Відкрити головне меню

Євразія

найбільший материк на Землі, що становить 36% площі суші

Євразія — найбільший материк на Землі, площею — 53,893 млн км², що становить 36 % площі суші. Омивається водами Тихого, Атлантичного, Індійського та Північного Льодовитого океанів.

Євразія
Eurasia (orthographic projection).svg
Площа 54 759 000 км2
Населення 4 620 000 000 (2010)
Щільність 84/км2
Катойконім Євразійський
Країни 93
Території 9
Невизнані регіони 8
Час UTC to UTC+12
Євразія. Фото зі супутника

Зміст

Основні відомостіРедагувати

Євразія складається з двох частин світу — Азії та Європи[1].

Площа — 54,9 млн км (~1/3 площі всієї суші Землі)

Населення — близько 4,9 млрд мешканців[2]

Європа і АзіяРедагувати

Євразія — це найбільший материк Землі, що складається з двох частин світу — з Європи і Азії. Межа між ними має умовне значення та проходить східним схилом Уральських гір, річкою Емба, північним узбережжям Каспійського моря і Кумо-Маницькою западиною. Далі Азію і Європу розділяють Азовське і Чорне моря. Разом з островами, Євразія займає площу близько 53,4 млн км², з них на острови припадає близько 2,75 млн км².

Крайні точкиРедагувати

 
Мис Рока, 9°76' зх. д.

Крайні точки материка Євразії: на півночі — мис Челюскін, 77°98' пн. ш., на півдні — мис Піай, 1°56" пн. ш., на заході — мис Рока, 9°76' зх. д., на сході — мис Дежньова, 169°64' зх. д. Ряд островів на південному сході Євразії розташований у Південній півкулі. Євразію омивають такі океани: на заході — Атлантичний, на півночі — Північний Льодовитий, на півдні — Індійський, на сході — Тихий, і їхні окраїнні моря. На південному сході австрало-азійські моря відокремлюють Азію від Австралії, на північному сході — Берингова протока від Північної Америки, на південному заході — Гібралтарська протока, Середземне і Червоне моря від Африки, з якою Євразія з'єднується Суецьким перешийком.

Додаткові відомостіРедагувати

Безперервність масиву суші, сучасна тектонічна консолідованість материка, єдність багатьох кліматичних процесів, значна спільність розвитку органічного світу, прояву природничо-історичної єдності, а також необхідність обліку значення територіальної цілісності для оцінки соціально-історичних явищ викликали потребу в назві, що поєднує весь материк. Найзручнішим виявилося введене Едуардом Зюссом у 1883 р. у геологію і географію поняття «Євразія».

Дослідження материкаРедагувати

Наукові дослідження Азії починаються у 18 столітті. Видатними географами Александером фон Гумбольдтом, Петром Семеновим-Тян-Шанським, Миколою Пржевальським, Фердинандом Врангелем, Володимиром Обручевим та іншими були вивчені природні умови, складені карти доти незвіданих куточків Євразії.

РельєфРедагувати

Загальні відомостіРедагувати

Євразія відрізняється великою різноманітністю рельєфу. На її території розташовані найвищі гірські системи земної кулі — Гімалаї. Найвища точка земної кулі — гора Джомолунгма (8848 м). Нагір'я Тибет піднімається на 4,6 км. Низовини і плоскогір'я мають величезні розміри, і тягнуться на тисячі кілометрів. 3/4 поверхні Азії припадає на плоскогір'я, нагір'я і гірські хребти. У Європі гір менше, велику частину займають низовини. Найдавнішими ділянками Євразії є Східноєвропейська та Західносибірська рівнини. У їхній основі лежать великі і давні платформи. Давнє походження мають так само плоскогір'я Аравійське і Декан. Розломом земної кори, зайнятим Червоним морем, Аравійський півострів відділений від Африки. Велика частина низовин розташована окраїнами материка. Індо-Гангська рівнина і Месопотамська низовина утворилися у передгірних прогинах земної кори між платформами і складчастими горами.

 
Гімала́ї — найвищі гори на Землі, розташовані в Південній Азії між Тибетським нагір'ям на півночі та Індо-Гангською рівниною на півдні.

Складчасті гориРедагувати

Складчасті гори — це гори, здіймання яких відбулося в результаті того, що зім'ялись шари гірських порід в складки. Основним механізмом утворення складчастих гір є горизонтальне стиснення шаруватої товщі, хоча вертикальні рухи глибше залягаючих шарів також можуть брати в цьому участь. Складки можливі, якщо породи, що піддаються дії сил стиснення, достатньо пластичні, що властиво або молодим, недавно утворилися осадовим породам, або сильно розігрітим породам, насиченим рідкими і газоподібними включеннями. В чистому вигляді складчасті гори зустрічаються досить рідко — зазвичай, утворення складок супроводиться і виникненням розломів. Якщо зсуви по розломах вносять помітний внесок у формування гірського рельєфу, такі гори називають глибово-складчатими. Прикладом складчастих гір можуть служити гори Юра в Альпах, гірська система Загрос в Ірані, деякі хребти в Аппалачах.

Південна частинаРедагувати

Молоді гори нової складчатості простягаються у вигляді двох гігантських поясів складчастих гір. У південній частині Євразії від Атлантичного і майже до Тихого океану простягнувся Альпійсько-Гімалайський пояс. До нього входять Піренеї, Апенніни, Альпи, Стара-Планина (Балканські гори), Карпати, Кавказькі гори, нагір'я Памір, Гімалаї. Між крайовими хребтами лежать великі нагір'я, найбільше з них — Іранське.

Тихоокеанський поясРедагувати

Тихоокеанський пояс складчастих гір починається на Камчатці і закінчується на островах Малайського архіпелагу. Найдавнішими горами є Скандинавські гори. Вік Уральських гір, Алтаю і Тянь-Шаню, які з'явилися пізніше, становить майже 300 млн років. Протягом багатьох мільйонів років давні і найдавніші гори руйнувалися зовнішніми процесами і згладжувалися. Під час наступних піднімань вони були розбиті розломами на окремі брили, частина яких піднялася на значну висоту (Алтай, Тянь-Шань). Утворення гір продовжується і зараз.

ЛьодовикиРедагувати

Близько 300 млн років тому на території Євразії утворився величезний льодовик. Повністю вкриті льодовиком були Британські острови, двома язиками він спускався Східноєвропейською рівниною, досягаючи широти міста Дніпра; Західносибірською низовиною він опустився до шістдесятої паралелі. На більшій частині північної Азії холодний клімат обумовив виникнення багаторічної мерзлоти. Для сухих і жарких пустель Азії характерні форми рельєфу, створені діяльність вітру. Величезні простори тут зайняті дюнами і барханами.

ЗемлетрусиРедагувати

Велика частка землетрусів, що супроводжують утворення гірських систем, відбувається на території Євразії у гігантських поясах гір нової складчатості. Тихоокеанський сейсмічний пояс Землі оточує Тихий океан. На території материка, що належить до цього поясу, землетруси відбуваються дуже часто, особливо на Японських і Філіппінських островах. Європейсько-Азійський сейсмічний пояс проходить південною частиною Євразії і збігається з Альпійсько-Гімалайським поясом складчастих гір.

ВулканиРедагувати

На території Євразії знаходиться багато діючих вулканів. Особливо їх багато у Тихоокеанському вулканічному поясі, що має назву Тихоокеанського «вогняного кільця». Найвищий діючий вулкан Євразії — Ключевська Сопка (56° сх. ш. і 161° пн. дг.) на півострові Камчатка (4750 м). Є діючі вулкани й у Альпійсько-Гімалайському гірському поясі. У Середземномор'ї розташовані найвищі вулкани Європи Етна і єдиний діючий на материковій Європі вулкан Везувій. Біля Апеннінського півострова знаходиться діючий острів-вулкан Стромболі. На Камчатці та в Ісландії є гейзери.

Корисні копалини, особливості їх походженняРедагувати

Загальні відомостіРедагувати

Євразія винятково багата на різноманітні корисні копалини. На її території є великі родовища кам'яного вугілля, нафти, природного газу, значні запаси руд чорних і кольорових металів, чимало місць, де добувають золото і коштовне каміння. Різноманітність мінеральних багатств материка обумовлена величезними розмірами, складною будовою земної кори Євразії.

Родовища та басейниРедагувати

Вугілля, нафта та газРедагувати

Родовища кам'яного вугілля на території Євразії знаходяться у передгірних і міжгірських прогинах палеозойської ери (Донецький басейн в Україні, Карагандинський — у Казахстані, Печорський басейн — у Росії, Рурський — у Німеччині та ін.). На сході Євразії найбільші басейни вугілля відкриті у межах Індостанської і Китайської платформ. Крупні буровугільні басейни — Кузнецький (Кузбас) і Кансько-Ачинський — у Сибіру. Родовища нафти і природного газу зосереджені у прогинах земної кори, що заповнені осадовими породами. Два найбільших нафтогазоносних басейни Землі знаходяться на Месопотамській низовині і Західносибірській рівнині. Є родовища нафти і газу на Аравійському півострові і Східноєвропейській рівнині.

РудиРедагувати

Велика частина родовищ різних руд, що пов'язані з магматичними і метаморфічними гірськими породами, розташована у кристалічному фундаменті давніх платформ, а також там, де в гірських хребтах на поверхню виходять магматичні і метаморфічні породи. Світове значення мають залізні руди Курської магнітної аномалії (КМА), Криворізький і Лотаринзький басейни залізних руд, марганцевий Нікопольський басейн, залізні руди Індостану і Північно-Східного Китаю. Через Південний Китай, півострови Індокитай і Малакка та острови Малайського архіпелагу смугою тягнуться родовища руд кольорових металів, таких як олово і вольфрам, що утворюють так званий олов'яно-вольфрамовий пояс. У азійській частині материка зустрічається золото. На Уралі відомі родовища кольорових металів, у складчастих горах на півночі і на півдні Європи є поклади поліметалів, ртуті, алюмінієвих і уранових руд.

Інші родовищаРедагувати

Родовища кам'яної і калійної солей утворилися у мілководних басейнах — озерах і неглибоких морях. Іранське нагір'я відоме найбагатшими запасами сірки. В Українському Передкарпатті знаходяться унікальні родовища самородної сірки. На півострові Індостан, острові Шрі-Ланка є родовища алмазів, різних дорогоцінних каменів. У багатьох місцях Євразії є родовища різноманітних будівельних матеріалів (мармур, граніт та ін.), у Азії знаходяться родовища граніту, селітри. Осадове походження мають боксити, родовища яких розташовані уздовж Альп, на південь від Карпат і на півострові Індокитай.

КліматРедагувати

 
Оймякон — одне з найхолодніших місць на Землі (найнижча температура була зареєстрована тут — −72°С °C)

Загальні відомостіРедагувати

На території Євразії утворюються всі типи кліматів, що зустрічаються на інших материках. На Шпіцбергені і деяких островах Північного Льодовитого океану панує арктичний клімат. У помірному поясі весь клімат переважають помірні повітряні маси. На заході помірного пояса Євразії утворюється морський клімат. Узимку температури коливаються від 0 °C до +6 °C. Середні літні температури +10 °C…+18 °C. Опадів випадає до 1000 мм на рік. У центральній частині помірного поясу узимку відбувається сильне охолодження земної поверхні, а влітку, навпаки, сильне прогрівання. Тому тут утворюється континентальне повітря. Клімат Середземномор'я формується під впливом двох різних типів повітряних мас, що змінюються за сезонами. Узимку західні вітри, що дмуть з Атлантичного океану, приносять вологе океанське повітря помірних широт. Унаслідок цього зима тут тепла, дощова і вітряна. Середні температури зими змінюються від +8 °C до +10 °C. У літній період у Середземномор'ї панує сухе тропічне повітря. Тому літо тут спекотне і сухе.

Погода в різні пори рокуРедагувати

Узимку в центральній частині субтропічного поясу також переважає суха погода, але не така холодна, як у помірному поясі. Влітку тут панує тропічне повітря, тому встановлюється спекотна і суха погода. На сході помірного і субтропічного поясів клімат формується влітку під впливом тихоокеанських мусонів, що приносять вологе морське повітря.

Внутрішні води, їх розподілРедагувати

Загальні відомостіРедагувати

Євразія має надзвичайно густу річкову мережу. Більшість великих річок знаходиться в Азії. Для Євразії характерна найбільша площа басейнів внутрішнього стоку. Розходження у режимах річок Євразії обумовлене різноманітністю кліматичних умов материка.

РекордиРедагувати

У Північний Льодовитий океан впадають короткі річки Скандинавського півострова і найбільші річки Євразії — Об, Єнісей, Лена, Північна Двіна, Печора. Майже в усіх цих річок переважає снігове живлення. Вони надовго замерзають узимку, а навесні сильно розливаються. Найдовша серед них — Лена (4400 км), а найповноводніша — Єнісей. На 5-6 місяців замерзають річки крайньої півночі — Яна, Індигірка, Колима. До басейну Північного Льодовитого океану належить озеро Байкал — найглибше озеро земної кулі (1620 м).

Басейн Атлантичного океануРедагувати

До басейну Атлантичного океану належать річки Західної, Південної і частково Східної Європи. Річки Західної і Південної Європи здебільшого починаються у горах. На заході Європи розвинута густа мережа річок і багато прісних озер. На крайньому заході, в області морського клімату, річки не замерзають і повноводні цілий рік. Найбільша з них — Сена. До річок, що замерзають на короткий час, належать Вісла, Одра, Ельба. Найбільші річки басейну Атлантичного океану — Дунай, Рейн, Дніпро.

Басейн Середземного моряРедагувати

Річки, що впадають у Середземне море, зазвичай, короткі і неглибокі. Улітку річки міліють, а багато з них пересихає. Особливо багато озер на північному заході Європи. Велика частина з них має льодовиково-тектонічне походження. Найбільші серед них Ладозьке, Онезьке, Венерн, Веттерн. У Центральній Європі знаходяться озера тектонічного походження — це Боденське озеро, Женевське, Балатон та інші. На південному сході Європи розкидані залишкові озера.

Додаткові відомостіРедагувати

Материк знаходиться в усіх природних зонах Північної півкулі.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати