Давньогрецька мова

мова індоєвропейської групи, «пращур» сучасної грецької мови
Давньогрецька мова
Ἑλληνική
Регіон: Східне Середземномор'я
Писемність: грецька абетка
Класифікація: Індоєвропейська
Палеобалканські мови
Грецька група
Коди мови
ISO 639-1
ISO 639-2 grc
ISO 639-3 grc

Давньогре́цька мо́ва (дав.-гр. ἡ Ἑλληνικὴ γλῶττα та ἡ Ἑλληνικὴ φωνή)[1]) — мова індоєвропейської групи, «пращур» сучасної грецької мови, поширена на території грецької ойкумени в епоху з кінця 2-ге тисячоліття до н. е. до 5 століття н. е.

Виділяють різні періоди розвитку мови: архаїчний (96 століття до н. е.), класичний (54 століття до н. е.), елліністичний (3 століття до н. е. — 4 століття н. е.), на кожному етапі розвитку мови існували істотно різні діалекти.

Давньогрецька мова — мова поем «Іліада» і «Одісея» Гомера, філософії і літератури часу Золотого століття Афін та Нового Заповіту Біблії. Нею розмовляли в полісах класичної епохи, імперії Александра Македонського і царствах діадохів, давньогрецька мова була другою офіційною мовою Римської імперії і основною на ранніх етапах існування Візантії (поступово перероджуючись на середньовічну візантійську грецьку мову).

У середньовіччі стає зразком літературної мови Візантії, отримала статус класичної в Західній Європі в епоху Відродження та вплинула на розвиток нових грецьких мов — катаревусу (на відміну від дімотики).

Зміст

Алфавіт давньогрецької мовиРедагувати

(У таблиці зліва направо та згори донизу)

Α α — альфа Β β — бета Γ γ — гама Δ δ — дельта
Ε ε — епсилон Ζ ζ — дзета Η η — ета Θ θ — тета
Ι ι — йота Κ κ — капа Λ λ — лямбда Μ μ — мю
Ν ν — ню Ξ ξ — ксі Ο ο — омікрон Π π — пі
Ρ ρ — ро Σ σ ς — сигма Τ τ — тау Υ υ — іпсилон
Φ φ — фі Χ χ — хі Ψ ψ — псі Ω ω — омега

ПриміткиРедагувати

  1. Вимова: гē геллēнікḕ ґлȭсса — гē геллēнікḕ ґлȭтта — гē геллēнікḕ фōнḗ.

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати


  Це незавершена стаття з мовознавства.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.