Олександр II (російський імператор)

	Олександр II Миколайович; Александр Николаевич Романов
	Фотопортрет Олександра ІІ; невідомий автор, 1878 або 1881
	12-й Імператор Всеросійський
18 лютого (2 березня) 1855 — 1 (13) березня 1881
Коронація:	26 серпня (7 вересня) 1856
Прем'єр-міністр:	Олександр Іванович Чернишов (1856); Олексій Федорович Орлов (1857—1861); Дмитро Миколайович Блудов (1861—1864); Павло Павлович Гагарін (1864—1872); Павло Миколайович Ігнатьєв (1872—1879); Петро Олександрович Валуєв (1879—1881)
Попередник:	Микола I
Спадкоємець:	Микола (до 1865);; Олександр III
Наступник:	Олександр III
	3-й Цар Польський
18 лютого (2 березня) 1855 — 1 (13) березня 1881
Попередник:	Микола I
Наступник:	Олександр III
18 лютого (2 березня) 1855 — 1 (13) березня 1881
Попередник:	Микола I
Наступник:	Олександр III
Народження:	17 (29) квітня 1818; Москва
Смерть:	1 (13) березня 1881 (62 роки); Санкт-Петербург
Поховання:	Петропавлівський собор
Країна:	Російська імперія
Релігія:	православ'я
Рід:	Романови
Батько:	Микола I
Мати:	Олександра Федорівна
Шлюб:	Марія Олександрівна[…] і Катерина Долгоруковаd
Діти:	Микола, Олександр, Володимир, Олексій, Сергій, Павло, Олександра, Марія
Автограф:
	Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Олександр II.

Олекса́ндр ІІ (17 [29] квітня 1818(18180429) — 1 [13] березня 1881) — російський імператор з 1855 до 1881 року. Старший син Миколи І. Відомий своїми реформами, зокрема скасуванням кріпацтва.

За його правління проводилась політика жорсткої русифікації деяких народів імперії, зокрема поляків та українців.

В російській та болгарській історіографії відомий з епітетом Визволитель.

РодовідРедагувати

Василій Салтиков

Сергій Салтиков

Марія Голіцина

Павло I

Христіан Авґуст Ангальт-Цербстський

Катерина II

Іоанна Єлизавета Гольштейн-Готторпська

Микола I

Карл Александр

Фредерік II

Марія Августа Турн-унд-Таксіс

Софія Марія Доротея Авґуста Луїза Вертемберзька

Фрідріх Вільгельм Бранденбург-Шведтський

Фредеріка Бранденбург-Шведтська

Софія Доротея Марія Прусська

Олександр II

Авґуст Вільгельм Прусський

Фредерік Вільгельм II, Король Пруссії

Луїза Амалія Брауншвейг-Вольфенбюттельська

Фредерік Вільгельм III, Король Пруссії

Людвіг IX Гессен-Дармштадтський

Фредеріка Луїза Гессен-Дармштадтська

Кароліна Пфальц-Цвайбрюкенська

Шарлотта Прусська

Карл Мекленбург-Стрелицький

Карл Мекленбург-Стреліцький

Єлизавета Альбертіна Саксен-Гільдбурггаузенська

Луїза, Королева Пруссії

Георг Вільгельм Гессен-Дармштадтський

Фредеріка Кароліна Луїза Гессен-Дармштадтська

Марія Луїза Альбертіна Лейнінген-Дагсбург-Фалькенбурзька

Коронований 18 лютого 1855 року, під час Кримської війни. Бойові дії закінчились у серпні 1855, після залишення російської армією Малахова кургану та південної сторони Севастополя. Закінчення війни було оформлено у березні 1856 Паризьким мирним договором.

Першим рокам правління було притаманне лібералізація та ослаблення державного контролю над суспільством. 1855 закритий Вищий цензурний комітет. Була проголошена амністія політичним в'язням, декабристам, петрашевцям та учасникам Польського повстання 1830 року^[4]. 1857 року ліквідовані військові поселення.

Поразка Російської імперії у Кримській війні 1853—1856, криза економічного розвитку країни, національно-визвольний рух стали поштовхом для реформування держави. У січні 1857 розпочав роботу таємний комітет з підготовки селянської реформи у складі 11 осіб.

Імплементація селянської реформи розпочалась у 1861 році. 19 лютого 1861 був оприлюднений Маніфест про скасування кріпосного права. Історики по-різному оцінюють наслідки земельної реформи. За думкою одних, вона була здійснена в інтересах землевласників, а селяни потрапляли у нову економічну залежність від поміщиків, тому що були змушені викуповувати або орендувати землю у останніх. Інші підкреслюють, що за 20 років після реформи економічні показники сільського господарства покращилися, а значна доля селян, що не знайшли місце в нових умовах, стали трудовою базою для зростання промисловості^[5]^[6]. Класик української літератури Панас Мирний назвав реформу «Голодною волею»^[7].

Були також проведені інші реформи Російської імперії:

Після польського повстання 1863 року царський режим перейшов до більш реакційної політики.

У зовнішній політиці Олександр ІІ дотримувався німецької орієнтації, особливу увагу приділяв т. зв. східному питанню. Взяв курс на жорстке підкорення гірських народів Кавказу.

Александр II. Костянтин Маковський (1881)

У 1877—1878 роках прагнучи зміцнити позиції Російської імперії на Балканах, вів війну з Османською імперією.

За Олександра ІІ до Росії було приєднано Північний Кавказ, завойовано значну частину Середньої Азії. В 1863—1864 жорстоко придушив національно-визвольне повстання у Польщі.

Національна політикаРедагувати

22 січня (3 лютого) 1863 року розпочалось національно-визвольне повстання на території Польщі, Литви, Білорусі та Правобережної України. До травня 1864 року повстання було придушене російським військами. За причетність до повстання було страчено 128 людей, 12 500 — заслано в інші місцевості (частина з них пізніше підняла Кругобайкальське повстання 1866 року), 800 відправлено на каторгу.

Повстання спричинило посилення політики жорсткої русифікації поляків, білорусів та українців. Реформована початкова школа ставила задачею виховання дітей у дусі самодержавства та православної віри. На території Холмщини царат прийняв рішення перевести в православ'я храми, які належали Холмській греко-католицькій єпархії. Ці дії зустріли спротив жителів села Пратулин. 24 січня (5 лютого) 1874 року віруючі зібрались біля церкви, солдати російської армії стали в них стріляти. Загинуло 13 людей, які були канонізовані католицькою церквою як пратулинські мученики.

В розпал січневого повстання імператор схвалив Валуєвський циркуляр про призупинення друку українською мовою. До пропуску цензурою дозволялись лише «только такие произведения на этом языке, которые принадлежат к области изящной литературы» (рос.). У 1876 році Олександр ІІ підписав Емський указ щодо заборони викладання української мови.

Проводилась політика заступництва щодо литовців та латишів, оскільки серед цих народів вбачалася противага полякам.

У 1863—1867 роках росіяни організували масову депортацію черкесів (адигів) з берегу Чорного моря в Османську імперію. Половина депортованих потонули у Чорному морі^[8]^[9], а ще половина з 1 мільйону тих хто прибув загинули через спалах хвороб^[10]. Ця депортація — після столітнього винищення у російсько-кавказькій війні — стала фінальним актом геноциду черкесів.

За Олександра ІІ відбувалися деякі зміни в антисемітській політиці Російської імперії щодо євреїв. Так, рядом указів, випущених з 1859 по 1880 роки, частина єврейського населення, як-от купці першої гільдії (з 1859), особи з вищою освітою (з 1861), лікарі (закони 1865, 1866, 1867), отримала право проживання поза «межею осілості». У вищих навчальних закладах із 1880-х років діяла процентна норма — припустимий максимум студентів-євреїв (3 % у столицях, 5 % в інших містах, 10 % у межі осілості). Ремісничі цехи у всіх містах, крім Одеси, у 1880-х роках були розпущені.

Замах на вбивство та смертьРедагувати

Було здійснено кілька замахів на вбивство Олександра II (1866, 1867, двічі у 1879, 1880 роки).

Останній замах здійснений 1 березня 1881 у Петербурзі терористичною групою Народна воля. Бомбу для замаху виготовив Микола Кибальчич, винахідник і революціонер українського походження. Безпосередньо кидання бомби було доручено Ігнатію Гриневецькому, Михайлу Тимофеєву, Івану Ємельянову, Миколі Русакову. Останній кинув першу бомбу у екіпаж імператора, однак після першого вибуху Олександр II не загинув. Другий вибух від рук Ігнатія Гриневицького став смертельним.

Пам'ятьРедагувати

пам'ятник Царю-Визволителю, Софія

На місці загибелі Олександра II у Петербузі споруджений Храм Воскресіння Хрестового, більш відомий як Спас на Крові.

На честь загиблого царя було названо багато вулиць у різних містах імперії, більшість з яких пізніше було перейменовано. Існують вулиці його імені в Софії та Тампере.

1894 року в Гельсінкі було встановлено пам'ятник імператорові.

1907 року в Софії встановлений пам'ятник Царю-Визволителю.

В Одесі збереглася Олександрівська колона, встановлена на честь імператора.

Зберігся пам'ятник на території Київської картинної галереї.

НагородиРедагувати

Російська імперіяРедагувати

Орден Андрія Первозванного (29 квітня 1918)
Орден Святого Олександра Невського (29 квітня 1918)
Орден Святої Анни 1-го ступеня (29 квітня 1918)
Орден Білого Орла (Царство Польське; 12 липня 1829)
Орден Святого Володимира 1-го ступеня (1 січня 1846)
Орден Святого Георгія
- 4-го ступеня (10 листопада 1850)
- 1-го ступеня (26 листопада 1869)
Орден Святого Станіслава 1-го ступеня (11 червня 1865)
Золота зброя «За хоробрість» з алмазами (28 листопада 1877)

ФранціяРедагувати

Орден Святого Духа (Французьке королівство; 5 лютого 1824)
Орден Почесного легіону, великий хрест (Друга французька імперія; 30 липня 1856)

Королівство ПруссіяРедагувати

Орден Чорного орла (10 червня 1826)
Орден Червоного орла, великий хрест (10 червня 1826)
Pour le Mérite
- орден (8 грудня 1869)
- дубове листя (8 грудня 1871)
- великий хрест (24 квітня 1878)

Королівство ВюртембергРедагувати

Орден Вюртемберзької корони, великий хрест (1829)
Орден «За військові заслуги» (Вюртемберг), великий хрест (25 грудня 1850)

НідерландиРедагувати

Орден Нідерландського лева, великий хрест (2 грудня 1834)
Орден Віллема, великий хрест (13 вересня 1855)

Бразильська імперіяРедагувати

Орден Південного Хреста, великий хрест (15 травня 1845)
Хрест Дона Педро I, великий хрест (14 лютого 1856)

Королівство СардиніяРедагувати

Вищий орден Святого Благовіщення (20 жовтня 1845)
Орден Святих Маврикія та Лазаря, великий хрест (20 жовтня 1845)

Османська імперіяРедагувати

Орден Меджида 1-го ступеня (1 лютого 1860)
Орден «Османіє» 1-го ступеня (25 травня 1871)

Інші країни і домиРедагувати

Орден Серафимів (Шведсько-норвезька унія; 6 березня 1826)
Орден Золотого руна (Іспанія; 14 травня 1826)
Орден Святого Губерта (Королівство Баварія; 1829)
Орден Слона із золотим ланцюгом (Данія)
- орден (23 квітня 1834)
- ланцюг (1838)
Орден Спасителя, великий хрест (Королівство Греція; 8 листопада 1835)
Орден Білого Сокола, великий хрест (Велике герцогство Саксен-Веймар-Ейзенахське; 12 вересня 1838)
Орден Святого Фердинанда за заслуги, великий хрест (Королівство Обох Сицилій; 20 січня 1839)
Орден Рутової корони (Королівство Саксонія; 1840)
Орден дому Саксен-Ернестіне, великий хрест (червень 1847)
Орден Заслуг герцога Петра-Фрідріха-Людвіга, великий хрест з золотою короною (Велике герцогство Ольденбург; 27 вересня 1847)
Орден Золотого лева (Гессен-Кассель; 18 серпня 1847)
Орден Лева і Сонця 1-го ступеня (Каджарський Іран; 10 липня 1850)
Константинівський орден Святого Георгія, великий хрест з ланцюгом (Герцогство Парма; 1851)
Пояс трьох орденів (Королівство Португалія; 27 листопада 1855)
Орден Леопольда I, великий хрест з ланцюгом (Бельгія; 25 квітня 1856)
Орден Золотого лева Нассау (травень 1858)
Орден Вендської корони, великий хрест з короною в руді і золотим ланцюгом (Мекленбург; 21 червня 1864)
Орден Мексиканського орла, великий хрест з ланцюгом (Мексиканська імперія; 1865)
Орден Підв'язки (Британська імперія; 14 серпня 1867)
Орден Святого Карла (Монако), великий хрест (7 березня 1873)
Орден хризантеми з ланцюгом (Японська імперія; 27 квітня 1877)
Орден Благородної Бухари (Бухарський емірат; 1881)
Орден Святого Петра Цетинського (Князівство Чорногорія)
Орден Корони Італії, великий хрест

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

↑ Александр II // Энциклопедический словарь / под ред. И. Е. Андреевский — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1890. — Т. I. — С. 402–411.
d:Track:Q656 d:Track:Q21073092 d:Track:Q23892884 d:Track:Q19908137 d:Track:Q4065721 d:Track:Q602358
↑ Мария Александровна // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1896. — Т. XVIIIа. — С. 636–637.
d:Track:Q656 d:Track:Q602358 d:Track:Q23892931 d:Track:Q19908137 d:Track:Q21451633
↑ ^а ^б Kindred Britain
d:Track:Q75653886
↑ Манифест в ознаменование начала царствования императора Александра II. 27 марта 1855 г. - ВикиЧтение. Архів оригіналу за 6 листопада 2021. Процитовано 6 листопада 2021.
↑ Ю. Ю. Иерусалимский. Отечественная историография второй половины XIX — начала XX века о крестьянской реформе 1861 г. [Архівовано 6 листопада 2021 у Wayback Machine.] — Вестник Томского государственного университета, 2017, № 415
↑ О.П.РеєнТ.ДО ПРОБЛЕМИ СКАСУВАННЯ КРІПОСНОГО ПРАВА В 1861 р. Архів оригіналу за 9 листопада 2021. Процитовано 9 листопада 2021.
↑ Панас Мирний почав писати художні твори в середині 60-х років, коли селянство після скасування кріпаччини одержало «голодну волю». Чотири пореформені десятиріччя — суцільний процес повільного болісного вмирання. Селяни постійно недоїдали і під час неврожаїв десятками тисяч умирали від голоду та епідемій. Архів оригіналу за 3 квітня 2016. Процитовано 1 листопада 2015.
↑ Karpat, Kemal H. Ottoman population 1830—1914, 1985
↑ Levene, Mark Genocide in the Age of the Nation-State p. 297
↑ Neumann, Karl Friedrich Russland und die Tscherkessen, 1840

ДжерелаРедагувати

Сербіна Н. Ф. Олександр II // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. / Редкол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004 — Т. 2. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
Шандра В. Олександр II // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 511. — ISBN 978-966-611-818-2.
Шандра В. М. Олександр II // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 566. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
Воткинск: Летопись событий и фактов. — Устинов, 1985. (рос.)
Столетие Вятской губернии. — Вятка, 1880. — Т. 1. (рос.)
Тарасов Н. О Высочайшем путешествии Государя императора // Русская старина. — 1872. — № 3. (рос.)
Удмуртская республика : энциклопедия / гл. ред. В. В. Туганаев. — Ижевск : Удмуртия, 2000. — 800 с. — 20 000 экз. — ISBN 5-7659-0732-6. (рос.)

ПосиланняРедагувати

Олександр II [Архівовано 24 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
Біографічна довідка [Архівовано 9 листопада 2015 у Wayback Machine.] (рос.)

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q13433827"_data-entity-id="Q21073092">[[:ru:s:ЭСБЕ/Александр_II|Александр_II]]_//_''[[:d:Q23892884|Энциклопедический_словарь]]''<span_class="wef_low_priority_links">_/_под_ред._[[:Андрєєвський_Іван_Юхимович|И.&nbsp;Е.&nbsp;Андреевский]]_—_[[:Санкт-Петербург|СПб]]:_[[:ru:Брокгауз_—_Ефрон_(издательство)|Брокгауз_—_Ефрон]],_1890._—_Т.&nbsp;I._—_С.&nbsp;402–411.</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q656]][[d:Track:Q21073092]][[d:Track:Q23892884]][[d:Track:Q19908137]][[d:Track:Q4065721]][[d:Track:Q602358]]</div>-1] Александр II // Энциклопедический словарь / под ред. И. Е. Андреевский — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1890. — Т. I. — С. 402–411.
d:Track:Q656 d:Track:Q21073092 d:Track:Q23892884 d:Track:Q19908137 d:Track:Q4065721 d:Track:Q602358

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q13433827"_data-entity-id="Q21451633">[[:ru:s:ЭСБЕ/Мария_Александровна,_жена_Александра_II|Мария_Александровна]]_//_''[[:d:Q23892931|Энциклопедический_словарь]]''<span_class="wef_low_priority_links">_—_[[:Санкт-Петербург|СПб]]:_[[:ru:Брокгауз_—_Ефрон_(издательство)|Брокгауз_—_Ефрон]],_1896._—_Т.&nbsp;XVIIIа._—_С.&nbsp;636–637.</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q656]][[d:Track:Q602358]][[d:Track:Q23892931]][[d:Track:Q19908137]][[d:Track:Q21451633]]</div>-2] Мария Александровна // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1896. — Т. XVIIIа. — С. 636–637.
d:Track:Q656 d:Track:Q602358 d:Track:Q23892931 d:Track:Q19908137 d:Track:Q21451633

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q33270056_citetype_Q7094076"_data-entity-id="Q75653886">[[:d:Q75653886|Kindred_Britain]]<span_class="wef_low_priority_links"></span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q75653886]]</div>-3] а ^б Kindred Britain
d:Track:Q75653886

[4] Манифест в ознаменование начала царствования императора Александра II. 27 марта 1855 г. - ВикиЧтение. Архів оригіналу за 6 листопада 2021. Процитовано 6 листопада 2021.

[5] Ю. Ю. Иерусалимский. Отечественная историография второй половины XIX — начала XX века о крестьянской реформе 1861 г. [Архівовано 6 листопада 2021 у Wayback Machine.] — Вестник Томского государственного университета, 2017, № 415

[6] О.П.РеєнТ.ДО ПРОБЛЕМИ СКАСУВАННЯ КРІПОСНОГО ПРАВА В 1861 р. Архів оригіналу за 9 листопада 2021. Процитовано 9 листопада 2021.

[7] Панас Мирний почав писати художні твори в середині 60-х років, коли селянство після скасування кріпаччини одержало «голодну волю». Чотири пореформені десятиріччя — суцільний процес повільного болісного вмирання. Селяни постійно недоїдали і під час неврожаїв десятками тисяч умирали від голоду та епідемій. Архів оригіналу за 3 квітня 2016. Процитовано 1 листопада 2015.

[:8-8] Karpat, Kemal H. Ottoman population 1830—1914, 1985

[:9-9] Levene, Mark Genocide in the Age of the Nation-State p. 297

[10] Neumann, Karl Friedrich Russland und die Tscherkessen, 1840

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]