Відкрити головне меню

Скандина́вські го́ри (норв. Den skandinaviske fjellkjede, швед. Skanderna, фін. Skandit) — гірський масив, що перетинає Скандинавський півострів, протяжністю близько 1700 км а шириною — до 320 км. Західні схили гір круто уриваються у Північне море і Норвезьке море, формуючи норвезькі фйорди в напрямку на північний схід, до кордону з Фінляндією вони зникають. На півночі гори є кордоном між Норвегією,Швецією і Фінляндією, але їхня висота несуттєва.

Скандинавські гори
E6, Kviturfjellet & Veikdalsisen, 2011 June.jpg
Країна Норвегія, Швеція, Фінляндія
Довжина 1700[1] км, у північно-східному керунку
Ширина 320[1] км
Найвища точка Гальхепігген[2][3]
 - розташування 61°38′11″ пн. ш. 08°18′45″ сх. д. / 61.63639° пн. ш. 8.31250° сх. д. / 61.63639; 8.31250, поблизу містечка Лом, Опплан, Норвегія
 - висота 2469 м
Скандинавські гори
Скандинавські гори
CMNS: Скандинавські гори на Вікісховищі

Висота гір порівняно невелика. Найвища точка — гора Гальхепігген (норв. Galdhøpiggen), 2469 м, розташована в південній частині Норвегії. Найвища точка на території Швеції — гора Кебнекайсе (швед. Kebnekaise), 2111 м. Рельєф згладжений діяльністю древніх льодовиків. Сучасні льодовики скандинавських гір є одними з найбільш потужних в материковій Європі.

Комбінація північного розташування і вологості від Північної Атлантики викликала утворення крижаних полів і льодовиків разом з крутими схилами гір створюють захоплюючі і драматичні краєвиди.

Зміст

ЛьодовикиРедагувати

Рельєф Скандинавських гір був значною мірою згладжений діяльністю стародавніх льодовиків. В сучасному рельєфоутворенні провідну роль відіграє водна ерозія, а у верхньому (нівальному) поясі гір — також діяльність снігу і льоду. Характерні найбільші в материковій Європі сучасні льодовики переважно скандинавського (щитоподібного) типу. Загалом у Скандинавських горах більше 2400 льодовиків загальною площею 3050 км².

Основні райони заледеніння: Юстедальсбре, Ютунхеймен, Свартісен (Норвегія), Сарек і Кебнекайсе (Швеція).

Геологічна будоваРедагувати

Скандинавська гірська система сполучена з горами Шотландії, Ірландії і горами східної частини Північної Америки. Геологи вважають, що всі вони сформували єдиний ряд до розриву давнього суперконтиненту Пангея. Ці гори — залишки Каледонських гір, багато геологів вважають, що це найбільший гірський масив в історії.

Річки та озераРедагувати

У Скандинавських горах розташовано безліч озер, більшість з яких має льодовикове походження. Річок також дуже багато. Річки, що беруть початок на західних схилах гір, повноводний, але короткі, часто мають пороги і водоспади. Річки, що беруть початок на східних схилах гір, набагато довші. Завдяки своїй повноводності і великим перепадам висот річки мають значний гідроелектрічний потенціал. Загальний запас гідроенергергіі річок Скандинавського півострова становить 230 мільярдів кіловат-годин на рік. Майже половина цього потенціалу вже використовується гідроелектростанціями Швеції і Норвегії. Найбільші річки Норвегії — Гломма (611 км), Тана (360 км) і Альта (200 км), Швеції — Турнеельвен (510 км), Умеельвен (467 км), Онгерманельвен (460 км), Каліксельвен (450 км), Лулеельвен (450 км), Індальсельвен (420 км), Шеллефтеельвен (410 км), Онгерманельвен (460 км), Далельвен (240 км).

Фауна і флораРедагувати

Схили гір покриті тайговими лісами, чагарниками, торф'яниками, а також гірською тундрою і луками. Хвойні ліси, одне з головних багатств Скандинавських гір, піднімаються до висоти 900 метрів на півдні і до 400—500 метрів на півночі.

Серед тварин поширені олень, лось, вівцебик та інші.

Корисні копалиниРедагувати

Присутні родовища руд заліза, міді, титану, піриту. Скандинавські гори також мають великі запаси будівельного каменю (граніту різних кольорів, мармуру і сланцю)

Ліси Скандинавських гір використовуються у господарських потребах скандинавських країн, передусім Швеції[4].

ТуризмРедагувати

Заповідні територіїРедагувати

У Скандинавських горах створено багато національних парків, зокрема:

Окрім того, є численні заповідники.

Лижний спортРедагувати

У горах Скандинавії природний сніг лежить з листопада по квітень, тому лижні курорти цих країн дуже популярні серед європейських туристів. Найвідоміші лижні курорти: у Фінляндії — Хімос, Тахко, Вуокатті, Колі, Леві, Рука, Юлляс, у Швеції — Оре, Селен, Ідре, у Норвегії — Хемседал, Трюсіл, Квітфьоль, Хафьоль, Гейло, а також інші.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Lindström, Maurits. «fjällkedjan» (Swedish). Nationalencyklopedin. http://www.ne.se/fjällkedjan. Процитовано 18 July 2010. 
  2. Велика норвезька енциклопедія. Galdhøpiggen (Norwegian). Процитовано 2015-10-24. 
  3. «Galdhøpiggen» (Swedish). Nationalencyklopedin. http://www.ne.se/galdhöpiggen. Процитовано 18 July 2010. 
  4. А. В. Кий. З досвіду лісозаготівель Швеції // Науковий вісник НЛТУ України: Збірник науково-технічних праць. — Львів: НЛТУ України. — 2006. — Вип. 16.7.

ЛітератураРедагувати