Схематичне зображення людської свідомості, поч. XVII ст.

Свідо́мість (від пол. świadomość)[1] — здатність людини пізнавати навколишній світ і саму себе за допомогою мислення та розуму, внаслідок чого формується інтелект особистості.

Свідомість можливо розглядати як стан психіки, за якого відбувається якісне суб'єктивне відображення об'єктивної дійсності у формі суб'єктивних кваліа.[2] Визначення свідомості сплутане з такими поняттями як суб'єктивність, усвідомлення, здатність мати переживання чи почуття, пробудженість, присутність, самоконтроль. Попри відсутність однозначного визначення, інтуїтивно більшість розуміє суть цього феномену, хоч і кожен по-своєму. Як зазначають Макс Вельман та Сьюзен Шнайдер у «Компаньйоні Блеквелла до Свідомості»: все, що ми усвідомлюємо в той чи той момент, стає частиною нашої свідомості тієї миті, роблячи свідоме переживання водночас найбільш звичним і найбільш загадковим аспектом нашого життя.[3]

Сутність термінаРедагувати

Свідомість розглядається філософами та психологами як вища форма відображення дійсності, властива людям і пов'язана з їхньою психікою, абстрактним мисленням, світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачуванням результатів останньої.

Свідомість людини — складне й багатогранне явище. З погляду психології свідомість можна розглядати як форму психіки. Стосовно буття свідомість демонструє свою пізнавальну функцію, що полягає в побудові певного образу світу, який несе в собі ступінь освоєння людиною буття.

Свідомість є своєрідним поєднанням усіх найпростіших форм відображення реальності (сприйняття, відчуттів, уявлень, понять, почуттів, дій), такою формою відображення реальності, для якої властиве узагальнення, і в якій з найбільшою повнотою відображено те, що є для людини специфічне порівняно з тваринами. Свідомість тісно пов'язана з мовою.

Властивості свідомостіРедагувати

  1. Ідеальність відображення
  2. Універсальність відображення
  3. Об'єктивність відображення
  4. Предметність відображення
  5. Цілеспрямованість
  6. Активність свідомості
  7. Суспільність свідомості
  8. Знарядність свідомості

Функції свідомостіРедагувати

  1. пізнавальна, яка реалізується в придбанні і накопиченні знань про природу, суспільство і саму людину.
  2. творчо-конструктивна, що виявляється у випереджаючому відображенні, в уявному моделюванні майбутнього і в цілеспрямованому перетворенні на цій основі дійсності, у створенні, зокрема, предметних форм, не існуючих в природі. Природа не будує літаків, не пече хліб, не пише романи. Все це продукти людського розуму і людських рук. Інколи, окремо виділяють прогностичну (людина до певної межі з деякою вірогідністю може передбачати майбутнє, прогнозувати свої дії, будувати плани і здійснювати їх).
  3. регулятивно-управлінська, що забезпечує розумне регулювання і самоконтроль поведінки і діяльності людини, її взаємини із зовнішнім світом.

Поняття свідомості у філософіїРедагувати

Свідомість[4] — специфічний прояв духовної життєдіяльності людини, пов'язаної із пізнанням, яке робить відомим (свідомим), знаним зміст реальності, що набуває предметно-мовної форми знання. Свідомість відрізняється від «несвідомих» проявів духовного життя тим, що не опредметнюється безпосередньо у знанні.

Свідомість як діяльнісний, а не субстанційний феномен має здійснюватися в актах трансцендентального спрямування — інтенції[5] на зовнішній світ, що результуються в якісно розмаїту мовно-опредметнену систему значень. Останні набувають онтологічного статусу об'єктів — матеріальних чи ідеальних, дійсних чи можливих (або належних), теперішніх чи минулих (майбутніх), конкретно-емпіричних чи абстрактно-загальних, дійсних чи уявних (фіктивних, ілюзорних, фантастичних).

Пізнавально спрямовуючи себе на реальний світ, свідомість редукує його натуралістичний і психологічний параметри, трансформує їх в ідеальний світ. Скеровуючи пізнавальну активність на саму себе, свідомість стає самосвідомістю, внаслідок чого свідомість виступає засобом вирізнення людини зі світового загалу, способом поглянути на себе «ззовні» і, отже, набути характеристик «внутрішньої людини», своєрідної трансцендентально-унікальної істоти — екзистенції.

Будучи феноменом людської життєдіяльності, свідомість має суспільний характер, що виявляється у розмаїтті таких її форм, як філософія, релігія, наука, мистецтво, мораль, правосвідомість, соціальна психологія та ін. В історії філософії близькими до змісту свідомості були поняття «нус» (противага античному Хаосу, що упорядковує його у гармонійний реально-ідеальний Космос), «інтелект» (позитивна здатність душі, що протистоїть волі і почуттям) та ін.

Специфічними виявами свідомості є мислення як опосередкована, теоретична свідомість, що не може спрямовуватися на саму себе; розум як теоретична свідомість, що тотожна законам і формам об'єктивного світу; розсудок як форма логічного міркування; здоровий глузд як життєво-практичне міркування та інші вияви людської свідомості


Поняття свідомості в психологіїРедагувати

Свідомость (свідоме)[6] — 1) вищий рівень психічного відображення і саморегуляції; звичайно вважається властивим тільки людині як суспільно-історичній істоті; 2) думки і почуття, що індивід усвідомлює в будь-який даний момент.

Емпірично виступає як безупинно змінювана сукупність почуттєвих і розумових образів, що безпосередньо з'являються перед суб'єктом у його «внутрішньому досвіді» і передують його практичній діяльності, — мозаїка станів, що відіграє більш-менш значну роль як у зовнішній, так і у внутрішній рівновазі індивіда.

Свідомість характеризується: 1) активністю; 2) інтенційністю — спрямованістю на предмет: свідомість завжди — усвідомлення чого-небудь (див. Інтенція); 3) здатністю до рефлексії, до самоспостереження — усвідомлення самої свідомості; 4) мотиваційно-ціннісним характером; 5) різними ступенями (рівнями) ясності. Свідомість будь-якого індивіда унікальна, але не довільна — вона обумовлена зовнішніми, відносно свідомості, факторами, насамперед структурами соціальної системи, в якій існує індивід, і завжди носить суспільно-історичний характер.

У західній філософіїРедагувати

ДуалізмРедагувати

Дуалізм є теорія про те, що існує два різновиди субстанцій: свідомість і фізичні об'єкти. Засновником цієї теорії є Рене Декарт, який стверджував, що людина є мислячою субстанцією, здатна поставити під сумнів існування всього, крім своєї власної свідомості.

Дуалізм душі і тіла — точка зору, згідно з якою свідомість(дух) і матерія(фізичне тіло) представляють собою дві незалежні, взаємодоповнюють одне одного і рівні за значенням субстанції. Як правило, ґрунтується на філософському дуалізмi. Засновниками є Платон і Декарт.

Платон вважав, що тіло належить матеріального світу і тому смертно, тоді як душа є частиною світу ідей і безсмертна. Він вважав, що душа лише тимчасово прив'язана до тіла до моменту його смерті, після чого душа повертається в свій світ форм. Душа, на відміну від тіла, не існує в просторі і часі, що дає їй доступ до абсолютної істини світу ідей.

Із сучасних представників дуалізму можна відзначити Девіда Чалмерса. Називаючи свою позицію натуралістичним дуалізмом, він наполягає на нефізичною природі свідомого досвіду, яка не зводимо до фізичних властивостей, хоча і залежить від останніх відповідно до законів природи.

Логічний біхевіоризмРедагувати

Логічний біхевіоризм — теорія про те, що бути в психічному стані означає бути в біхевіоральному стані, тобто або здійснювати деяку поведінку, або мати диспозицію (розташування) до такої поведінки. Логічний біхевіоризм пов'язаний з біхевіоризмом в психології, але їх слід розрізняти: в останньому випадку біхевіоризм розуміється як метод для вивчення людських істот, але не намагається вирішити філософські проблеми щодо природи свідомості і співвідношення свідомості і тіла. Серед представників логічного біхевіоризму можна назвати таких філософів як Гемпель і Райл. Дана теорія прагне спростувати дуалізм Декарта, тому що він суперечить тезі єдності науки, що розуміється як фізикалізм. Деякі основні причини цієї теорії розділялися також Людвігом Вітгенштейн.

ІдеалізмРедагувати

Ідеалізм — це теорія, згідно з якою душа (свідомість) — первинно. Ідеалісти стверджують, що об'єкти фізичного світу не існують поза їх сприйняття. Найбільш послідовно ця теза була розвинена в суб'єктивному ідеалізмі Джорджем Берклі, який стверджував, що «бути — значить бути сприйнятим».

МатеріалізмРедагувати

Матеріалізм є теорія про те, що якщо щось існує, то воно має фізичний характер. Свідомість описується матеріалістами як властивість високоорганізованої матерії. Матеріалісти критикують як дуалістів і ідеалістів, так і біхевіористів, доводячи, що поведінка не є свідомістю, але внутрішньою фізичною причиною свідомості. Серед матеріалістів можна згадати Фрідріха Енгельса, Девіда Армстронга, Дональда Девідсона та інших.

Звертаючись до історії, проф. І. Кальний і Ю. А. Сандулов відзначають: рушійну силу розвитку французьких матеріалісти XVIII ст. бачать в освіті, в поширенні позитивних ідей. Вихідна теза їх соціальної філософії полягає в тому, що «думки правлять світом». Німецькі мислителі, побачивши французьку буржуазну революцію в її ретроспекції, скажуть: «Думки не тільки правлять світом, а й творять новий світ», від чого крок — до абсолютизації свідомості у формулі «Свідомість не тільки відображає світ, а й творить його».

ФункціоналізмРедагувати

Функціоналізм — це теорія, згідно з якою перебувати в психічному стані означає знаходитися у функціональному стані, тобто виконувати деяку певну функцію. З точки зору функціоналістів свідомість відноситься до мозку так само, як, наприклад, функція показувати час співвідноситься з конкретним фізичним пристроєм годин. Функціоналізм займає критичну позицію по відношенню до матеріалізму, тому що заперечує необхідний зв'язок між свідомістю і мозком. Так, на думку функціоналістів, свідомість потенційно може бути функцією самих різних фізичних об'єктів, наприклад комп'ютера. Функціоналізм є методологічною базою теорії штучного інтелекту і когнітивної науки. До функціоналістів можна віднести Девіда Льюїса, Гіларі Патнема, Деніела Деннета і Д. І. Дубровського.

Двоаспектної теоріяРедагувати

Двоаспектної теорія — це теорія про те, що психічне і фізичне суть дві властивості деякої лежить в основі речей реальності, яка по суті не є ні психічною, ні фізичною. Двоаспектна теорія, тому, відкидає і дуалізм, і ідеалізм, і матеріалізм як уявлення про те, що існує психічна або фізична субстанції. Подібні погляди характерні, наприклад, для Бенедикта Спінози, Бертрана Рассела і Пітера Стросона.

Феноменологічна теоріяРедагувати

Феноменологія є спробою беспередумовного опису змісту досвіду без будь-яких тверджень щодо реальності його предмета. Феноменологія намагається відкрити ідеальні(сутнісні) риси людського мислення і сприйняття, вільні від будь-яких емпіричних і індивідуальних вкраплень, і обґрунтувати таким чином всі інші науки як засновані на мисленні. Основною властивістю людської свідомості згідно феноменології є інтенціональність. Серед прихильників цієї теорії назвемо Едмунда Гуссерля і Моріса Мерло-Понті.

Емерджентна теоріяРедагувати

Емерджентна теорія — це теорія про те, що хоча свідомість і є властивістю деякого фізичного об'єкта (зазвичай мозку), воно тим не менш, несвідомих до фізичних станів останнього і є особливою нередукованою сутністю, має унікальні властивості, подібні до того, як властивості молекули води нередуковані до властивостей атомів водню і кисню. Свідомість, проте, є звичайним реальним об'єктом, який повинен вивчатися наукою нарівні з усіма іншими. Серед прихильників даної концепції — Джон Серль.

У східній філософіїРедагувати

В індуїзміРедагувати

В індуїзмі свідомості зіставляється Пуруша («безмовний вищий свідок»), який спостерігає за діями пракріті («матеріальної природи»). Свідомість душі схильне помилково ототожнювати себе з матеріальним тілом, будучи захоплена і пов'язана гуна ми («якостями природи»).

В буддизміРедагувати

В даний час деякі дослідники і буддійські діячі (в тому числі Далай-лама XIV) визначають буддизм як «науку про свідомість».

Свідомість з погляду феноменологіїРедагувати

Феноменологія розглядає свідомість як потік актів (сприймання, пригадування, міркування та ін.), спрямовані на певні предмети (інтенціональність) і певним чином організовані часовим потоком свідомості людини.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — Т. 5 : Р — Т. — С. Свідомий. — ISBN 966-00-0785-X.
  2. Definition of CONSCIOUSNESS. www.merriam-webster.com. Процитовано 2017-01-10. 
  3. 1942-, Velmans, Max,; 1968-, Schneider, Susan,; service), Wiley InterScience (Online (2007-01-01). The Blackwell companion to consciousness. Blackwell Publishing. ISBN 9780470751459. OCLC 184983340. 
  4. Бичко І. Свідомість // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
  5. Інтенція // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.
  6. Свідомість // Шапар В. Б. Сучасний тлумачний психологічний словник. — X.: Прапор, 2007. — С. 451—454. — ISBN 966-7880-85-0.

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • (рос.) Мишина Ю. Д. Лекции по общей психологии.
  • (рос.) Первушина О. Н. Общая психология: Методические указания. — Новосибирск: Научно-учебный центр психологии НГУ, 1996.

ПосиланняРедагувати

Що таке свідомість? — відео з youtude