Хільчевський Валентин Кирилович

Хільчевський Валентин Кирилович
Народився	23 грудня 1953 (69 років); Хотів, Києво-Святошинський район, Київська область, Українська РСР, СРСР
Країна	СРСР; Україна
Діяльність	географ
Alma mater	Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Галузь	гідрологія, гідрохімія, гідроекологія
Заклад	Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор географічних наук

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Хільчевський.

Хільчевський Валентин Кирилович (нар. 1953) — український вчений гідролог-гідрохімік, гідроеколог, доктор географічних наук (1996), професор, відмінник освіти України (2004), почесний працівник гідрометслужби України (2003), заслужений діяч науки і техніки України (2009), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2017). Фахівець із дослідження якості поверхневих вод та управління водними ресурсами.

Завідувач кафедри гідрології та гідроекології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2000-2019). Від 2019 року — професор кафедри гідрології та гідроекології, гарант освітньої програми «Управління та екологія водних ресурсів» (бакалаври), спеціальність 103 — Науки про Землю.

Творча біографіяРедагувати

Народився 23 грудня 1953 у Хотові, Києво-Святошинського району Київської області.

Після закінчення середньої школи у 1971 р. вступив на географічний факультет Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка, який закінчив у 1976 р. за спеціальністю «гідрологія», спеціалізація «гідрохімія».Трудова діяльність В. К. Хільчевського після закінчення університету відбувається в одній установі — Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на географічному факультеті.

1-й період (1976—1989 рр.) — науковий працівник у проблемній науково-дослідній лабораторії гідрохімії КНУ імені Тараса Шевченка (посади — від інженера до старшого наукового співробітника); начальник експедицій у польовий сезон — територія України, Білорусі, Росії (1977—1987); керівник НДР на університетському Богуславському стаціонарі.

Кандидатська дисертація «Зміна хімічного складу річкових вод басейну Верхнього Дніпра під впливом антропогенного фактора» зі спеціальності «гідрохімія» — захищена у 1984 р. у Гідрохімічному інституті Держкомгідромету СРСР (Ростов-на-Дону, Росія).

У 1985 р. — навчання на Міжнародних вищих гідрологічних курсах ЮНЕСКО.

У 1988—1989 рр. — займався науковими дослідженнями в Бухарестському університеті (Румунія).

У 1989 р. — отримав вчене звання старший науковий співробітник.

2-й період (з 1989 p.) — науково-педагогічна діяльність на кафедрі гідрології та гідроекології КНУ імені Тараса Шевченка. 1989—1997 рр. — доцент; 1997—2000 рр. — професор; 2000—2019 рр. — завідувач кафедри; від червня 2019 р. — професор кафедри.

Докторська дисертація «Оцінка впливу агрохімічних засобів на стік хімічних речовин та якість поверхневих вод (на прикладі басейну Дніпра)» зі спеціальності 11.00.07 — «гідрологія суші, водні ресурси, гідрохімія» — захищена у 1996 р. у КНУ імені Тараса Шевченка.

2003—2018 рр. — голова спеціалізованої вченої ради із захисту докторських і кандидатських дисертацій з гідрології та метеорології в КНУ імені Тараса Шевченка.

Від 2000 р. — головний редактор періодичного наукового збірника «Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія», заснованого за його ініціативи^[1].

Науковий керівник 10 кандидатських дисертацій і науковий консультант 4 докторських дисертацій, захищених з гідрології.

Результати наукової діяльностіРедагувати

Доповідь Хільчевського на відкритті 5-ї конференції «Гідрологія, гідрохімія, гідроекологія», Чернівці, 2011

Керівник наукової гідрохімічної школи КНУ ім. Шевченка, заснованої професором В. І. Пелешенком.
Дослідив формування хімічного складу поверхнево-схилового та інших видів стоку на експериментальних водозборах водобалансових станцій із різним агрофоном та у різних природних зонах України. Започаткував новий науковий напрям — агрогідрохімія (1989—1996 рр.)^[2].
1995 — Виконав з Л. М. Горєвим і В. І. Пелешенком фундаментальне узагальнення «Гідрохімія України»
2003 — розробив сучасну класифікацію природних вод за мінералізацією
Розвинув основи гідрохімії регіональних басейнових систем, в тому числі транскордонних, що викладено в серії монографій по річках: Дніпро (1996, 2007); Дністер (2002, 2013); Західний Буг (2006); Рось (2009); Південний Буг (2009); Горинь (2011); Інгулець (2012); Сула, Псел, Ворскла (2014).
2014 — досліджував водний фонд України в частині штучних водойм: водосховища і ставки
2016 — розробив з В. Гребенем та іншими методику гідрографічного районування України за районами річкових басейнів (відповідно до вимог Водної рамкової директиви Європейського Союзу), затвердженого Верховною Радою України і внесеного до Водного кодексу України.
2017 — Державна премія України в галузі науки і техніки у складі авторського колективу за цикл наукових праць «Оцінка, прогнозування та оптимізація стану водних екосистем України» (В. І. Осадчий, Б. Ю. Корнілович, П. М. Линник, Ю. Б. Набиванець. Є. І. Никифорович, О. О. Протасов, В. К. Хільчевський, В. І. Щербак).
Виконав дослідження з розподілу глобальних водних ресурсів, як учасник міжнародного проєкту ООН, реалізованого видавництвом Springer, зі створення Енциклопедії цілей сталого розвитку ООН — «Clean Water and Sanitation. Encyclopedia of the UN Sustainable Development Goals» (2018—2022 рр.).

ЕкспедиціїРедагувати

Азовське море, Керченська протока, Чорне море.
Валдайські озера (Росія), Шацькі озера.
Басейни річок Дніпро (Росія, Білорусь, Україна), Західний Буг і Прип'ять (Україна, Білорусь), Південний Буг.
Басейн Дунаю: Сулинське і Георгіївське гирла (Румунія); річкова ущелина Залізні Ворота (Румунія, Сербія); річки Південних Карпат і Трансильванського плато (Румунія).
Водойми-охолоджувачі — Смоленської АЕС на р. Десна (Росія), Чорнобильської АЕС на р. Прип'ять, Хмельницької АЕС на р. Горинь та Рівненської АЕС на р. Стир.

ПублікаціїРедагувати

Має понад 500 наукових праць, серед яких 60 книг (20 — монографії, 10 — підручники з грифом МОН України, 20 — навчальні посібники); низка карт якості вод в «Гидрохимическом атласе СССР» (1990) та «Національному атласі України» (2007). Понад 30 його книг у PDF-форматі представлено у науковій електронній бібліотеці НБУ ім. В. І. Вернадського^[3]. Опублікував численні статті у вітчизняних та зарубіжних наукових журналах (серед них — «Water Resources», «Journal of Water and Land Development», «Journal of Physics: Conference Series», «Nature Sustainability»).

Перелік видань (автор та співавтор)Редагувати

Гидрохимический атлас СССР, 1990 (карти).
Радіоактивність природних вод (1993).
Гідрохімія України (1995).
Роль агрохімічних засобів у формуванні якості вод басейну Дніпра (1996).
Загальна гідрохімія (1997).
Водопостачання і водовідведення: гідроекологічні аспекти (1999).
Гідрохімія океанів і морів (2002).
Національний атлас України, 2007 (карти).
Загальна гідрологія (2008).
Основи океанології (2008).
Основи гідрохімії (2012).
Водний фонд України. Штучні водойми: водосховища і ставки (2014).
Регіональна гідрохімія України (2019).
Нариси історії гідрохімії в Україні (2020).
Агрогідрохімія (2021).
Гідрохімічний словник (2022).
Гідрологічний словник (2022).
Водні об'єкти України та рекреаційне оцінювання якості води (2022).
Khilchevskyi V., Karamushka V. (2022) Global Water Resources: Distribution and Demand. In: Leal Filho W., Azul A.M., Brandli L., Lange Salvia A., Wall T. (eds) Clean Water and Sanitation. Encyclopedia of the UN Sustainable Development Goals. Springer, 240—250. https://doi.org/10.1007/978-3-319-95846-0_101
Гідрографія та водні ресурси Європи (2023).

Детальний перелік наукових праць вченого (на 01.01.2019 р.) наведено у роботі^[4].

В. К. Хільчевський активно співпрацює в національному проєкті — Велика українська енциклопедія, опублікувавши понад 100 статей з гідрологічної тематики на електронній платформі ВУЕ^[5].

Нагороди та відзнакиРедагувати

РодинаРедагувати

Дружина — Ніна Петрівна Хільчевська (13.10.1953 — 20.07.2013, до одруження — Михайленко), закінчила Київський інститут народного господарства (тепер Київський економічний університет), економіст, працювала 40 років в Інституті теоретичної фізики НАН України, була помічником директора по роботі з кадрами.