Даль Володимир Іванович

російський лексикограф, літературознавець, лінгвіст, етнограф, письменник та лікар

Володи́мир Іва́нович Даль (рос. Владимир Иванович Даль; 10 (22) листопада 1801(18011122) — 22 вересня (4 жовтня) 1872) — російський письменник, лексикограф, етнограф дансько-німецького походження[6]. Член-кореспондент Петербурзької академї наук (1838), почесний академік (1863). Автор «Тлумачного словника живої великоруської мови». Літературний псевдонім: Козак Луганський[1][2].

Даль Володимир Іванович
рос. Владимир Даль
1872
Портрет роботи Василя Перова
ПсевдонімКозак Луганський[1][2]
Народився10 (22) листопада 1801(1801-11-22)
селище Луганський завод (тепер місто Луганськ в Україні), Бахмутський повіт, Новоросійська губернія, Російська імперія
Помер22 вересня (4 жовтня) 1872(1872-10-04) (70 років)
Москва, Російська імперія
ПохованняВаганьковське кладовище
Громадянство Російська імперія
Національністьнімець
Діяльністьетнограф
лексикограф
письменник
Сфера роботилексикографія[3][3][3], етнографія[3][3][3], література[3][3][3], медицина[3][3][3] і філологія
Alma materQ62018688? і Дерптський імператорський університетd
ЗакладПетербурзька академія наук
Мова творівросійська
Роки активності1827-1872
Magnum opusТлумачний словник живої великоруської мови
ЧленствоРосійська академія наук, Петербурзька академія наук, Q4330299? і Російське географічне товариство
Конфесіяправослав'я[4] і лютеранство[4]
БатькоJohann Christian Dahld
Брати, сестриKarl Dahld
У шлюбі зJulie Dahld[4] і Yekaterina Sokolovad
ДітиLev Vladimirovich Dahld і Olga Demidovad
Автограф
Нагороди

CMNS: Даль Володимир Іванович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Життєпис

ред.

Народився 22 листопада 1801 року у селищі Луганський завод (тепер місто Луганськ в Україні) Бахмутського повіту Новоросійської губернії Російської імперії в дансько-німецькій сім'ї. У віці чотирьох років разом з родиною переїхав до Миколаєва.

Початкову освіту отримав вдома. У будинку його батьків багато читали і цінували друковане слово, любов до якого передалася всім дітям (Даль мав трьох молодших братів).

У 13 років, разом із братом Карлом, молодшим на рік, вступив до Петербурзького морського кадетського корпусу, де навчався із 1814 по 1819 рік. Пізніше описав навчання у повісті «Мічман Поцелуєв, або живучи озирайся» (1841).

     
Молодий Даль
1830-ті
Пам'ятник Далю на
однойменній вулиці в
Луганську
2008

Військова служба і лікарська практика

ред.

По закінченні навчання в кадетському корпусі переведений в мічмани. Проходив офіцерську службу спочатку на Чорному (1819-1824), а потім на Балтійському морях (1824-1825). Причиною переведення з Миколаєва в Кронштадт став арешт за підозрою у написанні епіграми. 1826 року залишив морську службу.

20 січня 1826 року вступив у Дерптський університет на медичний факультет. Жив у тісній комірчині, заробляючи на життя уроками російської мови. Через два роки, в січні 1828, був зарахований до числа казеннокоштних вихованців. За словами одного з біографів Даля, він занурився в атмосферу міста Дерпт, яка «в розумовому відношенні спонукала до різнобічності»[7]. Тут йому насамперед довелося посилено займатися необхідною в той час для вченого латинською мовою. За роботу на тему, оголошену філософським факультетом, отримав срібну медаль.

Навчання довелося перервати з початком 1828 року російсько-турецької війни, коли у зв'язку з випадками чуми в Задунайській області регулярна армія потребувала посилення військово-медичної служби. Достроково «з честю витримав іспит на доктора не лише медицини, а й хірургії»[8]. Тема його дисертації: «Про успішні методи трепанації черепа і про приховану виразку нирок».

29 березня 1829 року вступив до військового відомства і був зарахований до чинної армії. Брав участь як військовий лікар в російсько-турецькій війні. Як ординатор при рухомому шпиталі брав участь у ряді битв, здобув славу вправного хірурга. Від 1829 року — лікар в місті Умань Уманського повіту Київської губернії та в Кам'янці-Подільському.

У 1831 році як війський лікар брав участь у польській кампанії. Відзначився при переправі Рідигера через Віслу до Юзефова. Через відсутність інженера Даль сам навів міст, захищав його при переправі і потім зруйнував. Від начальства дістав догану за невиконання своїх прямих обов'язків, але Микола I нагородив його Володимирським хрестом.

Із березня 1832 року служив ординатором у Петербурзькому військово-сухопутному шпиталі і незабаром став медичною знаменитістю Петербурга. Біограф Володимира Даля Павло Мельников писав:

  Тут він трудився невтомно і незабаром здобув популярність чудового хірурга, особливо ж окуліста. Він зробив на своєму віку більше сорока самих операцій зняття катаракти, і всі цілком успішно. Відрадно, що в нього ліва рука була розвинена настільки ж, як і права. Він міг лівою рукою і писати, і робити все, що завгодно, як правою. Така щаслива здатність особливо придатна була для нього як оператора. Найзнаменитіші в Петербурзі оператори запрошували Даля в тих випадках, коли операцію можна було зробити спритніше і зручніше лівою рукою[9].  

Чиновник, природознавець, етнограф

ред.

У липні 1833 року переїхав в Оренбург. Близько восьми років служив у місті на посаді чиновника з особливих доручень при військовому губернаторі Василю Перовському. Двічі одружувався (перша дружина — Юлія Андре, померла 1838 року; друга дружина — Катерина Соколова, померла 1872 року), у нього народилися п'ятеро дітей. 18 вересня 1833 року до Оренбурга приїхав Пушкін. Даль зустрівся з ним і протягом трьох днів, аж до від'їзду Пушкіна в Уральськ, проводив час разом з ним.

Учасник Хівинського походу 1839—1840. З військовою діяльністю Даля пов'язаний ряд його літературних творів мемуарного характеру, зокрема «Донська кінна артилерія» і «Листи до друзів з походу в Хіву».

1838 року Даля обрали членом-кореспондентом Петербурзької Академіїї наук у відділення природничих наук за збори колекцій флори і фауни Оренбурзького краю.

1841 року призначений секретарем Льва Перовського. Згодом — завідував (приватно) особливою канцелярією його як міністра внутрішніх справ. Разом з М. Мілютіним складав і вводив «Міське положення в СПб».

Один із засновників Російського географічного товариства (1845).

1849 року призначений керуючим нижньогородською питомою конторою. Прослужив на цій посаді, що надало йому можливість спостерігати різноманітний етнографічний матеріал, до 1859 року, коли вийшов у відставку та оселився в Москві. У відставці працював над «Тлумачним словником живої великоруської мови» (в 4-х томах, 1863–1866), матеріали до якого (близько 200 тисяч слів) збирав понад 50 років.

У 1863 році став почесним членом Петербурзької академї наук.

Помер 4 жовтня 1872 року у Москві. Похований на Ваганьковському кладовищі поруч із дружиною.

     
Юлія Даль (у дівоцтві —
Андре), перша дружина
Даля
1830-ті
Портрет Даля роботи Еммануїла
Дмитрієва-Мамонова
1860-ті
Могила Даля і його сина
Лева
2008

Творчість

ред.
 
Титульна сторінка першого видання тлумачного словника

Писав російською мовою[10]. Основна праця Даля — «Тлумачний словник живої великоросійської мови» (рос. дореф. Толковый словарь живаго великорускаго языка, томи 1-4, 1863—1866), що містить близько 200 тисяч слів.

Мовознавча спадщина Даля має значення для теорії і практики східнослов'янської лексикографії, діалектології, історії мови.

Був автором першого в історії Російської імперії підручника із зоології.

Літературна творчість

ред.

Перші спроби

ред.

Одне з перших знайомств з літературою ледь не завершилося трагічно. З вересня 1823 по квітень 1824 року Даль перебував під арештом за підозрою в написанні епіграми на головнокомандувача Чорноморського флоту Грейга і його співмешканку Юлію Кульчинську (Лію Сталінську) — єврейку, дочку могилівського шинкаря, що після першого шлюбу видавала себе за польку[11][12][13] [14]. Виправданий судом, після чого перевівся з Миколаєва в Кронштадт.

1827 року журнал Олександра Воєйкова «Славянин» опублікував перші вірші Даля. 1830 року Даль виступив вже як прозаїк, його повість «Циганка» надрукував «Московський телеграф».

Визнання

ред.

Прославили Даля як літератора «Руські казки з переказів народних усних на грамоту громадську перекладені, до побуту життєвого прилагоджені і приказками ходячими розцяцьковані Козаком Володимиром Луганським. Жменька перша»[15](1832). Ректор Дерптського університету вирішив запросити свого колишнього студента, доктора медицини Даля на кафедру російської словесності. При цьому книга була прийнята як дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філології, але відхилена як така через неблагонадійність самим міністром освіти. Це сталося через донос на автора книги, написаний Олександром Мордвиновим (керівник III відділення). Олександр Бенкендорф доповів імператору Миколі I:

  … Вона надрукована простим стилем, цілком властивим для нижчих класів, для купців, для солдатів і прислуги. Містить глузування над урядом, скарги на сумне становище солдата і подібне.  

У жовтні або на початку листопада 1832 року під час обходу в шпиталі, де працював Даль, його заарештували і привезли до Мордвинова. Той відразу почав лаяти Даля, тицяючи в обличчя його ж книжку, і відправив лікаря до в'язниці. Даля виручив Василь Жуковський, що був тоді наставником сина Миколи I, майбутнього визволителя селян імператора Олександра II. Жуковський описав спадкоємцю престолу все, що сталося, в анекдотичному світлі, змалював Даля як людину зразкової скромності і великих здібностей, згадав про два ордени і медалі, отримані на війні. Спадкоємець престолу пішов до батька і зміг переконати того, що влада у цій ситуації виглядає безглуздо. І Микола наказав звільнити Даля.

Наклад цієї книги наказали вилучити з продажу. Один з небагатьох примірників Даль вирішив подарувати Пушкіну. Василь Жуковський давно обіцяв їх познайомити, але Даль, не чекаючи його, взяв «Руські казки …» і пішов сам, без всяких рекомендацій, представлятися Пушкіну. Так почалося їхнє знайомство.

Впродовж 1833-1839 років були надруковані «Билини й небилиці Козака Луганського».

Автор етнографічних нарисів («Уральський козак», «Російський мужик», «Циганка», «Болгарка» та інші), написаних з позицій «натуральної школи»; так званих фізіологічних нарисів («Петербурзький двірник» 1844 року, тощо), повістей («Павло Олексійович Ігривий» 1847 року та інші), оповідань для народного читання («Солдатське дозвілля» 1843; «Матроське дозвілля» 1853)[16].

У 1861-1862 роках була надрукована праця «Прислів'я російського народу», до якої увійшло понад 30 тисяч прислів'їв, приказок (серед яких і українські), повістей, казок, нарисів, оповідань[10].

Особисте життя

ред.

Сім'я

ред.

Рід батька

ред.

Батько — данський підданий[17] лінгвіст Йоган Христіан Даль (Johan Christian Dahl, 1764—1821) знав німецьку, англійську, французьку, українську, російську, їдиш, латину, грецьку і давньоєврейську мови, був богословом і медиком. Популярність його як лінгвіста досягла імператриці Катерини II, яка викликала його до Петербурга на посаду придворного бібліотекаря. Йоганн Даль пізніше виїхав до Єни, пройшов там курс лікувального факультету і повернувся до Російської імперії з дипломом доктора медицини. Російська медична ліцензія говорить: «Іван Даль, син Матвія, 1792 року 8 березня удостоєний при іспиті в Російській імперії медичну практику управляти». Прийняв російське підданство у 1799 році під іменем Іван Матвійович Даль.

Рід матері

ред.

Мати — Марія Христофорівна Фрайтаг (Maria Freitag), походила з німців, що емігрували до Російської імперії, вільно володіла п'ятьма мовами. Бабуся по материнській лінії — Марія Іванівна Фрайтаг — походила з роду французьких гугенотів де Мальї, займалася російською літературою. Відомі її переклади на російську мову Соломона Геснера та Августа Іффланда. Дід — Христофор Фрайтаг — колезький асесор, чиновник ломбарду. Був незадоволений філологічною освітою майбутнього зятя і фактично змусив його отримати медичну освіту, оскільки вважав професію лікаря однією з небагатьох «дохідних і практичних професій».

Іван Даль в Петербурзі одружився з Марією Христофорівною Фрейтаг. Крім первістка-Володимира, у пари було ще троє синів:

  • Карл (народився 1802 року) — до кінця життя прослужив на флоті, проживав і похований в Миколаєві, дітей не мав
  • Павло (народився 1805 року) — хворів на сухоти і через стан здоров'я часто проживав разом з матір'ю в Італії, де і похований в Римі, помер в ранній молодості, дітей не мав
  • Лев (?–помер 1831) — убитий польськими повстанцями

Дружини і діти

ред.

Даль одружувався двічі. Перша дружина — Юлія Андре, померла 1838 року. У пари було двоє дітей: син Лев і донька Юлія.

Друга дружина — Катерина Соколова (померла 1872 року). У пари було троє дітей: доньки Марія, Ольга і Катерина. Марія Даль (нар. 1841 — пом. 1903) була здібною піаністкою. Тарас Шевченко слухав її гру, коли 1857 року відвідав Даля в Нижньому Новгороді[18].

Даль і Україна

ред.

Даль майже 20 років прожив в Україні, знав українську мову, зібрав цінні українські фольклорні та мовні матеріали[16].

Даля пов'язували найтісніші стосунки з багатьма українськими письменниками і вченими. Зокрема, влітку 1844 року він довгий час гостював на Полтавщині у маєтку свого товариша Євгена Гребінки і навіть брав участь як повірена особа в його сватанні та одруженні. Ще дорогою на Полтавщину, у Чернігівській губернії, і вже на Полтавщині, збирав українську лексику і фольклор. А в листі до дружини з «Убежища» від 21 червня 1844 року повідомляв:

  В Полтавской (губернии) видим уже настоящую Украйну. Я охотно стал опять болтать на этом ясном языке, где речь выходит замысловата, простодушна и очень забавна. Как ни бьешься сказать то же по русски — выходит неясность, натяжка и даже пошло и грубо. Да быт и жизнь народов так тесно связаны с языком их, что одного нельзя отделить от другого. Перевод по словарю годен только для школьника и не удовлетворяет ни мысль, ни чувство. Гребенка чрезвычайно хорошо, свободно и приятно говорит по-украински, и я охотно вовлекаю его в шутки и разговоры с крестьянами[19][20].  

Писав художні твори, багато з них — на українські теми (повісті «Савелій Граб», «Небувале в тому, що було…», оповідання «Світлий празник», «Ваша воля, наша доля», «Скарб», «Упир» тощо). Перекладав з української мови художні твори[10].

У Миколаєві в період з 1821 по 1822 рік написав декілька драматичних творів: «Наречена в мішку, або Квиток до Казані», «Ведмідь у маскараді», які прославили його у місті як людину, яка пише[21].

Підтримував творчі стосунки з Григорієм Квіткою-Основ’яненком, Михайлом Максимовичем та іншими[16]. Написав низку статей про Квітку-Основ'яненка[22] («Малоросійські повісті, що їх розповідає Грицько Основ'яненко» 1835 року, тощо), уперше переклав російською мовою його оповідання «Салдацький патрет». У книзі «Повісті, казки та оповідання Козака Луганського» (частина перша, 1846 рік) вмістив українську казку «Відьма», яку Далю надіслав Квітка-Основ’яненко[16].

Написав рецензію на фольклорний збірник Платона Лукашевича «Малоросійські й червоноруські народні думи та пісні» (1837)[16].

Популяризував українську літературу та усну народну творчість. У праці «Про повір'я, марновірство й забобони російського народу» (1845—1846) навів багато прикладів з українського фольклору, використав мотиви української демонології[16].

Зібраний Далем матеріал для українського словника (близько 8 тисяч слів) залишився не опублікованим[16].

         
Бюст Даля на території
Луганського
онкодиспансеру
2013
Меморіяльна дошка на
вулиці Наваринській
у Миколаєві
2011
Бюст Даля в Євпаторії
2015

Даль і Шевченко

ред.

Тарас Шевченко і Даль познайомилися в 1830-х pоках у Петербурзі на квартирі в Даля, куди Шевченко прийшов разом із українським художников Василем Штернбергом на один із літературних вечорів[23]. Коли Шевченко був у засланні, то, знаючи про близькі взаємини Даля з оренбурзьким генерал-губернатором Перовським[23], 20 грудня 1847 року написав у листі своєму другові Михайлові Лазаревському:

  Як побачитеся з В. І. Далем, то, поклонившися йому од мене, попросіть його, щоб він ублагав В. Перовського, щоб той визволив мене хоч із казарм (сиріч випросив мені позволєніє рисовать). Даль чоловік добрий, розумний і могущий, він добре знає, як тут ми пропадаємо, то тяжкий гріх йому буде, як він не схоче промовить за мене хоч одно слово[24].  

У Нижньому Новгороді Шевченко кілька разів відвідав Даля, подарував йому автограф вірша «Рано-вранці новобранці…». Даль дав Шевченкові прочитати свій переклад Апокаліпсиса[23]. 18 грудня 1857 року Шевченко описав у своєму «Щоденнику» враження від перекладу:

  С какой же целию такой умный человек, как В[ладимир] И[ванович], переводил и толковал эту аллегорическую чепуху? Не понимаю. И с каким намерением он предложил мне прочитать свое бедное творение? Не думает ли он открыть в Нижнем кафедру теологии и сделать меня своим неофитом? Едва ли. Какое же мнение я ему скажу на его безобразное творение? Приходится врать, и из-за чего? Так, просто из вежливости. Какая ложная вежливость. Не знаю настоящей причины, а вероятно, она есть.

В[ладимир] И[ванович] не пользуется здесь доброй славою, почему — все-таки не знаю. Про него даже какой-то здешний остряк и эпиграмму смастерил; вот она:

У нас было три артиста,
Двух не стало, это жаль.
Но пока здесь будет Даль,
Все как будто бы не чисто[25].

 

Вшанування пам'яті

ред.
 
Марка СРСР, присвячена Далю

Бібліографія

ред.

Переклади

ред.
  • Жизнь Джингизъ-Хана. Татарская Сказка. С Татарскаго, В. Луганскій. 49 с.[27] // Сын отечества. — 1835. — Т. 47. — № 4. — С. 195-230[28].
  • Повествование об Аксак-Тимуре. (С татарского) // Литературные прибавления к  «Русскому инвалиду». — 1838. — № 45. — С. 881-885[28].
  • Полное собрание сочинений. Т. 1-10. — Санкт-Петербург-Москва, 1897-1898.
  • Повести, рассказы, очерки, сказки. — Горький, 1981.
  • Толковый словарь живого великорусского языка. Т. 1-4. — Москва, 1981-1982.
  • Повести и рассказы. — Москва, 1983.
  • Пословицы русского народа. Т. 1-2. — Москва, 1984.
  • Избранные произведения. — Москва, 1987.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. а б Казак Луганский [Архівовано 5 січня 2019 у Wayback Machine.] (рос.) // Елена Привен. Журнал «Русский мир.ru» / 2009 / Ноябрь
  2. а б Сайт «Русский Биографический Словарь» [Архівовано 29 листопада 2010 у Wayback Machine.] (рос.)
  3. а б в г д е ж и к л м н Чеська національна авторитетна база даних
  4. а б в Картотека Амбургера
  5. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  6. Стаття «Владимир Иванович Даль» на peoples.ru [Архівовано 7 грудня 2009 у Wayback Machine.] (рос.)
  7. Stieda Z. Aus dem Zeben Dahls. — Dorpat, 1873. — С. 5–6
  8. Мельников П. И. (Андрей Печерский). Воспоминания о Владимире Ивановиче Дале // Русский вестник. — Т. 104. — 1873. — С. 275—340.
  9. VIVOS VOCO: Г. П. Матвієвська. Натураліст Володимир Даль. Архів оригіналу за 7 січня 2011. Процитовано 6 серпня 2011.
  10. а б в Гаврилюк Л.О.. Даль Володимир Іванович [Архівовано 4 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 283. — ISBN 966-00-0405-2.
  11. Історик флоту Ф. Ф. Веселаго в «Загальному морському списку» щодо епіграми писав так: «Это было собственно юношеское, шутливое, хотя и резкое стихотворение, но имевшее важное местное значение, по положению лиц, к которым оно относилось». Відомо, що сам вірш називався «С дозволения начальства» й вівся від імені якогось викладача італійської мови. У вірші автор оголошував «сброду, носящему флотский мундир», про своє близькому знайомстві з якоюсь «подрядчицей», яка «скоро до всех доберётся!». http://www.kr-eho.info/index.php?name=News&op [Архівовано 27 лютого 2015 у Wayback Machine.] = article & sid = 2551
  12. С дозволения начальства// Профессор Мараки сим объявляет,// Что он бесподобный содержит трактир,// Причём всенароднейше напоминает// Он сброду, носящему флотский мундир,// Что тёща его есть давно уж подруга// Той польки, что годика три назад// Приехала, взявши какой-то подряд.// Затем он советует жителям Буга// Как можно почаще его навещать,// Иначе, он всем, что есть свято клянётся,// Подрядчица скоро до них доберётся. http://www.sadohov.ru/kryuchkov353.php [Архівовано 16 листопада 2011 у Wayback Machine.]
  13. Архівована копія. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 6 серпня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  14. …була вона спочатку служницею у жидівській корчмі під ім'ям Лії або під простою назвою Лійки. Вона була красива, спритна і умінням подобатися наживала гроші. Коли принади стали зникати і доставлювані ними доходи зменшуватися, мала вже порядний капітал, з яким і знайшла собі нареченого, колишнього капітана польських військ Кульчинського. Треба було змінити віру; з прийняттям св. хрещення до колишнього імені Лія додала вона тільки літеру «ю» і стала Юлією Михайлівною. http://fershal.narod.ru/Memories/Texts/Vigel/Vig_VII_3.htm [Архівовано 1 березня 2013 у Wayback Machine.]
  15. «Русские сказки из предания народного изустного на грамоту гражданскую переложенные, к быту житейскому приноровленные и поговорками ходячими разукрашенные Казаком Владимиром Луганским. Пяток первый»
  16. а б в г д е ж и Паламарчук Л.С. Даль Володимир Іванович // Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. — Т. 2 : Д—К.  — С. 9-10.
  17. Північно-германське призвище Даль (Dahl) часто стрічається в Північно-Європейському (Скандинавському) регіоні, в таких країнах як Данія, Німеччина та Норвегія
  18. ДАЛЬ Марія Володимирівна //Шевченківський словник / відповідальний редактор Є. П. Кирилюк. — Інститут літератури імені Тараса Шевченка Академії наук Української РСР, Головна редакція Української радянської енциклопедії. — Київ : «Поліграфкнига», 1976. — Т. 1 А—Мол. — С. 416 с. . — С. 181.
  19. Юрій Фесенко, Луганськ. В. І. Даль та українська мова [Архівовано 8 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // interklasa.pl [Архівовано 5 серпня 2017 у Wayback Machine.], Історія [Архівовано 15 серпня 2017 у Wayback Machine.]
  20. Помещичий быт в Украине 40 гг. (Из писем В. И. Даля) // Голос минувшего. — 1923. — № 3. — С. 118.
  21. Дарма обвинувачений або справедливо покараний: чим завинив автор тлумачного словника перед адміралом Грейгом? - mykolaiv.one (укр.). Архів оригіналу за 24 жовтня 2021. Процитовано 24 жовтня 2021.
  22. Луганский В. [Рец. на:] Малороссийские повести, рассказываемые Грицьком Основьяненком. Кн. 1. М. 1834 // Северная пчела. 1835. — № 17. — С. 65‒66, 67.
  23. а б в ДАЛЬ Володимир Іванович //Шевченківський словник / відповідальний редактор Є. П. Кирилюк. — Інститут літератури імені Тараса Шевченка Академії наук Української РСР, Головна редакція Української радянської енциклопедії. — Київ : «Поліграфкнига», 1976. — Т. 1 А—Мол. — С. 416 с. . — С. 181.
  24. Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 томах. — Київ, 2003. — Т.6. — С. 40.
  25. Шевченко. Зібрання творів: У 6 томах. — Київ, 2003. — Т.5. — С. 137.
  26. Архівована копія. Архів оригіналу за 2 лютого 2014. Процитовано 28 листопада 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  27. Жизнь Джингизъ—Хана [Архівовано 21 лютого 2017 у Wayback Machine.]. Татарская Сказка. 49 с. С Татарскаго, В. Луганскій. 1822.
  28. а б 9. В. И. Даль — востоковед [Архівовано 2 лютого 2016 у Wayback Machine.] // Матвиевская Г. П., Прокофьева А. Г., Зубова И.К, Прокофьева В. Ю. [Архівовано 22 серпня 2013 у Wayback Machine.] Жизнь и творчество В. И. Даля в Оренбурге. [Архівовано 25 грудня 2015 у Wayback Machine.] Издательство «Академия Естествознания», 2011. ISBN 978-5-91327-132-7
  29. Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.

Джерела та література

ред.

Посилання

ред.