Олександр II (російський імператор)

Олекса́ндр ІІ (17 [29] квітня 1818(18180429) — 1 [13] березня 1881) — російський імператор з 1855 до 1881 року. Старший син Миколи І.

Олександр II Миколайович
Александр Николаевич Романов
Олександр II Миколайович
Фотопортрет Олександра ІІ
невідомий автор, 1878 або 1881
Blason Rus Romanov-Holstein-Gottorp.svg
Прапор
12-й Імператор Всеросійський
18 лютого (2 березня) 1855 — 1 (13) березня 1881
Коронація: 26 серпня (7 вересня) 1856
Прем'єр-міністр: Олександр Іванович Чернишов (1856)
Олексій Федорович Орлов(1857—1861)
Дмитро Миколайович Блудов(1861—1864)
Павло Павлович Гагарін(1864—1872)
Павло Миколайович Ігнатьєв (1872—1879)
Петро Олександрович Валуєв (1879—1881)
Попередник: Микола I
Спадкоємець: Микола (до 1865);
Олександр III
Наступник: Олександр III
3-й Цар Польський
18 лютого (2 березня) 1855 — 1 (13) березня 1881
Попередник: Микола I
Наступник: Олександр III
Прапор
3-й Великий Князь Фінляндський
Прапор
18 лютого (2 березня) 1855 — 1 (13) березня 1881
Попередник: Микола I
Наступник: Олександр III
 
Народження: 17 (29) квітня 1818(1818-04-29)
Москва
Смерть: 1 (13) березня 1881(1881-03-13) (62 роки)
Санкт-Петербург
Поховання: Петропавлівський собор
Країна: Російська імперія
Релігія: православ'я
Рід: Романови
Батько: Микола I
Мати: Олександра Федорівна
Шлюб: Марія Олександрівна[1][2][…] і Catherine Dolgorukovd[3]
Діти: Микола, Олександр, Володимир, Олексій, Сергій, Павло, Олександра, Марія
Автограф: SignatureAlexanderII.jpg
Нагороди:
орден Білого Орла орден Андрія Первозванного орден Святого Георгія IV ступеня орден Святого Володимира 1 ступеня Орден Святого Олександра Невського орден Святої Анни I ступеня орден Святого Станіслава I ступеня Knight Grand Cross of the Military Order of William Knight of the Order of the Holy Spirit Орден Золотого руна Knight of the Order of Saint-Michel
Золота зброя «За хоробрість»

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

ПравлінняРедагувати

Здійснив ряд реформ: військову, земську, судову, у 1861 скасував кріпосне право. Ця реформа, яку апологети самодержавства представляли як велике благодійництво, насправді була здійснена в максимальних інтересах землевласників і боляче вдарила по селянах. Класик української літератури Панас Мирний назвав її «Голодною волею»[4]. З 1863 року перейшов до ще більш реакційної внутрішньої політики, на його життя неодноразово відбувалися замахи, і в 1881 він був убитий терористичною групою народовольців, т. зв. нігілістами.

Поразка Російської імперії у Кримській війні 1853—1856, криза економічного розвитку країни, національно-визвольний рух поневолених народів, примусили Олександра ІІ провести ряд реформ: скасування кріпосного права 1861, земельну, судову, військову, фінансову, міську, середньої і вищої освіти та інші. У листопаді 1866 року підписав указ про ліквідацію військово-кріпосницького режиму на Іжевському заводі. У зовнішній політиці Олександр ІІ дотримувався німецької орієнтації, особливу увагу приділяв т. зв. східному питанню, поневоливши гірські народи Кавказу, що яскраво описано Тарасом Шевченком у його програмній поемі Кавказ.

Скасував кріпосне право, за що отримав у російській історіографії епітет Визволитель.

 
Александр II. Костянтин Маковський (1881)

У 1877—1878 роках прагнучи зміцнити позиції Російської імперії на Балканах, вів війну з Османською імперією.

За Олександра ІІ до Росії було приєднано Північний Кавказ, завойовано значну частину Середньої Азії. В 1863—1864 жорстоко придушив національно-визвольне повстання у Польщі.

Вбитий 1 березня 1881 у Петербурзі народовольцем І. Гриневицьким.

На його честь було названо багато вулиць у різних містах імперії, але з приходом до влади більшовиків ці вулиці було перейменовано, залишились тільки в Софії та Тампере.

Національна політикаРедагувати

Щодо України проводив агресивну шовіністичну політику (див. Валуєвський указ 1863, Емський акт 1876).

22 січня (3 лютого) 1863 року розпочалось національно-визвольне повстання на території Польщі, Литви, Білорусі та Правобережної України. До травня 1864 року повстання було придушене російським військами. За причетність до повстання було страчено 128 людей, 12 500 — заслано в інші місцевості (частина з них пізніше підняла Кругобайкальське повстання 1866 року), 800 відправлено на каторгу.

Повстання спричинило до політики держави у реформуванні початкової школи та просвітництва селянства у православній вірі. На території Холмщини царат прийняв рішення перевести в православ'я храми, які належали Українській греко-католицькій церкві. Ці дії зустріли спротив. Жителі села Пратулин відмовились. 24 січня (5 лютого) 1874 року віруючі зібрались біля церкви, солдати російської армії відкрили до ним вогонь. Загинуло 13 людей, які були канонізовані католицькою церквою як пратулинські мученики.

В розпал січневого повстання імператор схвалив Валуєвський циркуляр про призупинення друку українською мовою. До пропуску цензурою дозволялись лише «только такие произведения на этом языке, которые принадлежат к области изящной литературы» (рос.). У 1876 році Олександр ІІ підписав Емський указ щодо заборони викладання української мови.

За Олександра ІІ відбувалися деякі зміни в антисемітській політиці Російської імперії щодо євреїв. Так, рядом указів, випущених з 1859 по 1880 роки, частина єврейського населення, як-от купці першої гільдії (з 1859), особи з вищою освітою (з 1861), лікарі (закони 1865, 1866, 1867), отримала право проживання поза «межею осілості». У вищих навчальних закладах із 1880-х років діяла процентна норма — припустимий максимум студентів-євреїв (3 % у столицях, 5 % в інших містах, 10 % у межі осілості). Ремісничі цехи у всіх містах, крім Одеси, у 1880-х роках були розпущені.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати