Метафора

стилістична фігура

Мета́фора (грец. μεταφορά — «перенесення») — художній засіб, який полягає у перенесенні ознак одного предмета чи явища на інший на основі їхньої схожості.

Вона не може бути «скороченим» порівнянням, тому посідає синтаксичне місце, призначене для предиката («факіл неба цвіте глечиками хмар» — Василь Голобородько). Це  перехід інтуїтивного осяяння у сферу раціональних понять.І що далі містяться один від другого протиставні розряди об'єктів, то яскравіша метафора, яка прагне на відміну від символу, зосередитися в образній оболонці:

Вечір тутачки крапчастий
в деревах моркву гризе.
Під засушеною квіткою
хата сторінку чита.
В клубок білих ниток
заховався кіт,
дивиться на кашель,
що візерунком синім
коло баби спить.

У сумній холодниці палати,
Де недуг і страждань каламуть,
А надій і жадань — ані цяти...

У вікні — Забинтовані рамою хмари.
Тінь далеких дерев на стіні,
Мов у безвість споряджені мари.

Сконцентровуючи та узгоджуючи у своєму потужному семантичному полі найвіддаленіші чи найнесумісніші асоціації, метафора постає суцільним нечленованим тропом, який може розгортатися у внутрішній сюжет, несприйнятний з погляду раціоналістичних концепцій. Метафора тут подібна до загадки, але з тією відмінністю, що не підлягає декодуванню, вимагаючи визнання за собою нової реальності, побудованої за естетичними принципами.

Дискусійною проблемою є пояснення механізму метафори, який розглядається в різних аспектах.

Функції метафорРедагувати

Метафора виконує декілька різних функцій, залежно від яких вона може розглядатись як стилістичний прийом, як спосіб образного вираження змісту, як спосіб пізнання та номінації нових понять та як спосіб мислення.

У сучасній лінгвістиці учені виділяють низку функцій метафор, серед яких: когнітивна, комунікативна, прагматична, естетична [додати посилання].

В.К. Харченко розрізняє номінативну, інформативну, мнемонічну, евристичну, пояснювальну, стилетвірну, текстотвірну, жанроутворювальну, кодувальну, конспірувальну, емоційно-оцінну, етичну, аутосугестивну, ігрову та ритуальну. Наприклад, у поетичному дискурсі головною є естетична функція, у науковому – пізнавальна та евристична. В публіцистичному дискурсі метафора найчастіше виконує евристичну функцію, виступаючи засобом осмислення нових суспільно-політичних реалій, а також аргументувальну функцію як засіб переконання [Артюнова, 134-35]. Виокремлюють також текстотвірну функцію метафори, що виявляється у створенні зв‘язності, цілісності естетичності тексту.

Різновиди метафориРедагувати

За стилістичним забарвленням серед метафор розрізняють:

  • стерті метафори, які втратили свою образність: ніжка стола, ручка дверей, вушко голки, чутки ходять, день пройшов;
  • образні загальномовні метафори: час біжить, дні летять, гроші тануть, холодний прийом, тепла атмосфера;
  • образні індивідуально-авторські метафори: кипить у нас в артеріях сучасність; поезія згубила камертон (Ліна Костенко);
  • персоніфікація — образний вислів, у якому ознаки живої істоти або людини переносяться на неживий предмет, явище.

Засоби утворення метафорРедагувати

  1. Колір (наприклад, білий сніг — білий світ) Перше значення — пряме: білий сніг. Друге — переносне, метафоричне: білий світ.
  2. Розмір (наприклад, грудка землі — грудка суму)
  3. Форма (рука хлопчика — рука долі)
  4. Функція (палець людини — палець станка (деталь станка)
  5. Місцезнаходження (дно моря — дно життя)
  6. Форма і функція (хвіст ящірки — хвіст літака)
  7. Емоційне враження (чорна земля — чорна душа)

Приклади:

«Грізні стіни стоять мовчазливо» — подвійна метафора, основою якої є уособлення «стіни стоять мовчазливо». Також до її складу входить метафоричний епітет «грізні стіни».

«Серце нудьгує, і плаче воно» — проста дієслівна метафора, уособлення, метонімія.

«Коли усе в тумані життєвому загубиться» — подвійна метафора.

«Замовкло поле стоголосе в обіймах золотої мли» — розгорнута метафора, що складається з двох подвійних та метафоричного епітета «поле стоголосе».

«Над сріблом води лісової» — проста іменникова метафора, перенесення значення здійснено на основі подібності кольору та блиску дорогоцінного металу та водної поверхні.

«Пролісків перших блакитні отари» — проста іменникова метафора. Перенесення з сукупності тварин та сукупність квітів на основі подібності їхньої кількості.

«Глибшає далеч» — проста дієслівна метафора, в основі якої порівняння об’єму водного простору з повітряним за ознакою збільшення.

«Ходить осінь по траві» — подвійна дієслівна метафора, уособлення.

«Скорботи листя опада на дно душі» — подвійна метафора. До її складу входить прості іменникові «скорботи листя»  та «дно душі», які взаємопов’язані за смислом та органічно складають єдине ціле.

«Вкриє мудрість голову сріблом» — подвійна метафора.

Див. такожРедагувати

  • Ан'ю — один із стилістичних засобів японської поезії давнього й середньовічного періодів.
  • Уособлення (Персоніфікація) — образний вислів, у якому ознаки живої істоти або людини переносяться на неживий предмет, явище.

ПосиланняРедагувати