Орудний відмінок

Орудний відмінок, або інструментал (лат. instrumentalis, від instrumentum — «знаряддя») відповідає на запитання «ким?», «чим?», означає засіб, інструмент, яким виконують дію.

ФункціяРедагувати

Виконує такі функції:

  • Виражає значення знаряддя дії (Немов снігом за шкуру сипнуло.)
  • Має значення причини (наприклад, відповідає на питання «Ким відомий?» — Києвом, Василем)
  • Вживається як додаток для позначення стану чи результату дії (з дієсловами бути, стати, бувати, здаватися, уявлятися тощо)
  • Вживається як обставина (лісом, полем)

Українська моваРедагувати

У «Граматіці словенскій» Лаврентія Зизанія орудний відмінок згадується як творителный падежь[1]. Так само йменує цей відмінок Мелетій Смотрицький у своїй «Граматиці слов'янській», так тлумачачи його значення: творителный єстъ/ имже творимъ: якѡ человѣкомъ.

ІсторіяРедагувати

У сучасній українській імена чоловічого і середнього роду однини мають закінчення , жіночого — , і майже всі імена орудного відмінку множини — закінчення -ми (про винятки див. нижче). У праслов'янський і давньоруській мовах було до 9 типів відмінювання (проти 4 сучасних), які визначалися не закінченнями, як у сучасній мові, а тематичними голосними ранньопраслов'янських основ — так званими детермінативами (до останніх також відносять приголосні звуки основ на приголосний). Іменники різних типів відмінювання мали в орудному відмінку різні закінчення.

В однині відмінювання імен (іменників, прикметників) мало відрізнялося від сучасного. Іменники з основами на *-ŏ, *-ŭ та деякі інші мали закінчення *-omь, *-emь, *-ъmь (дав.-рус. городъмь, другъмь, мѫжьмь, кънѧзьмь, сынъмь, домъмь), іменники на основу *-ā, *-r і жіночого на  — закінчення *-oju, *-eju (дав.-рус. рыбою, рѫкою, рабынею, кънѧгынею, милостию, матерью), де звук *ju («ю») сходить до праслов'янського йотованого носового *-jǫ (у південнослов'янських пам'ятках записувався як «ѭ»). Відмінності від сучасної української виключно фонетичні: прикінцевий редукований ь перестав вимовлятися (укр. городом, другом); редукований ь зник, зберігши вимову колишнього рью роздільною (матер'ю). Іменники середнього роду на *-s утворювали більшість граматичних форм за допомогою суфікса-нарощення -es- (дав.-рус. словесьмь, тѣлесьмь, небесьмь, чюдесьмь), яке надалі втратили (укр. словом, тілом, небом, чудом). Іменники середнього роду з основою на *-n, *-nt, зберігши в більшості відмінків нарощення *-en, *-ęt (укр. імені, ягняти), зараз в орудному однини переважно вживаються без нього (укр. ім'ям, плем'ям, сім'ям, ягням, телям, рідше іменем, племенем, сіменем при дав.-рус. именьмь, племеньмь, сѣменьмь, ягнѧтьмь, телѧтьмь). Іменники жіночого роду на *-ĭ, що мали в орудному закінчення *-ьjǫ (дав.-рус. ночью, тѣнью, солью, кровью) після занепаду редукованого ь зазнають асиміляції звука j з м'якими попередніми приголосними, внаслідок чого утворюються подовжені приголосні (ніччю, тінню, сіллю), і тільки в разі попередніх губних та «р» залишається роздільна вимова (кров'ю, матір'ю).

У множині парадигма орудного відмінка відрізнялася від сучасної сильніше. Якщо відмінювання іменників на основу *-a вельми схоже на сучасне, із закінченням *-ami (дав.-рус. рыбами, рѫками, рабынями, кънѧгынями), то іменники на *-ŭ, *-r, *-ĭ мали закінчення *-ъmi, *-ьmi (дав.-рус. сынъми, дьньми, каменьми, матерьми, гостьми), а іменники з основами на *-o, *-n, *-s, *-nt мали в орудному відмінку множини закінчення *y у твердому варіанті, і закінчення *i в м'якому (дав.-рус. городы, другы, браты, мѣсты, селы, отьци, краи, поли, мори, имены, словесы, небесы, чюдесы, ягнѧты, телѧты). Надалі майже всі іменники стали утворювати орудний відмінок множини за зразком іменників з основою *-a (укр. городами, друзями, братами, містами, селами, вітцями, краями, полями, морями, матерями, іменами, словами, небесами, чудесами, ягнятами, телятами). Іменники середнього роду на *-s при цьому втратили нарощення -es- (укр. словами, тілами), зберігши його тільки в деяких винятках (небесами, чудесами). Закінчення орудного множини типу відмінювання на *-r та *-ĭ збереглося лише в деяких словах (укр. ворітьми, гістьми, грудьми, кіньми, курми, слізьми, свиньми — при паралельних формах воротами, гостями, грудями, конями, курями, сльозами, свинями), а закінчення слів типу *-ŭ (дав.-рус. сынъми) зникло.

Окремо слід розглянути давню відміну на основу *-ū (дав.-рус. букы, любы, цьркы, моркы, тыкы, хорѫгы), що мали у непрямих відмінках і множині нарощення *-ъv-. У давньоруській мові орудний відмінок однини в них мав закінчення < -jǫ (дав.-рус. букъвью, любъвью, цьркъвью, моркъвью, тыкъвью, хорѫгъвью), орудний множини — закінчення *-ami (дав.-рус. букъвами, любъвами, цьркъвами, моркъвами, тыкъвами, хорѫгъвами). До цього типу відмінювання колись належали і слова кров і брова, чиї праслов'янські форми орудного відмінка відновлюють як *krъvьjǫ, *brъvьjǫ, множина *krъvami, *brъvami. Потім цей тип відмінювання зник, нарощення *-ъv- стало частиною основи і зараз любов і кров відмінюються за зразком іменників жіночого з основою на *-ĭ (любов'ю, кров'ю, множина любов'ями, кров'ями), а решта — як іменники з основою на *-a (бровою, буквою, церковою, морквою, тиквою, хоругвою, множина бровами, буквами, церквами, морквами, тиквами, хоругвами).

Окрім однини і множини, у праслов'янській і давньоруській орудний відмінок мали і форми двоїни. У цій граматичній категорії форми орудного відмінка у всіх іменників збігалися з формами давального (дав.-рус. очима, ушима, рукама, городома, братома, сынъма). Деякі з цих форм (очима, плечима) витіснили старі форми орудного відмінка множини, разом з тим існують і паралельні форми (дверми/дверима, грішми/грошима). Поряд з вухами може вживатися і форма ушима — колишній давально-орудний відмінок двоїни уші.

СучасністьРедагувати

ЗначенняРедагувати

В українській мові орудний відмінок може позначати:

  • Знаряддя дії (писати олівцем)
  • Агента дії (книжка читається учнем)
  • Додаток після дієслів зі значеннями «бути», «стати» (ми є студентами, він став актором)
  • Спосіб дії (дослідним шляхом, піти ходором)
  • Місце, шлях (йти лісом, їхати шляхом, піти за водою, за парканом)
  • Результат дії (іти прахом)
  • Мету, ціль дії (вирушити за здобиччю, наглядати за порядком)
  • У сполученні з деякими дієсловами може заміняти знахідний відмінок (управляти машиною — вести машину, правити країною — очолювати країну, піклуватися дитиною — опікати дитину).

УтворенняРедагувати

В орудному відмінку однини іменники другої відміни мають закінчення -ом, -ем (-єм) і -ям, -им.

І. В орудному відмінку однини іменники першої відміни твердої групи мають закінчення -ою, м'якої та мішаної груп — -ею, після голосного та апострофа — -єю: книжкою, машиною, перемогою, фабрикою; бурею, надією, робітницею, сім’єю, статтею; кручею, межею, площею, тишею.

В орудному відмінку множини іменники першої відміни мають закінчення -ами, -ями, -ми.

  • Закінчення -ами мають іменники твердої та мішаної груп: книжками, машинами, фабриками; кручами, межами, площами;. Ця флексія походить від давнього типу відмінювання з основою на *-ā твердого варіанту.
  • Закінчення -ями мають іменники м'якої групи: вулицями, друкарнями, мріями, робітницями, сім'ями, статтями; Ця флексія походить від давнього типу відмінювання з основою на *-ā м'якого варіанту.
  • Закінчення -ми (паралельно з формами на -ами, -ями) мають лише поодинокі іменники: ворітьмиворотами), курми, слізьмисльозами), свиньмисвинями). Це є реліктом давнього типу відмінювання з основами *-ĭ та на приголосний.

ІІ. В орудному відмінку однини іменники другої відміни мають закінчення -ом, -ем (-єм) і -ям, -им.

1. Закінчення -ом мають усі іменники чоловічого та середнього роду твердої групи, -ем (після голосного та апострофа -єм) — іменники чоловічого та середнього роду мішаної та м'якої груп (крім іменників середнього роду, що закінчуються на ): майстром, містом, робітником, селом; бійцем, кобзарем, конем, кущем, місцем, морем, ножем, плечем, прізвищем, секретарем, слухачем; пирієм, роєм, солов’єм, урожаєм.

2. Закінчення -ям мають усі іменники середнього роду на : життям, змаганням, знанням, знаряддям, кіллям, листям, луб'ям, обличчям, піддашшям, роздоріжжям, щастям.

3. Закінчення -им мають в орудному відмінку:

  • іменники — прізвища чол. роду твердої групи на -ов, -ев (-єв), -ів (-їв), -ин, -ін (-їн): Бабкіним, Виноградовим, Звегінцевим, Ільїним, Ковалевим (від Ковалів), Лесиним. Однак неслов'янські прізвища, які закінчуються на -ов-ин-ін, мають в орудному відмінку однини закінчення -омБюловом, Дарвіном, Чапліном;
  • іменники — географічні назви середнього роду із суфіксами присвійності -ов--ев- (-єв-)-ин- (-їн-), що відмінюються як прикметники: Горошине — Горошиним, Котелеве — Котелевим, Михалкове — Михалковим.

Але іменники — географічні назви чоловічого та середнього роду із суфіксами -ов-ев (-єв)-ів (-їв)-ин-ін (-їн), що не відмінюються як прикметники, мають в орудному відмінку однини закінчення -омБородіном, Голосієвом, Києвом, Лебедином, Орєхово-Зуєвом, Псковом, Святошином, Харковом.

В орудному відмінку множини іменники другої відміни мають закінчення -ами-ями-ми.

  1. Закінчення -ами (у твердій та мішаній групах), -ями (у м'якій групі) мають іменники чоловічого та середнього роду: берегами, робітниками, товаришами, тракторами; вухами, містами, прізвищами, селами, явищами; ковалями, пролетарями, шахтарями; знаряддями, місцями, обличчями, полями, роздоріжжями, узвишшями.
  2. Закінчення -ми (паралельно з формами на -ами-ями) мають іменники чоловічого та середнього роду: гістьми (частіше гостями), грішми (й грошима), кіньми (й конями), чобітьми (й чоботями, чоботами); коліньми (й колінами), колісьми (частіше колесами), крильми (частіше крилами).

ОсобливостіРедагувати

  • Іменники середнього роду (око, плече) мають в орудному відмінку множини закінчення -има (очима, плечима)[2]. За походженням це форми не множини (дав.-рус. очесы, плечи), а колишні форми двоїни (дав.-рус. очима, плечима).
  • Деякі іменники ІІ відміни мають паралельні форми орудного множини: ворітьми/воротами, гістьми/гостями, грудьми/грудями, кіньми/конями, курми/курями, слізьми/сльозами, свиньми/свинями, чобітьми/чоботями, чоботами. Поряд з колінами, колесами, крилами іноді вживають форми коліньми, колісьми, крильми.
  • Деякі іменники середнього роду, що належать до IV відміни, можуть мати паралельні форми орудного однини: вим'ям/вименем, ім'ям/іменем, плем'ям/племенем, сім'ям/сіменем, тім'ям/тіменем (при цьому перші форми є уживанішими). Закінчення -ям пояснюється впливом м'якої групи II відміни (ганчір'ям, пір'ям, руб'ям). Подібні паралельні форми існують також у родовому і давальному відмінках однини.

У південно-західних діалектах української мови у формі орудного однини іменників жіночого роду та узгоджених з ними прикметників, числівників та окремих займенників характерне вживання закінчення -ов, -ев (фонетично [-оў], [-еў]) замість -ою, -ею ([-оју], [-еју]): рукóў, землеў, мноў. Для передачі народного мовлення ці форми вживалися і письменниками: « — На безоружного з бартков не йду!…», «— За тобов, душко Марічко… за тобов банував…» (М. М. Коцюбинський, «Тіні забутих предків»). У словацькій мові, діалекти якої сусідують із деякими діалектами південно-західного наріччя української, йому відповідає співзвучне закінчення -ou. Замість -ою також може вживатися закінчення -ом: мном.

В інших мовахРедагувати

Слов'янські мовиРедагувати

Германські мовиРедагувати

Орудний відмінок існував у давньоанглійській мові. У сучасній англійській залишилися деякі його реліктові форми: наприклад, прислівник why («чому») походить від hwi, застиглої форми орудного відмінка займенника hwæt («що», сучасна форма what)[3].

Латинська моваРедагувати

У класичній латині орудний відмінок (як і місцевий) невідомий. Ще на ранньому, праітальському етапі[en], праіндоєвропейські орудний і місцевий відмінки злилися з відкладним відмінком (аблативом), який і став виконувати їхні функції: позначення знаряддя або агента дії, а також місця. У певних випадках слов'янському інструменталу відповідають конструкції з іншими відмінками. Отже, замість орудного у латині вживають:

  • Для позначення агента, знаряддя або способу дії вживається відкладний відмінок (oppidum vallo cingitur — «поселення оточене валом», libri a discipulis leguntur — «книжки читаються учнями», docendo et cogitando — «вченням і міркуванням», igni et ferro — «вогнем і залізом», «вогнем і мечем»). У цьому значенні аблатив поширений у девізах, українською він перекладається зазвичай орудним відмінком (virtute et educatione — «доблестю і просвітою»).
  • З дієсловами зі значеннями «бути», «стати» вживається називний відмінок (factus nauta sum — «я став моряком», poeta es — «ти є поетом/ти єси поет», viсipaedistae sumus — «ми є вікіпедистами»). Якщо підмет виражений іменником або займенником (meus amicus factus magister est — «мій друг став вчителем») ця конструкція називається «подвійним називним відмінком» (Nominativus duplex).
  • З деякими дієсловами зі значеннями «робити», «вважати», «називати», «надсилати» тощо вживається знахідний відмінок (lectores Vicipaediam existimant incompletam — «читачі вважають Вікіпедію неповною»). Ця конструкція відома як «подвійний знахідний відмінок» (Accusativus duplex)[4].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Лаврентій Зизаній. Граматика словенська. — Ізборник. — С. 30. Архів оригіналу за 22 березня 2017. Процитовано 25 червня 2017. 
  2. II. Правопис закінчень відмінюваних слів. Український правопис 2015. litopys.org.ua. Архів оригіналу за 18 листопада 2016. Процитовано 12 січня 2017. 
  3. why [Архівовано 6 березня 2019 у Wayback Machine.] // www.etymonline.com
  4. Н. В. Чеканова. Краткий курс грамматики латинского языка. — М. : Флинта, МПСИ, 2006. — С. 93.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати