Відкрити головне меню

Росія — євразійська країна, що знаходиться на крайній півночі континенту, займаючи більшу частину Східної Європи і всю Північну Азію . Загальна площа країни 17 098 242 км² (1-ше місце у світі), з яких на суходіл припадає 16 377 742 км², а на поверхню внутрішніх вод — 720 500 км²[1]. Площа країни у 28 разів більша за площу території України, майже вдвічі більша за площу США.

Географія Росії Picto infobox map.png
Географічне положення Росії
Географічне положення Росії
Континент Європа
Регіон Східна Європа, Північна Азія
Координати 60°00′ пн. ш. 100°00′ сх. д. / 60.000° пн. ш. 100.000° сх. д. / 60.000; 100.000
Площа 17 098 242 км² (1-ше)
 • суходіл 90,5 %
 • води 9.5 %
Морське узбережжя 37,65 тис. км
Державний кордон 22 408 км
Тип різноманітний, в азійський частині переважно гірський, в європейській частині — рівнинний
Найвища точка гора Ельбрус (5633 м)
Найнижча точка Каспійське море (-28 м)
Тип від полярного
до субтропічного
Найдовша річка Єнісей (4093 км)
Найбільше озеро Каспійське море (371 000 км²)
Природні ресурси вуглеводні, кам'яне вугілля, залізні руди, руди кольорових металів, рідкісноземельні елементи, деревина, різноманітна стратегічна мінеральна сировина
Стихійні лиха вічна мерзлота, активний вулканізм, землетруси, повіді, лісові пожежі
Екологічні проблеми забруднення повітря, забруднення вод, забруднення ґрунтів, радіоактивне зараження

НазваРедагувати

Офіційна назва — Російська Федерація, Росія (рос. Российская Федерация, Россия)[2]. Назва країни виводиться від найбільшої середньовічної держави східних слов'ян на чолі з варязькою династією Рюриковичів в басейні вДніпра зі столицею в Києві — Київської Русі[2]. Етимологія походження етноніму «русь» неясна. Згідно найпоширенішої версії слово в I тисячолітті використовувалось прибалтійськими фіно-угорськими народами на позначення скандинавів, що оселялись поблизу Ладозького озера[3]. Саму ж Росію вони й досі називають за ім'ям античного племені венедів (ест. Vene, Venemaa — Вене, Венемаа; фін. Venäjä — Веная). Латиші традиційно називають Росію Крієвія (латис. Krievija), від назви давнього слов'янського племені кривичів, що населяло землі сучасної Білорусі й заходу Росії та з яким вони історично контактували. У IX-X століттях варяги асимілювались серед слов'ян, балтів і фіно-угрів, передавши етнонім країні, а відтак і народу, що її населяє[3]. Назва держави, Росія, стала широко використовуватись щодо Московської держави від XVII століття, після початку культурної експансії українців на північний схід (Переяславська рада). Найбільш поширеною версією походження цього топоніму вважають спотворення (грец. Ρωσία) через грецькомовні візантійські джерела назви Русь (грец. Ρως), де перехід у в о був обумовлений фонетичними особливостями мови, а закінчення -ія — звичайне для назв країн[3]. 1721 року царем Петром I Московське царство було перетворено на імперію, тому по 1917 рік країна називалась Російська імперія (рос. Российская империя). З 1917 по 1991 рік країна носила назву Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка (рос. Российская Советская Федеративная Социалистическая Республика, РСФСР) і входила до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік (від 1922 року). У 19221991 роках в світі Росією називали весь СРСР, ігноруючи назви інших республік. До 1878 року в Японії Росію називали Роккоку (яп. 魯国), ієрогліфи інтерпретувались як «дурна країна», «країна дурнів»[4]. В українській мові традиційно використовується конструкт Московщина (етнонім москалі), за столицею і головним містом країни — Москвою[4].

Історія дослідження територіїРедагувати

Географічне положенняРедагувати

Росія — євразійська країна, що межує з 14 іншими країнами: на заході — з Норвегією (спільний кордон — 191 км), Фінляндією (1309 км),Естонією (324 км), Латвією (332 км), Білоруссю (1312 км), Литвою і Польщею (Калінінградська область, 261 км і 210 км, відповідно), Україною (1944 км); на півдні — з Азербайджаном (338 км), Грузією (894 км), Казахстаном (7644 км), Монголією (3452 км), Китаєм (4133 км на Далекому Сході + 46 км на Алтаї), КНДР (18 км). Загальна довжина державного кордону — 22 408 км; найдовший державний кордон у світі[1]. Загальна довжина морського узбережжя 37,65 тис. км[1]. Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км)[5]. Прилегла зона, що примикає до територіальних вод, в якій держава може здійснювати контроль необхідний для запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів простягається на 24 морські милі (44,4 км) від узбережжя (стаття 33)[5]. Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя. Континентальний шельф — до глибин 200 м[6][1].

МоряРедагувати

Докладніше: Моря Росії

Росія омивається водами 12 морів трьох океанів[7].

Балтійське і Чорне моря забезпечують вихід Росії до Атлантичного океану. Порти Балтійського моря мають важливіше значення, але проходи до портів Фінської затоки блоковані льодом протягом декількох зимових місяців. Тихоокеанські порти Владивосток і Находка через льодову блокаду не можуть приймати судна в середньому 110 днів на рік. Навігація Північним морським шляхом від Мурманська до Тіксі (море Лаптєвих) відсутня щорічно 9 місяців, а влітку вона підтримується тільки за допомогою криголамів і повітряної розвідки. Порти Росії не мають безпосереднього виходу до відкритих вод Світового океану[7]. Санкт-Петербург і Калінінград розташовані на Балтійському морі, сполученому з Північним морем протоками Ересунн і Каттегат; чорноморські судна повинні пройти через протоки Босфор і Дарданелли в Туреччині; Владивосток і Находка відділені від океану Японськими островами, а вихід з Мурманська до Атлантичного океану здійснюється вздовж берегів Скандинавії.

Крайні пунктиРедагувати

Росія лежить між 81°50′35′′ і 41°11′07′′ паралелями північної широти, 19°38′19′′ меридіаном східної і 169°01′00′′ західної довготи.

Крайні пункти Росії

Крайні пункти:

ЧасРедагувати

 
Годинні пояси Російської Федерації
Докладніше: Час у Росії

Час у Росії: у столиці країни, у Москві — UTC+3 (+1 година різниці часу з Києвом)[8]. Територія держави лежить у 11 годинних поясах (2 було додано 2014 року):

ГеологіяРедагувати

Докладніше: Геологія Росії

Корисні копалиниРедагувати

Надра Російської Федерації багаті на велику кількість корисних копалин: одні з найбільших в світі запасів нафти, природного газу, кам'яного вугілля, мінералів стратегічного значення, рідкоземельних металів[9].

СейсмічністьРедагувати

ВулканізмРедагувати

Вулкани Авачинський і Корякський були включені у 1990-х роках до програми «Десятиліття вулканів», міжнародної дослідницької програми впливу вулканічної діяльності на людство Міжнародної асоціації вулканології і хімії надр Землі (IAVCEI), як частини програми ООН зі зменшення небезпеки від стихійних лих[1].

Див. також: Вулкани Росії

РельєфРедагувати

Докладніше: Рельєф Росії

Середні висоти — 600 м; найнижча точка — рівень моря Каспійського моря (-28 м); найвища точка — гора Ельбрус (5633 м) на Кавказі, це також найвища вершина Європи. Умовно рельєф Росії можна розділити по Єнісею на західну рівнинну частину і східну — підвищену, гірську. Рівнинна західна частина країни складається із Східноєвропейської рівнини і Західносибірської низовини, розділених Уральськими горами майже навпіл. На півдні підіймаються гори Кавказу, на північному заході — гори Хібіни. Східна гірська половина країни в центрі й на півночі ділиться річкою Лена на дві частини: Середньосибірське плоскогір'я і Індигіро-Колимську гірську країну. На півдні гірської половини країни підіймаються гори Алтаю, Забайкалля, Джугджур і Сіхоте-Аліню[10].

Велика частина території Росії зайнята рівнинами. Східноєвропейська рівнина (Руська), що на захід від Уральських гір, має середні висоти поверхні 100 м над рівнем моря. Рельєф північної частини Росії сформувався під впливом заледеніння і подальшої річкової ерозії. Карелія і Кольський півострів належать до Балтійського кристалічного щита. Тут переважають хвилясті рівнини з одним масивом низьких гір (Хібіни) і безліччю озер. Розташовані південніше Ладозьке і Онезьке озера знаходяться в низовинній смузі, що продовжується на схід від Фінської затоки. Височини центральної Росії сягають 300 м. Валдайська і Смоленсько-Московська височини маркують кордон останнього плейстоценового заледеніння. Південніше знаходяться Середньоруська і Приволзька височини, відмінні хвилястим рельєфом і розвиненою мережею ярів. Широкі долини річок — Волги, Дону і їх приток обрамовані крутими правими схилами, тоді як ліві береги низовинні. На півдні Російська рівнина переходить в Причорноморську і Прикаспійську низовини. Між Чорним і Каспійським морями розташовані Кавказькі гори висотою до 5642 м. Гори Кавказу досить молоді і динамічні, оскільки знаходяться в зоні зіткнення Євроазіатської літосферної плити з Аравійською. Прикаспійська низовина має абсолютні висоти нижчі за рівень Світового океану. Вона тягнеться від північного узбережжя Каспійського моря до Волгограда. У її межах Волга тече древнім дном Каспійського моря аж до Астрахані і утворює дельту з численними рукавами. На сході Руська рівнина обмежена ланцюгом Уральських гір, що протяглися з півночі на південь більш ніж на 2 тис. км. Їх північним продовженням є острови на шельфі Північного Льодовитого океану — Вайгач і Нова Земля, частково вкриті льодовиками. Горам]]и Уралу проходить кордон між Європою і Азією. Це древні, сильно зруйновані гори. Середні висоти Уралу не перевищують 600 м, найвища точка — гора Народна на півночі (1895 м). Західні схили Уральських гір пологі, хвилясті, а східні круто обриваються до Західносибірської рівнини. Урал багатий корисними копалинами.

Західно-Сибірська рівнина, одна з найбільших рівнинних територій земної кулі, відрізняється плоскою заболоченою поверхнею, що підіймається на 50-100 м над рівнем моря. Дренується річками басейну Обі і тягнеться між Уральськими горами і річкою Єнісей. У її серединній частині знаходяться сильно заболочена Середньобська низовина і Васюганська рівнина, де відкриті і експлуатуються величезні запаси нафти і газу. На південному сході рівнина переходить в Алтайські гори і Саяни висотою до 4506 м (гора Білуха).

Велику частину Східного Сибіру займає Середньо-Сибірське плоскогір'я. Його поверхня глибоко розчленована, а висоти коливаються від 500 до 1700 м над рівнем моря. Найбільш висока частина плоскогір'я — гори Путорана (район Норильська) висотою 1500—1600 м, з багатими родовищами кольорових металів. На крайній півночі Східного Сибіру розташована Сибірська низовина і гори Бирранга (півострів Таймир) висотою до 1100 м. На крайньому півдні Середньо-Сибірське плоскогір'я переходить в Східні Саяни висотою до 3491 м (гора Мунку-Сардик). За озером Байкал і річкою Лена плоскогір'я переходить в хребти, досягаючи висоти 4750 м на Камчатці (Ключевська сопка). Тут виділяються Яблоновий хребет висотою до 1680 м над рівнем моря, Станове, Алданське, Колимське і Корякське нагір'я, Верхоянський хребет і хребет Черського з висотами до 3147 м (гора Побєда). На Тихоокеанське узбережжя виходить Серединний хребет з 28 діючими вулканами на півострові Камчатка, хребти Джугджур і Сіхоте-Аліньвисотою до 1906 м (гора Топко).

УзбережжяРедагувати

ОстровиРедагувати

Докладніше: Острови Росії

КліматРедагувати

Докладніше: Клімат Росії

Територія Росії лежить у чотирьох кліматичних поясах, з півночі на південь: полярному (арктичне узбережжя Сибіру, арктичні архіпелаги), субполярному (північ Сибіру і європейської частини), помірному (основний масив території) і незначною частиною в субтропічному (чорноморське узбережжя Кавказу)[11].

В Арктиці увесь рік панують полярні повітряні маси. Поверхня скута кригою цілий рік. Відносно м'яка морозна зима, прохолодне літо, у Сибіру клімат значно континентальніший. Загалом опадів мало, арктична пустеля[12].

У субарктичному поясі влітку переважають помірні повітряні маси, взимку — полярні. Чітко відстежується сезонна зміна переважаючих вітрів. Досить великі річні амплітуди температури повітря, у Сибіру найбільші на планеті. Прохолодне сире літо з туманами на узбережжях, вітряна волога зима; в глибині континенту клімат набагато суворіший, взимку у горах набагато тепліше ніж внизу в долинах. Зона утворення багаторічної мерзлоти, на водоймах крига (на річках влітку може зберігатись у вигляді полію)[12].

Більша частина території країни лежить в помірному поясі з підтипами від напівморського на заході до суворо континентального в Сибіру й мусонним на Далекому Сході[11]. Над територією країни превалюють помірні повітряні маси цілий рік, панівний західний масоперенос. Значні сезонні амплітуди температури повітря, які збільшуютья із заходу на схід вглиб континенту, і знов зменшуються на далекосхідному узбережжі. Літо жарке, спекотне вглибині континенту, на Далекому Сході вологе, дощове й прохолодне; зима морозна сніжна, на Далекому Сході холодна з великою кількістю снігу. Розподіл атмосферних опадів зменшується із заходу на схід вглиб континенту, і знов збільшується на далекосхідному мусонному узбережжі[12].

У чорноморських субтропіках клімат м'який. Влітку переважають тропічні повітряні маси з ясною тихою антициклонічною погодою, взимку — помірні з похмурою дощовою досить вітряною циклонічною. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів, зрідка можливе випадіння снігу[12].

Росія є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою[13].

Внутрішні водиРедагувати

Докладніше: Гідрографія Росії

Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 4508 км³[1]. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 43 тис. км² зрошуваних земель[1].

РічкиРедагувати

Докладніше: Річки Росії

Річки країни належать басейнам трьох океанів: північ і Сибір — Північного Льодовитого, захід — Атлантичного, Далекий Схід — Тихого. На півдні значна територія відноситься до безстічного басейну Каспійського моря — водостічний басейн Волги. Найбільші річки: Лена, Іртиш, Єнісей, Об, Волга, Амур.

ОзераРедагувати

Докладніше: Озера Росії

Найбільше число озер і водосховищ зосереджене в північно-західній Росії і Західному Сибіру.

Каспійське море на півдні Росії — найбільше озеро у світі. Протягом багатьох років це море відступало, оскільки стік річок, які в нього впадають, Волги, Уралу, Кури і Тереку, через спорудження численних водосховищ і зрошувальних систем у 1960-х роках, був менший за випаровування з його поверхні. У 1980-х роках рівень Каспійського моря почав підвищуватися, однак причини цієї зміни поки не зрозумілі.

Озеро Байкал в Сибіру — найбільш глибоке у світі озеро (1620 м). Тут зосереджено близько 20 % усіх запасів прісної води на поверхні Землі (23 тис. км³). У озеро впадає понад 300 великих і малих річок, а витікає з нього тільки одна — Ангара. Озеро Байкал тектонічного походження; воно утворилося понад 25 млн років тому.

Ладозьке озеро, розташоване на північному заході Росії, є найбільшим з озер Європи.

БолотаРедагувати

Докладніше: Болота Росії

ЛьодовикиРедагувати

Докладніше: Льодовики Росії

Ґрунтові водиРедагувати

ҐрунтиРедагувати

Докладніше: Ґрунти Росії

Основні типи ґрунтів в європейській частині Росії відповідають зональному типу розміщення, уперше відкритому Василем Докучаєвим 1879 року. Вони, згідно з кліматичними і біологічними факторами утворення, на Східноєвропейській рівнині змінюють один одного з півночі на південь.

  • Тундрово-глеєві ґрунти — малопотужні, містять мало гумусу, перезволожені, містять мало кисню. Поширені на півночі у тундровій зоні.
  • Підзолисті й дерново-підзолисті ґрунти, бідні на гумус і мінеральні елементи, оскільки рясні опади виносять живильні речовини з верхнього шару, який здобуває колір золи (звідси й назва). Займають більше половини території країни. Підзолисті формуються під хвойними лісами у тайзі, а дерново-підзолисті — під мішаними.
  • Сірі лісові ґрунти формуються під листяними лісами й досить родючі. Великий рослинний опад і менш інтенсивне промивання в цій природній зоні сприяє нагромадженню гумусу.
  • Чорноземи — найродючіші ґрунти. Із залишків рослинності накопичується багато перегною. Чорноземом зайнято менш 10 % території країни. Розповсюджений у зоні лісостепу й степу.
  • Каштанові ґрунти утворюються у більш сухому кліматі посушливих степів. Вміст гумусу в них менший, тому що рослинний покрив стає розрідженим.
  • Сіроземи, ґрунти напівпустель формуються у пустельних областях з убогою рослинністю. Ці ґрунти часто засолені й містять мало гумусу.


РослинністьРедагувати

Докладніше: Флора Росії

На території РФ з півночі на південь розташовуються такі природні зони: арктична пустеля, тундра, лісотундра, лісова та лісостепова зони, степова, зона напівпустель (поблизу Каспію).

Земельні ресурси Росії (оцінка 2011 року):

  • придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 13,1 %,
    • орні землі — 7,3 %,
    • багаторічні насадження — 0,1 %,
    • землі, що постійно використовуються під пасовища — 5,7 %;
  • землі, зайняті лісами і чагарниками — 49,4 %;
  • інше — 37,5 %[1].
Див. також: Ліси Росії

Тваринний світРедагувати

Докладніше: Фауна Росії

У зоогеографічному відношенні територія країни відноситься до Голарктичної області:

Охорона природиРедагувати

Росія є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища[1]:

Урядом країни підписані, але не ратифіковані окремі протоколи міжнародні угоди щодо: транскордонного забруднення повітря (CLRTAP)[1].

Стихійні лиха та екологічні проблемиРедагувати

Докладніше: Екологія Росії

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха:

Російська Північ займає 11,4 млн км², тобто майже 65 % території Росії. З них, за міжнародною класифікацією: 5,4 млн км² — абсолютно дискомфортна зона для проживання людини; 3,4 млн км² — екстремально-дискомфортна зона і 2,5 млн км² — дискомфортна зона. Тобто більша частина території сучасної Росії практично непридатна для комфортного проживання людини[15].

Серед екологічних проблем варто відзначити:

Фізико-географічне районуванняРедагувати

У фізико-географічному відношенні територію Росії можна розділити на _ райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом: .

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и к л м н Russia, Geography. Factbook
  2. а б Котляков В. М., 2006
  3. а б в Поспелов Е. М., 2005
  4. а б (рос.) Как в мире называют Россию // Коммерсант.ru. — 2012. — № 18 (5 травня). Архівовано з джерела 16 березня 2017 року.
  5. а б Part II : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — New York : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
  6. Part VI : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — New York : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
  7. а б в г д е Атлас світу, 2005
  8. Time zone converter : [англ.] // Калькулятор різниці в часі між двома пунктами. — The Time Now, 2017. — 14 October. — Дата звернення: 21 грудня 2017 року.
  9. Росія // Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
  10. Детская энциклопедия. Том 1, 1958
  11. а б Атлас. Географія материків і океанів, 2014
  12. а б в г д ФГАМ, 1964
  13. Members : [англ.] // World Meteorological Organization (WMO). — Дата звернення: 22 лютого 2017 року.
  14. Ramsar Sites Information Service : [арх. 8 березня 2019 року] : [англ.] // rsis.ramsar.org. — Convention on Wetlands. — Дата звернення: 8 березня 2019 року.
  15. Юрій Соболєв. Пострадянська Росія : [арх. 9 березня 2011 року] : [укр.] / Юрій Соболєв // dt.ua : газета. — Дзеркало тижня. Україна, 2011. — 4 березня. — Дата звернення: 23 березня 2019 року.

ЛітератураРедагувати

УкраїнськоюРедагувати

АнглійськоюРедагувати

РосійськоюРедагувати

ПосиланняРедагувати