Дон (Дін; рос. Дон; від скіфсько-сарматської основи dānu, в значенні «вода», «річка»[1]; у стародавніх греків — Гіргіс[джерело?], Танаїс, у Середні віки — Великий Дон) — річка в Європейській частині Росії, впадає в Азовське море. Площа басейну 422 тис. км². Довжина 1870 км.

Дон
Don basin.png
Мапа сточища Дону
47°34′06″ пн. ш. 40°51′10″ сх. д. / 47.568610999999997091° пн. ш. 40.85277800000000070° сх. д. / 47.568610999999997091; 40.85277800000000070
Витік Новомосковськ,
Тульська область,
Середньоруська височина
Координати витоку 54°00′44″ пн. ш. 38°16′40″ сх. д. / 54.01222° пн. ш. 38.27778° сх. д. / 54.01222; 38.27778
Висота витоку, м 180 м
Гирло Таганрозька затока Азовського моря
Координати гирла 7°05′11″ пн. ш. 39°14′19″ сх. д. / 7.08639° пн. ш. 39.23861° сх. д. / 7.08639; 39.23861
Висота гирла, м 0 м
Похил, м/км 0,096 м/км
Країни басейну Росія
Площа басейну, км² 422 000 км²
Довжина, км 1870 км
Середньорічний стік 680 м³/с
Притоки Воронеж, Битюг, Хопер, Ведмедиця, Ilovlya River[d], Сал, Манич, Krasivaya Mecha River[d], Швидка Сосна, Tikhaya Sosna River[d], Chir River[d] і Сіверський Донець
Водойми у руслі Цимлянське водосховище
ідентифікатори та зовнішні посилання
код ДВР Росії 05010100312107000000014
GeoNames 565361
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
CMNS: Дон на Вікісховищі

Зміст

Походження назвиРедагувати

 
Крейдяні гори на Дону недалеко від Павловська, Воронезька область

Майже всі дослідники визнають іншомовне походження слова «дон» у значенні «вода, річка». Зокрема, думки сходяться, що найменування має іраномовні коріння, так як в іранській мові значення слова «дон» перекладається як «річка». У сучасній осетинській мові термін «дон» і зараз існує в цьому значенні, утворюючи гідроніми (Гізельдон, Аргудон, Ардон, Садо, Хазнідон та інші). Тут початкові компоненти складених назв вказують на характер річок. В. І. Абаєв підкреслює, що «перехід dān → don стався не раніше XIII-XIV століть, коли осетинський (аланський) елемент масово вже не був представлений на півдні Росії. Тому російську форму Дон не можна пов'язувати безпосередньо з сучасним осетинським don»[1], ці слова споріднені через скіфо-сарматську мову.

У мові Авести «Дану» — «річка, потік». О. І. Соболевський в «Російсько-скіфських етюдах» стверджує, що походження назви «дон» безумовно іраномовне, пропонуючи етимологію «овеча річка» (danu-avi), як і назва «Дунай». Але його гіпотеза була рішуче відкинута.

Т. Лер-Сплавінський, спираючись на форму давньогрецького Танаїс, заперечує іранські коріння в назві та висловлюється за фракійське походження, де можливо чергування а-о, т-д. Щодо походження назви «Дунай» (схожість у вимові і зв'язок в походженні імен «Дон» і «Дунай» очевидні) він говорить про споконвічно слов'янське слово «дунай» — «велика вода» і про його подальше змішування з неслов'янським назвою "Дунай ", коли слов'яни з'явилися на цій річці. У цьому зв'язку можна згадати гіпотезу про індоєвропейську основу «danu» — «текти», «литися». Аналогічно в стародавній мові санскриту «Дану» — це «вологість». Всі лінгвісти та дослідники згодні з закономірним зв'язком назви «Дон» з іншими гідронімами Північного Чорномор'я, що містять «дн» (Дніпро, Дністер, Дунай).

Таким чином, назва має тісний зв'язок з іменами інших річок. Дон відомий з дуже давніх часів, його назва згадується в «Повісті минулих літ», де детально сказано про річки, що впадають в Азовське море.

Дон в українській народній творчості і літературіРедагувати

Вже в «Слові о полку Ігоревім» Дон згадується, як далека межа половецької землі, кінець «Дикого поля».

«

Хочу бо, — [Ігор] сказав, —
списа переломити кінець поля Половецького;
з вами, русичі,
хочу голову свою положити
або напитися шоломом з Дону![2]

 »

Часто згадується Дон і в чумацьких піснях. Чумаки ходили на Дон за рибою та сіллю:

«

Над річкою бережком
Ішов чумак з батіжком,
З Дону додому.[3]

 »
«

А в неділю рано-вранці
Ударили в дзвін:
Це ж по тому чумаченьку,
Що ходив на Дін.
У неділю рано-вранці
Та вдарили всі:
Це ж по тому чумаченьку,
Що ходив по сіль.[4]

 »

З кінця XVIII ст. пожвавлюється українське переселення на Дон. Це пов'язане було з ліквідацією Запорізької Січі російським урядом та запровадженням панщини на Правобережній та Лівобережній Україні. Історія подорожей та заселення українцями берегів Дону знайшла відображення і в творах класиків української літератури Івана Котляревського («Наталка-Полтавка»), Квітки-Основ'яненка («Сватання на Гончарівці»), Тараса Шевченка («Не спалося, а ніч, як море…»), Нечуя-Левицького («Микола Джеря»), Панаса Мирного («Хіба ревуть воли, як ясла повні?»). Пам'ять про життя українців на Дону збереглася і в рядках національного гімну:

«

Станем, браття, всі за волю, від Сяну до Дону,
В ріднім краю панувати не дамо нікому.

 »

Хоча зараз Дон протікає виключно територією сучасної Росії, його ім'я збереглося в назвах двох українських етнографічних регіонів у складі Російської Федерації — Донщини (Ростовська область) і Подоння (Воронезька область).

ГеографіяРедагувати

Витік Дону розташований у північній частині Середньоруської височини, на висоті близько 180 м над рівнем моря. Раніше за початок річки приймали місце виходу з озера Іван (насправді, стоку вод з озера в Дон зазвичай не відбувається). Сьогодні за витік Дону часто приймають Шатське водосховище на північ від Новомосковська, але воно теж не є витоком Дону і відгороджене від річки залізничною греблею. Справжній витік знаходиться у парку за 2—3 км на схід (струмок Урванка).

Гирло Дону — Таганрозька затока Азовського моря. Від Ростова-на-Дону утворює дельту площею 340 км². Там русло Дону розділяється на численні рукави і протоки (гирла), у тому числі — Переволока, Єгурча, Каланча, Старий Дон.

Характер долини і русла Дону типовий для рівнинних річок. Він має плавний поздовжній профіль зі схилами, які поступово зменшуються до гирла, середній нахил становить 0,1 . Майже по всій довжині Дон має розроблену долину із широкою заплавою, багато рукавів (єриків) і староріч, і досягає у нижній течії ширини 12—15 км. У районі міста Калач-на-Дону його долина звужується відрогами Середньоруської та Приволзької височин. На цій короткій ділянці заплава річки відсутня.

Для Дону, як і для інших річок регіону, характерна асиметрична будова долини. Правий корінний берег — високий і крутий, а лівий — пологий і низинний. По схилах долини простежуються три тераси. Дно долини заповнене відкладеннями алювію. Русло хвилясте з численними піщаними мілководними перекатами. Середньорічний стік в районі станиці Раздорська — 680 м³/с, в гирлі, після будівництва Цимлянської ГЕС  — 775 м³/с.

Від Голубинської до Волгодонська — Цимлянське водосховище площею 2600 км² (з 1952).

Судноплавний від гирла річки Сосна (1604 км), регулярне судноплавство від міста Ліски (1355 км).

Історія ДонуРедагувати

Історія формування сучасного ДонуРедагувати

Дон з'явився на Землі приблизно 23 мільйони років тому, на кордоні олігоцену (остання епоха палеогенового періоду) та міоцену (перша епоха наступного, неогенового, періоду). Як всі молоді річки, Дон зародився у вигляді каньйону. Цей не надто глибокий каньйон прорізав у напрямку з півночі на південь плоску рівнину в межах сучасної Оксько-Донської низовини. Рівнину, створену морськими осадами, яка являла собою осушене морське дно, залишали моря, які поступово відступали на південь. Подальша історія Дону тісно пов'язана з життям існувавших на півдні Руської рівнини морів, з коливаннями їх рівня та змінами берегової лінії, трансгресії і регресії. Іноді узагальнено назване Південно-Руським, або Евксіно-Каспієм, або Понто-Каспієм, це море відділяло Руську рівнину від існуючої підвищеної території Кавказу.

У процесі поступового відступу Південно-Руського моря, відійшовшого на початок міоцену, в так званий сакараульский час, до лінії сучасного Маничу, і почалося закладення протяжної долини Палео-Дону.

Далі різке падіння рівня моря 17 мільйонів років тому, наприкінці коцахурського часу, призвело до формування до середнього міоцену великої річкової долини, яка простягалась від Підмосков'я до околиць Яшкуль в Калмикії, на сучасній Єргенінській височині. Ця річка називається ламкінсько-ольховського-яшкульським Палео-Доном. Ширина долини досягала 50 кілометрів, а дельта річки біля Яшкуль мала ширину до 60 кілометрів. Глибина долини становила 80-120 метрів в межах Оксько-Донської низовини, і до 300 метрів ближче до гирла, на сході сучасних Єргенєй.

Річка Дон у деяких стародавніх письменників називалася Амазонією, так як за переказами, записаними грецьким істориком Геродотом у V столітті до нашої ери, а також і іншими, на берегах Меотійського моря (Азовського) та по нижньому Дону жили колись войовничі жінки амазонки.Їхнє перебування було на берегах Термодонта, цілком ймовірно річки Геліса, нинішнього Кизил-Ірмаку у Малій Азії, на південному березі Чорного моря; частина з них, потрапивши після жорстоких битв у полон до греків, була відправлена ​​на трьох кораблях в Елладу, але по дорозі перебила всю корабельну охорону та після довгих блукань по Чорному морю висадилася в землі скитів (скіфів), в містечку Кремни, на березі Азовського моря. Звідси, як каже Гелланик, сучасник Геродота, амазонки нападали на сусідні прибережні народи і навіть доходили до Аттики (Греція). Вони вважали себе доньками Арея, бога війни (Марса), були відмінними вершницями, носили залізні зброю, меч, спис і лук, і за свою мужність та статуру вважалися швидше чоловіками, ніж жінками, і навіть у битах та геройських подвигах перевершували їх багато в чому . Говорили на фракийській мові (Гекатей, VI століття). Новонароджених хлопчиків амазонки начебтото знівечували та робили їх нездатними до війни, а по змужнінню змушували їх виконувати всі домашні роботи. У дівчаток же випалювали праву грудь, щоб вона не заважала володіти зброєю, від чого вони і отримали назву амазонки, a-maza — без грудей.

І ось греко-римський історик Плутарх (І-е століття нашої ери), користуючись давніми оповідками про амазонок, записав такий переказ про річку Амазонію, Дон. У одного богатиря Беросс, який володів річкою (нижньою течією) від амазонки Лисиппом народився син, якого назвали Танаїсом. Танаїс змужнів і став проявляти великі військові здібності: влучно стріляв з лука і, володіючи незвичайною фізичною силою, чудово володів мечем і дротиком (списом), був у всьому стриманий, цурався жінок, поклоняючись одному богу Арею, і, нарешті, дав обітницю цнотливості. Богиня Венера, бажаючи його спокусити, не раз була йому у образі прекрасної діви, але молодий красень байдуже проходив повз, твердо виконуючи даний обітницю. Бажаючи помститися за таку зневагу, богиня порушила в ньому любов до його матері. Спочатку він мужньо боровся зі своєю пристрастю, але під кінець не міг вже володіти собою і, бажаючи залишитися цнотливим, кинувся з високого берега в річку Амазонії, від чого остання і отримала назву Танаіса).

ПритокиРедагувати

Найважливіші притоки: Непрядва, Красива Меча, Сосна (іноді називають, щоб відрізняти від Тихої Сосни, Швидкою Сосною), Тиха Сосна, Чорна Калитва, Чир, Сіверський Донець — праві; Воронеж, Битюг, Хопер, Ведмедиця, Іловля, Сал, Манич — ліві.

Дон та Волгу з'єднує судноплавний Волго-Донський канал1952 р.).

Населенні пунктиРедагувати

ПанорамаРедагувати

 
Вид на річку Дон з Серафімовицького мосту
 
Дон в селі Сторожеве Воронезької області

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Абаев В. И. Историко-этимологический словарь осетинского языка. Т. 1. М.—Л.: Изд-во АН СССР, 1958. С. 366–367.(рос.)
  2. Ироическая пѣснь о походѣ на половцовъ удѣльнаго князя Новагорода-Сѣверскаго Игоря Святославича, писанная стариннымъ русскимъ языкомъ въ исходѣ XII столѣтія съ переложеніемъ на употребляемое нынѣ нарѣчіе. Москва, въ Сенатской Типографіи, 1800.— С.6.
  3. Григор'єв-Наш. Історія України в народних думах та піснях. К, 1993. С. 266.
  4. Григор'єв-Наш. Історія України в народних думах та піснях. К, 1993. С. 258.

ПосиланняРедагувати