Болгарія

держава у Південно-Східній Європі

Болга́рія (болг. България, на сьогодні — Респу́бліка Болга́рія) — держава у Південно-Східній Європі, розташована в східній частині Балканського півострова, займає 22 % його території. Межує на півночі з Румунією — вздовж Дунаю, на півдні — з Грецією і Туреччиною, на заході — з Сербією і Македонією. На сході її омиває Чорне море. Загальна довжина державного кордону 2245 км, з них 1181 км — сухоземний, 686 км — річковий, і морський — 378 км. Площа — 110,9 тис. км², населення — 7,576 млн (2010), столиця і найбільше місто — Софія, офіційна мова — болгарська, грошова одиниця — лев.

Болгарія
България

Прапор Герб
Девіз: «Съединението прави силата»
(укр. Об'єднання творить силу)
Гімн:
«Мила Родино»
(Мила Батьківщино)
Розташування Болгарії
Столиця
(та найбільше місто)
Софія
Офіційні мови болгарська
Державний устрій Республіка
 - Президент Румен Радев
 - Віце-президент Іліяна Йотова
 - Прем'єр-міністр Бойко Борисов
Незалежність від Османської імперії 
 - День визволення від Османської імперії 3 березня, 1878 
 - Проголошення незалежності 22 вересня, 1908 
Вступ до ЄС 1 січня, 2007
Площа
 - Загалом 110 910 км² (102)
 - Води (%) 0,3 %
Населення
 - оцінка 1 лютого 2011 р. 7 364 570[1] (96)
 - Густота 66 4 осіб/км² (128)
ВВП (ПКС) 2012 р., оцінка
 - Повний $103,82 млрд.[2] (66)
 - На душу населення $15 933[2] (69)
ВВП (номінальний) 2012 р., оцінка
 - Повний $51,03 млрд.[2] (75)
 - На душу населення $7 033[2] (76)
Валюта Лев (BGN)
Часовий пояс EET (UTC+2)
Коди ISO 3166 BG / BUL
Домен .bg
Телефонний код +359

Болгарія є індустріальною країною з розвиненим сільським господарством. Економіка країни заснована на видобутку металів, корисних копалин і переробці сировини. Одними з основних галузей економіки також є туризм і сфера послуг.

Болгарія є одним із засновників Організації Чорноморського економічного співробітництва та Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ).

Болгарія — член міжнародних організацій ООН, ЄС, НАТО, ВООЗ.

Найбільші міста країни, окрім столиці: Пловдив (500 тис.), Варна (451 тис.), Русе (180 тис.).

Найважливіше державне свято країни — День визволення від османської імперії (1878) припадає на 3 березня.

Болгарія є членом ООН з 1955, НАТО з 2004, ЄС з 2007.

Зміст

ІсторіяРедагувати

Докладніше: Історія Болгарії

Давні часиРедагувати

Територія сучасної Болгарії була заселена ще у кам'яній добі. У бронзову добу там жили фракійські племена, у XI—VI ст. до н. е. тут існувала фракійська держава. У 1 ст. до н. е. цей регіон завоювала Римська імперія, фракійці поступово романізувалися. Після поділу Римської імперії територія Болгарії залишилася за Візантією.

СередньовіччяРедагувати

З першої половини VII ст. на південь від Дунаю поселилися племена слов'ян. Разом з протоболгарами слов'янські племена в 681 році створили державу Болгарію, яка займала територію сучасної Північної Болгарії. На чолі держави став хан Аспарух, а її столицею — місто Пліска.

803—814 — хан Крум створює закони, завойовує Сердику (Софію), доходить до Цареграда.

 
Болгарське царство часів Сімеона I.

Протягом IX—X століть Болгарія значно розширила свої кордони, зміцнила військовий і політичний авторитет в Європі. Після створення Кирилом і Мефодієм слов'янської писемності та літератури (855 р.) Болгарія перетворилась на перший слов'янський культурний центр.

852—889 — правління князя Бориса I, він хрестить усіх болгар (865) і приймає учнів Кирила і Мефодія. Прийняття християнства як офіційної релігії відіграло важливу роль у завершенні процесу створення болгарської народності.

893—927 — править цар Симеон I, «Золота доба» Болгарської культури.

1331—1371 — править цар Іван Александр — розквіт Болгарської культури, він поділяє Болгарію на Тирновську та Видинську.

1393 — османи завойовують Тирново.

1396 — османи завойовують Видин, Болгарія потрапляє під їхню владу. Протягом п'яти століть болгарський народ зазнавав жорстокої феодальної експлуатації, був позбавлений будь-яких політичних прав.

Османське пануванняРедагувати

 
Пам'ятник захисникам Стара-Загори.

У кінці XIV століття Болгарія була завойована Османською імперією. Спочатку вона перебувала у васальній залежності, а в 1396 році султан Баязид I анексував її після перемоги над хрестоносцями у битві при Нікополі. Результатом п'ятисотлітнього османського правління було повне розорення країни, знищення міст, зокрема, фортець, та зменшення населення. Вже у XV столітті всі болгарські органи влади рівнем вище комунального (сіл та міст) османська влада розпустила. Болгарська церква втратила самостійність та була підпорядкована константинопольському патріарху. Період з 1396 року і аж до 1878 року в болгарській історії відомий як період османського ярма.

Земля формально належала султанові як представнику Аллаха на землі, але реально її отримували в користування сипахи, які повинні були виставляти кінноту у воєнний час за наказом султана. Кількість війська була пропорційна розміру земельного володіння. Для болгарських селян ця система феодального землеволодіння спочатку була легше, ніж стара феодальна болгарська, але турецька влада була глибоко ворожа до всіх християн. Незважаючи на те, що ті селяни, які жили на землі, що належала ісламським релігійним установам — вакіф — володіли деякими привілеями, усі болгари були в безправному статусі — т. зв. «рая» (тур. stada). Свобода болгар, які проживали в Османській імперії, була обмежена, так як османи відносили їх до «громадян другого сорту». Права корінного болгарського населення на захоплених землях вважалися нерівними правам османів, у тому числі і через віросповідання. Показання християн проти османів не бралися судом. Болгари не могли носити зброю, їздити на конях, їхні будинки не могли бути вище будинків мусульман (в тому числі не османів), а також мали безліч інших правових обмежень[3]. Більшість болгар залишилися християнами. Звернені в іслам болгари — т. зв. помаки, в основному в Родопах, зберегли болгарську мову та багато традицій.

Новий часРедагувати

1762 — відродженець-монах Паїсій Хилендарський пише «Історію Слов'яноболгарську» — початок Болгарського відродження.

1868—1873 — революціонер («Апостол свободи») Васил Левски створює внутрішню революційну організацію Болгарії (за указом султана його повісили 19 лютого 1873 у Софії).

1876 — Квітневе повстання проти османів придушено масовими репресіями.

1877—1878 — російсько-османська визвольна війна. 3 березня 1878 — підписання Сан-Стефанського мирного договору, відповідно до якого Болгарія одержує незалежність.

1879 — установчі збори голосують за Тирновську конституцію і вибирають князем Александра Батенберга (роки правління — 1879—1886).

1887 — князем обраний Фердинанд Сакскобурготський (роки правління — 1887—1918), який і проголосив незалежність Болгарії 1908 року.

XX століттяРедагувати

 
Фізична мапа Болгарії.

1908 — проголошення Болгарії незалежним царством. Після першої та другої Балканських воєн (1912—1913 рр.), а згодом першої світової війни Болгарія втратила частину своїх територій (Північна Добруджа відійшла до Румунії, Македонія — до Греції, частково до Сербії, пізніше — до Югославії).

1918 — відмова від престолу царя Фердинанда на користь Бориса ІІІ.

1944 — англо-американські війська бомбардуютьСофію, Радянський Союз оголошує війну Болгарії (нота від 5 вересня), Червона армія входить у Болгарію 8 вересня, відбувся переворот (9 вересня) — Болгарія включається у війну проти Німеччини.

1947 — підписано мирний договір між Болгарією і державами-переможцями, опозицію ліквідовано, прийнята нова конституція, починається радянізація країни і тоталітарне керування.

1989 — початок демократизації Болгарії, прийнята нова конституція.

1991 — Болгарія стає членом Ради Європи.

1995 — одержує статус асоційованого члена Європейського Союзу.

1997 — Болгарія офіційно заявляє свою кандидатуру на членство в НАТО.

1999 — Болгарія одержує запрошення на переговори щодо питання приєднання до Європейського Союзу.

2004 — Вступ Болгарії до НАТО.

1 січня 2007 — Вступ Болгарії до ЄС.

ГеографіяРедагувати

Географічне положенняРедагувати

Максимальна відстань із заходу на схід 520 кілометрів, з півдня на північ — 330 кілометрів. Болгарія має спільний кордон на півночі з Румунією, на заході із Сербією та Македонією, на півдні з Грецією та Туреччиною. Чверть території займають ліси — одні з найгустіших у центральній Європі.

Природні умовиРедагувати

Велика частина країни — гірські хребти Стара-Планіна, Средна-гора, Рила з горою Мусала (найвища точка Балканського півострова, 2925 м), Пірин, Родопи. На півночі Болгарії — Ніжньодунайська рівнина, в центрі — Казанликська улоговина, південніше — розлога Верхньофракійська низовина. Великі річки Болгарії: Дунай, Мариця, Іскир. Ліси займають близько 1/3 території, переважно листяні. Болгарія славиться олійними трояндами, які квітнуть по всій Казанликській долині, відомій як Трояндова долина. Високо в горах зростають дуже рідкісні і красиві квіти — едельвейси. Усьому світу знайомі сорти болгарського тютюну. Національні парки Болгарії: Вітоша, Народний парк Золоті піски, Ропотамо, Стенето тощо. Болгарська прибережна смуга протягнулася на 648 км. Місцями її ширина досягає 100 м. Клімат помірний, на півдні перехідний до середземноморського. На рівнинах середні температури січня від −2 до 2°С, липня до 25°С. Опадів щорічно випадає від 450 мм на рівнинах, до 1300 мм — в горах. Завдяки легкому морському бризу влітку немає виснажливої спеки.

НаселенняРедагувати

Під час соціалізму в Народній республіці Болгарія населення зросло до близько 9 мільйонів осіб. 9-мільйонний болгарин мав народитися у 90-тих роках, але після повалення режиму Тодора Живкова цього не трапилось. Починаючи з 1989 року кількість населення почала знижуватися і за оцінками Національного статистичного інституту в Болгарії у 2010 році проживало 7 576 751 осіб. Природний приріст населення є негативним (−0,79 % за 2009 рік) і є третім найнижчим у світі — тільки Чорногорія і острови Кука мають ще нижчі рівні зростання чисельності населення (−0,85 % та −3,30 % відповідно). Середній вік болгар оцінюють у 41,4 роки, один з найвищих у Європі, а тривалість життя становить 73,1 роки, одна з найнижчих на континенті.

За даними перепису 2001 року 83,9 % населення країни складають болгари, в той час як інші дві найчисельніші етнічні групи — турки та цигани — становлять 9,4 % та 4,7 % від населення відповідно.

РелігіяРедагувати

Більшість громадян Болгарії є православними християнами. Згідно з переписом 2001 року[4] вони становлять 82,6 % населення країни, 12,2 % громадян сповідує іслам, 43,8 тис. католиків, 42,3 тис. протестантів. 4 % населення — віряни інших релігій.

ОсвітаРедагувати

Докладніше:Освіта в Болгарії

Адміністративний поділРедагувати

ПолітикаРедагувати

ЕкономікаРедагувати

Болгарія — індустріально-аграрна країна. Основні галузі економіки: машинобудівна та металообробна, харчова, хімічна, текстильна, конструкційних матеріалів. Основний транспорт — залізничний, автомобільний, морський, повітряний. Головні морські порти: Варна, Бургас. У Болгарії 10 аеропортів, з них три міжнародних — в Софії, Варні й Бургасі.

За даними The Heritage Foundation 2001: ВВП — 11,3 млрд доларів США. Темп зростання ВВП — 3,5 %. ВВП на душу населення — 1 372 долари США. Прямі закордонні інвестиції — 14 млн доларів. Імпорт (головним чином верстати, обладнання для ГЕС і АЕС, автомобілі, вугілля, нафта і електроенергія) — 5,8 млрд доларів (головним чином Росія — 20,1 %;Німеччина — 14,0 %; Італія — 7,7 %; Греція — 5,8 %; США — 4,0 %). Експорт (електромотори, електрокари, судна, синтетичні волокна, трояндова олія і лікарські трави) — 5,6 млрд доларів (головним чином Італія — 12,8 %; Німеччина — 10,5 %; Греція — 8,8 %; Туреччина — 7,9 %; Росія — 5,5 %).

Грошова одиниця — болгарський лев. У 1 леві — 100 стотинок. У обігу перебувають купюри від 1, 2, 5, 10, 20, 50, а з 2003 — ще і 100 левів[5]. В обігу також і металеві монети меншої вартості.

Валютне регулювання. Ввезення іноземної валюти не обмежене (декларація обов'язкова), національної валюти — в еквіваленті до 2 000 доларів США. Дозволений вивіз ввезеної іноземної валюти, національної — в еквіваленті до 2 000 доларів США. Зворотний обмін болгарської валюти при виїзді обмежений. Румунську валюту обміняти в Болгарії неможливо.

Рівень безробіття: 17,5 % (2001)

Див.: Корисні копалини Болгарії, Історія освоєння мінеральних ресурсів Болгарії, Гірнича промисловість Болгарії.

Державний устрій: Болгарія — республіка з парламентським правлінням (за Конституцією Республіки Болгарія, прийнятою 12 липня 1992 року). Глава держави — Президент, законодавчу владу здійснюють Народні збори, виконавчим органом влади є Рада Міністрів (уряд).

 
Мапа Болгарії

Корисні копалиниРедагувати

Запаси корисних копалин у Болгарії невеликі. Найважливіші корисні копалини — лігніти, руди заліза, свинцю, цинку і міді. Країна має промислові запаси мідної руди на 30-50 років, золотовмісних руд — на 20 років, свинцевих і цинкових руд — на 20 років, залізняку, марганцевої руди і вугілля, індустріальної сировини і декоративного каменя — більш ніж на 200 років. Загальна цінність розвіданих мінеральних ресурсів (не вважаючи нафти і газу) становить близько 320 млрд доларів США. Відносна частка окремих різновидів ресурсів наступна: вугілля — 54,47 %; руди кольорових і дорогоцінних металів — 5,69 %; чорних металів — 2,05 %, індустріальної сировини — 23,64 % і декоративного каменя — 14,15 %.

ТуризмРедагувати

Болгарія — невелика країна, але з винятково багатою природою. Тепле, чисте і спокійне море, гори, безліч мінеральних джерел з цілющими водами, пам'ятники культури і архітектури, живий, колоритний фольклор — все це привертає сюди туристів. Сотні готелів, ресторанів і розважальних закладів створюють умови для повноцінного відпочинку.

У 2012 році Болгарію відвідали 325 944 українських туристів.

КурортиРедагувати

Найпопулярніші курорти Болгарії — Албена, «Золоті піски», Рів'єра, Сонячний берег, Созополь.

Курорт Албена розташований у північній частині чорноморського узбережжя Болгарії. Найближче велике місто — Варна — розташоване за 45 км. Цей курорт є наймолодшим і разом з тим найфешенебельнішим курортом Болгарії. Тутешні готелі славляться високим рівнем сервісу і величною, авангардною архітектурою, майстерно вписаною в природний ландшафт. Незважаючи на солідну місткість, курорт розташований досить компактно і відрізняється зручним плануванням. Прямо поряд з готелями починається мальовничий ліс, завдяки чому на курорті панує особлива затишна атмосфера. Довжина пляжу, покритого найчистішим золотавим піском, досягає 7 км, ширина доходить до 150 м. Клімат тут помірний, теплий. Сезон в Албені триває з початку травня до кінця жовтня.

Курорт «Золоті піски» розташований у північній частині узбережжя Болгарії, за 18 км від Варни. Це, мабуть, найвідоміший і найпопулярніший курорт Болгарії. Особливу гордість тутешнього персоналу викликає те, що «Золоті піски» визнані найчистішим курортом цієї країни, що не дивно, адже місцева влада завжди приділяли особливу увагу екології свого регіону. До речі, Золоті піски були також удостоєні престижної міжнародної нагороди «Синій Прапор» (знак бездоганного екологічного статусу), що зайвий раз підтверджує ексклюзивний характер відпочинку на цьому курорті. Довжина пляжної смуги досягає 3,5 км при середній ширині в 50-100 м. Пісок тут і справді золотого кольору — дуже дрібний і чистий, море завжди прозоре і тепле.

Курорт Рів'єра розташований недалеко від Золотих Пісків, за 17 км від Варни. У минулому цей курортний комплекс був урядовою резиденцією, місцем відпочинку і роботи вищого керівництва країни. Сьогодні тут розташувалася невелика курортна зона, дуже тиха, затишна і мальовнича. Рів'єра ідеально підходить для спокійного сімейного відпочинку. Оздоровчий комплекс курорта пропонує програми бальнеологічного лікування.

Сонячний берег — це найбільший курорт Болгарії. Курорт розташований за 30 км на північ від Бургаса, в екологічно чистій зоні — далеко від великих транспортних артерій та великих міст. Довжина пляжу досягає 10 км, середня ширина становить 35 м. Пісок дрібний і золотистий. Курорт лідирує не тільки за кількістю туристів, що приймаються за сезон, але й за кількістю різноманітних розважальних закладів: понад 250 ресторанів, безліч барів і кафе, нічні клуби і дискотеки, казино та ігрові центри. До Сонячного берега завжди зручно добиратися — міжнародний аеропорт Бургаса, залізничний вокзал і міжнародний морський порт забезпечують швидкі й зручні сполучення з усіма точками світу; українські турфірми пропонують влітку також і автобусні тури. Поряд з курортом розташоване стародавнє місто Несебр, засноване фракійцями ще в античні часи і внесене до спадщини ЮНЕСКО.

ТранспортРедагувати

Залізничний транспорт — довжина залізниць — 6,6 тисяч км.

Водний транспорт — судноплавство по Дунаю. Основні порти: Варна, Бургас. Морський поромний зв'язок з Україною — Варна — Чорноморськ.

ПриродаРедагувати

 
link=%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB: Rila_7_lakes_circus_panorama_edit1.jpg
 
link=%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB: Pirin_pano0.jpg

Понад 2/3 території країни займають низовини, рівнини і височини (до 600 м). Середні абсолютні висоти близько 470 м. Більшу частину країни займають гірські хребти Стара-Планіна, Средна-Гора, Рила з горою Мусала (висота 2925 м — найвища точка Балканського п-ва), Пірин, Родопи. На півночі — Нижньодунайська рівнина, в центрі — Казанликська котловина. Південніше — велика Верхньофракійська низовина. Клімат помірний, на півдні перехідний до середземноморського. Річки: Дунай, Мариця.

Див. Геологія Болгарії, Гідрогеогологія Болгарії, Сейсмічність Болгарії.

Державні символиРедагувати

Державний прапор: Державний прапор Болгарії складають біла, зелена та червона горизонтальні смужки із гербом у лівій верхній частині. Біла смуга — символ миру та свободи, зелена — природні багатства країни, червона — символ мужності та крові патріотів, яку пролито в боротьбі за незалежність. Прапор у нинішньому варіанті існує від 1947 року.

Державний герб: Герб Республіки Болгарія — це золотий коронований лев, що стоїть на задніх лапах, на червоному тлі у формі щиту, під яким напис: «Сила в об'єднанні». Щит тримають із лівої та правої сторони два золотих коронованих прямостоячих леви. Вони стоять на схрещених дубових гілках із жолудями.

Державний гімн: Державним гімном є пісня «Мила Батьківщино».

Горда Стара планина,
до ней Дунава синей,
слънце Тракия огрява,
над Пирина пламеней.

Приспів:

Мила Родино,
ти си земен рай,
твойта хубост, твойта прелест,
ах, те нямат край.

Збройні сили БолгаріїРедагувати

КухняРедагувати

Докладніше: Болгарська кухня

Основу болгарської кухні складають численні страви з овочів, але картоплю до столу подають рідко. Удосталь білого хліба і свіжих фруктів та овочів. Гарячу їжу болгари їдять двічі на день: на обід і вечерю. Поширені кисломолочні продукти. Вважають, що саме вони сприяють болгарському довголіттю.

Прочитати меню в болгарських ресторанах просто — болгари користуються кирилицею. Вибір страв місцевої і європейської кухні звичайно широкий навіть в невеликому ресторані.

З перших страв виділяють таратор — холодний суп з йогурту, огірків, часнику і тертих горіхів. Для непідготовленого туриста набір може здатися дивним, але це смачна і корисна страва. Можна замовити борщ.

Одна з найпопулярніших м'ясних страв в Болгарії — мусака — картопля, запечена шарами з сиром, м'ясом, яйцями й іншими компонентами. У мусаку кладуть також помідори або перець. Практично в усіх ресторанах Болгарії подають чушки — солодкий перець у різному вигляді, кебапче — короткі м'ясні ковбаски, присмажені на сковороді або в духовці. До гарячих м'ясних страв можуть запропонувати соус із солодкого перцю — лютеницу. М'ясо рідко подають із смаженою картоплею. Звичайний гарнір — соковиті тушковані овочі.

Суть болгарської кухні добре передає гювеч — овочі з шматками баранини, запечені в духовці. На стіл гювеч подають великими порціями.

Із холодних закусок можна вибрати плоскі ковбаси «луканка» і «суджук». У меню багато кисломолочних продуктів і сирів. У переробку йде козине і овече молоко.

З молока овець у гірських долинах Болгарії готують сир кашкавал. Для любителів гострих відчуттів рекомендують бозу — безалкогольний кисло-солодкий напій, який готують з пшона. У містах Болгарії повсюдно продають горішки: солоні, очищені, в шоколаді, з карамеллю тощо. У магазинах можна придбати салати без консервантів. Популярні різні піци. Баніца — несолодке листкове тісто, перекладене солоним сиром, який зветься «сірене», а також м'ясом або шпинатом. Баніци продають у закладах швидкого харчування. Варіанти її наповнення можна вибирати на місці.

У Болгарії багато вин. У деяких крамничках вино продають на розлив, і його ціна значно нижча, ніж в пляшках.

КультураРедагувати

СпортРедагувати

Спорт в Болгарії почав розвиватися після участі країни в I Олімпійських іграх сучасності 1896 року, де Болгарія була однією з 14 країн, що надіслали на них своїх атлетів. Нині найпопулярніший спорт в Болгарії — футбол. Збірна Болгарії з футболу на чемпіонаті світу 1994 року в США зайняла 4-е місце. Болгарія має традиційно високі досягнення в важкій і легкій атлетиці, боротьбі, боксі, волейболі, спортивній та художній гімнастиці, стрілецькому і гребному спорті. У 2013 році Болгарія приймала у себе чемпіонат Європи з біатлону.

Україна-БолгаріяРедагувати

Українсько-болгарські відносини
 
 
Болгарія
 
Україна

Республіка Болгарія посідає важливе місце на балканському напрямку зовнішньополітичних інтересів України, що зумовлено геостратегічним положенням РБ на Балканах, близькістю інтересів у Чорноморському й Придунайському регіонах. Україну і Болгарію єднає етнічна, мовна та релігійна близькість, традиційні економічні, торговельні та культурно-історичні зв'язки. На території України компактно проживає болгарська громада (234 тис. осіб). В РБ мешкає 6 тис. громадян України і вихідців з України. Під час офіційного візиту Л. Д. Кучми до РБ 24-25 березня 1998 р. Президенти України та Болгарії підписали Декларацію про подальший розвиток та поглиблення співробітництва між двома країнами, в якій висловлене прагнення розвивати відносини у напрямі стратегічного партнерства на основі схожості демократичних та економічних реформ.

Історія українсько-болгарських відносинРедагувати

Після російсько-турецької війни 1806—1812 років болгар, які повстали проти Туреччини, було оселене в Буджаку, де вони утворили етнічну групу українських болгарів. Пізніше болгари, уродженці Україні, відіграли значну роль у становленні незалежної Болгарії.

Під час Першої Світової війни Болгарія, як одна з Центральних Держав, визнала УНР та Українську Державу, і встановила дипломатичні зв'язки. У другій половині ХХ століття українські та болгарські політичні організації входили до Антибільшовицького блоку народів.

Договірно-правова база двосторонніх відносинРедагувати

Основою міждержавного співробітництва є Договір про дружні відносини і співробітництво між Україною і РБ від 5.10 1992 р. Станом на березень 1999 р. між Україною і РБ підписано 69 різноманітних документів (міжнародні договори, угоди і протоколи), з яких 40 ратифіковано. Із загальної кількості підписаних угод 4 мають міждержавний характер, 24 — міжурядовий; решта — на міжвідомчому рівні; політичних угод — 10, загальноекономічних — 24, в галузі транспорту — 6, в гуманітарній сфері — 15, щодо консульських відносин — 3.

Політичні відносиниРедагувати

5 грудня 1991 р. уряд РБ офіційно визнав Україну, як незалежну державу, а 13 грудня цього ж року були встановлені дипломатичні відносини на рівні посольств (з 1993 року в Софії діє Посольство України, в Києві з 1992 року — Посольство Болгарії, в Одесі — Генеральне консульство Болгарії). Між Україною та РБ не існує політичних проблем, розбіжностей інтересів і потенційних загроз інтересам України.

Важливим етапом у розвитку двосторонніх відносин став офіційний візит Президента України в Болгарію 5 жовтня 1992 р., під час якого було підписано ряд двосторонніх документів, зокрема, міждержавний Договір про дружні відносини і співробітництво. Цей документ, який набрав чинності 22 березня 1994 р., є правовою основою для формування нової системи відносин між двома країнами на тривалу перспективу.

8-10 грудня 1994 р. відбувся офіційний візит в Україну Президента Болгарії Желю Желєва. В рамках візиту були проведені двосторонні переговори за участі керівників міністерств України і Болгарії з широкого кола питань політичного та економічного співробітництва двох країн. Важливим результатом візиту стало підписання 10 двосторонніх документів про співробітництво у різних сферах.

4-6 вересня 1995 р. в Софії відбулися консультації на рівні заступників міністрів закордонних справ. Обговорювались питання подальшого розвитку двостороннього співробітництва, розширення співпраці між міністерствами закордонних справ двох країн. 19-20 листопада 1995 р. з офіційним візитом у Республіці Болгарія перебував міністр закордонних справ України Г. Й. Удовенко. За підсумками візиту підписано 9 двосторонніх документів і політичну Декларацію міністрів закордонних справ. 28-30 листопада 1995 р. відбувся офіційний візит в Україну парламентської делегації Болгарії на чолі з Головою Народних Зборів РБ Благовестом Сендовим. Під час зустрічей і переговорів з Президентом України Л. Д. Кучмою та іншими високими посадовими особами обговорювались питання розширення договірно-правової бази двосторонніх відносин та взаємодії двох країн на міжнародній арені, шляхи поглиблення міжпарламентських зв'язків.

6-7 березня 1996 р. під час візиту міністра оборони України в Республіку Болгарія було підписано ряд двосторонніх документів у сфері військового співробітництва.

Проблеми двостороннього торговельно-економічного і військово-технічного співробітництва обговорювались 23-24 липня 1996 р. під час офіційного візиту Прем'єр-міністра України в Болгарію. Підкреслювалася необхідність якнайшвидшого вирішення організаційних питань двосторонньої співпраці, створення спільного українсько-болгарського інвестиційного банку тощо. Були намічені конкретні заходи щодо розвитку виробничої кооперації у базових галузях, зокрема, у ВПК, фармацевтичній промисловості, організації спільних підприємств, підтримки взаємної інвестиційної діяльності, здійснення енергетичних, будівельних проектів, розвитку транспортної інфраструктури.

30-31 жовтня 1997 року відбувся офіційний візит в Україну Голови Ради Міністрів РБ І.Костова.

24-25 березня 1998 року відбувся офіційний візит у Болгарію Президента України Л. Д. Кучми.

4-5 червня 1998 року в Ялті під час Саміту ЧЕС Президент України Л. Д. Кучма мав зустріч з Президентом РБ П.Стояновим.

12-13 листопада 1998 року з офіційним візитом у Києві перебувала Міністр закордонних справ Республіки Болгарія Н.Михайлова.

14-15 травня 1999 року Президент Болгарії П.Стоянов взяв участь у VI неформальній зустрічі глав держав Центральної Європи у Львові.

Після приходу до влади нового політичного керівництва в Болгарії (1997 рік) було внесено кардинальні зміни у зовнішню політику країни. Серед основних пріоритетів були визначені вступ до європейських структур і НАТО. Продовжуючи пошук шляхів підтримки вступу РБ в європейські та євроатлатничні структури, політичне керівництво РБ співпрацює з Україною як у рамках двосторонніх контактів, так і в рамках міжнародних організацій.

9-10 червня 1999 року — офіційний візит в Україну здійснив Президент РБ П. Стоянов.

10-11 вересня 1999 року — Президент Республіки Болгарія П. Стоянов взяв участь у Балто-Чорноморському саміті, який проходив у м. Ялта.

4 липня 2000 в Україні з офіційним візитом перебував міністр оборони Болгарії Бойко Ноєв. Під час зустрічей у Києві наголошувалося на активній співпраці військових відомств двох держав як важливій складовій співробітництва між Україною і Болгарією.

28-29 липня 2000 року — Прем"єр-міністр України В. Ющенко відвідав РБ з офіційним візитом. Було констатовано динамічний розвиток двосторонніх відносин, спільність євроінтеграційних прагнень двох держав.

4 лютого 2001 року в Софії відбулися політичні консультації між зовнішньополітичними відомствами України та Болгарії за участі Повноважного представника України на Балканах, заступника держсекретаря МЗС України І.Харченка.

4-5 вересня 2001 року — Президент України Леонід Кучма здійснив державний візит в Республіку Болгарія. Болгарське керівництво на вищому рівні неодноразово підкреслювало, що відносини з Україною є пріоритетними і стратегічними.

Торговельно-економічні відносиниРедагувати

Україна перебуває в першій десятці торговельних партнерів Республіки Болгарія. З метою розвитку багатогалузевого співробітництва створено Міжурядову українсько-болгарську комісію з питань торговельно-економічного і науково-технічного співробітництва. Найбільший інтерес для нашої держави становить співробітництво з Болгарією у харчовій і переробній промисловостях, сільському господарстві, легкій промисловості, у сфері туризму. Важливим для України є набутий Болгарією досвід у машинобудуванні й електроніці.

За даними Держмиткому України, товарообіг між Україною і РБ за 1998 рік становив 281,5 млн дол. США, що на 21,8 млн менше, ніж у попередньому році. При цьому експорт становить 188,4 млн дол. США (на 30,6 млн більше, ніж за 1997 рік), імпорт — 93,1 млн дол. США (на 52,5 млн менше, ніж за попередній рік), позитивне сальдо — 95,3 млн дол. США. За даними Мінстату України, обсяг послуг у 1998 році становив 43,6 млн дол. США, у тому числі експорт — 33,3 млн, імпорт — 10,3 млн, позитивне сальдо — 23,0 млн.

Отже, загальний обсяг зовнішньої торгівлі між Україною і Болгарією у 1998 році, враховуючи послуги, становив 325,2 млн дол. США. За підсумками 1999 року двосторонній товарообіг становив близько 400 млн дол. США.

Основною причиною зменшення обсягів товарообігу стало скорочення імпорту з Болгарії в Україну нафтопродуктів, тютюнових виробів, електротехнічної продукції, продуктів харчування, лікарських і гігієнічних засобів.

У структурі імпорту з України переважають сировинні продукти. Найбільшу питому вагу в українському експорті в Болгарію мали мінеральне паливо (кам'яне вугілля та кокс), чорні метали, залізна руда, продукція хімічної промисловості. Щодо болгарського експорту в Україну, то в загальному його обсязі переважали фармацевтичні, парфумерні і косметичні вироби, продукти нафтопереробки, харчової та машинобудівної промисловості.

Республіка Болгарія зацікавлена у подальшому розвитку економічних відносин з Україною. Основним пріоритетом у зовнішній політиці Республіки Болгарія є реалізація інфраструктурних проектів. Зокрема, Болгарія хотіла б приєднатися до угоди про так званий «трансазійський коридор», де Україна виступає в ролі депозитарію. У цьому плані Болгарія хотіла б активніше використовувати поромну переправу Варна — Чорноморськ і з'єднати її з переправою Бургас — Поті.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Националният статистически институт
  2. а б в г Bulgaria. International Monetary Fund. Процитовано 17 April 2013. 
  3. Akcam, Taner. A Shameful Act: The Armenian Genocide and the Question of Turkish Responsibility. New York: Metropolitan Books, 2006 p. 24 ISBN 0-8050-7932-7
  4. http://www.nsi.bg/Census/Religion.htm
  5. http://www.tourister.ru/world/europe/bulgaria/currency
  6. http://desislava.es/ сайт співачки Десі Слава

ПосиланняРедагувати