Рєпін Ілля Юхимович

український художник

Ілля́ Юхи́мович Рє́пін (стар. Рѣпинъ [8], Ріпин[9]; 24 липня (5 серпня) 1844(18440805), слобода Осинівка біля Чугуєва, Харківська губернія, Російська імперія — 29 вересня 1930, Куоккала[ru]ТерійокіФінляндія) — український художник-живописець. Син солдата, в юності працював іконописцем. Займався в Малювальній школі під керівництвом І. М. Крамського, продовжив навчання в Петербурзькій Академії мистецтв.

Рєпін Ілля Юхимович
рос. Илья́ Ефи́мович Ре́пин
Ilya Repin (1909).jpg
Народився 24 липня (5 серпня) 1844[1][2]
Чугуїв, Зміївський повіт, Харківська губернія, Малоросійське генерал-губернаторство, Російська імперія[3][4]
Помер 29 вересня 1930(1930-09-29)[2][4][…] (86 років)
Репіноd, Виборзька губернія[d], Фінляндія[6][7]
Поховання Санкт-Петербург
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Національність українці
Місце проживання
Діяльність художник, скульптор, есеїст
Галузь живопис
Alma mater Петербурзька академія мистецтв (1871)[1]
Вчителі Крамськой Іван Миколайович
Відомі учні Яков Мілкінd, Сєров Валентин Олександрович, Філіп Малявін, Кардовський Дмитро Миколайович, Кустодієв Борис Михайлович, Анна Остроумова-Лєбєдєваd, Дмитро Щербіновськийd, Білібін Іван Якович, Фешин Микола Іванович, Горєлов Гаврило Микитович, Костянтин Лєпіловd, Микола Верхотуровd, Іван Куліковd, Маріанна Верьовкінаd, Бродський Ісак Ізраїльович, Костянтин Вещиловd і Грабар Ігор Емануїлович
Знання мов російська[5]
Заклад Вище Художнє Училище при Російській Імператорській Академії Мистецтв
Членство Сербська академія наук і мистецтв
Напрямок Реалізм
Жанр Історичний живопис, портрет і жанрове малярство
Magnum opus Бурлаки на Волзі, Хресна хода в курській губерніїd, Запорожці пишуть листа турецькому султану і Урочисте засідання Державної ради 7 травня 1901d
Мати Рєпіна Тетяна Степанівнаd
У шлюбі з Рєпіна Віра Олексіївнаd
Діти Рєпін Юрій Іллічd
Автограф Repin signature.svg
Нагороди
кавалер ордена Почесного легіону
Large gold medal of the Imperial Academy of Arts
Сторінка в Інтернеті ilya-repin.ru

З 1878 — член Товариства пересувних художніх виставок. Академік Імператорської Академії мистецтв. Професор — керівник майстерні (1894—1907) та ректор (1898—1899) Академії мистецтв, викладач школи-майстерні Тенішевої; серед його учнів — Б. М. Кустодієв, І. Е. Грабар, І. С. Куліков[ru], Ф. А. Малявін, А. П. Остроумова-Лєбєдєва[ru], М. І. Фешин. Безпосередній наставник В. О. Сєрова.

Уже від початку свого творчого шляху, з 1870-х, Рєпін став однією з ключових фігур реалізму в Російській імперії. Художнику вдалось розв'язати завдання відбивання в живописному творі всієї різноманітності навколишнього життя, у своїй творчості він зумів охопити всі боки сучасності, зачепити теми, що турбували громадськість, гостро реагував на злобу доби. Рєпінській художній мові була властива пластичність, він сприймав різні стилістичні напрямки від іспанців і голландців XVII століття до Олександра Іванова та сучасних французьких імпресіоністів.

Розквіт творчості Рєпіна припав на 1880-ті. Він створює галерею портретів сучасників, працює як історичний художник і майстер побутових сцен. У жанрі історичного живопису його приваблювала можливість розкрити емоційну виразність пропонованої ситуації. Стихією художника була сучасність, і, навіть створюючи картини на теми легендарного минулого, він залишався майстром наболілої сучасності, скорочуючи відстань між глядачем і героями своїх творів. Останні 30 років життя Рєпін прожив у Фінляндії, у своїй садибі Пенати в Куоккалі. Він продовжував працювати, хоча вже не так інтенсивно, як колись. В останні роки він перейшов на біблійні сюжети. У Куоккалі Рєпін написав мемуари, низка його нарисів увійшла до книги спогадів «Далеке близьке». Рєпін був близьким другом українського історика Дмитра Яворницького.

Життєпис

Народився в Чугуєві Харківської губернії. Його дідусь по батьковій лінії — неслуживий козак Василій Юхимович Рєпін — був торговцем і мав заїжджий двір. Згідно з метричними книгами, він помер 1830-х роках, після чого всі господарські турботи лягли на плечі його дружини Наталі Тітовни Рєпіної. Батько художника Юхим Васильович (1804—1894) був у родині старшим із дітей. У мемуарних начерках, присвячених дитинству, Ілля Юхимович згадував про батька як про «білетного солдата», який разом із братом щороку їздив на «Донщину» і, долаючи відстань трьохсот верст, приганяв звідтіля табуни коней на продаж. За час служби в Чугуєвському уланському полку Юхим Васильович встиг взяти участь у трьох військових кампаніях, мав нагороди. Зв'язок із рідним містом, Слобожанщиною й Україною Ілля Рєпін намагався зберігати до кінця життя, а українські мотиви посідали важливе місце у творчості художника.

Дідусь художника по материнській лінії — Степан Васильович Бочаров — також багато років віддав військовій службі. Його дружиною стала Пелагея Минаївна, дівоче прізвище якої дослідникам встановити не вдалось. На початку 1830-х дочка Бочарових Тетяна Степанівна (1811—1880) вийшла заміж за Юхима Васильовича. Перший час Рєпіни жили під одною стріхою з батьками чоловіка; пізніше, назбиравши грошей на торгівлі конями, голова родини зумів побудувати просторий дім на березі Сіверського Донця. Тетяна Степанівна, бувши жінкою грамотною та діяльною, не лише навчала дітей, читаючи їм вголос твори Пушкіна, Лермонтова, Жуковського, але й організувала невелику школу, яку відвідували й сільські діти, й дорослі. Навчальних предметів у ній було небагато: чистописання, арифметика та Закон Божий. У сім'ї періодично виникали проблеми з грішми, і Тетяна Степанівна шила на продаж шуби на заячому хутрі.

Акварельні фарби до дому Рєпіних уперше приніс двоюрідний брат Іллі Юхимовича — Трохим Чаплигін. Як згадував згодом сам художник, його життя змінилось у той момент, коли він побачив «оживання» гарбуза: чорно-біле зображення, розміщене в дитячій абетці, раптом набуло яскравості та насиченості. З цього дня ідея преображення світ за допомогою фарб вже не полишало хлопчика:

  Аби мене потішити, Трохим залишив мені свої фарби, і з того часу я так впився у фарбочки, пригорнувшись до столу, що мене ледве відривали для обіду та присоромлювали, що я цілком став мокрим, як миша, від зусиль і одурів зі своїми фарбочками за ці дні.  

У 1855 батьки віддали одинадцятирічного Іллю на навчання в школу топографів — ця спеціальність, пов'язана зі знімальними та креслярськими роботами, вважалась у Чугуєві престижною. Однак через два роки навчальний заклад було закрито, і Рєпін влаштувався в іконописну майстерню до художника І. М. Бунакова. Невдовзі вістка про талановитого учня Бунакова розповсюдилась далеко за межі Чугуєва; юного майстра почали запрошувати приїжджі в місто підрядники, яким були потрібні живописці та позолотники. У шістнадцятирічному віці юнак покинув і майстерню, і батьківський дім: йому запропонували 25 рублів на місяць за роботу в кочівній іконописній артілі, що за мірою виконання замовлень рухалась із міста до міста.

Улітку 1863 артільники працювали у Воронезькій губернії неподалік від Острогозька — містечка, де народився художник Іван Крамськой. Від місцевих майстрів Рєпін дізнався, що їх земляк, що вже здобув на той час малу золоту медаль за картину «Мойсей розточує воду зі скелі», сім років тому покинув рідні місця та поїхав навчатись до Академії мистецтв. Розповіді острогозьців послугували стимулом для різких життєвих змін: восени, зібравши всі зароблені за літні місяці гроші, Ілля Юхимович вирушив до Петербурга.

За конкурсне полотно «Христос воскрешає дочку Іаіра» Рєпін отримав право на шестирічне перебування за кордоном як академічний пенсіонер, за державний рахунок.

Самовільно скоротив перебування за кордоном, де був у 1873-1876, хоча витратив час на вивчення музейних збірок і творів сучасних французьких майстрів. Більше того, дещо несподіваний у вчинках художник виставив деякі свої твори в Паризькому Салоні, незважаючи на заборону Петербурзької академії. Сам малював відносно мало. Для звіту передав у академію полотно казково-театрального характеру «Садко у підводному царстві» (1876). За пізнішими оцінками найцікавішими були етюди Монмартру та Веля.

1870-1880-ті були насичені подорожами по Росії й Україні та створенням декількох відомих картин. Художник відвідав рідний Чугуїв, де збирав матеріали до майбутніх картин. Серед них — «Бурлаки на Волзі», «Дочка Віра в дитинстві», «Хресна хода в Курській губернії», «Царівна Софія». Саме в Чугуєві створене полотно «Протодиякон» зі складним образом православного священника, що викликав суперечливі відгуки через суперечливість самої особи. Значну історичну драму зображено на полотні «Цар Іван убиває свого сина» (1885).

З 1893 — академік, професор Петербурзької Академії (до 1907); член товариства Передвижників (з 1878) і мистецької групи «Мир искусства» (з 1890).

З ініціативи Великого князя Сергія Олександровича Рєпін прийняв пропозицію працювати в Імператорській академії заради реформування навчального закладу. Майстерня художника була найпопулярнішою серед учнів того часу.

Після здобуття Фінляндією незалежності від Росії Ілля Рєпін не захотів переїжджати до Москви і Петербурга, згодом більшовики також перекрили шлях і до України.

У 1919 подарував фінському Товариству художників 23 картини російських художників, які не підтримали більшовицький переворот. Так було покладено початок знаменитій колекції «Атенеум».

У 1920 прийняли до складу Товариства.

 
Могила Іллі Рєпіна

Помер у своїй віллі «Пенати» в невеличкому фінському селищі Куоккала. За заповітом, тіло мали поховати в рідному Чугуєві, але через більшовицьку владу в східній Україні, вдова художника вирішила поховати чоловіка в парку поблизу від будинку і пагорба, який Ілля Рєпін називав Чугуєвою гіркою. На могилі (за заповітом художника) висадили дерево. Могила збережена.

Сім'я

Був одружений двічі. Шлюб з першою дружиною — Вірою Олексіївною Шевцовою — не задовольнив художника, і він розірвав його.

Друга дружина художника — Наталія Нордман, письменниця, померла від туберкульозу.

Син Рєпіна Юрій став художником, який не залишив суттєвого внеску до мистецтва. Одна з дочок мала психічні хвороби[джерело?].

Творчість

Залишив багату й різноманітну мистецьку спадщину, його ранні розписи церков в Україні знищені під час війни, численні жанрові, побутові картини, портрети і твори на історичні теми зберігаються в музеях Росії, України та у приватних колекціях.

Найвідоміші твори[10]:

  • «Бурлаки на Волзі» (1870—1873),
  • «Іван Грозний і син його Іван» (1881—1885),
  • «Царівна Софія» (1879),
  • «Засідання Держ. Ради» (1901—1903).

На українські теми:

  • «Портрет І. С. Тургенєва»,
  • «Етюд академічної натурниці»,
  • «Солоха і дяк»

Створив численні портрети діячів російської культури, а з українців серед інших: С. Любицької, М. Мурашка (1877), В. Тарновського (1880, «Гетьман») і С. Тарновської, Т. Шевченка (1888), Д. Багалія (1906); чотири ескізи проекту пам'ятника Шевченкові у Києві (на конкурс 1910 — 14). Робив ілюстрації до творів М. Гоголя «Тарас Бульба» і «Сорочинський ярмарок» (1872 — 82), книги Д. Яворницького «Запоріжжя в залишках старовини і переказах народу» (1887), а також малюнки з пам'яток української архітектури, українських народних типів тощо.

Рєпін — типовий реаліст, який проте не копіював природу, а перевтілював її мотиви своїм розмашним, часто майже експресіоністичним малярством. Майстерно охоплював людську постать у русі, її типаж і вираз, а його соковиті і звучні барви надавали творові ефектної пластичності. На деяких творах Рєпіна помітний вплив імпресіонізму й символізму. Залежно від того, де і над якою тематикою він працював, періоди його творчості можна визначити як український та російський. У творчості він є продуктом українсько-російського культурного симбіозу. Проте з Україною Ілля Рєпін був пов'язаний не тільки походженням, але й чуттєво. Він був закоханий в українську природу, людину, фольклор та висував проблему українського стилю в мистецтві. До друзів Іллі Рєпіна належали українські діячі: М. Кропивницький, М. Мурашко, Д. Яворницький, Є. Чикаленко й багато інших. Між учнями були М. Пимоненко, О. Мурашко, І. Макушенко, Ф. Красицький, С. Прохоров, І. Шульга, Ф. Чуприненко та інші. Як педагог і критик він написав книгу «Далеке близьке» (1953). Після революції Ілля Рєпін не бажав жити в радянській Росії й залишився у своєму маєтку «Пенати» у Куоккала (Фінляндія), де й помер. У 1982 році «Пенати» відбудовано й відкрито як «Музей-маєток І. Ю. Рєпіна».

Рєпін був членом журі комісії, метою якої було створення пам'ятника Т. Шевченку до 100-річчя з дня народження поета й художника. Як і деякі інші українські художники, Рєпін вийшов із журі, оскільки був невдоволений остаточним вибором комісії. Ілля Юхимович називав Шевченка «апостолом свободи» і власноруч виконав кілька ескізів для проекту пам'ятника. В. К. Розвадовський мав намір створити листівку, гроші від продажу якої спрямувати на будівництво пам'ятника. Для цього І. Рєпін намалював аквареллю «Прометея» з поеми Шевченка «Кавказ». Рєпін став членом-засновником Спілки захисту пам'ятників Т. Шевченку, устав якої не було утверджено владою.

Допомагав комітету при Спілці образотворчих мистецтв ім. В. Верещагіна в м. Миколаєві, був поважним членом Київської літературно-артистичної спілки, Київської спілки старовини й мистецтва.

Тема народовців

Серед картин-відгуків на сучасні художнику події особливе місце посіла серія про народовців. Рєпін добре усвідомлював усю скандальність теми, її антидержавне спрямування. Широко розрекламовані картини цієї серії в часи СРСР мало хто знав при житті художника.

Запобігаючи доносам і неприємностям з російським урядом, Рєпін створив серію невеличких картин, яку постійно ховав і показував лише довіреним особам. Серед картин серії —

  • «Арешт пропагандиста» (1880)
  • «Під конвоєм» (1876)
  • «Не чекали» (1884)
  • «Сповідь», яку вже в СРСР перейменували у «Відмову від сповіді» (1885).

Серія могла бути знищена як самим художником, так і сучасниками. На щастя, цього не сталося. Усі найкращі варіанти серії зберігає Третьяковська галерея.

Учні Рєпіна

Вшанування пам'яті

Вулиці Рєпіна

Україна

Росія

Білорусь

Казахстан

Галерея

Релігійні композиції

Портрети роботи Рєпіна

Обрані твори

Інші твори

Див. також

Примітки

  1. а б Репин, Илья Ефимович // Энциклопедический словарьСПб: Брокгауз — Ефрон, 1899. — Т. XXVIIа. — С. 481.
  2. а б Encyclopædia Britannica
  3. E. F. S. Repin, Ilja Jefimovich // Encyklopedie Britannica — 11 — NYC: 1911. — Vol. 23. — P. 105.
  4. а б Репин Илья Ефимович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  5. а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  6. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #11859981X // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  7. Repin, Ilja Jefimovich // The Enciclopædia Britannicа — 12 — London, NYC: 1922. — Vol. XXXII Pacific Ocean Islands to Zuloaga. — P. 268.
  8. власний підпис протягом життя
  9. написання Ріпин у Ф. Ернста, Є. Блакитного та ін.
  10. Рєпін Ілля // Енциклопедія українознавства / Наукове товариство імені Шевченка. — Париж, 1955—2003. — Т. 7. — С. 2499.
  11. Світлана Бучаста. Меморіальний музей І. Ю. Рєпіна в Чугуєві як «місце пам'яті» місцевої громади, с. 68-74 в: Меморіальні музеї сьогодні: специфіка фондової, експозиційної та виставкової роботи. Матеріали ІІ Всеукраїнської наукової конференції. Львів, 17-18 листопада 2016 р. / Упорядники Данута Білавич, Роксоляна Пасічник; передмова Галини Тихобаєвої / Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові, Львів, Растр-7, 2016. — 168 с.
  12. Парк культуры и отдыха им. И. Е. Репина // GuideBook.ua
  13. Парк культуры и отдыха имени И. Е. Репина
  14. Парк отдыха имени И. Е. Репина, Чугуев
  15. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Джерела та література

Література

Примітки

  1. http://www.britannica.com/biography/Ilya-Yefimovich-Repin.  Пропущений або порожній |title= (довідка)

Посилання