Комунікація

обмін інформацією

Комуніка́ція (від лат. communicatio — єдність, передача, з'єднання, повідомлення, пов'язаного з дієсловом лат. communico — роблю спільним, повідомляю, з'єдную, похідним від лат. communis — спільний) — це процес обміну інформацією (фактами, ідеями, поглядами, емоціями тощо) між двома або більше особами, спілкування за допомогою вербальних і невербальних засобів із метою передавання та одержання інформації.

Фрагмент картини Запорожці пишуть листа турецькому султанові,
автор І. Рєпін (1880)

Вивчення спілкування можна поділити поміж такими дисциплінами:

Історія розвитку засобів спілкуванняРедагувати

Існує ряд гіпотез про походження мови, але жодна з них не може бути підтверджена фактами через величезну віддаленість походження мови від нашого часу. Вони залишаються гіпотезами, оскільки їх не можна ні спостерігати, ні відтворити в експерименті. Вважається, що з появою мови пов'язана зміна гену FOXP2.

Найдавніше прото-кіпу, виявлене при розкопках культури Каралья (долина Супі, Перу) археологом Рут Марта Шейді Соліс (Ruth Martha Shady Solís), датується по стратиграфічному шару приблизно 3000 роком до н. е., у зв'язку з чим може вважатися найдавнішим засобом писемної комунікації у людства.

Види комунікаціїРедагувати

Різноманітні види й способи комунікації можна поділити на три групи: усну, письмову й візуальну[1].

У свою чергу, саме спілкування можна умовно поділити на вербальне, невербальне та письмове спілкування. До невербального спілкування відносяться: мова тіла, візуальний контакт, мова жестів та ін. В сучасних умовах зростає роль мережевого спілкування.

Види вербальної комунікаціїРедагувати

  • Контакт масок — формальне спілкування, коли відсутнє прагнення зрозуміти і враховувати особливості особистості співрозмовника. Використовуються звичні маски (ввічливості, чемності, байдужості, скромності, співчутливості тощо) — набір виразів обличчя, жестів, стандартних фраз, що дозволяють приховати дійсні емоції, відношення до співрозмовника.
  • Світське спілкування — його суть у безпредметності, тобто люди кажуть не те, що думають, а те, що належить говорити в подібних випадках; це спілкування закрите, тому що точки зору людей на те чи інше питання не мають ніякого значення і не визначають характеру комунікації. Наприклад: формальна ввічливість, ритуальне спілкування.
  • Формально-рольове спілкування — це такий вид спілкування, при якому його зміст, засоби регламентовані соціальними ролями партнерів по спілкуванню: вчитель і учень, лицар і дівчина, співробітник міліції і порушник, стюардеса і пасажири літака тощо.
  • Ділове спілкування — це процес взаємодії в спілкуванні, при якому відбувається обмін інформацією для досягнення певного результату. Тобто це спілкування цілеспрямоване. Воно виникає на основі і з приводу певного виду діяльності. При діловому спілкуванні враховують особливості особистості, характеру, настрою співрозмовника, але інтереси справи більш значущі, ніж можливі особисті розбіжності.
  • Духовне міжособистісне спілкування (інтимно-особистісне) — розкриваються глибинні структури особистості.

Умови здійснення комунікаціїРедагувати

Для здійснення процесу комунікації необхідні, принаймні, 4 умови:

  • наявність щонайменше двох осіб: відправника — особи, яка генерує інформацію, що призначена для передачі; та одержувача — особи, для якої призначена інформація, що передається.
  • наявність повідомлення, тобто закодованої за допомогою будь-яких символів інформації, призначеної для передачі;
  • наявність каналу комунікації, тобто засобу, за допомогою якого передається інформація;
  • наявність зворотного зв'язку, тобто процесу передачі повідомлення у зворотному напрямку: від одержувача до відправника. Таке повідомлення містить інформацію про ступінь сприйняття й зрозумілості отриманого повідомлення.[2]

Сторони комунікаціїРедагувати

  • Комунікативна. Комунікативна сторона спілкування (чи комунікація у вузькому сенсі слова) складається в обміні інформацією між індивідами, що спілкуються.
  • Інтерактивна. Інтерактивна сторона полягає в організації взаємодії між індивідами, що спілкуються (обмін діями).
  • Перцептивна. Перцептивна сторона спілкування означає процес сприйняття і пізнання один одного партнерами по спілкуванню і встановлення на цій основі взаєморозуміння.

Позиції учасників комунікаціїРедагувати

У процедурі спілкування виділяють такі етапи:

  • Потреба у спілкуванні (необхідно повідомити або дізнатися інформацію, вплинути на співрозмовника тощо) — спонукає людину вступити в контакт з іншими людьми.
  • Орієнтування з метою спілкування, в ситуації спілкування.
  • Орієнтування в особистості співрозмовника.
  • Планування змісту свого спілкування — людина уявляє собі (звичайно несвідомо), що саме скаже.
  • Несвідомо (іноді свідомо) людина вибирає конкретні засоби, фрази, якими буде користуватися, вирішує як говорити, як себе вести.
  • Встановлення контакту.
  • Обмін думками, ідеями, фактами.
  • Сприйняття і оцінка відповідної реакції співрозмовника, контроль ефективності спілкування на основі встановлення зворотного зв'язку.
  • Коригування напряму, стилю, методів спілкування і способів їх взаємодії.

Екологічність комунікаціїРедагувати

Екологічність комунікації — дотримання комунікативних етичних та емотивних норм користування мовою. Етикетні висловлення формують етикетну рамку спілкування, виконуючи комунікативну й апелятивну функції — встановлення, продовження чи завершення контакту між учасниками спілкування. Усі мовленнєві висловлення є або екологічними, тобто спрямованими на успішність комунікації та досягнення певної кооперації у спілкуванні, або неекологічними, тобто орієнтованими на конфлікт та деструкцію.

Види комунікативних бар'єрівРедагувати

Далеко не завжди процес комунікації є ефективним, адже між тим, хто доносить інформацію і тим, хто її сприймає можуть виникати комунікативні бар'єри — психологічні перепони, які людина установлює, аби захиститися від небажаної, втомлюючої або небезпечної інформації. Виділяються такі типи бар'єрів, залежно від причин їх виникнення:

  • Бар'єр взаєморозуміння. Може виникати через похибки в процесі передачі інформації. Наприклад, коли комунікатор говорить невиразно, надто швидко, нечітко або вживає велику кількість звуків-паразитів.
  • Семантичний бар'єр. Виникає, коли одне і те ж слово різні люди розуміють по-різному, вкладають у них свій власний сенс. Таке викривлення може бути наслідком особливостей особистісного сприйняття людини, її професійної діяльності.
  • Стилістичний бар'єр. Він виникає при невідповідності стилю мови того, хто говорить, і ситуації спілкування або стилю мови, стану того, хто в цей час слухає.
  • Логічний бар'єр. Виникає, коли логіка міркування того хто говорить або занадто складна для розуміння слухаючого, або здається йому неправильною, суперечить властивій йому манері доказів.
  • Соціально-культурний бар'єр. Його причиною стають соціальні, політичні, релігійні і професійні розбіжності в поглядах, звичках, традиціях, що призводять до різного пояснення і сприйняття тих або інших понять, явищ, розумінь.
  • Бар'єр авторитету. Іноді перешкодою може стати саме несприйняття того, хто говорить через його неавторитетність в очах слухача. Або ж навпаки, під час спілкування з людиною, яка є для співрозмовника дуже авторитетною, він може губитися, бути неуважним, не знати, що відповісти.
  • Бар'єр відносин. Йдеться про виникнення почуття ворожості, недовіри до того хто говорить, а потім — і до інформації, яку він передає.[3]

Середовища і комунікаціяРедагувати

Середовище можна умовно поділити на мікросоціальне та макросоціальне. У мікросоціальному середовищі (родина, формальна група, професійна, навчальна) між людьми є певний рівень довіри. У родині зв'язки між її суб'єктами є безпечними. Макросоціальне середовище - це усі інші, які є часто небезпечними. Інтерактивні процеси у макросоціальному середовищі нерідко сприяють розвитку алкоголізму, тютюнової залежності, апатії, наркоманії і т.д. Це говорить про те, що у макросоціальному середовищі перебувати небезпечно і це потребує певних правил поводження, щоб уникнути негативного впливу дикого, архаїзованого суспільства, у якому особливо у кризові часи інтенсифікований природний відбір. Тому для індивіда важливо будувати двоконтурну систему комунікацій.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Нечаюк Л. І., Телеш Н. О. Готельно-ресторанний бізнес: менеджмент. Архів оригіналу за 11 Травня 2012. Процитовано 7 Травня 2012. 
  2. Теорія менеджменту. Конспект лекцій. Архів оригіналу за 27 травня 2011. Процитовано 23 травня 2011. 
  3. М. Філоненко. Психологія спілкування. Архів оригіналу за 21 вересня 2011. Процитовано 23 травня 2011. 

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати