Відкрити головне меню
Русалки на картині Івана Крамського (1871)

Руса́лки — істоти слов'янської міфології, зазвичай духи померлих, як правило — жіночої статі. Популярний сучасний образ русалки як дівчини з риб'ячим хвостом відповідає істотам західноєвропейської міфології — ундінам і морським дівам. Спорідненими з русалками вважаються ма́вки.

ЕтимологіяРедагувати

Слово «русалка», попри співзвучність, не пов'язане за походженням зі словами «Русь» чи «русий». Очевидно, воно утворене від слова «русалії» (дав.-рус. роусалии) — східнослов'янського язичницького свята, що відбувалося навесні. До східнослов'янських діалектів назва свята потрапила ще у праслов'янську добу: через сер.-грец. ρουσάλια («Трійця») від лат. rosalia, rosaria. У Стародавньому Римі язичницькі святкування розалії були святом поминання померлих, одним з атрибутів якого слугували вінки з троянд (лат. rosae)[1]. Інша назва цих святкувань — «дні троянди» (dies rosae)[2].

У західнослов'янських мовах відповідні слова (пол. rusałka, чеськ. , словац. rusalka) є запозиченнями зі східнослов'янських[1].

Образ русалкиРедагувати

Міфологічний образРедагувати

 
Ярослав Пстрак. Русалка (1916)

Русалка є одним з найбільш полісемантичних образів слов'янської міфології, існують суттєво різні уявлення про її вигляд, походження, здібності та стосунок до людини. Загалом це духи померлих жінок і дівчат, які з'являються влітку в полях, лісах, біля річок[3]. В переказах поставали як тіні людей, які видно лише здалеку, ходять голі або не відрізняються зовні від звичайних людей[3]. Часом додавалися незвичайний колір шкіри — блакитний, синій чи темний. В деяких повір'ях русалка може набути подоби тварини — щура, жаби, птаха, корови тощо[4]. Русалки не лишають за собою слідів. Залежно від місцевості, вони розглядалися як померлі на Троєцькому тижні, померлі нехрещеними діти, померлі до весілля засватані дівчата, утоплениці. Іноді умовами перетворення на русалку слугували народження, одруження чи смерть на Трійцю[3]. Вважалося, взимку русалки живуть у воді, а навесні та влітку в полях і лісах[5]. За християнським повір'ями, в потойбічному світі їм темно і немає спокою, лише на Русальний тиждень Бог дозволяє їм вийти у світ живих[4].

В народних віруваннях українців русалки постають істотами не лише жіночої статі та різного віку. Часом русалками вважалися всі померлі, асоціюючись із «дідами» — духами предків, для котрих перед Трійцею влаштовували поминальну вечерю. Тому якщо русалки з'являлися в людській подобі, то описувалися одягненими в те, у чому були поховані[3]. Зустрічі з русалками як правило спонтанні, вони виникають перед людиною без попередження, нерідко йдучи «ланцюжком»: спершу — старі, потім — молодші й зовсім маленькі. Нерідко згадувалося про зустрічі з «навським весіллям», коли поряд з русалками звучить музика, що лунає невідомо звідки. Вони сміються, регочуть, плещуть у долоні, охкають. Передбачалося, що русалки можуть спілкуватися зі своїми живими родичами, в переказах вони часто дають перестороги, причому у римованій формі[3]. Місцями існували вірування, що русалки можуть задавати загадки і залоскочують до смерті того, хто не зможе дати правильної відповіді[5]. Подекуди ототожнювалися з янголами, уявлялися одягненими в біле, або навпаки — як нечиста сила. Так, на Поліссі русалок зближували з відьмами, вони начебто лякають людей, псують посіви і шкодять худобі[3]. За білоруськими повір'ями, якщо спіймати русалку, вона рік служитиме й виконуватиме різну роботу[4]. Оберегами від цих істот вважалися трави й гілки, зібрані на Троєцькому тижні[3]. Також захиститися від русалок можна було хрестиком, або вколовши її[6]. На відміну від інших подібних істот, зустріч з русалкою в українців як правило все ж вважалася доброю ознакою чи свідчила про високі моральні якості людини, безгрішність. Тому здатність бачити русалок приписувалася малим дітям, «достойним» людям[3].

В російській міфології образ русалки більш негативний. Ці істоти збиткуються з людей, кидають у них каміння, лоскочуть до смерті, зваблюють хлопців і топлять їх[7][8], не дають вночі брати воду з річки[9]. Як правило ходять голі та кривляються, хто побачить їх — сам перейме таку поведінку[10]. Російські русалки часто сидять на березі, розчісуючи волосся гребенем. Якщо хтось забере гребінь, русалка переслідуватиме його ночами, вимагаючи повернути, поки гребінь не кинути в воду. Захистом від русалок начебто є молитва і лайливі слова[9]. За псевдобіблійною російською версією, русалки, окрім утоплениць, — це люди, що жили в якійсь країні, де знущалися з християн. Бог сказав їм кинути у воду палицю, щоб вона розступилася і виник шлях для втечі, але застеріг не обертатися. Ті не послухалися і лишилися у воді. З цим переказом пов'язуються і уявлення про фараонок або берегинь — напівлюдей-напівриб, відомих жителям Російської Півночі і Північного Заходу[11].

Основними місцями, де можна зустріти русалок, вважалися посіви жита, на Поліссі — ліс, береги річок, кладовища. Вважалося, вони не можуть переходити дорогу або межі полів, не здатні перетнути водний потік. Часом з'яви русалок, як переважно вважалося, є Русальний тиждень[12].

Сучасний образРедагувати

 
Сучасний образ русалки — морської діви. Малюнок Джона Вегуеліна (1901)

Істоти, що називаються в сучасній масовій культурі слов'янських народів русалками, зазвичай відповідають не власне русалкам, а водяним створінням західноєвропейської міфології — ундінам та морським дівам. Саме їм притаманний популярний образ дівчини з риб'ячим хвостом. Письменниками Російської імперії XIX—XX століть, а саме Миколою Гумільовим і Василем Жуковським, риси русалок і ундін було поєднано та зображено в творах, де ці водяні істоти в жіночій подобі страждають від кохання до людського чоловіка та йдуть на самопожертву заради життя з ним на суші. Також на формування образу морської діви як істоти, що страждає від нерозділеного кохання, значно вплинула казка Андерсена «Den Lille Havfrue» («Маленька морська пані»), відома в перекладах як «Русалонька»[13].

Русалки в обрядовостіРедагувати

У понеділок після Русального тижня справлялися «проводи русалок» — Проводó, Розирги. Ця традиція характерна зокрема для східної частини Середнього й для Східного Полісся. У цей день носили на кладовища вінки й співали русальних пісень. Подекуди виконували поминальну трапезу безпосередньо на Проводи русалок чи вже після них удома. Під час повернення з кладовища хлопці, вочевидь, щоб викликати дощі, намагалися пообливати дівчат водою. Іноді вважалося, що заквітчавши могили, слід чимдуж тікати додому, щоб не зловили русалки. На Русальний тиждень для русалок потрібно було вивішувати одяг. Побутувала пов'язана з русалками заборона на певні різновиди праці в цей час: обмазувати печі, мити і прибирати, купати дітей та купатися дорослим, ходити в поле, забивати кілки, працювати з полотном, золити одяг, шити[3].

ГалереяРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.
  2. Зеленин Д. К. Восточнославянская этнография. — М.: Наука, 1991. — 512 с.
  3. а б в г д е ж и к Галайчук, В. (2016). Українська міфологія. Клуб Сімейного Дозвілля. с. 128–180. 
  4. а б в Скуратівський, В. (1996). Русалії. Київ: Довіра. с. 19–25. 
  5. а б Ґейштор, Александр (2014). Слов'янська міфологія. Кліо. с. 253. 
  6. Зеленин, Д. К. (1916). Очерки русской мифологии. Петроград: Типография А. В. Орлова. с. 193. 
  7. Зеленин, Д. К. (1916). Очерки русской мифологии. Петроград: Типография А. В. Орлова. с. 181–183. 
  8. Иванов, Вяч. (1988). Русалки // Мифы народов мира : Энцикл. в 2 т. 2. Москва: Советская энциклопедия. с. 390. 
  9. а б Зиновьев, В. П. (1987). Мифологические рассказы русского населения Восточной Сибири (ru). Рипол Классик. с. 307. ISBN 9785458423717. 
  10. Терещенко, А. В. (1848). Обрядные праздники. Неделя ваий. Пасха. Русальная неделя. Семик. Троицын день. Первое апреля. Первое мая // Быт русского народа: забавы, игры, хороводы. СПб. с. 132. 
  11. Голубкова, Ольга (2016). Русалка в народных верованиях восточных славян Западной Сибири. Вестник археологии, антропологии и этнографии. Институт проблем освоения Севера Сибирского отделения РАН. с. 144–152. 
  12. Галайчук, В. (2016). Українська міфологія. Клуб Сімейного Дозвілля. с. 128–180. 
  13. Темненко, Г. (2014). Мифологема русалки как индикатор романтической традиции. Культура народов Причерноморья. с. 73–77. 

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати