Давньогрецька мова

мова індоєвропейської групи, «пращур» сучасної грецької мови

Давньогре́цька мо́ва (дав.-гр. ἡ Ἑλληνικὴ γλῶττα[1] та ἡ Ἑλληνικὴ φωνή[2]) — мова індоєвропейської сім'ї, «пращур» сучасної грецької мови, поширена на території грецької ойкумени в епоху з кінця 2-го тисячоліття до н. е. до V століття н. е.

Давньогрецька мова
Ἑλληνική
Мапа Стародавньої (Гомерової) Греції
Регіон Східне Середземномор'я
Писемність грецька абетка
Класифікація

Індоєвропейська сім'я

Палеобалканські мови
Грецька група
Офіційний статус
Коди мови
ISO 639-1
ISO 639-2 grc
ISO 639-3 grc

Виділяють різні періоди розвитку мови: архаїчний (IXVI століття до н. е.), класичний (VIV століття до н. е.), елліністичний (III століття до н. е.IV століття н. е.). На кожному етапі розвитку мови існували істотно різні діалекти.

Давньогрецька мова — мова поем «Іліада» й «Одіссея» Гомера, філософії та літератури часу Золотого століття Афін та Нового Заповіту. Нею розмовляли в полісах класичної епохи, імперії Александра Македонського та царствах діадохів. Давньогрецька мова була другою офіційною мовою Римської імперії й основною на ранніх етапах існування Візантії (поступово перероджуючись на середньовічну візантійську грецьку мову).

У середньовіччі стає зразком літературної мови Візантії, отримала статус класичної в Західній Європі в епоху Відродження та вплинула на розвиток нових грецьких мов — катаревуси (на відміну від димотики).

Алфавіт давньогрецької мовиРедагувати

(У таблиці зліва направо та згори донизу)

Α α — альфа Β β — бета Γ γ — гамма Δ δ — дельта
Ε ε — епсилон Ζ ζ — дзета Η η — ета Θ θ — тета
Ι ι — йота Κ κ — каппа Λ λ — лямбда Μ μ — мю
Ν ν — ню Ξ ξ — ксі Ο ο — омікрон Π π — пі
Ρ ρ — ро Σ σ ς — сигма Τ τ — тау Υ υ — іпсилон
Φ φ — фі Χ χ — хі Ψ ψ — псі Ω ω — омега

ПриміткиРедагувати

  1. Вимова: гē геллēнікḕ ґлȭтта
  2. Вимова: гē геллēнікḕ пʰōнḗ

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати