Паризький мир (1856)

Паризький мир
Тип	мирна угода
Підписано	30 березня 1856
Місце	Париж
Підписанти	Російська імперія, Османська імперія, Друга французька імперія, Сполучене Королівство і Сардинське королівство
	Медіафайли у Вікісховищі

Паризький мирний договір (трактат) — мирний договір, що завершив Кримську війну 1853—1856 рр. Його обговорення тривало на конґресі, що відкрився 13 (25) лютого 1856 року у столиці Французької імперії. Підписаний в Парижі 18 (30 березня) на заключному засіданні конгресу держав представниками Російської імперії (А. Ф. Орлов, П. І. Бруно), Французької імперії (А. Валевський, Ф. Буркене), Великої Британії (Г. Кларендон, Г. Каулі) , Османської імперії (Алі-паша, Джеміль-бей), Австрійської імперії (К. Буоль, І. Гюбнер), Королівства Пруссія (О. Мантейфель, М. Гарцфельдт), Сардинського королівства (К. Кавур, С. Вілламаріна).

Поразка Російської імперії у війні призвела до суттєвого обмеження її прав та інтересів. Користуючись суперечками всередині сил коаліції, дипломатам Росії вдалося значно пом'якшити висунуті до неї вимоги з територіальних питань, які, зокрема, стосувалися частини південноукраїнських земель. Адже союзні держави добивалися відторгнення Криму, Бессарабії, Кавказу, Прибалтики, Польщі, Фінляндії.

Основні положення ред.

Чорне море оголошувалося нейтральним із забороною Російській імперії мати там військовий флот і арсенали. Проголошувалась свобода плавання Дунаєм під контролем міжнародних комісій. Водночас територіальні втрати Російської імперії були мінімальні — вона передавала Молдовському князівству гирло Дунаю та частину південної Бессарабії і таким чином припинила безпосередньо межувати з Османською імперією в Європі.

Дунай оголошувався зоною вільного судноплавства під контролем двох міжнародних комісій, внаслідок чого Росія передавала Молдавському князівству гирло Дунаю та прилеглу до нього частину Південної Бессарабії.

Скасовувався закріплений Кючук-Кайнарджійським договором 1774 року російський протекторат над Молдавією і Волощиною, а їх внутрішня автономія та автономія Сербії гарантувалися в рамках Османської імперії. Прероготива царизму щодо покровительства над християнами — турецькими підданими передавалася західноєвропейським державам.

Також Російська імперія повертала Османській імперії Карс в обмін на Севастополь та інші кримські міста, зайняті союзниками. Російська імперія відмовлялася від протекторату над Валахією, Молдовським князівством і Князівством Сербія.

Держави, зобов'язуючись не втручатися у справи Османської імперії, гарантували автономію Князівству Сербія, Молдовському князівству та Валахії в рамках Османської імперії. Але фактично, окрім Карсу, Османська імперія мало що отримувала.

Конвенції ред.

До договору додавалися три конвенції.

Перша підтверджувала Лондонську конвенцію 1841 року про закриття чорноморських проток Босфору і Дарданелл для іноземних військових кораблів у мирний час.

Друга конвенція встановлювала число легких військових суден Російської й Османської імперій на Чорному морі для вартової служби.

Третя конвенція зобов'язувала Росію не споруджувати військових укріплень на Аландських островах у Балтійському морі).

Наслідки ред.

Паризький мирний договір 1856 року повністю змінив міжнародну обстановку в Європі, знищивши європейську систему, що спиралася на віденські трактати 1815 року. Він послабив позиції російського царату в Європі та на Близькому Сході, призвів до подальшого загострення «східного питання». У 1859—1862 роках Молдовське князівство та Валахія за підтримки Російської та Французької імперій об'єдналися в єдине Румунське королівство. Це було відхиленням від умов миру, яке, однак, не викликало заперечень західних держав.

У 1870—1871 роках із зміцненням свого політичного та економічного становища Російська імперія відмовилася визнавати статті договору, які забороняли їй мати на Чорному морі військовий флот і арсенали, відмовилася визнавати положення договору про нейтралізацію Чорного моря, і західні держави мусили визнати нове становище. Так були підписані циркуляри Горчакова та Лондонська конвенція 1871 року. Перемога Російської імперії в Російсько-турецькій війні 1877—1878 років завдала остаточного удару системі міжнародних відносин, закріплених Паризьким мирним договором, який було замінено спочатку Сан-Стефанським мирним договором, та потім заміні паризького миру Берлінським трактатом, ухваленим на Берлінському конгресі 1878 року.

Джерела та література ред.

Кульчицький С. В.. Паризький мирний договір 1856 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 66. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
Велика радянська енциклопедія

Література ред.

В. Ю. Константинов. Паризький мирний договір 1856 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4

Посилання ред.

Паризький мирний договір 1856 // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
Паризький трактат 1856 року в електронній бібліотеці Історичного факультету МГУ(рос.)
Паризький мирний договір(рос.)