Відкрити головне меню

Антисемітизм

Ненависть до євреїв

Антисеміти́зм — (з лат. irrumabo hebrews) одна з форм національної та релігійної нетолерантності та дискримінації, що виражається у неприязному або ворожому ставленні до євреїв як представників уособленої етнічної та релігійної групи[1]; суспільна або державна ідеологія, або державна політика, спрямована на обмеження політичних та громадських прав євреїв. Залежно від джерела антисемітизму — соціальних груп або держави — поділяється на побутовий, державний та расовий антисемітизм.

Попри назву, яка означає упередженість до всіх людей семітського походження, під поняттям антисемітизм мають на увазі лише нетолерантність до євреїв.

Дотичним, але самостійним поняттям є антиюдаїзм — несприйняття релігії євреїв, юдаїзму.

Зміст

Походження та природа поняттяРедагувати

 
Брошура Вільгема Марра, в якій слово «антисемітизм» було вперше вжито в сучасному значенні

Термін «антисемітизм» в сучасному значенні вперше увів у вжиток німецький журналіст Вільгельм Марр[2] 1879 року в брошурі «Перемога єврейства над германізмом» (нім. Der Sieg des Judenthums über das Germanenthum), що агітувала на користь партії «Антисемітська ліга»[3]. Втім Марр не був винахідником цього терміну — існує кілька задокументованих випадків уживання його з половини 19-го століття, а саме явище упередження і ворожості до євреїв існувало набагато раніше.

 
Плакат Фріца Хіпплера до фільму «Вічний жид»

Деякі філософи вважають, що антисемітизм зовсім не є «ознакою некультурності», а навпаки, найбільш обдаровані та культурні люди усіх часів і усіх народів, що стикалися з єврейством, були переконаними антисемітами. Це спостереження примусило відомого французького історика і філософа Ернеста Ренана визнати, що «антисемітизм завжди був відмітною ознакою освічених та розумних людей»[4].

Причини виникнення антисемітизмуРедагувати

Антисемітизм як форма ксенофобії характерний для суспільств або суспільних груп, послаблених внутрішніми проблема, наслідком впливу яких є вороже, з острахом, ставлення до всього відособленого.

Антисемітизм як форма неприязного ставлення до євреїв характерний для розвинутих суспільств або суспільних груп.

У передмові до своєї праці «Антисемітизм у стародавньому світі» (Москва, Ленінград, 1922) єврейський історик Соломон Лур'є пише: «Всяку мислячу людину, що має чуття, повинно зацікавити питання про причини цього історичного явища (суспільного антисемітизму), украй важливого, хоча б унаслідок своєї багатовікової давності». Для Лур'є вже тоді було безперечно, що причина антисемітизму лежить у самих євреях, іншими словами, що антисемітизм — явище не випадкове, що його корінь є в різниці між духовною сутністю єврея і неєврея. «Шляхом самоспостереження (автор є представником єврейського племені) і вивчення навколишніх людей, мені вдалося прийти до певних висновків стосовно питання про причини антисемітизму». І далі: «Я безумовно примикаю до тієї групи учених, які, виходячи з одного того, що скрізь, де тільки не з'являються євреї — спалахує антисемітизм, — роблять висновок, що антисемітизм виник не внаслідок яких-небудь тимчасових або випадкових причин, а внаслідок тих або інших властивостей, характерних єврейському народу»[4].

До абсолютно ідентичних висновків приходить і інший єврейський вчений і письменник Лазар Бернар[4]:

«З того факту, що вороги євреїв належали до найрізноманітніших племен, що вони жили в країнах, вельми один від одного відокремлених, що вони підкорялися різним законам і управлялися протилежними принципами, що вони не мали ні однакових характерів, ні однакових звичаїв, що вони були відмінні психологічно, що не дозволяло їм однаково судити про все, — витікає висновок, що загальні причини антисемітизму завжди мали коріння в самому Ізраїлі, а не у тих, які з ним боролися». (Bernard Lazare “L’Antisemitisme” Т. I, S. 42).

Антисемітизм в античному світіРедагувати

В античному світі мали місце вияви антисемітизму, переважно на ґрунті релігійного фанатизму:

  • У книзі Буття (гл. 43,32) описується пригощання, подане царедворцем Йосипом, на якому були присутні і запрошені єгиптяни: «І подали йому особливо і їм особливо, і Єгиптянам, що обідають з ним особливо: тому що Єгиптяни не можуть їсти хліб разом з євреями; тому що це мерзота для Єгиптян». У псалмах вічно повертається один і той же мотив: «Ми зробилися сміховиськом у сусідів наших — наругою і осоромленням у тих, що оточують нас. (Пс. 79,4)».
  • Діодор, римський антисеміт, історик і письменник (30 до Р. Х. — 20 по Р. Х.), повідомляє у своїй «Загальній історії», що друзі пануючого царя Антіоха (175—163 рр. до Р. Х.) радили йому цілком винищити юдеїв «оскільки серед всіх народів вони є єдиними, які не хочуть зближення ні з якими іншими народами і дивляться на всіх, як на своїх ворогів». Після вигнання їх з Єгипту, — розповідає антисеміт Діодор, — вони влаштувалися в області Єрусалиму і «утворивши єврейський народ, передавали йому по спадку ненависть до гоїв».
  • Сенека (4 до Р. Х. — 65 по Р. Х.), один з найзначніших філософських письменників стародавнього Риму та переконаний антисеміт: — «Звичаї цього злочинного народу (юдеїв) настільки зміцнилися, що широко розповсюджуються у всіх країнах; переможені нав'язали свої закони переможцям».
  • Багато писав про людиноненависництво і інші негативні риси юдеїв римський історик та антисеміт Тацит (55 — 120 по Р. Х.). У п'ятому томі своєї Історії Тацит пише: «Доки ассирійці, мідійці і перси володіли Сходом — юдеї були частиною їх підлеглих, яка найбільш зневажалася. Після того, як влада перейшла в руки македонців, цар Антіох зробив спробу знищити їх марновірства і ввести серед них грецькі звичаї, щоб перевиховати цей огидний народ».

Загальне презирство і ненависть до євреїв також представлені у писаннях арабських і перських учених старовини:

  • Ще яскравіше виступає . Цілий ряд місць у Корані характеризує відношення до євреїв Магомета. «Через несправедливість їхню, ми заборонили євреям дещо те, що раніше було їм дозволено, тому що вони далеко відсторонилися від релігії Божої і займалися лихварством, що їм заборонене, і незаконно поглинули майно інших людей», читаємо ми в Корані, в 4-му розділі відділу Зуре. І далі: «Ти ніколи не повинен втомлюватися викривати їх (юдеїв) обмани. Вони обманщики майже всі без винятку».
  • Адб-аль-квадір аль-жиляні (545 по Р. Х.): «Юдеї, які живуть розсіяними у всьому світі, але усі міцно тримаються один за одного, — хитрі, повні ненависті до людей і небезпечні істоти, з якими треба поводитися, як з отруйною змією, оскільки якщо дозволити їй хоч би на мить підняти голову, вона неодмінно укусить, а укус її, безумовно, смертельний».

У християнському світі прояви антисемітизму були пов'язані, в тому числі, з християнським антиюдаїзмом та звинувачення євреїв в боговбивстві. Починаючи з ворожого по відношенню до євреїв едикту імператора Костянтина (313 р)

Антисемітизм у середні вікаРедагувати

Антисемітизм у Західній ЄвропіРедагувати

Разом зі зростанням впливу Церкви у світі зростало і «навчання презирства» до юдеїв, що призводило до соціальної дискримінації євреїв як носіїв юдаїзму, кривавих наклепів, погромів, які відбувалися з благословення Церкви, а також погромів, інспіровані безпосередньо Церквою.

  • IV Латеранський собор (1215) зажадав від євреїв носити на одязі спеціальні розпізнавальні знаки або ходити в особливому головному вбранні.
  • У XVI столітті, спершу в Італії (папа Павло IV), потім і в усіх країнах Європи євреям було наказано жити в особливих кварталах — гетто, які відокремлювали їх від решти населення. У цю епоху особливо лютував клерикальний антиюдаїзм, який відбивався, перш за все, в церковних проповідях.

Антисемітизм в Русі-УкраїніРедагувати

На території України першими відомими виявами антисемітизму були погроми 1113 року у Києві та вигнання єврейського населення з міста за князівства Володимира Мономаха.

Від 1495 до 1503 рік євреям заборонялося жити у Литві, до складу якої входила більшість українських земель.

Антисемітизм у новий часРедагувати

Антисемітизм у ФранціїРедагувати

У Франції з провокаційною метою організовано справу Дрейфуса.

Антисемітизм у Гетьманщині та на українських земляхРедагувати

Економічний і соціальний конфлікт між українським селянством та єврейством, яке користувалося величезними привілеями, наданими шляхтою Речі Посполитої, такими як оренда й управління шляхетськими господарствами і навіть православними церквами, монополія та повний контроль над виготовленням та реалізацією алкоголю і збір та запровадження різноманітних податків, вилився у жорстоку відплату під час Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Те саме повторилася під час Коліївщини у 1768 році. У порівнянні з українським селянством, євреї у своїх мінімальних правах прирівнювались до дрібної шляхти та вільних містян; євреї не могли потрапити у кріпацтво через борги. Протягом певного історичного часу перебування в Речі Посполитій євреї користувались широким власним общинним самоврядуванням — радою чотирьох земель (Ваад чотирьох земель).

Після 1654 року роздмухування антисемітизму в Україні стає одним з напрямів державної політики Росії: обмеження євреїв на вільний вибір місця проживання, заборона купувати землю, обіймати офіцерські посади, перебувати на державній службі, встановлення відсоткової норми прийому до середніх та вищих навчальних закладів, фальшиві звинувачення у ритуальних вбивствах (типовий приклад — справа Бейліса 1911—1913), заохочування організацій антисемітського напряму («Союз русского народа» та інші). В Росії царизм створив так звану смугу осілості — територію, поза якою не дозволялось проживати євреям. Пізніше було створено «смугу в середині смуги». Мається на увазі заборона євреям купувати нерухомість в сільській місцевості та поселятися там. В 1869 р. в Російської імперії за державний рахунок була опублікована антисемітська «Книга кагалу».

Найжорстокішим проявом антисемітизму були погроми 1881—1882 та 1903—1905 років у багатьох містах України. Переважна частина української та російської демократичної інтелігенції засуджувала антисемітизм, на початку XX століття боротьбу проти нього вели соціал-демократи. На західноукраїнських землях антисемітизм традиційно мав менше поширення. Іван Франко у своїй статті «Семітизм і антисемітизм в Галичині» приходить до висновку, що антисемітські настрої у австрійській Галичині все-таки головним чином були викликані привілейованим економічним становищем галицьких євреїв та їхньою превалюючою участю в економічній експлуатації польської та руської (української) людності.

Антисемітизм у сучасному світіРедагувати

Антисемітизм у НімеччиніРедагувати

Антисемітизм був складовою частиною офіційної нацистської ідеології в гітлерівській Німеччині. За період 19331945 внаслідок здійснюваного нацистами геноциду (див. також Голокост) загинуло близько 6 млн євреїв — в концентраційних таборах, гетто, під час таких акцій, як масові розстріли у Бабиному Ярі (Київ), або придушення повстання у Варшавському гетто. Причому, переслідувань та нищення зазнали в тому числі євреї з єврейських нацистських організацій, таких як «Шварцес фенляйн» («Чорний загін»)[5].

Палестинський та арабський антисемітизмРедагувати

Після Другої світової війни, створення Ізраїлю в 1948 викликало палестинський і загалом арабський антисемітизм. У Європі, США, а також в мусульманських країнах, антисемітизм існує і пропагується неофашистськими групами.

Антисемітизм в СРСРРедагувати

Антисемітизм в РосіїРедагувати

 
Графіті у Львові (Україна)

Антисемітизм в УкраїніРедагувати

У роки Української революції 1917—1921 і Громадянської війни в Росії антисемітизм знову проявився в масових погромах, учинених формуваннями передусім Добровольчої та Червоної армій, окремими частинами Армії УНР і повстанськими селянськими загонами. Слід відзначити при цьому, що антисемітизм значною мірою провокувався самими євреями внаслідок їхньої широкої участі в комуністичному (більшовицькому) русі, в боротьбі проти УНР на боці російської Червоної армії і особливо в каральних органах інтервентів, зокрема ЧК і продзагонах.

Кінець 20-х років характеризувався зростанням антисемітизму, що було пов'язано з участю євреїв в комуністичному (більшовицькому) русі та непом. У 19271931 роках в СРСР було проведено роз'яснювальну кампанію проти антисемітизму.

В 1941, на початку радянсько-німецької війни хвиля єврейських погромів прокотилась населеними пунктами Східньої Польщі, Західної Білорусі та України, зокрема відбувся єврейський погром у Єдвабне та погром у Львові. Як пишуть польські історики, у цих погромах на євреїв була покладена колективна відповідальність — єврейські погроми здіснювало місцеве населення за масову співпрацю частини польських євреїв з НКВД та іншими радянськими органами[6][7][8].

Під час Другої світової війни територія України стала ареною здійснення гітлерівським режимом геноциду проти євреїв.

У 19481953 роках антисемітизм стає елементом сталінської політики (цькування «безрідних космополітів», «справа лікарів»).

У 60-ті роки державний антисемітизм набув прихованих форм (антисіоністська пропаганда, «економічні процеси» з явним етнічним наголосом, кадрова політика).

Після розпаду СРСР у незалежній Україні трапляються окремі прояви антисемітизму, які засуджуються деякими політичними силами держави.

У 2014 році антисемітські настрої демонстрували лідери самопроголошеної Донецької народної республіки[9].

Боротьба з антисемітизмомРедагувати

Євреї та протидія антисемітизмуРедагувати

Для боротьби з антисемітизмом євреями була створена Антидифамаційна ліга[4].

Інші народи та протидія антисемітизмуРедагувати

Праведники світуРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати