Відкрити головне меню

Санскрит

стародавня літературна мова зі складною синтетичною граматикою давньої Індії

Санскри́т (деванаґарі: संस्कृता वाक्, saṃskṛtā vāk IAST[1], «майстерно створена мова») — стародавня літературна мова зі складною синтетичною граматикою. Сформувалася в Давній Індії, але використовується й досі. Належить до індоєвропейської сім'ї мов. Санскрит був та залишаєтсья мовою вчених, священників та культури. Вік ранніх пам'яток доходить до трьох з половиною тисяч років[2]; т. ч. за віком серед індо-європейської сім'ї санскрит поступається лише хеттській мові.

Санскрит
संस्कृता वाच्, संस्कृता भाषा
Слово «санскрит» мовою санскрит
Слово «санскрит» мовою санскрит
Поширена в Індія Індія, окремі райони Південно-Східної Азії
Носії

рідна мова - (2001: 14 135 000)[2]

друга мова- (1961: 190 000 000)
Писемність деванаґарі та ін.
Класифікація

Індоєвропейська
 Індоіранська

  Індоарійська
Офіційний статус
Державна Одна з 22 офіційних мов Індії
Офіційна мова індуїзму та інших культів, класичної індійської літератури, науки
Коди мови
ISO 639-1 sa
ISO 639-2 san
ISO 639-3 san
Індуїстська література
aum symbol
Веди
Ріґ · Яджур
Сама · Атхарва
Розподіл
Самхіти · Брахмани
Араньяки  · Упанішади
Упанішади
Айтарея · Бріхадараньяка
Іша · Кена · Катха
Чхандог'я · Тайттірія
Прашна · Шветашватара
Мундака · Мандук'я
Веданґа
Шикша · Чандас
В'акарана · Нірукта
Джйотиша · Кальпа
Ітіхаси
Махабхарата · Рамаяна
Пурани
Бхаґавата · Брахмавайварта
Ваю · Вішну · Падма
Маркандея  · Нарада
Інші тексти
Смріті · Стотри · Шруті · Сутри
Бгаґавад-Ґіта · Панчаратра ·
Тантри · Артхашастра · Агами · Кавача
Дхарма-шастри · Дів'я-прабандха ·
Рамачарітаманаса · Йога-Васиштха
Теварам · Чайтанья-чарітамріта ·
Шукасаптаті
Портал «Індуїзм»

Зміст

ОсобливостіРедагувати

Класичний санскрит є стандартом, граматика якого була записана Паніні. Докласична форма відома під назвою Ведійський санскрит. Ним написана «Риґведа». Виділяють також проміжний ступінь — епічний санскрит.

Санскрит уже в середині І тисячоліття до н. е. не був розмовною мовою, але традиція розмовляти на санскриті ніколи не переривалася. У давні й середні віки він залишався мовою науки, засобом спілкування між освіченими людьми різного етнічного походження, на кшталт латини в середньовічній Європі. Таку роль він не втратив і дотепер. З посиленням індуїзму і занепадом буддизму й джайнізму, що почалися в перші століття нової ери, санскрит як світська мова набуває дедалі більшого поширення.

Перший великий епіграфічний документ на санскриті — Джунаґадгський надпис Рудрадамана (близько 150 р. до н. е.). Поступово офіційні надписи, дарчі й посвячувальні грамоти почали складатись лише на санскриті. Певною мірою санскрит проник і в державне діловодство. До V–VI ст. він рішуче витіснив усі інші писемні мови, навіть буддійська й джайнська література писалася переважно санскритом.

Особливо велике значення мала фіксація на санскриті в перші століття нашої ери великих епічних поем «Магабгарата» й «Рамаяна», і це само по собі було визнанням зростаючого значення санскриту. Багато давніх переказів і епізодів, що увійшли в поеми, ходили спочатку в народі, очевидно, розмовними мовами й при включенні в поеми перекладались або переказувались санскритом і зберігались для нащадків. Подальше існування цих поем, складених санскритсьокю мовою, за широкої популярності в народі своєю чергою сприяло живучості санскриту як літературної мови.

НазваРедагувати

У традиційній для Європи вимові слова «санскрит» голосний звук ṛ передано складом [ри]. Значення слова संस्कृत saskta — «літературний» — протипоставляє цю мову народним, нелітературним пракритам. Сама назва нічого не говорить про національну приналежність мови, бо в Давній Індії, найімовірніше, ще не могли знати, що окрім індійської існують інші літературні мови. У наш час довелося б називати цим словом будь-яку мову, додаючи уточнення, що вказує на національну приналежність.

Загалом назва «санскрит» досить недавня, протягом багатьох століть цю мову називали просто वाच (vāc) IAST або शब्द (śabda) IAST «слово, мова», розцінюючи її як єдину можливість мовлення. Кілька метафоричних найменувань, таких як गीर्वाण भाषा (gīrvāṇabhāṣā) IAST «мова богів» вказують на її виключно релігійний характер.

ПоширенняРедагувати

Санскрит був поширений у Північній Індії як одна з мов наскельної епіграфіки[3] з I століття до н . е.[4] Санскрит слід розглядати не як мову певного народу, а радше як мову певної культури, поширену виключно в середовищі соціальної еліти. У ранній античний час санскрит вживався як спільна мова верстви жреців, тоді як правляча еліта воліла розмовляти пракритом. Остаточно санскрит стає мовою правлячої еліти вже в пізній античний час, в епоху Ґуптів (IVVI ст. н. е.), про що свідчить повне витіснення пракриту з наскельної епіграфіки цього часу, а також розквіт літератури на санскриті. Історики вважають, що основна маса санскритської літератури була написана саме в епоху Ґуптської імперії[5][6][7].

Ця санскритська культура представлена насамперед індуїстськими релігійними текстами. Так само, як латина та грецька мова на Заході, санскрит на Сході в наступні століття став мовою міжкультурного спілкування вчених і релігійних діячів. До сьогодні ця мова є однією з 22-х офіційних мов Індії[8]. Граматика санскриту надзвичайно складна й архаїчна. Вважається, що санскрит є одним із найяскравіше виражених флективних мов світу. Лексика санскриту багата й стилістично різноманітна.

Вплив на інші мови та культури. ПисемностіРедагувати

Санскрит безпосередньо вплинув на розвиток мов Індії (насамперед у лексиці) та на деякі інші мови, які опинилися у сфері санскритської або буддійської культури (мова каві[ru][9][10], тибетська мова)[4][11][12]. В Індії санскрит використовується як мова гуманітарних наук та релігійного культу, у вузькому колі — як розмовна мова. Санскрит послуговувався різними типами писемності, що походять від брагмі: кхароштхі, кушанське письмо, ґупта[ru], наґарі[ru], деванаґарі та інші (зараз для санскриту використовується лише деванаґарі)[4]. На санскриті написані твори художньої, релігійної, філософської, юридичної та наукової літератури, що вплинули на культуру Південно-Східної та Центральної Азії, а також Європи[4].

ІсторіяРедагувати

Санскрит належить до індо-іранської гілки індоєвропейської мовної сім'ї[13]. Він вплинув на мови північної Індії, такі як гінді, урду, бенґалі, маратхі, кашмірська мова, пенджабі, непальська й навіть ромська[14][15].

Всередині великої індо-європейської мовної сім'ї санскрит зазнав тих самих звукових змін, що й усі інші мови групи satem (ці зміни особливо добре простежуються також у балтійських, слов'янських, давньогрецькій та вірменській мовах), хоча індоіранські мови поділяють також ряд характерних спільних рис з фракійською та албанською мовами[16]. Аби дати пояснення загальним рисам, властивим санскриту та іншим індоєвропейським мовам, багато вчених дотримуються теорії міграції, стверджуючи, що споконвічні носії мови-предка санскриту прийшли в сучасні Індію й Пакистан з північного заходу приблизно на початку II тисячоліття до н. е. Докази цієї теорії включають в себе близьку спорідненість індо-іранських мов з балтійськими й слов'янськими мовами[17], наявність у них мовних запозичень з неіндоевропейских фіно-угорських мов[18], а також наявність загальних індоєвропейських слів для позначення флори і фауни.

Вивчення багатьох індійських або средньоіндо-арійських мов призводить до висновку про існування в Античності на півночі Індії паралельно із санскритом принаймні ще однієї індо-арійської мови, яка ймовірно могла передати сучасній мові гінді частину свого словника й фонетичного складу, успадкованого від спільного із санскритом джерела, але не присутнього в санскриті. Або ж можна говорити про мовні рівні (властиві певним соціальним верствам, наприклад касті торговців).

Судячи з виявлених у країні хетів документів, складених ще однією індо-європейською мовою (а саме хетською), що має декілька індо-арійських слів-іменників[19] (терміни конярства), а також особових імен (теоніми), варто зазначити, що в західній Азії ще в XIV ст. до н. е. послуговувалися однією з форм індо-арійської мови[20][21]. Проте, аналізуючи свідчення про індіанізацію Малої Азії в епоху бронзової доби, багато лінгвістів доходять висновку, що тут має йтися не про «давньоіндійську» мову або, як її ще називають, «давню індо-арійську», а про якусь форму індо-іранської мови, вживаної на певному культурному рівні або про мову релігійних церемоній, близьку до доведичного санскриту. Іншими словами, поширенню давньоіндійської мови могла сприяти певна соціо-культурна група, що розмовляла загальною індо-іранською мовою й складалася з торговців і кінних найманців та ювелірів, що мали справу з лазуритом, наявним не тільки в Месопотамії, а й у Єгипті та Середній Азії, де ця група змішалася з ассирийскими торговцями, а також з хурритами, котрі спустилися з передгір'я Кавказу до Сирії й Кілікії (імперія Мітанні на території північної Сирії, держава лувітів Кіццуватна в Кілікії).

Ведійський санскритРедагувати

 
Текст «Риґведи» на санскриті

Ведійський санскрит, або ведійська мова є мовою визначних пам'яток давньоіндійської літератури, що включають збірки гімнів, жертовних формул «Риґведа» ऋग्वेद, «Самаведа» सामवेद, «Яджурведа» यजुर्वेद, «Атгарваведа» अथर्ववेद й релігійних трактатів (упанішади). Велика частина цих творів написана так званою «середньоведійською» та «нововедійською мовами», за винятком «Риґведи», мова якої може розглядатися як найдавніша форма ведійського санскриту. Мова Вед відстоїть від класичного санскриту приблизно на такий же проміжок часу, як грецька мова епохи Гомера — від класичної давньогрецької мови. Давньоіндійський лінгвіст Паніні (близько V століття до н е.) вважав ведійський та класичний санскрит різними мовами. Зараз багато вчених розглядають ведійський (давніший) та класичний санскрит як різні діалекти. Але загалом ці мови дуже схожі.

З ведійських пам'яток найдавнішою визнана «Риґведа», найпізнішою — упанішади. Надзвичайно важко датувати саму «Риґведу», а отже, і початок історії власне ведійської мови: священні тексти в ранню епоху свого існування промовлялися вголос і їх заучували напам'ять (що робиться й досі). Зараз лінгвісти виділяють у ведійській мові багато історичних страт. Дев'ять перших книг «Риґведи» можна умовно назвати написаними «давньоведійською мовою».

Недавні дослідження харапських печаток дозволяють припустити, що найдавніші частини «Риґведи» були написані близько 3900 до н. е., ще до розквіту цивілізації долини Інду, що стався в 2500 роках до н. е. Зокрема, Веди містять описи різних затемнень, які можна точно датувати, крім того перші книги Вед зовсім не згадують про метал, а про коней ідеться як про жертовних тварин. Ця архаїчна й малоупорядкована мова є найближчою до загальної індо-європейської прамови, за винятком лише анатолійських мов (переважно хеттської та лувійської), що є особливо цінним фактом для лінгвістики, яка має можливість проаналізувати весь обсяг відомих текстів, граматику й весь словниковий склад. І хоча не збереглося жодного письмового свідчення епохи створення Вед, вчені впевнені, що усна передача цих текстів цілком достовірна. Тексти Вед використовувалися в численних релігійних церемоніях і ритуалах, тож бездоганне промовляння цих текстів розглядалося як найважливіша складова всього релігійного культу.

Поява пракритівРедагувати

Докладніше: Пракрити

Поява пракритів достеменно не датована. Деякі дослідники стверджують, що окремі практритські елементи помітні навіть у ведійській мові «Риґведи». Найстаріша відома нам література на пракритах належить до V ст. до н. е., коли почали формуватися буддійський та джанський канони. У той же час у ці літератури, за твердженням К. Р. Нормана, були включені окремі вірші, що передували виникненню буддизму, та, ймовірно, належать до VI ст. до н. е.

Один з пракритів — палі, став священною мовою буддистського напрямку тхеравада й відтоді практично не еволюціонував. У такому законсервованому вигляді ця мова використовується в релігійних текстах аж до сьогодні. Релігія джайнізму викладена іншим пракритом — ардгамаґадгі, який зберігся в численних джерелах.

Так само до пракритів належала адміністративна мова імерії Ашоки. Декілька пракритських діалектів збереглися в «написах Ашоки». Пракрити дали народження великій кількості індо-арійських мов, присутніх на індійському субконтиненті. Усі вони походять від одного індо-арійського кореня, і кожна з цих мов зазнала своєї власної еволюції й має власну долю. Зокрема, від пракритів утворилися такі сучасні мови як гінді, пенджабі та бенгалі.

У пізніший період інші пракрити (маґадгі, шяурасені та ін.) використовувалися в санскритських драмах для передачі прямої мови жінок, прислужників та інших представників нижчих щаблів соціальної ієрархії, натомість головні герої — чоловіки, кшатрії та брагмани говорили в цих п'єсах на санскриті.

Епічний санскритРедагувати

Епічний санскрит — це мова «Магабгарати» та «Рамаяни», формування яких починається в останні століття до нової ери. Відхилення мови епосу від викладеної в праці Паніні загальноприйнятої мови пояснюють не тим, що ця мова виникла до Паніні, а «інноваціями», які відбулися під впливом пракритів. Традиційні санскритські вчені називають такі відхилення ārṣa आर्ष , тобто такими, які сталися завдяки риши, як традиційно називали стародавніх авторів. У певному сенсі, епос містить більше «пракритизмів» (запозичень із загальновживаної мови), ніж власне класичний санскрит. Також і буддистський гібридний санскрит був літературною мовою епохи середньовічної Індії, що мала своєю основою ранні буддистські тексти, написані пракритом, який згодом поступово асимілювався класичним санскритом.

Класичний санскритРедагувати

Норматив класичного санскриту був заданий у IV ст. до н. е. працею «Аштадг'яї» (अष्टाध्यायी aṣṭādhyāyī «Восьмикнижжя») Паніні. Структурно трактат Паніні є повним аналогом сучасних лінгвістичних робіт; сучасній науці довелося йти до цього через тисячоліття свого розвитку.

Перша критика пракритів з'являється в II столітті до н. е. в коментарях Патанджалі, зроблених ним до граматики Паніні (в його праці «Магабгаш'я»). У цій роботі коментатор доводить, що санскрит залишається живою мовою, проте існує загроза витіснення його діалектними формами. Таким чином, у трактаті визнається існування пракритів, але вживання розмовних форм мови суворо засуджується, тоді як запис граматичних норм ще більше стандартизується. Саме з цього моменту санскрит остаточно застигає у своєму розвитку, перетворюючись на класичний санскрит, який позначається також терміном saṃskṛta, що можна перекласти як «закінчений, завершений; абсолютно відшліфований» (таким само епітетом описуються й різні страви). Щоправда, сам Патанджалі не вживає цього терміну.

Згідно з видатним індійським лінгвістом Бголнатхом Тіварі, у класичному санскриті було чотири основних діалекти: пашчімоттарі (paścimottarī — північно-західний, який також називають північним або західним), мадг'ядеші (madhyadeśī — букв. «центральна країна»), пурві (pūrvi — східний) та дакшині (dakṣiṇī — південний, що з'явився в класичний період). Попередники перших трьох діалектів були присутні в брагманах Вед, з яких перший розглядався як найчистіший (Каушитакі-брагмана 7.6).

З початком християнської ери санскрит більше не вживається у своєму природному вигляді, він існує тільки у вигляді граматик і більше не еволюціонує. Санскрит стає мовою богослужінь та мовою приналежності до певної культурної спільноти. Він також часто використовується як «лінгва-франка» й літературна мова, що вживається навіть такими народами, які розмовляють мовами, зовсім не спорідненими з давньоіндійською, як, наприклад, дравідійські народи). Такий статус санскриту існував до того часу, поки близько XIV століття для письма не почали використовувати нео-індійські мови, що виникли на основі пракритів, а перехідний період тривав аж до XIX століття, коли санскрит був повністю витіснений з літератури національними мовами Індії.

Цікавою в плані мовних контактів санскриту є історія тамільської мови. Тамільська мова належить до дравідійської мовної сім'ї й не має жодних генетичних зв'язків із санскритом, проте також належить до дуже давньої культури. Уже з перших століть нашої ери тамільська почала конкурувати із санскритом та впливати на нього, свідченням чого є деякі тамільські запозичення в санскриті, що збереглися в його класичному варіанті.

Епоха відмирання санскритуРедагувати

Численні соціолінгвістичні дослідження вживання санскриту в мовленні виразно вказують на те, що його усне використання ставало дедалі обмеженішим, і сама мова більше не мала розвитку. Ґрунтуючись на цьому факті, багато вчених роблять висновок, що санскрит став «мертвою мовою», хоча саме визначення цього поняття є спірним.

Витіснення санскриту з використання в літературі та політичних колах було пов'язане з ослабленням інститутів влади, що підтримували його, а також з конкуренцією з розмовними мовами, носії яких прагнули розвивати свою власну національну літературу. Численні регіональні варіації цього процесу викликали неоднорідність зникнення санскриту на індійському субконтиненті. Наприклад, після XIII століття в деяких областях Віджаянагарської імперії в ролі літературної мови поряд з санскритом використовувалася кашмірська мова, але санскритські праці не мали ходіння за її межами, і навпаки, книги, написані мовами телугу та [[каннада],] були широко поширені на всій території Індії.

Але незважаючи на доведену «смерть» санскриту та використання національних мов в літературі, санскрит продовжував використовуватися в письмовій культурі Індії, і той, хто міг читати місцеві мови, міг також читати й санскрит. Тут «смерть мови» означає, що санскрит більше не вживався для опису подій і явищ сучасної епохи. Натомість його вживання обмежувалося «перефразуванням і переписуванням» вже наявних ідей, а творчість на санскриті зводилася до складання релігійних гімнів і віршів.

Історія вивчення в ЄвропіРедагувати

У XVII столітті великий внесок у вивчення санскриту зробив німецький місіонер Генріх Рот (1620–1668), який багато років прожив у Індії. У 1660 році він закінчив свою написану латинською мовою книгу «Grammatica linguae Sanscretanae Brachmanum Indiae Orientalis». Після повернення Генріха Рота до Європи були опубліковані частини його праць і лекцій, але головна праця з граматики санскриту так і не вийшла друком (рукопис досі зберігається в Національній бібліотеці в Римі).

Вивчення санскриту в Європі почалося з кінця XVIII століття. У 1786 році санскрит відкрив для Європи Вільям Джонс[22] (до цього, в 1767 році, санскрит був описаний французьким єзуїтом Кердо, а згодом німецьким місіонером Ханкследеном (1681–1731), але їхні праці були опубліковані вже після робіт Вільяма Джонса). Знайомство з санскритом зіграло на початку XIX століття вирішальну роль у створенні порівняльно-історичного мовознавства[23]

Санскритологія в УкраїніРедагувати

Академічне вивчення й викладання санскриту в Україні розпочалося в першій третині XIX ст. завдяки переїзду в 1829 році до Харківського університету доктора філософії Ляйпциґського уніерситету І. Дорна (1805—1881).[24] Відтоді санскритологія розвивалася в Україні аж до 1917 року. Зокрема, у 1873 році в Харківському університеті була видана (вперше на теренах Російської імперії) санскритська граматика. Крім згаданого університету[25] вивчення й викладання санскриту відбувалося також в Одеському[26], Київському[27] і Львівському[28] університетах та Ніжинському ліцеї[29] (з 1875 року — Історико-філологічний інститут)[30]. У 20-х роках XX ст. Павло Ріттер переклав деякі санскритські тексти українською мовою. У 1920-ті, а особливо в 1930-ті роки iндологічні студії в радянській Україні стали повністю залежними від внутрішньої політики радянського керівництва. Після сммерті П. Ріттера, репресованого НКВС, фаховий інтерес українських науковців до санскритології було придушено на багато десятиліть[31]. У подальшому (до 1990 років включно) відома лише короткочасна спроба М. Кнороза відновити санскритологію у Львівському національному університеті наприкінці 1950 років.

Відновлення викладання санскриту відбулося в січні 1944 року на гуманітарному факультеті Національного університету «Києво-Могилянська академія» (викладач — К. В. Довбня). З осені 1995 року на курсах фонду «Далекий Схід» санскрит викладав Д. О. Луценко[32].

У 2006 році в журналі «Філософська думка» (№ 6) було опубліковано переклад фрагменту (I.1.1–48) «Вайшєшика сутр» Канади, виконаний Юрієм Завгороднім і Дмитром Луценком, які наголошували на необхідності перекладів, виконаних українською мовою безпосередньо із санскриту[33]. З 2016 року журнал «Східний світ» Інституту сходознавства Академії наук України публікує українські переклади класичних санскритських текстів, виконані Д. В. Бурбою — «На́рада-бгакті-сутр», «Чарака-самгіти», «Бгаґавадґіти».

Дослідження санскриту в РосіїРедагувати

У Росії дослідження санскриту було пов'язане з діяльністю вчених-мовознавців Петербурга та Москви й розвивалося в лінгвістичному напрямку, чому сприяло видання в другій половині XIX століття німецькою мовою так званих «Петербурзьких словників» (великого й малого), укладених німецькими санскритологами Бетлінгком і Ротом[34]. «Ці словники склали еру у вивченні санскриту… Вони стали основою індологічної науки на ціле століття»[35]. Помітний внесок у вивчення санскриту внесла д. ф. н., професор МГУ В. А. Кочергіна — авторка «Санскритсько-російського словника» та «Підручника санскриту».

ФонетикаРедагувати

Санскрит має 36 фонем, а разом з алофонами — 48. Важливою особливістю мови є смислорозрізнювальна довгота голосних.

НаголосРедагувати

У ведійському санскриті був рухливий тонічний наголос, який позначався графічно. У пізніші періоди перестали використовувати знаки наголосу, а давний тонічний наголос поступово втратився. Таким чином, місце давнього наголосу відоме лише для слів, зафіксованих у Ведах.

За свідченням А. А. Залізняка, при сучасному усному відтворенні санскриту (крім віршованих текстів) до нього зазвичай застосовують латинське правило наголосу, а саме: у двоскладових словах наголос робиться на першому складі; у багатоскладових — на передостанньому складі, якщо голосна цього складу довга або якщо вона відокремлена від голосної наступного складу більш ніж однією приголосною, у решті випадків — на третьому від кінця складі[36].

Фонетична транскрипція й транслітераціяРедагувати

Для фонетичного відображення особливостей творення звуків усіх мов світу Міжнародна фонетична асоціація розробила на основі латинського алфавіту Міжнародний фонетичний алфавіт (МФА), у якому кожному звуку або сегменту мови ставиться у відповідність окремий знак.

Натомість транслітерація — механічна передача тексту й окремих слів, які записані однією графічною системою, засобами іншої графічної системи при другорядній ролі звукової точності, тобто передача однієї писемності літерами іншої. Для транслітерації санскриту міжнародним науковим стандартом є система IAST (International Alphabet of Sanskrit Transliteration). У тих країнах, де послуговуються кирилицею, неоіндуїстські групи нерідко використовують кириличну кальку з IAST. Для користувачів Інтернету зручнішими можуть бути інші системи транслітерації, такі як ITRANS[en], у яких використовуються лише ті символи, що є на стандартній англійській клавіатурі. Хоч би як, але транслітерований санскритський текст — це текст, написаний за правилами санскритської граматики, у якому літери алфавіту деванагарі замінені літерами та буквосполученнями іншого алфавіту з можливим використанням діакритичних знаків. Оскільки санскритський правопис засновано на принципі «як вимовляється, так і пишеться», транслітерація за IAST водночас є одним з видів фонетичної транскрипції санскриту, тому санскритологам немає необхідності використовувати МФА.

ГолосніРедагувати

короткі довгі
Деванаґарі МФА IAST Деванаґарі МФА IAST
[ɐ] a [ɑː] ā
[i] i [iː] ī
[u] u [uː] ū

Санскритські a, u вимовляються як українські а, у. Довгі ā, ū звучать у два рази довше. Довге санскритське ī схоже на звук [і] в українському слові лінощі, а коротке санскритське i нагадує щось середнє між українськими ненаголошеними звуками [і] та [и].[37]

[oː] o [əu] au
[eː] e [əi] ai

Санскритські е, о є довгими звуками, однак у транслітерації за IAST рисочка над ними не ставиться, оскільки відповідних коротких звуків немає. Санскритські дифтонги ai, au схожі на дифтонги в нім. fein, Haus, англ. fine, hause.

короткі довгі
[ɻ] [ɻː]
[ɭ] [ɭː]

Складотворче схоже на звук [р] у російському слові бодрствуй; звук у два рази довший. Звук схожий на складотворче l в англійському слові settled. (Звук на практиці не зустрічається.)

Зведена таблицяРедагувати

Окремі голосні Голосні після приголосної प् p Вимова Вимова з p IAST ITRANS Приклад
[ɐ] або [ə] [] або [] a a avalokiteśvara वलोकितेश्वर
पा [ɑː] [pɑː] ā A ātman त्मन्
पि [i] [pi] i i indra न्द्र
पी [] [piː] ī I īra вітер
पु [u] [pu] u u upaniṣad पनिषद् упанішада
पू [] [puː] ū U ūma друг
पृ [ɻ] [] R gveda ग्वेद
पॄ [ɻː] [pɻː] RR bhrātṝn ध्रातॄ братів (зн. відмінок)
पॢ [ɭ] [] LR kḷpta क्लृप्त довершений
पॣ [ɭː] [pɭː] LRR
पे [] [peː] e e eva саме так
पै [əi] [pəi] ai ai airāvata रावत Айравата[en]
पो [] [poː] o o oṣadhi षधि лікарська трава
पौ [əu] [pəu] au au aurṇa र्णषधि вовняний

ПриголосніРедагувати

Особливістю санскриту є наявність придихових приголосних. Індоєвропейські придихові проривні (зімкнені) ще в спільнослов'янській мові на ранньому етапі її розвитку, а можливо навіть у період балто-слов'янської єдності, змінились у звичайні проривні приголосні.[38] Придихові звуки відрізняються від відповідних непридихових тим, що головний проривний елемент супроводжується тут слабким звуком на кшталт англ. h — глухим після глухого головного елемента (kh, ch, ṭh, th, ph) і дзвінким після дзвінкого (gh, jh, ḍh, dh, bh). Тобто придихові вимовляються так, як відповідні непридихові, але супроводжуються видихом. Хоча в транскрипції звуки передаються двома знаками (диграфами), вимовляти їх треба як один звук.

Якщо після приголосної немає ніякого знаку, вважається, що за приголосним звуком іде a. Для позначення відсутності а внизу після приголосної ставиться значок вірама, наприклад: क (ka) і क् (k). (У двох наступних таблицях вірама опущена, щоб не захаращувати клітинки).


За А. А. Залізняком[39]: шумні зімкнені (глухі й дзвінкі), сонанти (носові, неносові), шумні фрикативні (глухі, дзвінкі)

глухі непри-дихові МФА IAST глухі при-дихові МФА IAST дзвінкі непри-дихові МФА IAST дзвінкі приди-хові МФА IAST носові МФА IAST нено-сові МФА IAST глухі МФА IAST дзвінкі МФА IAST
глоткові : [h] [ɦ] h
задньо-язикові [k] k [kʰ] kh [g] g [ɡʱ] gh [ŋ]
пала-тальні [c] c [cʰ] ch [ɟ] j [ɟʱ] jh [ɲ] ñ [j] y [ʃ] ś
цереб-ральні [ʈ] [ʈʰ] ṭh [ɖ]  ḍ [ɖʱ] ḍh [ɳ] [r] r [ʂ]
зубні [t] t [tʰ] th [d] d [dʱ] dh [n] n [l] l [s] s
губні [p] p [pʰ] ph [b] b [bʱ] bh [m] m [ʋ] v

Носовий призвук після голосного (який позначається крапкою над верхньою горизонтальною лінією) у транслітерації передається літерою ṃ (або ṁ).

Приголосні c, k, g, t, d, p, b, m, n, y, v, s подібні до українських [ч], [к], [ґ], [т], [д], [п], [б], [м], [н], [й], [в], [с]. Церебральні відрізняються від зубних тим, що кінчик язика завернутий назад і нижньою стороною торкається переднього піднебіння; на слух , дещо схожі на англ. t, d. Санскритське j — злите [дж] (англ. j); звук l — англ., нім., франц. l. Звук r (церебральний р), імовірно, акустично був трохи схожим на англ. r. Церебральний звук близький до [ш], а палатальний ś схожий на м'який [ш'], польск. ś. Звук  — англ. ng (як у слові sing — [siŋ]) ; ñ — м'яке [н'];  — церебральний [н]. Звук h — дзвінкий нім. чи англ. h;  — глухий нім. чи англ. h.


Традиційна індійська назва груп приголосних (з поділом неносових сонантів на дві категорії)

губні
oṣṭya
губно-зубні
dantōshtya
зубні
dantya
ретрофлексні приголосні
mūrdhanya
палатальні приголосні
pālavya
задньоязикові приголосні
kanthya
глоткові приголосні
проривні приголосні
Sparśa
непридихові
alpaprāna
[p] p [b] b [t] t [d] d [ʈ] ṭ [ɖ] ḍ [c] c [ɟ] j [k] k [g] g
придихові
mahāprāna
[pʰ] ph [bʱ] bh [tʰ] th [dʱ] dh [ʈʰ] ṭh [ɖʱ] ḍh [ch] ch [ɟʱ] jh [kʰ] kh [gʱ] gh
носові приголосні
anunāsika
[m] m [n] n [ɳ] ṇ [ɲ] ñ [ŋ] ṅ
напівголосні
antastha
[ʋ] v [j] y
плавні приголосні
drava
[l] l [r] r
фрикативні приголосні
ūshman
[s] s [ʂ] ṣ [ʃ] ś : [h] ḥ [ɦ] h

Зведена таблицяРедагувати

Літера Вимова Вимова з /a/ IAST ITRANS Приклад
[k] [] ka ka karman र्मन्
[kʰ] [kʰɐ] kha kha sukhāvatī सुखावती
[g] [] ga ga gaṇeśa णेश
[gʱ] [gʱɐ] gha gha saṃgha सं
[ŋ] [ŋɐ] ṅa ~Na liga लिङ्
[c] [] ca ca cakra क्र
[cʰ] [cʰɐ] cha cha chandas छं
[ɟ] [ɟɐ] ja ja japa-mālā पमाला
[ɟʱ] [ɟʱɐ] jha jha jhaṣa (риба)
[ɲ] [ɲɐ] ña ~na pancatantra ञ्चतन्त्र
[ʈ] [ʈɐ] ṭa Ta kaaka (коло)
[ʈʰ] [ʈʰɐ] ṭha Tha thana (навчання) पा
[ɖ] [ɖɐ] ḍa Da khaga (носоріг) ड्
[ɖʱ] [ɖʱɐ] ḍha Dha ḍha (дурень) मू
[ɳ] [ɳɐ] ṇa Na rāvaa राव
[t] [] ta ta tantra न्त्र
[tʰ] [tʰɐ] tha tha artha अरर्थ
[d] [] da da dattātreya त्तात्रेय
[dʱ] [dʱɐ] dha dha dharma र्म
[n] [] na na narasiṃha रसिंह
[р] [] рa рa padmasaṃbhava द्मसंभव
[pʰ] [pʰɐ] pha pha рhala (плід)
[b] [] ba ba balārama लराम
[bʱ] [bʱɐ] bha bha bhagavadgītā गवद्गीता
[m] [] ma ma mantra न्त्र
[j] [] ya ya yogācāra योगाचार
[r] [] ra ra dhā राधा
[l] [] la la lakṣa (сто тисяч) क्ष
[ʋ] [ʋɐ] va va vajrayāna ज्रयान
[ʃ] [ʃɐ] śa sha śānti (спокій) शान्ति
[ʂ] [ʂɐ] ṣa Sha caāla (вулик) षा
[s] [] sa sa saṃsāra संसा
[ɦ] [ɦɐ] ha ha mahābhārata हाभारत
 : [h] [] ḥa Ha duḥkha (страждання) दुः

Практична транскрипція санскритських власних назв та термінів в українській мовіРедагувати

На відміну від транслітерації чи фонетичної транскрипції (див. вище), практична українська транскрипція — це запис іншомовних слів літерами української абетки з урахуванням вимови й українського правопису, без використання діакритичних знаків чи додаткових символів[40].

Приклад

деванаґарі фонетична транскрипція МФО транслітерація IAST кирилична калька з IAST (застосовується переважно неоіндуїстами на пострадянському просторі) Практична транскрипція
यादव [jɑːdɐʋɐ] yādava йāдава Ядава

Практична українська транскрипція санскритських слів відтворює їх приблизно, тому в разі потреби українське написання уточнюється (у дужках чи в примітці) транслітерацією за системою IAST, наприклад: Магараштра (mahārāṣṭra «велике царство»). Наразі в українському написанні слів, запозичених із санскриту або інших мов Індії (наприклад, у географічних назвах), спостерігається значний різнобій. Часто просто копіюється російське написання, яке саме по собі є недосконалим[41], причому нерідко порушуються норми української орфоепії. Інші автори, зважаючи на те, що українська мова фонетично багатша за російську, намагаються використати можливості української мови для більш точного відтворення звучання санскритських слів, але не завжди роблять це вдало. Навіть у межах одного номера журналу, у статтях, написаних різними авторами, індійські запозичення можуть передаватись по-різному. Спробою урегулювати це питання стала надрукована журналом «Східний світ» Інституту сходознавства стаття, котрій передувало тривале обговорення. Нижче наводяться рекомендації, обґрунтовані в статті з урахуванням фонетичного, морфологічного, історичного та розрізнювального принципу. У правилах аргументовані нововведення поєднуються з розумним консерватизмом.

1. ГолосніРедагувати

Санскритським голосним a/ā, u/ū, e, o відповідають українські літери а, у, е, о; позначена рисочкою довгота не враховується. Санскритські /, , ai, au передаються буквосполученнями ри, ли, ай, ау, наприклад: риши (ṣi «мудрець»), литака (taka «упорядник»), пайнґа (paiṅga «мишачий»), каумуді (kaumudī «місячне світло»). Санскритські i/ī передаються літерою і — окрім тих випадків, коли стоять після твердого , — тоді пишеться українська и, наприклад шидґа (ṣіḍga «вільнодумець»).[42] Примітка: Про написання голосних після санскритського y та після м'яких приголосних див., відповідно, пункти 7, 5.2, 6.

2. Санскритські k, c, t/ṭ, d/ḍ, r, l, p, b, v, s, m, n/ṇ/ṅ, jРедагувати

Приголосні k, c, t/, d/, r, l, p, b, v, s, m, n// передаються літерами к, ч, т, д, р, л, п, б, в, c, м, н; j — буквосполученням дж.

3. Санскритське gРедагувати

позначається українською літерою ґ, наприклад деванаґарі (devanāgarī).[43]

4. Санскритські ḥ та hРедагувати

передаються, відповідно, українськими х та г, наприклад духкха (dukha), Гімалаї (від himālayā).

5. Санскритські ṣ та śРедагувати

Для передачі (твердого [ш]) та ś (пом'якшеного [ш']) використовується українська літера ш, але:

5.1. Сполучення ṣi передається українським ши, тоді як після пом'якшеного [ш'] (ś) пишеться і, наприклад Шіваiva; див. також пункт 1).

5.2. Сполучення ś з голосними a/ā, u/ū, e передається буквосполученнями шя, шю, шє, наприклад шякті (śakti), шяйва (śaiva), шюра (śūra), шєпа (śеpa).

6. Санскритське ñРедагувати

передається літерами нь, наприклад паньча (pañca), але ña/ñā, ñu/ñū, ñe — ня, ню, нє, наприклад джняна (jñāna[44]), джнєя (eya).

7. Санскритські ya, yi, yu, yeРедагувати

На початку слова та після голосного санскритські ya/, yi/, yu/, ye передаються українськими йотованими я, ї, ю, є, наприклад: Яду (du), ататаїн (ātatāyin), Юдгіштхіра (yudhiṣṭhira), Ваю (vāyu), вішаєндрія (viṣayendriya), гаєшта (hayeṣṭa). Сполученню yo відповідає українське йо, наприклад: джйоті (jyoti). Сполучення yyа/yyā, yyi/yyī, yyu/yyū, yye, yyo передаються як йя, йї, йю, йє, ййо, наприклад: ньяйя (nyāyya «правильне»). Виняток — давно запозичене слово майя, яке в «Українському правописі» (§ 5) згадується окремо (хоча мало б бути мая — mā «світова ілюзія»; але маїн — māyin «чарівник»; джнянамая — jñānamaya «просякнутий знанням»).

7.1. Знак м'якшенняРедагувати

Згідно з «Українським правописом» після літер, якими передані санскритські d/, t/, s, ś, l, n///ñ, перед я, ї, ю, є, йо ставиться знак м'якшення (ь), наприклад: дьяят (dyāyat), дьюта (dyūta), тьяґа (tyāga), атьюга (atyūha), сьялака (syālaka), сьюна (syūna), Шьяма (śyāma), шьєна (śyena), шьйонака (śyonāka), малья (mālya), ньяя (nyāya), ньюна (nyūna).

7.2. АпострофРедагувати

Після інших приголосних перед я, ї, ю, є ставиться апостроф, наприклад вір'я (vīrya), п'юкшна (pyukṣṇa). Перед йо апостроф не ставиться, наприклад вйоман (vyoman).

8. Глухі придиховіРедагувати

kh, ch, th/ṭh, ph передаються українськими буквосполученнями кх, чх, тх, пх, наприклад кханда (khaṇḍa), чханда (chanda), мантха (mantha), шятха (śaṭha), пхена (phena).

9. Дзвінкі придиховіРедагувати

jh, dh/ḍh, bh позначаються українськими джг, дг, бг, наприклад джгара (jhara), дгарма (dharma), дгаукана (ḍhaukana), бгакті (bhakti).

10. Санскритське ghРедагувати

Дзвінке придихове gh передається українською літерою г, наприклад гатодара (ghaṭodara), Магаван (maghavan). (Хоча, здавалося б, найлогічніше передавати gh як ґг, проте фахівці з української мови відкидають можливість впровадження такого абсолютно не властивого їй сполучення літер. Жодного слова з таким звукосполученням в українській мові немає[45], і пересічний читач не знає, як таке буквосполучення вимовляти. В українській мові найближчим за звучанням до санскритського [gʱ] є г [ɦ], оскільки запозичине з російської написання гх українською звучить як [ɦx] (і цю послідовність звуків навіть суто фізично важко вимовити), а не [gx], а імітована «російська» вимова ґх [gx] була б ближчою до глухого кх [kʰ], а не дзвінкого [gʱ]. На жаль, використання однієї української літери г для позначення двох санскритських звуків — gh, h — може призводити до появи омографів, наприклад: парагатана — «ешафот» (parāghātana) і «напад» (parāhatana). Однак така ж само ситуація вже має місце через нерозрізнення в практичній транскрипції церебральних і зубних приголосних, а також коротких і довгих голосних, наприклад: пітха — «п'єдестал» (pīha) і «питво» (pītha); мала — «гірлянда» (mālā), «ліс» (māla), «бруд» (mala). У таких випадках бажано до українського написання додавати в дужках чи в примітці уточнення латинською[46] транслітерацією з діакритичними знаками.)

11. Санскритське ṃРедагувати

передається як м тоді, коли утворилося з m (найчастіше — у префіксі /sam/) перед перед p, ph, b, bh, m, v, h (наприклад сампадана saṁpādana, самгара saṃharā) чи перед наступною частиною складного слова (наприклад агамкара aham+kara=ahaṃkara) або є останньою літерою в слові (аум au). Також через м пишеться слово самрадж (saṃrāj). У решті випадків пишеться н, наприклад сансара (saṃsāra), сінга (siṃha).

12. Словарна основаРедагувати

Санскритські слова зазвичай наводяться не в називному відмінку санскриту, а в такому вигляді, у якому вони подані в санскритському словнику, наприклад атман (ātman), санньясін (saṁnyāsin), мантра (mantra), а не атма (ātmā), санньясі (saṁnyāsī), мантрам (у санскриті mantram — наз. відмінок сер. роду). Але деякі слова пишуться так, як вживаються вже тривалий час, наприклад карма (karma — називний відмінок від karman), Бгаґаван (bhagavān — наз. відмінок від bhagavat).

13. ВиняткиРедагувати

Деякі давно вживані слова пишуться з порушенням правил або спотворено, наприклад Будда (Buddha), майя (māyā), Гімалаї (himāla), йоґ (yogin), санскрит (saṁskṛta), упанішада (upaniṣad).

14. ДефісРедагувати

Терміни, які в оригіналі є словами, складеними з двох або більшої кількості слів, українською пишуться через дефіс (а не окремими словами), наприклад джняна-йоґа (jñāna-yoga) . Це стосується й назв творів санскритської літератури, наприклад «Аштанґа-гридая-самгіта» (aṣṭāṅga-hṛdaya-saṁhitā), «Нáрада-бгакті-сутри» (nārada-bhakti-sutrāṇi). Також можливе написання, у якому частково розкривається значення складного слова: йоґа знання/джняни, самгіта «Аштанґа-гридая», «Бгакті-сутри» Нáради.

14.1. Але не рекомендується розривати дефісом літери, видозмінені через своє сполучення (правило сандгі). Наприклад, бажано писати «Бгаґавадґіта», а не «Бгаґавад-ґіта», оскільки тут d утворилося з t саме завдяки сполуці з g; раджоґуна (rajoguṇa), оскільки тут о утворилося з as через сполучення з g (можна написати також ґуна «раджас»). Тріада характеристик вищого буття «Вічність-Знання-Блаженство» може писатися або одним словом саччідананда (saccidānanda), або (якщо є бажання виділити три компоненти складного слова: sat, cit, ānanda) як сат-чіт-ананда (у другому випадку санскритське правило сандгі не застосовується). Назва «Господньої упанішади» пишеться або як «Ішопанішад» (īśopaniṣad — тут о утворено злиттям a і u), або «Ішя-упанішада» (тут санскритський іменник жін. роду upaniṣad замінено його українською формою упанішада).

15. Брагман, атманРедагувати

У знахідному відмінку пишемо українською атман, Брагман, наприклад пізнати атман/Брагман (а не атмана/Брагмана). Але коли йдеться про брагмана-священика, тоді знахідний відмінок — брагмана (наприклад, зустрів брагмана).

16. Правило переносуРедагувати

Оскільки буквосполучення ау, ай, кх, чх, тх, пх, дж, джг, бг, дг є фактично диграфами (тобто ними позначається один звук), їх не бажано розривати при переносі. Наприклад, переносимо «Ма-га-бга-ра-та» (а не «Магаб-гарата»).

Зведена таблиця: IAST | практична транскрипціяРедагувати

b | б

bh | бг

c | ч

ch | чх

d/ | д

dh/h | дг

g | ґ

gh | г

h (окрім буквосполучень gh, ch, kh, ph, th/ṭh) | г

| х

j | дж

jh | джг

k | к

kh | кх

l | л

| ли

m | м

ṃ/ṁ

якщо утворилося з m перед b, bh, h, m, p, ph, v або перед наступною частиною складаного слова, а також якщо є в слові останньою літерою | м

у решті випадків | н

n// | н

ñaā, ñe, ñiī, ñuū | ня, нє, ні, ню;

p | п

ph | пх

r | р

ṛ/ | ри

у решті випадків ñ | нь

s | с

| ш

ś | ш

t/ | т

th/h | тх

v | в

ṣi/ṣī | ши

śa/śā, śe, śi/śī, śu/śū | шя, шє, ші, шю

 

a/ā, ai, e, i/ī, o, u/ū після ү

(ya/yā, yai, ye, yi/yī, yo, yu/yū)

на початку слова й після голосної | я, яй, є, ї, йо, ю

після d/ḍ, l, n/ñ/ṇ/ṅ, s, ś, t/ṭ | ья, ьяй, ьє, ьї, ьйо, ью

з ү, що їм передує | йя, йяй, йє, йї, ййо, йю

після інших приголосних | я, яй, є, ї, йо, ю

у решті випадків a/ā, ai, e, i/ī, o, u/ū | а, ай, е, і, о, у

Порівняльна таблиця написання українською та російською мовамиРедагувати

(у дужках наводяться приклади)

Санскрит (IAST) Українською Російською Примітка
g (gāndharva) ґ (ґандгарва) г (гандхарва) Послідовно вживати в санскритських словах літеру ґ важливо тому, що це має смислорозрізнювальне значення. Словники радянської доби не можуть бути критерієм з цього питання, оскільки в 1933 році літеру ґ в СРСР було ліквідовано.
h (mahābhārata, himālaya) г (Магабгарата, Гімалаї) х (Махабхарата), у деяких словах г (Гималаи) Оскільки в російській абетці немає літери для позначення дзвінкого звука [ɦ] (h за IAST), у російських текстах його переважно замінюють глухим х, але іноді також пишуть «російське г» (тобто [g]). Зокрема, Б. Л. Смирнов писав російською Гануман[47] (hanuman) і Гарі[48] (hari).
jh, dh/ḍh, bh (dharma) джг, дг, бг (дгарма) джх, дх, бх (дхарма) Санскритські bh, dh передавали буквосполученнями бг, дг ще Леся Українка[49] й Іван Франко[50]; таке написання можна вважати традиційним.
gh (maghavan) г (Магаван) гх (Магхаван) Див. вище, пункт 10.
śi (śiva) ші (Шіва) ши (Шива), іноді щи (Щива) Написання ші порушує правило дев'ятки (яке конфліктує з фонетичним та розрізнювальним принципом), однак у нещодавно запозичених словах «правило дев'ятки» може порушуватись. Зокрема, в УРЕ міститься багато термінів, що традиційно пишуться з і, наприклад: сівапітек, сіда, сінди, сірхакпха, сіті. Відмову від використання «правила дев'ятки» в практичній українській транскрипції санскритських слів можна порівняти з використанням літер Q та W у чеській мові, де вони вживаються виключно в іноземних словах і замінюються на Kv і V як тільки слово стає «натуралізованим». Можливо, якщо якісь санскритські запозичення згодом стануть сприйматися як українські слова, то в них і після відповідних приголосних поступиться літері и.
ṣi (ṣіḍga) ши (шидґа) ши (шидга) Розрізнення ши (ṣi) й ші śi несе в собі семантичну функцію.
śa, śe, śu (śakti) шя, шє, шю (шякті) ша, ше, шу (шакти), іноді ща, ще, щу (щакти) Саме шя писав у таких словах, як шякті (śakti), Шякунтала (śakuntalā), Шянкара (śankara) український санскритолог Павло Ріттер.[51] Гнат Хоткевич також назвав свій переклад твору Калідаси «Шякунтала». Хоча в коренях питомо українських слів таких буквосполучень немає, вони можливі в практичній транскрипції: наприклад назва литовського міста Siauliai передається українською як Шяуляй. Деякі російські автори передають ś літерою щ (наприклад Щива), оскільки в російській мові щ вимовляється як довге м'яке [шш'], однак для української мови таке написання не придатне, оскільки українське щ вимовляться як тверде [шч].
ṛ, ḷ (Kṣṇa) ри, лиришна) ри, лиришна) Написання, аналогічне запропонованому, характерне також для білоруської (Крышна) та польської (Kryszna) мов.
ñ перед приголосною (pañca) нь (паньча) н (панча) Немає причин не позначувати м'якість санскритського ñ не лише перед голосною (наприклад яджня), а й перед приголосною.
Перед я, є, ї, ю після приголосних (крім d, t/ṭ, s, ś, l, n/ṇ/ṅ/ñ) ставиться апостроф (санкхя) ь (санкхья) Згідно з § 93.1 «Українського правопису», у словах іншомовного походження після приголосних д, т, з, с, л, н перед я, ю, є, ї, йо ставиться знак м'якшення (окрім тих випадків, коли я, ю позначають сполучення пом'якшеного приголосного з а, у).

Розташування слів у словникуРедагувати

Послідовність, за якою слова стоять в санскритському словнику, визначається безпосередньо їхнім звучанням. Вона не пов'язана з можливими варіантами написання на деванагарі.

Так у латинській транслітерації санскритські слова були б розташованими за звичайним європейським алфавітним принципом, лише з тією відмінністю, що, по-перше, використовується не латинський алфавітний порядок, по-друге, ai, au і у поєднанні з h виступають в ролі окремих знаків алфавіту.

Цей алфавітний порядок такий[36]:

  • a, ā, i, ī, u, ū, ṛ, ṝ, ḷ, e, ai, o, au,
  • ṃ, ḥ;
  • k, kh, g, gh, ṅ,
  • c, сh, j, jh, ñ,
  • ṭ, ṭh, ḍ, ḍh, ṇ,
  • t, th, d, dh, n,
  • p, ph, b, bh, m,
  • y, r, l, v, ś, ṣ, s, h.

ГраматикаРедагувати

Санскрит, подібно до української чи латини, є флективною мовою, проте має набагато розгалуженішу морфологію закінчень, ніж у згаданих мов. Кожне дієслово в презенсі має до 96 форм (для порівняння: у латинській мові лише 29 форм). Багато функцій в реченні виражаються через суфікси.

ІменникиРедагувати

Іменники в санскриті мають такі граматичні категорії:

Іменники в санскриті утворюються переважно від дієслівних коренів шляхом додавання до кореня первинних суфіксів: अ ,अ (ण), अन, अक, तृ, ति, क्विप्.[52]

У санскриті іменніки поділяються на групи за походженням від вокальних та букальних (консонантних) основ.

Іменники в санскриті важко відризниті від прикметників, часто одне слово може виконувати як роль іменніка, так і прикметника.

Основна таблиця відмінкових закінчень

міжнародна назва відмінка українська назва відмінка однина двоїна множина санскритська назва відмінка
एकवचनम् द्विवचनम् बहुवचनम्
1 Nominativus Називний स् (ः) अः कर्तृ-कारकम्
2 Accusativus Знахідний अम् अः कर्म-कारक
3 Instrumentalis Орудний भ्याम् भिः करण-कारक
4 Dativus Давальний भ्याम् भ्यः सम्प्रदान-कारकम्
5 Ablativus Відкладний (аблатив) अः भ्याम् भ्यः अपादान-कारकम्
6 Genetivus Родовий अः ओः आम् समबन्धः
7 Lokativus Місцевий ओः सु अधिकरण-कारकम्
8 Vocativus Кличний अः संबोधन-कारकम्

Але при відмінюваня закінчення слів у санскриті змінються в залежності від кінцевої літери основи.

Вокальні основиРедагувати

До вокальних основ належать такі:

Схема відмінювання вокальних основ відтворена в наступній таблиці:

a-основа ā-основа i-основа ī-основа
kāma (m)
(кохання)
rūpa (n)
(краса)
bāla (f)
(дівчина)
agni (m)
(вогонь)
vāri (n)
(вода)
mati (f)
(точка зору)
dhī (f)
(думка)
nadī (f)
(річка)
Однина Називний kāma rūpam bālā agni vāri mati dhī nadī
Кличний kāma rūpa bāle agne vār[i/e] mate dhī nadi
Знахідний kāmam rūpam bālām agnim vāri matim dhiyam nadīm
Орудний kāmena rūpeṇa bālayā agni vāriṇā mat dhi nad
Давальний kāmāya rūpāya bālāyai agnaye vāriṇe mat[aye/yai] dhi[ye/yai] nadyai
Аблатив kāmāt rūpāt bālāyāḥ agneḥ vāriṇāḥ mat[eḥ/yāḥ] dhi[yaḥ/yāḥ] nadyāḥ
Родовий kāmasya rūpasya bālāyāḥ agneḥ vāriṇāḥ mat[eḥ/yāḥ] dhi[yaḥ/yāḥ] nadyāḥ
Місцевий kāme rūpe bālāyām agnau vāriṇi mat[au/yām] dhi[yi/yām] nadyām
Двоїна Називний kāmau rūpe bāle agnī vāriṇī matī dhiyau nadyau
Кличний kāmau rūpe bāle agnī vāriṇī matī dhiyau nadyau
Знахідний kāmau rūpe bāle agnī vāriṇī matī dhiyau nadyau
Орудний kāmābhyām rūpābhyām bālābhyām agnibhyām vāribhyām matibhyām dhībhyām nadībhyām
Давальний kāmābhyām rūpābhyām bālābhyām agnibhyām vāribhyām matibhyām dhībhyām nadībhyām
Аблатив kāmābhyām rūpābhyām bālābhyām agnibhyām vāribhyām matibhyām dhībhyām nadībhyām
Родовий kāmayoḥ rūpayoḥ bālayoḥ agnyoḥ vāriṇoḥ matyoḥ dhiyoḥ nadiyoḥ
Місцевий kāmayoḥ rūpayoḥ bālayoḥ agnyoḥ vāriṇoḥ matyoḥ dhiyoḥ nadiyoḥ
Множина Називний kāmā rūpāṇi bālā agnayaḥ vārīṇi matayaḥ dhiyaḥ nadyaḥ
Кличний kāmā rūpāṇi bālā agnayaḥ vārīṇi matayaḥ dhiyaḥ nadyaḥ
Знахідний kāmān rūpāṇi bālā agnīn vārīṇi matīḥ dhiyaḥ nadīḥ
Орудний kāmaiḥ rūpaiḥ bālābhiḥ agnibhiḥ vāribhiḥ matibhiḥ dhībhiḥ nadībhiḥ
Давальний kāmebhyaḥ rūpebhyaḥ bālābhyaḥ agnibhyaḥ vāribhyaḥ matibhyaḥ dhībhyaḥ nadībhyaḥ
Аблатив kāmebhyaḥ rūpebhyaḥ bālābhyaḥ agnibhyaḥ vāribhyaḥ matibhyaḥ dhībhyaḥ nadībhyaḥ
Родовий kāmānām rūpāṇām bālānām agnīnām vārīṇām matīnām dh[iyām/īnām] nadīnām
Місцевий kameṣu rūpeṣu bālāsu agniṣu vāriṣu matiṣu dhīṣu nadīṣu
u-основа ū-основа дифтонгова основа
vāyu (m)
(вітер)
madhu (n)
(мед)
dhenu (f)
(корова)
bhū (f)
(земля)
vadhū (f)
(жінка)
rai (f)
(власність)
nau (f)
(корабель)
go (f)
(бик)
Однина Називний vāyu madhu dhenu bhū vadhū nau gau
Кличний vāyo madh[u/o] dheno bhū vadhu nau gau
Знахідний vāyum madhu dhenum bhuvam vadhūm rāyam nāvam m
Орудний vāyu madhu dhen bhu vadh rāyā nāvā gavā
Давальний vāyave madhune dhenave bhu[ve/vai] vadhvai rāye nāve gave
Аблатив vāyoḥ madhunāḥ dhen[oḥ/vāḥ] bhu[vaḥ/vāḥ] vadhvāḥ rāyaḥ nāvaḥ go
Родовий vāyoḥ madhunāḥ dhen[oḥ/vāḥ] bhu[vaḥ/vāḥ] vadhvāḥ rāyaḥ nāvaḥ go
Місцевий vāyau madhuni dhen[au/vām] bhu[vi/vām] vadhvām rāyi nāvi gavi
Двоїна Називний vāyū madhu dhenū bhuvau vadhvau rāyau nāvau gāvau
Кличний vāyū madhu dhenū bhuvau vadhvau rāyau nāvau gāvau
Знахідний vāyū madhu dhenū bhuvau vadhvau rāyau nāvau gāvau
Орудний vāyubhyām madhubhyām dhenubhyām bhūbhyām vadhūbhyām bhyām naubhyām gobhyām
Давальний vāyubhyām madhubhyām dhenubhyām bhūbhyām vadhūbhyām bhyām naubhyām gobhyām
Аблатив vāyubhyām madhubhyām dhenubhyām bhūbhyām vadhūbhyām bhyām naubhyām gobhyām
Родовий vāyvoḥ madhunoḥ dhenvoḥ bhuvoḥ vadhvoḥ rāyoḥ nāvoḥ gavoḥ
Місцевий vāyvoḥ madhunoḥ dhenvoḥ bhuvoḥ vadhvoḥ rāyoḥ nāvoḥ gavoḥ
Множина Називний vāyavaḥ madhūni dhenavaḥ bhuvaḥ vadhvaḥ rāyaḥ nāvaḥ gāvaḥ
Кличний vāyavaḥ madhūni dhenavaḥ bhuvaḥ vadhvaḥ rāyaḥ nāvaḥ gāvaḥ
Знахідний vāyūn madhūni dhenūḥ bhuvaḥ vadhūḥ rāyaḥ nāvaḥ
Орудний vāyubhiḥ madhubhiḥ dhenubhiḥ bhūbhiḥ vadhūbhiḥ bhiḥ naubhiḥ gobhiḥ
Давальний vāyubhyaḥ madhubhyaḥ dhenubhyaḥ bhūbhyaḥ vadhūbhyaḥ bhyaḥ naubhyaḥ gobhyaḥ
Аблатив vāyubhyaḥ madhubhyaḥ dhenubhyaḥ bhūbhyaḥ vadhūbhyaḥ bhyaḥ naubhyaḥ gobhyaḥ
Родовий vāyūnām madhūnām dhenūnām bh[uvām/ūnām] vadhūnām rāyām nāvām gavām
Місцевий vāyuṣu madhuṣu dhenuṣu bhūṣu vadhūṣu ṣu nauṣu goṣu

Букальні основиРедагувати

Іменники з букальними основами поділяють на такі групи:

  • однокореневі іменники, які у всіх відмінках мають ту саму основу, а саме:
    • Кореневі іменники, тобто односкладові іменники, безпосередньо до основи яких додається відмінкове закінчення;
    • двоскладові основи з проривним приголосним або африкатом
    • дво- або багатоскладові основи на -as/-is/-us
  • багатокореневі іменники. До них належать такі основи:
    • на -(a)nt
    • на -(a)n
    • на -(i)n
    • на -ar/-ṛ
    • на -iyaṁs/-iyas
    • на -vaṁs/-uṣ
    • на -añc

Складні іменникиРедагувати

Складні іменники характерні насамперед для пізніх форм мови. Як правило, окремі частини складного іменника постають у нефлектованій формі. Санскритська граматика розрізняє такі способи утворення складних іменників:

  • Dvaṃdva — копулятивний спосіб, нанизування іменників один на одного, напр. ācāryaśiṣyau означає вчитель (ācārya) і учень (śiṣya, називний двоїни: śiṣyau);
  • Tatpuruṣa — детермінативний спосіб, передній член стоїть у невизначеному відмінковому зв'язку з ключовим членом, напр. devadatta — богом даний;
  • Karmadhāraya — апозиційний спосіб, передній член стоїть в тому самому відмінку, що й задній член, напр. cauravījanaḥ — дослівно «злодії-люди»;
  • Bahuvrīhi — екзоцентричний спосіб, вказує на якість, напр. Viṣṇurūpa — вішнуподібний, у подобі Вішну, в образі Вішну.

Ці санскритські назви вживаються також як терміни в мовознавстві.

ЗайменникиРедагувати

Подібно до інших індоєвропейських мов, у санскриті відмінювання займенників відрізняється від відмінювання іменників. Для санскриту тут характерні такі особливості: Форма середнього роду зазвичай закінчується в називному, знахідному однини на -d, що за правилами сандгі переходить в -t (tat «цей»).

Давальний, аблатив і місцевий однини утворюють форми чоловічого та середнього роду за допомогою зв'язки -sm (tasmai devāya «цьому богові», tasmāt devāt «від цього бога», tasmin deve «у цього бога»).

У жіночому роді родовий, давальний, аблатив і місцевий однини утворюється за допомогою зв'язки -sy (tasyā devyāḥ «цієї богині», tasyai devyai «цій богині», tasyā devyāḥ «від цієї богині», tasyāṃ devyām «у цієї богині»).

Родовий множини закінчується на -sām або -ṣām (teṣāṃ devānām «цих богів»).

Вказівний займенник tad інколи вживається майже як артикль the в англійській мові.

ДієсловаРедагувати

Дієслова в санскриті поділяються на на кілька груп:

  • за способом відмінювання — на 10 класів (gaṇa);
  • на тематичні (у яких основа закінчується на а) й атематичні (у яких закінчення йде безпосередньо за коренем чи суфіксами no/nu, o/u, nā/nī);
  • на перехідні й неперехідні — за наявністю об'єкта дії (наприклад, «читати книгу» — об'єкт дії є, «жити» — об'єкта дії немає);
  • за трьома станами: активний, парасмайпада (parasmaipada); середній, атманепада (ātmanepada); пассивний.[53]

У санскриті є шість способів дієслів: дійсний (індикатив), наказовий (імператив), бажальний (оптатив), а також прекатив, ін'юктив та кондиціоналіс.

Час (лише в індикативі): теперішній час, минулий (імперфект, аорист, перфект) та два різновиди майбутнього часу.

Корені санскритських слів поділяються на

  • відкриті й закриті
  • такі, які змінюються за трьома ступенями, і які не змінюються або змінюються лише за двома ступенями
  • на анітові (an+iṭ =aniṭ «без і») й сетові (sa+iṭ=seṭ «з і») — за інфіксом і після кореня перед приголосною.

Для утверення дієслова з кореня (і для подальшого його відмінювання) спершу формуються основи різних типів:

  • основа презенса для утворення теперішнього часу та імперфекта
  • основа майбутнього часу для майбутнього й кондиціоналісу
  • основа аориста для утворення аориста
  • перфектна основа для утворення перфекта

Дієслова мають три числа — однина (ekavacana), двоїна (dvivacana), множина (bahuvacana) — та три особи в кожному числі: перша особа (prathamapuruṣa), друга особа (madhyamapuruṣa), третя особа (uttamapuruṣa). У традиційній граматиці санскриту перша особа, на відміну від української мови, — це «він, вона, воно» (або «вони» в множині), тоді як третя особа — це «я» або «ми».

СинтаксисРедагувати

А. А. Залізняк вирізняє два історичних стилі санскритського синтаксису: у ведійському та ранньому післяведійському санскриті переважають словосполучення, дієслівні речення, активні конструкції («синтаксичний стиль I»). Натомість у пізньому класичному санскриті домінують складні слова, іменні речення, пасивні конструкції («синтаксичний стиль II»).[54] Синтаксичний стиль I є типовим прикладом флективної мови, як українська або латина. При синтаксичному стилі II санскрит наближається до інкорпоруючих мов на кшталт ескімоської.

У санскриті той самий зміст може бути виражений словосполученням або складним словом, наприклад: sarvair ābharaṇair bhūṣitā «прикрашена усіма коштовностями» = sarvābharaṇabhūṣitā.

Називне речення в теперішньому часі не потребує зв'язки: kārur ahaṃ, tato bhiṣak «я поет, тато — лікар».

Активна конструкція часто замінюється пасивною, наприклад: rājā mṛgaṃ hanti «цар вбиває оленя» = rājñā mṛgo hanyate «царем вбивається олень». Характерне вживання пасивної конструкції з герундивом[en].

Серед складних речень у санскриті переважають складносурядні. Частини речення найчастіше поєднані частками ca, , tu, hi, крім того широко поширеним є безсполучниковий зв'язок.

ЛексикаРедагувати

Головну частину лексичного складу санскриту становлять слова, успадковані із загальноіндоєвропейської мови або утворені з морфем індоєвропейського походження[55]. Для ілюстрації нижче наведено деякі слова, що мають точні чи достатньо близькі етимологічні відповідності в українській мові. Наявність споріднених слів не є свідченням близькості санскриту саме до української мови, адже практично для всіх наведених санскритських слів є відповідники в інших індоєвропейських мовах.

Дієслова: as «бути» (asti = є, santi = суть), i «іти», kās «кашляти», kup «гніватися» (пор. кипіти), gar (gṝ) «співати» (пор. жрець), gar (gṝ) «ковтати, пожирати» (пор. жерти, горло), grabh, grah «хапати» (пор. грабувати), jīv «жити» (jīvati ​​= живе), takṣ «тесати, будувати, створювати», tap «бути гарячим, теплим» (пор. тепло, топити), tras «боятися, тремтіти» (пор. трястися), «давати», dar (dṛ) «роздирати, розколювати» (пор. дерти), dhā «смоктати» (пор. доїти), nud «штовхати, спонукати» (пор. принуджувати), pac «пекти, варити» (пор. піч), «пити» (пор. pīti — «питво»), piṣ «товкти» (пор. пхати), puṣ «процвітати» (пор. пишний, пухнути), prach «просити», plu «плисти», budh «не спати, помічати» (пор. бадьорий, будити), bhī «боятися» (bhaya — «страх», пор. боязливий), manth «збовтувати, трясти» (пор. мутити), mar (mṛ) «вмирати» (пор. мруть), lip «мазати, ліпити», lih «лизати», ru «кричати, ревти» (ravati = реве), rud «плакати, ридати», lup «ламати, псувати, грабувати» (пор. лупити), lubh «жадати» (пор. любити), vah «везти», «віяти, дути», vid «знати, відати», vart (vṛt) «крутити» (пор. вертіти), śru «чути, слухати», sad «сидіти» (пор. осідати, садити), sīv (siv) «шити» (пор. шов, швачка), stan «гриміти» (пор. стогін), sthā «стояти», smi «посміхатися» (пор. сміятися), svap «спати», han «вбивати» (пор. гнати, гін).

Іменники. Терміни спорідненості: mātar «мати», bhrātar «брат», svāsar «сестра», sūnu «син», duhitar «дочка», jani, jāni «дружина» (пор. жона), vidhavā «вдова», śvaśura «свекор», śvaśrū «свекруха». Частини тіла: nas, nāsā  «ніс», akṣi «око», bhrū «брова», jambha «зуб, ікло», oṣṭha «губа» (пор. вуста), grīvā «потилиця» (пор. грива), parśu «ребро» (пор. перси), majjan «кістковий мозок», antra «нутрощі», ūrṇā «вовна». Тварини: avi, avikā «вівця», vṛika «вовк», udra «водяна тварина» (пор. видра), mūṣ, mūṣikā «миша, мишка», haṁsa «гусак», kṛmi «хробак». Рослини та їхні частини: tṛṇa «трава, солома» (пор. терен), palāva «полова», bhūrja «береза​​», dāru «дрова» (пор. дерево), śaṅku «кілочок» (пор. сучок), valśa «гілка» (пор. волосся). Нежива природа: sūrya «сонце», mās «місяць», agni «вогонь», ruc, ruci «світло» (пор. лучина), tamas «темрява», nabhas «хмара, туман, повітря, небо», megha «хмара» (пор. мжа), vāta «вітер», vāyu «вітер» (пор. суховій), gharma, ghṛiṇa «спека, жар» (пор. горіти, горнило), dhūma «дим», pāṁsu «пісок», aṅgāra «вугілля», rasa «сік», rasā «волога» (пор. роса), phena «піна», aśman «камінь», giri «гора», tala «поверхня» (пор. тло, дотла), panthan «шлях, путь», prastāra «рівнина, плеската поверхня» (пор. простір). Час: dina «день», nakta «ніч», vasanta «весна», hemanta «зима». Житло, побут, соціальні поняття: grāma «натовп, село, громада» , dama «дім», dvārа «двері», yuga «ярмо» (пор. іго), grāvan «жорно»; madhu «мед», māṁsa «м'ясо», kravis, kravya «сире м'ясо» (пор. кров), yūṣ, yūṣa «суп, юшка»; śravas «слава», mīḍha «нагорода» (пор. мзда), tāyu «злодій» (пор. таїти). Назви ознак: dakṣiṇa «правий» (пор. десниця), madhya «середній» (пор. межа, між); śveta «білий, світлий», rudhira «червоний» (пор. рудий), hari, hariṇa "жовтий, зеленуватий " (пор. зелений), babhru «коричневий» (пор. брунатний, бобер); dīrgha «довгий», laghu «легкий», tanu «тонкий», aṁhu «вузький», pūrṇa «повний», śuṣka «сухий», nagna «голий» (пор. нагий); pūrva «перший», nava «новий», sama «той самий»; jīva «живий», mṛta «мертвий», yuvan «юний, молодий»[56].

Деякі санскритські слова запозичені із средньоїндійських мов, якими в давній Індії послуговувалися в щоденному спілкуванні, тобто в такій сфері, де не було прийнято застосовувати літературну мову — санскрит. У санскриті є також значна кількість запозичень з мов доіндоєвропейського населення Індії — дравідських і австроазійських. А. А. Залізняк наводить такі приклади з дравідських мов: кāла «темно-синій, чорний», mīna «риба», nīra «вода». Існує невелика кількість запозичень з іранських, семітських та давньогрецької мов[57].

Запозичення в українській мовіРедагувати

Автори популярних книжок, які не є професійними етимологами, наводять численні приклади давньоіндійських слів, начебто запозичених в українську мову: ситець, камфора, його, свастика, війна, золото, майдан, мерщій, нива, прапор, причастя, чари, шабля, воля, небеса, тато, хата[58]. Проте етимологічні словники[59] не підтверджують прямого запозичення з санскриту. Більшість цих слів справді індоєвропейського походження, але потрапили в українську мову через посередництво низки інших мов. Водночас споріднені лексеми трапляються й у інших давніх та сучасних мовах. Енциклопедія «Українська мова» згадує лише про запозичення із санскриту назв реалій, таких як йога, раджа, рупія[60].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. У кінці словоформи санскритське c переходить у k. Таким чином, слово वाच् vāc перетворюється на वाक् vāk. Перед будь-яким наступним звуком, крім глухих приголосних, кінцеве k у свою чергу трансформується в g, наприклад: vāk + eṣā → vāg eṣā.
  2. Загальноприйняте але не єдине датування «Риґведи».
  3. Г. М. Бонгард-Левин, Г. Ф. Ильин. Индия в древности. М., 1985, С 23.
  4. а б в г БСЭ. Статья «Санскрит».
  5. Див. Г. М. Бонгард-Левин, Г. Ф. Ильин. Индия в древности. М., 1985,  С 24, 39.
  6. Див. Бэшем А. Л. Чудо, которым была Индия, пер. с англ. М., 1977
  7. Див. В. А. Кочергина. Учебник санскрита. М., Филология. 1994 , вступление.
  8. Конституція Індії, С 330, восьмий додаток до Статей 344 (1) і 351. Мови.
  9. Наприклад, давньояванська літературна мова каві є настільки санскритизована, що німецький лінгвіст Франц Бопп помилково зарахував її до індоєвропейських мов.
  10. Див. детальніше: Теселкин A. C. Древнеяванский язык (кави). М., 1963.
  11. Літературна тибетська мова формувалася завдяки перекладам канонічної літератури з санскриту
  12. Див детальніше: Рерих Ю. Н., Тибет. язык, М., 1961.
  13. Индоевропейские языки // Лингвистический энциклопедический словарь. М., 1990.
  14. Усі ці мови належать до сучасних індоарійських мов, які в процесі свого розвитку зазнали санскритського впливу, а деякі мови (наприклад, гінді), досі зазнають активної санскритизаціі в галузі наукової термінології.
  15. Див детальніше: Зограф Г. А. Морфологический строй новых индоарийских языков. М., 1976.
  16. Див.: Индоевропейские языки // Лингвистический энциклопедический словарь. М., 1990.
  17. Див.: Т. Барроу. Санскрит. Пер. с англ. М., 1976 , С 22–26.
  18. См:. Т. Барроу. Санскрит. Пер. с англ. М., 1976 , С 27–30.
  19. Гернот Вильгельм. Древний народ хурриты. М., 1992.
  20. Див детальніше: Т. Барроу. Санскрит. Пер. з англ. М, 1976, С 30–33.
  21. Див також: Ріґнійська арійська мова
  22. Детальніше див.: S.N.Mukherjee. Sir William Jones: A Study in Eighteenth-Century British Altitudes to India. Cambridge, 1968.
  23. Детальніше див.: Сравнительно-историческое языкознание // Лингвистический энциклопедический словарь. М., 1990.
  24. Ковалівський А. Вивчення Сходу в Харківському університеті та Харкові в XVIII—XX ст. // Антологія літератур Сходу. Харків: Видавництво Харківського університету, 1961.
  25. І. Дорн, В. Шерцль (1843—1906), А. Попов (?–1880), О. Потебня (1835—1891), Д. Овсянико-Куликовський, П. Ріттер (1872—1939).
  26. І. Яглич (1838—1923), В. Шерцль, Д. Овсянико-Куликовський (1853—1920).
  27. Ф. Кнауер (1849—1917).
  28. А. Гавронський (1885—1927), С. Шайєр (1899—1941), С. Стасяк (1884—1962), В. Шаян (1908—1974).
  29. В. Качановський.
  30. «Вайшешика сутри» Канади (I.1.1–48) / Переклад та історико-філософський коментар Юрія Завгороднього й Дмитра Луценка // Філософська думка, 2006, № 6.
  31. Завгородній Ю. Ю. Рецепція індійської філософії в Україні. Лінія Вед (1840—1930 рр.). К.: Інститут Філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України, 2013.
  32. Ibid.
  33. Ibid.
  34. Böhtlingk O., Roth R. Sanskrit-Wörterbuch, I–VII. St. Petersburg: 1855-1875. Böhtlingk O. Sanskrit-Wörterbuch in kürzerer Fassung, I–VII. St. Petersburg: 1879-1889.
  35. В. И. Кальянов. Об изучении санскрита в Советском Союзе, Вестник ЛГУ, 1957, № 8, С 23–24.
  36. а б А. А. Зализняк. Грамматический очерк санскрита, Фонетика
  37. Аулова Р. А. Учебник языка хинди. Для первого года обучения. Ташкент, 1969.
  38. Жовтобрюх М. А., Русанiвський В. М., Скляренко В. Г. Історія української мови: Фонетика. Київ: Наукова думка, 1979.
  39. Зализняк А. А. Грамматический очерк санскрита // Кочергина В. А. Санскритско-русский словарь. Москва: Русский язык, 1987, С 789.
  40. Кочерган М. П. Вступ до мовознавства. Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів. Київ: Академія, 2001, С 145.
  41. Деякі недоліки породжені принциповими обмеженнями російської мови (від яких вільна українська мова), тоді як інші мають історичне походження.
  42. Передача санскритського ṣі як ши, а санскритського śi як ші являє собою застосування розрізнювального принципу, який дозволяє не сплутати, наприклад, слова каши (kaṣi «шкідливий») і каші (kāśi «сонце»).
  43. Семіотична функція фонеми /ґ/ дозволяє не сплутати, наприклад, слово ґата (gata «той, хто пішов», «померлий») зі словом гата (ghaṭa «глечик» або hata «вдарений», «вбитий»). «Українська радянська енциклопедія» та інші видання радянської доби не можуть бути критерієм з цього питання, оскільки з 1933 року літра ґ була в СРСР під забороною.
  44. У сучасній мові гінді лігатура ज्ञ, на відміну від санскриту, читається як gy.
  45. Перебийніс В. С. Кількісні та якісні характеристики системи фонем сучасної української літературної мови. Київ: Наукова думка, 1970, таблиці 3–8.
  46. Якщо у виданні замість латинської транслітерації використовується кирилична, то використання уточнювальної транслітерації з буквосполученням ґг цілком можливе, наприклад: «Сину Бгіми дали ім'я Гатоткача (ґгаṃоткача)».
  47. Философские тексты Махабхараты. Вып I. Кн. 1. Бхагавадгита. Ашхабад: Ылым, 1977, С 52.
  48. Философские тексты Махабхараты. Изд. 2-е. Вып. V, Кн. 2 («Нараяния»). Ашхабад: Ылым, 1984, С 328.
  49. Леся Українка. Стародавня історія східних народів. Катеринослав: Вісман та Мордилевич, 1918.
  50. Іван Франко. Короткий нарис історії староіндійського (санскритського) письменства // Франко І. Зібрання творів у п'ятдесяти томах. Т. 38. Київ: Наукова думка, 1983.
  51. Риттер П. Шякти. Шякунтала. Шянкара // Энциклопедический словарь Гранат. Москва, 1929, С 540—542.
  52. Vagish Shastri. Sanskrit Made Easy. Part II. Varanasi: Kashi Graphiks, 2016.
  53. Vagish Shastri. Sanskrit Made Easy. Part II. Varanasi: Kashi Graphiks, 2016, C 221-468.
  54. А. А. Зализняк. Грамматический очерк санскрита. Синтаксис.
  55. А. А. Зализняк. Грамматический очерк санскрита. Лексика.
  56. Приклади взято з праці А. А. Зализняк. Грамматический очерк санскрита. Лексика // В. А. Кочергина. Санскритско-русский словарь. М: Русский язык, 1987.
  57. Дані за А. А. Залізняком Грамматический очерк санскрита. Лексика // В. А. Кочергина. Санскритско-русский словарь. М: Русский язык, 1987.
  58. Див.: Степан Наливайко. Таємниці розкриває санскрит. Київ: Просвіта, 2000.
  59. Пор. Фасмер. Этимологический словарь русского языка (у цьому словнику вміщено дуже багато питомо українських слів, потрактованих Фасмером як південноросійські варіанти), академічний Етимологічний словник української мови в 7 томах, Київ: Наукова думка. Наприклад лексема «золото» тлумачиться у семитомному Етимологічному словнику як споріднена з давньоверхньонімецьким gold, готським gulp, давньоіндійським hírayami (золото), hárih (золотисто-жовтий) та індоєвропейським g'holt-, g'hel- (жовтий, жовто-зелений). (т. 2, С 276).
  60. [1]Енциклопедія «Українська мова», стаття «Міжмовні індоєвропейських мов».

ЛітератураРедагувати

Науково-популярні виданняРедагувати

  • Степан Наливайко. Таємниці розкриває санскрит. Київ: Просвіта, 2000.
  • Кобилюх В. О. 167 синонімічних назв землі у санскриті. Т.: Мандрівець, 2009.

Вступні курсиРедагувати

ПідручникиРедагувати

  • Franz Bopp. Ausführliches Lehrgebäude der Sanskrita-Sprache. Berlin 1827 (Онлайн)
  • Georg Bühler. Leitfaden für den Elementarkursus des Sanskrit. 2. Auflage. Wien 1927 (Передрук: Wissenschaftliche Buchgesellschaft, Darmstadt 1988, ISBN 3-534-04102-X)
  • J. Gonda. Manuel de Grammaire élémentaire de la langue Sanskrite. Traduit de la quatrième édition en langue allemande par Rosane Rocher. E.J. Brill, Leiden et Adrien Maisonneuve, Paris 1966.
  • Wolfgang Morgenroth. Lehrbuch des Sanskrit. Grammatik, Lektionen, Glossar. Verlag Enzyklopädie, Leipzig 1973.

ГраматикиРедагувати

  • Whitney, William Dwight. The Roots, Verb-Forms and Primary Derivatives of the Sanskrit Language: (A Supplement to His Sanskrit Grammar)
  • Wackernagel, Debrunner. Altindische Grammatik, Göttingen.
  • Delbrück, B. Altindische Tempuslehre (1876)
  • Berthold Delbrück. Altindische Syntax. Halle 1888 (Передрук: Wissenschaftliche Buchgesellschaft, Darmstadt 1988, ISBN 3-534-04105-4)
  • Manfred Mayrhofer. Sanskrit-Grammatik mit sprachvergleichenden Erläuterungen. Walter de Gruyter, Berlin 1978, ISBN 978-3-11-007177-1
  • Franz Kielhorn. Grammatik der Sanskrit-Sprache. Dümmler, Berlin 1888 (Це видання 1888 доступне як PDF за адресою: Sanskritweb)

СловникиРедагувати

  • Otto Böhtlingk, Rudolph Roth. Petersburger Wörterbuch, 7 vols., 1855–75.
  • Otto Böhtlingk. Sanskrit Wörterbuch in kürzerer Fassung 1883–86 (1998 репринт, Motilal Banarsidass, Delhi)
  • Manfred Mayrhofer. Kurzgefasstes etymologisches Wörterbuch des Altindischen, 1956–76.
  • Manfred Mayrhofer. Etymologisches Wörterbuch des Altindoarischen, 3 vols., 2001, ISBN 3-8253-1477-4
  • Klaus Mylius. Sanskrit — Deutsch, Deutsch — Sankrit. Wörterbuch. Harrassowitz, Wiesbaden, 2005, ISBN 3-447-05143-4
  • Кочергина, Вера Александровна. Санскритско- русский словарь: около 30 000 слов / В. А. Кочергина; ред. В. И. Кальянов. — 3.изд., испр. и доп. М.: Филология, 1996.

ПосиланняРедагувати