Кременчу́цьке водосхо́вище — одне з шести великих водосховищ у каскаді на річці Дніпро в Полтавській, Кіровоградській та Черкаській областях України. Розташоване між Канівським та Дніпродзержинським водосховищами.

Кременчуцьке водосховище
Kremenchuk Reservoir.jpg
49°16′ пн. ш. 32°38′ сх. д. / 49.267° пн. ш. 32.633° сх. д. / 49.267; 32.633Координати: 49°16′ пн. ш. 32°38′ сх. д. / 49.267° пн. ш. 32.633° сх. д. / 49.267; 32.633
Річка Дніпро
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Розташування Україна Україна
* Черкаська область
* Полтавська область
* Кіровоградська область
Площа 2250 км²
Об'єм 13.5 км³
Найбільша глибина 28 м
Середня глибина 6 м
Вливаються Дніпро
Виливається Дніпро
Рік наповнення [[ ]]
Landsat Kremenchuk Water Reservoir.jpeg
Кременчуцьке водосховище у дніпровському каскаді
Кременчуцька ГЕС

Водосховище було створене греблею Кременчуцької ГЕС. Заповнено у 19591961 роках.

Зміст

Загальні даніРедагувати

Площа — 2 252 км² (найбільше за площею водосховище в Україні)[1], об'єм 13,5 км³ (друге місце в Україні). Довжина — 185 км, найбільша ширина — 30 км, найбільша глибина — 28 м. Довжина берегової лінії — 800 км. Має сезонне регулювання стоку. Коливання рівня води 5,25 м[2].

На основі морфологічних, морфометричних та гідрологічних характеристик, водосховище умовно розділене на три частини. Верхня і середня частини згідно з фізико-географічним районуванням України, розташовані в межах Дніпровського заплавно-борового району північної лісостепової області. Нижня частина водосховища та територія Сульської затоки входить до Оболонсько-Градизького району південної лісостепової області, Лівобережно-Дніпровської, Лісостепової провінції, Лісостепової зони України.

Береги водосховища високі (до 30—40 м), урвисті; поширені ерозійні процеси. Берег піщаний, в основному попід кручами, розділеними ярами. Взимку водосховище замерзає: з кінця грудня до березня. Товщина крижаного покриву до 50 см, іноді до 80 см. Водообмін у водосховищі відбувається 2,5—4 рази на рік. Режим рівнів характеризується весняним наповненням і зимовим спрацюванням.

Створення водосховища покращило умови судноплавства. Використовується для зрошення, водозабезпечення, рекреації.

На берегах водосховища міста: Черкаси, Світловодськ.

ІсторіяРедагувати

Уперше ідея будівництва Кременчуцького гідровузла і „рукотворних морів“ з'явилась 1932 року і була обумовлена необхідністю вирішення енергетичних завдань. Та тоді від задуму практично відмовилися оскільки витрати були завеликі, а вигоди від проекту малі.[3]

До ідеї Кременчуцького водосховище повернулись у 1940-х роках і наприкінці 1949-го її було ухвалено. Окрім ряду енергетичних завдань УРСР панує думка, що майбутній широкий водорозділ України мав також військове значення. У випадку наступу військ тільки-но створеного блоку НАТО каскад гребель мав бути зруйнований авіаударами, що створило б уздовж всієї республіки неподоланне для ворожої техніки болото, завшир у 40-50 км.[3]

1956-о року майбутнім переселенцям офіційно було оголошено про „плани партії“, а 1961 року водоховище було повністю заповнене.[3]

Флора і фаунаРедагувати

Температурний режим у теплий період року сприяє розвитку зоо- та фітопланктону. Водяна рослинність найпоширеніша на мілководді. Тут розвивається цицанія широколиста, очерет, рогіз вузьколистий, є лепешняк, рдесник, біле латаття, кушир темно-зелений. Влітку спостерігається «цвітіння води». Цей процес охоплює до 70 відсотків площі водосховища, особливо у південній частині та затоках, погіршуючи якість води.

Фауна налічує 154 види зоопланктону, 180 — донних безхребетних, 50 — риб (зокрема лящ, судак, короп, плітка, синець, тюлька). Мілководдя вздовж лівого берега — місце гніздування птахів. Водяться бобер, ондатра; в острівній частині — видра, єнотоподібний собака, лисиця, горностай.

Природно-заповідний фондРедагувати

Притоки Дніпра в межах водосховищаРедагувати

Острови водосховищаРедагувати

Внаслідок затоплення долини Середнього Дніпра географія островів тут суттєво змінилася, були затоплені плавні з численними давніми островами у місці злиття Сули з Дніпром (нині озерна частина водосховища). Серед зниклих такі відомі в історії острови, як Богун, Королевець, Корчуватий та інші. У той же час з'явилося багато нових, часто безіменних або з новими локальними і маловідомими назвами, утворені із підтоплених ділянок заплави і борової тераси, колишніх дюн. Особливо багато таких у підтопленому Нижньому Посуллі (нині — Сулинська затока водосховища) та лівобережній частині заплави між гирлом р. Супій та с. Кедина Гора, розділеній рукавом Дніпра — р. Довгун та його незчисленними протоками. Найкраще давні острови збереглися у верхній, річковій частині водосховища: Круглик, Шелестів, Просеред, Плавучий, також у цій же частині розміщені острови Чайковський, Аврумів, Гетьманів та інші. Острови річково-озерної частини: Дубинка, Залізьки, архіпелаги — о-ви Просеред, о-ви Самовиця, Липівські острови, о-ви Кучугури (Леськівські Кучугури, Великі Кучугури або Циганський Острів, Рибальський о-в, Середні або Худяківські Кучугури, Малі або Сагунівські Кучугури), новонамиті штучні острови поблизу м. Черкас — Чаїний і Мурашиний та цілий ряд дрібних, часто безіменних острівців. У нижній, озерній частині водосховища найбільшим островом є о. Жовнине, поряд розташований о. Вереміївський (обидва колишні піщані дюни), Біленкові Бурти, Острів Смерті, Кам'яний та інші. У Сулинській затоці відомі наступні острови: Галицький, Кулішівський, Романові Горби, Лящівочка, Хатнище та ряд інших.

Затоплені поселенняРедагувати

При заповненні водосховища були затоплені 212 населених пунктів, або 39,6 тисяч дворів з населенням 133 тисяч осіб[4]. Найбільшим з них було місто Новогеоргіївськ.

Серед затоплених сіл на лівому березі були: Біла Голова, Білки, Бубнів, Бузьки, Васьківка, Велике Липське, Воїнська Гребля, Галицьке, Головки, Гусине, Демки, Денисенків, Дубина, Дубинка, Жовнинське, Забудько, Залізьки, Котлів, Красне, Кулішівка, Лебехівка, Лялинці, Ляшенки, Мале Липське, Малярівка, Матвіївка, Меринці, Миклашівка, Миколаївка, Миньківці, Митьки, Мойсинці, Морозівка, Мутихи, Налісні, Нове Липівське, Палений, Панське, Пищики, Плависте, Погоріле, Пугачівка, Радутське, Родьківка, Самовиця, Сергіївка, Старе, Старе Липівське, Стовбовахи, Хрести, Червонохижинці, Чигирин-Діброва, Шафорости.

На правому березі було затоплено такі села: Шабельники, Бужин, Адамівка, Кожарки, Талдики, Тарасівка, Мудрівка, Чаплище, Подорожне, Самусіївка, Воронівка, Коропівка, Клочкове, Нове Липове, Старе Липове, Калантаїв-Польський, Чернече, Петрівка, Колаборок, Вітрівка, Шумейко, Польський Крилів, Скобіївка, Ломувате.

Багато сіл було перенесено із зони затоплення зі збереженням старих назв (серед них — Васютинці, Москаленки, Тимченки, Вереміївка, Жовнине, Рацеве, Тіньки, Боровиця, Кліщинці, Леськи, Худяки, Сагунівка, Топилівка, Вітове, Пронозівка, Мозоліївка).

Заходи безпекиРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати