Відкрити головне меню

Сербія

країна в центральній частині Балканського півострова

Сербія, офіційна назва Респу́бліка Се́рбія (серб. Репу̀блика Ср̀бија; Republika Srbija) — країна в центральній частині Балканського півострова, має в своєму складі Косово і Воєводину. Межує на півночі з Угорщиною, на північному сході — з Румунією, на сході — з Болгарією, на півдні — з Македонією, на південному заході — з Албанією (тільки де-юре) та Чорногорією, на заході — з Хорватією і з Боснією та Герцеговиною. Площа 88 400 км²; столиця Белград, 9,66 млн мешканців (1990), за національністю в основному серби (близько 6,7 млн, у всьому світі понад 9 млн), далі албанці, угорці, румуни, словаки, українці (близько 45000) тощо. Рельєф: родюча долина Дунаю на півночі, гори на півдні. Розмовна й літературна мова сербів: сербський варіант сербохорватської мови, абетка — за конституцією Республіки Сербія державною мовою є саме кириличний варіант сербської мови, хоча на практиці переважає латиниця (якою до 1945 року серби не користувалися взагалі); найрозповсюдженіша релігія: православ'я.

Республіка Сербія
Република Србија
Republika Srbija

Прапор Герб
Гімн: Боже правде
Боже правди
Розташування Сербії
Столиця Белград
44°48′ пн. ш. 20°28′ сх. д.country H G O
Найбільше місто столиця
Офіційні мови Сербська мова
Форма правління парламентська республіка
 - Президент Александар Вучич
 - Прем'єр-міністр Ана Брнабіч
Розбудова держави  
 - Формування держави VIII століття 
 - Незалежність 1180 
 - Утворення королівства 1077 
 - Утворення імперії 1346 
 - Незалежність від Османської імперії 1878 
 - Поділ Сербії і Чорногорії 5 червня 2006 
Площа
 - Загалом 88 361 км² (111)
 - Внутр. води 0,13 %
Населення
 - оцінка 2017 р. 7 040 272 осіб(без урахування Косово)[1] (104)
 - Густота 91 осіб/км² (121)
ВВП (ПКС) 2018 р., оцінка
 - Повний $112 млрд.[2] (78)
 - На душу населення $16 063 (без урахування Косово)[2] (83)
ВВП (ном.) 2018 рік, оцінка
 - Повний $42 млрд.[2] (86)
 - На душу населення $6 052 (без урахування Косово)[2] (88)
ІЛР (2015) 0,776 () (66)
Валюта сербський динар (RSD)
Часовий пояс CET (UTC+1)
Коди ISO 3166 SRB
Домен .rs (також використовується старий домен .yu)
Телефонний код +381

Зміст

ІсторіяРедагувати

Докладніше: Історія Сербії
 
Мапа Сербії без Республіки Косово

Сербія заселена сербами й іншими слов'янськими племенами з VI-VII століть, до кінця XII століття перебувала під владою Римської (Ромейської) імперії (Візантії), у XIII і XIV століттях — незалежна держава, з XV століття входила до складу Османської імперії і частково (з XVI століття) Священної Римської імперії. Після двох протиосманських повстань Сербія здобула у 1830 році широку автономію, а у сербсько-турецькій війні 1876—1877 — повну незалежність і стала у 1882 році королівством. У грудні 1918 року увійшла до складу Королівства сербів, хорватів і словенців, перейменованого у 1929 році на Югославію, проголошену після визволення з німецької окупації (1941—1944) у листопаді 1945 року Соціалістичною Федеративною Республікою Югославії (СФРЮ) (мова — сербо-хорватська, релігія — православ'я).

Протистояння сербів і хорватів почалося ще у межах Югославії. Під час Другої світової війни на чолі Сербії стояв маріонетковий уряд, встановлений Німеччиною; після закінчення війни Сербія знову увійшла до складу Югославії. З 1986 року Слободан Мілошевич як лідер Сербської партії і президент почав популістську кампанію за скасування статусу автономії для Косова і Воєводини. Незважаючи на жорсткий опір і бажання вийти з федерації, Сербія формально скасувала автономію Косова у вересні 1990 року Мілошевич був переобраний у грудні 1990 року, але у березні 1991 року відбулися антикомуністичні виступи і виступи проти Мілошевича в Белграді. У 1991 році почалася громадянська війна, Мілошевич висловив претензії на частину Хорватії, заселену переважно сербами, під тиском ООН у січні була підписана угода про припинення вогню. Визнання ЄС незалежних Словенії, Хорватії і Боснії та Герцеговини у 1992 році фактично скоротило територію Югославії до однієї республіки Сербія. Правонаступником Югославії була оголошена республіка Сербія і Чорногорія у квітні 1992 року, на що не погодилися США і ЄС, оскільки війна продовжувалася. У березні 1992 року і повторно у червні тисячі сербів виступали за припинення війни у Боснії і Герцеговині.

Тривалий період перебування при владі Соціалістичної партії Сербії завершився в 2000 році після бомбардувань сербських міст авіацією НАТО (1999) та введення в Косово миротворчих сил ООН. У червні 1999, згідно з резолюцією Ради Безпеки ООН № 1244, край перетворюється на протекторат ООН — Тимчасова адміністрація ООН в Косові, але як і раніше залишався офіційно частиною Сербії. Після 1999, Сербія і Югославський уряд не має контролю над територією, а в 2008 в односторонньому порядку було оголошено Республіку Косово.

У червні 2006 року, після проведеного в Чорногорії референдуму, припинив існування державний союз Сербії і Чорногорії.

Політичний устрійРедагувати

Докладніше: Парламент Сербії

Глава Сербії — Президент, обирається на п'ятирічний термін на загальних прямих виборах. Вищий орган виконавчої влади — Рада Міністрів на чолі з головою, який обирається парламентом з числа запропонованих Президентом кандидатур. Голова формує уряд, який затверджується парламентом. Законодавчий орган — однопалатний парламент (Народна скупщина) у складі 250 депутатів, які обираються на чотирирічний термін.

28-29 жовтня 2006 року на референдумі була прийнята нова Конституція Сербії, яка замінила основний закон 1990 року.

Президент, уряд і Скупщина розташовані в Белграді.

ВладаРедагувати

 
Ана Брнабич, перша жінка, відкрита лесбійка голова уряду Сербії.

Президент Сербії (серб. Председнік) обирається на п'ятирічний термін на загальних прямих виборах, може займати цю посаду не більше двох термінів. Згідно з Конституцією, є головнокомандуючим Збройними силами Сербії, представляє Сербію в світі, призначає послів і дипломатичних представників, пропонує Скупщині кандидатів на пост прем'єр-міністра, може розпускати Народну скупщину і накладати вето на прийняті закони. Також серед обов'язків президента оголошення надзвичайного стану, а також вручення державних нагород.

За результатами президентських виборів 2 квітня 2017 року Сербію очолив лідер Сербської прогресивної партії Александр Вучич, який набрав більше 55 % голосів.

Уряд (серб. Влада) є носієм виконавчої влади і складається з 20 членів, в тому числі прем'єр-міністра, одного або декількох віце-прем'єрів і кількох міністрів. Його склад затверджується Скупщиною Сербії більшістю голосів так само як і глава кабінету міністрів, чию кандидатуру пропонує Президент Сербії.

Згідно сербської Конституції кабінет міністрів відповідальний за визначення та проведення політики, виконання законів і їх розробку, організовує і контролює органи державної влади і т. д.

Парламент та судиРедагувати

У вересні 1990 року, під час демократичних перетворень в Югославії, була прийнята нова сербська конституція, яка заснувала однопалатний парламент — Народну скупщину (250 місць), депутати якої обираються на чотирирічний термін.

Орган конституційного нагляду — Конституційний суд, вища судова інстанція — Верховний касаційний суд, суди апеляційної інстанції — апеляційні суди, суди першої інстанції — вищі суди, нижча ланка судової системи — основні суди орган здійснює підбір кандидатур на посади суддів — Верховна рада юстиції.

 
Країни (позначено зеленим), які визнали Косово як незалежну країну. В даний час зовнішня політика країни характеризується прагненням вступити в ЄС, дипломатичною боротьбою проти визнання незалежності автономного краю Косово і розвитком всебічних відносин з багатьма країнами світу.

Зовнішня політикаРедагувати

 
Сербські військові на навчаннях в Німеччині

За кордоном Сербія представлена ​​64 посольствами і 22 генеральними консульствами. На території самої Сербії розташовані 70 посольств і 5 генеральних консульств. Після розпаду Югославії Сербія успадкувала приблизно третину майна зовнішньополітичного відомства СФРЮ.

Сербія є членом таких міжнародних організацій як: ООН, Рада Європи, ОБСЄ, Інтерпол, Всесвітній банк, Партнерство заради миру, Пакт стабільності для Південно-Східної Європи, ЮНЕСКО, Всесвітня туристична організація, Всесвітній поштовий союз, Всесвітня конфедерація праці, Всесвітня митна організація, Всесвітня метеорологічна організація, Всесвітня організація охорони здоров'я і так далі.

Збройні силиРедагувати

Сербська армія складається з сухопутних військ, ВПС і ППО. Велика частина озброєння успадкована від СФРЮ і СРЮ. Періодично відбувається придбання нових зразків в незначних кількостях. З 2011 року служба в армії стала добровільною. До цього термін строкової військової служби був 6 місяців, альтернативної служби — 9 місяців. Військові витрати в 2011 році склали 2,8 % від ВВП країни.

Ще в 2006 році Сербія і НАТО підписали договір про військову співпрацю.

Сербія співпрацює з НАТО в рамках програми «Партнерство заради миру». У 2014 році сторони узгодили план індивідуального партнерства за програмою, покликаною зміцнити довіру між учасниками.

Cтатус КосоваРедагувати

Проголошення незалежності Косова відбулося в неділю 17 лютого 2008 року, шляхом одностайного кворуму Асамблеї Косова, при 109 голосах «за» та жодного «проти», за винятком 11 представників сербської меншини, які бойкотували процедуру голосування.

За станом на 1 грудня 2016 незалежність Косова визнали 114 держав із 193 (59 %), країн-членів ООН. Також, 23 з 28 (82 %) країн-членів Європейського Союзу та 24 з 28 (86 %) країн-членів НАТО, 34 з 57 (60 %) країн-членів ОІС визнають державу Косово.

Україна, на відміну від переважної більшості європейських країн і світу, не визнає державу Косово. Позиція з приводу визнання Косова залишається незмінною, а саме: базуючись на основоположних міжнародно-правових документах, Україна дотримується принципу безумовної поваги до суверенітету і територіальної цілісності всіх держав у міжнародно-визнаних кордонах. Україна вважає Косово невід'ємною частиною Сербії[3][4][5]. Серед інших, п'ять країн-членів ЄС, які не визнають край як державу: Кіпр[6][7], Греція[8], Румунія[9], Словаччина[10][11] та Іспанія[12][13].

Адміністративний поділРедагувати

 
Прапор Воєводини
 
Автономний край Косово і Метохія

У липні 2009 року Скупщина Сербії прийняла закон про розділення країни на сім регіонів:

  • Воєводина
  • Белград
  • Західний регіон
  • Східний регіон
  • Центральний регіон
  • Південний регіон
  • Косово і Метохія.

Ці регіони сформовані як статистичні одиниці, які охоплюють територію певних округів з метою збору інформації для Республіканського інституту статистики і для органів місцевого самоврядування.

ОкругиРедагувати

Поряд з цим, територія Сербії поділена на 29 округів і територію міста Белград. На території автономного краю Воєводина знаходиться 7 округів, на території Косова і Метохії — 5, інші розташовуються на території центральної Сербії. Кожен округ очолюється головою округу, який відповідальний безпосередньо перед урядом Сербії. Округи діляться на кілька муніципалітетів (общин), які мають свої органи самоврядування.

ДемографіяРедагувати

Чисельність населення Сербії за підсумками перепису, що пройшов у жовтні 2011 року — 7 186 862, в 2002 році цей показник становив 7 498 001.

 
Сербська абетка

Дані про чисельність населення Сербії не включають населення Косова і Метохії і албанців півдня Сербії, які бойкотували перепис. Сербія знаходиться в гострій демографічній кризі з початку 1990-х років, коли смертність безперервно перевищила народжуваність (показник смертності на 2011 рік перевищує показник народжуваності — 14,2 і 9,3 відповідно). Сербія має один з найбільш негативних темпів зростання населення в світі, займаючи 225 місце з 233 країн.

 
Національний склад муніципалітетів Сербії, 2011 рік

За деякими оцінками, близько 300 000 осіб полишило Сербію в 1990-х рр., Приблизно 20 % з них мають вищу освіту. Через низьку народжуваність та еміграцію молоді країна входить в десятку країн світу з найбільшим середнім віком населення.

Етнічний складРедагувати

Серби є найбільшою етнічною групою в Сербії, що становить 83 % від загальної чисельності населення, якщо рахувати без Косова і Метохії. Другою за чисельністю етнічною групою є угорці — 3,9 % у всій Сербії і 14,3 % населення в Воєводині. Інші меншини включають боснійців, циган, албанців, болгар, чорногорців, македонців, словаків, русинів, румунів. У Сербії проживає і значна китайська діаспора.

Сербія має найбільше число біженців в Європі.

 
Серби

МовиРедагувати

Офіційною мовою країни є сербська мова на кирилиці. Має загальнодержавний статус. Нарівні на регіональному та місцевому рівнях також офіційно використовуються ще 12 мов. У скупщині (парламенті) Воєводини з 2002 року офіційно можуть використовуватися (нарівні з сербською) п'ять мов: угорська, словацька, хорватська, румунська та русинська мова. У Косові і Метохії статус має також албанська.

Що стосується місцевого рівня (громада), то мова отримує там офіційний статус, якщо частка носіїв досягає певного показника. В результаті угорська мова має офіційний статус в 30 муніципалітетах Воєводини, словацька — у 13, румунська в 9, русинська в 8, хорватська в 3, чеська в 1. Лише в окремих громадах Центральної Сербії офіційний статус також мають інші мови.

Крім того, згідно з ратифікованою Сербією Європейської хартії регіональних мов, офіційний статус отримала українська мова.

РелігіяРедагувати

Сербія — світська держава. Конституція і закони Сербії гарантують свободу віросповідання.

Згідно з переписом населення 2002 року, без Косова:

МістаРедагувати

Докладніше: Список міст Сербії

У Сербії налічується 6167 населених пунктів. 24 з них є містами.

Белград, Новий Сад, Крагуєваць і Ниш діляться на кілька муніципалітетів. Решта міст Сербії організовані як єдина територія місцевого самоврядування.

КультураРедагувати

Докладніше: Сербська культура

ЛітератураРедагувати

 
Досітей Обрадович

Появу сербської писемності пов'язують з діяльністю Кирила і Мефодія. Перші пам'ятники сербської літератури датуються XI століттям, вони написані глаголицею. Уже в XII столітті з'являються тексти, написані кирилицею. В цей же період написана найдавніша з відомих книг сербською кирилицею — «Євангеліє» захумского князя Мирослава. Вона є найдавнішою і красиво ілюстрованою сербською книгою під час Середньовіччя.

За часів турецького панування серед сербів поширювалася лірична і епічна література.

У XVII столітті в сербській літературі з'явилися тенденції бароко. Під його впливом творили Андрія Змаевич, Гаврило Стефанович Венцловіч, Йован Райіч, Захарія Орфелін та ін. Досітей Обрадович був найвидатнішим діячем епохи Просвітництва, а найзнаменитішим представником класицизму став Йован Стерія Попович, хоча в його творчості були і елементи романтизму.

Значну роль в становленні сербської літератури та в розвитку раннього романтизму зіграв чорногорський князь-митрополит Петро II Петрович. Головною темою його віршів стала боротьба чорногорців і сербів проти турків-османів, а його драматична поема «Гірський вінець» проповідувала ідею об'єднання південних слов'ян.

Під час національного відродження в першій половині XIX століття Вук Караджич перевів Новий Завіт на сербську народну мову і реформував сербську мову і орфографію. Цим було закладено основи для сербської літератури Нового часу. Відомі сербські автори XIX століття: Бранко Радічевіч, Петар Петрович Негош, Лазу Костич, Джура Якшич і Йован Змай. XX століття в сербській літературі ознаменувалось такими іменами як Іво Андрич, Ісидора Секуліч, Мілош Црнянський, Меша Селімович, Добрица Чосич, Данило Кіш, Олександр Тішма. Серед поетів відомими були: Мілан Ракич, Йован Дучіч, Десанка Максимович, Міодраг Павлович, Мирослав Антич, Бранко Мільковіч і Васко Попа.

В кінці XX століття і на початку XXI століття найбільш відомими авторами стали Давид Албахарі, Мілорад Павич, Момо Капор, Небойша Єврич, Горан Петрович, Світлана Велмар-Янкович, Светіслав Басара.

Україно-сербські відносиниРедагувати

 
Сербський священик під час Відована. Це головне національне свято Сербії. У християн день присвячений святому Віту.

СвятаРедагувати

  • 1 і 2 січня — Новий рік
  • 5 січня — Туціндан
  • 7 січня — Різдво
  • 14 січня — Православний Новий рік
  • 27 січня — День Святого Сави
  • 15 лютого — День державності та День сербської армії
  • Великий понеділок
  • Велика п'ятниця
  • Великдень
  • 1 і 2 травня — День праці
  • 9 травня — День Перемоги
  • 28 червня — Відовдан
  • 21 жовтня — День пам'яті жертв Другої світової війни
  • 11 листопада — День перемир'я у Першій світовій війні

Джерела та літератураРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  • Гнатюк В. Зносини українців з сербами. У Наук. зб. присвяченому М. Грушевському. Л. 1906;
  • Гольберг М. Півд.-слов. зв'язки «Руської Трійці». У зб. Міжслов. літ. взаємини, випуск 2. К. 1961;
  • Шевченко Ф. Серби і болгари в укр. коз. війську. У вид. Питання історії та культури слов'ян. К. 1963;
  • Білодід І. Вук Караджіч в історії укр.-серб. наук. зв'язків. К. 1965;
  • Гуць М. Сербо-хорв. народна пісня в Україні. К. 1966;
  • Гуць М. Сербо-хорв. нар. пісні в укр. перекладах (1837—1965). У вид. Слов. літературознавство і фольклористика. Випуск 5. К. 1970.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. PBC stats. stat.gov.rs. 2018. 
  2. а б в г Serbia. International Monetary Fund. Процитовано 23 January 2018. 
  3. Петріт Селімі: "Навіть Сербія почала сприймати Косово як незалежну державу". Процитовано 2016-07-31. 
  4. МЗС України не бачить підстав для визнання Косова, Абхазії і Південної Осетії. Процитовано 2016-07-31. 
  5. Україна не визнає Косово, незважаючи на рішення суду ООН. Процитовано 2016-07-31. 
  6. FM: Cyprus will never recognize unilaterally declared independence of Kosovo - People's Daily Online. english.peopledaily.com.cn. Процитовано 2016-07-31. 
  7. WebCite query result. www.webcitation.org. Процитовано 2016-07-31. 
  8. "Recognition of Kosovo condition for Greece" - daily - - on B92.net. Процитовано 2016-07-31. 
  9. President Basescu says Romania not to recognize Kosovo independence. Процитовано 2016-07-31. 
  10. kosovotimes.net - kosovotimes Resources and Information. This website is for sale!. 2012-02-23. Процитовано 2016-07-31. 
  11. Словаччина почала визнавати загальногромадянські паспорти Косово — Подорож до Європи. tourputevka.com. Процитовано 2017-02-19. 
  12. Признать или не признавать Косово?
  13. Latin American Herald Tribune - Spain Will Not Change Position Against Kosovo Independence. www.laht.com. Процитовано 2016-07-31. 

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сербія