Олександр II (російський імператор)

Олекса́ндр ІІ (17 [29] квітня 1818(18180429) — 1 [13] березня 1881) — російський імператор з 1855 до 1881 року. Старший син Миколи І. Належав до Гольштейн-Готторп-Романівської династії. Відомий своїм ворожим ставленням до української культури. Провів ряд реформ, зокрема скасував кріпацтво.

Олександр II Миколайович
Александр Николаевич Гольштейн-Готторп-Романов
Олександр II Миколайович
Олександр II Миколайович
Фотопортрет Олександра ІІ
невідомий автор, 1878 або 1881
Прапор
Прапор
12-й Імператор Всеросійський
18 лютого (2 березня) 1855 — 1 (13) березня 1881
Коронація: 26 серпня (7 вересня) 1856
Прем'єр-міністр: Олександр Іванович Чернишов (1856)
Олексій Федорович Орлов (1857—1861)
Дмитро Миколайович Блудов (1861—1864)
Павло Павлович Гагарін (1864—1872)
Павло Миколайович Ігнатьєв (1872—1879)
Петро Олександрович Валуєв (1879—1881)
Попередник: Микола I
Спадкоємець: Микола (до 1865);
Олександр III
Наступник: Олександр III
Прапор
Прапор
3-й Цар Польський
Прапор
Прапор
18 лютого (2 березня) 1855 — 1 (13) березня 1881
Попередник: Микола I
Наступник: Олександр III
Прапор
Прапор
3-й Великий Князь Фінляндський
Прапор
Прапор
18 лютого (2 березня) 1855 — 1 (13) березня 1881
Попередник: Микола I
Наступник: Олександр III
 
Народження: 17 (29) квітня 1818(1818-04-29)
Москва, Російська імперія
Смерть: 1 (13) березня 1881(1881-03-13) (62 роки)
Санкт-Петербург, Російська імперія
Причина смерті: кровотеча
Поховання: Петропавлівський собор
Країна: Російська імперія
Релігія: імперське православ'я
Рід: Гольштейн-Готторп-Романови
Батько: Микола I
Мати: Олександра Федорівна
Шлюб: Марія Олександрівна[1][2][…] і Катерина Долгорукова[3]
Діти: Микола, Олександр, Володимир, Олексій, Сергій, Павло, Олександра, Марія
Автограф:
Нагороди:
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Олександра Невського
Орден Святого Олександра Невського
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Білого орла
Орден Білого орла
Орден Святого Володимира 1 ступеня
Орден Святого Володимира 1 ступеня
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Станіслава 1 ступеня
Орден Святого Станіслава 1 ступеня
Орден Святого Духа
Великий Хрест ордена Почесного легіону
Великий Хрест ордена Почесного легіону
Орден Чорного орла
Орден Чорного орла
Великий Хрест ордена Червоного орла
Великий Хрест ордена Червоного орла
Великий хрест Pour le Mérite
Великий хрест Pour le Mérite
Великий хрест ордена Корони (Вюртемберг)
Великий хрест ордена Корони (Вюртемберг)
Великий хрест ордена «За військові заслуги» (Вюртемберг)
Великий хрест ордена «За військові заслуги» (Вюртемберг)
Лицар Великого хреста ордена Нідерландського лева
Лицар Великого хреста ордена Нідерландського лева
Лицар Великого хреста військового ордена Віллема
Лицар Великого хреста військового ордена Віллема
Лицар Королівського Гвельфського ордена
Орден Святого Георгія (Ганновер)
Орден Святого Георгія (Ганновер)
Орден Святого Петра Цетинського
Орден Святого Петра Цетинського
Орден Людвіга (Гессен)
Орден Людвіга (Гессен)
Орден Філіппа Великодушного
Орден Філіппа Великодушного
Хрест «За військові заслуги» (Гессен)
Хрест «За військові заслуги» (Гессен)
Кавалер Великого хреста Королівського угорського ордена Святого Стефана
Кавалер Великого хреста Королівського угорського ордена Святого Стефана
Кавалер ордена Марії-Терезії
Кавалер ордена Марії-Терезії
Орден Вірності (Баден)
Орден Вірності (Баден)
Великий хрест ордена Церінгенського лева
Великий хрест ордена Церінгенського лева
Кавалер Великого хреста ордена Південного Хреста Хрест Дона Педро I
Вищий орден Святого Благовіщення
Вищий орден Святого Благовіщення
Кавалер Великого Хреста ордена Святих Маврикія й Лазаря
Кавалер Великого Хреста ордена Святих Маврикія й Лазаря
Кавалер Великого Хреста ордена Корони Італії
Кавалер Великого Хреста ордена Корони Італії
Орден Меджида 1 ступеня
Орден Меджида 1 ступеня
Орден Османие 1 ступеня
Орден Османие 1 ступеня
Орден Серафимів
Кавалер ордена Золотого руна
Кавалер ордена Золотого руна
Орден Святого Губерта
Орден Святого Губерта
Орден Слона
Орден Слона
Кавалер Великого хреста ордена Спасителя
Кавалер Великого хреста ордена Спасителя
Великий хрест ордена Білого Сокола
Великий хрест ордена Білого Сокола
Орден Святого Фердинанда за заслуги
Орден Рутової корони
Орден Рутової корони
Великий хрест ордена дому Саксен-Ернестіне
Великий хрест ордена дому Саксен-Ернестіне
Орден Заслуг герцога Петра-Фрідріха-Людвіга
Орден Заслуг герцога Петра-Фрідріха-Людвіга
Орден Золотого лева
Лева і Сонця 1 ступеня
Лева і Сонця 1 ступеня
Константинівський орден Святого Георгія
Потрійний орден Кавалер Великого хреста ордена Лепольда I
Орден Вендської корони
Орден Вендської корони
Орден Мексиканського орла
Орден Підв'язки
Орден Підв'язки
Великий хрест ордена святого Карла Вищий орден Хризантеми
Золота зброя «За хоробрість» з алмазами
Золота зброя «За хоробрість» з алмазами

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Роботи у  Вікіджерелах

За його правління проводилась політика жорсткої русифікації деяких народів імперії, зокрема поляків та українців.

У російській та болгарській історіографії відомий за епітетом «Визволитель» (відповідно, за скасування кріпацтва та за припинення османського панування над Болгарією в результаті російсько-турецькій війні (1877-1878)). Серед революційної опозиції за жорстокі репресії та улюблений спосіб страти щодо своїх опонентів отримав прізвисько «Вішальник».

Правління

ред.

Коронований 18 лютого 1855 року, під час Кримської війни. Бойові дії закінчились у серпні 1855 року, після залишення російської армією Малахова кургану та південної сторони Севастополя. Закінчення війни було оформлено у березні 1856 року Паризьким мирним договором.

Першим рокам правління було притаманне лібералізація та ослаблення державного контролю над суспільством. 1855 року закритий Вищий цензурний комітет. Була проголошена амністія політичним в'язням, декабристам, петрашевцям та учасникам Польського повстання 1830 року[4]. 1857 року ліквідовані військові поселення.

Поразка Російської імперії у Кримській війні 1853—1856 років, криза економічного розвитку країни, національно-визвольний рух стали поштовхом для реформування держави. У січні 1857 року розпочав роботу таємний комітет з підготовки селянської реформи у складі 11 осіб.

Імплементація селянської реформи розпочалась у 1861 році. 19 лютого 1861 року був оприлюднений Маніфест про скасування кріпосного права. Історики по-різному оцінюють наслідки земельної реформи. За думкою одних, вона була здійснена в інтересах землевласників, а селяни потрапляли у нову економічну залежність від поміщиків, тому що були змушені викуповувати або орендувати землю у останніх. Інші підкреслюють, що за 20 років після реформи економічні показники сільського господарства покращилися, а значна доля селян, які не знайшли місце в нових умовах, стали трудовою базою для зростання промисловості[5][6]. Класик української літератури Панас Мирний назвав реформу «Голодною волею»[7].

Були також проведені інші реформи Російської імперії:

Після польського повстання 1863 року царський режим перейшов до більш реакційної політики.

У зовнішній політиці Олександр ІІ дотримувався пронімецької орієнтації, особливу увагу приділяв т. зв. східному питанню. Взяв курс на жорстке підкорення гірських народів Кавказу.

 
Александр II. Костянтин Маковський (1881)

У 1877—1878 роках прагнучи зміцнити позиції Російської імперії на Балканах, вів війну з Османською імперією.

За Олександра ІІ до Росії було приєднано Північний Кавказ, завойовано значну частину Середньої Азії. У 1863—1864 роках жорстоко придушив національно-визвольне повстання у Польщі.

У російській історіографії та пропаганді відомий з епітетом «Визволитель», у інших народів термін «визволитель» використовується радше в саркастичному тоні[джерело?].

Національна політика

ред.

22 січня (3 лютого) 1863 року розпочалось національно-визвольне повстання на території Польщі, Литви, Білорусі та Правобережної України. До травня 1864 року повстання було придушене російським військами. За причетність до повстання було страчено 128 людей, 12 500 — заслано в інші місцевості (частина з них пізніше підняла Кругобайкальське повстання 1866 року), 800 відправлено на |каторгу.

Повстання спричинило посилення політики жорсткої русифікації поляків, білорусів та українців. Реформована початкова школа ставила задачею виховання дітей у дусі самодержавства та православної віри. На території Холмщини царат ухвалив рішення перевести в православ'я храми, які належали Холмській греко-католицькій єпархії. Ці дії зустріли масовий спротив, який придушувався силовими методами. Відомий випадок розстрілу мирних мешканців села Пратулин за неприйняття російської церкви. 24 січня (5 лютого) 1874 року віряни зібрались біля церкви, солдати російської армії стали в них стріляти. Загинуло 13 людей, які були канонізовані католицькою церквою як пратулинські мученики[8].

У розпал січневого повстання імператор схвалив Валуєвський циркуляр про призупинення друку українською мовою. До пропуску цензурою дозволялись лише «только такие произведения на этом языке, которые принадлежат к области изящной литературы» (рос.). У 1876 році Олександр ІІ підписав Емський указ щодо заборони викладання української мови.

Проводилась політика заступництва щодо литовців та латишів, оскільки серед цих народів вбачалася противага полякам.

У 1863—1867 роках росіяни організували масову депортацію черкесів (адигів) з берегу Чорного моря в Османську імперію. Половина депортованих потонули у Чорному морі[9][10], а ще половина з 1 мільйону тих, хто прибув, загинули через спалах хвороб[11]. Ця депортація — після столітнього винищення у російсько-кавказькій війні — стала фінальним актом геноциду черкесів.

За Олександра ІІ відбувалися деякі зміни в антисемітській політиці Російської імперії щодо євреїв. Так, рядом указів, випущених з 1859 по 1880 роки, частина єврейського населення, як-от купці першої гільдії (з 1859), особи з вищою освітою (з 1861), лікарі (закони 1865, 1866, 1867), отримала право проживання поза «межею осілості». У вищих навчальних закладах із 1880-х років діяла процентна норма — припустимий максимум студентів-євреїв (3 % у столицях, 5 % в інших містах, 10 % у межі осілості). Ремісничі цехи у всіх містах, крім Одеси, у 1880-х роках були розпущені.

Замах на вбивство та смерть

ред.

Було здійснено кілька замахів на вбивство Олександра II (1866, 1867, двічі у 1879, 1880 роки).

Останній замах здійснений 1 березня 1881 у Петербурзі терористичною групою Народна воля. Бомбу для замаху виготовив Микола Кибальчич, винахідник і революціонер українського походження. Безпосередньо кидання бомби було доручено Ігнатію Гриневецькому, Михайлу Тимофеєву, Івану Ємельянову, Миколі Русакову. Останній кинув першу бомбу у екіпаж імператора, однак після першого вибуху Олександр II не загинув. Другий вибух від рук Ігнатія Гриневицького став смертельним.

Пам'ять

ред.
 
пам'ятник Царю-Визволителю, Софія

На місці загибелі Олександра II у Петербузі споруджений Храм Воскресіння Христового, більш відомий як Спас на Крові.

На честь загиблого царя було названо багато вулиць у різних містах імперії, більшість з яких пізніше було перейменовано. Існують вулиці його імені в Софії та Тампере.

1894 року в Гельсінкі було встановлено пам'ятник імператорові.

1907 року в Софії встановлений пам'ятник Царю-Визволителю.

В Одесі збереглася Олександрівська колона, встановлена на честь імператора.

Зберігся пам'ятник на території Київської картинної галереї.

В одному зі святих місць Польщі — Ченстохові пам'ятник Олександру ІІ, встановлений у 1889 році, мав передбачену спеціальну будку для охорони. Незважаючи на це, «вдячні» поляки його двічі намагались підірвати в 1904 і в 1907 роках, а після відновлення державності у 1917 році пам'ятник знесли і на його місці встановили скульптуру Діви Марії[12]. Загалом у Польщі було знесено або перероблено на більш «нейтральні» велику кількість пам'ятників Олександрові ІІ та іншим окупантам, щоб, як пише автор замітки, «зображення тиранів і злочинців більше не лякали паломників та відвідувачів історичних святих місць»[13].

Родовід

ред.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Карл Фрідріх
 
 
 
 
 
 
 
Петро III
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Анна Петрівна
 
 
 
 
 
 
 
Павло I
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Христіан Авґуст Ангальт-Цербстський
 
 
 
 
 
 
 
Катерина II
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Йоганна Єлизавета Гольштейн-Готторпська
 
 
 
 
 
 
 
Микола I
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Карл Александр
 
 
 
 
 
 
 
Фрідріх II
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Марія Августа Турн-унд-Таксіс
 
 
 
 
 
 
 
Марія Федорівна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Фредерік Вільгельм Бранденбург-Шведтський
 
 
 
 
 
 
 
Фредеріка Бранденбург-Шведтська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Софія Доротея Марія Прусська
 
 
 
 
 
 
 
Олександр II
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Август Вільгельм Прусський
 
 
 
 
 
 
 
Фрідріх-Вільгельм II
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Луїза Амалія Брауншвейг-Вольфенбюттельська
 
 
 
 
 
 
 
Фрідріх-Вільгельм III
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Людвіг IX
 
 
 
 
 
 
 
Фрідеріка Луїза Гессен-Дармштадтська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Кароліна Пфальц-Цвайбрюкенська
 
 
 
 
 
 
 
Олександра Федорівна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Карл Мекленбург-Стреліцький
 
 
 
 
 
 
 
Карл II Мекленбурзький
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Єлизавета Альбертіна Саксен-Гільдбурггаузенська
 
 
 
 
 
 
 
Луїза
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Георг Вільгельм Гессен-Дармштадтський
 
 
 
 
 
 
 
Фредеріка Кароліна Луїза Гессен-Дармштадтська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Марія Луїза Альбертіна Лейнінген-Дагсбург-Фалькенбурзька
 
 
 
 
 
 

Нагороди

ред.

Інші країни і доми

ред.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Александр II // Энциклопедический словарь / под ред. И. Е. АндреевскийСПб: Брокгауз — Ефрон, 1890. — Т. I. — С. 402–411.
  2. Мария Александровна // Энциклопедический словарьСПб: Брокгауз — Ефрон, 1896. — Т. XVIIIа. — С. 636–637.
  3. а б Kindred Britain
  4. Манифест в ознаменование начала царствования императора Александра II. 27 марта 1855 г. - ВикиЧтение. Архів оригіналу за 6 листопада 2021. Процитовано 6 листопада 2021.
  5. Ю. Ю. Иерусалимский. Отечественная историография второй половины XIX — начала XX века о крестьянской реформе 1861 г. [Архівовано 6 листопада 2021 у Wayback Machine.] — Вестник Томского государственного университета, 2017, № 415
  6. Реєнт О.П. ДО ПРОБЛЕМИ СКАСУВАННЯ КРІПОСНОГО ПРАВА В 1861 р. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 9 листопада 2021. Процитовано 9 листопада 2021.
  7. Панас Мирний почав писати художні твори в середині 60-х років, коли селянство після скасування кріпаччини одержало «голодну волю». Чотири пореформені десятиріччя — суцільний процес повільного болісного вмирання. Селяни постійно недоїдали і під час неврожаїв десятками тисяч умирали від голоду та епідемій. Архів оригіналу за 3 квітня 2016. Процитовано 1 листопада 2015.
  8. Олекса Правдич. Пратулинські мученики — українці, розстріляні Росією.//Український інтерес, 23 січня 2023
  9. Karpat, Kemal H. Ottoman population 1830—1914, 1985
  10. Levene, Mark Genocide in the Age of the Nation-State p. 297
  11. Neumann, Karl Friedrich Russland und die Tscherkessen, 1840
  12. Alexander II | emperor of Russia. Encyclopedia Britannica (англ.). Процитовано 14 травня 2018.
  13. Bruno Wojtasik. ROSYJSKIE POMNIKI W POLSKICH MIEJSCACH PAMIĘCI.//Ośrodek Myśli Patriotycznej i Obywatelskiej, Kielce, 2 lipca 2021

Джерела

ред.

Посилання

ред.