Сербія

країна в центральній частині Балканського півострова

Сербія, офіційна назва Респу́бліка Се́рбія (серб. Репу̀блика Ср̀бија; Republika Srbija) — країна в центральній частині Балканського півострова, має в своєму складі Косово і Воєводину; Межує на півночі з Угорщиною, на північному-сході — з Румунією, на сході — з Болгарією, на півдні — з Македонією, на південному-заході — з Албанією (тільки де-юре) та Чорногорією, на заході — з Хорватією і з Боснією та Герцеговиною. Площа 88 400 км²; столиця Белград, 9,66 млн мешканців (1990), за національністю в основному серби (бл. 6,7 млн, у всьому світі понад 9 млн), далі албанці, угорці, румуни, словаки, українці (бл. 45000) тощо. Рельєф: родюча долина Дунаю на півночі, гори на півдні. Розмовна й літературна мова сербів: сербський варіант сербохорватської, абетка — за конституцією Республіки Сербія державною мовою є саме кириличний варіант сербської мови, хоча на практиці переважає латиниця (якою до 1945 року серби не користувалися взагалі); найрозповсюдженіша релігія: православ'я.

Республіка Сербія
Република Србија
Republika Srbija

Прапор Герб
Гімн: Боже правде
Боже правди
Розташування Сербії
Столиця Белград
44°48′ пн. ш. 20°28′ сх. д.H G O
Найбільше місто столиця
Офіційні мови Сербська мова
Форма правління парламентська республіка
 - Президент Александар Вучич
 - Прем'єр-міністр Ана Брнабіч
Розбудова держави  
 - Формування держави VIII століття 
 - Незалежність 1180 
 - Утворення королівства 1077 
 - Утворення імперії 1346 
 - Незалежність від Османської імперії 1878 
 - Поділ Сербії і Чорногорії 5 червня 2006 
Площа
 - Загалом 88 361 км² (113)
 - Внутр. води 0,13 %
Населення
 - оцінка 2011 р. 9.024.734 (83)
 - Густота 115/км² (94)
ВВП (ПКС) 2017 р., оцінка
 - Повний $ 112,888 млрд. (78)
 - На душу населення $15 828 (83)
ІЛР (2014) 0,771 () (64)
Валюта сербський динар (RSD)
Часовий пояс CET (UTC+1)
Коди ISO 3166 SRB
Домен .rs (також використовується старий домен .yu)
Телефонний код +381

Зміст

ІсторіяРедагувати

Докладніше: Історія Сербії
 
Мапа Сербії без Республіки Косово

Сербія заселена сербами й ін. слов'янськими племенами з 6-7 ст., до кінця 12 ст. перебувала під владою Римської (Ромейської) імперії (Візантії), у 13 і 14 ст. — незалежна держава, з 15 ст. входила до складу Османської імперії і частково (з 16 ст.) Священної Римської імперії. Після двох протиосманських повстань Сербія здобула у 1830 р. широку автономію, а у сербсько-османській війні 18761878 — повну незалежність і стала у 1882 королівством. У грудні 1918 увійшла до складу Королівства сербів, хорватів і словенців, перейменованого 1929 р. на Югославію, проголошену після визволення з німецької окупації (1941—1944) у листопаді 1945 Соціалістичною Федеративною Республікою Югославії (СФРЮ) (мова — сербо-хорватська, релігія — православ'я).

Протистояння сербів і хорватів почалося ще у межах Югославії. Під час Другої світової війни на чолі Сербії стояв маріонетковий уряд, встановлений Німеччиною; після закінчення війни Сербія знову увійшла до складу Югославії. З 1986 Слободан Мілошевич як лідер Сербської партії і президент почав популістську кампанію за скасування статусу автономії для Косова і Воєводини. Незважаючи на жорсткий опір і бажання вийти з федерації, Сербія формально скасувала автономію Косова у вересні 1990 р. Мілошевич був переобраний у грудні 1990, але у березні 1991 р. відбулися антикомуністичні виступи і виступи проти Мілошевича в Белграді. У 1991 р. почалася громадянська війна, Мілошевич висловив претензії на частину Хорватії, заселену переважно сербами, під тиском ООН у січні була підписана угода про припинення вогню. Визнання ЄС незалежних Словенії, Хорватії і Боснії та Герцеговини у 1992 р. фактично скоротило територію Югославії до однієї республіки Сербія. Правонаступником Югославії була оголошена республіка Сербія і Чорногорія у квітні 1992, на що не погодилися США і ЄС, оскільки війна продовжувалася. У березні 1992 і повторно у червні тисячі сербів виступали за припинення війни у Боснії і Герцеговині.

Політичний устрійРедагувати

Докладніше: Парламент Сербії

Глава Сербії — Президент, обирається на п'ятирічний термін на загальних прямих виборах. Вищий орган виконавчої влади — Рада Міністрів на чолі з головою, який обирається парламентом з числа запропонованих Президентом кандидатур. Голова формує уряд, який затверджується парламентом. Законодавчий орган — однопалатний парламент (Народна скупщина) у складі 250 депутатів, які обираються на чотирирічний термін.

Адміністративний поділРедагувати

 
Прапор Воєводини
 
Автономний край Косово і Метохія

У липні 2009 року Скупщина Сербії прийняла закон про розділення країни на сім регіонів:

  • Воєводина
  • Белград
  • Західний регіон
  • Східний регіон
  • Центральний регіон
  • Південний регіон
  • Косово і Метохія.

Ці регіони сформовані як статистичні одиниці, які охоплюють територію певних округів з метою збору інформації для Республіканського інституту статистики і для органів місцевого самоврядування.

ОкругиРедагувати

Поряд з цим, територія Сербії поділена на 29 округів і територію міста Белград. На території автономного краю Воєводина знаходиться 7 округів, на території Косова і Метохії — 5, інші розташовуються на території центральної Сербії. Кожен округ очолюється головою округу, який відповідальний безпосередньо перед урядом Сербії. Округи діляться на кілька муніципалітетів (общин), які мають свої органи самоврядування.

МістаРедагувати

 
Центр Белграду
 
Центр Ниша у вечірній час

У Сербії налічується 6167 населених пунктів. 24 з них є містами:

Белград, Новий Сад, Крагуєваць і Ниш діляться на кілька муніципалітетів. Решта міст Сербії організовані як єдина територія місцевого самоврядування.

Україно-сербські відносиниРедагувати

КультураРедагувати

Докладніше: Сербська культура

ЛітератураРедагувати

 
Досітей Обрадович

Появу сербської писемності пов'язують з діяльністю Кирила і Мефодія. Перші пам'ятники сербської літератури датуються 11 століттям, вони написані глаголицею. Уже в 12 столітті з'являються тексти, написані кирилицею. В цей же період написана найдавніша з відомих книг сербською кирилицею — «Євангеліє» захумского князя Мирослава. Вона є найдавнішою і красиво ілюстрованою сербською книгою під час Середньовіччя.

За часів турецького панування серед сербів поширювалася лірична і епічна література.

У 17 столітті в сербській літературі з'явилися тенденції бароко. Під його впливом творили Андрія Змаевич, Гаврило Стефанович Венцловіч, Йован Райіч, Захарія Орфелін та ін. Досітей Обрадович був найвидатнішим діячем епохи Просвітництва, а найзнаменитішим представником класицизму став Йован Стерія Попович, хоча в його творчості були і елементи романтизму.

Значну роль в становленні сербської літератури та в розвитку раннього романтизму зіграв чорногорський князь-митрополит Петро II Петрович. Головною темою його віршів стала боротьба чорногорців і сербів проти турків-османів, а його драматична поема «Гірський вінець» проповідувала ідею об'єднання південних слов'ян.

Під час національного відродження в першій половині 19 століття Вук Караджич перевів Новий Завіт на сербську народну мову і реформував сербську мову і орфографію. Цим було закладено основи для сербської літератури Нового часу. Відомі сербські автори 19 століття: Бранко Радічевіч, Петар Петрович Негош, Лазу Костич, Джура Якшич і Йован Змай. 20 століття в сербській літературі ознаменувався такими іменами як Іво Андрич, Ісидора Секуліч, Мілош Црнянський, Меша Селімович, Добрица Чосич, Данило Кіш, Олександр Тішма. Серед поетів відомими були: Мілан Ракич, Йован Дучіч, Десанка Максимович, Міодраг Павлович, Мирослав Антич, Бранко Мільковіч і Васко Попа.

В кінці 20 століття і на початку 21 століття найбільш відомими авторами стали Давид Албахарі, Мілорад Павич, Момо Капор, Небойша Єврич, Горан Петрович, Світлана Велмар-Янкович, Светіслав Басара.

Див. такожРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  • Гнатюк В. Зносини українців з сербами. У Наук. зб.. присвяченому М. Грушевському. Л. 1906;
  • Гольберг М. Півд.-слов. зв'язки «Руської Трійці». У зб. Міжслов. літ. взаємини, випуск 2. К. 1961;
  • Шевченко Ф. Серби і болгари в укр. коз. війську. У вид. Питання історії та культури слов'ян. К. 1963;
  • Білодід І. Вук Караджіч в історії укр.-серб. наук. зв'язків. К. 1965;
  • Гуць М. Сербо-хорв. народна пісня в Україні. К. 1966;
  • Гуць М. Сербо-хорв. нар. пісні в укр. перекладах (1837 — 1965). У вид. Слов. літературознавство і фольклористика. Випуск 5. К. 1970.
  Угорщина   Румунія
  Хорватія
  Боснія і Герцеговина
  Чорногорія
 
  Албанія (  Косово)   Республіка Македонія   Болгарія