Утигури, утригури, утургури, оногури - група булгарських племен, що кочували в 5-7 сторіччях степами між Доном й Кубанню. Разом з кутригурами, що жили на захід від них, та іншими відносилися до булгарських племен, та у минулому входили до гунського союзу.

Античні джерелаEdit

Прокопій Кесарійський приводить розповідь про князя (кагана) Утигура та Козаріга (Кутригура), що спочатку жили в одній державі. Ймовірно, у першій половині п'ятого століття готи напали на захід від Дону і вигнали ці племена на узбережжя Чорного моря, у Скіфію.

Прокопій Кесарійський розміщує антів на схід від склавінів і на північ від утигурів, між Дніпром і Дністром: «Народи, які тут живуть, у давнину називалися кіммерійці, тепер звуться утигурами. Далі на північ від утигурів займають землі незліченні племена антів».

ІсторіяEdit

Після розпаду об'єднанної держави Аттіли в середині V сторіччя, основна частина гунських племен повернулася в Північне Надчорномор'я, де писемні джерела згадують утигурів, кутригурів, булгар та інших. Вважається, що ці племена були частково або повністю тюркизованими уграми. Кутригури оселилися на нових завойованих землях українського степу, а утигури повернулись у Східне Поозівʼя.

Близько 551 року візантійці намагались знайти спільників, щоб протистояти війську кутригурів, що вторглись 551/552 року у Нижнє Подунав'я[1]. Тому Візантія послала дари до кагана утигурів Санділа, який напав на кутригурів у Подунав'ї. Ця кампанія була успішною, й тисячі візантійців з полону були звільнені і повернулися до імперії. Утигури зайняли колишні землі кутригурів в українських степах. Так Прокопій Кесарійський 553 року розміщає на півночі Чорного моря утригурів, а північніше них - антів:

"кутригури... до мого ще часу жили на цих місцях"

558 (559[1]) року, під час нового походу кагана кутригурів Заберхана на Балкани, візантійський імператор Юстиніан I одарює утригурського хана Санділа, після чого він б'є кутригурів на переправі через Дунай. Війна між двома племенами продовжувалась декілька років.

Близько 558 року на північ від Каспійського моря з'явилися авари й уклали союз з Ромейською імперією проти аланів. Переслідувані західно-тюркським каганом Істемі, авари продовжують рухатися на захід, й на початку 560-х років дійшли до утигурів. Не пізніше ніж через 568 року утигури переходять на захід. Ті що залишились, увійшли до складу й асимілювались у Тюркському каганаті.[2] 568 року, разом з аварами кутигури залишають Нижнє Наддунав'я й переходять у Паннонію.[1]

У 576 році західно-тюркський правитель Турксанф повідомляє візантійському посольству, що утигури перейшли під владу Тюркського кагана, а також що йому достеменно відоме розташування Дніпра й Дуная. Цього року північно-надчорноморський степ й Північне Поозів'я перейшло під контроль Тюркського каганату. 580 року тюрки й підкорені утигури вдерлися у Крим, обложили й захопили Боспор, й спробували взяти візантійський Херсон, але через початок громадянської війни у Тюркському каганаті вимушені були залишити місто.[1]

У VII столітті утигурські племена відомі як "уногундури", відновили свою незалежність. 633 року кутригури об'єдналися з утургурамі й утворили спільну державу Стара Велика Болгарія на чолі з ханом Кубратом.[3]

670 року після смерті хана Кубрата, булгари зазнали поразки від хозар, тому утигури на чолі з Аспарухом у 679 році форсують нижній Дунай й на відвойованих у Візантії землях провінцій Мезія й Фракія засновують Перше Болгарське царство.[4]

Археологічні памʼяткиEdit

Розкопки у областях розселення булгарських племен кутигурів й утигурів підтвердили наявність двох взаємопов'язаних, але різних племінних груп. У Східному Приазов'ї, що за історичними джерелами є землями утигурів, могили переважно північної орієнтації з рядом кладовищ із західною орієнтацією.

На захід від Дону, у Північному Приазов'ї та Північному Надчорномор'ї широко поширена західна орієнтація поховань, що, переважно, належать булгарам-кутигурам.

Також, у Східному Поозівʼї, серед утигурів виявлена широка присутність штучної деформації черепа на відміну від кутригурів, у яких даний звичай поодинокий.

Виділено 3 часових групи праболгарських пам'яток:

  1. лихачівська група пам'яток (кінець 5 - 1-ша половина 6-го сторіччя) поширена від Дунаю й Прута до Волги, що належала кутигурам;
  2. сухановська група пам'яток (2-половина 6-го сторіччя) поширена від Дунаю й Прута до Волги, що належала утригурам; відповідає поширенню утригурів зі Східного Поозів'я у Північне Надчорномор'я й Надозів'я, а також підпорядкування них Тюркським каганатом;
  3. сиваська група пам'яток (7 сторіччя - початок 8 сторіччя), поширена у тому ж ареалі та у Криму; представляє іншу етнічну групу монголоїдно-європеоїдного населення, що було споріднено булгарським утигурам, й що прийшло з-за Волги, а також асимільованих утигурів, та інших булгар; перехідна група пам'яток Рисове Криму й Надозів'я а також Старонижестебліївська (до початку 8-го сторіччя) зберігали сухановські риси утигурів.[1]

Олексій Комар запропонував вважати носіїв сухановського типу утигурами. Пам'ятники типу Суханово займали у Північному Надчорномор'ї ту ж зону, що й пам'ятники типу Лихачівки - від Прута до Нижнього Надволжя.[1][5]

Кагани УтигурівEdit

Див. такожEdit

ДжерелаEdit

  • Д.Димитров,Прабългарите по Северното и Западното Черноморие,Варна,1987
  • Browning, Robert (2003). Justinian and Theodora. Gorgias Press LLC. ISBN 1593330537.
  • Златарски, Васил. История на Българската държава през Средните векове, т.1, ч.1. Второ фототипно издание. Софія, академічне видання «Марин Дринов», 1994. (болг.)

ПриміткиEdit

  1. а б в г д е Комар, Олексій. Памятники типа Суханово: к вопросу о культуре булгар Северного Причерноморья 2-й половины VI – начала VII в. Процитовано 2019-12-14. 
  2. Вернадский Г. Древняя Русь Византия, авары и анты появление тюрков Таврида и Северный Кавказ. www.gumer.info. Процитовано 2019-12-14. 
  3. Лев Гумилёв. Древняя Русь и Великая степь.
  4. История Болгарии. www.eurobereg.ru. Процитовано 2019-12-14. 
  5. Manasypov, Rustam. Кутригуры и утигуры в Северном Причерноморье. Сугдейский сб. Вып. I. Киев (en). Процитовано 2019-12-14.