Відкрити головне меню

Фредеріка Амалія Гессен-Дармштадтська (нім. Friederike Amalie von Hessen-Darmstadt), (нар. 20 червня 1754 — пом. 21 липня 1832) — принцеса Гессен-Дармштадтська, донька ландграфа Гессен-Дармштадту Людвіга IX та пфальцграфині Цвайбрюкенської Генрієтти Кароліни, дружина спадкоємного принца Бадену Карла Людвіга.

Амалія Гессен-Дармштадтська
нім. Amalie von Hessen-Darmstadt
AmalieHesse-Darmstadt.jpg
Принцеса Амалія на портреті пензля Й. Л. Кіслінга, близько 18031804 років
Ім'я при народженні Фредеріка Амалія
Прізвисько Теща Європи
Народилася 20 червня 1754(1754-06-20)
Пренцлау
Померла 21 липня 1832(1832-07-21) (78 років)
Брухзаль
Поховання церква Святого Михайла, Пфорцгайм
Громадянство
(підданство)
Німеччина
Діяльність аристократ
Титул спадкоємна принцеса Баденська
Рід Гессенський дім, Церінгени
Батько Людвіг IX (ландграф Гессен-Дармштадтський)
Мати Кароліна Пфальц-Цвайбрюкенська
Брати, сестри
У шлюбі з Карл Людвіг Баденський
Діти Амалія, Кароліна, Луїза, Фредеріка, Марія, Карл Фрідріх, Карл, Вільгельміна
Нагороди
Орден Святої Катерини 1 ступеня

Відома як «Теща Європи», оскільки влаштувала вигідні шлюби своїх дітей із представниками правлячих європейських дворів.

Зміст

БіографіяРедагувати

Амалія народилася 20 червня 1754 року у Пренцлау. Вона була четвертою дитиною та третьою донькою в родині спадкоємного принца Гессен-Дармштадту Людвіга та його першої дружини Генрієтти Кароліни Цвайбрюкенської. Дівчинка мала старшого брата Людвіга та сестер Кароліну й Фредеріку Луїзу. Згодом сімейство поповнилося ще двома синами та двома доньками. Ландграфством в цей час правив їхній дід Людвіг VIII.

Родина мешкала в Пренцлау, де батько, в чині генерала, очолював полк прусської армії. Після початку Семилітньої війни, у 1757 році, сім'я переїхала на Рейн,[1] де Кароліна з дітьми оселилися в Буксвіллері, а Людвіг у Пірмазенсі.[2] Освітою дітей займалася матір. У 1765 вони переїхали до Дармштадтського замку. Стара резиденція була непридатною до життя, а нова будівля знаходилася в стані будівництва, і хоча вона мала стати окрасою міста, в той час її віконні отвори були просто відкритими чи забитими дошками. Для проживання Кароліна веліла звести невеличкі нові будинки.[2] Дітей часто навідувала бабуся Кароліна Нассау-Саарбрюккенська,[3] яка мешкала зазвичай у Бегцаберні.

 
Портрет Амалії пензля Й. Д. Боссі, Національний музей у Варшаві

У 1768 році батько став правлячим ландграфом Гессен-Дармштадту, а за чотири роки Амалія та дві її молодші сестри, Луїза та Вільгельміна, були обрані імператрицею Росії Катериною II як можливі наречені для її сина Павла Петровича. Після відвідин ними у супроводі матері Санкт-Петербургу, Павло обрав Вільгельміну. Амалія отримала орден Святої Катерини та посаг у розмірі 50 000 рублів. Імператриця писала про неї в одному зі своїх листівː «… Старша дуже лагідна».[4]

Тривала подорож підірвала здоров'я матері і та померла у березні 1774. За п'ять днів до цього не стало бабусі Кароліни, яка приїхала з візитом до Дармштадту.

За чотири місяці після цього Амалія взяла шлюб зі своїм кузеном Карлом Людвігом Баденським. Весілля пройшло 15 липня 1774 у Дармштадті. Нареченій виповнився 20 років, наречений був на рік молодшим за неї. У подружжя народилося восьмеро дітей:

 
Карл Людвіг Баденський на портреті пензля К. Ф. фон Бреда, 1801

Перший час Амалія почувалася у Бадені незатишно. Жалілася на дитячу поведінку чоловіка та холодне ставлення свекора, стосунки зі свекрухою Кароліною Луїзою у неї також не склалися. Окрім цього, правлячий баденський дім жив небагато, у досить скромних умовах, і Амалія, порівнюючи його життя із пишнотою російського та прусського дворів, була розчарована. Втім, після смерті свекрухи у 1783 році, вона стала першою леді двору. Сучасники змальовували її як розумну жінку із сильним характером та відмічали її домінування над чоловіком. Всі їхні діти отримали добру освіту.

На початку 1790-х до Бадену прибув граф Румянцев Микола Петрович, який мав наказ від імператриці Катерини II побачити доньок спадкоємного принца та оцінити їхнє виховання та духовні якості аби визначити чи підходять вони як наречені для великого князя Олександра Павловича, старшого онука Катерини. Наприкінці 1792 року імператриця запросила Амалію із доньками Луїзою та Фредерікою до Петербургу. Спадкоємна принцеса відмовилася «з'являтися на видовище, де сама була б виставлена», посилаючись на неможливість залишити чоловіка самого.[5] Принцес до Росії супроводжували графиня Шувалова та таємний радник Стрекалов. Зрештою, Олександр Павлович обрав Луїзу. Фредеріці у 1797 зробив пропозицію шведський король Густав IV Адольф. Делікатність ситуації полягала в тому, що за рік до цього ледь не відбулися заручини Густава і великої княжни Олександри Павлівни. Принцеса Амалія намагалася запевнити російський двір, що ці заручини відбулося без будь-яких інтриг баденського дому: «Імператриця не відповіла на лист яким я сповістила її про шлюб Фредеріки. Я сподіваюся, однак, що вона не позбавить мене своїх милостей: я цього не заслужила, так як з мого боку не було зроблено жодного кроку. Я тільки не відповіла відмовою. Це було б неможливо, за це мене засудив би весь світ».[5] У тому ж році її донька Кароліна взяла шлюб із правлячим курфюрстом Баварії Максиміліаном Йозефом.

1801 року Амалія із чоловіком та молодшими дітьми навідали Луїзу у Петербурзі. Дорога з Карлсруе до Санкт-Петербургу тривала з 13 червня до 23 липня. Пара залишалася в Росії близько двох місяців. 9 жовтня того ж року вони прибули до Стокгольму, де мешкала Фредеріка. Перший візит вони нанесли вдовіючій королеві Софії Магдалені, після чого були запрошені на обід королем Густавом IV Адольфом. 24 жовтня вони прибули до Дроттнінгхольму.[6]Також відвідали замок Гріпсгольм, де Амалія потоваришувала із Ядвігою Шарлоттою Гольштейн-Готторпською, дружиною майбутнього короля Карл XIII. Фредеріка ж, згідно щоденника Ядвіги Шарлотти, навпаки, звинувачувала матір у своїй непопулярності. 15 грудня родина вирушила у зворотню путь. Карета Амалії прибула до Арбоги того ж вечора, Карл Людвіг внаслідок роскачування карети на обмерзлій дорозі випав з неї[7] за 3/4 милі від міста. Кронпринца доправили до Арбоги, де він помер наступного дня. Його смерть змусила Амалію із дітьми затриматися у Стокгольмі до травня 1802 року. Незадовго перед від'їздом вона була запрошена королівським секретарем Карлом Адольфом Богеманом до новоствореної масонської ложі «Жовта троянда».

У 1803 році шведська королівська родина нанесла Амалії у Бадені візит у відповідь. У тому ж році її зять Максиміліан Йозеф подарував їй невеликий замок у Рорбаху поблизу Гайдельберга, Амалія проводила там переважно літні місяці.[8]

 
Замок Брухзал

Будучи противницею Наполеона Бонапарта, намагалася перешкодити весіллю свого сина зі Стефанією де Богарне. Однак, не зважаючи на її супротив, вінчання відбулося у квітні 1806 року. Після цього весілля Амалія переїхала до замку Брухзал, де оселилася у північній частині палацу. Південну до 1810 року займав князь-єпископ Філіп Франц фон Вальдендорф, чиї землі були секуляризовані.[9] Щорічний апанаж вдовіючої кронпринцеси становив 120 000 флоринів. У 1808 році її донька Марія прибула до матері у Брухзал аби народити там свою третю дитину. Дівчинка з'явилася на світ мертвою. Сама Марія пішла з життя кілька днів потому від пологової гарячки.

Під час Віденського конгресу 1815 року вплив Амалії на її зятя Олександра I сприяв тому, що Бадену було дозволено залишатися Великим Герцогством без втрати території. Саме в її замку Рорбах у червні 1815 відбулася зустріч Олександра I із імператором Австрії Францом II, Амалія також була присутньою на їхньому обіді.[8]

Брухзал залишався резиденцією вдовіючої кронпринцеси протягом решти її життя. Двір Амалії був невеликим, монотонне життя пожвавлювалося лише із візитами можновладних гостей і численних родичів.[10] Мандрівник початку XIX століття Чарльз Едвард Додд, який відвідав палац близько 1818 року, змалював його «пустельну пишність», де придворні дами гірко скаржаться на його величаву похмурість.[11] Так, згідно щоденника фрейліни Амалії, Кароліни фон Фрейштедт від 1829 рокуː «Довга зима плине в тихій однаковості, тільки смерть якогось знайомого порушує щоденну монотонність».[12]

Амалії не стало у замку Брухзал 21 липня 1832 у віці 78 років. Вона була похована поруч із донькою у південні крипті замкової церкви Святого Михайла у Пфорцгаймі.[13]

НагородиРедагувати

Орден Святої Катерини 1 ступеня (Російська імперія), (27 червня 1773).

ГенеалогіяРедагувати

Ернест Людвіг
 
 
Доротея Бранденбург-Ансбахська
 
 
Йоганн Рейнхард III
 
 
Доротея Фредеріка Бранденбург-Ансбахська
 
 
Крістіан II Цвайбрюкенський
 
 
Катаріна Агата Раппольштайн
 
 
Людвіг Крафт Нассау-Саабрюкенський
 
 
Філіпіна Генрієтта Гогенлое-Лангенбурзька
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Людвіг VIII
 
 
 
 
 
 
Шарлотта Ганау-Ліхтенберзька
 
 
 
 
 
 
Крістіан III
 
 
 
 
 
 
Кароліна Нассау-Саарбрюкенська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Людвіг IX
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Кароліна Пфальц-Цвайбрюкенська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Амалія
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ПриміткиРедагувати

  1. Walter Gunzert: Karoline, Landgräfin von Hessen-Darmstadt. In: Neue Deutsche Biographie. Band 11, Duncker & Humblot, Berlin 1977, ISBN 3-428-00192-3, стор. 283 [1] (нім.)
  2. а б Philipp Walther: Karoline, Landgräfin von Hessen-Darmstadt. In: Allgemeine Deutsche Biographie. Band 15, Duncker & Humblot, Leipzig 1882, стор. 410—415. [2] (нім.)
  3. Bayerisches Hauptstaatsarchiv, Kasten blau, 403/16, 403/19, 404/19, 404/10, 404/21, 404/22, 404/24, 404/36
  4. Данилова А. Русские императоры, немецкие принцессы. Династические связи, человеческие судьбы. — М.: Изографус, ЭКСМО-Пресс, 2002. — стор. 145
  5. а б Данилова А. Принцесса Луиза Баденская, императрица Елизавета Алексеевна // Судьбы закон печальный. Жёны сыновей Павла I. Биографические хроники. — М.: Эксмо, 2007. — стор. 6—130. — 480 с. — 5000 экз. — ISBN 5-699-18546-1.
  6. Ribbing, Gerd: Ensam drottning — Sofia Magdalena. Stockholm, 1959, стор. 193
  7. Friedrich von Weech: Karl Ludwig Friedrich, Großherzog von Baden. In: Allgemeine Deutsche Biographie. Band 15, Duncker & Humblot, Leipzig 1882, стор. 248—250. [3] (нім.)
  8. а б Офіційний сайт замку Рорбах. Історія. [4] (нім.)
  9. Офіційний сайт замку Брухзал. Секуляризація в Брухзалі [5] (нім.)
  10. 280 років замку Брухзал [6] (нім.)
  11. Dodd, Charles Edward. An Autumn Near the Rhine; Or Sketches of Courts, Society, Scenery, & C. in Some of the German States Bordering on the Rhine. Longman, Hurst, Rees, Orme and Brown. 1818. стор. 163–4. [7] (англ.)
  12. Офіційний сайт замку Брухзал. Князівська скука [8] (нім.)
  13. Замкова церква Святого Михайла у Пфорцгаймі [9] Архівовано 26 січень 2018 у Wayback Machine. (англ.)

ЛітератураРедагувати

  • Anna Schiener: Markgräfin Amalie von Baden (1754—1832), Verlag Friedrich Pustet, Regensburg 2007
  • Ilona Scheidle: «Einziger Mann Badens» in Auseinandersetzung mit Napoleon. Markgräfin Amalie von Baden (1754—1832). In: Heidelbergerinnen, die Geschichte schrieben. München 2006, стор. 51–63
  • Günther Schiwy: Eichendorff, стор. 242
  • Edelgard Spaude: Eigenwillige Frauen in Baden, Rombach, 1999

ПосиланняРедагувати