Виноградов Павло Гаврилович

Виноградов Павло Гаврилович (англ. Paul Vinogradoff; 1854—1925) — російський історик-медієвіст і правознавець, ординарний професор Імператорського Московського університету. Член Російської АН з 1914 і ряду іноземних академій, почесний доктор багатьох зарубіжних університетів.

Виноградов Павло Гаврилович
Народився 18 (30) листопада 1854[1]
Кострома, Російська імперія[2][3] або Москва, Російська імперія[1]
Помер 19 грудня 1925(1925-12-19)[3][4][…] (71 рік) або 19 лютого 1925(1925-02-19)[6] (70 років)
Париж, Франція[3]
·пневмонія
Поховання Оксфорд
Країна  Російська імперія
 Сполучене Королівство
Діяльність історик, правник, викладач права
Alma mater Імператорський Московський університетd (1875)[1]
4th Moscow Gymnasiumd (1871)
Галузь медієвістика
Заклад Імператорський Московський університетd
Вчене звання Professor of Jurisprudenced
Вчителі Гер'є Володимир Іванович
Відомі учні Alfons Wormsd
Mikhail Gershenzond
Готьє Юрій Володимирович
Dmitri Yegorovd
Маклаков Василь Олексійовичd
Мілюков Павло Миколайович
Sergey Moravskyd
Петрушевський Дмитро Мойсейович
Покровський Михайло Миколайович
Nikolay Radtsigd
R. H. Tawneyd
Alexander Khakhanovd
Чулков Микола Петрович
Аспіранти, докторанти Покровський Михайло Миколайович
Dmitri Yegorovd
Готьє Юрій Володимирович
Sergey Moravskyd
Aleksandr Udaltsovd
Nikolay Radtsigd
Савін Олександр Миколайовичd
Членство Академія наук СРСР
Петербурзька академія наук
Британська академія
У шлюбі з Louise Vinogradoffd
Діти Igor Vinogradovd
Helen Vinogradovd
Нагороди

CMNS: Виноградов Павло Гаврилович у Вікісховищі

Життєпис ред.

Мав дворянське походження: син директора училищ Костромської губернії Гавриїла Кипріяновича Виноградова (1810—1885).

  • 1871—75 — навчання на історико-філологічному факультеті Московського університету;

Закінчив університетський курс кандидатом із золотою медаллю за твір на задану тему «Землеволодіння в епоху Меровінгів». Залишений при університеті для приготування до професорського звання.

  • 1875-76 — У Берліні займався у Теодора Моммзена і Генріха Бруннера, слухав лекції Леопольда фон Ранке. Виконав переклад «Історії цивілізації у Франції» Ф. Гізо — для видавництва К. Т. Солдатенкова.
  • З 1876 викладач, а з 1881 — доцент кафедри загальної історії Московського університету. Викладав також на Вищих жіночих курсах В. І. Гер'є (1876—83).
  • 1887 захистив докторську дисертацію «Дослідження із соціальної історії Англії середніх віків». З 1883, регулярно працював у Британському музеї та інших англійських книгосховищах.
  • 1902 подав у відставку. Виїхав до Англії, де 1903 був обраний професором кафедри порівняльного правознавства Оксфордського університету.
  • З 1908 року (зберігаючи професорську посаду в Оксфорді) кожен осінній семестр читав лекції і проводив семінари в Московському університеті в якості позаштатного ординарного професора загальної історії;
  • 1911 повернувся до Оксфорда, де працював до кінця життя.
  • 1917 отримав лицарський титул,
  • 1918 отримав підданство.

Суспільна діяльність ред.

У 1897—1902 роках був гласним Московської міської думи; не перебував в політичних партіях, хоча і симпатизував октябристам і публікувався в їх газеті «Слово», після Першої російської революції підтримував «Партію мирного відновлення».

Наукова діяльність ред.

Наукове визнання Виноградову приніс т. з. юридичний метод, на основі якого він розглядав суспільно-економічні процеси крізь історію правових пам'яток і відносин між суспільством та державою[7].

Примітки ред.

  1. а б в Н. Кареев Виноградов, Павел Гаврилович // Энциклопедический словарьСПб: Брокгауз — Ефрон, 1892. — Т. VI. — С. 456–457.
  2. Vinogradoff, Paul // Encyclopædia Britannica: a dictionary of arts, sciences, literature and general information / H. Chisholm — 11 — New York, Cambridge, England: University Press, 1911. — Vol. 28. — P. 100.
  3. а б в Виноградов Павел Гаврилович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  4. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. SNAC — 2010.
  6. Library of Congress AuthoritiesLibrary of Congress.
  7. Юридична енциклопедія

Посилання ред.