо з головним мозком[джерело?]. Дослідження будови і принципів дії мозку, що є предметом досліджень нейронауки, проливають світло на те, як мислення здійснюється на фізичному рівні, проте не знімає питання і не дає вичерпної відповіді на питання про те, як виникає думка[джерело?]. Біологія намагається збагнути чим мислення людини відрізняється від мислення тварин, і чи мислять тварини взагалі[8]. З іншого боку, дослідження в області штучного інтелекту та когнітивна наука намагаються побудувати розумні машини, що діяли б на зовсім інших фізичних принципах, ніж мозок людини[джерело?].
Лінгвістика намагається дати відповідь на питання, чи пов'язане мислення людини з мовою, і якщо пов'язане, то як? Чи думає людина, скажімо, українською мовою? Гіпотеза Сепіра — Ворфа оголошує мислення залежним від конкретної мови[9]. Хоча ця теорія не здобула підтримки у професійних лінгвістів, вона залишається цікавою можливістю. Американський філософ Джеррі Фодор запропонував гіпотезу про існування мови мислення — ментальних символів, якими людина оперує при мисленні як словами в мові[10].
Одне із найпопулярніших питань у сучасній філософії лежить в області філософії свідомості — це так звана проблема тіла й розуму[11]. Наскільки наше мислення зумовлене фізичними процесами в нашому тілі[джерело?]? Тоді як біологія вивчає самі ці процеси, будову й функціонування мозку, філософія намагається знайти відповідь методом рефлексій, вивчає загальні закономірності мислення, його нормальне функціонування й парадокси[джерело?].
Займаються проблемами мислення й дисципліни, в центрі уваги яких психіка людини: психологія, психоаналіз, психіатрія[джерело?]. Дослідження психічних хвороб, наприклад, ситуацій, коли мислення людини не працює правильно, дозволяє глибше заглянути в саму проблему розуміння того, як воно працює правильно. Соціологія вивчає вплив суспільства, соціуму на те, як людина думає, які ідеї крутяться в її голові, наскільки впливає на неї ідеологія та пропаганда[джерело?].
Основні функції мислення
ред.- Пізнавальна (відображення світу і самовідображення)[джерело?]
- Проектувальна (побудова планів, проектів, моделей практичної і теоретико-пізнавальної діяльності)[джерело?]
- Прогностична (прогнозування або передбачення наслідків своїх дій, своєї діяльності, прогнозування майбутнього)[джерело?]
- Інформаційна (засвоєння інформації про знання та її смислове перероблення)[джерело?]
- Технологічна (розроблення правил, норм, стандартів, рецептів життєдіяльнсті людини і суспільства в різних формах та проявах)[джерело?]
- Рефлексивна (самопізнання розуму, самоаналіз)[джерело?]
- Інтерпретаторська (тлумачення, осмислення продуктів людської культури)[джерело?]
- Аналітична і синтетична[джерело?]
- Постановка та розв'язання різноманітних задач і проблем[джерело?]
Форми мислення
ред.Результати процесу мислення існують у формі суджень, міркувань, умовиводів та понять[джерело?].
Судження — полягає в тому, що людина стверджує наявність або відсутність ознак, властивостей чи відносин у певних об'єктах[12]. Характерна властивість судження в тому, що воно існує, виявляється і формується в реченні[джерело?]. Проте поняття «судження» та поняття «речення» не є тотожними: судження — це акт мислення, що відображає зв'язки, відносини речей, а речення — граматичне словосполучення слів, що виявляє і фіксує це відображення[джерело?]. Кожне судження виражається у реченні, але не кожне речення є судженням, проте між ними існує складний зв'язок[джерело?]. Кожне судження містить у собі суб'єкт і предикат. Суб'єктом є предмет судження, про який ідеться і який відображається у свідомості людини, а предикат — це відображення відносин, ознак, властивостей, які людина стверджує[джерело?]. Судження є істинним, якщо воно правильно відображає відносини, що існують насправді. Істинність судження перевіряється практикою[джерело?].
Класифікація суджень[джерело?]:
- прості, які, в свою чергу, поділяються на одиничні, прості, загальні.
- складні, тобто ті, що складаються з кількох простих суджень.
Міркування — це низка взаємопов'язаних суджень, спрямованих на те, щоб з'ясувати істинність якоїсь думки, довести або заперечити її[13].
Умовиводи — форма мислення, в якій з одного або кількох суджень утворюється нове. В умовиводах, через вже наявні у особи знання будуються нові[14].
Різновиди умовиводів[джерело?]:
- індуктивний умовивід — це судження, в якому на основі конкретного, робиться узагальнення.
- дедуктивний умовивід — це судження, в якому на основі загального, здобуваються знання про щось часткове, конкретне.
- умовивід за аналогією — судження, яке ґрунтується на схожості окремих істотних ознак об'єктів, і на основі цього робиться висновок про можливу схожість цих об'єктів за іншими ознаками.
Поняття — форма мислення, за допомогою якої пізнається сутність предметів та явищ дійсності в істотних зв'язках і відносинах, узагальнюються істотні ознаки[джерело?].
Типи мислення
ред.Термін мислення увійшов у різні словосполучення, що мають своє конкретне значення[джерело?]:
- Конкретне мислення
- Абстрактне мислення
- Вербальне мислення
- Дискурсивне мислення
- Недискурсивне мислення (інтуїція, уява)
- Логічне мислення
- Продуктивне мислення
- Алогічне мислення
- Раціональне мислення
- Ірраціональне мислення
- Наочно-образне та наочно-дієве (діяльне) мислення
- Концептуальне (понятійне) мислення
- Машинне мислення
- Інтуїтивне мислення
- Практичне мислення
- Словесно-логічне мислення
- Творче мислення
- Теоретичне мислення
- Професійне мислення — таке, що має специфічно фахові характеристики, пов'язані зі специфікою професійної діяльності, й розвиток якого свідчить про успішний професіогенез фахівця, про підвищення рівня якого професійної компетентності [Печко]
- Конструктивне мислення — відрізняється від типу мислення, що ґрунтується на індуктивному та дедуктивному методах судження [Стрітьєвич].
Види мислення
ред.Існує багато класифікацій мислення за видами. Наприклад, за відношенням до діяльності можна виділити такі види[джерело?]:
- Практичне мислення
- Теоретичне мислення
- Професійне мислення
Багато класифікації дихотомічні[джерело?]:
За характером засобів
ред.Продуктивне мислення — репродуктивне мислення
ред.Мається на увазі наявність чи відсутність у минулому досвіді суб'єкта готових засобів виконання завдання. Якщо такі засоби є, то ситуація не буде для суб'єкта проблемною і її виконання зведеться до використання сформованої розумової навички, до репродукції наявних знань і умінь. За відсутності готових засобів виникає необхідність їхнього пошуку, створення — продуктивне, творче мислення.
Інтелектуальне мислення — візуальне мислення
ред.Поняття «візуальне мислення» ввів у психологію Рудольф Арнгейм, американський психолог, один із творців сучасної психології мистецтва. При інтелектуальному мисленні засіб виконання завдання — поняття, при візуальному — уява[15].
За характером перебігу розумових процесів
ред.Реалістичне мислення — аутистичне мислення
ред.Аутистичне мислення було виділене Ойгеном Блейлером, швейцарським психіатром і патопсихологом[16], який визначив, що одним із симптомів деяких психічних захворювань є перевага внутрішнього життя, що супроводжується активним відходом із зовнішнього світу. Аутистичне мислення Блейлер протиставляє реалістичному за такими ознаками[17]:
- реалістичне мислення відповідає дійсності
- аутистичне уявляє собі те, що відповідає афекту (принцип задоволення протистоїть принципові реальності)
- метою реалістичного мислення є правильне пізнання навколишнього світу, пошук істини
- аутистичне мислення намагається викликати образи, «забарвлені» задоволенням, і витиснути протилежно «забарвлені» образи
- реалістичні механізми регулюють наше ставлення до зовнішнього світу, вони служать для збереження життя, добування їжі, нападу і захисту
- аутистичні механізми створюють безпосереднє задоволення, викликаючи «забарвлені» задоволенням образи, не допускають невдоволення, перепиняючи доступ до образів, які пов'язані з невдоволенням.
Таким чином, людині притаманне реалістичне й аутистичне задоволення потреб. Той, хто задовольняється аутистичним шляхом, має менше підстав або зовсім не має підстав до того, щоб діяти.
Аутистичне мислення переважає в таких випадках:
- у дитини, поки в неї немає досвіду, необхідного для оволодіння логічними формами мислення і для пізнання можливостей, що лежать у зовнішньому світі;
- у питаннях, що взагалі недоступні чи не зовсім доступні нашому пізнанню і нашій логіці — світогляд, релігія, любов;
- у тих випадках, де почуття через якісь причини одержують звичайно їм невластиве значення, наприклад, при сильних афектах, коли логіка відступає на другий план;
- там, де ослаблений логічний зв'язок, де асоціації втрачають своє значення: у сновидіннях здорової людини та при шизофренії.
Інтуїтивне мислення — аналітичне мислення
ред.Розрізняються за трьома ознаками: часовою (час протікання процесу), структурною (членування на етапи) і рівнем протікання (усвідомленість або неусвідомленість). Аналітичне мислення розгорнуте в часі, має чітко виражені етапи, відбувається на свідомому рівні. Інтуїтивне характеризується швидкістю протікання, відсутністю чітко виражених етапів, мінімальною усвідомленістю.
За характером виконуваних завдань
ред.Теоретичне мислення — практичне мислення
ред.Теоретичне мислення — це пізнання законів, правил[джерело?]. Відкриття періодичної системи Менделєєвим — продукт його теоретичного мислення[джерело?]. Основне завдання практичного мислення — підготовка до перетворення дійсності[джерело?]: постановка мети, створення плану, проекту, схеми. Практичне мислення було глибоко проаналізоване Б. М. Тепловим у праці «Розум полководця»[джерело?]. Теоретичне мислення найпослідовніше вивчається в контексті проблем наукової творчості. Одна з найважливіших особливостей практичного мислення полягає в тому, що воно розгортається в умовах дефіциту часу[джерело?]. Так, для фундаментальних наук відкриття закону в лютому чи березні того самого року не має принципового значення. Складання ж плану ведення бою після його закінчення робить роботу безглуздою. У практичному мисленні дуже обмежені можливості для перевірки гіпотез. Усе це робить практичне мислення часом ще складнішим, ніж мислення теоретичне[джерело?].
Творче мислення — критичне мислення
ред.У цій дихотомії творче мислення розглядається як альтернатива не репродуктивному (продуктивне — репродуктивне), а так званому критичному мисленню, звідси і його розуміння й визначення[джерело?]. Ці два види мислення виділені в праці американських психологів Г.Ліндсея, К. С. Халла, Р. Ф. Томпсона[джерело?]. Творче мислення — це мислення, результатом якого є відкриття принципово нового чи удосконаленого вирішення того чи іншого завдання[джерело?]. Критичне мислення являє собою перевірку запропонованих рішень з метою визначення області їхнього можливого застосування[джерело?]. Творче мислення спрямоване на створення нових ідей, а критичне виявляє їхні недоліки й дефекти[джерело?]. Для ефективного вирішення завдань необхідні обидва види мислення, хоча використовуються вони роздільно: творче мислення є перешкодою для критичного і навпаки[джерело?].
За змістом спонукальних механізмів розумового процесу
ред.Оцінне мислення — емоційне мислення
ред.Цю дихотомію ввів Г. Майєр у 1908 р. Оцінне мислення, спонукається пізнавальним інтересом, емоційне — потребами почуття й волі. Емоційне мислення, у свою чергу, підрозділяється на вольове й афективне. Останнє тісно пов'язане з естетичним і релігійним мисленням[18].
За розумовою установкою
ред.За функціями, які виконує мислення у загальному процесі життєдіяльності розрізняють абстрактну і конкретну «розумову установку» (Курт Гольдштейн[19]). Таке розрізнення необхідне для аналізу мислення у хворих з ураженням мозку. Здорова людина вільно володіє обома установками: якщо навколишні умови знайомі й звичні, вона діє в них «конкретно», якщо ж об'єктивна ситуація істотно змінюється й потрібно зрозуміти, як треба в ній поводитися, людина переходить до «абстрактного» способу. Остання здатність утрачається хворими, і відтоді навколишній світ вимагає спеціальної організації, щоб конкретна поведінка в ньому була адекватною. Таким чином, абстрактна розумова установка є необхідною умовою функціонального забезпечення конкретної.
Генетична класифікація видів мислення
ред.Мислення людини протягом життя не залишається незмінним, воно має вікову динаміку, що дозволяє розглядати види мислення як рівні його розвитку (генеза)[джерело?]. Виділяють три основних рівні розвитку мислення: наочно-дійовий; наочно-образний; словесно-логічний. Кожний із цих рівнів визначається двома критеріями[джерело?].
Першим із них служить та конкретна форма, у якій потрібно пред'явити суб'єктові об'єкт чи ситуацію, щоб ними можна було успішно оперувати[джерело?]:
- об'єкт як такий у своїй матеріальності й конкретності;
- зображений на малюнку, схемі, кресленні;
- описаний у тій чи іншій знаковій системі.
Уміння виконувати практичні, наочні, вербальні завдання служить найпростішим показником відповідних рівнів розвитку мислення[джерело?]. Оперування об'єктами, поданими в усе віддаленіших від конкретності узагальнених формах, вимагає як освоєння нових розумових засобів, так і продуктивного розвитку пізнавальної сфери в цілому[джерело?].
Другий критерій виділення рівнів мислення (праві частини назв) відповідає тим основним формам чи способам, за допомогою яких сама людина уявляє й пізнає навколишній світ[джерело?]:
- через практичну дію з об'єктом;
- за допомогою образних уявлень;
- за допомогою логічних понять й інших знакових утворень.
Див. також
ред.Джерела
ред.- Мислити — академічний тлумачний словник української мови [Архівовано 4 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
- Карамишева Н. В. Логіка. Пізнання. Евристика: Посібник для студентів та аспірантів. — Львів: Астролябія, 2002. — 356 с.
- Опитувальник «Визначення типів мислення» Дж. Брунера online [Архівовано 22 червня 2010 у Wayback Machine.]
- А. А. Брудный Психологическая герменевтика[недоступне посилання з липня 2019]
Література
ред.- С. Кримський. Мислення // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 378. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
Посилання
ред.- Думання [Архівовано 4 травня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 2 : Д — Є, кн. 3. — С. 389-390. — 1000 екз.
Виноски
ред.- ↑ Клятий раціоналіст (27 квітня 2019), Перший крок до критичного мислення | Клятий раціоналіст, процитовано 13 жовтня 2024
- ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 15 грудня 2017. Процитовано 1 січня 2018.
{{cite web}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ McBrearty, Sally; Brooks, Allison (2000). The revolution that wasn’t: a new interpretation of the origin of modern human behavior. Journal of Human Evolution. 39: 453—563. doi:10.1006/jhev.2000.0435. PMID 11102266.
- ↑ Henshilwood, Christopher; Marean, Curtis (2003). The Origin of Modern Human Behavior: Critique of the Models and Their Test Implications. Current Anthropology. 44 (5): 627—651. doi:10.1086/377665.
- ↑ Locke, John. An Essay Concerning Humane Understanding. 1st ed. 1 vols. London: Thomas Bassett, 1690
- ↑ Bacon, Francis (1902). Novum Organum. New York: P. F. Collier & Sons. с. XVII. Архів оригіналу за 19 березня 2018. Процитовано 12 січня 2018.
- ↑ Кірюхін Д. І. Вступ до філософії релігії Гегеля. Філософія як спекулятивна теологія. — К. : ПАРАПАН, 2009. — 204 с.
- ↑ Shettleworth, S.J. (2010). Cognition, Evolution and Behavior (вид. 2). Oxford Press, New York.
- ↑ Whorf B. L. Language, thought and reality: Selected writings of Benjamin Lee Whorf. Ed. John B. Carroll. — New York: Wiley, 1956.
- ↑ Fodor, Jerry A. (1 січня 1975). The Language of Thought (англ.). Harvard University Press. ISBN 9780674510302. Архів оригіналу за 12 травня 2016. Процитовано 31 грудня 2017.
- ↑ Kim, J., "Mind–Body Problem", Oxford Companion to Philosophy. Ted Honderich (ed.). Oxford:Oxford University Press. 1995.
- ↑ Мислення. Індивідуальні особливості мислення. web.posibnyky.vntu.edu.ua. Процитовано 21 жовтня 2023.
- ↑ Прищак, М. Д. (2013). Психологія. Ч. 1. Вінниця: ВНТУ. с. 38.
- ↑ Жеребкін В.Є. Логіка: Підручник. — 9-те вид., стер. — К.: Т-во “Знання”, КОО, 2006. — 255 с. ISBN 966 620-242-5
- ↑ Rudolf Arnheim Visual Thinking. Berkeley: University of California Press. (1969) ISBN 978-0-520-24226-5
- ↑ Berrios, G E (2011). Eugen Bleuler's Place in the History of Psychiatry. Schizophrenia Bulletin. 37 (6): 1095—1098. doi:10.1093/schbul/sbr132.
- ↑ Kruse G (September 1996). Autistic-undisciplined thinking in medicine and overcoming it by Eugen Bleuler [Autistic-undisciplined thinking in medicine and overcoming it by Eugen Bleuler]. Psychiatrische Praxis (German) . 23 (5): 255—6. PMID 8992526.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 13 січня 2018. Процитовано 12 січня 2018.
{{cite web}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Goldstein, Kurt; Scheerer, Martin.(1941): Abstract and Concrete Behavior: An Experimental Study With Special Tests. In: Psychological Monographs, ed. by John F. Dashell, Vol. 53/1941, No. 2 (whole No. 239), p. 1-151.