Великий юс
Unicode (hex)
велика: U+0466
мала: U+0467
Кирилиця
А Б В Г Ґ Д Ѓ
Ђ Е Ѐ Є Ё Ж З
З́ Ѕ И Ѝ І Ї Й
Ј К Л Љ М Н Њ
О П Р С С́ Т Ћ
Ќ У Ў Ф Х Ц Ч
Џ Ш Щ Ъ Ы Ь Э
Ю Я
Неслов'янські літери
А̄ А́ А̀ Ӑ А̂ А̊ Ӓ
Ӓ̄ А̃ А̨ Ә Ә́ Ә̃ Ӛ
Ӕ Ғ Г̧ Г̑ Г̄ Ӻ Ӷ
Ԁ Ԃ Ԫ Ԭ
Ӗ Е̄ Е̃ Ё̄ Є̈ Ӂ Җ
Ӝ Ԅ Ҙ Ӟ Ԑ Ԑ̈
Ӡ Ԇ Ӣ И̃ Ҋ Ӥ Қ
Ӄ Ҡ Ҟ Ҝ Ԟ Ԛ Ӆ
Ԯ Ԓ Ԡ Ԉ Ԕ Ӎ Ӊ
Ң Ԩ Ӈ Ҥ Ԣ Ԋ О̆
О̃ О̄ Ӧ Ө Ө̄ Ӫ Ҩ
Ԥ Ҧ Р̌ Ҏ Ԗ Ҫ Ԍ
Ҭ Ԏ У̃ Ӯ
Ӱ Ӱ́ Ӳ Ү Ү́ Ұ Х̑
Ҳ Ӽ Ӿ Һ Һ̈ Ԧ
Ҵ Ҷ Ӵ Ӌ Ҹ
Ҽ Ҿ Ы̆ Ы̄ Ӹ
Ҍ Э̆ Э̄ Э̇ Ӭ Ӭ́ Ӭ̄
Ю̆ Ю̈ Ю̈́ Ю̄ Я̆ Я̄ Я̈
Ԙ Ԝ Ӏ  
Застарілі літери
Ҁ Ѻ Ѹ Ѡ Ѽ
Ѿ Ѣ ІЯ Ѥ Юси Ѧ
Ѫ Ѩ Ѭ Ѯ Ѱ Ѳ Ѵ
Ѷ
Ꚏ̆
Літери кирилиці

Вели́кий юс (Ѫ ѫ) — давня кирилична літера, що нині вийшла з ужитку. Мала вигляд і займала 37-му позицію. Була присутня також у глаголичній абетці, де мала вигляд і займала 36-ту позицію.

Назва

ред.

Назва «великий юс» умовна: з давніх пам'яток відоме тільки слово «юс», яке зараз вживається до позначення чотирьох літер-«юсів» — Ѧ («малий юс»), Ѩ («малий йотований юс»), Ѫ («великий юс»), Ѭ («великий йотований юс»). У хорватських джерелах великий юс відомий як «онсъ» (хорв. ǫsъ).

Вимова

ред.

У староцерковнослов'янській мові позначав носовий звук [ɔ̃], що походив від праслов'янського (носовий [o]). З фонетичного погляду «великий юс» відповідає сучасній польській літері ą.

Історія

ред.

Великий юс уперше з'являється у глаголиці, де він мав накреслення   і був лігатурою   («о») і   («малий юс»). У найдавніших пам'ятках складові лігатури могли записуватися й окремо. Кириличну форму Ѫ пояснюють як повернуту на 90° за годинниковою стрілкою глаголичну літеру.

Ані в глаголиці, ані в кирилиці числового значення не мала.

У X—XI ст. у східних слов'ян [ɔ̃] втратив це звучання, злившись з [u] (йотований — з [ju]), а згодом ця зміна відбулася і на письмі в руському ізводі старослов'янської, замість Ѫ стали вживати «ук» чи «у»: рѫка — рука, бѫдѫ — буду (пор. пол. ręka, będę, але дѫбъ — («дуб») — dąb).

У церковнослов'янській абетці Ѫ вийшов з ужитку в XVII столітті, у сучасній церковнослов'янській мові замість нього використовують літеру «ук», позначаючи нею і [u], що походить з носового [o] (доубъ, роука, соудъ). Зараз зрідка вживається для позначення так званого «ключа границь» (вруціліто) у православних Пасхаліях.

У болгарській мові великий юс (болг. «голям юс», «голяма носовка», «широко ъ») існував до реформи 1946 року, хоча голосний до того часу вже давно перестав бути носовим. До 1910-х років також використовувався його йотований різновид — Ѭ, причому, над його і-подібною лівою частиною часто ставили таку ж крапку, як над літерою і.

Літера Ѫ використовувалася також у румунській кирилиці — для позначення звука [ɨ]. Літера «ы», що передає цей звук в інших кириличних абетках, була присутня і в румунській, але практично не використовувалася.

У польській кирилиці (варіант «юсовиця») символ ѫ передавав носовий [o] і відповідав латинському ą («a з огонеком»).

Великий йотований юс

ред.

Великий йотований юс мав накреслення Ѭ і був лігатурою літер І і Ѫ. Передавав *jǫ — йотований звук . У руському ізводі замінявся на   («ю»). У староцерковнослов'янській мові існувало слово, що складалося тільки з одної цієї літери — форма знахідного відмінка займенника я («вона», «та», тобто «її»). У сучасній церковнослов'янській мові замість Ѭ вживається «ю».

У глаголиці великий йотований юс мав накреслення  . У хорватських джерелах відомий як «йон» (хорв. ). Припускають, що він являє собою лігатуру «малого юса» з   — гіпотетичною літерою, що могла позначати звукосполучення [jɛ], [jo].

У польській кирилиці (варіант «юсовиця») символ ѭ передавав йотований носовий [jo] і відповідав латинським сполученням , .

Таблица кодів

ред.

В Юнікоді:

Регістр Десятковий
код
16-ковий
код
Вісімковий
код
Двійковий код
Велика 1130 046A 002152 00000100 01101010
Мала 1131 046B 002153 00000100 01101011

В HTML велику літеру Ѫ можна записати як Ѫ або Ѫ, а малу ѫ — як ѫ або ѫ.

Див. також

ред.

Джерела

ред.
  • Л. В. Біленька-Свистович, Н. Р. Рибак. Церковнослов'янська мова: Підручник зі словником для духов. навч. закл. — К.: Криниця, 2000.