Відкрити головне меню

НазваРедагувати

Микола Карамзін стверджував, що місто Тула було назване ім'ям цариці Тайдули, дружини хана Золотої Орди Джанібека[1].

Володимир Даль, у своєму словнику, тлумачить слово «Тула» як: «Тула — скритне, недоступне місце, рос. затулье, рос. притулье для захисту, притулку, чи для заключення. З цим може бути пов'язана назва міста».

Назву міста також пов'язують з річкою Тулицею, що протікає містом. Хоча її назва, ймовірніше, походить від назви міста.

Існує також версія, менш вивчена, що ґрунтується на значенні слова «тула» у старотюркських мовах, з яких воно перекладається як «силою брати, віднімати».

ІсторіяРедагувати

Тула — одне з найстаріших міст Росії, вперше згадується в Никонівському літописі в описі військових подій 1146 року:

« Святослав Ольгович, йде в Рязань, та був во Мценську і в Тулі, і в Дубку, на Дону, та в Єльці, і в Пронську, та прийшов в Рязань на Оку. »

З літопису видно, что поселення Тула вже існувало в цей час, а дійсна дата заснування залишається невідомою.

До середини XVII століття, коли кордон Російської держави перемістився південніше, Тула з міста-фортеці поступово перетворюється на промисловий центр. Розвиток традиційного для міста ковальського ремесла підтримувався московськими князями, що потребували своєї залізовиробничої та збройної промисловості.

Початком збройної справи можна вважати 1595 рік, коли цар Федір I Іванович, звільнив тульських «самопальних» ковалів від податку та земських повинностей, зобов'язав їх виготовляти казенну зброю. Перші залізовиробничі підприємства були побудовані голландцем А. Вініусом в 15 верстах від Тули, в селі Торхово на річці Тулиця. Потім його компаньйонами відкривались нові підприємства, що виробляли не тільки військові, але й господарські металеві вироби. З кінця XVII століття, залізовиробнича промисловість Тули переходить до Микити Демидова.

На початку XVIII століття ремісницьке виробництво зброї змінюється заводським. За наказом Петра I в 1712 році в Тулі відбудовують перший в державі збройний завод. Тула стає визнаним центром виробництва зброї та металевих виробів, що збувалися по всій Російській імперії.

У 17771796 роках Тула була центром Тульського намісництва Російської імперії. З 1796 року Тула — центр губернії.

1812-го року Тула відзначилася поставками зброї (в 181214 роках у місті виготовлено та забезпечено регулярну армію 600 тисячами рушниць). Також тут формувалися бригади так званих ополченців у складі російської армії.

На початку ХХ століття місто залишалося глибоко провінційним. Про нього залишив спогад український політик, майбутній міністр УНР Микола Ковалевський:

Тула справляла досисть гнітюче враження глухої російської провінції. Головна вулиця називалася Київська, бо через Тулу йшов великий шлях на Україну. Ця Київська вулиця - єдина велика вулиця в місті, ділила Тулу на дві великі частини. Маленькі патерові будинки переважно з дерева, брудні вулички і кілька церков, надавали специфічний характер Тулі. Тульський збройний завод був єдиною ознакою живішого економічного життя Тули. В літі засипане курявою, а зимою снігом, місто це, здавалося, спало непробудним сном. Навіть тульчани, яких я зустрічав на вулиці, виглядали якимось заспаними...
[2].
Для отримання докладнішої інформації з цієї теми, див. [[Історія Тульської області[ru]]].

Період Другої Світової війниРедагувати

Восени 1941-го під Тулою 45 днів тривали бої Червоної армії проти танкової бригади генерала Гудеріана.

ДемографіяРедагувати

Населення Тули за даними на 2007 рік становить 504 тис. чоловік.

Рік 1990 1999 2001 2003 2005
Число новонароджених, на 1000 населення 10 5,9 7 7,8 7,6
Число померлих, на 1000 населення 12,9 18 19,2 20,2 19,3
Приріст (зменшення), на 1000 населення -2,9 -12,2 -12,2 -12,4 -11,7
Для отримання докладнішої інформації з цієї теми, див. [[Населення Тульської області[ru]]].

Відомі уродженціРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Карамзин Н. М. Предания веков / Сост., вступ. ст. Г. П. Макогоненко; комм. Г. П. Макогоненко и М. В. Иванова;— Ил. В. В. Лукашова. — М.: Правда, 1988. — С. 361
  2. Ковалевський М. М. При джерелах боротьби  — Іннсбрук, 1960. — С. 137

ПосиланняРедагувати