Озеро

природна водойма

О́зеро — природна водойма в заглибленнях суходолу (улоговинах) з виробленим хвилями і течіями профілем берегової зони, що заповнена в межах озерної чаші (озерного ложа) різнорідними водними масами зі сповільненим водообміном, не має однобічного ухилу і безпосереднього зв'язку з морем чи океаном[1][2]. Озера слугують акумуляторами значної кількості прісної води в глобальному кругообігу води. Озера за утворенням котловини бувають: тектонічні, льодовикові, річкові (стариці), приморські (лагуни і лимани), провальні (карстові, термокарстові), вулканічні (в кратерах згаслих вулканів), завально-заплавні, штучні (водосховища, стави)[2]. За характером водного балансу озера поділяються на стічні, безстічні та зі змінним стоком, за хімічним складом — на прісні, солонуваті, солоні й мінеральні (гідрокарбонатні, сульфатні, хлоридні)[2] [⇨]. Джерелом живлення озер є поверхневий і підземний стік, атмосферні опади. Форма, розміри та рівень води озер значно змінюються з часом в результаті нагромадження донних відкладів, змін обрисів берегів, балансу вологи[2]. Загальна площа озер Землі становить близько 2,1 млн км² (близько 1,4 % площі суходолу)[2][3]. Найбільші озера світу — Каспійське море, Великі озера і Велике Ведмеже в Північній Америці, Вікторія, Танганьїка і Ньяса в Африці, Байкал (найглибше у світі — до 1620 м) в Азії[2][3] [⇨]. Вивченням озер займається наука лімнологія [⇨]. В озерах Землі міститься вчетверо більше води, ніж у річках. Проте життя озера часто менш тривале ніж водотоку. Якщо озеро не поповнюється водами, воно висихає, міліє або перетворюється на болото. Озера мають велике значення в житті людей, зокрема для водного транспорту, водопостачання, зрошування, розведення риби, водоплавної птиці та цінних хутрових звірів; в медичному застосуванні (з деяких озер видобувають лікувальні грязі й ропу)[2]. На території озер видобувають різноманітні корисні копалини — нафта, сіль, руди тощо [⇨]. Також вони мають велике значення для організації туризму та відпочинку.

Барілоче озеро.
Найбільше озеро Землі — Каспійське море.
Солоне озеро. Крим.

Озерне ложеРедагувати

Докладніше: Озерне ложе

Заповнена водою частина озерної улоговини називається озерним ложем.

ПоходженняРедагувати

БудоваРедагувати

У будові ложі виділяють такі основні зони[1]:

  • Літораль. Прибережна зона. Тут дно може змінюватися внаслідок дії хвиль, нагромаджуються грубі відклади, розвивається вища водяна рослинність.
  • Сублітораль. Перехідна зона між літораллю та пелагіаллю.
  • Пелагіаль (профундаль). Глибинна зона. Тут дно майже не зазнає впливу хвиль, нагромаджуються тонкодисперсні озерні відклади.

Типовий профіль схилів ерозійного узбережжя озер складається з[4]:

Узбережжя озер поділяється на затоплювану (за високого рівня води) та суху частини (до якої рівень води ніколи не доходить)[4].

Донні відкладиРедагувати

Докладніше: Озерні відклади

Донні озерні відклади формуються за рахунок матеріалів, що їх приносять як вода, так і вітер, продуктів руйнації берегів, залишків водної та прибережної рослинності, тварин, хімічного осаду з розчину озерної води[4]. При руйнації берегів великий уламковий матеріал накопичується переважно в зоні літоралі, а дрібний дисперсний — акумулюється на глибині. У верхньому шарі озерних відкладів (пелогені) відбувається метаморфоз під дією біохімічних, фізико-хімічних та суто біологічних процесів. Серед різноманітних озерних мулів виокремлюють багаті на органічні сполуки — сапропелі (гіттію)[4].

Озерні водиРедагувати

Термічний режимРедагувати

Через велике накопичення теплової енергії великими масами води, що має теплоємність 4218 Дж/(кг·К), озера з більшим об'ємом води замерзають і скресають пізніше. У таких озерах лід тане безпосередньо в озері, лише незначна частина його виноситься водотоком до річок[5].

ЕволюціяРедагувати

Докладніше: Утворення озер

Під дією процесів заростання та замулювання дно озера поступово вирівнюється, його глибина і площа зменшуються, це зумовлює поступове заболочування водойми[1].

ТипологіяРедагувати

Озера поділяють за способом їх утворення, способом живлення, за термічним режимом, вмістом солей (хімічним складом) та наявністю в них життя. Лише в найсолоніших озерах відсутнє життя. Більшість озер сформувалось внаслідок рухів земної кори чи вивержень вулканів. Деякі були залишені льодовиками, що відступили, а деякі утворились внаслідок відділення від моря. Багато водойм створені людьми — їх називають водосховищами, оскільки вони містять резерв води для гідроелектростанцій та інших господарських потреб.

Озерне ложеРедагувати

Існує багато класифікацій озер, з яких найрозробленішою є класифікація за генезисом озерних улоговин[1]:

  • Дамбові: Утворені шляхом перегороження річної долини, яру, балки природною (обвал, льодовик, річкові наноси і т. д.) або штучною дамбою.
  • Річкові:
    • озеро, що утворилося в результаті ерозійної або акумулятивної діяльності річки — стариця;
    • тимчасове водоймище в плесі пересихаючої річки.
    • долинні.
  • Лиманні: водоймище з солоною або солонуватою водою, відокремлене від моря низькими наносними піщаними косами — лагуна, або утворене в результаті занесення гирлової частини естуарію наносами — лиман.
    • придельтові.
    • штучні озера.
  • Улоговинні: Утворені внаслідок відходу льодовиків. Потоки танучих льодовиків залишають на своєму шляху пісок і гравій. Відклади просідають, формуючи западину, в якій поступово збирається вода.
  • Загатні: утворені внаслідок гірських обвалів.
  • Моренні: розташовуються в районах розповсюдження морен, в областях стародавнього зледеніння і сучасних гірських льодовиків. Моренні озера можуть утворитися в результаті підпруження річок моренними відкладеннями.
  • Карові: утворюються в горах на дні кару. Зазвичай круглої форми. Чітко вираженого притоку та стоку вод зазвичай не існує.
  • Ка́рстові: виникають в результаті заповнення водою від'ємних форм карстового рельєфу (карстових ям, улоговин, печер і ін.). Звичайні в районах розповсюдження карсту.
  • Термока́рстові: виникають у результаті просідання ґрунту в областях розвитку багаторічної мерзлоти внаслідок танення підземних пластів або лінз льоду. Найпоширеніші в Якутії.
    • дефляційні.
    • вулканічні.
  • Тектонічні: Сформовані у тріщинах земної кори. До них належать: Байкал в Євразії, Алберт, Едвард, Танганьїка, Ньяса в Африці, Мертве море на території Ізраїлю.
  • Змішаного походження.

Спосіб живленняРедагувати

За водним балансом озера діляться на:

  • стічні (стічно-припливні) — живляться притоком вод з водозбору і мають стік у річку,
  • безстічні (випарно-припливні) — втрачають воду шляхом випаровування.
  • з переміжним стоком/

Термічний режимРедагувати

За термічним режимом виділяють[1]:

Хімічний складРедагувати

За хімічним складом виділяють[1]:

  • Прісні. Озера, що мають воду з кількістю розчинних мінеральних речовин менш 1 г/л (1 ‰). Більшість прісних озер стічні, в їхньому водному балансі переважає притік з водозборів і стік у річки.
  • Солонуваті. Озера, вода якого має помітний смак солі (мінералізація від 1 до 24,7 г/л, за іншою класифікацією від 1 до 35 ‰).
  • Солоні. Мінералізація вод таких озер становить понад 35 ‰.
  • Мінеральні. Озера, вода якого містить велику кількість мінеральних солей. Це характерний компонент аридних ландшафтів. Накопичення солей зазвичай відбувається шляхом занесення в безстічні улоговини розчинених мінеральних і біогенних елементів, солей і газів річками, підземними водами і атмосферними опадами та інтенсивного випаровування з водної поверхні озер. За хімічним складом виділяють три основні типи мінеральних озер:
    • Карбонатні (содові). З них добувають соду.
    • Сульфатні (гірко-солоні). Джерело гіркої солі (мірабіліту).
    • Хлоридні (солоні). Джерело кухонної солі.

Наявність життяРедагувати

За ступенем розвитку органічного життя озера поділяють на:

  • Евтрофні. Високопродуктивні, з великим вмістом розчинених солей і планктону[2]. Зазвичай неглибокі (10—15 м), добре прогріваються. Колір води від зеленого до бурого, вміст кисню різко знижується до дна, взимку інколи замерзає. Дно торф'янисте або покрите органічним мулом. Мають сприятливі умови для розвитку рослинності та тваринного світу. Через масове розмноження водоростей води багатьох озер в теплий сезон «цвітуть», здебільшого відтінками зеленого, але через активну діяльність бактерій, особливо у солоних водах, води можуть мати й інші кольори, наприклад рожевого (Сасик в Україні, Хіллієр в Австралії).
  • Мезотрофні. Озера середньої продуктивності. В еволюційному процесі переходу водойми між евтрофною та оліготрофною стадіями займає проміжне положення.
  • Олігтрофні. Малопродуктивні[2]. Бідні фітопланктоном і поживними речовинами для нього. Характеризуються великою прозорістю, кольором води від синього до зеленого, неоднорідністю розподілу температури по вертикалі, поступовим зниженням вмісту кисню до дна і рівномірним розподілом його протягом року.
  • Дистрофні. (від гр. dys — порушення, втрата і trophé — їжа, живлення). Озера з невеликою мінералізацією і вмістом планктону, але збагачені гуміновими сполуками, що надають малопрозорій воді бурий колір[2]. Такі озера іноді називають гуміновими[6]. Часто майже відсутній фітопланктон та Донні тварини на покритому торфом мулистому дні. Розповсюджені в сильно заболочених районах.

ГеографіяРедагувати

Великими озерами вважаються озера, що мають площу понад 10 тис. км². Таких озер на планеті нараховують 22.

Найбільше озеро — Каспійське море (371 тис. км²), за ним за площею водного дзеркала слідують Верхнє озеро в Америці (82,4 тис. км².), Вікторія, Ньяса, Мічиган, Гурон і Аральське — кожне близько 60 тис. км²., Танганьїка, Байкал — по 35 тис. км²., Ладозьке (18 тис. км².).

Найглибше озеро — Байкал (1642 м). Максимальна глибина його була виявлена в 1983 році, нанесена на карту — в 1992 році.

Найбільші озера планети
Назва Площа
водного дзеркала (км²)
Висота
над рівнем моря (м)
Найбільша глибина (м) Регіон
Каспійське море 371 -28 1025 Євразія
Верхнє 82,4 183 393 Північна Америка
Вікторія 68 1134 80 Східна Африка
Гурон 59,6 177 208 Північна Америка
Мічиґан 58 177 281 Північна Америка
Аральське море висихаюче 34,5 54,5 Центральна Азія
Танганьїка 34 773 1470 Східна Африка
Байкал 31,5 456 1620 Центральна Азія
Ньяса 30,8 472 706 Східна Африка
Велике Ведмеже 30,2 157 137 Північна Америка
Велике Невільниче 28,6 156 150 Північна Америка
Чад висихаюче 281 11 Центральна Африка
Ері 25,7 174 64 Північна Америка
Вінніпеґ 24,3 217 28 Північна Америка
Балхаш 22* 342 26 Центральна Азія
Онтаріо 19,5 75 236 Північна Америка
Ладозьке 17,7 5 230 Північна Європа
Маракайбо 16,3 0 250 Південна Америка
Бангвеулу 15* 1067 5 Центральна Африка
Ейр 15* -12 20 Австралія
Дунтінху 12* 11 8 Східна Азія
Тонлесап 10* 12 14 Південно-Східна Азія
Онезьке 9,7 33 127 Північна Європа
Туркана 8,5 375 73 Східна Африка
Нікарагуа 8,4 32 70 Центральна Америка
Тітікака 8,3 3812 304 Південна Америка
Атабаска 7,9 213 60 Північна Америка
Оленяче 6,3 350 60 Північна Америка
Іссик-Куль 6,2 1608 668 Центральна Азія
Велике Солоне 6* 1282 15 Північна Америка
Урмія 6* 1275 15 Західна Азія
Торренс 5,7 34 8 Австралія
Альберт 5,6 619 58 Східна Африка
Венерн 5,5 44 100 Північна Європа
Вінніпегосіс 5,4 252 12 Північна Америка
Мверу 5,2 917 15 Центральна Африка
Манітоба 4,7 248 28 Північна Америка
Таймир 4,6 6 26 Північна Азія
Ханка 4,2 68 10 Східна Азія
Кукунор 4,2 3205 38 Центральна Азія
Етоша 4 1065 пересихає Південна Африка
Ван 3,7 30 15 Західна Азія
Чудське 3,5 30 15 Північна Європа
Тана 3,6* 1830 70 Східна Африка
Убсу-Нур 3,3 753 Центральна Азія
Поопо 3* 3690 3 Південна Америка
Поянху 2,7* 18 20 Східна Азія
Чани 2,3* 106 10 Центральна Азія
* — подано площу найбільших розливів.

Найбільш вкриті озерами території Швеції (9 %) та Фінляндії (8 %)[7]. Ці залишки передльодовикових озер (Скандинавського льодовика що розтанув близько 10 тис. років тому) зберігаються в умовах морського помірного клімату. «Головною країною озер» може вважатися Канада — тут знаходиться майже 900 тис. дрібних і великих озер[8].

В УкраїніРедагувати

В Україні понад 20 тис. озер і малих ставів, 7 тис. з яких мають площу більшу за 0,1 км², а 43 — понад 10 км²[1][2]. Найбільші з них — у плавнях Дунаю (Ялпух, Кагул, Катлабух), на узбережжі Чорного моря (Сасик, Алібей, Шагани, Донузлав), у басейні Західного Бугу (Світязь)[1][2]. Найвідомішими серед туристів є Шацькі озера, серед гірських озер найвідоміше Синевир[3].

ЗначенняРедагувати

Прісні озера використовують для водопостачання, зрошування, риборозведення, розведення водоплавної птиці та цінних хутрових звірів, як акумулятори прісної води (в Україні частка таких озер у водному балансі невелика)[1].

Солоні озера слугують джерелом хімічної сировини, кухонної солі, лікувальних грязей[1]. Озера мають велике значення для організації туризму та рекреація.

ДослідженняРедагувати

Докладніше: Лімнологія

Гідрологічний режим природних і штучних (водосховищ, ставків) озер досліджує наукова дисципліна — озерознавство (лімнологія)[2]. Лімнологія, як галузь гідрології, вивчає континентальні водойми з уповільненим водообміном та увесь комплекс гідрохімічних, гідрофізичних і гідробіологічних процесів, що відбуваються в них[1]. Лімнологія досліджує:

  • Геологію озерних улоговин (форму, розміри, геологічну будову, походження та еволюцію).
  • Гідрологічний режим водойм (коливання рівня водного дзеркала, джерела живлення, водний баланс, хвилювання, течії, термічний і льодовий режими, донні відклади тощо).
  • Гідрохімічний режим водойм.
  • Гідробіологію водойм (життєдіяльність та взаємовідношення водних організмів).

Лімнологія як самостійна наука розвивається з кінця XIX століття. Засновником науки вважають швейцарського вченого Франсуа-Альфонса Фореля, який проводив багаторічні лімнологічні дослідження на Женевському озері, результати яких вийшли окремою монографією 1904 року, вперше сформулював цілі й задачі науки, видав першу настанову зі спостереження за режимом озер 1901 року[1]. У Російській імперії з 1890-х років розпочалася диференціація досліджень озер за гідрологічними, гідробіологічними та гідрохімічними напрямами, відкриваються перші озерні станції. Значний внесок у розвиток лімнології зробили російські академіки Дмитро Анучин, Лев Берг, Глеб Верещагін; українські вчені Євген Бурксер, Григорій Швець, Юрій Марковський[1].

На сучасному етапі розвитку озерознавство використовує матеріали стаціонарних спостережень на озерних станціях, постах, гідрометеорологічних центрах, результати експедиційних досліджень, аерофотозйомку та дистанційне зондування[1]. У методах сучасної лімнології математичне та гідравлічне моделювання гідродинамічних процесів[1].

Результатами досліджень користуються в організаціях та на підприємствах різних галузей економіки: водопостачання, рибництво, водний транспорт, гідроенергетика, зрошування, добування корисних копалин[1]. Лімнологічні дослідження важливі для оцінки екологічних наслідків антропогенного впливу на водойми, наприклад, в результаті забирання води на зрошування, надходження забруднених стоків до водойм, теплового навантаження електростанцій на викопному паливі[1].

В УкраїніРедагувати

Провідним науковим центром з озерознавства в Україні виступає Інститут гідробіології НАНУ, Український науково-дослідний гідрометеорологічний інститут, Інститут гідромеханіки НАНУ[1]. Історично лімнологи України працюють в тісних зв'язках із озерознавцями Білорусі, Молдови, Польщі, Румунії, Чехії та Словаччини. Українські вчені працюють в комплексній міжнародній науковій програмі «Планетарні геофізичні дослідження»[2][1].

ОхоронаРедагувати

Частина озер у розвинених країнах зазнала негативного впливу господарчої діяльності, тому потребує охорони: забруднення стічними водами промислових підприємств, отрутохімікатами з сільськогосподарських угідь, обміління внаслідок надмірного водокористування[1].

ЦікавоРедагувати

Шведські та естонські вчені встановили, що число всіх озер планети близько 117 млн і вони покривають майже 4 % поверхні Землі (без озер Гренландії та Антарктиди). Загальна протяжність берегів всіх озер планети у 250 разів перевищує довжину екватора.[9]

Канадські вчені у 2016 р. виміряли протяжність берегової лінії всіх озер в світі і визначили рівень обсягу води в них. Всього було вивчено 1,4 млн озер на Землі. З'ясувалося, що в цих водоймах міститься в цілому 180 тис. кубічних км води. Якщо ж з'єднати берегові лінії озер разом, то її протяжність становить приблизно 7 млн км , що в 5 разів перевищує діаметр Сонця і приблизно дорівнює його обхвату в районі екватора.

За оцінкою фахівців, 85 % прісної води міститься в десятці найбільших озер в світі, і лише 15 % припадають на всі інші водойми.

Озеро Байкал містить близько 20 % запасів всієї прісної води планети.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц Новиков Б. І. Озеро // Географічна енциклопедія України : у 3 т. / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К. : «Українська Радянська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1990. — Т. 2. — С. 450-451. — 480 с. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-012-3.
  2. а б в г д е ж и к л м н п р Озеро // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  3. а б в Озера // Енциклопедичний словник-довідник з туризму / авт.-уклад.: В. А. Смолій, В. К. Федорченко, В. І. Цибух ; передм. В. М. Литвина. — К. : Видавничий дім «Слово», 2006. — 372 с. — ISBN 966-8407-55-5.
  4. а б в г Озеро // Николай — Олонки. — М. : Советская энциклопедия, 1954. — С. 559-561. — (Большая советская энциклопедия : [в 51 т.]) (рос.)
  5. (рос.) Богословский Б. Б. Озера // Краткая географическая энциклопедия. Том 3: Милос — Союз ССР / Главный редактор Григорьев А. А. — М.: Советская энциклопедия, 1962. — 580 с.
  6. Мельник С. В., 2009
  7. Кравчук П. А., 1988
  8. Вчені вирахували загальний обсяг води всіх озер на планеті : [арх. 1 грудня 2020 року] : [укр.] // lifestyle.segodnya.ua : сайт. — Сьогодні, 2016. — 16 грудня. — Дата звернення: 1 грудня 2020 року.
  9. Вчені підрахували кількість озер Землі. Архів оригіналу за 3 квітня 2015. Процитовано 4 вересня 2014. 

ЛітератураРедагувати


ПосиланняРедагувати