Микола II (російський імператор)

Останній імператор Російської імперії
(Перенаправлено з Микола II)


Микола II Олександрович Гольштейн-Готторп-Рома́нов (6 (18) травня 1868(18680518) — 17 липня 1918 ) — останній всеросійський імператор (1 листопада 1894 — 15 березня 1917), цар Польський та великий князь Фінський. За ходинську трагедію отримав прізвисько «Кривавий».[8]. Старший син Олександра III та Марії Федорівни. Його правління було ознаменоване ростом економічного розвитку імперії, однак розвивався і революційний рух, посилювалося незадоволення серед різних народів; був проведений перший в історії імперії перепис населення. Розпочав та програв війну з Японією. За Миколи II російська імперія вступила в Першу світову війну. В імперії відбулося дві революції (1905–1907 і 1917). Внаслідок останньої відрікся від престолу; 1918 року розстріляний більшовиками як звичайний громадянин. Канонізований як святий російською православною церквою, визнається за святого українською православною церквою у єдності з МП, та кількома православними церквами що є сателітами РПЦ.[9].

Микола II Олександрович Гольштейн-Готторп-Романов
рос. Николай II Александрович
Микола II Олександрович Гольштейн-Готторп-Романов
Микола II Олександрович Гольштейн-Готторп-Романов
Микола II Олександрович Гольштейн-Готторп-Романов
Великий герб Російської імперії
Прапор
Прапор
14-й Імператор Всеросійський
Прапор
Прапор
20 жовтня (1 листопада) 1894 — 2 (15) березня 1917
Коронація: 14 травня 1896
Прем'єр-міністр: Микола Бунге (1894—1895)
Іван Дурново (1895—1903)
Сергій Вітте (1903—1906)
Іван Горемикін (1906)
Петро Столипін (1906—1911)
Володимир Коковцов (1911—1914)
Іван Горемикін (1914—1916)
Борис Штрюмер (1916)
Олександр Трєпов (1916)
Микола Голіцин (1916—1917)
Попередник: Олександр III
Спадкоємець: Георгій Олександрович (1894—1899)
Михайло Олександрович (1899—1904)
Олексій Миколайович(1904—1917)
Наступник: Михайло Олександрович (не прийняв престолу)

Львов Георгій Євгенович (голова Тимчасового уряду)

Прапор
Прапор
5-й Цар Польщі
20 жовтня (1 листопада) 1894 — 2 (15) березня 1917
Попередник: Олександр III
Наступник: титул скасовано
Фактично втратив контроль над Польщею ще в 1915, коли її окупувала німецька армія
Прапор
Прапор
5-й Великий Князь Фінляндський
Прапор
Прапор
20 жовтня (1 листопада) 1894 — 2 (15) березня 1917
Попередник: Олександр III
Наступник: титул скасовано
 
Ім'я при народженні: рос. Николай Александрович
Народження: 18 травня 1868(1868-05-18)[1]
Царське Село, Російська імперія[2][3]
Смерть: 17 липня 1918(1918-07-17)[4][5] (50 років)
Єкатеринбург, Пермська губернія, Російська СФРР[3]
Причина смерті: вогнепальне поранення[6]
Поховання: Петропавлівський собор
Країна: Російська імперія
Релігія: православ'я
Рід: Гольштейн-Готторп-Романови
Батько: Олександр III[2][7]
Мати: Марія Федорівна[2]
Шлюб: Олександра Федорівна
Діти:
Автограф:
Нагороди:
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Олександра Невського
Орден Святого Олександра Невського
Орден Білого орла
Орден Білого орла
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святого Станіслава 1 ступеня
Орден Святого Станіслава 1 ступеня
Вищий орден Святого Благовіщення
Вищий орден Святого Благовіщення
Кавалер Великого хреста ордена Корони Італії
Кавалер Великого хреста ордена Корони Італії
Кавалер Великого хреста ордена Святих Маврикія та Лазаря
ордена Лазні
Орден Підв'язки
Орден Підв'язки
Королівський Вікторіанський орден— цивільний
Кавалер ордена Золотого руна
Кавалер ордена Золотого руна
Кавалер Великого хреста ордена Зірки Румунії
Кавалер Великого хреста ордена Зірки Румунії
Кавалер ордена Королівського дому Чакри (Таїланд)
Кавалер ордена Королівського дому Чакри (Таїланд)
Орден Вранішнього сонця 1 класу
Орден Спасителя
Орден Спасителя
Великий Хрест ордена Почесного легіону
Великий Хрест ордена Почесного легіону
Кавалер Великого хреста ордена Христа
Кавалер Великого хреста ордена Христа
Лицар Великого хреста ордена Нідерландського лева
Лицар Великого хреста ордена Нідерландського лева
Кавалер Великого хреста ордена Леопольда I
Кавалер Великого хреста ордена Південного Хреста
Орден Чорного орла
Орден Чорного орла
Орден Кароля I
Орден Кароля I

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Продовжував внутрішню і політику свого попередника, спрямовану на зміцнення самодержавства, посилення репресій щодо національно-визвольного руху народів імперії. За Миколи II російська імперія зазнала поразки в російсько-японській війні 19041905 років. У період правління Миколи II відбулася перша російська революція 1905–1907 років, події якої примусили уряд піти на проведення обмежених конституційних реформ. За Миколи II Російська імперія вступила в Першу світову війну.

23 жовтня 1915 року Микола II зайняв пост верховного головнокомандувача російської армії. Невдачі на фронті, величезні втрати, розруха, голод викликали незадоволення монархією у всіх колах суспільства. Лютнева революція 1917 року в Росії ліквідувала монархію. 2(15) березня Микола II зрікся престолу. 8 (21) березня 1917 року був заарештований в Олександрівському палаці (Царське Село) і відправлений в Тобольськ, а згодом у Єкатеринбург. У ніч із 16 на 17 липня 1918 року Миколу II, як колишнього імператор та членів його сім'ї було розстріляно більшовиками в Єкатеринбурзі.

На правлінні Миколи ІІ закінчилося 300-річне правління царсько-імператорського дому Романових, російської монархії та існування самої Російської імперії як держави.

Загальна характеристика політики і особи ред.

Феодальна, з 90 % селянського населення держава, яка відстала від Західної Європи і Америки майже на цілу епоху, ввійшла в смугу модернізації і індустріалізації, яка напружила та ламала стару соціальну феодально-сословну структуру російського суспільства. Великий вплив на світогляд молодого імператора мав його вихователь та «сірий кардинал» правління його батька — вкрай консервативний правознавець Костянтин Побєдоносцев.

Замість реформ, які були потрібні країні, Микола вдався до містики, легко підпадав під вплив усіляких прохіндеїв-«ясновидців», на кшалт відомого авантюриста-чаклуна Григорія Распутіна. Микола також легко піддався впливу придвірних та різноманітних радників з ультра-консервативної аристократії. Замість політичної лібералізації імператор зробив ставку на жандармський репресивний апарат, політичні провокації та репресії. Це був період створення проурядових «чорносотених» організацій та провокації єврейських погромів; розстріл народної демонстрації 9 січня 1905 року в Петербурзі, яка призвела до революційного вибуху 1905–1907 років, та судова справа по повністю сфальсифікованому звинуваченню у «ритуальних вбивствах» православних слов'янських дітей євреями — «Справа Бейліса» (1913).

Особливе місце у правлінні Миколи ІІ посідало його загравання з ліберальними, підприємницькими та заможними класами країни — імператорський Маніфест про дарування «конституційних свобод» та створення першого в історії російського парламенту — державної «Думи», а потім її придушення.

Продовжував реакційну внутрішню і зовнішню політику свого попередника — також не дуже освіченого та культурного свого батька Олександра ІІІ, спрямовану на зміцнення самодержавства та посилення репресій щодо національно-визвольного руху народів імперії.

Коронація. Ходинська трагедія ред.

14 травня 1896 року в Успенському соборі Московського кремля був коронований Микола ІІ[10]. На честь цієї події були організовані урочистості, а також запланована роздача продуктових пайків для простого люду. До складу подарунку входило півфунта ковбаси, сайка, трохи цукерок, горішків, пряники, а також емальована кружка. Місцем роздачі пайків було обрано Ходинське поле на околицях Москви, що слугувало полігоном для московського гарнізону. Чутки про можливість отримати дармові продукти пішли по усій Московській губернії, і до Москви потягнулися мешканці навколишніх сіл та містечок. Розуміючи, що подарунків на всіх не вистачить, москвичі вирішили піти на поле у ніч перед роздачею, аби зранку опинитись у перших рядах. Тиснява була неймовірна, і перші жертви з'явилися вже о третій годині ночі. Після початку роздачі пайків натовп кинувся до крамниць з продуктами; тих, хто падав затоптували в землю, багато загинуло, потрапивши в ями чи колодязі. За офіційними даними, загинуло близько 1400 чоловік, проте в реальності жертв було значно більше.

Дізнавшись про трагедію, Микола ІІ вирішив продовжити святкування. Солдати терміново почали вивозити трупи з поля, аби встигнути до прибуття імператора. На полі відбувався концерт під керівництвом Сафронова, о 14-й годині прибув Микола ІІ і прийняв парад. Не зважаючи на прохання скасувати святкування, Микола ІІ поїхав на бал, який відкривав разом з графинею Монтебелло. За свою поведінку Микола ІІ отримав прізвисько «Кривавий»[8].

Позбавлення трону ред.

Цей процес був фактично розпочатий незабаром після відмови імператора Миколи II від 3-х прямих вимог до нього, отриманих від представників Англії, Франції та Італії, які були серед учасників шостої конференції країн-союзників по Антанті, що проходила в Петербурзі з 29 січня до 21 лютого 1917 року[[1]].

«У січні 1917 року в Петербург приїхала Союзна комісія „благородних“ італійців, французів і англійців (представників союзників Росії в Першій світовій війні — Ред.) і після наради з Гучковим, князем Львовим, Родзянко, генералом Полівановим, Сазоновим, англійським послом Б'юкененом та іншими опозиціонерами передали государю Миколі II наступні вимоги:

1. Введення в штаб верховного Головнокомандувача російської армії союзних представників з правом вирішального голосу.

2. Оновлення командного складу всіх російських армій за вказівкою держав Антанти.

3. Введення в Росії Конституції з відповідним міністерством.

На цих вимогах цар поклав наступні прекрасні і правдиві резолюції:

1. Зайве введення союзних представників в (російську армію — Ред.), бо своїх представників в союзні армії з правом вирішального голосу вводити не планую.

2. Теж зайве. Мої армії воюють з більшим успіхом, ніж армії моїх союзників.

3. Акт внутрішнього управління підлягає розсуду монарха і не вимагає вказівок союзників.

Після цього в англійському посольстві відбулося засідання за участю членів союзної комісії (Антанти — Ред.) і всіх вищезгаданих „опозиціонерів“. На ньому було вирішено — „кинути законний шлях і виступити на шлях революції“ при першому ж від'їзді государя до ставки. На посилення наклепницької агітації „вдячні і благородні союзні представники“, які втратили совість і честь і забули все, чим вони зобов'язані імператору Миколі II, видали гроші.»[[2]]

Лютнева революція 1917 року в Росії скасувала монархію. 2 (15) березня Микола II зрікся престолу. 8 (21) березня 1917 року заарештований в Олександрівському палаці (Царське Село) і відправлений в Тобольськ, а згодом у Єкатеринбург. У ніч із 16 на 17 липня 1918 року Миколу II та членів його сім'ї розстріляли в Єкатеринбурзі.

Вбивство ред.

 
Полковник Микола Гольштейн-Готторп-Романов після зречення від престолу.
 
Микола II (ліворуч) за пилянням дров з єдиним сином-спадкоємцем — Олексієм, 1917

Розстрілом Миколи та членів його родини керував комендант Дому особливого призначення Яків Юровський. Близько першої години ночі він доручив лікарю Боткіну розбудити все сімейство, попросити його одягтися та вийти. Щойно Микола вийшов у коридор, до нього звернувся Юровський. Він повідомив, що до Єкатеринбургу наближаються білі армії, і пояснив, що колишньому імператору треба спуститися у підвальне приміщення, щоб урятуватися від обстрілу. Микола попросив узяти з собою два стільці — для себе та дружини.

Щойно колишній імператор та його сім'я опинилися у підвалі, з'явилися група, на яку було покладено виконання розстрілу. Яків урочисто зачитав постанову Уралвиконкому. Полковник Микола Гольштейн-Готторп-Романов, не зрозумівши, про що йдеться коротко перепитав: «Що?». Саме в цей час виконавці підняли рушниці — усе стало зрозуміло. Як згадує один з охоронців, дружина Миколи та донька Ольга намагалися перехреститися, але не встигли: почувся залп. Щоб провітрити приміщення від порохового диму, відкрили вікна та двері.

Мертві тіла почали укладати на носилки. Виявилося, що дехто з розстрілюваних були тільки сильно поранені, але живі. Стріляти повторно було не можна. Через відкриті двері постріли могли бути почуті ззовні. Тих, хто залишався живими, добили багнетами.[11]

Оцінки сучасників ред.

Академік Іван Павлов: (нобелівська промова, 1918)

  Візьміть нашу Думу. Як тільки вона збиралася, вона піднімала в суспільстві обурення проти уряду. Що у нас на троні сидів вирожденець, що уряд був поганий — це ми всі знали. Але ви вимовляєте запальні фрази, ви піднімаєте бурю обурення, ви хвилюєте суспільство.[12]  

Сьогоднішні оцінки ред.

  • Від грудня 2005 нащадки імператорської сім'ї домагаються реабілітації розстріляної в 1918 році колишньої імператорської сім'ї, однак Генеральна прокуратура Росії відмовляється визнавати загиблих жертвами політичних репресій, вважаючи їх жертвами кримінального злочину.

Канонізація ред.

Позиція УПЦ (МП) і РПЦ ред.

  • У 1981 році Російською православною церквою закордоном члени сім'ї Миколи II були зараховані до лику святості «мученики».
  • У 1999 року Микола ІІ, а також члени його сім'ї стали блаженними двох єпархій УПЦ МП. Саме Українська православна церква почала процес Канонізації представників монаршого дому Романових за фактом Мучеництва. Варто відмітити, що на момент смерті Микола Гольштейн-Готторп-Романов був звичайним громадянином російської республіки і мова про його канонізаці як монарха взагалі недоречна.
  • У 2000 році їх було приєднано до святих РПЦ. З 2000 року Микола ІІ, а також загиблі від рук більшовиків члени колишньої монаршої родини Гольштейн-Готторп-Романових визнаються РПЦ як страстотерпці і мученики.

Позиція ПЦУ ред.

  • Православна церква України поки не готова розглядати ідеї Канонізації Гольштейн-Готторп-Романових у рангу мучеників, як колишніх представників монаршого дому, загиблих від рук ворожого до християнства режиму російського більшовизму.

Позиція Сербської православної церкви ред.

  • У 1938 році представники Сербської православної церкви висували пропопозиції канонізації загиблих від рук більшовиків колишніх представників монаршого дому Романових.

Позиція Константинопольської православної церкви і Світового православ'я ред.

Родовід ред.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Павло I
 
 
 
 
 
 
 
Ніколай І
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Софія Марія Доротея Авґуста Луїза Вертемберзька
 
 
 
 
 
 
 
Александер II
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Фредерік Вільгельм III, Король Пруссії
 
 
 
 
 
 
 
Шарлотта Прусська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Луїза, Королева Пруссії
 
 
 
 
 
 
 
Александер III
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Людвіг I Гессенський
 
 
 
 
 
 
 
Людвіг II Гессенський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Луїза Гессен-Дармштадтська
 
 
 
 
 
 
 
Марія Гессен-Дармштадтська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Карл Людвіг Баденський
 
 
 
 
 
 
 
Вільгельміна Баденська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Амалія Гессен-Дармштадтська
 
 
 
 
 
 
 
Ніколай ІІ
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Фрідріх Карл Людвіг Шлезвіг-Гольштейн-Зондербург-Бекський
 
 
 
 
 
 
 
Фредерік Вільгельм
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Фредеріка Амалія фон Шлібен
 
 
 
 
 
 
 
Кристіан IX, Король Данії
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Карл Гессен-Кассельський
 
 
 
 
 
 
 
Луїза Кароліна Гессен-Кассельська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Луїза Данська
 
 
 
 
 
 
 
Марія Данська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Фрідріх Гессен-Кассельський
 
 
 
 
 
 
 
Вільгельм Гессен-Кассельський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Кароліна Нассау-Узінгенська
 
 
 
 
 
 
 
Луїза Гессен-Кассельська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Фредерік
 
 
 
 
 
 
 
Луїза Шарлотта Данська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Софія Фредеріка Мекленбург-Шверінська
 
 
 
 
 
 

Галерея ред.

Дивись також ред.

Примітки ред.

  1. Nikolaj IISLS.
  2. а б в Николай II // Энциклопедический словарьСПб: Брокгауз — Ефрон, 1897. — Т. XXI. — С. 124–128.
  3. а б Deutsche Nationalbibliothek Record #11873492X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  4. John L.H. Keep Encyclopædia Britannica
  5. Gran Enciclopèdia CatalanaGrup Enciclopèdia, 1968.
  6. P. Vi. Nicholas II. // The Enciclopædia Britannica — 12 — London, NYC: 1922. — Vol. XXXI English History to Oyama, Iwao. — P. 1131–1132.
  7. Александр III // Энциклопедический словарь / под ред. И. Е. АндреевскийСПб: Брокгауз — Ефрон, 1890. — Т. I. — С. 411–413.
  8. а б Архівована копія. Архів оригіналу за 1 листопада 2004. Процитовано 5 листопада 2013.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  9. Чин канонизации новопрославленных святых состоялся в Храме Христа Спасителя [Архівовано 10 серпня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
  10. рос. дореф. {{{1}}} Чин дії, яким чином відбулося священне коронування Його Імператорської Величності Государя Імператора Миколи Олександровича самодержця Всеросійського, за церковним чиноположенню. М., Синодальна друкарня. 1896. -56 с.
  11. Лаврин, А. П. 1001 смерть / А. П. Лаврин. — М. : РЕТЕКС, 1991. — 416 с. — ISBN 5-86638-001-3.
  12. «О русском уме» [Архівовано 13 жовтня 2015 у Wayback Machine.].(рос.) — Нобелівська промова, почитана 1918 в Санкт-Петербурзі
  13. ТАСС: Справороссы просят Собянина переименовать станцию метро «Войковская» в честь Манделы [Архівовано 8 грудня 2015 у Wayback Machine.]
  14. Комсомольська правда: Когда имя убийцы царя и его семьи — большевика Войкова уберут с карты России? [Архівовано 26 січня 2016 у Wayback Machine.]

Література ред.

Посилання ред.

Попередник:
Олександр Олександрович
Цесаревич
18811894
Наступник:
Георгій Олександрович


Попередник:
Олександр Олександрович
Імператор та самодержець всероссійський
18941917
Наступник:
припинення існування монархії;
Михайло Олександрович
Михайло Володимирович Родзянко
(голова Тимчасового комітету Думи);
Георгій Евгенійович Львов
(міністр-голова Тимчасового уряду)
Цар польський
18941915 (німецька окупація)/
1917 (зречення)
Наступник:
Карл Стефан Габсбург як Монарх Польщі
Великий князь фінляндський
18941917
Наступник:
незалежність Фінляндії,
Свінхувуд Пер Евінд (в. о. голови держави),
Карло Юхо Стольберг (президент)
Попередник:
великий князь Микола Миколайович
Верховний головокомандуючий армії та флоту Росії в Першій світовій війні
19151917
Наступник:
Михайло Васильович Алексєєв